Анатомо-фізіологічні та психоло­гічні



Скачати 80.77 Kb.
Дата конвертації14.04.2016
Розмір80.77 Kb.
Анатомо-фізіологічні та психоло­гічні особливості дітей 6-річного віку

Щоб правильно підготувати 6-річну дитину до на­вчання, слід знати її анатомо-фізіологічні та психоло­гічні особливості. Від цього значною мірою залежить характер психічних процесів, а також індивідуальні якості дитини.

Упродовж 6–7-го років життя у дітей відбуваєть­ся яскраво виражена перебудова загального розвитку організму, тому цей процес ми називаємо особливим і переломним. Збільшується фізична сила й витрива­лість організму.

За фізичних навантажень посилення роботи сер­ця, як і раніше, досягається за рахунок підвищення частоти серцевих ударів. Ось чому, складаючи режим дня першокласника, треба чітко нормувати розумо­ве, динамічне, статичне, фізичне навантаження як за складністю, так і, особливо, за часом (навантаження на витривалість).



Руки у шестирічок достатньо підготовлені для ви­мог навчальної діяльності. Однак письмові вправи не повинні тривати більше ніж 10 хвилин.

Дуже чутливий до деформації хребет в–1-х річних дітей. Найменші порушення обмінних процесів у хря­щовій тканині хребта призводять до органічних змін, викликаючи такі захворювання, як сколіоз, плоско­стопість. За даними досліджень, за перший рік на­вчання в школі на сколіоз хворіють 12,6 % дітей, на плоскостопість – 6,3 %. Це результат того, що діти неправильно сидять за партами, не проводиться по­трібна корекційна робота.



Скелетна мускулатура 6-річної дитини має слабко розвинені сухожилля, м'язи живота не витримують ве­ликих напружень, тому дітям цього віку не рекомен­довано піднімати важке. А як часто першокласники несуть до школи важкі портфелі, навантажені різними підручниками. Лікарі рекомендують носити ранці за плечима й організувати навчальний процес так, щоб діти могли частину книжок залишати в школі.

Щоб забезпечити правильний фізичний та психіч­ний розвиток молодших школярів, доцільно запропону­вати такі заходи:

• правильна організація та збереження загального обсягу рухової активності дітей протягом дня;

• удосконалення вільних, природних рухів (ходін­ня, біг, стрибки, лазіння тощо);

• засвоєння складних рухів (акробатика, вправи на розвиток вестибулярної стійкості тощо);

• систематичне тренування дрібної моторики рук (ліплення, плетіння, робота ножицями, масаж тощо), що стимулює морфологічне та функціональне форму­вання тих ділянок півкуль головного мозку, які керу­ють розвитком мовлення дитини;

• профілактика порушень постави (рекоменду­ються різні вправи для спини й живота, статичні вправи);

• попередження плоскостопості (ходіння на нос­ках, п'ятках, зовнішнім і внутрішнім боком стопи, по ребристій дошці тощо).

Особливо знижена рухова активність дітей, які до­датково займаються музикою, іноземними мовами, на­вчаються в художніх студіях, сидять за комп'ютером або увесь свій вільний час дивляться телевізор.

Обмеженість рухливості дуже негативно позна­чається на навчанні: розумова працездатність різко знижується, пам'ять погіршується. Відомий педагог К.Д.Ушинський зазначав: «Найважливішою умовою, яка підсилює роботу пам'яті, є міцний стан нервів, для чого необхідні фізичні вправи... Гімнастика, про­гулянка на свіжому повітрі і взагалі все, що зміцнює нерви, має велике значення для здоров'я пам'яті».

Потреба в кисні у дітей цього віку значно більша, ніж у дорослих, бо кисень необхідний для забезпечен­ня розвитку зростаючого організму. Отже, за можли­вістю, дитині треба більше бувати на вулиці, рухливі ігри слід проводити на свіжому повітрі.

Три уроки фізкультури на тиждень (за розкладом) не можуть забезпечити достатнього фізичного наван­таження, тому назріло питання про введення ще хоча б двох годин. Крім того, потрібно негайно розробити і ввести в практику позашкільні й позакласні заходи, що сприяли б збільшенню і нормалізації рухової ак­тивності дітей.

Дитина має багато рухатися не тільки в школі, а й удома. Це і ранкова гімнастика, і рухливі перерви під час виконання домашніх завдань, і рухливі ігри, за­няття спортом, загальні сімейні захоплення, пов'язані з різними фізичними навантаженнями: прогулянки на велосипедах, на лижах, ковзанах, туристські походи й плавання влітку. Усе це зміцнює й загартовує організм дитини, тренує серцево-судинну й дихальну системи. Відбувається розвиток координації рухів, зміцнюєть­ся нервова система, формується правильна постава і повноцінна ступня.

За час навчання у школі знижується і гострота зору дітей. Це результат неправильного освітлення робо­чого місця. Для відновлення рівня зорових функцій, який знижується в процесі навчальної діяльності, піс­ля закінчення кожного заняття слід давати відпочи­нок очам. Корисна «зорова гімнастика»: подивитися вправо, вліво, вгору, вниз, вдалину; заплющити очі на кілька хвилин. Для зняття втоми очей і запобігання рефлексу низько схиленої голови можна проводити комплекс вправ за методикою В. Базарного. Слід ви­користовувати для навчання, читання книги з великим шрифтом, уникати перевтомлення. Особливо шкідли­ве тривале сидіння біля телевізора та комп'ютера.

Сенсорна інформація є необхідною умовою актив­ної діяльності дитини, умовою її формування й розвитку як особистості. Нейрофізіолог Х.Дельгадо писав, що якщо дитину в період її інтенсивного розвитку протягом кількох років позбавити можливості сприй­мати навколишнє середовище через органи чуттів, то «таке створіння було б повністю позбавлене психічних функцій. Мозок його був би порожній і позбавлений думок; воно не володіло б пам'яттю і було б нездатне зрозуміти, що відбувається навколо. Дозріваючи фі­зично, воно залишилося б інтелектуально таким же примітивним, як і в день свого народження».

З початком навчання в школі різко збільшується потік інформації, яку треба зрозуміти, усвідомити. У цьому основну роль відіграє розвиток нервової систе­ми дитини, і насамперед — розвиток головного мозку. До початку навчання в школі мозок дитини значною мірою є структурно зрілим. Однак нервові елементи, і особливо їх зв'язки, продовжують формуватися ще протягом кількох років. Цим пояснюється мала стій­кість уваги, стан тривоги, який може тривати досить довго, відволікання дітей під час навчальної діяльнос­ті, швидка стомлюваність нервової системи.

У дошкільників і молодших школярів довільна ува­га тільки формується, вона нестійка. Сфера вольових зусиль обмежена. Особливості уваги залежать від інди­відуально-типологічних рис, від типу нервової систе­ми. Слід зазначити, що вимоги навчання й виховання збільшують значення прискореного розвитку процесів гальмування у дітей, що є основою витримки, уміння дотримуватися моральних норм соціальної поведінки, цілеспрямованого мислення і дій. Тривалість актив­ної уваги і розумової працездатності незначна. Дити­на здатна до аналізу, синтезу, узагальнення. Нервові процеси кори головного мозку вже тісно пов'язані з підкорковими центрами емоцій, які, надаючи того чи іншого емоційного забарвлення процесу засвоєння знань і норм поведінки, стають важливими фактора­ми формування особистості.

Увагу дитини можна розвивати шляхом тренувань. Але довільна увага залежить і від змісту матеріалу, способу роботи з ним. Діти із задоволенням викону­ють цікаві для них завдання, які яскраво оформлені, вимагають розумової діяльності або містять елементи гри. Шестирічна дитина може 2—3 години гратися в цікаву фу або займатися улюбленою справою (малю­вати, розмальовувати, ліпити, конструювати, вирізати, робити аплікації). І все це з великою увагою і задо­воленням. Звідси висновок: щоб успішно розвивати довільну увагу молодшого школяра, треба уникати одноманітної, нецікавої, незрозумілої, недоступної діяльності. Дорослим не слід забувати, що неуваж­ною дитина може бути через поганий стан здоров'я, стомлюваність, хвилювання.

У навчанні й вихованні важливу роль відіграє ви­роблення навичок, умінь, звичок, що грунтуються на запам'ятовуванні. Розрізняють короткотривалу і дов­готривалу, довільну і мимовільну пам'ять. Перша діє протягом короткого часу, при виконанні певного зав­дання, а друга може виявлятись протягом усього жит­тя. Вони різні за своїми фізіологічними механізмами. У першокласників швидко розвивається довготривала пам'ять. У дитини цього віку гарно розвинена мимо­вільна пам'ять — вона добре пам'ятає все яскраве, усе, що зацікавило, шо вразило. Шкільні заняття, висо­ка пізнавальна мотивація сприяють розвитку довіль­ної пам'яті. Спочатку відбувається запам'ятовування і відтворення невеликого за обсягом матеріалу. По­тім розвивається процес мислення і логічна пам'ять. Л.Толстой писав: «Знання лиш тоді знання, коли вони придбані зусиллям думки, а не однією пам'яттю». Діти цього віку вже можуть засвоїти способи смислового аналізу й довільного запам'ятовування. Тому, щоб допомогти шестирічкам адаптуватися до навчальної роботи, слід організувати спеціальну роботу з осмис­лення матеріалу. Отже, щоб керувати пам'яттю, слід систематично розвивати, формувати її, а не вважати її вродженою і незмінною здатністю.

Процес навчання в період дитинства відбувається не тільки за участю подразників першої сигнальної системи, тобто при безпосередній дії предметів на ор­гани чуття, а й на основі другої сигнальної системи, тобто мови, словесних смислових подразнень. Тому в цей період швидко вдосконалюється інтелект.

Мовний розвиток дитини є основою засвоєння знань і спілкування з дітьми та дорослими. У до­шкільному віці дитина спілкувалась із вихователем, однолітками в ігровій діяльності, і найбільший авторитет мали батьки («Мама сказала, що треба так ро­бити...», «Мій тато — найсильніший»). Для молод­ших школярів найбільшим авторитетом стає вчитель («Марія Іванівна сказала, що так треба писати!»). У цьому віці з'являється активність у спілкуванні з до­рослими та однолітками. У дітей тільки починає фор­муватись потреба й уміння спілкуватись із доросли­ми та однолітками з приводу навчальної діяльності. Тому, знаючи цю особливість першокласників, учи­тель повинен знати і вміти бачити внутрішній стан дитини, її значні розумові й емоційні зусилля під час спілкування; створити комфортні умови на уроці для кожної дитини, помітити її успіх. Ласкаве звернення, похвала, порада, допомога, посильні цікаві завдання приносять задоволення дитині від свого вміння і са­мостійності. Але найголовніше — створити в процесі діяльності стосунки співпраці. Мова вчителя пови­нна бути зразком для учнів. Смислова й емоційна її насиченість, точність, виразність, впевненість, пере­конливість спонукає дітей на активну дію, викликає позитивні почуття.

Спілкування шестирічок з однолітками носить су­перечливий характер. З одного боку, вони сприймають своїх однолітків як активних співучасників спільних колективних видів діяльності (навчання, гри). З дру­гого — ще не відчувають необхідності брати участь у спільній діяльності.

Діяльність другої сигнальної системи в цей період є визначальною. Враховуючи фізіологічні особливос­ті діяльності мозку шестирічок, у навчальному про­цесі необхідно активізувати праву півкулю головного мозку, що впливає на сприймання, шляхом викорис­тання наочності.

У дітей 6—7 років формується зорове й слухове сприймання. Це доводить їхня здатність відрізняти відтінки кольорів, виділяти звуки рідної мови, що вказує на необхідність використання в навчальному процесі зорової й слухової наочності. У цей період удосконалюється також фонематичний і музичний слух, чуття ритму.



Під час переходу до шкільного віку у дітей помітні суттєві зміни в характері та поведінці. Дитина почи­нає маніжитись, капризувати. У поведінці з'являється щось штучне й безглузде. Це — криза 6—7 років, або криза безпосередності. Л.С.Виготський зазначав, що «найсуттєвішою рисою кризи семи років можна було б назвати початок диференціації внутрішнього й зов­нішнього боку особистості дитини», тобто дитина по­чинає орієнтуватися в своїх почуттях і переживаннях, розуміти саму себе. Різні почуття починають набувати для неї сенсу. Вона по-іншому починає ставитися до себе. Л.С.Виготський вказує на такі новоутворення, що виникли в період переходу від дошкільного віку до шкільного, як самолюбство, самооцінка.

Таким чином, готуючи шестирічокдо школи, слід пам'ятати про те, що морфофункціональні можливос­ті організму шестирічних дітей, незавершеність роз­витку важливих для навчання систем (перш за все центральної нервової системи, опорно-рухового апа­рату) визначають високу чутливість організму до не­сприятливих умов, зовнішніх подразників. А тому не­хтування анатомо-фізіологічними та психологічними особливостями дітей призведе до ускладнення адап­тації їх до школи. Динаміка змін психофізіологічно­го стану організму дітей дає змогу своєчасно виявити несприятливий перебіг адаптації до шкільного життя та прийняти рішення про необхідність корекції різ­номанітних функцій дитячого організму. Розв'язання актуальної проблеми збереження здоров'я школярів потребує впровадження моніторингу адаптації дітей до школи. Адже основа адаптації дітей до школи — це здоров'я на всіх рівнях (фізичному, психічному, со­ціальному й духовному).


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка