Англіцизми в сучасному українському Інтернет-сленгу: причини вживання та способи адаптації



Сторінка2/6
Дата конвертації15.04.2016
Розмір1.35 Mb.
1   2   3   4   5   6

2.2. Роль нових медій в сучасному суспільстві

У сучасному світі важко заперечити роль сучасних медій, причому вони залишаються важливими та незамінними у повсякденні як для окремих індивідів, так і для суспільства та культури загалом. Зараз ми можемо навіть говорити про заміну традиційних ЗМІ новими медіями, які, у свою чергу, мають ряд переваг. Як найважливіші з них варто виділити оперативність, подання інформації у доступному форматі, публічність та доступність інтерфейсу, можливість миттєвого та масового поширення інформації, можливість коментування та обговорення новин читачами-користувачами. Теоретично, кожен користувач може бути як творцем інформації, так і її реципієнтом чи коментатором (Потятиник, 2010, сс. 25-31).


2.2.1. Комунікаційна та інформаційна функції.

Один з найавторитетніших дослідників масової комунікації Деніс МакКвейл у своїй праці «Теорія масової комунікації» зазначає, що ми керуємося думкою, де мас-медії – це окрема суспільна інституція з власними правилами і звичаями. Однак, саме суспільство визначає та обмежує сприйняття даного поняття. Отож, з одного боку, мас-медії залежать від суспільства, а з іншого – мають свій незалежний вплив на нього, який зростатиме з розширенням їхньої діяльності, економічної значущості та неофіційної влади. Деніс МакКвейл виділяє такі рівні впливу мас-медій на суспільство (сс. 16-17):



  • Мас-медії здатні приваблювати увагу громадськості до певних подій, проблем, рішень чи людей;

  • Мас-медіа можуть дарувати статус та підтримувати законність;

  • У деяких випадках мас-медіа можуть стати каналом від переконань до прямих дій;

  • Мас-медіа дають змогу популяризувати певні теми на суспільному рівні, перетворивши їх у найактуальніші;

  • За допомогою мас-медій можна розважати та лестити, отримувати та дарувати задоволення;

Загалом, Д. МакКвейл зазначає, що мас-медії є справді дуже ефективним інструментом для суспільного використання, вони швидкі, піддатливі та легкі у контролюванні й плануванні подальших дій. Яскравим прикладом, який би проілюстрував твердження Д. МакКвейла, може стати висвітлення подій Євромайдану 2013-2014 років в українських соціальних мережах та нових медіях. Саме вони стали основним інструментом координування діяльності протестуючих протягом всієї Революції гідності. Після відмови тодішньої влади підписати Асоціацію з Європейським союзом 21 листопада 2013 року, українські активісти опублікували повідомлення із закликом до протесту у соціальній мережі Facebook. За кілька годин опісля публікації даного посту на Майдані Незалежності зібралось декілька сотень людей. Наступного дня, 22 листопада, число протестувальників зросло до кількох тисяч. Слід також зазначити, що значна частина координування протестів відбувалася за допомогою спеціальних тематичних груп у Facebook та відповідних маркувальних хеш-тегів у Twitter. В них повідомлялось про те, яка ситуація на Майдані, про заплановані протести чи акції, а також у такий спосіб адміністратори публікували списки необхідних речей та продуктів тощо (Коваленко, 2013).
2.2.2. Поняття віртуальної культури.

Окрім того, чимало дослідників Інтернету говорять про існування новітньої віртуальної культури. Зокрема, Лариса Компанцева дає таке визначення цьому поняттю: віртуальна культура – це новий тип культури, що формується, з одного боку, на перетині концептуальних світів та сфер різних націй, з іншого – на перетині реальності та віртуальності як різних просторів діяльності людини, різних картин світу (Компанцева, 2007).

Наомі С. Байрон називає віртуальну культуру сьогоденням «мейнстрімом», який формує особистість кожного з нас та суспільство загалом. Вчена аналізує зміни, які відбулись в американському суспільстві зокрема, і твердить, що зараз головний акцент робиться саме на культурі молоді й молодості. Власне, це загальновідомий факт, що переважна більшість користувачів Інтернету – люди віком від 15 до 40 років, хоча з кожним роком віковий бар’єр зростає, причому в обидва боки. А, відповідно, саме ці люди і є безпосередніми носіями Інтернет-культури та Інтернет-сленгу.

Н. С. Байрон вважає, що он-лайн комунікація пропонує необмежене спілкування без кордонів, безкінечні можливості для самовираження чи самопрезентації під час твого «найкращого дня» (Baron, 2008, p. 164). Під цим вчена має на увазі можливість творення власного образу (почасти відмінного від реального) за допомогою профілю соціальних мережах.

Дослідниця зауважує, що сучасне американське суспільство зазнає значного впливу з боку саме молодіжної культури, яка, в свою чергу, впливає на смаки дорослого та старшого покоління посередництвом їхніх дітей. Йдеться про спосіб життя, стиль одягу, зацікавлення, мистецтво, їжу та багато іншого. Мова також не є винятком. Зокрема, це найкраще спостерігається на прикладі батьків та їхніх дітей-підлітків. На нашу думку, українські сім’ї зовсім не відрізняються від американських: батьки доволі часто намагаються наслідувати стиль мовлення своїх дітей та переймають сленгові слова з молодіжного лексикону, стараючись у такий спосіб бути ближчими до дітей, краще зрозуміти їхній світ та спосіб мислення. Згодом, дорослі починають використовувати сленгізми у спілкуванні з ровесниками, що сприяє поширенню сленгу серед різних вікових категорій мовців (Baron, 2008, pp. 65-71).
2.3. Характеристика спілкування в мережі

2.3.1. Специфіка комунікації в Інтернеті.

Комунікація, яка відбувається за допомогою інформаційних технологій, безперечно, є феноменом нашої сучасності. Про такий спосіб спілкування важко сказати щось в загальному, адже технології постійно змінюються, удосконалюються та збагачуються новими функціями й додатками. Комунікаційні технології належать до найдинамічніших у наш час: ще кілька років тому важко було уявити собі мобільні комп’ютери, а сьогодні всі опції старого громіздкого апарату вже вміщено у компактному мобільному телефоні. Можна припустити, що у подальшому своєму розвитку техніка змінить і характер комунікації, зокрема це буде цілковита інтеграція пошти, Інтернету та стільникового зв’язку в один медіальний сервіс чи службу.

В Інтернеті існує чимало сервісів, які мають забезпечити своїм користувачам можливість комунікації, проте вони відрізняються своїми функціями. Комунікація може відбуватись на різних рівнях. Це залежить, наприклад, від того, скільки учасників братиме у ній участь та в який спосіб. Деніс МакКвайл є автором наведеної нижче піраміди рівнів спілкування (Мак-Квейл, 2010, сс. 19-21):
c:\users\дана\desktop\курсак 2012-13\піраміда.png

Мал. 1: піраміда рівнів спілкування Деніса МакКвейла.


Дослідник визначив рівні комунікації за розміром групи, у якій відбувається спілкування. На найнижчому рівні піраміди знаходиться внутрішньоособистісна комунікація, яка відбувається подумки перед тим, як мовець висловить свою думку. Далі знаходиться комунікація міжособистісна – відбувається зазвичай між двома мовцями і має форму діалогу. Групова комунікація відбувається у рамках соціальних груп, інституційна – у інституційному середовищі, наприклад, це політичне спілкування або спілкування на підприємстві. На вершині піраміди знаходиться комунікація загальносуспільна, тобто масова. Кожен з цих рівнів комунікації має свої специфічні особливості, якими відрізняється від інших, а, рухаючись пірамідою вниз, зростає і кількість комунікаційних актів, які робить кожен з нас на певному рівні.

Аналізуючи рівні комунікації, наведені у піраміді, можна припустити, що під час комунікації в Інтернеті присутні абсолютно всі (включаючи навіть внутрішньоособистісний) її види. Інтернет є середовищем масової комунікації – у ньому міститься велика кількість публікацій та загальнодоступної інформації. Також в мережі проявляється комунікація інституційна – величезна частина офіційного спілкування відбувається саме через Інтернет. Під інституційною інформацією слід розуміти спілкування організацій між собою та спілкування організацій з приватними особами. Як приклад групового спілкування можна навести соціальні мережі, а саме Facebook, Twitter, Google+ та ВКонтакті, популярність яких щоденно зростає серед усіх користувачів українського Інтернету, незважаючи на вік, соціальний стан чи статус. Окрім цього, згадані вище соціальні мережі можна віднести і до наступного рівня комунікації, а саме міжособистісного, адже кожна з них має додаткову функцію – чат, який фактично є цифровим діалогом між двома людьми.


2.3.2. Особливості спілкування в Інтернеті.

Варто також зосередити увагу на основних аспектах спілкування у сучасних мас-медіях, які роблять Інтернет настільки привабливим для користування. Ці аспекти виділив та систематизував британський вчений Крістіан Фучс у своїй праці «Internet and society: social theory in the information» (сс. 314-315). Отож, комунікація за посередництвом комп’ютера має такі особливості:



  • Анонімність – он-лайн комунікація може бути абсолютно анонімною. Це залежить від середовища, де вона відбувається, а також від бажання самого користувача (використання справжнього імені або лише нік-нейму);

  • Створення нового іміджу – імідж у мережі не залежить від іміджу у реальності, у режимі «он-лайн» ви можете перетворитись на кого завгодно;

  • Гнучкість можливостей брати участь у житті он-лайн – користувачі, які спілкуються між собою самі визначають рівень зв’язків. Тобто, для кожного користувача комунікація може бути завершена тоді, як він цього забажає. Крім того, за спільним бажанням користувачів публічного чату, вона може перейти у більш приватну, так звану «face-to-face»;

  • Загальні теми та зацікавлення – користувачі об’єднуються за інтересами чи темами до обговорення, які є цікаві для них;

  • Безперервність спілкування – можливість бути необмеженим у часі для спілкування. Навіть якщо користувач був відсутній у мережі, він все рівно зможе згодом прочитати ті повідомлення, які отримав протягом того часу;

  • Правила – он-лайн спілкування має також свої специфічні правила.

  • Часопростір – спілкування є часово і просторово синхронне;

  • Значення – полягає власне у спілкуванні та можливості поділитися інформацією з іншими членами он-лайн спільноти;

  • Добровільність – участь у спілкуванні в мережі є виключно добровільною;

  • Глобальність – спілкування, що відбувається у віртуальному світі, має глобальний характер;

  • Відсутність контекстуальності – комунікація он-лайн базується виключно на друкованому тексті, тобто користувач не може використовувати невербальні засоби спілкування для вираження власних думок та почуттів (мова тіла, жести, інтонацію). Відсутність невербальних засобів спілкування компенсується використанням емотиконів та перенасиченістю тексту;

  • Експресивність – потенційні аноніми у віртуальному середовищі не замислюються над відповідальністю за сказане, тому це може часто бути причиною ненормативності висловлювання у мережі;

  • Швидкість – стосунки он-лайн можуть розвиватись значно швидше, ніж у звичайному житті, як у позитивному, так і в негативному аспектах. Це можна пояснити анонімністю користувачів та відсутністю візуальних сигналів заохочення. Люди почуваються он-лайн більш розкуто, оскільки можуть швидко закінчити спілкування. Крім того, користувачі усвідомлюють, що не відповідатимуть за сказане, вони мають більше часу для обдумування та формулювання думок, ніж під час звичайного спілкування. Власне, така впевненість та неможливість бачити співрозмовника підштовхує користувачів швидше починати говорити на теми, які б при звичайному спілкуванні вони б вважали занадто інтимними;

  • Соціалізація – незважаючи на те, що фізично користувач перебуває лише з комп’ютером, він спілкується з багатьма іншими користувачами, отже, відбувається соціалізація індивіда.

Отож, згідно з аспектами, які виділив К. Фучс, он-лайн комунікація може цілковито компенсувати комунікацію традиційну. Фактично, вона виконує ті ж самі функції.

Вже згадана вище українська дослідниця В.В. Каптюрова зазначає, що основними характеристиками дискурсу в мережі є інтертекстуальність, інтерактивність, заппінгованість (переривчастість формування дискурсу), симулятивність, перформативність, психологічна комфортність, деперсоналізація, колективне авторство та формування віртуальної самоідентичності. Вона говорить про симулякр – явище імітації того, що не існує. Фактично, користувачі соціальних мереж та нових медій замінюють реальне знаками реального, в наслідок чого вони живуть в ірреферентній гіперреальності. Дослідниця стверджує, що Інтернет-простір та комунікація в ньому – це безвідносна імітація неіснуючої реальності (Каптюрова, 2013).

Схожою до твердження В. Каптюрової є думка, якої дотримується визначна американська дослідниця мережевої комунікації та мовлення Наомі С. Байрон. У своїй книзі «Always on: language in an online and mobile world» вчена характеризує соціальні мережі як форми для обміну інформації, місця для самовираження та соціалізації користувачів. За допомогою соціальних мереж користувач може створити собі новий образ, відмінний від того, який він має у реальному житті. Цей віртуальний образ буде саме таким, яким себе хотів би бачити безпосередньо користувач і яким би його мало сприймати суспільство (рр. 164-165).

Британський дослідник Інтернет-сленгу та засновник Інтернет-лінгвістики Девід Крістал також виділяє таке явище, як панхронізм текстів у мережі. Панхронізм – це можливість редагувати тексти, написані колись, тепер. Можливо, на сьогоднішній день це явище не надто актуальне для соціальних мереж чи Інтернету як комунікаційного майданчика загалом, проте, вчений переконаний, за 50-100 років саме панхронічність буде однією з ключових характеристик текстів он-лайн. Д. Крістал говорить, що редагуючи текст за певний час після його написання, автор, разом зі змінами, приносить у цей текст нові мовні реалії, зокрема, це може бути нова лексика чи граматика. У зв’язку з цим, цілий текст може звучати неприродно, дивно. Зараз ми можемо бачити явище панхронізму у статтях Вікіпедії. Кожен бажаючий може редагувати чи дописувати інформацію у вже існуючі статті, деякі з них потребують доповнення чи переробки через науковий прогрес або подальший розвиток подій (Crystal, 2005).

Отож, підведемо підсумки. Інтернет-комунікація – це різновид комунікації за допомогою новітніх технічних засобів та технологій. Така комунікація має ряд пріоритетів у порівняння з традиційним мовленням й спілкуванням, а саме анонімність, інтерактивність, комфортність, добровільність, вона не обмежена в часі та дає змогу комуніканту сформувати свою віртуальну особистість, відмінну від особистості в реальному житті. У залежності від платформи спілкування чи соціальної мережі, користувач може виконувати монологічну, діалогічну та полілогічну комунікацію з іншими членами комунікації в залежності від його преференцій чи настрою. Інтернет-комунікація зазвичай відбувається між користувачами, які мають спільні зацікавлення, або є членами однієї соціальної групи, що впливає на якість та цікавість спілкування.
2.4. Лінгвістичні особливості спілкування в соціальних мережах

Як вже було зазначено вище, спілкування в он-лайні – це комунікація, яка відбувається між групами користувачів, котрі, попри різний соціальний статус, вік чи стать, мають спільні зацікавлення й інтереси. Природно, що ці користувачі намагаються спілкуватись на зрозумілій їм мові. Водночас, вони прагнуть до індивідуалізму та оригінальності, що, на думку В. Каптюрової, спонукає користувачів до творення неологізмів. Окрім того, сам факт створення таких нових майданчиків комунікації вимагає від їхніх творців та користувачів витворення лексем, котрі б описували та називали особливості функціонування та комунікації в даному середовищі.

Девід Крістал стверджує, що Інтернет – це найвеличніша можливість для розвитку англійської мови з часів винайдення друкарства у Середньовіччі. На нашу думку, це твердження стосується і всіх інших мов, які вживають у своєму спілкуванні користувачі соціальних мереж та Інтернету з усього світу. Справді, різноманіття технологій та додатків призводить до виникнення нових стилістичних норм та збільшення емоційної гами мовця, особливо при неформальному спілкуванні, яке домінує в мережі. Дехто може назвати ситуацію, яку ми спостерігаємо з мовою он-лайн занепадом, оскільки її використовують більш неформально, про її якість турбуються менше. Однак Д. Крістал переконаний, що нові медії надають радикальні можливості для розвитку мови. Наприклад, зараз ми можемо спостерігати унікальні зміни стилістичних правил та виникнення доволі великої кількості неологізмів (Crystal, 2011, pp. 2-10). У мережі форми взаємодії мовців стають більш важливими, ніж хороша граматика, а креативність та винахідливість мовця у своїх висловах цінується користувачами соціальних мереж значно вище, ніж правильне, високолітературне мовлення.

2.4.1. Роль англійської мови при Інтернет-комунікації.

Українська мова, як і всі слов’янські, піддається значному впливу з боку англійської мови, і переважна більшість сленгізмів, що побутують в мові користувачів соціальних мереж, перейняті (з адаптацією чи без) саме безпосередньо з англійської.

На сьогоднішній день англійська є мовою технологій та інновацій. Зараз це, безперечно, домінантна світова мова. Британська дослідниця мови Інтернету Бренда Денет говорить по мовний імперіалізм англійської мови щодо інших світових мов (Danet&Herring, 2007, pp. 20-21). Особливо, це видно на прикладі Інтернет-технологій та комунікації. Б. Денет твердить, що електронні медії є найкращим засобом глобалізації, котра, в свою чергу, спричинює гібридизацію культури та самоідентичності. В Інтернеті усі користувачі рівні, усі мають одинакові права та можливості поширювати інформацію будь-якого характеру, пропагувати власну культуру, традиції, цінності. Вчена зосереджує свою увагу на ролі культури у сучасному соціумі. На її думку, культура – це спільний спосіб життя та асоціативні значення, з акцентом на мову як ретранслятор культури. І у сучасному динамічному, медіалізованому світі мова де-факто є джерелом культури та суспільних практик (Danet&Herring, 2007, pp. 25-27).

На сьогоднішній день англійська є найпоширенішою мовою в Інтернеті. Вісімсот мільйонів шістсот тисяч користувачів визнають англійську як мову, яку вони використовують для спілкування в Інтернеті. Загалом, це 28,6% від всіх користувачів мережі Інтернет (згідно з даними ресурсу InternetWorldStats, загальна кількість користувачів мережі у світі становить 2 802 478 934 чоловік станом на 31 грудня 2013 року). Проте, в цю категорію входять лише ті користувачі, які використовують у своїй комунікації виключно англійську мову. Сюди слід додати ще й тих мовців, для яких англійська є другою рідною або іноземною мовою. Число таких носіїв мови зростає щодня. Зокрема, згідно з прогнозами вчених Британської ради (British Counsil), до 2020 року число мовців (тих, для кого мова є рідною і тих, хто її вивчає) сягне двох мільярдів, а це фактично кожен четвертий мешканець планети. Така популярність спричинена вивченням цієї мови у всіх європейських та у більшості країн світу, а також економічною й політичною ситуаціями, популярністю західної культури тощо.

Повертаючись до історії виникнення Інтернет-комунікації, слід зазначити, що Інтернет стартував як суто американський проект, а, отже, був розрахований саме на англійську мову та латинські символи. Відповідно, у користувачів, чия рідна мова використовує інший алфавіт, виникли значні труднощі при записі перших он-лайнових текстів. Зокрема, йдеться про слов’янські мови та ті, котрі використовують ієрогліфи. Хоча, у значної частини західноєвропейських мов також виникали певні проблеми: більшість з них використовує хоча б кілька літер діакритичними знаками (німецька, фінська, норвезька, швецька тощо). Навіть зараз ми можемо спостерігати цю неадаптованість Інтернету до кириличних знаків у назвах веб-сторінок та посиланнях: усі без винятку країни та мови використовують виключно латинські символи, транслітеруючи власні слова чи просто ігноруючи діакритику:

http://www.pravda.com.ua/;

http://photo-lviv.in.ua/teatr-stanislava-skarbeka-halytskyj-la-skala/;

http://www.lidovky.cz/londyn-chce-dzihadistum-znemoznit-navrat-do-britanie-pd7-/zpravy-svet.aspx?c=A141114_105938_ln_zahranici_mmu.

Українці, як і переважна більшість інших націй, для яких англійська не є рідною мовою, вважають володіння нею престижним. Саме тому, чимало мовців, особливо молодь, всіляко намагаються запозичити у свою лексику перейняті з англійської мови лексеми, а також абревіатури, запозичені від англомовних користувачів соціальних мереж. Це допомагає їм підкреслити свій статус, виділитись серед інших, здаватись більш дотепними чи креативними, тобто, самовиразитись за рахунок власного мовлення, яке, фактично, є одним із ключових репрезентаційних факторів користувача у мережі. Це явище є типовим в слов’янському Інтернет-просторі: молодь масово замінює рідні слова на англійські відповідники. Особливо кричуще англіцизми використовуються у російській мові. Ось кілька яскравих прикладів таких запозичень: кофибрейк, капкейк, айфон, (мой) хост, пикапер, серчить, френдить, стримминг, фэшн, тверкинг, контрол-фрик, эмодзи.


2.4.2. Форма комунікації он-лайн.

Перші дискусії на тему Інтернет-мови розпочались ще у 80-90-их роках 20 століття у США та країнах Європи. Вчені звертали особливу увагу на абревіацію, акроніми, смайлики, граматичні та пунктуаційні помилки, що були характерними для користувачів Інтернету при спілкуванні посередництвом електронної пошти. Проте, слід усвідомити, що на той час Інтернетом користувались лише окремі люди, котрі працювали у галузі науки або технологій. Згодом, коли спілкування через Інтернет стало більш загальнодоступним, ключовою проблемою Інтернет-лінгвістів стало визначення форми комунікації, яку використовують комуніканти під час спілкування за допомогою Інтернету. Вчені намагаються зрозуміти, до якого виду мовлення слід віднести комунікацію он-лайн: до усного чи до писемного. Проблема полягає в тому, що спілкування в Інтернеті за своїм лексичним складом нагадує мовлення усне, при якому мовець не задумується над правильністю вжитих конструкцій, стилістичною завершеністю тощо. Проте, це мовлення є письмово зафіксованим.

Більшість мовознавців, роботи яких ми опрацювали у процесі написання даного дипломного дослідження, сходяться на думці, що комунікація за допомогою сучасних технічних засобів та Інтернету належить до письмово-усного спілкування. Розглянемо думки найвизначніших українських та іноземних спеціалістів у сфері Інтернет-лінгвістики.

Українська дослідниця Віра Каптюрова вважає, що комп’ютерна опосередкованість сприяє виникненню нової форми спілкування – усно-письмової. Така комунікація полягає у створенні повідомлень із залученням численних засобів їхнього наближення до живого мовлення. До ознак , які свідчать про наявність усного мовлення в Інтернет-комунікації, вчена відносить непідготовлений характер тексту, чергування ролей між комунікантами (чати), спілкування у площині «Я, тут, тепер», багатогранність комунікації (використання тексту, графіки та звуку), імітація постійної готовності вступити у дискурс, імітація вимови окремих слів чи вигуків, передання емоцій за допомогою тексту (написання окремих слів великими буквами, особливим кольором, тощо), незакінчені синтаксичні структури, повтори. В. Каптюрова вважає, що синтаксис, притаманний Інтернет-комунікації, є прагматичним, оскільки базується на моделях усного, переважно діалогічного мовлення. Під час спілкування в мережі переважають тенденції використання простих речень та експресивних синтаксичних конструкції, які орієнтовані на діалогічне мовлення (Каптюрова, 2011, сс. 228-229).



Крім того, Віра Каптюрова вважає, що в Інтернет-комунікації побутують 3 форми мовлення, а саме монологічне, діалогічне та полілогічне. Проте, в комунікативному середовищі вони набувають специфічних структурно-типологічних особливостей. У своїй статті «Синкретизм монологу, діалогу та полілогу в Інтернет-комунікації» (сс. 130-135) дослідниця наводить наступні твердження:

  • Монологічному мовленню в соціальних мережах притаманна спрямованість на діалог, яка реалізується за допомогою засобів встановлення контакту із потенційними комунікантами. Автори у своїх повідомленнях часто використовують такі прийоми привернення уваги реципієнтів як риторичні питання, звертання тощо. Характерним для монологу є той факт, що форма мовлення належить лише адресанту. Монолог розрахований на пасивне та опосередковане сприйняття, а не на безпосередню мовленнєву реакцію адресата. Для монологічного мовлення є характерними значні за розміром тексти, що складаються з структурно та змістовно пов’язаних між собою висловлювань, які, однак, мають індивідуальну композицію та відносну смислову завершеність.

Проте, іноді монолог, що містить цікаву для інших користувачів інформацію, може перетворитись у діалог чи полілог. Найчастіше це відбувається за допомогою коментарів під повідомленням чи комунікаційної дії Like. В. Каптюрова наводить такі типологічні особливості монологу:

  • монологічні повідомлення вирізняються значним за обсягом текстом;

  • вони завжди спрямовані на стимулювання діалогу чи полілогу;

  • у них відсутній конкретний адресат.

  • Діалогічне мовлення складається з обміну висловлюваннями-репліками. Мовець налаштований на активну увагу у відповідь на свої репліки, він розраховує та очікує реакцію на свої повідомлення. Переважно, такі повідомлення залишають на персональній сторінці користувача або відправляють приватно. Крім того, діалогічні повідомлення вирізняються високим ступенем інтимітизації. Також, дослідниця вирізняє імпліцитний діалог – це такий підвид діалогу, у створенні якого беруть участь два комуніканти, але він об’єктивізується лише ініціатором комунікації. Тобто, вербальні репліки виражаються лише одним учасником дискусії, другий робить це невербальними способами, наприклад, за допомогою функції Like, смайликів, наліпок чи функції поширення.

  • Полілог – це розмова між кількома особами; форма мовлення, змістово-смислова структура, яка характеризується ситуативною зв’язаністю, спонтанністю, нелінійністю. Найчастіше полілог виникає при коментуванні записів, зображень чи відео, опублікованих на особистій сторінці певного користувача. Основні особливості полілогу: рівноправність учасників, відсутність регламенту спілкування, виникнення полілогу ініціюється адресантом.

Інша українська лінгвістка Лариса Компанцева також класифікує мову Інтернету як розмовно-письмову форму мовлення. Крім того, вона вважає, що користувачі соціальних мереж є повноправними учасниками творення Інтернет-сленгу. Проте, осягаючи специфіку мовної культури Інтернету, мовці часто адаптують власну комунікативну практику до мережевого спілкування. Вчена стверджує, що фонетичний і графічний рівні спілкування в Інтернеті формують квазі-еквівалент розмовно-письмової мови на місці аудіовізуальних лакун, що веде до вироблення єдиного коду для всіх користувачів, сприяє їхній когнітивно-прагматичній адаптації в мережі, а також своєрідній ініціації серед Інтернет-спільноти (Компанцева, 2007).

Однак відома американська лінгвістка Наомі С. Байрон твердить, що форма мовлення при комунікації он-лайн – це змінне поняття. Вона наводить наступні риси, які притаманні і розмовній, і мережевій мовам: відсутність редагування, велика кількість вживання займенників 1 та 2 особи однини, часте використання теперішнього часу, вживання скорочень, неформальність та вульгаризованість. Проте, у той самий час Н. Байрон вважає, що Інтернет-комунікація виглядає як письмова мова у зв’язку зі стабільністю медіума при спілкуванні. Крім того, учасники дискусій широко використовують можливості свого словникового запасу та комплексний синтаксис. Вчена згадує видатного британського лінгвіста Девіда Крістала, котрий для характеристики Інтернет-мови впровадив термін netspeak, який, на думку Байрон, є особливо вдалим. Також, вона розділяє думку Д. Крістала щодо того, що комунікація он-лайн має більше спільного з письмом, ніж з мовленням, а тому, вважає Н. Байрон, netspeak треба розглядати як письмову мову з нахилом до мовлення або як розмовну мову, яку записали (Baron, 2008, сс. 45-46).

Власне, через те, що он-лайн комунікація є зафіксована письмово, помилки, які роблять комуніканти, є видимими, хоча вони й мають більше часу на обдумування того, що збираються написати, ніж при розмові. Наомі С. Байрон говорить про явище лінгвістичної байдужості – «linguistic whateverism». На думку вченої, це явище спричинено специфічним розумінням мови молодим покоління користувачів соціальних мереж. Для них мова – це лише засіб для комунікації, вони не звертають уваги на безліч мовних правил чи граматику. Допоки сенс повідомлення є зрозумілим для реципієнта, автор не зважатиме на ті мовні правила, які він порушив. Базуючись на цьому, Наомі С. Байрон робить наступний прогноз щодо майбутнього мови загалом (Baron, 2008, сс. 168-171):


  • Письмо стане засобом запису неформальної усної комунікації;

  • Люди продовжуватимуть писати, але з переосмисленими граматикою та пунктуацією, вони набудуть більш хаотичного характеру. Написання слів буде можливим у кількох варіантах (так, як це слово вимовляється, а не так, як воно записане у словнику). Особливо це стосується англійської мови, у якій вимова суттєво відрізняється від запису слова. Хоча, схожі явища спостерігаються і у слов’янських мовах;

  • Відбудеться зменшення ролі письма як медіума для роз’яснення думок;

  • Мова не відіграватиме значної ролі у визначенні соціального статусу мовця.

Загалом, вчена доходить висновку, що сучасні тенденції розвитку мови в Інтернет-медіях свідчать про укріплення ролі письма як репрезентанта неформального мовлення. Миттєві повідомлення, за допомогою яких користувачі Інтернету найчастіше спілкуються між собою, фактично є тим самим, що й усна мова, вони стали виразними представниками комунікації неформальної, яка, однак, зафіксована письмово.

Девід Крістал зауважує, що мова Інтернету має ознаки і мовлення, і письмового спілкування. Однак, вчений зауважує, що не всі тексти в мережі є саме мовою Інтернету. Зокрема, мова реклами, науки, закону, журналістські тексти ані стильово, ані граматично не відрізняються від тих, які ми читаємо поза мережею. Фактично, вони є точними електронними копіями друкованих текстів. Як найбільш вдалий приклад можна навести електронні версії газет, які іноді є абсолютно ідентичними друкованому варіанту видання.

Проте, мові е-мейлів, чатів та різного роду миттєвих повідомлень притаманні кілька з основних особливостей мовлення. Девід Крістал називає наступні характеристики: обмеженість в часі, очікування негайної відповіді від співрозмовника, швидкоплинність (у сенсі, що повідомлення може бути миттєво знищеним чи втраченим. На думку дослідника, мову Інтернету слід розглядати як письмо, якому притаманні ознаки розмовної мови, а не як розмовну мову, котру записали. Однак, мова Інтернету не є ідентичною ані мові письмовій, ані розмовній, проте вона увібрала в себе і виражає деякі особливості обох (Crystal, 2011, pp. 16-35).

Девід Крістал стверджує, що мову Інтернету від мови розмовної відрізняють наступні фактори:



  • Неможливість миттєвої реакції – під час розмови співрозмовник може реагувати на сказане за допомогою звуків, жестів чи виразу обличчя;

  • Діалоги з кількома користувачами, що відбуваються одночасно – в реальному житті важко уявити спілкування зі значною кількістю співрозмовників одночасно. Проте, в Інтернеті це можливо. Чудовими прикладами такої комунікації слугують чат-руми та соціальні мережі, які надають таку опцію. В реальності, людина фізично не може слідувати за кількома діалогами в той самий час через неможливість концентрації уваги. У той же час, в чаті виникає проблема невідповідності реплік обох учасників. У зв’язку з часовими обмеженнями, мовці іноді просто не встигають відповідати на всі фрази співрозмовника вчасно, що іноді призводить до непорозумінь між співрозмовниками. Хоча, зауважує Девід Крістал, можливість непорозумінь не така висока, а між близькими друзями або родичами можливість бути неправильно зрозумілим майже повністю нівелюється.

На думку Девіда Крістала, мову Інтернету від письма відрізняють такі фактори:

  • Гіпертекстуальність – у більшості текстів, які розміщено в мережі, читач знайде гіпертекстуальні посилання. Це елементи тексту, які виділені іншим кольором, натиснувши на які, користувач буде перенаправлений на іншу сторінку. Гіпертекстуальність є одною з фундаментальних функціональних можливостей Інтернету, без якої ця медія не працювала б. Доволі схожими на гіпертекстуальні лінки є посилання у книжках, різноманітні референції чи бібліографічні цитати, що зустрічаються у книжках або в інших друкованих матеріалах. Однак, стверджує вчений, це абсолютно нормально, коли у книзі, брошурі чи газеті немає жодних посилань. Проте он-лайновий текст без гіпертекстових посилань існувати не може.

  • Місцезатратність – це одна із найважливіших характеристик традиційного друкованого тексту. Все, що написано на папері, займає певне місце. Розміри веб-сторінки не обмежені. Ми просто прокручуємо її, продовжуючи читати або писати текст. Крім того, інакшою проблемою є визначення того, що таке текст. Оскільки, на думку Д. Крістала, коментарі, які залишають читачі опісля прочитання тексту, також належать до нього.

  • Необмежена кількість авторів одного тексту – можливість редагування тексту багатьма користувачами є феноменом, котрий найкраще проявляється у текстах Вікіпедії, які можуть дописувати або редагувати усі бажаючі. У зв’язку з цим різні частини одного тексту відрізняються між собою стилем написання, рівнем грамотності та словниковим запасом автора. Вчений наголошує на неоднорідності текстів, написаних авторами, що мають різні рівні освіти або різні погляди на те, як має виглядати стандартний мережевий текст (хтось надає перевагу довгому витлумаченню певної проблеми, хтось вписує лише факти, аби якнайшвидше висвітлити головне), а тому, тексти в мережі неможливо розглядати як кінцевий продукт, їм не притаманні такі поняття як перше або друге видання.

Проаналізувавши думки та твердження усіх вищенаведених вчених, можемо припустити, що Інтернет – це новий медіум, який вимагає особливої форми мовлення. При спілкування в мережі усне та письмове мовлення тісно переплітаються, творячи своєрідний вид розмовної мови, густо насичений неологізмами, сленгізмами та запозиченнями, який, однак, було зафіксовано письмово. Однак, на нашу думку, Інтернет-сленг все ж-таки тяжіє до усного мовлення, а цьому, зокрема, сприяє розвиток комунікаційних технологій. Люди намагаються максимально скоротити час, необхідний для написання або створення повідомлення, і, водночас, зробити їх якомога більше емоційно насиченим. Доказом цього може слугувати популярність смайликів, візуального контенту, анімацій, коротких відео тощо.

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка