Агресивність — властивість особистості, що полягає у готовності до агресивних дій, яка спрямована на нанесення шкоди іншій особі, її приниження, грубе примушення до будь-яких дій проти її волі. Агресія



Скачати 114.46 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір114.46 Kb.
Агресивність — властивість особистості, що полягає у готовності до агресивних дій, яка спрямована на нанесення шкоди іншій особі, її приниження, грубе примушення до будь-яких дій проти її волі.

Агресія — поведінка особистості, що спрямована на нанесення фізичної чи психологічної шкоди живим істотам або предметам, така що суперечить нормам та правилам існування у соціумі. Агресія розглядається як будь-яка фізична чи вербальна поведінка, що навмисне завдає людині болю або засмучує її, яка застосовується з ворожими намірами або як обдуманий засіб досягнення мети.

Рекомендації щодо конструктивного зниження агресивності

  • виконання фізичних вправ (гімнастика, аеробіка, віджимання під підлоги, біг, катання на велосипеді);

  • масаж, особливо потиличної частини спини з метою зняття напруження;

  • викричатися, не спрямовуючи свій крик на об'єкт роздратування (на самоті, в окремому приміщенні, лісі);

  • поговорити про ситуацію, яка спричиняє роздратування, з близькою для вас людиною або з психологом;

  • висловити уявному об'єкту роздратування своє невдоволення;

  • написати листа об'єкту роздратування, але не надсилати його;

  • зайнятись фізичною працею «до сьомого поту»;

  • виявити злість на неживому об'єкті: побити подушку, диван, боксерську грушу, розбити посуд, пошматувати газету;

  • зміна виду діяльності на ту, яка допомагає вам відволіктися від проблеми;

  • комунікативна техніка «Я-повідомлення»: висловлюючи почуття співрозмовнику щодо ситуації, яка вас дратує, знайти порозуміння і не зруйнувати стосунки. Наприклад: «мене переповнює гнів, я злий, я розлючений, я агресивний, я страшно сердитий, мене дратує ця ситуація, мені не по собі, мені нестерпно боляче»;

  • асоціативне «Я-повідомлення»: «злий, як тигр»; «цієї миті я схожий на бочку пороху, яка може зірватися»;

  • релаксація (м'язове розслаблення) — це метод, за допомогою якого можна частково або повністю позбутися фізичного або психічного напруження;

  • медитація (від. лат. розмірковую) — занурення розумом у предмет, ідею, що досягається шляхом зосередженості на одному об'єкті й усуненні всіх інших факторів — зовнішніх (звук, світло) і внутрішніх (фізичне, емоційне та інше напруження).

На думку відомого американського соціолога та психолога Е. Фромма існує злоякісна та доброякісна агресія. Злоякісну він визначав як деструктивність, що не пов’язана із збереженням життя і описав види деструктивності в досить широкому соціальному та культурному контексті. Окрім мстивості та специфічного характера, Е. Фромм виділив екстатичну деструктивність, що породжується певними релігійними культами, ідеологічними рухами, котрі розгальмовують стримувані потяги. Такий вид агресії призводить до служіння ідеалу руйнування та до хронічної ненависті.

Доброякісна агресія сприяє підтриманню життєдіяльності та є адаптивною; до неї належить, наприклад, самооборона, а також псевдоагресія, при якій шкода наноситься ненавмисне. Псевдоагресія включає в себе нещасні випадки, ігрову агресію (фехтування, боротьба) та агресію як прийнятне самоствердження в умовах конкуренції, — такий різновид поведінки називають наполегливим, асертивним, а не агресивним. Проте, зустрічається й злоякісна агресивна наполегливість: при цьому людина непохитно йде до своєї мети, не зважаючи на порушення прав інших, «зносячи» зі свого шляху людей, сприймаючи їх як перешкоди або загрозу.

Розрізняють наступні види агресії.


  1. Фізична агресія — використання фізичної сили проти іншої особи.

  2. Непряма (побічна) — злісні плітки, жарти, а також агресія, яка ні на кого не спрямована, — спалах люті, який виявляється у формі крику, тупання ногами, стукання кулаками по столу тощо.

  3. Роздратування — схильність до провокування конфлікту, готовність при найменшому збудженні до виявлення запальності, різкості, грубощів.

  4. Негативізм — опозиційна манера у поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти встановлених звичаїв та законів.

  5. Образа — заздрість та ненависть до оточуючих за дійсні чи вигадані вчинки.

  6. Підозрілість — від недовіри та обережності по відношенню до людей до впевненості, що інші люди планують та хочуть завдати шкоди.

  7. Вербальна агресія — вираження негативних почуттів через форму (кричання, верещання), і через зміст словесних реакцій (прокляття, погрози).

  8. Почуття провини — наявність внутрішньоособистісного конфлікту та докорів сумління, які виражаються у переконанні людини, що вона є поганою.

На думку А. Басса, агресивні форми поведінки можна описати, взявши за основу три шкали: фізична — вербальна, активна — пасивна, пряма — непряма. Їхня комбінація дає вісім можливих категорій, яким відповідають більшість агресивних дій, а саме:

- фізична-активна-пряма: нанесення об’єкту ударів холодною зброєю або іншими предметами, поранення (вбивство) вогнепальною зброєю;



- фізична-активна-непряма: закладання мін, змова із найманим вбивцею з метою знищення об’єкта;

- фізична-пасивна-пряма: прагнення фізично не дозволити іншій людині досягти бажаної мети або зайнятись бажаною діяльністю (наприклад, блокування, демонстрація сидячи);

- фізична-пасивна-непряма: відмова виконувати необхідні задачі (саботаж, відмова звільнити територію під час демонстрації, невиконання завдання);

- вербальна-активна-пряма: скривдження та приниження словами об’єкта;

- вербальна-активна-непряма: розповсюдження злісного наклепу або пліток про іншу людину;

- вербальна-пасивна-пряма: відмова спілкуватись з об’єктом;

- вербальна-пасивна-непряма: відмова надати певні словесні пояснення (наприклад, відмова висловитись на захист об’єкта, якого несправедливо піддають критиці).

В психологічних теоріях, що пояснюють природу та причини виникнення агресивності, відображаються погляди та емпіричний досвід конкретних дослідників і психологічних шкіл різного періоду та напрямку.



Психологічні причини агресивності.

Психодинамічна модель.

У психодинамічній моделі пояснення причин агресивності існує кілька теорій, одну з яких можна позначити як «теорію потягів». Її основоположником вважають З. Фрейда, який висловив думку про те, що поведінку людини спрямовують два найбільш потужних потяги: сексуальний задоволення (лібідо) та потяг до смерті (танатос). Перший розглядався як прагнення, пов’язане із творчими тенденціями в поведінці: любов’ю, турботою, близкістюблизькістю. Інший несе із собою енергію руйнування, його завданням є приводити все органічно живе до стану «безжиттєвості» — це злість, ненависть, деструктивність. Внаслідок антагоністичної природи цих потягів вони являють собою джерело безперервного внутрішньопсихічного конфлікту, котрий можливо розв’язати, якщо відвести деструктивну енергію від самої людини та спрямувати її на інших. Таким чином, агресивні та ворожі імпульси по відношенню до оточуючих розглядаються як механізм вивільнення руйнівної енергії шляхом заміщення, яке захищає внутрішньопсихічну стабільність людини. Агресивна енергія «виробляється» в індивіда безперервно і з часом шукає вихід. Якщо з моменту останнього відкритого виявлення агресії пройшло багато часу, то подразник взагалі не потрібен, вибух агресії відбувається спонтанно. Зовнішні прояви емоцій, що супроводжують агресію, можуть розрядити руйнівну енергію і зменшити ймовірність більш небезпечних дій.

Американський психолог К. Хорні, представниця неофрейдизму, відмічала, що агресивність у дитини виникає, коли вона сприймає оточуючих як вoрожо налаштованих. Агресивність, прагнення завдати болю трактуються К.Хорні як невротична захисна реакція людини, яка відчуває загрозу задоволенню своїх потреб, своїм цінностям, своїй гідності, вважає себе відторгнутою, приниженою, зрадженою.

Згідно із К. Хорні, для дитини головними є дві потреби: у задоволенні (біологічні нужди — в їжі, сні та ін.) та у безпеці (бути бажаною, зихищеною вiд ворожого світу, любою). Задоволення потреби в безпеці дитини залежить від батьків, і якщо вони не реалізують її, ймовірним є патологічний розвиток особистості. Впевненість дитини у безпеці руйнується такими «виховними» діями дорослих: нестійка поведінка батьків, протилежні вимоги до дитини, дозвіл собі того, за що карається дитина, насмішки, невиконання обіцянок, надання явної переваги її братам чи сестрам. Результатом такого ставлення з боку батьків є розвиток в дитини установки базальної ворожості. Дитина залежить від батьків і в той же час відчуває по відношенню до них почуття образи, — це призводить до виникнення внутрішнього конфлікту, від якого психіка дитини намагається захиститися за допомогою витіснення. Витіснені почуття ворожості і образи виявляються у всіх взаємовідносинах дитини з іншими людьми як тепер, так і в майбутньому, тобто розвивається базальна тривога, яка й призводить до агресивності як до відповіді на ставлення оточуючих.



Біхевіоральна модель.

З точки зору засновника теорії соціального научіння, Альберта Бандури, агресія являє собою засвоєну поведінку в процесі соціалізації. На його думку, люди засвоюють навички агресивної поведінки, не лише впевнившись на власному досвіді в тому, що вона може призвести до бажаних результатів, але й спостерігаючи за іншими. Зрозуміло, що «природний» агресивний потенціал нікуди не зникає в віком; просто в процесі соціалізації більшість вчиться регулювати свою агресивність, адаптуючись до потреб суспільства. Інші залишаються агресивними, проте вчаться проявляти агресію більш витончено: за допомогою словесних ображань, прихованих змушувань, завуальованих вимог (маніпулюючи) та ін. Дехто проявляє свою агресивність у фізичному насильстві.

Дослідженнями М. Мід встановлено, що агресивність дитини залежить від трьох основних умов: раннього досвіду виховання в конкретному культурному середовищі, сімейних традицій та емоційного фону відношення батьків до дитини. Тобто, на агресивність дитини впливають такі основні фактори: спостереження за відповідним способом дій її батьків та схвалення батьками агресивної поведінки.

Соціальні чинники розвитку агресивності.

Вплив засобів масової інформації.

Одним з надзвичайно розповсюджених випадків научіння агресивним діям через спостереження є вплив телебачення через показ різноманітних проявів агресивної поведінки. Проблему впливу сцен насильства на телеекрані на розвиток агресивності вивчали американські та британські дослідники (Л. Ірон, Р. Хьюсманн, У. Белсон, А.Бандура, Р. Уолтерс). Результати їхніх досліджень, отримані з великої кількості експериментів, можна звести до основних висновків:

1)агресивність є наслідком перегляду телепередач із сценами насилля, а не навпаки;

2)перегляд телепередач, що пропагандують насилля, підвищує агресивність глядачів;

3)візуальне сприйняття сцен насилля робить глядачів менш чутливими до насильства, викривлює їхнє сприймання реальності.

Комісія з проблем насилля в молодіжному середовищі при Американській психологічній асоціаціїї в 1993. з даного приводу відмічала: «Беззаперечний висновок полягає в тому, що візуальне сприймання насилля породжує насилля».



Вплив спільнот та груп.

Людина — це суспільна істота, де члени суспільства здійснюють вплив один на одного, і відчуваючи різні емоції з даного приводу, формують певну поведінку. Звичайно, це стосується й агресії. Про взаємозв’язок феноменів агресивності та групи писали представники французької соціологічної школи: Г. Тард, Г. Лебон та С. Московічі. З точки зору Г. Лебона «індивід в натовпі набуває, завдяки тільки чисельності, усвідомлення непереможної сили, і це усвідомлення дозволяє йому піддатись таким інстинктам, яким він ніколи не дасть волю, коли буває один. Почуття відповідальності, що стримує завжди окремих індивідів, зникає в натовпі». С. Московічі писав: «з того моменту, як людина пристає до групи, поглинається масою, вона стає здатною на крайні форми насильства або паніки, ентузіазму або жорстокості». Здатність групи підсилювати агресивні реакції частково пов’язана також з «розмиванням» відповідальності; це призводить до більш агресивної групової поведінки порівняно з індивідуальною. Масові знищення людей, що мали місце у ХХст. та позбавили життя більш, ніж 150 мільйонів осіб, не були «сумою індивідуальних дій». Масове вбивство — це соціальний феномен, породжений колективною ментальністю (включаючи візуальні образи, риторику та ідеологію), котра мобілізує групу на екстраординарні дії.

Численні експерименти для з’ясування факторів, що спричинюють агресивність, встановили залежність інтенсивності агресії від присутності сторонніх осіб: якщо агресор очікує схвалення — агресія підсилюється, а якщо засудження — агресія може навіть припинитись. Вплив сторонніх осіб на поведінку досліджуваних, зокрема на прояв їхньої агресивності вивчався у відомих експериментах Стенлі Мілграма.

Вплив сім’ї.

Встановлено, що у сім’ях з агресивними дітьми агресивні прояви з боку дорослих більше розповсюджені порівняно із сім’ями, де виховуються неагресивні діти. В багатьох дослідженнях були отримані дані про те, що в сім’ях агресивних дітей є поширеним агресивний стиль поведінки між батьками. Тобто, поведінка батьків являє собою модель агресії для їхніх дітей. По-друге, ступінь «алкоголізації» сім’ї теж впливає на ступінь агресивності її членів: у всіх дослідженнях даної проблеми взаємозв’язок «батьки — алкоголь — агресивна поведінка дітей» знаходив підтвердження. По-третє, значною мірою впливає на розвиток агресивності стиль виховання у сім’ї. В психолого-педагогічній науці зазначені типи виховання, що здійснюють негативний, а інколи і деструктивний вплив на дітей. До формування агресивності призводять наступні типи виховання.

- Гіпопротекція. Крайнім проявом її є відсутність нагляду та догляду за дитиною, нестача уваги до неї. Прихована гіпопротекція спостерігається, коли контроль нібито є, але насправді він лише формальний.

- Потуральна гіперпротекція, коли дитина зростає в атмосфері поблажливості, постійної та надмірної турботи з боку рідних.

- Потуральна гіпопротекція має місце при нестачі батьківського нагляду, що поєднується з некритичним відношенням до порушень дитиною норм поведінки.

- Емоційне відторгнення. При цьому дитина відчуває себе зайвою у сім’ї, особливо якщо поряд існує хтось інший (брат, сестра, вітчим, мачуха), кого більше люблять. Існує форма прихованого емоційного відторгнення, коли дитина є тягарем для батьків, але вони маскують це зовнішніми проявами уваги і турботи, дорогими подарунками.

- Суперечливе виховання, при якому кожен з батьків, дідусі та бабусі дотримуються різних виховних стилів, конкуруючи (інколи навіть конфліктуючи один з одним).

- Умови жорсткого ставлення. Виявляються у відкритих (суворі покарання за незначні провини) та прихованих (байдужість, нехтування інтересами дитини) формах.



Рекомендації батькам щодо попередження агресії у дітей

- створіть у сім’ї атмосферу доброзичливості, довіри та відкритості;

- намагайтеся завжди виконувати обіцянки, які ви дали дитині;

- уникайте ставити перед дитиною будь-які умови: «якщо ти…, то я…»;

- дотримуйтесь послідовності та завершеності у виховних діях: якщо сказали, чого дитині очікувати в разі невиконання нею вимог, виконайте це;

- не використовуйте дитину для шантажу або зясування стосунків між дорослими членами родини;

- притримуйтесь однакових для всіх дорослих вимог у вихованні дитини: не дозволяйте дитині те, що заборонив інший член сімї, спочатку домовтесь між собою про дозволи і заборони;

- розповідайте дитині про власні почуття, переживання та слабості (однак, не перевантажуйте її психіку своїми негативними переживаннями, для цього є спеціалісти);

- демонструйте дитині приклади поведінки, якої ви від неї очікуте: дитина поводиться не так, як їй говорять, а так, як поводяться її батьки;

- ставтеся до дитини з такою ж любовю, як ви ставитесь до її рідних братів та сестер: не надавайте нікому переваг;

- ваше ставлення до дитини не повинно залежати від її успіхів у навчанні або іншій діяльності.
Зверніть увагу, що агресивність в дитини зростає за таких умов:

- коли дитину бють або з неї знущаються;

- коли над дитиною злісно жартують, що принижує її гідність;

- якщо дитину примушують відчувати почуття сорому, коли вона на це не заслуговує;

- дорослі непослідовні, неавторитетні або занадто невимогливі до дитини;

- дитині не довіряють, не зважають на її думку;

- дитина є частим свідком проявів агресії, насильства, жорстокості у своїх батьків;

- дорослі проявляють надміру турботу про дитину, роблять все до дрібниць замість неї;

- батьки живуть своїм життям, з дитиною майже не спілкуються, дитина відчуває, що її

не люблять;



- вхід в домівку зачинений для друзів дитини.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка