А. марченко самоосвіта педагога як складова моделі розвитку ключових компетентностей учителів початкових класів у післядипломній освіті



Скачати 192.76 Kb.
Дата конвертації11.04.2016
Розмір192.76 Kb.
І.А. МАРЧЕНКО
САМООСВІТА ПЕДАГОГА ЯК СКЛАДОВА МОДЕЛІ РОЗВИТКУ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ У ПІСЛЯДИПЛОМНІЙ ОСВІТІ
Учитель живе до тих пір, доки вчиться, як тільки він перестає вчитися - в ньому вмирає вчитель.

К.Д. Ушинський


У статті розглядаються питання організації, мотивації, принципів та етапів здійснення самоосвітньої діяльності педагога як складової моделі розвитку ключових компетентностей учителів початкових класів у післядипломній освіті та умов її результативності.

Ключові слова: ключові компетентності, професійна компетентність, самоосвіта педагога.

В статье рассматриваются вопросы организации, мотивации, принципов и этапов осуществления самообразовательной деятельности педагога как составляющей модели развития ключевых компетентностей учителей начальных классов в последипломном образовании и условий её результативности.

Ключевые слова: ключевые компетентности, профессиональная компетентность, самообразование педагога.
Формування особистості творця нового інформаційного суспільства, компетентного, здатного до дії, прийняття самостійних рішень, самореалізації та навчання впродовж життя – потреба сучасного етапу суспільного розвитку. Це одне із основних завдань реформування традиційної системи освіти, яка, базуючись на вимогах Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Національної доктрини розвитку освіти, розбудовується у напрямку пошуку технологій розкриття резервів творчого потенціалу учнів, їх самореалізації у творчій діяльності.

На думку вчених (Єрмаков І., Овчарук О. Пометун О., Савченко О., Шишов С.) основними проблемами, з якими зустрічаються вчителі в цьому тисячолітті, є:

- постійне ускладнення змісту освіти, гарантування високого рівня освітніх стандартів;

- ускладнення проблем виховання;

- безперервне оволодіння прогресивними технологіями навчання й виховання;

- розв’язання складних професійно-педагогічних проблем, які вимагають інтеграції знань, практичних умінь і навичок з таких суміжних з педагогікою наук, як філософія, психологія, медицина, економіка, кібернетика та ін.;

- робота в єдиному інформаційному середовищі, що передбачає раціональне використання інформаційних технологій у навчально-виховному процесі.

Саме тому важливим сьогодні є не тільки вміння оперувати власними знаннями, а й бути готовим змінюватись та пристосовуватись до нових потреб ринку праці, оперувати та управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатись впродовж життя.



Постановка проблеми Проблема оптимізації взаємозв’язку післядипломного навчання та самоосвіти вчителів у системі підвищення кваліфікації висвітлена Н.В. Косенко, Ю.В. Кричевським, В.І. Кубинським, В.Б. Новичковим, Т.М. Симоновою, П.В. Худоминським.

Проблема самоосвітньої діяльності охоплює широкий спектр питань. Проте питання організації самоосвітньої діяльності вчителів у системі підвищення кваліфікації та чинників, що впливають на її динаміку, є практично не розробленими і потребують комплексного вивчення та створення якісно нової моделі самоосвітньої діяльності вчителя, яка б відповідала новим соціальним, освітнім, культурно-просвітницьким тенденціям, підвищенню рівня професіоналізму і компетентності, соціальної відповідальності, формуванню загальнолюдських ціннісних орієнтацій учителів.



Актуальність проблеми обумовлена тим, що нова якість освіти неможлива без творчого самовизначення, самовдосконалення, саморозвитку педагогів, їх професійної майстерності.

Сучасний освітній простір перенасичений інноваційними малопродуктивними стратегіями по відношенню до розвитку творчого потенціалу всіх суб’єктів освітнього простору.

Проблема розвитку людини стає пріоритетною в умовах сучасної соціокультурної, економічної ситуації. Саморозвиток, самовдосконалення людської особистості, її потенціалу - головний чинник успішності, ефективності реформ в різних галузях, а особливо в освітній. Професійне самовдосконалення як специфічний вид професійної діяльності - невід’ємна складова моделі розвитку ключових компетентностей вчителів початкових класів у післядипломній освіті.

Метою цієї статті є висвітлення шляхів самоосвіти та самореалізації вчителя, як складової моделі розвитку ключових компетентностей вчителя початкових класів у системі післядипломної освіти.

Виклад основного матеріалу

Орієнтуючись на сучасний ринок праці, освіта до пріоритетів сьогодення відносить вміння оперувати такими технологіями та знаннями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства, підготують молодь до нових ролей в цьому суспільстві. Актуальною проблемою управління освітньою сферою є формування і здійснення особистісно-продуктивної політики, результатом якої є самодостатня, творча, вільна особистість.

У доповіді Європейської комісії «Ключові компетентності - планування навчальних програм» щодо програми «Освіта і практика 2010» серед компетентностей учителів зазначено такі:

- вміння самостійно навчатися;

- вміння аналізувати свою роботу;

- вміння вести дослідницьку роботу, що є частиною професійного розвитку;

- набуття культури навчання протягом життя;

- вміння критично оцінювати свої методи;

- вміння злагоджено працювати у колективі [3].

Серед ключових компетентностей вітчизняні дослідники виділяють такі:



  • інформаційна;

  • соціально-психологічна;

  • громадянська;

  • комунікативна;

  • методологічна;

  • життєва;

  • професійна;

  • психологічна (рефлексивна) [5, 49].

Ключові компетентності є міжгалузевими знаннями, уміннями та здібностями, які необхідні для адаптації та продуктивної професійної діяльності. Це поняття, за Е.Н. Камишанченко, включає результати навчання, що виражають «прирощування» знань, умінь, навичок, досвіду особистісного саморозвитку, творчої діяльності і досвіду емоційно-ціннісних відносин. Воно пов’язане із поняттям професійної компетентності, що розглядається Е. Зеєром як комплекс професійних знань і значущих професійних особистісних якостей, які визначають ефективність професійної праці [4].

Сучасному учителеві необхідні гнучкість і нестандартність мислення, вміння адаптуватися до швидких змін умов життя. А це можливо лише за умови високого рівня професійної компетентності, наявності розвинених професійних здібностей. Ця проблема зафіксована у Державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття), де наголошується, що один з головних шляхів реформування освіти полягає у необхідності «підготовки нової генерації педагогічних кадрів, підвищення їх професійного та загальнокультурного рівня» [6].

Л.М. Мітіна, Г.В. Мітін, О.А. Анісімова педагогічну (психолого-педагогічну) компетентність тлумачать як «гармонійне поєднання знання предмету, методики і дидактики викладання, умінь і навичок (культури) педагогічного спілкування, а також прийомів і засобів саморозвитку, самовдосконалення, самореалізації» [15]. На підставі вищезазначеного науковці виокремлюють 3 підструктури педагогічної (психолого-педагогічної) компетентності:


  • діяльнісну (знання, уміння, навички та індивідуальні способи самостійного й відповідального здійснення педагогічної діяльності);

  • комунікативну (знання, уміння, навички і способи реалізації педагогічного спілкування);

  • особистісну (потреба у саморозвиткові, а також знання, уміння, навички, принципи розвитку особистості дитини).

На думку М.В. Воликіної, професійна компетентність – це «поєднання освіченості і поведінкової культури, вміння самостійно та кваліфіковано мислити, а надалі самостійно працювати»[1].

Сучасна школа потребує вчителя нового типу, який володіє високою фаховою кваліфікацією та професійною культурою, здатний об’єктивно осмислювати педагогічні явища і факти, критично оцінювати й творчо перетворювати педагогічну дійсність. Це пов’язано, насамперед, із проблемами саморозвитку особистості та творчою самореалізацією педагога, новими концептуальними підходами до реформування загальної середньої освіти.

Великий педагог А. Макаренко зауважував, що оволодіти педагогічною майстерністю може кожний педагог за умови цілеспрямованої роботи над собою. Аналіз світових тенденцій у галузі педагогічної освіти засвідчує зростання вимог до педагогічного професіоналізму й особистих якостей учителя.

Зважаючи на вищевказане, самоосвіта, самовдосконалення і самореалізація для вчителя початкових класів є невідємною складовою системи розвитку професійної компетентності.

Важливою рисою самоосвіти вчителя є те, що результатом його роботи виступає не лише власне самовдосконалення в особистісному й професійному плані, а й розвиток учнів. Учитель повинен досягти успіху, щоб його досягли учні. Самоосвітню діяльність вчителя можна розглядати як сукупність декількох «само-»:


  • - самооцінка - вміння оцінювати свої можливості;

  • - самооблік - вміння брати до уваги наявність своїх якостей;

  • - самовизначення - вміння вибрати своє місце в житті, суспільстві, усвідомлювати свої інтереси;

  • - самоорганізація - вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність;

  • - самореалізація - реалізація особистістю своїх можливостей;

  • - самокритичність - вміння критично оцінювати перевагу та недоліки власної роботи;

  • - самоконтроль - здатність контролювати свою діяльність;

  • - саморозвиток - результат самоосвіти.

Професійне самовдосконалення педагога здійснюється через самоосвіту, активну участь у різноманітних методичних заходах та самовиховання. Процес самовдосконалення складається з 4-ох етапів:

- самоусвідомлення та прийняття рішення здійснювати процес самовдосконалення;

- планування та вироблення програми самовдосконалення;

- безпосередня практична діяльність з реалізації поставлених завдань, пов’язаних із роботою над самим собою;

- самоконтроль та самокорекція цієї діяльності.

Основним чинниками самовдосконалення є систематичність і послідовність самоосвіти, безупинний характер роботи, постійне ускладнення змісту й форми самоосвіти. Принцип безперервності самоосвіти виявляється у трьох напрямках: теоретична підготовка за фахом, практичне удосконалення методів навчання й виховання учнів, вивчення результатів свого психологічного впливу на учнів [12].

Самоосвіта педагога – це провідна форма вдосконалення професійної компетентності, що полягає у засвоєнні, оновленні, поширенні й поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самоосвітньої роботи, спрямованої на саморозвиток та самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів і об’єктивних потреб освітнього закладу [8].

Різні підходи до визначення самоосвіти дозволяють розглядати це поняття як:

- форму отримання та поглиблення знань (Г.Б. Бичкова, С. Лебедєв);

- процес розвитку інтелектуальних якостей та розумових здібностей (О.І. Кочетов);

- вид пізнавальної діяльності (І.Ф. Гончаров, Н.В. Косенко, П.Г. Пшебильський);

- засіб саморозвитку творчої особистості, керування її розумовою діяльністю (Л.І. Рувiнський).

Проблема самоосвіти вчителя є багатогранною. Її значущість знайшла своє відображення як у класичній педагогічній спадщині (Ф.-А. Дістервег, Я.А. Коменський, Й.Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський), зарубіжній педагогічній науці (І.Г. Герде, В. Оконь та ін.), так і у вітчизняній науковій думці (В.К. Буряк, В.А. Козаков та ін.).

Проблема самовдосконалення особистості засобами навчання привертає увагу багатьох дослідників. Сутність, структуру та зміст самоосвіти обґрунтовано у працях О.І. Кочетова, П.Г. Пшебильського, Є.П. Тонконогої, Я.С. Турбовського. Психологічні основи самоосвіти (мотиви, готовність) досліджені О.Я. Аретом, В.К. Буряком, А.К. Громцевою, Ю.М. Кулюткиним, Н.О. Половниковою, Л.І. Рувінським, П.С. Сухобською, А.В. Усовою [9].

Розглянемо умови формування та розвитку потреби в саморозвитку та в самоосвіті:


  • - розширення обсягу пізнавальної інформації та джерел, способів її отримання, збагачення програмного матеріалу новітніми фактами та висновками, використання у викладанні різних засобів навчання, використання додаткової літератури, залучення позапрограмних джерел інформації;

  • - перехід від репродуктивної до творчої діяльності: дії за зразком, звичайний переказ матеріалу, самостійне доведення, порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, самостійне творче застосування отриманих знань, розв'язання нестандартних завдань;

  • - урахування пізнавальних можливостей учнів: диференційований підхід до учнів, урахування їхніх об'єктивних пізнавальних можливостей, урахування суб'єктивних уявлень школярів про свої можливості;

  • - усвідомлення особистої та суспільної значущості самоосвіти та саморозвитку: розкриття значущості загальної середньої освіти, демонстрація значущості системи знань, розуміння значущості кожного окремого завдання, заняття.

Зважаючи на вищевказане, слід зазначити, що організація самоосвітньої діяльності передбачає:

- зв’язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога;

- систематичність і послідовність самоосвіти, постійне ускладнення її змісту і форм;

- багатоплановий (комплексний) підхід до організації вивчення обраної теми з самоосвіти;

- індивідуальний характер самоосвіти як найбільш гнучкої форми набуття педагогом знань;

- гласність і наочність результатів самоосвіти в педагогічному колективі;

- створення в школі умов для звернення педагогів до нових досягнень науки і передового педагогічного досвіду;

- завершеність самоосвітньої роботи на кожному її етапі (доповіді, участь у семінарі, підготовка виступу, написання реферату, підготовка доповіді, участь у засіданні педагогічної ради, науково - практичній конференції та ін.).

Самоосвітня діяльність учителя починається з діагностики  власних методичних складностей, педагогічних проблем. Проведення зовнішнього діагностування з педагогічної, методичної, психологічної підготовки вчителя та спонукання до самооцінки та самоаналізу власних можливостей, якостей, результатів професійної діяльності – основна умова ефективної самоосвіти [13].

Початок самоосвітньої діяльності потребує чіткого визначення:

- на якому рівні професійної компетентності знаходиться конкретний вчитель у даний час;

- наскільки він здатен до зростання;

- чи здатний до самоосвітньої діяльності;

- якої саме методичної допомоги він потребує тощо.

Методика та техніка самоосвіти безпосередньо пов’язані з рівнем сформованості у педагогів системи основних педагогічних умінь. Сучасна педагогіка дає широкий спектр форм і методів діагностики рівня педагогічної майстерності (анкети, опитувальники, тести, програми), які допоможуть визначити рівень методичної підготовки вчителя, педагогічної майстерності [7].

Розпочати самоосвіту слід з вивчення необхідної літератури та передового педагогічного досвіду; виокремлення з літератури, що вивчається, передового педагогічного досвіду основних актуальних положень, фактів, явищ, що підвищують теоретичний та методичний рівень педагога; апробація виокремлених із вивчених джерел інформації педагогічних думок та методичних знахідок у власній педагогічній діяльності; систематизації та розробки науково-методичних узагальнень, впровадження досягнень психолого-педагогічної науки та шкільної практики у власний досвід роботи з учнями.



Формами самоосвіти можуть бути індивідуальна та колективна. Ініціатором вибору форми самоосвіти є сам педагог, хоча на її організацію часто впливають інші: керівники методичних об’єднань, курсів підвищення кваліфікації тощо. Групові (колективні) форми самоосвіти можуть здійснюватись у вигляді діяльності методичного об’єднання, семінарів, практикумів, тренінгів тощо.

В основу організації самоосвіти педагога покладені такі принципи:



  • - системність та послідовність самоосвіти;

  • - зв’язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога;

  • - взаємозв'язок наукових і методичних знань у самоосвітній праці вчителя;

  • - комплексне вивчення психолого-педагогічних і науково-методичних проблем;

  • - відповідність змісту самоосвіти рівню підготовки педагога, його інтересам та нахилам [14].

Досконала організація самоосвіти залежить від багатьох факторів:

  • 1. Стартовий інтелектуальний потенціал - це певний обсяг знань, умінь та навичок, набутих учителем (базові знання, науково-теоретична підготовка, методична підготовка тощо). При постійному саморозвитку вчителя постійно удосконалюється рівень інтелектуальної компетентності вчителя, а саме: стан науково-технічної, психолого-технічної, методичної, технологічної підготовки.

  • 2. Мотиви формування безперервної освіти (прагнення до постійного самовдосконалення, професійне зростання, наявність пізнавальної зацікавленості). Мотивація саморозвитку обумовлена професійними освітніми потребами - бажанням удосконалити педагогічну діяльність або уникнути зайвих проблем, для того, щоб стати більш професійним.

Мотиви для формування безперервної освіти дуже різноманітні, а саме:

- прагнення до постійного самовдосконалення;

- прагнення до самовираження;

- прагнення до самореалізації та самоствердження особистості;

- професійне зростання;

- розширення світогляду;

- підвищення рівня розвитку усіх видів компетентностей;

- наявність пізнавальної зацікавленості;

- створення позитивного іміджу серед учнів, батьків, колег;

- підвищення кваліфікаційної категорії під час атестації;

- отримання нагород;

- підвищення особистісного рейтингу на різних рівнях підпорядкування.

У структурі мотивації виділяються такі компоненти:

- самосвідомість (усвідомлення близьких цілей, мотивів свого «я», своїх реальних і бажаних якостей, пізнавальні та когнітивні уявлення про себе,  емоційне уявлення про себе);

- самонавчання (соціальне визначення, усвідомлення самоосвіти як суспільного та особистого обов'язку, переконання в можливості особистого розвитку, вивчення своєї професійної спрямованості, творчі мотиви);

- самовиховання (самозобов’язання, самонавіювання, самоконтроль, самоаналіз, самооцінка) [12].

Технологія організації самоосвіти вчителя складається з п’яти етапів.

Перший етап – установчий. Передбачає створення певного настрою до самоосвітньої роботи; вибір мети роботи, враховуючи науково-методичну тему (проблему) навчального закладу; формування особистої індивідуальної теми, осмислення послідовності своїх дій.

Другий етап – навчаючий, під час якого педагог знайомиться з психолого-педагогічною та методичною літературою з обраної проблеми освіти.

Третій етап - практичний, під час якого відбувається нагромадження педагогічних фактів, їх добір та аналіз, перевірка нових методів роботи, практична педагогічна діяльність продовжує супроводжуватись вивченням літератури.

Четвертий етап - теоретичне осмислення, аналіз і узагальнення нагромадження педагогічних фактів. На даному етапі здійснюється колективне обговорення прочитаної педагогічної літератури; організовуються творчі звіти про хід самоосвіти на засіданнях методичних об’єднань; відвідування з наступним обговоренням відкритих уроків з обраної проблеми та інші колективні форми роботи.

П’ятий етап - підсумково-контрольний, під час якого педагог має підбити підсумки своєї самоосвітньої роботи, узагальнити спостереження, оформити результати, при цьому головним виступає опис проведеної роботи й установлених фактів, їх аналіз, теоретичне обґрунтування результатів, формулювання загальних висновків та визначення перспектив у роботі .

Самоосвіта педагога буде продуктивною за наступних умов:


  • у процесі самоосвіти реалізується потреба особистості у власному розвитку;

  • педагог уміє визначити свої сильні та слабкі сторони, володіє способами самопізнання та самоаналізу, є відкритим до змін;

  • педагог володіє розвинутою здатністю до рефлексії (діяльності особистості, що спрямована на усвідомлення власних дій, почуттів, аналіз цієї діяльності та формулювання висновків);

  • програма професійного саморозвитку, самоосвіти містить у собі можливості дослідницької, пошукової, творчої діяльності;

  • педагог є готовим до творчості;

  • існує зв’язок особистісного та професійного розвитку і саморозвитку.

Система самоосвітньої роботи педагога передбачає: поточне і перспективне планування; підбір раціональних форм та засобів засвоєння і збереження інформації; оволодіння методикою аналізу і способами узагальнення свого та колективного досвіду; поступового освоєння методів дослідницької та експериментальної діяльності.

Сутність самоосвіти полягає у тому, що педагог здобуває знання з різноманітних джерел, використовує ці знання в професійній діяльності, розвитку особистості та власній життєдіяльності.

До основних джерел інформації у самоосвітній діяльності вчителя належать:

- книжки (наукова, науково-методична, методична, публіцистична, художня та інші літератури);

- фахова періодика (газети, журнали);

- Інтернет;

- телебачення;

- відео, аудіо інформація;

- семінари, круглі столи, конференції;

- майстер-класи;

- курси підвищення кваліфікації;

- екскурсії, театри, виставки, музеї, концерти;

- заходи з обміну досвідом;

- різноманітні курси;

- подорожі тощо.

Становлення творчого вчителя-професіонала повинно відбуватися не стихійно, а за індивідуальним цілеспрямованим планом самоосвіти. При складанні планів доцільно враховувати такі принципи самоосвіти вчителя:

- принцип цілісності (системність самоосвітньої діяльності);

- принцип діяльності (практична спрямованість роботи);

- принцип мобільності (відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності);

- принцип самореалізації (впровадження у життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей);

- принцип самоорганізації (здатність особистості раціонально організувати свою діяльність) [14].

План самоосвіти педагога повинен містити: перелік літератури, яку планується опрацювати; визначені форми самоосвіти; термін завершення роботи; передбачувані результати (підготовка доповіді, виступ на засіданні МО, поурочне планування, опис досвіду роботи, оформлення результатів у вигляді звітів і т.д.).

Основні завдання роботи над темами самоосвіти:

- вдосконалення теоретичних знань, професійної компетентності вчителя, вихователя;

- оволодівання новими формами, методами, прийомами навчання і виховання дітей;

- вивчення та впровадження в практику перспективного педагогічного досвіду, новітніх досягнень педагогічної, психологічної наук, нових педагогічних технологій;

- розвиток у школі інноваційних процесів.

Зміст індивідуальної самоосвіти педагога охоплює:

- систематичне вивчення політичної, психолого-педагогічної, наукової літератури, безпосередню участь у роботі шкільних, міжшкільних та районних методичних об’єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань;

- розробку окремих проблем, пов'язаних з удосконаленням навчально-виховної роботи; проведення експериментальних досліджень;

- підготовку доповідей, виступів по радіо, телебаченню, огляд і реферування педагогічних та методичних журналів, збірників та інше.

Результати самоосвітньої діяльності вчителя можуть здійснюватись у формі:



  • доповідей, виступів на семінарах, педагогічних радах, засіданнях методичних об’єднань;

  • реферату;

  • програми;

  • методичного посібника;

  • статті до фахового видання;

  • дидактичного матеріалу;

  • науково-методичної розробки;

  • проекту;

  • методичного чи діагностичного кейсу тощо.

З появою у роботі вчителя комп’ютера та Інтернету значно підвищуються можливості педагогічної самоосвіти, нові способи самореалізації, а саме:

  • розробка електронних уроків, посібників тощо;

  • розробка пакету тестових завдань в електронному вигляді;

  • розробка пакету стандартного поурочного планування з теми чи групи тем;

  • комплект дидактичного матеріалу з предмета: самоосвітні, практичні, контрольні роботи;

  • розробка комплекту роздаткового матеріалу з предмета;

  • створення термінологічного словника з предметної теми, розділу;

  • кабінет інформаційних технологій;

  • розробка тематичних класних годин, батьківських зборів чи позакласних заходів;

  • розробка навчальних проектів;

  • розробка пакету олімпіадного матеріалу для підготовки учнів;

  • проект особистої методичної веб-сторінки;

  • база даних питань і задач з предмета;

  • створення електронної бібліотеки творів художньої літератури згідно програм;

  • зв’язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога (результатом самоосвіти повинне стати підвищення якості навчально-виховного процесу).

Матеріал, зібраний та узагальнений у процесі самоосвітньої діяльності, доцільно розподілити за окремими темами і зберігати у вигляді карток, спеціальних зошитів, тематичних папок, особистого педагогічного щоденника тощо.

Важливо, що самоосвіта для сучасного педагога стала необхідністю, тому що тільки за такої умови він досягає поставленої мети, творчо зростає, а головне бачить і розвиває здібності учнів та вихованців.



Висновки і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Ідея саморозвитку особистості накладена в основу гуманістичної психології, засновниками якої є А. Маслоу, Ш. Мюлер, К. Роджерс та ін. В основі особистості, вважав А. Маслоу, закладена мотиваційна сфера, тобто те, що рухає людиною, що робить її особистістю. Цю сферу утворює ряд взаємозалежних потреб: фізіологічні потреби, потреби в безпеці, повазі та ін.. Але вище місце займає потреба в само актуалізації: людина прагне реалізувати весь свій потенціал здібностей «щоб бути тим, ким він може стати».

Прояв самоосвітньої активності педагогічних працівників - результат високої самоорганізації особистої діяльності, без якої педагог не може вдосконалювати свій професіоналізм. Головними внутрішніми мотивами самоосвіти педагога мають бути: бажання поліпшити слабкі сторони володіння певним напрямом діяльності; глибоке вивчення теорії та практики даної проблеми; намагання осмислити, втілити в практику, запропонувати колегам механізм певної дії; не зупинятися на досягнутому [11]. Модель сучасного вчителя передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатися, бути у постійному творчому пошуку.

ЛІТЕРАТУРА


1. Волынкина М.В. О месте инноваций в образовании // Высшее образование сегодня. – 2005. - № 5. – С. 49.

2. Сухомлинський В.О. Вибр. твори: У 5 т. / В.О. Сухомлинський / - К.: Рад. шк., 1976-1978.

3. Education and Training 2010 Programme. Joint seminar Report. Cluster «Key Competences - Curriculum Development». - 2008.

4. Зэер Э.Ф. Психология профессионального образования. / Э.Ф. Зэер – Екатеринбург, 2000. – 368 с.

5. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / За заг. ред. О.В. Овчарук. – К.: «К.І.С.», 2004. – 112 с.

6. Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття») (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1993 р. N 896). – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

7. Ромадіна Л. Діагностика праці вчителя / Л. Ромадіна. - Режим доступу: http://osvita.ua.

8. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. / С.У. Гончаренко - К.: Либідь, 1997.

9. Малихін О.В. Методичні рекомендації для формування у майбутніх учителів потреби в професійній самоосвіті / О.В. Малихін - Кривий Ріг: КДПУ, 2000. - 24 с.

10. Протасова Н.Г. Післядипломна освіта педагогів: зміст, структура, тенденції розвитку / Н.Г. Протасова - К., 1998. - 176 с.

11. Сігаєва Л.Є. Проблема підготовки й підвищення кваліфікації вчителів у контексті неперервної освіти / Л.Є. Сігаєва // Педагогіка і психологія. - 1999. - № 3.

12. Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи / За ред.. І.П. Зерона.: К. - Вінол, 2000.-636 с.

13. Маслікова І. Модель педагогічного керівництва самоосвітньою діяльністю педагогів у системі методичного менеджменту / І. Маслікова // Управління школою, № 11, 2004.: «Основа».

14. Назар В.М. Методична робота з педагогічними працівниками у міжкурсовий період / В.М. Назар // Управління школою, № 34, 2003.: «Основа».



15. Радченко А.Є. Професійна компетентність учителя / А.Є. Радченко Х.: - «Основа», 2006. - 126 с.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка