Агресивність у дітей дошкільного віку



Сторінка1/7
Дата конвертації08.09.2017
Розмір1.02 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7

АГРЕСИВНІСТЬ

У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
























ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………………………......... 4

Поняття агресивності..……………..………………………………………….……….…..6

Портрет агресивної дитини…….………………………………………………….……....7

Екстрене втручання при проявах агресивності….…………………………….…….…..9

Типи агресії у дітей і способи побудови стосунків….....................................................13

Діагностика агресивності дошкільників………...……………………...…………….....14

Ігри та вправи для зняття агресивності у дітей …...………………………………........16

Тренінг для вихователів……………………………..........................................................27

Тренінг для батьків…………………………..……………………………...………........30

Корекційно - розвивальні програми зі зниження агресивності………………………………………….....................................................…32

Рекомендації вихователям і батькам……………….........................................................95

Література……………………………………….……………………………..…...……..97



ВСТУП

Підвищена агресивність дітей є однією з найбільших проблем у дитячому колективі. Ті чи інші форми агресії характерні для більшості дошкільнят, але із засвоєнням правил і норм поведінки ці безпосередні вияви дитячої агресивності поступаються місцем просоціальним формам поведінки. Але в певної категорії дітей агресія не тільки зберігається, а й розвивається, трансформується в стійкі риси особистості. В результаті знижується продуктивний потенціал дитини, деформується її особистий розвиток.

Агресивні дошкільники мало відрізняються від своїх ровесників. Так, рівень розвитку інтелекту агресивних дітей у середньому відповідає віковим нормам, а в деяких навіть переважає їх. У багатьох з них зафіксований досить високий соціальний інтелект. Показники розвитку довільності в групі агресивних дітей в цілому дещо нижчі; але деякі агресивні діти мають добре розвинуту довільність. Спостереження показують, що деякі агресивні діти володіють добре розвиненою ігровою діяльністю і можуть організувати цікаву гру. Тому рівень розвитку ігрової діяльності, як і рівень розвитку інтелекту, не можна вважати головною причиною агресивної поведінки, Дослідження показують, що середній рівень самооцінки агресивних дітей мало відрізняє їх від останніх, але існують суттєві розходження між їх самооцінкою і очікуваною оцінкою з боку ровесників. За своїм соціальним статусом у групі ровесників агресивні діти мало відрізняються від інших: серед них є ті, яким віддають перевагу, якими нехтують, і навіть лідери. Головною відмінною рисою є їх ставлення до ровесників. Інша дитина є для них конкурентом, перешкодою, яку треба прибрати. Головні проблеми агресивних дітей лежать у сфері відносин з ровесниками.

Але всіх агресивних дітей об'єднує спільна властивість — нездатність бачити і розуміти іншого.



Д.Ельконін вважає, що дошкільний вік є тим періодом, у якому виникають перші моральні норми поведінки і формуються пов'язані з ними моральні переживання. А згідно із стадіями морального розвитку Кольберга, в старшому дошкільному віці моральні норми повинні закріплюватися. Основою морального типу поведінки дошкільника є виявлення альтруїзму. Альтруїзм — це здатність розуміти переживання інших людей і відповідним чином відгукуватися на них, виявляючи співчуття, чуйність, готовність допомогти в разі необхідності. Альтруїстичне виховання сприяє готовності дошкільника зробити іншому послугу безкорисливо, не розраховуючи на схвалення або заохочення, допомагає зростаючій особистості усвідомити цінність людини, визнати право іншого на блага, сприяє формуванню гуманних почуттів — щирості, людяності, доброти, співпереживання.

На сьогодні, як показують дослідження, лише 20—30 % старших дошкільнят здатні виявляти чуйність до слабших за себе без зовнішніх спонукань, прийти на допомогу, добровільно взяти на себе частину труднощів, поділитися з іншими, не сподіваючись на винагороду.

Тому так важлива робота психолога з розвитку у дітей почуття емпатії, формування альтруїстичних форм поведінки.

ПОНЯТТЯ АГРЕСИВНОСТІ
Слово «агресія» походить від латинського «aggressio», що означає «напад, приступ». У психологічному словнику наведено таке визначення цього терміна: «Агресія — це мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування людей у суспільстві, завдає шкоди об'єктам нападу (живим і неживим), завдає фізичної і моральної шкоди людям або викликає у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригніченості тощо)».

Причини появи агресії у дітей можуть бути різними. Виникненню агресивних якостей сприяють деякі соматичні захворювання або захворювання головного мозку. Слід зазначити, що дуже велику роль тут відіграє виховання в родині, причому з перших днів життя дитини. Соціолог М. Мід довела, що в тих випадках, коли дитину різко відлучають від грудей і спілкування з матір'ю зводять до мінімуму, у дітей формуються такі якості, як тривожність, підозрілість, жорстокість, агресивність, егоїзм. І навпаки, коли в спілкуванні з дитиною присутня м'якість, дитина оточена турботою й увагою, ці якості не виробляються.

На виникнення агресивної поведінки великий вплив має характер покарань, які зазвичай застосовують батьки у відповідь на прояви гніву у своєї дитини. У таких ситуаціях можуть бути використані два полярні методи впливу: або поблажливість, або суворість. Як це не парадоксально, агресивні діти однаково часто зустрічаються й у занадто м'яких батьків, і в надмірно суворих.

Дослідження показали, що батьки, які різко придушують агресивність у своїх дітей, всупереч своїм очікуванням не усувають цю якість, а навпаки, зрощують її, розвиваючи у своєму синові або дочці надмірну агресивність, що проявлятиметься навіть у зрілі роки. Адже всім відомо, що зло породжує тільки зло, а агресія — агресію.

Якщо ж батьки зовсім не звертають уваги на агресивні реакції своєї дитини, то вона незабаром починає вважати, що таке поводження дозволене, й окремі вибухи гніву непомітно переростають у звичку діяти агресивно. Тільки батьки, які вміють знаходити розумний компроміс, «золоту середину», можуть навчити своїх дітей справлятися з агресією.
ПОРТРЕТ АГРЕСИВНОЇ ДИТИНИ

Майже в кожній групі зустрічається хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на інших дітей, обзиває та б'є їх, відбирає й ламає іграшки, навмисно вживає грубі вирази, одним словом, стає «грозою» усього дитячого колективу, джерелом неприємностей вихователів і батьків. Цю забіякувату, сварливу дитину дуже важко прийняти такою, яка вона є, а ще важче зрозуміти.

Однак агресивна дитина, як і будь-яка інша, має потребу в допомозі дорослих, тому що її агресія — це насамперед вираження внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, які відбуваються навколо.

Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, нікому не потрібною. Жорстокість і байдужість батьків призводить до порушення дитячо-батьківських відносин і вселяє в душу дитини впевненість, що її не люблять. «Як стати любимим і потрібним» — нерозв'язна проблема, що стоїть перед маленькою людиною. От вона й шукає способи привернення уваги дорослих і однолітків. На жаль, ці пошуки не завжди закінчуються так, як хотілося б нам і дитині, але як зробити краще — вона не знає.

Агресивна дитина, використовуючи будь-яку можливість, прагне розлютити маму, вихователя, однолітків. Вона «не заспокоюється доти, доки дорослі не вибухнуть, а діти не вступлять у бійку» (Н. Л. Кряжева «Розвиток емоційного світу дітей»).

Батькам і педагогам не завжди зрозуміло, чого домагається дитина і чому вона поводиться так, хоча заздалегідь знає, що з боку дітей може одержати відсіч, а з боку дорослих — покарання. Насправді це часом лише розпачлива спроба завоювати своє місце в соціумі. Дитина не знає, як іншим способом можна боротися за виживання в цьому дивному й жорстокому світі, як захистити себе.

Такі діти часто не можуть самі оцінити свою агресивність. Вони не помічають, що вселяють в оточуючих страх і занепокоєння. їм, навпаки, здається, що весь світ хоче скривдити саме їх. Таким чином, виходить замкнуте коло: агресивні діти бояться й ненавидять оточуючих, а ті, у свою чергу, бояться їх.

Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, у палітрі їхніх почуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації дуже обмежена. Найчастіше це захисні реакції. До того ж діти не можуть подивитися на себе збоку й адекватно оцінити свою поведінку.

Таким чином, діти часто переймають агресивні форми поведінки в батьків.

Підвищена агресивність дітей є однією з найбільш гострих проблем не тільки для лікарів, педагогів і психологів, але й для суспільства в цілому. Актуальність теми безсумнівна, оскільки кількість дітей з такою поведінкою стрімко зростає. Це викликано цілою низкою несприятливих чинників:



  1. погіршенням соціальних умов життя дітей;

  2. кризою сімейного виховання;

  3. неуважністю школи до нервово-психічного стану дітей;

  4. збільшенням патологічних пологів, що залишають наслідки у вигляді ушкоджень головного мозку дитини.

Спробуємо викласти практичні рекомендації батькам і педагогам, як правильно поводитися з дітьми, що проявляють агресію щодо дорослих або однолітків, але насамперед визначимо, а що ж таке агресивність. Агресивність — це схильність до заподіяння іншим моральної та матеріальної шкоди.

ЕКСТРЕНЕ ВТРУЧАННЯ ПРИ ПРОЯВАХ АГРЕСІЇ
У деяких випадках при проявах дитячої або підліткової агресії потрібне термінове втручання дорослих. Екстрене втручання націлене на зменшення або уникання агресивної поведінки в напружених, конфліктних ситуаціях. Для більш конструктивного впливу на агресивні реакції дітей і підлітків розроблені спеціальні рекомендації для дорослих.

Наведені нижче правила екстреного втручання дозволять у конфліктній ситуації забезпечити позитивне розв'язання конфліктів.

1. Спокійне ставлення до дитини у випадку незначної агресії.
У тих випадках, коли агресія дітей і підлітків не є небезпечною та піддається поясненню, можна використовувати такі позитивні стратегії:


  1. повне ігнорування реакцій дитини (підлітка) — досить потужний спосіб припинення небажаної поведінки;

  2. вираження розуміння почуттів дитини («Звичайно, ти ображений...»);

  3. переключення уваги, пропозиція якого-небудь завдання («Допоможи мені, будь ласка, дістати посуд з верхньої полиці, адже ти вищий за мене»);

  4. позитивне позначення поведінки («Ти злий тому, що ти втомився»).

Щодо того, що агресія природна для людей, адекватна й безпечна агресивна реакція часто не вимагає втручання. Діти нерідко використовують агресію просто для привернення до лих уваги. Якщо дитина (підліток) проявляє гнів у припустимих межах і через цілком зрозумілі причини, потрібно дозволити їй це, потім уважно її вислухати й переключити її увагу на щось інше.

2. Акцентування уваги на вчинках (поведінці), а не на особистості. Проводити чітку межу між вчинком і особистістю дозволяє техніка об'єктивного опису поведінки. Після того як дитина заспокоїться, доцільно обговорити з нею її поведінку. Варто описати, як вона поводилася під час прояву агресії, які слова


казала, які дії робила, не даючи при цьому ніякої оцінки. Критичні висловлювання, особливо емоційні, викликають роздратування й протест та віддаляють від розв'язання проблеми.

Аналізуючи поведінку дитини, важливо обмежитися обговоренням конкретних фактів, тільки того, що відбулося «тут і зараз»,не пригадуючи минулих вчинків. Інакше в дитини виникне почуття образи і вона буде не в змозі критично оцінити свою поведінку. Замість розповсюдженого, але неефективного «читання моралі»


краще показати дитині негативні наслідки її поведінки, переконливо продемонструвавши, що агресія найбільше шкодить їй самій.
Дуже важливо також дати приклади можливих конструктивних способів поведінки в конфліктній ситуації.

Один із важливих шляхів зниження агресії — встановлення з дитиною зворотного зв'язку. Для цього використовуються такі прийоми:



  1. констатація факту («Ти поводишся агресивно»);

  2. констатуюче питання («Ти гніваєшся?»);

  3. розкриття мотивів агресивної поведінки («Ти хочеш мене скривдити?», «Ти хочеш продемонструвати силу?»);

  4. виявлення своїх власних почуттів щодо небажаної поведінки («Мені не подобається, коли зі мною розмовляють у такому тоні», «Я гніваюся, коли на мене хтось голосно кричить»);

  5. апеляція до правил («Ми ж із тобою домовлялися!»).

Даючи зворотний зв'язок агресивній поведінці дитини (підлітка), доросла людина повинна виявити щонайменше три якості: зацікавленість, доброзичливість і твердість. Остання стосується тільки конкретної провини, дитина (підліток) повинна зрозуміти, що батьки її люблять, але їм не подобається, коли вона так поводиться.

3. Контроль над власними негативними емоціями. Батькам і фахівцям необхідно дуже ретельно контролювати свої негативні емоції в ситуації взаємодії з агресивними дітьми. Коли дитина або підліток демонструє агресивну поведінку, це викликає


сильні негативні емоції — роздратування, гнів, обурення, страх або безпорадність. Дорослим слід визнати нормальність і природність цих негативних переживань, зрозуміти характер, силу й тривалість почуттів, що запанували над ними.

Коли доросла людина керує своїми негативними емоціями, вона не підкріплює агресивну поведінку дитини, зберігає з нею гарні стосунки й демонструє, як потрібно взаємодіяти з агресивною людиною.

4. Зниження напруження ситуації. Основне завдання дорослого, який стикається з дитячо-підлітковою агресією,— зменшити напруження ситуації. Типовими неправильними діями дорослого, які підсилюють напруження та агресію, є:


  1. підвищення голосу, зміна тону на загрозливий;

  2. демонстрація влади («Вчитель тут поки що я», «Буде так, як я скажу»);

  3. крик, обурення;

  4. агресивні пози й жести: стиснуті щелепи, перехрещені або зчеплені руки, розмова «крізь зуби»;

  5. сарказм, глузування, висміювання й передражнювання;

  6. негативна оцінка особистості дитини, її близьких або друзів;

  7. використання фізичної сили;

  8. втягування в конфлікт сторонніх людей;

  9. непохитне наполягання на своїй правоті;

  10. нотації, проповіді, «читання моралі»;

  11. покарання або погрози покарання;

  12. узагальнення типу: «Ви всі однакові», «Ти як завжди...», «Ти ніколи не...»;

  13. порівняння дитини з іншими дітьми — не на її користь;

  14. команди, жорсткі вимоги, тиск;

  15. виправдання, підкуп, нагороди.

Деякі із цих реакцій можуть зупинити дитину на короткий час, але можливий негативний ефект від такої поведінки дорослого шкодить куди більше, ніж сама агресивна поведінка.

  1. Обговорення проступку. Аналізувати поведінку в момент прояву агресії не потрібно, цим варто займатися тільки після того, як ситуація з'ясується й усі заспокояться. Водночас обговорення інциденту необхідно провести якомога швидше. Краще це зробити наодинці, без свідків, і тільки потім обговорювати в групі або родині (не завжди). Під час розмови важливо зберігати спокій і об'єктивність. Потрібно докладно обговорити негативні наслідки агресивної поведінки, її руйнівність не тільки для оточуючих, але насамперед для самого маленького агресора.

  2. Збереження позитивної репутації дитини. Дитині, тим більше підліткові, дуже важко визнати свою неправоту й поразку. Найстрашніше для нього — публічний осуд і негативна оцінка. Діти й підлітки намагаються уникнути цього будь-якою ціною, використовуючи різні механізми захисної поведінки. І справді, погана репутація й негативний ярлик небезпечні: закріпившись за дитиною (підлітком), вони стають самостійною спонукальною силою її агресивної поведінки.

Для збереження позитивної репутації доцільно:

• публічно мінімізувати провину підлітка («Ти недобре себе почуваєш», «Ти не хотів його скривдити»), але в бесіді віч-на-віч показати істину;



  1. не вимагати повного підкорення, дозволити підліткові (дитині) виконати ваші вимоги по-своєму;

  2. запропонувати дитині (підліткові) компроміс, договір із взаємними поступками.

Наполягаючи на повному підкоренні (тобто на тому, щоб дитина не тільки негайно зробила те, що ви хочете, але й у той самий спосіб, як ви вимагаєте), можна спровокувати новий вибух агресії.

7. Демонстрація моделі неагресивної поведінки. Важлива умова виховання «контрольованої агресії» у дитини — демонстрація моделей неагресивної поведінки. При проявах агресії обидві сторони втрачають здатність володіти собою, виникає дилема — боротися за свою владу чи розв'язати ситуацію мирним шляхом. Дорослим потрібно поводитися не агресивно, і чим меншим є вік дитини, тим більш миролюбною повинна бути поведінка дорослого у відповідь на агресивні реакції дітей. Поведінка дорослого, яка дозволяє показати зразок конструктивної поведінки та спрямована на зниження напруження в конфліктній ситуації, включає такі прийоми:



  1. не рефлексивне слухання (не рефлексивне слухання — це слухання без аналізу (рефлексії)), що дає можливість співрозмовникові висловитися. Воно складається з уміння уважно слухати й мовчати. Це важливо. Мовчати — тому що співрозмовникові хочеться, щоб його почули, і його найменше цікавлять наші зауваження; уважно — інакше людина образиться й спілкування перерветься або перетвориться на конфлікт. Усе, що потрібно робити,— це підтримувати плин мовлення співрозмовника, даючи йому можливість повністю висловитися;

  2. пауза, що дає можливість дитині заспокоїтися;

  3. навіювання спокою невербальними засобами;

  4. прояснення ситуації за допомогою уточнюючих запитань;

  5. використання гумору;

  6. визнання почуттів дитини.

Діти досить швидко переймають неагресивні моделі поведінки. Головна умова — щирість дорослого, відповідність його невербальних реакцій словам.

ТИПИ АГРЕСІЇ У ДІТЕЙ І СПОСОБИ ПОБУДОВИ СТОСУНКІВ
Гіперактивно-агресивна дитина. Рухливо розгальмованим дітям складніше бути дисциплінованими та слухняними. Такі діти, які в родині є кумирами або виховуються в атмосфері вседозволеності, потрапляючи в колектив однолітків, можуть ставати агресивними. Необхідно грамотно будувати систему обмежень, використовуючи в тому числі й ігрові ситуації за правилами. Стимулюйте в дітей вміння визнавати власні помилки. Навчайте їх не звалювати свою провину на інших. Розвивайте почуття емпатії, співчуття до оточуючих, однолітків, дорослих та тваринного світу.

Агресивно-вразлива і виснажувана дитина. Вразливість дитини може бути пов'язана не тільки з вадами у вихованні чи труднощами навчання, але й із хворобами під час зростання, особливостями дозрівання нервової системи й організму. Підвищена чутливість, дратівливість, ранимість можуть провокувати агресивну поведінку. Допоможіть дитині розрядити психічне напруження, пограйтеся разом із нею у шумну гру, розбийте що-небудь. 1 прагніть уникати ситуацій перенапруження, якщо дитина майже завжди агресивна.

Агресивна дитина з опозиційно-зухвалою поведінкою. Якщо дитина часто говорить грубощі, але не всім, а тільки батькам, знайомим їй людям, то, напевно, у ваших взаєминах щось не так: ви рідко граєтеся та спілкуєтеся з дитиною; ви вже не зразок для наслідування, як раніше; дитині нудно, нема чим зайнятися, і вона переносить на вас власний настрій і проблеми, перекладає відповідальність за свою поведінку. Спробуйте розв'язувати проблеми разом, у співпраці з дитиною, але не за неї.

Агресивно-боязка дитина. Ворожість, підозрілість можуть бути засобом захисту дитини від уявної загрози, «нападу».
ДІАГНОСТИКА АГРЕСИВНОСТІ ДОШКІЛЬНИКІВ
Діагностичні критерії агресивності для дітей старшого дошкільного й молодшого шкільного віку

  1. Часто (частіше порівняно з поведінкою інших дітей, які оточують дитину) втрачають контроль над собою.

  2. Часто сперечаються, сваряться з дітьми й дорослими.

  3. Навмисно дратують дорослих, відмовляються виконувати прохання дорослих.

  4. Часто звинувачують інших у своїй «неправильній» поведінці й помилках.

  5. Заздрять та не довіряють оточуючим.

  6. Часто гніваються й вдаються до бійок.

Про дитину, в якої протягом шести й більше місяців одночасно стійко виявилося чотири критерії, можна говорити як про таку, що має агресивність як якість особистості.

Як допомогти агресивній дитині? Хотілося б звернути увагу на «золоті правила» педагогіки, які підійдуть до будь-якого характерологічного типу.



  1. Не фіксувати увагу на небажаній поведінці дитини й не впадати самому в агресивний стан.

  2. Найадекватніша поведінка дорослого — це вагомий осуд агресії дитини.

  1. Намагатися насамперед з'ясувати причину агресії та спокійно, тактовно її усунути.

  2. Дати можливість дитині зняти агресію, виплеснути емоції через

ігри та релаксацію.

  1. Постаратися зайвого разу приголубити дитину, показавши, що її також цінують і люблять.

  2. Реагувати й відгукуватися на будь-які позитивні зрушення в поведінці дитини, навіть якщо вони незначні.

Допоможуть дитині розрядитися, зняти агресію й гнів у реальній діяльності такі прийоми й методи. Запропонуйте їй:

  1. зім'яти й порвати папірець;

  2. бити подушку або боксерську грушу;

  3. потупотіти ногами;

  4. голосно покричати, використовуючи «склянку для криків» або трубу, зроблену з ватману;

  5. побуцати ногою консервну банку (наприклад, з-під напоїв «Пепсі-кола», «Спрайт»);

  6. написати на папері всі слова, які хочеться сказати, зім'яти і викинути папірець;

  7. повтирати пластилін у картонку або папірець;

  8. скористатись водяним пістолетом, надувним кийком.

Добре заспокоює дитину й знімає агресію малювання власного ^ніву. Після виконання малюнка, виявивши до нього щирий інтерес, поставте дитині такі запитання.

  1. Що зображено на малюнку?

  2. Що ти відчував, коли малював?

  3. Чи можеш ти поговорити від імені малюнка?

  4. Чи змінився твій стан, коли ти малював малюнок?

Якщо дитина вирішує зім'яти або розірвати малюнок, не треба її стримувати.
ІГРИ І ВПРАВИ ДЛЯ ЗНЯТТЯ АГРЕСИВНОСТІ У ДІТЕЙ
«Брикання»

Мета: сприяння емоційній розрядці та зняттю м'язового напруження.

Дитина лягає спиною на килим. Ноги вільно розкинуті. Повільно вона починає брикатися, торкаючись підлоги всією ногою. Ноги чергуються та високо піднімаються. Поступово підвищується сила та швидкість брикання. На кожний удар ногою дитина каже «Ні», підвищує інтенсивність удару.



«Кулачок»
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка