Бердянськ 2009 (06)



Сторінка4/28
Дата конвертації11.04.2016
Розмір5.84 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

СИСТЕМА ВПРАВ З ФОРМУВАННЯ ДИСКУРСИВНОГО МОВЛЕННЯ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ




Постановка проблеми. На сучасному етапі культурного й державного становлення України особливої ваги набуває гуманітаризація середньої освіти, що передбачає удосконалення прогресивних технологій виховання молоді, диференціацію та інтеграцію навчання, оновлення науково обґрунтованої методики, спрямованої на підвищення рівня освіченості сучасного учня й удосконалення його комунікативно розвиненої особистості. Тому одним із пріоритетних питань сьогодення стає формування комунікативної компетентності школяра загалом і дискурсивного мовлення зокрема.


Аналіз досліджень і публікацій. У комунікативно спрямованому навчанні української мови одне з провідних місць посідає оволодіння дискурсивним мовленням. Аналіз наукової літератури свідчить, що означена проблема не була предметом всебічного розгляду. Так, дослідженню якостей мовлення (в основному з нормативного, якісного боку) присвятили низку своїх праць такі лінгвісти та лінгводидакти, як Н. Бабич, Ф. Бацевич, М. Вашуленко, Б. Головін, П. Дудик, С. Єрмоленко, С. Караман, Л. Мацько, М. Пентилюк та інші. Вивченням дискурсу як типу комунікативної діяльності в останнє десятиріччя активно займаються Ф. Бацевич, І. Борисова, В. Карасик, О. Селіванова, І. Шевченко та інші. Психологічні аспекти процесу формування мовленнєвої діяльності розглядали психологи Б. Ананьєв, Б. Баєв, Д. Богоявленський, Л. Виготський, І. Зимня, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, І. Синиця та інші. На думку цих учених, суть теорії мовленнєвої діяльності полягає в тому, що будь-який мовленнєвий акт визначається як специфічний вид комунікативної діяльності, котрий починається мотивом і завершується результатом, досягненням наміченої мети, посередині ж лежить динамічна система конкретних дій та операцій, спрямованих на це досягнення.

Попри на широкий спектр досліджуваних питань формування в учнів основної школи дискурсивного мовлення, а відтак і розробка системи вправ, що сприяла б його розвитку як на уроках української мови, так і в позаурочний час, не були об’єктом спеціального дослідження. Це спонукало нас до вибору теми статті “Система вправ з формування дискурсивного мовлення учнів основної школи”, спрямованої на підвищення рівня комунікативних умінь і навичок школярів.


Мета статті полягає в теоретичному обґрунтуванні та створенні системи вправ для формування й розвитку дискурсивного мовлення учнів 5-9 класів загальноосвітньої школи. Для досягнення поставленої мети потрібно розв’язати такі завдання: 1) проаналізувати фахову літературу з проблеми; 2) розкрити своєрідність використання різних видів вправ (репродуктивних, репродуктивно-креативних і креативних), 3) окреслити коло комунікативних умінь і навичок, якими повинні оволодіти учні у процесі дискурсивного мовлення.


Кінець ХХ століття ознаменувався бурхливим розвитком таких взаємозумовлених мовознавчих дисциплін нового типу, як комунікативна лінгвістика та дискурсологія. Центральним поняттям цих наук є дискурс, що в перекладі з латинської мови означає розмірковування (discursus). Об’єктом першої (комунікативної лінгвістики), на думку О. Селіванової, є мова, представлена в реальних процесах комунікації (дискурсивна практика), а предметом – виступає організація комунікативної ситуації у взаємодії її функціональних взаємно детермінованих модулів, одним із яких є вербальне повідомлення (текст) [5, с. 550]. Дискурсологія ж займається дослідженням організації дискурсу, вивченням різноманітних течій, лінгвістичних шкіл, теорій, під впливом яких формувався сам дискурс як засіб спілкування людей у специфічних і стандартних комунікативних ситуаціях з урахуванням когнітивних, психологічних, етнічних, соціокультурних та інших чинників. На комунікативній значущості у визначенні дискурсу акцентує увагу Ф. Бацевич: “Дискурс – тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, тривалий у часі процес, утілений у певній (іноді значній) кількості повідомлень; мовленнєвий потік, що має різні форми вияву (усну, писемну, друковану, паралінгвальну тощо), відбувається у межах одного чи кількох каналів комунікації, регулюється стратегіями і тактиками учасників спілкування і є складним синтезом когнітивних, мовних і позамовних (соціальних, психічних, психологічних тощо) чинників, які визначаються конкретним колоритом “форм життя”, залежних від тематики спілкування [1, с. 42-43]”.

Комунікативна лінгвістика, дотикаючись до таких наук, як функціональна стилістика, лінгвогенристика, дискурсологія, зокрема аналізу дискурсу, виокремлює з-поміж інших одну із галузей – мовленнєвознавство, спрямоване на аналіз системної організації мовлення, особливостей спілкування, а також на комплексні дослідження усного мовлення [2; 5; 6]. Тому в методиці навчання української мови можна говорити про дискурсивне мовлення, що, на нашу думку, є не тільки втіленням, реалізацією мови, а й складною, поетапною, цілеспрямованою соціальною дією, скерованою на взаємодію людей і механізми їхньої свідомості (когнітивні процеси).



Вивчення шкільних розділів (фонетики, лексикології і фразеології, будови слова, словотвору, морфології, синтаксису тощо), ознайомлення школярів із новими лінгвістичними і стилістичними термінами, складання планів, тез, написання доповідей; підготовка розгорнутої відповіді на уроці (іспиті), розвиток комунікативної компетенції учнів і вироблення в них мовленнєвих умінь і навичок засобами різностильового дискурсивного мовлення не можливі без розробки цілеспрямованої та ефективної системи вправ й урахування внутрішньо- й міжпредметних зв’язків. Ураховуючи різні класифікації вправ учених-лінгводидактів (О. Біляєв, В. Капінос, Т. Ладиженська, М. Львов, Г. Михайловська, В. Онищук, М. Пентилюк, Т. Чижова), зупинимося (за М. Пентилюк) на репродуктивних, репродуктивно-креативних та креативних вправах (див. табл. 1).

Таблиця 1

Система вправ з формування

дискурсивного мовлення школярів 5-9 класів

Типи вправ

Мета вправ

Види завдань

Репродук-тивні

Формувати вміння розпізнавати різностильове дискурсивне мовлення, усвідомлювати його тематику, з’ясовувати цілі спілкування й використані комунікантом мовні одиниці.

Визначити основну мету мовлення, його тему, сформулювати основну думку, дати характеристику мовним засобам, пояснити слова-терміни й пояснити їх роль у дискурсі.

Репродук-тивно-креативні

Удосконалювати мовленнєві вміння будувати висловлювання різних жанрів і типів, використовувати їх у власному мовленні.

Скласти план, тези прочитаного, почутого, згортати або розширювати його, доповнювати чуже мовлення власними коментарями, конструювати, редагувати свої висловлювання.

Креативні

Удосконалювати комунікативні вміння і навички учнів в усіх видах мовленнєвої діяльності.

Скласти лінгвістичний словник, перекласти зі спорідненої мови українською висловлювання, доповнюючи його власними судженнями, підготувати наукову доповідь чи висловлювання в публіцистичному або художньому стилі.

Для успішного засвоєння й поглиблення лінгвістичних знань шкільних розділів варто застосовувати репродуктивні вправи, що мають на меті визначати тему, мету і завдання спілкування, удосконалювати вміння пояснювати лінгвістичні поняття, вжиті в мовленні, визначати ознаки цього висловлювання, “згортати” і “розгортати” його, редагувати, конструювати. Наведемо приклади таких вправ: 1) випишіть із лінгвістичного словника ... терміни. Поясніть їх значення; 2) дайте розгорнуте пояснення наукових понять...; 3) назвіть ознаки почутого (прочитаного) висловлювання; 4) прочитайте виразно текст. Проаналізуйте мовні засоби, що його характеризують. Уведіть, де треба, слова й словосполучення з метою підвищення науково-інформаційної насиченості; 5) прочитайте текст. Замість пропусків вставте відомі вам терміни; 6) прочитайте висловлювання. Доберіть заголовок. Складіть план. Перекажіть текст, доповнюючи власними знаннями. Виконання репродуктивних вправ повинні супроводжуватися бесідами за змістом тексту, котрі добиралися з урахуванням новизни, інформаційної значущості, навчально-виховної мети.

Особливу увагу слід відводити вправам, спрямованим на удосконалення в учнів умінь зіставляти й аналізувати дискурсивне мовлення, знаходити в ньому спільне і відмінне. До цього типу вправ пропонуємо такі завдання: 1) порівняти висловлювання різних стилів, типів, жанрів; 2) проаналізувати мовні засоби висловлювання; 3) визначити спільні й відмінні ознаки текстів різних стилів; 4) проаналізувати власну відповідь (чи відповідь однокласника); 5) оцінити повідомлення однокласника щодо актуальності, комунікативної завантаженості та виховного спрямування. Важливими особливостями таких вправ є правильна послідовність, чіткість, логічність створюваного мовлення, урахування норм сучасної української літературної мови, демонстрація теоретичних знань і мовленнєвої культури учня. Наприклад:

● Прочитайте подані тексти. Про що в них розповідається? Яка мета спілкування кожного тексту? До яких стилів відноситься кожен із них? Обґрунтуйте свої міркування, використовуючи порівняльний аналіз.

1. Усмішка – особливий порух м’язами обличчя (губ, очей), який показує задоволення тощо. Весела усмішка. Приязна усмішка. Подарувати усмішку. Мене здаля, як сонце, гріє усмішка сонячна твоя (О.Олесь)

(Зі словника)

2. Найважливіше правило ввічливості, яке діє в усьому світі однаково, – усміхайтеся! Усмішка – засіб встановлення добрих стосунків між людьми.

Ви можете не знати мови, але ви усміхайтесь, а оточуючі люди “перекладають” вашу усмішку так: “Ви мені подобаєтесь. Я радий бачити вас.” При цьому слід пам’ятати, що нещира усмішка нікого не введе в оману. Ми говоримо про справжню усмішку, сповнену приязні, доброти, усмішку, яка йде від щирої душі (А.Коваль).

Вправи такого типу сприяють розвиткові культури спілкування учнів, виробляють уміння доречно будувати своє висловлювання відповідно до теми, стилю та жанру мовлення, розвивають логічне мислення школяра.

● Користуючись планом, підготуйте доповідь на тему “Проблема культури мовлення школяра в побутових умовах” і виголосіть її на уроці. Порівняйте критику доповіді вчителем та однокласниками з власною оцінкою. Сформулюйте, враховуючи висловлені слухачами побажання, рекомендації й поради для себе як доповідача.

План до складання доповіді. 1. Мета і завдання доповіді з урахуванням складу, віку, інтересів слухачів. 2. Уточнення теми доповіді, визначення змістових меж. 3. Добір й опрацювання літератури. 4. Складання плану доповіді. 5. Визначення проблеми дискусійного характеру, засоби її розв’язання. 6. Унаочнення доповіді (добір таблиць, діаграм, графіків, схем тощо). 7. Прогнозування можливих запитань слухачів і підготовка до їх обговорення. 8. Структурна організація доповіді: цікавий зачин, детальний виклад, сформульовані відповідно до мети доповіді висновки. 9. Оформлення доповіді в письмовій формі та перевірка тексту щодо логіки викладу, достовірності інформації, актуальності, новизни, відповідності мовним нормам. 10. Виголошення доповіді. 11. Самостійний аналіз доповіді, оцінка, редагування.

Виконання вправ такого типу посідає належне місце у формуванні мовленнєвої компетентності особистості: в учнів розвивається увага, пам’ять, повага до співрозмовника, удосконалюються вміння критично мислити, конструювати висловлювання певного стилю, типу, жанру мовлення відповідно до мети й ситуації спілкування. Запропоновані репродуктивні вправи сприяють розвиткові умінь користуватися мовленням; на основі здобутих знань учні вдосконалюють навички вести бесіду, виступати з власними висловлюваннями, реалізовувати поєднання теоретичних і практичних знань й умінь у процесі різноманітних мовленнєвих операцій, самостійно добирати й опрацьовувати літературу на запропоновану тему.

Серед репродуктивно-креативних вправ особливе місце займають вправи на конструювання та редагування, що сприяють самоперевірці в оволодінні учнями мовленнєвих понять, а також виробленню стилістичних умінь.

● Розташуйте частини тексту в такій послідовності, яка б найбільше сприяла розкриттю його теми й головної думки. Доберіть заголовок, визначте тему й жанр тексту, його логічні взаємозв’язки.



1. До смислових ознак належать синтаксичні відношення, а до структурних – характер побудови та інтонація різних типів речень, порядок слів, типи граматичних зв’язків між словами у реченні.

2. В українському мовознавстві термін синтаксис уживається в двох значеннях: як система лінгвістичних понять про синтаксичну будову української мови, розділ мовознавства і як власне мовна структура.

3. Традиційно синтаксис сучасної української мови поділяється на синтаксис простого і складного речення.

4. Предметом синтаксису є словосполучення і речення з їх смисловими і структурними ознаками.

5. Кожна частина мови у реченні або виконує функцію якогось члена речення (самостійні слова), або виражає відношення між словами в простому реченні чи частинами складного речення (службові слова).

6. Синтаксис тісно пов’язаний з морфологією, адже він вивчає слова як компоненти словосполучень і речень.

Порядок розташування частин тексту в оригіналі – 2, 3, 5, 6, 4, 3, 1.

Виконання такого виду завдань допомагає процесові перекодування вивченої навчальної інформації в абстрактні моделі. Доповнення, переконструювання висловлювання сприяють усвідомленню особливостей дискурсу загалом: стилістичну належність, зміст, мовне оформлення.

У ході розробки системи вправ з формування дискурсивного мовлення варто приділяти увагу редагуванню усного і писемного мовлення, що вважається одним з ефективних прийомів удосконалення власного висловлювання школярів. Активізації дискурсивного мовлення учнів сприяє редагування текстів, складених самими учнями. Воно реалізує такі завдання: формує вміння вільного оволодіння системним об’єднанням слів, доцільного слововживання, сполучення слів, словосполучень, речень за смислом відповідно до теми тексту, його стилю, типу, жанру. Вправи на редагування розвивають у школярів усне й писемне мовлення та критичне ставлення в доборі матеріалу, удосконалюють уміння працювати зі словниками, енциклопедіями, додатковою літературою. Наприклад:

● Відредагуйте наукові поняття, уникаючи просторічних слів та росіянізмів. Власні визначення порівняйте зі словниковими.

1. Біографія – розповідь про чоловіка, що мав важливе значення, коли жив. 2. Гумореска – невеликий твір про кумедну історію ваду в людині. 3. Плагіат – украдений шматок твору в своїх цілях. 4. Феєрія – театральне чи циркове полотно, складене на фантастично-казковому сюжеті, що виконується з використанням разнообразних сценічних ефектів, щоб вразити зрітеля. 5. Лаванда – вічнозелена рослина, що має приємний запах, що росте переважно в країнах Середземномор’я. 6. Щедрівка – твір з усної народної творчості, виконувана українськими дівчатами під Новий рік. 7. Цитата – шмат чужої мови, використаний для підтвердження власної думки. 8. Тенор – чоловічий спів. 9. Вимпел – вузький і довгий прапор, піднятий на кораблі під час плавання як ознаки державності. 10. Анонс – попередження про спектакль, фільм.

Виконання таких вправ, як переконує практика, свідчить, що завдання на редагування привчають школярів доречно використовувати мовні одиниці й правильно тлумачити різноманітні поняття й терміни, розвивають в учнів уміння критичного підходу до створення власних висловлювань. Реалізація комунікативно-діяльнісного підходу в навчанні мови повинна відбуватися з використанням у шкільній практиці різноманітних ситуативних вправ, основаних на залежності змісту й мовленнєвого оформлення висловлювань від мовленнєвої ситуації. Такі вправи розвивають в учнів уміння вільно, комунікативно виправдано використовувати мовні засоби, спонукають їх до спілкування в умовах звичайного мовленнєвого дискурсу. Ситуативні вправи мають не тільки навчальний та розвивальний потенціал, але й виховний, оскільки сприяють підвищенню культури мовленнєвого спілкування школярів, удосконалюють їх мовне чуття. Так, у 8 класі можна запропонувати таку вправу:

● Уявіть ситуацію: ви стали учасником бесіди з кореспондентом молодіжної телепрограми на тему “Етикет ділового спілкування”. Складіть трихвилинну промову про важливість правильного ділового спілкування. Під час підготовки скористайтеся підручником М. Пентилюк “Культура мови і стилістика”.

Для успішного розвитку мовленнєвої компетенції учнів 5-9 класів важливим є застосування креативних вправ. Вони мають здебільшого дослідницький характер і передбачають залучення учнів до творчості через пошук, шляхом створення й розв’язання складних або проблемних завдань. До цього типу вправ учням пропонуються такі завдання: 1) укласти словник лінгвістичних термінів з теми, параграфа, розділу мовознавства; 2) прослухати висловлювання з актуальної проблеми та написати переказ; 3) перекласти висловлювання зі спорідненої мови українською; 4) скласти кросворд, застосовуючи вивчений матеріал. Одне з основних завдань креативних вправ – визначити рівень засвоєння учнями мовленнєвих понять, що забезпечує активізацію когнітивних чинників із розвитку мовлення. Це сприяє активному сприйманню, глибокому розумінню й подальшому продукуванню висловлювань. Наведемо приклади таких вправ:

● Укладіть лінгвістичний словник з теми “Фонетика”, посилаючись на наукові джерела. Які, на Вашу думку, повинні бути практичні поради щодо укладання словників?

● Перекладіть українською мовою наведений текст. Проаналізуйте його за структурою, змістом, обсягом, стилем, призначенням, мовним оформленням, доповнюючи власними прикладами й теоретичними знаннями. Перекажіть текст українською мовою, склавши попередньо до нього план.

Внутренняя речь – беззвучная, мысленная речь, которая возникает в тот момент, когда мы думаем о чем-либо, решаем в уме какие-либо задачи, мысленно составляем планы, припоминаем прочитанные книги и разговоры, молча читаем и пишем. Внутренняя речь – это речь про себя, выполняет главным образом функцию мышления, не может служить средством непосредственного общения людей друг с другом, но тем не менее выполняет важные подготовительные функции для общения людей. Внутренняя речь – это речь без звука, скрытое мышление в словесной форме, мышление про себя и для себя (Б. Бодмаев). Виконуючи такі вправи, учні виявляють певний рівень ерудованості, уміння сприймати цікавий матеріал, грамотно його опрацьовувати й продукувати, наводячи приклади, доказові аргументи, роблячи висновки. Таким чином, у навчанні української мови, на думку авторів концепцій когнітивної й комунікативної методик (М. Пентилюк, О. Горошкіної, А. Нікітіної) [3; 4], належне місце має відводиться креативності та активній пізнавальній спрямованості, суть яких “полягає в забезпеченні результативної творчої діяльності учнів [3, с. 7]”. Позитивним результатом креативних вправ стають сформовані у процесі роботи з дискурсивним мовленням такі уміння й навички: вироблення в учнів мовного чуття, вміння стилістично диференціювати усне і писемне, діалогічне й монологічне мовлення, цілеспрямовано підходити до вибору мовних і мовленнєвих засобів власного висловлювання, продукувати чуже мовлення, трансформувати й редагувати його, докладно конструювати власні висловлювання, аргументовано доводити свою думку, переконувати, дотримуватися мети і завдань спілкування, передбачаючи його кінцевий результат.



Висновки. Використання запропонованої системи вправ забезпечить, на нашу думку, розвиток комунікативних навичок учнів основної школи у роботі з дискурсивним мовленням, що стане не лише передумовою успішної навчальної діяльності, а й подальшого професійного зростання особистості.

Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження убачаємо в розробці завдань для самостійної роботи учнів старших класів з удосконалення дискурсивного мовлення.
Література

1. Бацевич Ф. С. Словник термінів міжкультурної комунікації / Ф. С. Бацевич. – К. : Довіра, 2007. – 205 с.

2. Винокур Т. Г. Говорящий и слушающий. Варианты речевого поведения / Т. Г. Винокур. – М. : Высшая школа, 1993. – 320 с.

3. Пентилюк М. Концепція когнітивної методики навчання української мови / М. Пентилюк, А. Нікітіна, О. Горошкіна // Дивослово. – 2004. – № 8. – С. 5-7.

4. Пентилюк М. Концепція комунікативної методики навчання української мови / М. Пентилюк, А. Нікітіна, О. Горошкіна // Українська мова і література в школі. – 2006. – № 1. – С. 15-20.

5. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми : підручник / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2008. – 712 с.

6. Сидоров Е. В. Онтология дискурса / Е. Сидоров. – М. : Наука, 2008. – 304 с.

Дата надходження статті: 15.09.2009 року.

Дата прийняття статті до друку: 04.12.2009 року.

УДК 811.161.2:371.3

Г. І. Дідук-Ступ’як,

докторант

(Південноукраїнський державний педагогічний

університет імені К. Д. Ушинського)


КОМПЕТЕНТНІСНО-ЛІНГВОКОНЦЕПТОЛОГІЧНЕ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ТЕХНОЛОГІЯ ІНТЕРАКЦІЇ РІЗНОВЕКТОРНОГО ОПРАЦЮВАННЯ МОВНОГО МАТЕРІАЛУ
Постановка проблеми. У межах компетентнісного навчання лінгводидакти, лінгвісти та психолігвісти виокремлюють поряд з мовною, лінгвістичною, комунікативною компетенціями компетенцію лінгвокультурологічну (соціокультурну або міжкультурну), що, з одного боку, сприяє усвідомленню етномовної картини світу, а з другого – розвиває міжнаціональну культуру спілкування. Лінгвоконцептологічна методика спрямована на засвоєння школярами та студентами концептів національної (у нашому випадку української) культури та концептів іншомовних культур, що допоможе формувати білінгвів і полілінгвів.

Аналіз досліджень і публікацій. Зарубіжними дослідниками (Hamer, Spitzberg, Kaikkonen, Liotar, Riker, В. Воробйов, Б. Гутман, А. Залевська, Н. Мішатіна та інші) доведено, що успіх спілкування та взаємодія комунікантів під час акту комунікації залежить від рівня знань концептів культури, правил переходу від концептосфери до лексико-семантичної системи із оволодіння нормами її реалізації і на основі такого синтезу розвивається третя полілінгвальна міжкультурна особистість, яка характеризується новим поглядом на своє існування у мультинаціональному середовищі, є толерантною і терпимою, усвідомлює особливості іншої мови і культури, проявляє гнучкість в умінні використовувати варіативні стратегії і тактики, корегувати свою мовленнєву поведінку з урахуванням ситуації спілкування.

Як свідчать дослідження останніх років у царині лінгводидактики (О. Біляєв, А. Богуш, Л. Варзацька, М. Вашуленко, О. Глазова, Г. Дідук, Т. Донченко, С. Караман, П. Литвиненко, В. Макаренко, Л. Паламар, І. Хом’як, О. Хорошковська, Г. Шелехова, Л. Скуратівський та інші) гармонійне поєднання української та загальнолюдської культур реалізується через вивчення мови як культурознавчої дисципліни, взаємозв’язок з культурними надбаннями народів, що живуть поруч, їх полілог культур, інтеграцію в українську культуру і разом з нею – у світову. Саме цьому у школі сприяє формування у школярів соціокультурної компетенції.



Метою статті є висвітлення системи використання лінгвоконцептології у процесі технології інтеракції різнотипових аспектів вивчення української мови як рідної і як іноземної. Разом з тим вважаємо за потрібне вказати на дидактичний потенціал процесу формування соціокультурної та міжкультурної компетенцій в умовах полімовної і мультикультурної освіти. У межах обраної теми нашого повідомлення хочемо зупинитися на розкритті сутності культурологічного або соціокультурного підходу до вивчення української мови як рідної і як державної в основній ланці загальноосвітньої школи. Культурологічний або соціокультурний підхід до мовної освіти продиктований саме тим, що престижність будь-якої нації визначається рівнем її культури, а остання – культурою мови, яка є формою збереження і творення національної культури.

Гармонійне поєднання української та загальнолюдської культур реалізується через вивчення мови як культурознавчої дисципліни, взаємозв’язок з культурними надбаннями народів, що живуть поруч, їх полілог культур, інтеграцію в українську культуру і разом з нею – у світову. Саме цьому у школі сприяє формування у школярів соціокультурної компетенції. Окремо години на реалізацію вказаної змістової лінії не пропонуються, а змістове наповнення здійснюється на основі відбору соціокультурних відомостей освітніх галузей “Мови і літератури”, “Суспільствознавства”, “Етичної культури” тощо. В основу цієї змістової лінії покладено використання на уроках української мови дібраних текстів відповідної тематики, що використовується як дидактичний матеріал для опанування учнями мовної і мовленнєвої змістових ліній, а також створення спеціальних систем для особистісно орієнтованих завдань, котрі передбачають опрацювання цих текстів.

Аналіз мети, змісту і структури соціокультурного компонента, критеріїв його засвоєння, засвідчує,що основою цього компонента є тексти або система тематично об'єднаних текстів українознавчого спрямування. У результаті цього в основу її методики першим покладено принцип народності – репрезентації української мови як геніального творіння розуму, серця, почуттів, усіх сфер багатогранної діяльності українців, які берегли традиції сім’ї, роду й українського народу [6, с. 10]. Цей принцип немислимо реалізувати, не звертаючись до широкого використання всіх видів і жанрів українського фольклору, Біблії, творів красного письменства, прилучення до збирання скарбів народної мудрості, які мають відображення у фольклорних і художніх текстах. Згідно з компетентнісно-лінгвоконцептологічними дослідженнями, саме вони є основою оволодіння лінгвістичними знаннями та виробленням мовних умінь, що позначаються особливою увагою до національно орієнтованих засобів рідної мови, тобто таких, “що відбивають умови життя, особливості світобачення й світосприйняття українців, відтворюють загальну картину їхніх поведінкових стереотипів [5, с. 32]”.

Навчання учнів на основі національних текстів етнопедагогічного змісту зумовлює, з одного боку, переймання ними культурного досвіду етносу, цінностей, ідеалів, традицій,тобто формування етнокультурної компетенції, а з іншого – на базі отримання етнознань про реалії матеріальної та духовної культури українців, правила мовленнєвого етикету, засвоєння національно орієнтованих мовних одиниць, у школярів формуються мовленнєві вміння і навички, серед яких: створювати національно-культурні тексти, добирати матеріали для усного виступу, складати діалоги, дотримуючись етноетикету мовлення, виражати і відстоювати громадянську позицію тощо [8, с. 14].

Як переконують дослідження лінгвоконцептології, основою формування мовлення є духовне становлення особистості. Думки про єдиний процес духовно-мовленнєвого розвитку висловив Ф. Буслаєв, за спостереженнями якого рідна мова “так зрослася з особистістю кожного, що навчати її означає разом розвивати духовні можливості учня [2, с. 30]”. Елементи лінгвоконцептологічної методики у ході вивчення мовно-мовленнєвого матеріалу слід розпочинати з перших уроків української мови у школі, особливо тоді, коли у дітей починає розвиватися фантазія, креативне мислення, оцінююче ставлення до навколишнього світу й себе. Це властиво всім віковим цензам учнів основної школи. Вважаємо, якщо словесник приділятиме належну увагу реалізації ментальних концептів на уроках української мови, то це зможе відкрити школярам великий і глибокий духовний світ. Нерозуміння або поверхове розуміння цих особливостей веде до помилок у навчально-виховній роботі й особливо у такій складній сфері діяльності, як формування вмінь висловлювати свої думки, переживання, почуття, емоції у відповідному стилі та згідно з умовами спілкування, використовуючи при цьому свої знання та навички у полімовному та мультинаціональному середовищі.

Технологію інтеракції різноаспектного оволодіння українською мовою як рідною і як державною слід втілювати за рахунок поступового засвоєння школярами системи понять, моральних і етичних норм українців, залученням поетичної, народнопісенної творчості, образотворчого мистецтва тощо. Головними завданнями при цьому стають: створення навчальних текстів, дидактичного матеріалу інформаційно-пізнавального характеру для розуміння, української культури через залучення до неї дітей, порівняльно-зіставне ознайомлення з життєвими реаліями українського народу з іншими народностями, виховання глибокої поваги до свого та толерантного розуміння і сприйняття чужого; виховання любові до України; формування основи досконалого оволодіння українською мовою та поваги до неї, інтересу до представленої нею культури; становлення мовленнєвих здібностей (оволодіння грамотою – читанням і письмом, аудіюванням, дотриманням орфоепічних норм, розвиток монологічного та діалогічного мовлення тощо); інтелектуальний (розумовий і мовленнєвий) розвиток, формування вміння висловлювати власні міркування; формування умінь і навичок самоконтролю. Вважаємо, що їх рішення лежать в інноваційних лінгводидактичних положеннях, які сприятимуть взаємодії різнотипових підходів до вивчення української мови.

Перше положення передбачає наступність і спадкоємність поколінь, оскільки рідна мова передається із давніх давен й передбачає спрямування української мови на відродження і розвиток українських мовних традицій. Орієнтовно (візьмемо тематику 9-го класу) соціокультурна змістова лінія пропонує використовувати відповідно до цього положення про розвиток української мови; відомості про українську громаду, родину, український національний характер; основні галузі господарства: ремесла та народні художні промисли; про найвизначніші постаті вітчизняної та світової культури; географічне положення України та її природні багатства; життєвий і професійний вибір особистості [9, с. 119-120]. Малоефективною буде методика української мови, яка не враховує у зазначеному аспекті положення емотивності, детально дослідженому нами у кандидатській дисертації [7]. Емотивність дає змогу забезпечити мовно-мовленнєвий розвиток учня на основі єдності його душі, серця й розуму, тобто спонукає школяра сприйняти мову щиро, як найбільш потрібну, рідну. Провідним лейтмотивом функції емотивності постає розвиток духовної сфери особистості, зокрема виховання патріотизму, моральних переконань, активізація пізнавальної діяльності учнів, відчуття прекрасного, збагачення словникового запасу, формування умінь висловлювати особистісні переконання, знати та розуміти власний етнодуховний світ. Важливими є також професійні дії вчителя прищеплювати любов до уроків української мови, прихильно ставитися до школярів, своїм мовним взірцем, щирою любов’ю до українського слова, методичною майстерністю поетапно заохочувати їх з радістю опановувати ази української мови як материнської і як державної. Таким чином, ми пропонуємо поєднувати комунікативно-діяльнісний, особистісно-зорієнтований та культурологічний (соціокультурний) підходи на уроках української мови.

Важливим для культурологічного (соціокультурнного) підходу є використання комплексу методів, прийомів і засобів навчання. Пропонуємо наступну таксонімію методів й прийомів реалізації культурологічного (соціокультурного) підходу на уроках української мови: бесіда (підготовча, повідомлювана, відтворювальна, евристична, узагальнювальна, повторювальна, катехизисна); метод розповіді (пояснення); спостереження, трансформації, конструювання, реконструювання, діалогування, диспуту, дискусії. Культурологічний компонент неможливо застосовувати без комунікативно-діяльнісного, особисто зорієнтованого підходів, які опираються на мовленнєве спрямування, індивіалізацію навчання, функціональність, ситуативність навчання. Досить важливим у процесі запровадження лінгвоконцептологічної методики є використання технології інтеракції різних підходів до вивчення мовних тем з української мови. А превалюючим буде той урок, на якому, крім попередніх, враховано положення виховуючого навчання.

Погоджуємося із міркуваннями зарубіжних і вітчизняних науковців-методистів, що за умови, коли словесник користується авторитетом, усвідомлює свою суспільну роль і знає, якими слід виховувати своїх учнів, то у процесі викладання української мови реалізувати можливості культурологічного (соціокультурного) підходу можна завжди. Думки, до яких учитель хоче схилити дитячі душі, мають бути прийнятними для них. Так, патріотичні ідеї варто опредмечувати у такі зрозумілі дітям концепт-поняття, як “материнська мова”, “рідний край”, “наймиліший куточок”, “материнська колисанка” тощо [8, с. 11].

Увесь навчально-виховний процес слід підпорядковувати ставленню до учня як цікавого, бажаного співрозмовника і неповторної особистості. Цьому сприятиме передусім диференціація ще не зовсім традиційних для вітчизняної методики підходів до організації навчального простору на уроках мови. Має панувати оптимістична атмосфера взаємоповаги, невимушеності, доброзичливості, тактовності, рівноправного партнерства, довіри до учня і віри в його можливості, уваги до неординарності мислення. Тільки за цієї умови можна сподіватися на оптимальний вияв інтелектуальних і мовленнєвих здібностей дитини як особистості. Як свідчить апробація створеної нами компаративної методики [авт. право Г.Д.-С.]. навчання української мови, інноваційність забезпечує інтенсивніший порівняно з традиційним розвиток мовно-мовленнєвої особистості лише за умови системноцілісного підходу до реалізацій триєдиної поурочної мети. Остання істотно впливає на мотивацію навчальної діяльності, оскільки сприяє урізноманітненню навчальних дій, що запобігає втомі, викликає інтерес, активізує діяльність учнів і, як показує проведений формувальний експеримент, підвищує ефективність навчальної діяльності.

Визначальним стає ставлення вчителя до учнів. Педагог перестає бути викладачем. Він опікується мовою, співпрацює з кожною дитиною і в міру можливостей намагається створити максимально сприятливі умови для розвитку, самореалізації, самовираження кожного через мовлення. Найпромовистішими, найвиразнішими у людини є очі, обличчя. Тому дітей слід розмістити в класі півколом (за наявності звичайно одномісних парт), щоб вони мали можливість бачити не лише вчителя а й усіх своїх однолітків, відчувати на свої дії реакцію, слова і вчинки, звикати до аудиторії. Усе це сприятиме формуванню в учнів зовнішньої культури – мати завжди охайний, красивий вигляд, контролювати власну поведінку, позбутися початкових звичок і негативних рис. Зайве нагадувати, що приклад подає сам вчитель, який повинен вміти керувати своєю поведінкою, приділяючи належну увагу таким її компонентам, як міміка, емоції, настрій, техніка мовлення, постановка голосу дикція, тощо. Отже, закладений у навчальному плані поділ класів на групи у процесі вивчення мов робить можливим розташування півколом, яке слід розглядати не як примху чи просту формальність, а обов’язкову умову повноцінної реалізації пропонованої системи, необхідну інфраструктуру нової технології, яка несе великий психологічний і емоційний заряд. Необхідно передбачити також наявність або можливість організації сценічного простору [5, с. 16].

Нова методика передбачає активне використання можливостей так званого периферичного зору, завдяки якому людина сприймає значний обсяг інформації. Тому на стіні варто періодично вивішувати схеми, таблиці, цікаві повідомлення, стінгазети соціокультурного спрямування, що виготовляють учні власноруч, які теж матимуть значний вплив на їх мовно-мовленнєвий розвиток і патріотичне виховання.

Шкільний дзвінок (чи то на урок, чи з уроку) теж має викликати позитивні емоції. Його можна замінити приємними музичними акордами-закликами, час звучання яких збігатиметься з початком і кінцем перерви. Моментом релаксації та продовженням дії технології сугестопедії у культурологічному підході для школярів буде і неголосна мелодія української пісні (народної або сучасної), яка може звучати впродовж усієї перерви. Усе, висловлене нами вище, має сприяти встановленню загальнолюдських концептів, системи реалізації яких визначають національну, етнічну, культурну специфіку. У результаті чого виникають мультикультурні, транслінгвоконцептуальні зв’язки, що допомагають в оволодінні мовою іншого народу та передбачають здобуття учнями знань про мову. Таким чином, сформувати й розвивати концептуальну систему учнів і навчити їх варіативно виражати реальний смисл певного дискурсу допоможе лінгвоконцептуальна методика у процесі використання технології інтеракції різнотипових підходів до вивчення мови, яка розглядає національний і міжнаціональний концепти як вербально виражену семантично-змістову одиницю національної й мультинаціональної свідомості.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка