”82– 3 Інна Приймак Хмельницький (Україна)



Скачати 68.51 Kb.
Дата конвертації16.04.2016
Розмір68.51 Kb.
УДК 821.161.2”82– 3

Інна Приймак

Хмельницький (Україна)
ЖІНОЧА ПРОЗА МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ:

ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ КОНТЕКСТИ
В історії новітньої української літератури досить помітною є творча спадщина західноукраїнських митців слова. З певних причин, передусім суспільно-політичних, національне письменство ХХ ст. існувало в кількох виявах, найголовнішими з яких були: радянська Україна; Західна Україна, землі якої входили до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини (Закарпаття); еміграційний своєрідний «материк», розкиданий по всій Європі (Чехословаччина, Польща, Німеччина, Франція тощо). Таким чином, інтегрувавшись у європейський культурний простір, українська література спромоглася вийти на новий щабель розвитку, у ній намітилися тенденції, які дозволяють сьогодні багатьом дослідникам говорити про самобутність та оригінальність цієї сторінки нашого красного письменства.

Окремою добою в літературно-мистецькому процесі України є міжвоєнний період (1918 – 1939). Оскільки частина українських земель входила до складу Польщі, варто говорити про певні спільні риси у розвитку художньої творчості сусідніх країн, хоча умови, в яких творилися національні літератури міжвоєнного двадцятиліття в Україні та Польщі, значною мірою різнилися між собою: Польща після років бездержавності стала незалежною, Україна ж після героїчної й трагічної боротьби була розділена між сусідніми державами. Дослідники справедливо констатують, що саме на західноукраїнських землях з’явилася можливість органічного входження національного письменства у загальноєвропейський мистецький простір, продовження традицій доби «розстріляного відродження». «Західноукраїнська та еміграційна література міжвоєнного двадцятиліття стала текстуальним опором неоімперському поглинанню – духовною реконкістою, що визначила горизонт надій на державність України» [1, с. 14].

Період міжвоєнного двадцятиліття в історії як української, так і польської літератур відіграє особливу роль. Для поляків це, насамперед, проблиск тяжко завойованої незалежності між епохою розбору і трагічними роками ІІ світової війни та окупації. В українців цей період переважно пов’язаний із розчаруванням через невдалу спробу здобуття незалежності, а також почуттям зазнаної кривди і несправедливості.

Вітчизняні літературознавці (І. Дзюба, М. Ільницький, Н. Мафтин, М. Моклиця, В. Моренець, Л. Сеник) у своїх працях наголошують на певних спільних стильових, жанрово-тематичних аспектах розвитку польської та української літератур. У нашому дослідженні ми розглянемо питання функціонування жіночої прози в західноукраїнському письменстві 20 – 30-х рр. ХХ ст., а також її тісний взаємозв’язок із польською літературною традицією.

Тенденцію до активізації жіночої творчості спостерігаємо ще в літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. Саме тоді на письменницькій ниві з’являється ціла когорта представниць слабкої статі, які сказали своє вагоме слово у художній літературі. Варто згадати імена Лесі Українки, О. Кобилянської, Н. Романович-Ткаченко, Л. Яновської, Грицька Григоренка та інших мисткинь слова, які творили модерну українську літературу. Згодом ця традиція успішно продовжилася у творчості наступного літературного покоління. Як у польській, так і в українській літературі 30-х рр . ХХ ст. відзначається збільшення питомої ваги творів жінок. Оскільки землі Галичини у цей час належали до Польщі, тому, на нашу думку, маємо всі підстави говорити про певні спільні риси у розвитку жіночої прози зазначеного періоду.

Пожвавлення жіночого руху спостерігаємо у різних сферах життя: громадсько-політичній, соціально-побутовій, культурній. Вагому роль у питанні популяризації літературної діяльності західноукраїнських письменниць відігравали численні періодичні видання, на сторінках яких друкувалися художні твори, а також критичні статті, літературні огляди, рецензії.1 Таке розмаїття періодичних видань сприяло популяризації творчості чималої когорти письменниць.

Традиції жіночої прози помежів’я ХІХ – ХХ ст. продовжилися у творчості Ірини Вільде, Катрі Гриневичевої, Галини Журби, Наталени Королевої, Дарії Віконської, Софії Налковської, Полі Ґоявічинської, Марії Домбровської та ін. Відомий літературний критик, їхній сучасник, Михайло Рудницький у своєму огляді констатує: «Польську державну нагороду за 1935 р. дістала Софія Налковська. Після Ілаковичівної та Домбровської – третя з черги жінка дістає це відзначення» [2, с. 6]. Це є ще одним незаперечним твердженням потужності жіночого письма.

Кожна із цих письменниць відзначалася оригінальністю художнього стилю, самобутньою манерою письма, однак можемо спостерегти певні спільні риси у творчості, зокрема у посиленій увазі до відтворення внутрішнього світу героїнь, поглибленій психологізації.

Софія Налковська – авторка оповідань «Галузка черешні» (1921), «Люди звідти» (1926), «Знаки життя» (1938), у своїй творчості порушувала питання соціального характеру, різнопланово змальовувала портрети своїх героїв: від сильної пристрасної особистості до самотньої і загубленої.

Помітною постаттю на ниві польської літератури міжвоєнного періоду є Поля Ґоявічинська (1896 – 1963), перу якої належить відома дилогія «Дівчата з Новолипок» і «Райська яблуня». Твір набув великої популярності вже одразу після виходу. Дилогія, особливо її перша частина, позначена впливом поширеного у світовій літературі міжвоєнних років автобіографічного жанру, відгомоном безпосередніх спогадів дитинства та юності самої Гоявічинської. В основу нарації покладено процес духовного й фізичного формування героїнь – дівчаток із робітничо-ремісничої околиці Варшави у часових межах від початку XX сторіччя і до середини 20-х років.

Сучасники відзначили неабияку мистецьку вартість творів Ґоявічинської, її самобутню творчу манеру: «Дівчата з Новолипок» як і їх продовження, ще незакінчена «Райська яблуня» є витвором, певною мірою, блискучим. Дає змогу оглянути життя наскрізь, до самого дна, як у калейдоскопі, що його ми робили в дитинстві і в якому вкладені шматочки паперу здобували несамовиті, велетенські форми, перетворюючись у найкращі пейзажі і найдивніші пригоди. Так і в цій книжці вкладені звичайні, так часто вживані і збаналізовані крихти життя: кохання, зрада, смерть, хвороба, – раптом дістають інше значення, інший вимір, перетворюються на майже космічну силу» – писав Генрік Фоглер у своїй рецензії, вміщеній у «Сигналах», 1937 року [4, с. 11].

Дилогію Полі Ґоявічинської варто розглядати у типологічних зв’язках із автобіографічною трилогією Ірини Вільде (1907 – 1982) «Метелики на шпильках», «Б’є восьма», «Повнолітні діти». Письменниці майже в один час дебютували на літературних теренах, і надалі їхні творчі шляхи неодноразово перетиналися. У їхній художній прозі домінує жіноча тема, мистецький погляд сфокусовано на проблемах самоідентифікації жінки, проникнення у її внутрішній світ, поглибленій психологізації образів. У великих художніх полотнах Ірина Вільде та Поля Ґоявічинська своїх героїнь малюють в еволюційному русі, простежуючи процес «дорослішання» дівчаток, розглядають увесь складний комплекс психологічних колізій, поринають у проблему соціологізації жінок. Проте, незважаючи на значну кількість спільних рис, у творчості цих письменниць відзначаємо певні відмінності: «Твори обох авторок є підтвердженням того, що власне індивідуальні моделі світів І. Вільде та П. Ґоявічинської різні (в української письменниці вона більше оптимістична, «вітаїстична», а в польської авторки позначена впливом песимістичного світогляду)» [3, с. 407].

Окрім великих прозових форм, великої популярності у творчості письменниць міжвоєнного періоду набуває фрагментарна проза. Н. Мафтин зазначає, що такі твори, актуальні «перш за все для жіночої автури та як реакція на літературну моду в Польщі двадцятих, коли вжитковою була «nowatorska proza poezjopodobna» [1, с. 286].

Авторкою чудових етюдів – «акварельок» («Соняшники», «Іриси», «Бегонія», «Аннамітський шаль», «Павлине око», «Білі іриси», «В’язні», «Фрагменти», «Імпресіоністичне») є Дарія Віконська (Ліна-Іванна Малицька).

Мала проза різних жанрових форм широко представлена і у творчості галичанок. Варто відзначити доробок Софії Парфанович, лікаря за фахом, перу якої належить збірка нарисів «Ціна життя» (1937 р.). Також на шпальтах тогочасних періодичних видань друкуються новели Марії Козоріс та Ярослави Лагодинської, Харити Кононенко, Дарії Ярославської, Оленки Оми, Олени Ржепецької, Ярослави Даник, Олени Цегельської, Жені Лисогірської. Широка тематична палітра, розмаїття художніх засобів є визначальними рисами творів згаданих письменниць. В основі нарації здебільшого лежить якась атракція, однак конфлікт переважно переходить із зовнішньої площини у внутрішню, розвиваючи психологічний дискурс.

Загалом можна відзначити, що жіноча літературна традиція успішно продовжується у літературі міжвоєнного періоду. Авторки творять нову прозу, у якій відображені основні тенденції розвитку модернізму в літературі.


Список використаної література

  1. Мафтин Н. Західноукраїнська та еміграційна проза 20 – 30-х років ХХ століття: парадигма реконкісти / Н. Мафтин. Івано-Франківськ, 2008. 355 с.

  2. Рудницький М. Три нагороди, одна смерть / М. Рудницький // Назустріч. – 1936. – Число 2. – С. 4.

  3. Харлан О. Д. Катастрофізм художнього простору прози Ірини Вільде і Полі Гоявічинської / О. Д. Харлан // Київські полоністичні студії / [відп. ред. та упор. Р. П. Радишевський]. – К., 2007. – Т. ІХ : Європейський вимір української полоністики. – С. 402 – 409.

  4. Фоглер Г. Рецензії/ Г. Фоглер // Сигнали. – 1937 – № 29. – С. 11.

Резюме

Приймак Інна. Жіноча проза міжвоєнного періоду: польсько-українські контексти

У статті розглядається художня специфіка функціонування жіночої прози міжвоєнного періоду в українській та польській літературах. Визначаються спільні риси творчості письменниць, зокрема поглиблений психологізм.



Ключові слова: міжвоєнний період, жіноча проза, психологізм.
Streszczenie

Pryjmak Inna. Proza kobieca okresu międzywojennego: konteksty polsko-ukraińskie

W artykule przedstawiono specyfikę artystyczną funkcjonowania prozy kobiecej okresu międzywojennego w literaturze ukraińskiej i polskiej. Określono cechy wspólne twórczości pisarek, mianowicie pogłębiony psychologizm.



Słowa kluczowe: okres międzywojenny, proza kobieca, psychologizm.
Summary

Prijmak Inna. Womanish prose of intermilitary period: Polish-Ukrainian contexts

The article examines the artistic specifics of functioning of womanish prose of intermilitary period in Ukrainian and Polish literature. The general lines of creation of authoresses, in particular deep psikhologizm, are determined.



Key words: intermilitary period, womanish prose, psikhologizm.


1 «Завіт» («Przymierze») (1920 – 1921). «Літературних відомостей» (1924-1939), інтелігенції «Сучасний огляд» («Przegląd Współczesny») (1922 – 1939), «Слов’янський рух» (1928 – 1933, 1937 – 1939), «Жіноча доля»


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка