Бердянськ 2009 (06)



Сторінка5/28
Дата конвертації11.04.2016
Розмір5.84 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Висновки. Компетентнісно-лінгвоконцептологічний підхід у взаємодії з особистісно зорієнтованим, комунікативно-діяльнісним, стилістично-функціональним і компаративним аспектами вивчення мови передбачають формування у школярів культурної соціальної позиції, вільного прояву своєї індивідуальності, створення культурного середовища своєї життєдіяльності, прилучення до цінностей загальнолюдської й національної культур, включення в навчально-виховний діалог і культурну співтворчість в освітньому просторі.

Перспективу подальших пошуків у напрямку дослідження вбачаємо в розробці перспективної методики впровадження технології інтеракції різновекторного опрацювання мовного матеріалу в процесі компетентнісно-лінгвоконцептологічного вивчення української мови.
ЛІТЕРАТУРА

1. Буслаев Ф. И. Преподавание отечественного языка / Ф. И. Буслаев. – М. : Просвещение, 1992. – 512 с.

2. Галаєвська Л. Реалізація соціокультурної лінії на уроках рідної (української) мови в 5-му класі / Л. Галаєвська // Українська мова і література в школі. – 2005. – № 8. – С. 12-18.

3. Дашко В. Структура і зміст духовної культури особистості / В. Дашко // Рідна школа. – 2003. – № 6. – С. 17-19.

4. Дідук Г. І. Формування в учнів 5-7 класів уміння використовувати засоби емотивності : дис... кандидата пед. наук : 13.00.02 / Г. І. Дідук. – Тернопіль, 1998. – 220 с.

5. Донченко Т. Два уроки на одну тему / Т. Донченко // Дивослово. – 1996. – № 9. – С. 32-36.

6. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Українська мова 5-12 класи / за ред. Л. В. Скуратівського / Г. Т. Шелехова, В. І. Тихоша, А. М. Корольчук, В. І. Новосьолова, Я. І. Остаф, Л. В. Скуратівський. – К. : Ірпінь, 2005. – С. 118-120.

Дата надходження статті: 07.09.2009 року.

Дата прийняття статті до друку: 04.12.2009 року.

УДК 81’243:372.881.116

С. Ю. Губрієнко,

аспірант


(Бердянський державний

педагогічний університет)


ВПЛИВ МІЖМОВНОЇ ІНТЕРФЕРЕНЦІЇ НА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ РОСІЙСЬКОМОВНИХ УЧНІВ
Постановка проблеми. Нестримний розвиток і вдосконалення людського суспільства ставить нові завдання перед сучасною школою. Особливо актуальною за таких умов “…стає життєва адекватність освіти, її орієнтація на задоволення потреб і культурних запитів особистості, пов’язаних із практичною діяльністю, духовним життям, комунікативними інтересами [9, с. 4]”. Сучасне реформування й оновлення освіти спрямовано на виховання і розвиток комунікабельної особистості, “…яка володіє уміннями та навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися виражальними засобами української мови, її видами, типами, стилями, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності, вільно орієнтується у всезростаючому інформаційному потоці, вміє формувати й обстоювати власну думку, громадянську позицію щодо тих чи інших подій і явищ, зокрема суспільних, давати їм адекватну оцінку, самонавчатися, самовдосконалюватися [9, с. 4]”. Щоб розвиватися і вдосконалюватися сучасні школярі повинні не тільки мати певний запас знань, а й орієнтуватися в інформаційно-науковому просторі, швидкоплинному розвиткові ринку праці, знаходити своє місце в житті – бути компетентними особистостями. Саме комунікативна компетентність є однією з необхідних складових освіти громадянина.

Аналіз досліджень і публікацій. Аналіз психолого-педагогічної та лінгводидактичної літератури дає підстави стверджувати, що терміни “компетентність”, “компетенція” представники різних суміжних дисциплін трактують по-різному і підкреслюють найбільш істотне для певної науки. На сьогодні відсутня єдина думка щодо визначення видів компетенції, її будови та рівневої організації. Термін “компетенція” (від лат. competere – бути здатним до чогось) визначається як: “1. Добра обізнаність з чим-небудь… 2. Коло повноважень якої-небудь організації, установи, або особи [6, с. 874]”. Цей термін увів Н. Хомський на позначення мовних знань для потреб генеративної граматики. Вчений трактує його як здатність, необхідну для виконання певної, переважно мовленнєвої діяльності рідною мовою.

Енциклопедія освіти пропонує таке визначення: “Компетенції – відчужена від суб’єкта, наперед задана соціальна норма (вимога) до освітньої підготовки учня, необхідна для його якісної продуктивної діяльності в певній сфері, тобто соціально закріплений результат. Результатом набуття компетенції є компетентність, яка на відміну від компетенції передбачає особистісну характеристику, ставлення до предмета діяльності [2, с. 408]”. О. Овчарук пропонує під компетентністю людини розуміти “…спеціально структуровані (організовані) набори знань, умінь, навичок і ставлень, що їх набувають у процесі навчання [7, с. 2]”. На думку К. Баханова, “…компетенцією є комплекс вимог щодо певних якостей особистості, а компетентністю – особиста якість особистості, що включає в себе складні уміння та досвід, що дозволяє ефективно здійснювати діяльність або певну функцію [3, с. 112]”.

У лінгводидактичній літературі виокремлюють такі види компетенції: мовна, мовленнєва, соціокультурна, діяльнісна. На думку лінгводидакта М. Пентилюк [5], мовленнєва компетенція – поняття комплексне, яке спираючись на мовну компетенцію, містить систему мовленнєвих умінь (уміння вести діалог, сприймати, відтворювати і створювати усні та письмові монологічні висловлювання різних видів, типів, стилів, жанрів), що слугуватимуть учням для спілкування в різних життєвих ситуаціях. Мовна і мовленнєва компетенції ґрунтуються на усвідомленні основної функції української мови – комунікативної, яка забезпечує мовленнєву діяльність її носіїв і впливає на їхній духовний розвиток. Комунікація або спілкування людей відбувається у процесі мовленнєвої діяльності і забезпечує формування комунікативної компетентності.

Мовленнєва компетенція ґрунтується на чотирьох видах компетенцій: усі види мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо) мають бути сформованими в учнів у процесі оволодіння українською мовою. Важливим елементом мовленнєвої компетенції є вміння, формування яких неможливе без оволодіння мовним матеріалом (фонетичним, лексичним, граматичним). Проте лише знання мовного матеріалу не може забезпечити формування мовленнєвих умінь, необхідні ще й навички володіння цим матеріалом для створення та сприйняття певної інформації. Учень має засвоїти вироблені суспільством правила мовленнєвої комунікації та виражальні можливості мови. “Чим більший запас виражальних засобів мови, якими володіє учень, тим легше йому обрати ті, що можуть забезпечити адекватне відтворення думки й ефективну реалізацію комунікативного задуму. Тому надзвичайно важливо не просто знати мовні одиниці, а й якомога краще уміти користуватися ними у процесі породження мовлення, під час спілкування: розуміння всіх функціональних якостей мовної одиниці, розмаїття її лексичних і граматичних значень, семантичних і стилістичних відтінків та цілеспрямоване її використання в конкретній ситуації спілкування. Насамперед мовленнєва підготовка учнів визначає ефективність комунікативної діяльності в цілому [5, с. 261]”.



Мета статті полягає у з’ясуванні впливу міжмовної інтерференції на формування комунікативної компетентності російськомовних учнів. Пріоритетним завданням навчання учнів-білінгвів державної мови є розвиток і формування мовленнєвих умінь, навичок і вивчення теоретичних основ (вихідні положення мовознавства про мову як суспільне явище, засіб спілкування, мовні рівні (фонетичний, лексичний, словотвірний, граматичний, стилістичний)). Сферою мовної компетенції, як вже зазначали, є знання системи мови і правил її використання, а комунікативна компетентність є здатністю сприймати та породжувати мовлення у процесі мовленнєвої комунікації. Ефективність процесу формування мовленнєвої діяльності в умовах білінгвізму залежить від того, як використовувати у навчальному процесі позитивну (транспозицію) та негативну (інтерференцію) двомовність.

Під позитивним впливом рідної мови на засвоєння іншої мають на увазі свідоме, кероване перенесення мовленнєвих навичок рідної мови, яке є результатом системи навчальних методичних прийомів, спрямованих на підсилення процесу засвоєння другої мови. Увага вчених до проблеми інтерференції в останній час зростає. Це пояснюється її актуальністю як в теоретичному плані, так і для розв’язання практичних питань методики навчання другої мови. Термін “інтерференція” виник у фізиці та трактується Новим тлумачним словником української мови як “…взаємне посилення або послаблення хвиль (світлових, звукових, електричних) під час накладання їх одна на одну [6, с. 794]”. Чітке й точне визначення інтерференції як явища залежить від того, яка наука, пов’язана з мовою, трактує це визначення: лінгвістика, лінгводидактика, психолінгвістика чи психологія. Разом з тим, науковці, які займаються цим питанням, схиляються до думки, що інтерференція – явище, яке виникає під час зіткнення, взаємодії двох мов.

Під інтерференцією психологи розуміють “негативний ефект перенесення”, який полягає в тому, що “виконання (засвоєння) однієї навички заважає засвоєнню (виконанню) іншої [8, с. 440]”. Інтерференція може проявлятися двояко: по-перше, під час безпосереднього переносу повної та неповної мовленнєвої здатності у нові умови і, по-друге, при помилковому передбаченні існування аналогії в мові, що вивчається. Причиною виникнення переносу є властивість свідомості використовувати, впізнавати предмети або явища, зіставляючи їх з раніше відомими, встановлювати схожість і відмінність, відбирати ознаки, якими відрізняються. Отже, в психологічному аспекті інтерференцію розглядають як явище, пов’язане з такою взаємодією навичок, за якої раніше набуті навички мають вплив на набуття нових.

У психолінгвістиці функціонування поняття “інтерференція” розглядається як явище, котре виникає від взаємодії двох мов у свідомості білінгва, як порушення мовцем правил співвіднесення контактуючих мов і яке проявляється у мовленні як відхилення від норми. Інтерференція виникає за умови, якщо дія, що провадиться на підставі однієї навички, має спільні ознаки з дією на підставі іншої навички. В основі подолання інтерференції лежить усвідомленість домінантної навички. Один із напрямків дослідження інтерференції стосується пошуків можливості її прогнозування та запобігання. Він пов’язаний як з лінгвістичним, так і з соціолінгвістичним аспектами інтерференційних процесів. Лінгвістичну інтерференцію можна розглядати як взаємодію систем і елементів двох мов внаслідок мовних контактів. Але мова є взаємопов’язаною системою, інтерференція призводить до реорганізації фонологічної, граматичної, лексичної системи певної мови.

У методичній літературі виокремлюють такі види інтеференції: 1) за походженням – зовнішня і внутрішня; 2) за характером перенесення навичок рідної мови – пряма і непряма; 3) за характером прояву – неприхована і прихована; 4) за лінгвістичною природою – фонетична, лексична, граматична. Явище інтерференції також розглядається як відхилення від правил мовленнєвої реалізації, що відбувається у свідомості мовця внаслідок накладання елементів первинної (рідної) мовної системи на вторинну (українську). Ю. Дешерієв щодо цього питання зазначає: “У результаті взаємодії, взаємовпливу структур і структурних елементів двох основних компонентів білінгвізму у процесі мовної діяльності білінгвів виникає міжмовна інтерференція [4, с. 28]”. Необхідно зазначити, що інтерференція має здатність виникати на всіх мовних рівнях, у результаті чого відбувається: 1) порушення системи (логіко-семантичного змісту); 2) порушення норми (форми); 3) порушення узусу (ситуативної адекватності) [3]. Інтерференція проявляється у тому випадку, якщо мови, котрими володіє білінгв, одночасно мають певний ступінь подібності та відмінності. Саме завдяки спільності існує можливість ототожнення явищ і понять однієї мови з явищами та поняттями іншої у випадку відсутності однаковості насправді. Вивчаючи проблему інтерференції, можна зробити певні узагальнення: вона є явищем взаємодії структур і структурних елементів двох мов у процесі спілкування білінгвів, неусвідомленого перенесення елементів однієї мови в мовлення іншої.

Характер і ступінь прояву інтерференції зумовлені тим, на якому мовному рівні вона виявляється. За твердженням більшості дослідників (Л. Булаховського, М. Кочергана, О. Брицина та інших), поряд з фонетичним, лексико-семантичний рівень найяскравіше відображає вплив рідної мови білінгва, оскільки особливості лексики й відкритість, динамічність зв’язок сприяють проникненню елементів однієї мовної системи в іншу. Зважаючи на практичну мету навчання української мови як другої, яка полягає у забезпеченні достатньо вільного, нормативно правильного володіння всіма видами мовленнєвої діяльності, необхідно брати до уваги особливості прояву міжмовної інтерференції. Це питання, що досліджується вже досить тривалий час, ще й досі залишається відкритим. Для його вирішення необхідно визначити й проаналізувати причини виникнення інтерференції. На думку більшості дослідників, міжмовна інтерференція виникає внаслідок відсутності або змішування диференційних ознак мови, що вивчається, та рідної мови у свідомості мовців, розбіжності в системах контактуючих мов, сприйняття української мови через призму російської.

Інтерференція в умовах близькоспорідненої взаємодії не торкається суттєвих основ комунікації, але значне взаємопроникнення мов (навіть у граматико-структурному плані) спричиняє ускладнення, яке виникає під час розгляду проблеми культури мов. Воно полягає в необхідності встановлення надійних критеріїв визначення того, чи збагачує залучений мовний елемент однієї мови іншу, чи, навпаки, потребує вилучення з метою боротьби за високу культуру мови. Таким чином, подолання негативного впливу міжмовної інтерференції сприятиме формуванню комунікативної компетентності російськомовних учнів, адже процес спілкування має бути вільним та невимушеним. Кожному висловлюванню притаманні свої правила, які підпорядковуються загальним правилам граматики, і засвоєння яких забезпечує спроможність використовувати мову в процесі комунікації. Суть комунікативної компетентності розкривається через здатність використовувати комплекс знань, умінь, навичок, які дозволяють вільно висловлювати свої думки. Для забезпечення ефективності процесу формування комунікативної компетентності російськомовних учнів під впливом міжмовної інтерференції слід розробляти нові методологічні підходи і визначати педагогічні умови їх реалізації, над чим сьогодні працюють вітчизняні вчені та педагоги-практики.

Висновки. Отже, за умови зосередження протягом навчання у школі уваги учнів на відмінностях української та російської мов, аналізу помилок, відхилень від норми, спричинених інтерференцією, та застосування відповідно розроблених комплексів вправ і завдань для розвитку кожної з навичок, стане можливим зменшити негативний вплив інтерференції та значно покращити процес формування мовної, мовленнєвої, соціокультурної та діяльнісної компетенцій російськомовних учнів, оскільки свідоме керування процесом навчання української мови, врахування взаємодії мовних систем сприяють ефективності засвоєння її літературної мови. Запровадження необхідних заходів, спрямованих на подолання негативного прояву міжмовної інтерференції у навчанні української мови російськомовних учнів, слугуватиме базою для формування їх комунікативної компетентності.

Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження полягають у розробці й описі змісту та системи вправ для контрастивного навчання української мови в умовах білінгвізму.

ЛІТЕРАТУРА

1. Баханов К. Сучасна шкільна історична освіта: інноваційні аспекти / К. Баханов. – Донецьк : ТОВ “Юго-Восток, Лтд”, 2005. – 384 с.

2. Бібік Н. М. Компетентність у навчанні / Н. М. Бібік // Енциклопедія освіти / [Акад. пед. наук України; відповід. ред. В. Г. Кремень]. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – С. 408-409.

3. Верещагин Е. М. Психологическая и методическая характеристика двуязычия (билингвизма) / Е. М. Верещагин. – М. : Изд-во Московского унив., 1969. – 224 с.

4. Дешериев Ю. Д. Основные тенденции функционирования и развития национально-русского двуязычия / Ю. Д. Дешериев // Русский язык в национальной школе. – 1978. – № 2. – С. 26-32.

5. Методика навчання української мови в середніх освітніх закладах : підручник для студентів філологічних факультетів університетів / [М. І. Пентилюк, С. О. Караман, О. В. Караман та ін.]; за ред. проф. М. І. Пентилюк. – К. : Ленвіт, 2005. – 400 с.

6. Новий тлумачний словник української мови у трьох томах / [укладачі : В. Яременко, О. Сліпушко]. – К. : Аконіт, 2008. – Т.1. – 2008. – С. 874.

7. Овчарук О. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти / О. Овчарук // Стратегія реформування освіти в Україні : рекомендації з освітньої політики. – К. : К.С.К., 2003. – 296 с.

8. Психологический словарь / под. ред. В. В. Давыдова, А. В. Запорожца, В. Ф. Ломова и др. – М. : Педагогика, 1983. – 448 с.

9. Українська мова : програма для 5-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання / [Н. В. Бондаренко, О. М. Біляєв, Л. М. Паламар, В. Л. Кононенко]. – Чернівці : Вид. дім “Букрек”, 2005. – 150 c.

Дата надходження статті: 10.09.2009 року.

Дата прийняття статті до друку: 04.12.2009 року.



УДК 372.881.116.12:004

Ю. М. Шепетко,

аспірант


(Луганський національний університет

імені Тараса Шевченка)


СУЧАСНИЙ ЕЛЕКТРОННИЙ ПІДРУЧНИК З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ:

РЕАЛІЇ І ПЕРСПЕКТИВИ
Постановка проблеми. Розвиток і впровадження української мови в усі сфери суспільного життя має обов’язково пов’язуватися з електронною інформаційною системою, використання якої значно впливає на розвиток освіти. Важливим чинником розвитку інформатизації країни є забезпечення студентів новітньою інформацією, набуття ними необхідних умінь і навичок професійної компетенції. Сучасна освіта потребує нових підходів до запровадження інноваційних технологій, що здійснюються засобами комп’ютера. Однією з форм роботи зі студентами сьогодні є робота з електронним підручником. Ефективність використання електронного підручника в навчальному процесі багато в чому визначається якістю професійної підготовки майбутніх фахівців, однією з важливих складових якої є уміння працювати з комп’ютерною технікою, уміння і навички перевіряти самостійно набуті знання. Насамперед це виявляється під час підготовки майбутніх програмістів, техніків-електронників, де об’єктом вивчення є технологія передачі інформації, а засобом навчання – електронний підручник. У сучасному суспільстві зростає попит на кваліфікованих спеціалістів, які зможуть грамотно працювати з інформацією, тому підготовка майбутніх фахівців, крім традиційних форм навчання, має передбачати й організацію навчального діалогу засобами електронного підручника. На жаль, в Україні не існує затверджених на державному рівні вимог до структури й змісту електронних навчальних засобів, не визначено лінгводидактичні умови їх застосування в навчальному процесі.

Зміни, які відбуваються в суспільстві, змінюють зміст буття і свідомості, а разом з ними змінюється і система освіти, запроваджуються нові технології. Особливого значення сьогодні набуває проблема використання електронного підручника на заняттях з української мови (за професійним спрямуванням), робота з яким дозволить студентові відчути себе учнем, контролером, фахівцем, експериментатором, ерудитом, бібліотекарем, творчою особистістю і, насамкінець, активізатором власних дій.



Аналіз останніх досліджень і публікацій. Висвітлення проблем, пов’язаних з використанням сучасних інформаційних і комп’ютерних технологій у навчальному процесі, започатковано і розвинуто у фундаментальних працях учених: Р. Вільямса, Б. Гершунського, В. Глушкова, А. Єршова та інших. Автори акцентували увагу на підвищенні ефективності навчального процесу під час запровадження комп’ютерних технологій у навчання. Питаннями розробки та застосування засобів навчання на основі комп’ютерної техніки займалися такі вчені: Н. Апатова, А. Верлань, М. Головань, А. Гуржій, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Ю. Жук та інші. Вони розглядали можливості застосування нових інформаційних технологій у процесі навчання, а також аналізували окремі програмні засоби навчального призначення.

Мета статті – охарактеризувати реальний стан і перспективи використання електронного підручника (далі ЕП) з української мови (за професійним спрямуванням), розкрити доцільність його практичного використання. Роль ЕП з української мови (за професійним спрямуванням) сьогодні неоднозначна. Якщо сканований матеріал друкованого підручника або науково-методичний комплекс уважати електронним підручником, то ефективність ЕП зумовлюється різноманітними недоліками: неспроможність викладачів побудувати роботу з використанням комп’ютерних технологій; недостатнє володіння інформаційною культурою; брак творчого мислення.

Електронний підручник – це складний продукт, у якому застосовуються досягнення сучасної техніки, що дозволяють програмно реалізовувати всі структурні компоненти навчального посібника: зміст з предметної області, методику навчання, тематичне мультимедіа, дизайн і художні якості. У порівнянні з друкованим підручником, для застосування ЕП потрібен певний програмно-технічний комплекс. ЕП містить інформацію в усіх відомих на сьогодні форматах: текст, мова, фото, музика, відео, графіка, анімація, а також комбіновані інтерактивні складники віртуальної реальності.

Збільшення питомої ваги ЕП зовсім не означає, що він покликаний замінити традиційний друкований підручник. На нашу думку, ЕП повинен доповнити структуру традиційного підручника навчальним матеріалом у більш зручному вигляді – за допомогою термінів, ключових понять, таблиць, інтерактивних завдань, мультимедійного ілюстративного матеріалу, тестів, різноманітних словників, гіпертекстів, гіперпосилань. В. Беспалько наголошує на тому, що “традиційна система навчання спроможна лише зорієнтувати студентів у змісті предмета, але не може забезпечити формування високого рівня знань [1, с. 183]”. Фронтальна робота за допомогою електронного підручника, крім навчального заняття, продовжуватиметься і під час виконання домашньої чи самостійної роботи, узагальнення чи повторення навчального матеріалу, роботи з додатковим матеріалом, розрахованим на виконання практичних завдань. Використання ЕП не тільки заощадить час викладачеві під час підготовки до занять, а й ефективно вплине на працездатність студентів під час опрацювання теоретичного матеріалу, виконання практичних завдань, роботи з допоміжним матеріалом, самостійного аналізу отриманих знань, допоможе досягти очікуваних результатів у навчанні.

Візуалізація вихідних і проміжних даних обробки поточних і кінцевих результатів, відображених у зручній для користувача формі, відтворення теоретичного і практичного матеріалу методами комп’ютерної анімації, відеофрагментами, тестами, практичними завданнями для самоаналізу і самоконтролю – усе це сприяє постійному динамічному оновленню методів і форм використання електронного підручника в навчальному процесі. Оптимальним шляхом використання ЕП на заняттях з української мови (за професійним спрямуванням) є демонстрація інформації на екрані комп’ютера. При цьому досягається масштабне наочне уявлення навчальної інформації. Така форма організації роботи може максимально реалізувати можливості мультимедіа. Це не тільки можливість об’єднання інформації, представленої в різних формах (текст, звук, відео) та інтерактивний метод роботи з поданою інформацією, а й підвищення ефективності процесу навчання; змога самостійно опановувати навчальний матеріал; поєднання з телекомунікаційними технологіями, що значною мірою урізноманітнить форму подання навчального матеріалу. Крім цього можна виокремити й основні напрямки використання ЕП на заняттях з мови: навчання студентів роботі в текстовому редакторі, що є невід’ємною частиною професійної діяльності; формування навичок виконання компіляційної роботи; поглиблене вивчення теоретичного матеріалу обраної теми.

Електронні посібники і підручники, безумовно, покращують рівень і якість отриманих знань, з подальшим заохоченням до вдосконалення власних умінь і навичок; заощаджують аудиторний час. Для подальшого ефективного використання ЕП як основного засобу навчання в освітньому просторі ми повинні мати відповідний рівень інформаційної культури. Як зазначають М. Жалдак і О. Хомік, одним із найважливіших елементів культури взагалі, що характеризує матеріальний і духовний розвиток суспільства, є інформаційна культура, яка визначає досягнутий рівень організації інформаційних процесів, ступінь задоволення потреб людей в інформаційному спілкуванні, у своєчасній, вірогідній і вичерпній інформації, що забезпечує цілісне бачення світу [2]. Оволодіння інформаційною культурою сприяє реальному розумінню людиною свого місця і своєї ролі в суспільстві. Формування інформаційної культури засобами електронного підручника сприятиме формуванню фахівця інформаційного співтовариства, виробляючи у ньому уміння і навички диференціації інформації, виділення головного, обробки та її використання.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка