Актуальність теми дослідження



Скачати 73.87 Kb.
Дата конвертації09.09.2017
Розмір73.87 Kb.
Профілактика та корекція девіантної поведінки підлітків, позбавлених батьківського піклування

Лілія Ребуха к. психол. н., доцент кафедри ПСР ТНЕУ

Володимир Війтик студент СРм-51 юридичного факультету ТНЕУ

Олена Бурносова, Наталія Іноземцева студентки СР-21

юридичного факультету ТНЕУ

Актуальність теми дослідження. Актуальність суспільної та наукової проблеми сирітства є очевидною: по-перше, духовна, соціальна, політична й економічна криза сучасного українського суспільства призвела до збільшення кількості сімей з тим або іншим рівнем соціальної, психологічної або структурної дезорганізації; по-друге, виявом духовної кризи суспільства стала криза виховання; по-третє, кризові явища в суспільстві викликали зростання злочинності, наркоманії, алкоголізму, психічних розладів різного ступеня тяжкості, що призвело до сирітства [9, с. 24‒31]. Негативні наслідки цього процесу спотворюють розвиток дитини на всіх вікових етапах, досягаючи свого апогею саме у підлітковому віці, і проявляються у різного роду девіаціях: бродяжництві, небажанні вчитися, дотриманні норм субкультури, проституції, узалежненій поведінці тощо. Тому вивчення проблеми девіантної поведінки підлітків під впливом сирітства вимагає підвищеної уваги дослідників [3, с. 27‒23; 7, с. 70‒72].

Стан розробки проблеми. Аналіз наукових джерел дозволяє виокремити декілька підходів у сучасних дослідженнях, які визначають сутність сирітства: соціально-економічний (В. Бочарова, М. Лазутова, Є. Рибинський); психолого-педагогічний (Н. Іванова, Л. Оліференко), правовий (С. Бандура, Л. Пірог). Причини дитячої зайнятості та дитячого жебрацтва розкривають Г. Осадча, Є. Проніна; специфіку життя вуличних дітей в умовах тіньових громад – С. Стівенсон; соціальні детермінанти підліткової агресії – Є. Волянська. Взаємовідносини дітей і батьків, місце і роль родини в житті дитини аналізують А. Арєф’єв, С. Воскобойникова, І. Назарова, А. Нечаєва; проблему становища безпритульних дітей досліджують О. Балакірева, Є. Бреєва, Л. Волинець, Б. Кобзарь; соціальні наслідки позбавлення дітей батьківської опіки розглядають Н. Комарова, І. Пєша, Ф. Шерегі, В. Яковенко та ін [1, с. 105‒111].

Науковцями встановлено, що сирітство є тим чинником, який здатен впливати на появу тих чи інших моделей поведінки особистості [9; 10]. Проте констатовано, що девіантна поведінка розглядається як результат взаємодії двох чинників: умов мікросередовища (десоціалізуючі впливи сім’ї та школи, психологічні труднощі та ускладнення, породжені проблемогенним соціумом, деформації у спілкуванні та взаємодії) та індивідуальних особливостей індивіда (суперечності підліткового віку, вибірково-активне ставлення індивіда до суспільних норм і цінностей) (В. Бітенський, О. Блинова, В. Глушков, Н. Завацька, А. Лічко, О. Лосієвська, Н. Максимова, В. Оржеховська, І. Рущенко, В. Синицький, В. Соболєв) [2; 5].



Об’єкт дослідженнядевіантна поведінка підлітків, позбавлених батьківського піклування.

Предмет дослідження – особливості профілактики та корекції девіантної поведінки підлітків, позбавлених батьківського піклування.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати й емпірично дослідити вплив сирітства на виникнення девіантної поведінки підлітків, розробити програму профілактики та корекції девіантної поведінки підлітків, позбавлених батьківського піклування.

Відповідно до мети дослідження були визначені такі завдання: здійснити теоретико-методологічний аналіз підходів до проблеми сирітства підлітків та його деструктивних наслідків; дослідити вплив сирітства на появу девіантної поведінки підлітків та виокремити її типи; обґрунтувати взаємозв’язок зовнішніх і внутрішніх чинників у детермінації девіантної поведінки підлітків, позбавлених батьківського піклування.



Теоретико-методологічну основу дослідження становили: загальнонаукові принципи системності, розвитку, єдності зовнішнього і внутрішнього (О. Бодальов, Л. Виготський, В. Зінченко, А. Петровський); дослідження особистості й діяльності (К. Абульханова, Б. Ананьєв, І. Кон, С. Максименко); механізми та умови формування особистості в підлітковому віці (П. Блонський, Л. Виготський, Г. Костюк, Ж. Піаже, В. Столін); сирітство як соціальне явище (О. Балакірева, Л. Волинець, Н. Комарова, І. Пєша, В. Яковенко); принципи корекції девіантної поведінки особистості (О. Блинова, Н. Завацька, О. Лосієвська, Н. Максимова, В. Оржеховська).

В результаті наукових пошукувань нами зроблені наступні узагальнення і висновки:

1. Соціальна політика держави в галузі дитинства покликана всіляко сприяти пом’якшенню впливу на дітей негативних наслідків соціальних процесів, які відбуваються нині у суспільстві, а також створювати умови для видозмін діючих і появи нових соціальних інститутів, які б найповніше задовольняли потреби та інтереси дітей. Результати аналізу наукової літератури з проблеми дослідження дозволяють стверджувати, що дитяче сирітство є складною соціальною проблемою, яка потребує негайного вирішення. Теоретичний аналіз підходів до проблеми вивчення соціального сирітства підлітків показав, що воно розглядається як соціальне явище, зумовлене ухилянням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків щодо неповнолітньої дитини [6; 8]. Встановлено, що соціальне сирітство – це інтегральний феномен, який відображає різні прояви соціального та соціально-психологічного неблагополуччя особистості, незалежно від його першопричин, природи та ступеня прояву, та засвідчує кризу інституту сім’ї, а також негативний вплив соціуму на формування особистості в соціальному, моральному та фізичному аспектах.

2. Деструктивними наслідками сирітства є порушення емоційно-ціннісної складової особистості, набуття негативних інтегративних якостей (підвищена агресивність, тривожність, конфліктність та ін.), відсутність позитивного життєвого досвіду, навичок асертивних моделей поведінки, схильність до узалежненої поведінки, суб’єктивне самовизначення.

3. Сирітство як соціальне явище впливає на виникнення девіантної поведінки у підлітків. Вимушене перебування підлітків, позбавлених батьківського піклування у групі соціального ризику зумовлює появу девіантних проявів у їхній поведінці [4, с. 76‒82]. Амплітуда прояву девіантної поведінки підлітків значно залежить від внутрішніх (індивідуально-типологічні особливості та вплив пубертатної кризи) та зовнішніх (психологічні труднощі і ускладнення, породжені наслідками сирітства) чинників, які існують у певних зв’язках і взаємозалежностях.

4. Типовими проявами девіантної поведінки підлітків, позбавлених батьківського піклування виступають: конфліктно-ситуативний тип з позитивною спрямованістю (поступливість оточуючим через боязнь неприємностей, конфліктність, слабка сила волі, необдуманість у вчинках); ситуативний тип з незначною негативною спрямованістю (порушення норм і правил, скритність, ізольованість у класі, дезадаптивність, невміння протистояти негативному впливу); нестійкий тип з переважною негативною спрямованістю (безвідповідальність, емоційна збудливість, злість, самовпевненість); стійкий тип з негативною спрямованістю (грубість, агресивність, різкість, приниження, мстивість, бродяжництво, втечі, цинізм) [10, с. 290‒295; 11].

Програма соціальної профілактики та корекції девіантної поведінки підлітків, позбавлених батьківського піклування побудована на принципах єдності діагностики й корекції, системності, комплексності та діяльнісного принципу корекції та складаються із діагностичного, формувально-відновлювального, контрольного блоків, що містять заходи внутрішньо-особистісної, міжособистісної і мікросоціальної спрямованості із застосуванням активних форм і методів допомоги.

5. Ефективність розробленої програми констатована зменшенням у досліджуваних кількості негативних емоцій, агресивно-захисних реакцій, підвищенням їхньої самооцінки; зафіксовано позитивне емоційне ставлення та стійкий інтерес до навколишнього середовища. Вплив розробленої системи корекційних заходів сприяв зниженню коефіцієнта соціальної дезадаптації підлітків. Змінився і напрямок реакцій у ситуації фрустрації завдяки збільшенню кількості інтрапунітивних та імпунітивних реакцій.

6. Основними складовими ефективної реалізації програми корекції є: формування конструктивної мотивації (позитивних цінностей; орієнтація на виконання соціальних вимог та самозбереження); інтеграція індивідуального досвіду; удосконалення саморегуляції; підвищення стійкості до стресів та розширення ресурсів особистості: усунення або зменшення проявів дезадаптивної поведінки; розширення соціальних зв’язків і позитивного соціального досвіду особистості.

7. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів досліджуваної проблеми. Перспективи подальшого дослідження полягають у вивченні соціальних чинників девіантної поведінки дітей-сиріт різних вікових груп та на підставі їхнього гендерного розподілу. Важливим є вивчення особливостей динаміки та шляхів корекції девіантної поведінки дітей, позбавлених батьківського піклування із особливими потребами.




  1. Антояк Н. Зовнішня трудова міграція батьків як причини соціального сирітства дітей / Н. Антояк // Соціальна педагогіка: теорія і практика. – 2007. – № 2. – С.105–111.

  2. Апетик Н.М. Моральна саморегуляція як умова попередження девіантної поведінки підлітків. – К.: Вища школа, 2001. – 120с.

  3. Балакірєва О.М. Сім’я в структурі життєвих орієнтацій / О.М. Балакірєва. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2015. – С.27–33.

  4. Баранник В. Психологічні особливості самооцінки особистості з девіантною поведінкою / В. Баранник // Соціальна психологія. – 2005. – № 5. – С.76-82.

  5. Бондарчук О. І. Психологічні засади девіантної поведінки особистості / О. І. Бондарчук // Психологія девіантної поведінки. – К., 2006. – С. 4-40.

  6. Варій М.Й. Девіантна поведінка і депривація / М.Й. Варій // Психологія особистості. – К., 2008. – С.448-464.

  7. Дробницька А. Соціальна робота з підлітками девіантної поведінки у Великобританії / А. Дробницька // Рідна школа. – 2006.  № 10. – С.70-72.

  8. Кльоц Л.А. Профілактика агресивної та жорстокої поведінки серед неповнолітніх та молоді / Л.А. Кльоц, Н.О. Носок, Т.Й. Шугай // Практична психологія та соціальна робота. – 2009. – № 6. – С.19-25.

  9. Максимова Н. Ю. Психологія девіантної поведінки / Н.Ю. Максимова. – Рек. МОН. – К.: Либідь, 2011. – 520с.

  10. Ребуха Л. Застосування копінг- стратегій у подоланні девіації в осіб підліткого віку / Вісник Національного Університету оборони України. Зб-к наук. праць. – К.: НУОУ, 2013. – Вип. 3 (34). – С. 290– 296.

  11. Яценко Т.С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне соціально-психологічне навчання / Т.С. Яценко. – К.: Вища шк., 2004. – 679с.

  12. Яремчук В.В. Психокорекційна робота з підлітками, схильними до девіантної поведінки / В. В. Яремчук // Зб. наук. праць : філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Прикарпатськ. національний університет імені Василя Стефаника. – Ч. 2. – 2013. – С. 187-193.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка