«аналіз фінансової стійкості банку»



Сторінка2/13
Дата конвертації15.04.2016
Розмір1.76 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Фактори мегасередовища, що охоплюють стан світової економіки та політичну стабільність в цілому, міжнародну інвестиційну позицію країни, орієнтацію на міжнародні стандарти та стан розвитку технологій в фінансовому секторі, набувають все більшого значення в умовах інтеграції банків у світовий фінансовий простір.

В цілому фінансова стійкість банку залежить від динамічних процесів, які відбуваються на національному рівні, зокрема політичних, соціальних та економічних чинників, що обумовлює виокремлення блоку факторів макросередовища. До них варто включити стабільність внутрішньополітичної ситуації країни, правову захищеність, демографічну ситуацію в країні, рівень фінансової грамотності, культури, довіри населення, а також рівень матеріального та соціального забезпечення населення.

Стійкість окремого банку варто розглядати у тісному взаємозв’язку із стійкістю банківської системи як цілісного утворення, а отже виникає необхідність виділення блоку факторів мікросередовища, зокрема кон’юнктурних коливань на фінансовому ринку, заходів грошово-кредитної політики НБУ та розвитку банківської інфраструктури.

Блок внутрішніх факторів пропонуємо розглядати в межах організаційних, технологічно-інформаційних та фінансових підгруп. До їх складу слід включити структуру фондування та капіталізацію банку, стабільність фінансових результатів діяльності банку, якість корпоративного управління та систем внутрішнього контролю, ефективність банківського маркетингу, якість системи ризик-менеджменту, інноваційну стратегію банку, рівень застосування новітніх технологій.

Отже, аналіз існуючих підходів до класифікації чинників впливу на фінансову стійкість банку в сучасній економічній думці дозволив запропонувати удосконалену структуру факторів та середовищ впливу. Останні необхідно розглядати у комплексі в якості єдиної системи, що дозволить підвищити якість управління фінансовою стійкістю банку в динамічному економічному середовищі.

Виділимо фактори, які на сьогодні загрожують забезпеченню фінансової стійкості комерційних банків: надання клієнтам недостовірної інформації; недосконалість структур, що відповідають за зовнішню та внутрішню безпеку банківських установ; недооцінка кредитних ризиків; недосконала система набору кадрів; витік внутрішньобанківської інформації.

Отже, лише банки, які зуміють вчасно виявити загрози, щоб до них підготуватись, зможуть ефективно функціонувати і забезпечать собі вищий рівень фінансової стійкості в цілому.

1.2 Підходи до оцінки фінансової стійкості банків

Національний банк України (НБУ) здійснює регулювання фінансової стійкості комерційних банків шляхом: визначення норм обов’язкового резервування, встановлення обов’язкових економічних нормативів, застосування обмежень та вимог до діяльності банків, регулювання норм відрахувань до резервів за активними банківськими операціями [18].

З метою підтримки стабільності банківської діяльності НБУ було затверджено «Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні» [19]. В даній інструкції наведено обов’язкові економічні нормативи, значення яких повинні дотримуватись всі комерційні банки України

Оцінка фінансової стійкості банків набуває все більшого значення, оскільки вона дозволяє проаналізувати сучасний стан банку та виявити чинники, які негативно впливають на його діяльність. Наразі клієнти при виборі банку керуються не лише суб’єктивними чинниками, але й об’єктивними, такими як його надійність, ліквідність, платоспроможність.

На сьогодні для оцінки фінансової стійкості банку використовують ряд методик, таких як:



  • інтегральні методи;

  • математично-статистичні методи;

  • коефіцієнтний аналіз;

  • рейтингові методи.

Коефіцієнтний аналіз побудований на розрахунку фінансових показників, які впливають на фінансову стійкість банку. За допомогою даного методу можна всебічно та детально охарактеризувати діяльність банку, а також визначити специфічні особливості його діяльності. Недоліком даного методу є неможливість формування узагальненої інтегральної оцінки фінансового стану банку. Використовуючи інтегральні методи можна оцінити фінансову стійкість банку шляхом розрахунку одного узагальненого показника. Перевагою даних методів є можливість здійснення порівняльного аналізу фінансової стійкості великої сукупності банків. Оцінювати фінансову стійкість можливо також за допомогою математично-статистичних методів, таких як: дискримінантний аналіз, факторний аналіз, нелінійне оцінювання. А. Стефанишина у статті «Характеристика та аналіз методик оцінювання фінансової стійкості банків України та зарубіжжя» дослідила основні методики оцінки фінансової стійкості банку (табл.1.1):
Таблиця 1.1 – Основні види і методи оцінювання фінансової стійкості банків [20]

Види

Сутність

Переваги або недоліки

Методи якісних характеристик

Метод парних порівнянь

Послідовне порівняння альтернатив і вибір найоптимальніших для аналізу

Обмеженість в отриманні даних

Метод множинних

порівнянь



Впорядкування безлічі альтернатив залежно від характеру оцінювання

Дає змогу зменшити обсяг інформації і ранжувати банки за групами оцінювання

Методи кількісних характеристик

Бальний метод

(скоринговий)



Оцінювання показника або групи показників за допомогою одержаних ним балів

Легкість і доступність оцінювання

Кількісне оцінювання

Ранжування за значущістю й перевагами

Дає змогу побачити реальні значення і порівняти їх із рекомендованими чи нормативними

Крухмаль О. В. [21] при оцінці фінансової стійкості виокремлює 4 групи показників:



  • якість активів та пасивів (Додаток В);

  • капітальна стійкість (Додаток Г);

  • ліквідність (Додаток Д);

  • ефективність управління (Додаток Е, Ж).

Дослідження ліквідності, прибутковості й достатності капіталу банку дозволяє здійснити оцінку конкурентоспроможності банку, ефективності управління.

Дзюблюк О. В. зазначає [10], що існуючі коефіцієнтні методики оцінки фінансової стійкості банків передбачають:



  • здійснення структурного аналізу з метою виявлення ризиків, виникнення яких зумовлене особливостями структури пасивів, активів, позабалансовою позицією банку;

  • дослідження рентабельності окремих операцій банку, а також його діяльності в цілому;

  • оцінку достатності власного капіталу;

  • аналіз ринкового, кредитного ризиків та ризику ліквідності.

Більша частина показників, що використовуються для оцінки фінансової стійкості банку базується на дослідження оцінки структури капіталу та на його достатності. Показники фінансової стійкості банку базуються на:

  • структурі та достатності капіталу;

  • структурі залучених та запозичених коштів;

  • якості активів банку;

  • характеристиці динаміки окремих складових активу і пасиву.

Охарактеризуємо першу групу показників, що базуються на достатності капіталу банку.

Коефіцієнт фінансового важелю характеризує здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку. Нормативне значення цього показника становить 20:1. При збільшення розрахованого значення показника відбувається зростання ділової активності банку, але зниження його фінансової стабільності.

Оберненим показником фінансового важеля є показник надійності банку. У випадку, коли розрахункове значення даного показника зростає – фінансова стійкість банку підвищується, а коли зменшується – знижується. При розрахунку показника надійності може використовуватись як балансовий так і регулятивний капітал, але потрібно враховувати той факт, що рекомендоване значення змінюється залежно від обраного виду капіталу. Так, при використанні в розрахунках балансового капіталу рекомендоване значення показника становить 25-30 %, а при використанні регулятивного капіталу – більше 5 %, а іноді і більше 10 %.

Значення нормативу адекватності регулятивного капіталу (коефіцієнта платоспроможності) вказує на межу захищеності вкладників та кредиторів від ризиків, які досить складно передбачити. Нормативне значення показника становить більше 10 %. У разі зростання ризиковості операцій – при високому значенні коефіцієнта платоспроможності – банк не втрачає своєї фінансової стійкості.

Коефіцієнт співвідношення власного капіталу та активів характеризує загальний стан фінансування активів за рахунок власного капіталу банку. Він показує, скільки грошових одиниці капіталу припадає на одну гривню активів. Нормативне значення цього показника становить не менше 4 %.

За допомогою коефіцієнта маневрування можна здійснити якісну оцінку власного капіталу банку. Значення даного коефіцієнту повинно бути більше нуля. У випадку коли його значення становить 0, банк є немобільним при виникнення будь-якого з видів банківського ризику: процентного, кредитного, ринкового або зміни складу клієнтури. У разі, коли значення даного коефіцієнта від’ємне – у банка відсутні власні ресурси, розміщення яких приносить дохід та депозити використовуються не за призначенням, покриваючи власні витрати банку. Отже, оптимальне значення даного коефіцієнта становить 50 %.

Коефіцієнт відношення статутного капіталу до балансового показує залежність банку від його засновників. Кошти, які вкладаються у вигляді інвестицій в діяльність банку, повинні в два рази перевищувати розмір внесків засновників. Тому значення даного показника повинно знаходитись в інтервалі від 15 % до 50 %. За методикою В. С. Кромонова нормативне значення даного показника повинне становити 30 %.

Коефіцієнт захищеності власного капталу показує частку активів, яку банк розміщує в цінності, нерухомість та обладнання, а також наскільки банківська установа в процесі своєї діяльності враховує інфляційні процеси.

Коефіцієнт захищеності активів, які здатні приносити дохід дає змогу визначити рівень захисту дохідних активів за рахунок власного капіталу.

Рівень власного капіталу в структурі активів можна визначити за допомогою коефіцієнта концентрації власного капіталу. Оптимальне значення даного показника знаходиться в інтервалі від 15 % до 20 %. Якщо розраховане значення показника більше за 20 %, то це свідчить про пасивність банку щодо розвитку клієнтури та залучення ресурсів.

При оцінці фінансової стійкості деякі банки також розраховують коефіцієнт мультиплікатора капіталу. Даний коефіцієнт показує рівень покриття активів акціонерним капіталом банку. Оптимальне значення для даного показника не встановлено, але при зростанні його розрахункового значення стабільність банку зменшується, а прибутковість акціонерного капіталу збільшується. Насамперед, зростання значення даного показника важливе для акціонерів банку, які зацікавлені отримати прибуток від інвестованих коштів та дивіденди.

Розглянемо другу групу факторів фінансової стійкості банку, які засновані на аналізі структури залучених коштів.

Коефіцієнт розвитку клієнтської бази характеризує розвиток клієнтської бази банку та її частку у запозичених та залучених коштах. Оптимальне значення цього показника повинне бути не нижче 15 %, для підвищення прибутковості та загальної суми прибутку, яку отримує банк. Але необхідно враховувати ту особливість, що досить високе значення даного показника здійснює негативний вплив на ліквідність банку та на його фінансову стійкість. Тому, максимально допустиме значення даного показника, яке свідчитиме про достатню ліквідність та стійкість банку, становить 30-40 %. Для визначення частки клієнтської бази в зобов’язаннях банку необхідно здійснити аналіз деяких показників, що дають змогу визначити стабільність депозитів до запитання.

Розглянемо коефіцієнт співвідношення строкових депозитів та депозитів до запитання. При значенні даного коефіцієнта більше одиниці ресурсна база банку вважається стабільною.

Оптимальне значення коефіцієнта залежності ресурсної бази від залучених на міжбанківському ринку кредитів становить не більше 20 %, а за методикою Кромонова В. С. [24] не більше 30 %. Якщо значення показника є досить високим – банк є фінансово залежним він зовнішнього фінансування. Оскільки міжбанківські кредити є доволі дорогими, то значна їх частка у структурі зобов’язань призводить до зменшення загального обсягу прибутку банківської установи.

Коефіцієнт співвідношення капіталу банку та строкових депозитів показує частку депозитів, захищену власним капіталом банку. Найбільш вигідним варіантом для банку є велика кількість роздрібних, невеликих кредитів, оскільки вони є більш стабільними. Нормативне значення даного показника становить 15-20 %.

Третя група показників побудована на дослідженні структури та якості активів.

Нормативне значення показника частки прострочених кредитів у сумі кредитного портфеля банку не повинна становити більше 10 %. З метою підтримки фінансової стійкості банку розрахункове значення частки пролонгованих кредитів у кредитному портфелі не повинне перевищувати 10-15 %. Частка проблемних кредитів у чистих активах банку не повинна перевищувати 7-10 %.

Коефіцієнт покриття проблемної заборгованості показує, яка частина ризику виникнення проблемних кредитів покривається обсягом власного капіталу банку. Оптимальне значення даного показника не повинно становити більше 50 %. Значення коефіцієнта покриття проблемних кредитів за рахунок створених резервів повинне перевищувати 70 %.

Використовуючи четверту групу показників можна охарактеризувати стабільність та надійність банку. Розрахунок цих коефіцієнтів побудований на визначення в кількісному вимірі показників динаміки та порівняння темпів динаміки окремих показників. До них належать:



  • коефіцієнт приросту активів;

  • коефіцієнт приросту капіталу;

  • коефіцієнт приросту позик;

  • коефіцієнт приросту депозитів.

При визначенні значення коефіцієнта приросту активів потрібно враховувати індекс інфляції. З метою усунення негативного впливу інфляційного фактора потрібно індекс інфляції помножити на залишки на початок періоду (базисне значення).

Розрахувавши коефіцієнт приросту капіталу можна визначити. Чи відповідає приріст капіталу банку приросту його активів. Коли капітал банку зростає швидшими темпами ніж його активи, спостерігається позитивна тенденція і фінансова стійкість банку підвищується.

Коефіцієнт приросту позик дає змогу визначити зменшення чи приріст активності банку у наданні традиційних банківських послуг.

При розрахунку коефіцієнта приросту депозитів потрібно враховувати той факт, що цей коефіцієнт повинен бути зіставним з приростом активів. На ступінь мінливості джерел фінансування та їх чутливість впливає склад депозитів.

Проте, висока деталізація оцінки фінансової стійкості за коефіцієнтним методом є значним недоліком при необхідності дати узагальнюючу оцінку окремого банку та провести порівняння. Особливо процедура ускладнюється, коли за одним показником банк виявляє себе як успішний, а за іншим – фінансово нестійким [25].

Основні методи формування рейтингової оцінки діяльності банків наведено в Додатку И.

Використовуючи рейтингові методи для оцінки фінансової стійкості банків, можна здійснити порівняльний аналіз великої сукупності банків. Основною особливість даних методів є необхідність дослідження кількох одиниць об’єктів, оскільки рейтинг на основі одного об’єкта дослідження побудувати неможливо.

Контроль полягає у перевірці відповідності отриманих результатів запланованим показникам, оптимальні значення яких сприяють підвищенню рівня фінансової стійкості комерційного банку. Для належного контролю за рівнем фінансової стійкості банків та ефективного управління останньою слід дотримуватися проходження всіх стадій контролю (попередній, поточний, наступний), із боку як органів нагляду, так, і комерційних банків [26].

Досить ефективним методом оцінки фінансової стійкості банку слугує стрес-тестування, головною метою якого є прогнозування ризиків, виникнення яких можливе в процесі функціонування банку. Під час проведення стрес-тестування оцінюються як кількісні так і якісні компоненти. Використання стрес-тестування дає можливість оцінити вплив ризиків на діяльність банку та виходячи з цього обрати стратегію розвитку банку з метою забезпечення фінансової стійкості та підтримки фінансово-економічної стабільності (Додаток К).

Таким чином, ефективне застосування розглянутих методів аналізу фінансової стійкості банку забезпечить узгодженість управлінських рішень, а також підвищення рівня прибутковості банку, мінімізації ризиків, контроль за рівнем ліквідності та платоспроможності, що в подальшому обумовить підвищення фінансової стійкості банку, а саме постійну здатність банку відповідати за своїми зобов’язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкурентному середовищі.


1.3 Організаційно-інформаційне забезпечення фінансової стійкості банку

Розвиненість інформаційних ресурсів та організаційного забезпечення управління банком є ключовим фактором забезпечення фінансової стійкості банку.

Система інформаційного забезпечення банківського менеджменту визначається в літературі як «процес безперервного цілеспрямованого підбору відповідних інформативних показників, необхідних для здійснення аналізу, планування та підготовки ефективних управлінських рішень за всіма аспектами діяльності банку».

Поняття «інформаційне забезпечення фінансової стійкості банку» є дещо вужче, аніж поняття «інформаційне забезпечення банківської діяльності», оскільки крім інформації до «інформаційного забезпечення банківської діяльності» входять результати оцінки різних напрямів діяльності банку.

Отже, інформаційне забезпечення фінансової стійкості банку буде визначено як сукупність інформації у всіх її формах, аналіз якої дає результат у вигляді показників, що характеризує фінансовий стан банку.

Щоб бути корисною, інформація повинна відповідати наступним критеріям :


  • доречність означає, що дана інформація дуже важлива і впливає на прийняті рішення користувачем;

  • вірогідність інформації визначається її правдивістю, можливістю перевірки й документальною правдивістю;

  • правдивість інформації полягає в тому, що вона не містить помилок та не фальсифікує дані, представлені у звітності;

  • нейтральність припускає, що фінансова звітність не надає переваги інтересам однієї групи користувачів загальної звітності на шкоду іншій.

Інформаційне забезпечення має об’єктивно відображати стан банку в будь-який момент часу і з будь-яким рівнем деталізації. Лише достовірна інформація дає змогу мінімізувати ризики діяльності банку.

Джерела інформації відносно банку можуть бути як внутрішні, так і зовнішні.

Формування системи інформаційного забезпечення управління фінансовою стійкістю банку являє собою процес цілеспрямованого підбору відповідних інформативних показників для використання у процесі аналізу, планування та прийняття управлінських рішень.

Ці показники формуються із зовнішньої та внутрішньої інформації. Зовнішня інформація необхідна для отримання даних про стан середовища, в якому функціонує банк. Збір даної інформації полягає у накопиченні різних даних про ситуацію на ринку, про конкурентів, клієнтів тощо.

До зовнішньої інформації банку належать:


  • баланси, звіти про фінансові результати, інші фінансові звіти, які складаються клієнтами, банками-кореспондентами і іншими контрагентами;

  • фінансова статистика – ринкові ставки залучення і розміщення на місцевих ринках та закордоном (курси валют, огляд ринку цінних паперів та ін.);

  • нормативно-правова база:

  • дані засобів масової інформації, сайтів банку та інші.

Зовнішня інформація необхідна, перш за все, для порівняння показників діяльності банку з показниками інших банків, а також визначення його місця на ринку. За допомогою зовнішньої інформації можна спрогнозувати розвиток зовнішнього економічного середовища, визначити вплив макроекономічних показників та кон’юнктури ринку на діяльність банку.

Система внутрішньої інформації дозволяє охарактеризувати стан справ всередині банку.

До джерел внутрішньої інформації відносяться: установлені форми статистичної, фінансової, управлінської та податкової звітності, дані бухгалтерського обліку, внутрішні форми звітності, договори укладені банком.

Фінансова звітність – бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів банку за звітний період.

Нормативно-правовою базою складання фінансової звітності банків є :


  • Закон України «Про банки і банківську діяльність» [27];

  • Закон України «Про Національний банк України» [30];

  • Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» [31];

  • Інструкція «Про порядок складання і оприлюднення фінансової звітності банками України», затверджена Постановою НБУ від 24.10.2011 р. № 373 [32];

  • Інструкція «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні», затверджена Постановою НБУ від 28.08.2001 р. № 368 [28].

До складу банківської звітності належать: балансовий звіт, звіт про фінансові результати, а також ряд приміток до цих звітів, у яких наведена інформація про структуру активів, зобов’язань та власних коштів банку, ризики, якість кредитного портфеля, а також про інші показники, які є дуже важливими для характеристики фінансового стану банку. Наявність таких приміток дає змогу відобразити звітність українських банків на рівні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності. Завдяки цьому фінансова звітність задовольняє вимоги користувачів інформації поза банком (акціонерів, клієнтів та партнерів банку, НБУ, фінансових органів тощо).

Звітність банків є більш контрольована з боку державних та інших регулюючих органів, зважаючи на специфіку банківської діяльності. Це позитивно впливає на якість розкритої інформації в звітності, а також спрощує процес систематизації.



Якщо розглядати інформацію як засіб досягнення поставлених цілей, то її доцільно диференціювати на три групи; постійну, змінну та розрахункову:

  • перша – це постійна інформація, яка не змінюється, тому що відображає минулий та базисний період;

  • друга група – це змінна інформація, яка відноситься до аналізованого періоду та може багаторазово змінюватися у процесі пошуку найкращого варіанта прийняття рішення;

  • третя – розрахункова інформація, яка отримана у результаті відповідної обробки інформації першої та другої груп

В праці О. А Криклій. та Н. Г. Маслак [33] визначається, що зовнішнє інформаційне забезпечення містить :

  • показники, що характеризують загальноекономічний розвиток країни, є основою проведення аналізу та прогнозування умов зовнішнього середовища функціонування банку при розробці комплексної політики управління банком, здійсненні інвестиційної діяльності, виявленні резервів зростання прибутку при досягненні середньогалузевих показників;

  • показники, що характеризують кон’юнктуру ринку, і є базою для прийняття управлінських рішень у галузі формування цінової політики та доходів, залучення капіталу із зовнішніх джерел, формування портфеля фінансових вкладень і деяких інших аспектів формування та використання ресурсів банку;
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка