Арттерапія. Терапія мистецтвом та творчим самовиразом. Музико терапія. Бібліотерапія

для студентів

по підготовці і роботі на практичному занятті

з «Психотерапія та психокорекція в клінічній практиці»

У сучасному суспільстві спостерігається ріст психопаталогій, соціопатій, психосоматичних та соматопсихічних захворювань, що наголошує на спеціалізованій підготовці фахівців - психологів особливостям психотерапії та психокорекції.

Психотерапія є галуззю клінічної медицини, що включає систему лікувального впливу на психіку, а через неї – на весь організм і поведінку хворого. Психологічна корекція – це система заходів, спрямованих на виправлення психологічних особливостей та відхилень в поведінці людини за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу.

Психологічна корекція у клінічній практиці застосовується при виявленні у пацієнта психологічних проблем, що виникають у зв’язку з характерологічними девіаціями і особистісними аномаліями, а також при невротичних і психосоматичних розладах. Вона направлена на вирішення завдань профілактики, лікування і реабілітації хворих.

Мета курсу “Психотерапія та психокорекція в клінічній практиці ” сформувати у майбутніх лікарів - психологів знання, вміння та практичні навички необхідних для надання медико-психологічної допомоги населенню:

2. Сприяти оволодінню студентами основних методів психотерапії та

психокорекції;

3. Навчити студентів застосовувати методи та прийоми психотерапії і

психокорекції у лікуванні та реабілітації хворих.
2.Завдання вивчення теми:

• 
  Ознайомлення студентів із теоретичними основами і сьогоднішніми поглядами на артотерапію, бібілотерапію, терапію мистецтвом та творчим самовиразом, музико терапію;
  
• 
  Засвоєння студентами сучасних методів та прийомів артотерапії, бібілотерапії терапії мистецтвом та творчим самовиразом, музико терапії для диференційованого застосування їх у клінічній практиці;
  
• 
  Застосування методів артотерапії, бібілотерапії, терапії мистецтвом та творчим самовиразом, музико терапії у різних галузях практичної медицини.
  

Курс “ Психоаналіз та інші особистісно-орієнтовані діагностично-лікувальні підходи” читається на базі “Історії психології”, “Клінічної психології”, “Клінічного консультування”.

• 
  теоретичні основи артотерапії, бібілотерапії, терапії мистецтвом та творчим самовиразом, музико терапії;
  
• 
  етико-деонтологічні принципи і правила у психотерапії та психокорекції;
  
• 
  основні напрямки артотерапії, бібілотерапії, терапії мистецтвом та творчим самовиразом, музико терапії;
  
• 
  методи артотерапії, бібілотерапії, терапії мистецтвом та творчим самовиразом, музико терапії;
  
• 
  форми артотерапії, бібілотерапії, терапії мистецтвом та творчим самовиразом, музико терапії;
  
• 
  покази і проти покази для застосування артотерапії, бібілотерапії, терапії мистецтвом та творчим самовиразом, музико терапії із врахуванням нозологічної специфіки;
  
• 
  критерії і методи оцінки ефективності артотерапії, бібілотерапії, терапії мистецтвом та творчим самовиразом, музико терапії.
  

• 
  проводити загально клінічне та психологічне обстеження хворих, встановити клінічний діагноз;
  
• 
  дотримуватись етико-деонтологічних принципів у психотерапевтичній та психокорекційній роботі, створювати довірливий психотерапевтичний контакт з пацієнтом;
  
• 
  володіти сучасними прийомами артотерапії, бібілотерапії, терапії мистецтвом та творчим самовиразом, музико терапії;
  
• 
  проводити артотерапію, бібілотерапію, терапію мистецтвом та творчим самовиразом, музико терапію у різних галузях медицини;
  
• 
  оцінювати ефективність психотерапевтичної роботи;
  
• 
  вести медичну документацію;
  
• 
  використовувати навчальну та наукову літературу для вирішення професійних завдань, підвищення рівня професійної підготовки.
  

Викладання предмету "Психотерапія та психокорекція у клінічній практиці " прово­диться у формі групових практичних та семінарських занять в умовах психіатричної клініки, клініки неврозів та межових станів, в психосоматичних центрах, у диспансерах психіатричного та наркологічного профілю. Під керівництвом викладача засвоюють сучасні психотерапевтичні і психокорекційні методи і прийоми та застосовують їх у клінічній практиці. Контроль за засвоєнням та вмінь проводиться у вигляді тренінгів з використанням аудіо- та відеотехніки, тестового контролю, вирішення ситуаційних задач.

Завдання 1. 3.

Завдання 2. 1.

Завдання 3. 2

Завдання 4. 2.

Завдання 5. 1.

1. 
   Панок В., Титаренко Т., Чепелєва Н. та інші. Основи практичної психології. – К.:Либідь, 1999. – с. 202 – 205.
   
2. 
   Хайл – Эверс А., Хайгл Ф., Отт Ю. и др. Базисчное руководство по психотерапии. – СПб.: Речь, 2001. – С. 784.
   
3. 
   Бурлачук Л.Ф., Кочарян А.С., Жидко М.Е. Психотерапия (учебник для вузов). – Москва: Питер, 2003. – С. 471.
   
4. 
   Глива Є. Вступ до психотерапії. – Острог-Київ: Кондор, 2004. – С. 530.
   
5. 
   Кондрашенко В.Т., Донской Д.И., Игумнов С.А. Общая психотерапия. - 6-е изд., исправленное – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2003. – С.458.
   

АРТТЕРАПИЯ

ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДА

Арттерапия возникла в 30-е годы нашего века. Первый урок применения арттерапии относится к попыткам кор­рекции эмоционально-личностных проблем детей, эмиг­рировавших в США из Германии во время второй мировой войны.

Первые попытки использовать арттерапию для коррек­ции трудности личностного развития относятся к 30-м го­дам нашего столетия, когда артгерапевтические методы были применены в работе с детьми, испытавшими стресс в фа­шистских лагерях и вывезенными в США. С тех пор арттера­пия получила широкое распространение и используется как самостоятельный метод и как метод, дополняющий другие техники.

Важнейшей техникой арттер воздействия здесь является техника актившя, направ­ленная на то, чтобы столкнуть coзнательное и бессознательное и примирить июсредством аффективного взаимодействия.

Арттерапия может использоваться как в виде, основного метода, так и в качестве одного из вспомогательных методов.

Выделяют два основных механизма психологического коррекционного воздействия, характерных для метода арт­терапии.

Первый механизм состоит в том, что искусство позволя­ет в особой символической форме реконструировать конф­ликтную травмирующую ситуацию и найти ее разрешение через переструктурирование этой ситуации на основе креа­тивных способностей субъекта.

Второй механизм связан с природой эстетической реак­ции, позволяющей изменить действие «аффекта от мучи­тельного к приносящему наслаждение».

Цели арттерапии

1. Дать социально приемлемый выход агрессивности и другим негативным чувствам (работа над рисунками, картина­ ми, скульптурами является безопасным способом выпустить «пар» и разрядить напряжение).

2. Облегчить процесс лечения. Неосознаваемые внутренние конфликты и переживания часто бывает легче выразить с помощью зрительных образов, чем высказать их в процессе вербальной коррекции. Невербальное общение легче ускользает от цензуры сознания.

3. Получить материал для интерпретации и диагностических заключений. Продукты художественного творчества отно­сительно долговечны, и клиент не может отрицать факт их существования. Содержание и стиль художественных работ дают возможность получить информацию о клиенте, который может помогать в интерпретации своих произведений.

4. Проработать мысли и чувства, которые клиент привык
подавлять. Иногда невербальные средства являются един­ственно возможными для выражения и прояснения сильных переживаний и убеждений.

5. Наладить отношения между психологом и клиентом.
Совместное участие в художественной деятельности может способствовать созданию отношений эмпатии и взаємного принятия.

6. Развить чувство внутреннего контроля. Работа над рисунками, картинами или лепка предусматривают упорядочивание цвета и форм.

7. Сконцентрировать вниманиех и чувствах.
Занятия изобразительным искусе богатые воз­можности для экспериментировабтическими и зрительными ощущениями и спобности к их восприятию.

8. Развить художественные епповысить самооценку. Побочным продуктом является чувство удовлетворения, которое возникает в результате выявления скрытых талантов и их развития.

Существует две формы арттерапии: пассивная и активная.

При пассивной форме клиент «потребляет» художествен­ные произведения, созданные другими людьми: рассматри­вает картины, читает книги, прослушивает музыкальные произведения.

При активной форме арттерапии клиент сам создает про­дукты творчества: рисунки, скульптуры и т.д.

Существуют различные варианты использования метода арттерапии:

- использование уже существующих произведений искусства через их анализ и интерпретацию клиентами;

- побуждение клиентов к самостоятельному творчеству;

- использование имеющегося произведения искусства и самостоятельное творчество клиентов;

- творчество самого психолога (лепка, рисование и др.) направленное на установление взаимодействия с кли­ентом.

Основная цель арттерапии состоит в развитии самовыра­жения и самопознания клиента через искусство, а также в развитии способностей к конструктивным действиям с уче­том реальности окружающего мира. Отсюда вытекает важ­нейший принцип арттерапии — одобрение и принятие всех продуктов творческой изобразительной деятельности независимо от их содержания, формы и качества. Существуют возрастные ограничения использования арттерапии в форме рисунка и живописи.

Арттерапия рекомендуется детям с 6 лет, так как в воз­расте до 6 лет символическая деятельность еще только фор­мируется, а дети лишь осваивают материал и способы изоб­ражения.

Наиболее полно разработана арттерапия в узком смысле нова, т.е. рисуночная терапия и драмтерапия.

Показаниями для проведения арттерапии как рисуноч­ной терапии являются: трудности эмоционального разви­тия, актуальный стресс, депрессия, снижение эмоциональ- тонуса, лабильность, импульсивность эмоциональных еакций, эмоциональная депривация клиента, пережива- эмоционального отвержения, чувство одиночества, наличие конфликтов в межличностных отношениях, неудов­летворенность в семейной ситуации, ревность, повышенная тревожность, страхи, фобические реакции, негативная «Я-концепция», низкая, дисгармоничная, искаженная само­оценка, низкая степень самопринятия.

Применение арттерапевтических методов, в первую очередь рисуночной терапии, незаменимо в случаях тяжелых эмоциональных нарушений, коммуникативной некомпетен­тности, а также при низком уровне развития мотивации к деятельности. В случае трудностей общения: замкнутости, низкой заинтересованности в сверстниках или излишней сркомности.

Применение арттерапевтических методов в коррекционной работе позволяет получить следующие позитивные ре­зультаты:

Обеспечивает эффективное эмоциональное отреагирование, придает ему (даже в случае агрессивного проявления) социально приемлемые, допустимые формы.

Облегчает процесс коммуникации для замкнутых, стес­нительных или слабоориентированных на общение клиен­тов.

Дает возможность невербального контакта (опосредо­ванного продуктом арттерапии), способствует преодолению коммуникативных барьеров и психологических защит.

Создает благоприятные условия для развития произвольности и способности к саморегуляции. Эти условия обеспечиваются за счет того, что изобразительная деятельность требует планирования и регуляции деятельности на пути достижения целей.

Оказывает дополнительное влияние на осознание кли­ентом своих чувств, переживаний и эмоциональных состояний, создает предпосылки для регуляции эмоциональных состояний и реакций.

Существенно повышает личностную ценность, содей­ствует формированию позитивной «Я-концепции» и повы­шению уверенности в себе за счет социального признания ценности продукта, созданного клиентом.

Художні (образотворчі) роботи душевнохворих (Prinzhorn, 1923; Navratil, 1965) розглядалися як можливий доступ до їх несвідомого. При цьому, досить висока діагностична функція цих робіт, а також роботи дають можливість простежити розвиток і перебіг хвороби.

Основною складовою цієї терапії є «символічна комунікація». Дана техніка має особливу цінність у роботі з особами, що не можуть дати вербальний опис подій і почуттів. В процесії терапії і діти, і дорослі з задоволенням описують словами те, що вони намалювали або виліпили. Арт-терапевтичні методики є особливо підходящими для підтримки Я та стимуляції процесів самоідентифікації і дозрівання. Проекції, що зображуються в картині або в іншому продукті творчої діяльності, дозволяють виразити і переробити неусвідомлюване і/або конфліктний вміст. Після такої переробки вони нарешті займають своє місце в свідомості, але вже зміненими. У результаті, в особистість інтегрується розщеплений і витиснутий матеріал, який перешкоджав процесам саморегуляції.

Терапія творчим самовираженням надає у розпорядження пацієнта простір, вміст якого створює атмосферу чуттєвості, спокус і спонукань до дії, вона містить у собі також і якийсь ігровий простір для відчуття, спостереження, руху, розкриття, зустрічі.

Це внутрішній ігровий простір і є те, що розуміється і переживається нами як креативність.

На відміну від здорового, у психічно хворої людини необхідна для творчості вільна енергія іде на забезпечення патогенних процесів. Таким чином, у хворого відсутня можливість обійтися внутрішніми силами і відновити креативний зв'язок між внутрішніми силами і зовнішньою ініціативою.

За допомогою творчого художнього процесу стимулюється здатність до саморегуляції, полегшується навчання саморегуляції. Таким чином, нові переживання, новий досвід можуть одержувати наочне зображення, можуть пророблятися, і асимілюватися. При цьому «художник» перетворюється в «глядача», дистанціюючись від проблеми, як би спостерігаючи неї з боку. Наприклад, техніка «розповіді в картинках» допомагає розглянути яку-небудь проблему в динаміці, відтворити ланцюжок обставин і вчинків. Пацієнт усвідомлює своє відношення до того, що відбувається і може змінити це відношення.

На сучасному етапі існує декілька напрямків арт-терапії:

1. 
   Використання для лікування вже існуючих витворів мистецтва шляхом їх аналізу та інтерпретації пацієнтом. В цьому випадку методику відносіть до проективних.
   
2. 
   Побудження пацієнтів до самостійної творчості, при цьому творчий акт роздивляється як терапевтичний фактор.
   
3. 
   Одночасне використання арт-терапії в першому та другому напрямках.
   
4. 
   Основна роль в арт-терапії відводиться самому терапевту, його взаємовідносинам з пацієнтом у процесі навчання його творчості.
   

- у вербалізації усвідомленого матеріалу і пов'язаних з ним

переживань;

- в усвідомленні тих символічних образів, що сприймаються їм як небезпечні для нього;

- у формуванні в нього нових інтересів, значимих для його

подальшого психосоциального розвитку.

Арт-терапевту важливо зрозуміти щирі причини переживань пацієнта. За допомогою відповідних питань фахівець повинний прояснити, об'єктивувати зображення і зрозуміти ув'язнений у ньому зміст. Це допомагає вибрати адекватну арт-терапевтическую стратегію.

Арт-терапия надає учасникам високий ступінь волі і самостійності. Заохочується спонтанний характер творчої діяльності. Учасники визначаються з задумом, вибирають форму, матеріали, кольори відповідно до обраної теми, самі контролюють послідовність дій. За учасником залишається право вибирати міру участі в груповій роботі. Творчість, як відомо, саме по собі має цілющу силу.

Аналіз сучасних досліджень по терапії мистецтвом пояснює корисність цього методу для лікувальних цілей тим, що він:

1. 
   надає можливість для вираження агресивних почуттів у соціально прийнятній манері. Малювання, жи­вопис фарбами або ліплення є безпечними способами розрядки напруги;
   
2. 
   прискорює прогрес у терапії. Підсвідомі конфлікти і внутрішні переживання легше виразити за допомогою зорових образів. Невербальні форми комуніка­ції уникають свідомої цензури;
   
3. 
   дає підстави для інтерпретацій і діагностичної рабо­ти в процесі терапії. Творча продукція через її реальность не може заперечуватися пацієнтом. Зміст і стиль художньої роботи надають терапевтові інформацію. Крім того, сам автор може внести вклад в інтерпретацію своїх власних створінь;
   
4. 
   дозволяє працювати з думками і почуттями, що показують­ся нездоланними. Іноді невербальний засіб є єдиним інструментом, що розкриває і прояс­нює інтенсивні почуття і переконання;
   
5. 
   допомагає зміцнити терапевтичні взаємини. Еле­менти збігу в художній творчості членів групи можуть прискорити розвиток емпатії і позитивних почуттів;
   
6. 
   сприяє виникненню почуття внутрішнього контролю і порядку. Малювання, живопис фарбами і ліплення приводять до необхідності організовувати форми і кольори;
   

8) підсилює відчуття власної особистісної цінності, підвищує художню компетентність. Побічним продуктом терапії мистецтвом є задоволення, що виникає в результаті виявлення схованих умінь і їхнього розвитку;

9)у процесі проведення групи дозволяє дозволяти конфлікти між членами групи і допомагати їм у досягненні гармонії.

Заняття можуть бути структурованими або неструктурованими.

Для перших характерна заданість теми і/або образотворчих засобів. Однак зміст творчої діяльності, форма втілення задуманого, темп роботи визначаються самим учасником.

На неструктурованих заняттях учасники самостійно вибирають тему, матеріали, інструменти.

На заняттях найчастіше використовуються музика, спів, рух, танець, драма, поезія, твір історій і т.д. Такі форми, коли одночасно сполучаться різні способи творчого самовираження, прийнято називати мультимедійними.

У структурі кожного заняття можна виділити дві основні частини.

Перша — невербальна, творча, неструктурована. Основний засіб самовираження — малюнок (живопис).

Друга — вербальна, апперцептивна і формально більш структурована. Вона припускає вербальну інтерпретацію намальованих об'єктів і асоціацій.

В арт-терапии склалися різні підходи до добору і класифікації тим для занять. Загальновизнана класифікація, запропонована Liebmann (1996):

- теми, зв'язані з освоєнням образотворчих матеріалів; загальні теми, що дозволяють досліджувати широке коло проблем і переживань учасників групи;

- теми, зв'язані з дослідженням системи відносин, образа «Я»;

- теми, що мають особливу значимість при парній роботі учасників групи, а також теми, призначені для роботи з родинами;

- теми для спільної образотворчої діяльності учасників групи.

Так, теми «Добро і зло», «Чорний і біле», «День і ніч», Доля» дозволяють розвивати комунікативні навички, переборювати соціальну відчуженість, вибудовувати гармонійні взаємини з колективом.

Можна запропонувати учасникам скласти історію про свій малюнок і придумати для нього назву. Починати розповідь можна словами: «Жився-був людину, схожий на мене...». Такий початок полегшує вербалізацію внутрішнього стану і підсилює ефект проекції й ідентифікації.

Шведская школа, будучи ориентирована на глубинную психологию, считает, что в коррекционной работе музыко-терапии должна отводиться центральная роль, так как му­зыка благодаря своим специфическим особенностям в со­стоянии проникнуть в глубинные слои личности. Альтшулер обнаружила физиологические изменения у пациентов, адек­ватные определенным типам музыкального воздействия и обосновала терапевтический подход, названный ею изопринципом музыкотерапии. Согласно этому положению при затруднении словесного контакта с больным музыка спо­собствует его установлению, если она соответствует эмоци­ональному тонусу состояния пациента. То есть при депрессии показана музыка тихая, спокойная, при возбуждении — гром­кая, быстрого темпа. История музыкотерапии знает немало примеров практического применения этого принципа.

Правильный выбор музыкальной программы — ключе­вой фактор музыкотерапии. Для того чтобы музыка кон­тактировала с клиентом, она должна соответствовать его эмоциональному состоянию.

Специальные физиологические исследования выявили влияние музыки на различные системы человека. Рядом ис­следований было показано, что восприятие музыки ускоря­ет сердечные сокращения, повышает темп респирации. Было обнаружено усиливающее действие музыкальных раздражи­телей на пульс, дыхание в зависимости от высоты, силы звука и тембра. Частота дыхательных движений и сердцеби­ений изменялась в зависимости от темпа, тональности му­зыкального произведения.

Физиологическое воздействие музыки на человека осно­вано на том, что нервная система, а с ней и мускулатура обладают способностью усвоения ритма. Музыка как рит­мический раздражитель стимулирует физиологические про­цессы организма, происходящие ритмично как в двигатель­ной, так и в вегетативной сфере. Ритмы отдельных органов человека всегда соразмерны. Между ритмом движения и рит­мом внутренних органов существует определенная связь. Ритмические движения представляют собой единую функ­циональную систему, двигательный стереотип. Используя музыку как ритмический раздражитель, можно достигнуть повышения ритмических процессов организма в более стро­гой компактности и экономичности энергетических затрат.

Сердечно-сосудистая система заметно реагирует на му­зыку, доставляющую удовольствие и создающую приятное настроение. В этом случае замедляется пульс, усиливаются сокращения сердца, снижается артериальное давление, рас­ширяются кровеносные сосуды. При раздражающем же харак­тере музыки сердцебиение учащается и становится слабее. Под действием музыки изменяются тонус мышц, мотор­ная активность. Слушающий музыку не только воспроиз­водит музыкальный ритм своим двигательным аппаратом, но и беззвучно пропевает музыку (перцептивная вокализа­ция)

Выделяют четыре основных направления коррекционного действия музыкотерапии:

Эмоциональное активирование в ходе вербальной психотерапии.

Развитие навыков межличностного общения, комму­никативных функций и способностей.

Регулирующее влияние на психовегетативные процессы.

Повышение эстетических потребностей.

В качестве психологических механизмов коррекционного воздействия музыкотерапии указывают:

катарсис — эмоциональную разрядку, регулирование эмоционального состояния;

облегчение осознания собственных переживаний;

конфронтацию с жизненными проблемами;

повышение социальной активности;

приобретение новых средств эмоциональной экспрессии;

облегчение формирования новых отношений и уста­новок.

Групповая пассивная музыкотерапия проводится в фор­ме регулярного (2 раза в неделю) группового (6—8 чело­век) прослушивания произведений инструментальной клас­сической музыки. Цель прослушивания — изменить настро­ение клиентов, отвлечь их от переживаний, уменьшить тревогу.

Библиотерапия — специальное коррекционное воздействие на клиента с помощью чтения специально подобранной литературы в целях нормализации или оптимизации его пси­хического состояния.

Коррекционное воздействие чтения проявляется в том, что те или иные образы и связанные с ними чувства, вле­чения, желания, мысли, усвоенные с помощью книги, вос­полняют недостаток собственных образов и представлений, заменяют тревожные мысли и чувства или направляют их по новому руслу, к новым целям. Таким образом, можно ослаблять или усиливать воздействие на чувства клиента для восстановления его душевного равновесия.

В ходе библиотерапии клиент ведет читательский днев­ник. Анализ дневниковых записей нередко раскрывает про­цесс субъективной интерпретации художественных про­изведений, основанных на восприятии как активной при­страстной деятельности и может быть использован в диагностических целях для объективной оценки процесса и эффективности коррекции.

В случае использования библиотерапии как основного ме­тода предполагается система чтения с определенной после­довательностью, тематикой, отработкой прочитанного. Боль­ше внимания обращается на биографическую, мировоззрен­ческую, специальную литературу.

1. 
   Хьелл Л., Зиглер Д. Теорії особистості. — С.-Пб., 1998. —
   

2. 
   Панок В., Титаренко Т., Чепелєва Н. та інші. Основи практичної психології. – К.:Либідь, 1999. – с. 202 – 205.
   
3. 
   Хайл – Эверс А., Хайгл Ф., Отт Ю. и др. Базисное руководство по психотерапии. – СПб.: Речь, 2001. – С. 784.
   
4. 
   Бурлачук Л.Ф., Кочарян А.С., Жидко М.Е. Психотерапия (учебник для вузов). – Москва: Питер, 2003. – С. 471.
   
5. 
   Глива Є. Вступ до психотерапії. – Острог-Київ: Кондор, 2004. – С. 530.
   
6. 
   Кондрашенко В.Т., Донской Д.И., Игумнов С.А. Общая психотерапия. - 6-е изд., исправленное – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2003. – С.458.