4 Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5 з-41



Сторінка14/28
Дата конвертації15.04.2016
Розмір6.73 Mb.
#9228
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   28

Висновки. Виникнення класно-урочної системи не випадкове, а спричинене потребами суспільства й виробництва. У сучасній системи освіти класно-урочна система забезпечує якісним навчанням досить велику кількість учнів, постійно вдосконалюється і розвивається, але в своїй основі залишається класичною. Результати аналізу інших історичних форм організації навчання показують, що деякі риси цих дидактичних систем можна використовувати в практиці мовної шкільної освіти ІІІ тисячоліття. Так, в сучасній освітній практиці в модифікованій формі окремі ідеї індивідуального навчання виявляються в репетиторстві й консультаціях, маннгеймської системи – в існуванні класів з поглибленим вивченням навчальних предметів, метод проектів – у проектних технологіях.

Перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. Подальшу роботу вбачаємо в науково-методичній розробці сучасного уроку української мови, пошуку резервів його ефективності, впровадженні у практику раціонального поєднання традиційних та інноваційних технологій.
ЛІТЕРАТУРА

1. Kilpatric W.H. The Project Method / Kilpatric W. H. // Teachers College Record. – 1918. – 19 September / – P. 319-334.

2. Велика дидактика. Закони добре організованої школи / Я. А. Коменський // Коваленко Є. І. Історія зарубіжної педагогіки: хрестоматія / Є. І. Коваленко, Н. І. Бєлкіна. – К. : Центр учбової літ-ри, 2006. – С. 155–185.

3. Гончаренко С. Український педагогічний словник / С. Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – 376 с.

4. Дидактика средней школы. Некоторые вопросы современной дидактики / [под ред. М.Н.Скаткина]. – М. : Просвещение, 1982. – 319 с.

5. Дьюї Дж. Школи майбутнього / Дж. Дьюї, Е. Дьюї. – Берлін : Госуд. Вид-во. РРФСР, 1922. – 178 с.

6. Коллингс Е. Опыт работы американской школы по методу проектов / Е. Коллингс. – М., 1926. – 74 с.

7. Кузьмінський А. І. Технологія і техніка шкільного уроку : навч. посіб. / А. І. Кузьмінський, С. В. Омельяненко. – К. : Знання, 2010. – 335с.

8. Левківський М. Історія педагогіки : підручник / М. Левківський. – К., 2003. – 360с.

9. Об учебных программах и режиме в начальной и средней школе / Історія української школи і педагогіки : хрестоматія [за ред. В. Г. Кременя]. – К. : Знання, КОО, 2003. – С. 419 – 425.

10. Педагогика [под ред. Ю. К. Бабанского]. – М., 1983.

11. Полат Є. Метод проектів на уроках іноземної мови / Є. С. Полат // Народна освіта – 2000. – № 2, 3.

12. Слюсаренко Н. Розвиток організаційних форм навчання / Н. В. Слюсаренко : зб. наук. праць. Педагогічна науки. – Вип. 31. – Херсон, 2002. – С. 26–30.

13. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи : підручник для студентів педагогічних факультетів / О. Я. Савченко. – К. : Генеза, 1999. – 368 с.

14. Пентилюк М. І. Сучасний урок української мови / Пентилюк М. І., Окуневич Т.Г. – Х. : “Основа”, 2007. – 170 с.

УДК [371.133 + 641.5] : 502.8

Л. Д. Лисак,

аспірант


(Бердянський державний педагогічний університет)
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ КУЛІНАРІВ НА ЗАСАДАХ ЕТНОКУЛЬТУРНИХ ТРАДИЦІЙ
Актуальність. В Україні, як і в інших пострадянських країнах, історично склалася досить потужна система професійно-технічної освіти, яка ефективно вирішувала проблеми підготовки та виховання молоді до професійної діяльності в кожній галузі промисловості. В період сьогодення ситуація значно змінилася. По-перше, Україна як незалежна держава самостійно вирішує проблему створення національної системи підготовки майбутніх кваліфікованих робітничих кадрів. По-друге, принципово змінилися стан і потреби суспільства, котре стало на шлях розвитку ринкової економіки; по-третє, змінилися концептуальні погляди на сутність і роль управління, стосунки між суб’єктами навчання, професійно-технічними навчальними закладами та державою, зміст і форми підготовки, пріоритети в освіті тощо [1].

Зазначені зміни, які відбуваються в Україні, визначають створення адекватних цим процесам соціально-економічних умов і тим самим зумовлюють необхідність розумового реформування, проектування і впровадження нової моделі професійно-технічної освіти для підготовки майбутніх кваліфікованих робітників. У цих умовах успішне вирішення навчально-виробничих задач визначається відповідним рівнем професійної та педагогічної культури викладачів і майстрів виробничого навчання, рівнем технології навчання [2; 5]

Усі ці проблеми професійно-технічної освіти доцільно вирішувати новій Концепції професійної освіти. Суть її зумовлена основними завданнями входження нашої держави в європейську та світову спільноти, тенденціями неперервної професійної освіти, соціально-економічними та політичними змінами, розширенням соціальних, технологічних функцій професійно-технічної освіти, підвищенням вимог до рівня її освіченості, професійної компетентності, мобільної конкурентоспроможності майбутніх кваліфікованих фахівців на вітчизняному та світовому ринку праці, професійної, екологічної, правової, інформаційної та комунікативної культури, громадянської свідомості, готовності до професійного саморозвитку і самовдосконалення, відповідальності за результати своєї діяльності [2].

Основною ключовою проблемою Концепції професійної освіти є проблема змісту професійної освіти в освітньому вимірі. Перед людьми протягом всього етапу свого розвитку поставало питання: як навчати підростаюче покоління? А тільки після цього постає проблема: як навчити, якими засобами та за допомогою чого тощо. У сучасній Україні з часів її суверенного розвитку постійно проходить реформування, реорганізація та становлення нової системи освіти. Вона набуває неперервного характеру, йдеться про створення підсистем гуманітарної освіти, що охоплює кілька ступенів, починаючи від дошкільної і закінчуючи вищою підсистемами професійної освіти. Істотних змін зазнає система професійної освіти. З’являються навчальні заклади нових типів, у вищих навчальних закладах

ІІ-ІV рівнів акредитації впроваджується триступенева система підготовки фахівців “бакалавр-спеціаліст-магістр”, а у ПТНЗ два ступені – “кваліфікований робітник-молодший спеціаліст” [3].

Підготовка кваліфікованих робітників – актуальна проблема кінця ХХ – початку ХХ1 ст., оскільки сучасні тенденції руйнування трудового потенціалу за їх масштабами і глибиною набули такого розмаху, що суттєво загрожують національній безпеці країни, його оновлення має пріоритетність у вирішенні стратегічних завдань соціально-економічної політики держави [4]. Уряд України визначив основні соціально-економічні орієнтири розвитку держави, серед яких – забезпечення економіки країни кваліфікованою конкурентоспроможною робочою силою, ефективне використання наявного трудового потенціалу, створення нових робочих місць, формування конкурентного на внутрішньому та зовнішньому ринках виробничого потенціалу [4].



Аналіз досліджень і публікацій. Професійне навчання фахівців кулінарного профілю, як проблема педагогічної науки і практики, знайшло своє відображення у дисертаційних дослідженнях Л. Старовойт “Особливості організації багатоступеневого навчання у вищому професійному училищі” (2000), Л. Сергеєвої “Формування управлінських навичок в учнів вищих професійних училищ невиробничої сфери” (2000).

Теоретичні і методологічні засади організації навчання у закладах професійно - технічної освіти досліджували: Г. Гребенюк, Р. Гуревич, О. Дубінчук, В. Лозовецька. Окремі питання організації виробничого навчання учнів ПТНЗ різного профілю досліджували: А. Бугерко (сільськогосподарське виробництво), В.  Васильєв (металургійна промисловість), М. Кондратов (радіомонтажне та слюсарне виробництво), Н. Лозинська (електронна промисловість), Л. Поважна (готельне господарство). Історико-педагогічні аспекти підготовки кваліфікованих робітників вивчали У. Лікарчук, С. Нікитчина, Н. Падун, О. Щербак, порівняльно-педагогічний аналіз на матеріалах зарубіжних країн здійснювали Н. Абашкина, Т. Десятов, А. Каплун та інші дослідники.

Проблема компетентності як багатомірного феномена ґрунтовно досліджена в роботах С. Гончаренко, В. Бездухова, О. Дахіна, Б. Єльконіна, А. Маркова та інших. Сучасними підходами до проблеми компетентності опікуються А. Василюк, О. Овчарук. Питання професійної підготовки на основі компетентністного підходу розглянуто в працях В. Анищенко, А. Михайличенко та ін. Визначення ключових компетентностей подано в роботах І. Зимньої, Г. Селевко, П. Третьякова, Т. Шамова та ін. Разом з тим аналіз наукових праць вказує на те, що проблема формування професійної компетентності майбутніх фахівців вивчена недостатньо.

Мета статті – розглянути головні теоретичні підходи до проблеми формування професійної компетентності кулінарів на засадах етнокультурних традицій. Здійснити аналіз основних завдань професійної освіти для підготовки майбутніх кваліфікованих робітників для сфери ресторанного господарства. Таким чином, особливості підготовки майбутніх кулінарів до професійної діяльності залежать від таких умов: організації взаємодії учнів, майстра виробничого навчання, викладача спецдисциплін та керівника практики від виробництва на всіх етапах; вміння учнів давати самооцінку рівня своєї теоретичної та практичної підготовки до майбутньої професійної діяльності; задоволеності учня теоретичним, виробничим навчанням та практикою в реальних умовах виробництва, що позитивно впливає на стійкість вибору і стимулює подальше професійне вдосконалення.

Формування професійної компетентності кулінарів на засадах етнокультурних традицій у ресторанному господарстві залежить головним чином від рівня професійної компетентності.

У словнику “Професійна освіта” [6] компетентність (від лат. Competens – належний, відповідальний) визначена як сукупність знань та необхідних для ефективної професійної діяльності умінь аналізувати, передбачати наслідки професійної діяльності, використовувати інформацію. Європейські експерти пропонують таку структуру компетентності: знання, пізнавальні навички, практичні навички, відношення, емоції, цінності та етика, мотивація [7]. Отже, компетентність є готовністю та здатністю людини діяти в будь-якій сфері. Вона передбачає володіння людиною відповідною компетенцією, яка включає її особистісне ставлення до предмета діяльності. Компетентна в окремій галузі людина володіє певними знаннями та здібностями, які дозволяють їх обґрунтовано судити про цю галузь і ефективно діяти в ній.

За умов динамічного розвитку промисловості та сфери послуг під високим професіоналізмом фахівців слід розуміти не тільки їх відповідний кваліфікаційний рівень виконання трудових операцій і дій, але й сформованість професійно-особистісних якостей, що виявляються в культурі організації праці, технологічній дисциплінованості в процесі виробництва, відповідальність, уміння самостійно знаходити рішення у складних виробничих ситуаціях тощо. Гарантією соціальної захищеності випускника ВПУ кулінарного профілю є його конкурентоспроможність на ринку праці, що, безумовно, ґрунтується на широкій політехнічній основі навчання.

Сучасне формування ринкових економічних відносин в Україні характеризується інтенсивним розвитком тих сфер та галузей, що визначені урядом як пріоритетні. Зважаючи на місце та роль туризму в житті суспільства, держава проголошує його одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури й економіки. Особливу увагу привертає незадовільний стан громадського харчування індустрії туризму, доля якого в структурі туристичного продукту коливається у межах 20-50 %. Пошук шляхів вирішення соціально-економічних проблем ефективності функціонування підприємств харчування, як у складі готельних та санаторно-курортних комплексів, так і самостійних підприємств, приведе до позитивних зрушень у розвитку не тільки громадського харчування, але й усієї туристичної інфраструктури країни, тому актуальність досліджень у цьому напряму є безперечною.

Практика показує, що багато країн світу мають надходження в державний бюджет за рахунок туристичного бізнесу.

Україна має для розвитку цієї галузі найкращі умови: природні ресурси, сприятливий клімат, наявність необхідних джерел для розвитку курортно-санаторного лікування та відпочинку (соляні шахти, мінеральні води, лікувальні грязі та ін.).

Невід’ємною частиною туристичного бізнесу є ресторанне господарство. Тому, щоб забезпечити туристів національною їжею, необхідно готувати висококваліфікованих фахівців для забезпечення всіх вимог ресторанного сервісу.

Удосконалення профтехосвіти неможливе без цілеспрямованого і систематичного виховання учнів на культурно-історичних традиціях рідного народу, народів світу. Та актуальність питання підготовки кадрів для ресторанного господарства заключається у тому, що існуючі програми з предмета “Технологія приготування їжі” не передбачають вивчення національних кухонь. А це питання є нагальним, бо туризм, який зараз розвивається в Україні, дуже різноплановий. І для повного забезпечення професійними кадрами треба доповнити діючі програми.

Застосування компетентністного підходу до створення нових стандартів професійної освіти ні в якому разі не змінює традиційну систему “знання, уміння, навички”, а створює передумови для більшого та гнучкого наближення результатів освіти до потреб і вимог ринку праці. Формування нових стандартів професійної освіти в Україні не означає недосконалість попередньої, а в умовах, коли вимоги та потреби ринку праці швидко змінюються, система професійної освіти повинна надати можливість отримувати не тільки теоретичну, але й практичну професійну підготовку.

Важливий елемент в обслуговуванні туристів – послуги ресторанного господарства. Підприємства ресторанного господарства обслуговують досить різноманітний контингент відвідувачів-туристів як вітчизняних, так й іноземних, як організованих, так й індивідуальних. Для кожної категорії споживачів потрібні особливі методи, прийоми обслуговування.

Характерна риса обслуговування туристів – швидка подача страв, закусок, напоїв, тому що необхідно за короткий термін обслужити значне число відвідувачів.

Необхідно постійно покращувати якість їжі, забезпечувати раціональне харчування туристів, підвищувати перепускну здатність підприємств.

З року в рік збільшується частка індивідуальних іноземних туристів, подорожують вони, як правило, в літній період, тому для них доцільно організовувати сезонні підприємства ресторанного господарства. При цьому велике значення для таких підприємств має різноманітний вибір страв їх національної кухні.

Розв’язання цих суперечностей потребує теоретичного обґрунтування та розробки педагогічних умов, спрямованих на підвищення ефективності організації виробничого навчання та практики учнів ВПУ кулінарного профілю.

Висновки. З метою забезпечення підготовки кваліфікованих робітників і молодших спеціалістів ресторанного господарства, як складової сфери послуг на загальнодержавному рівні, необхідно забезпечити правові гарантії функціонування та розвитку системи професійно-технічної освіти. Для цього Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України слід розробити нормативно-правові документи, узгодивши їх з Міністерством праці і соціальної політики, Держкомстандартом, галузевими комітетами. На регіональному рівні слід розширити мережу навчальних закладів професійно-технічної освіти; передбачити поглиблене вивчення іноземних мов; розширити вивчення навчального матеріалу; впроваджувати науково обґрунтовані педагогічні умови навчання, використовувати можливості праці в Інтернеті, забезпечити підвищення кваліфікації викладачів спецдисциплін та майстрів виробничого навчання шляхом організації відповідних курсів. На рівні навчального закладу необхідне – впровадження інноваційних методик професійної освіти; удосконалення змісту та форм багаторівневої освіти, структури професійно-технічних навчальних закладів кулінарного профілю, розробка та видання навчально-методичних рекомендацій щодо підготовки майбутніх кулінарів до професійної діяльності в ресторанному господарстві. На рівні виробництва практичне використання та реалізація основних положень Національної доктрини розвитку професійної освіти, Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження положення про багаторівневу професійно-технічну освіту”.

Перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. У подальшому наші дослідження будуть спрямовані на вивчення професійної компетентності кулінарів на засадах етнокультурних традицій.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кругликов Г. И. Методика профессионального обучения с практикумом : учеб. пособие / Г. И. Кругликов. – М., 2004. – 272 с.

2. Концепція розвитку професійно-технічної освіти України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http//ptosvita.org.ua.

3.Закон України “Про професійно-технічну освіту” // Голос України. –1998. – №1. – С.6-9.

4. Актуальні питання підготовки робітничих кадрів для промисловості : матеріали і документи Всеукраїнського семінару-наради у м. Донецьк. – К. : МОН України, 2007, – 140 с.

5. Гуревич Р. С. Теорія та практика навчання в професійно-технічних закладах : монографія / Р. С. Гуревич. – Вінниця : ТОВ “Планер”, 2009. – 410 с.

6. Професійна освіта : словник [навч. посіб.] / уклад. С. У. Гончаренко та ін. [за ред. Н. Г. Ничкало]. – К., 2000. – 380 с.

7. Настільна книга педагога [упоряд. : В. М. Андрєєва, В. В. Григораш]. – Х. : Вид. група “Основа”, 2006. – 352 с.

8. Готельний і туристичний бізнес : навч. посіб. [асоц. авторів та видавців “Тандем”]. – М., 1998. – 280 с.

9. Громадське харчування в умовах комерціалізації і приватизації : зб. наук. праць. – К., КДТЕУ, 1994. – 350 с.

10. Кузнєцова Н. М. Основа економіки готельного та ресторанного господарства / Н. М. Кузнєцова. – К.,1997. – 380 с.

11. Пальчук М. І. Тенденції розвитку професійної освіти : регіональні аспекти / М. І. Пальчук // Педагогіка і психологія професійної освіти : наук.-метод. журнал. – Л., – 2004. – №6. – С.133-136.

12. Пальчук М. І. Принципи реалізації взаємозв’язку теоретичного і виробничого навчання в професійній школі / М. І. Пальчук // Педагогіка і психологія професійної освіти : наук.-метод. журнал. – Л., 2005. – №1. – С.72-78.

УДК 378.03:305

С. А. Лисенко,

кандидат педагогічних наук, доцент



В. І. Ромах,

студентка 4 курсу

(Українська інженерно-педагогічна академія)
ГЕНДЕРНИЙ ПІДХІД У ПЕДАГОГІЧНІЙ ПІДГОТОВЦІ

МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ-ПЕДАГОГІВ
Постановка проблеми. За останні десятиліття погляди світової та вітчизняної спільноти щодо відносин між жінками та чоловіками в різних сферах життєдіяльності, їхнього задекларованого та фактичного рівноправ’я зазнали значних змін. Актуалізувалося поняття “ґендер” (англ. gender – “стать”; лат. genus – “рід”), що виражає соціально-біологічну характеристику, яка детермінує поняття “чоловік” і “жінка”, визначає їх психосоціальні, соціокультурні ролі як особистостей, на відміну від біологічно заданих особливостей між статями [7, c. 189].

З огляду на ці змістовні інновації зміст педагогічної підготовки майбутніх інженерів-педагогів вимагає нового наукового підходу як до теоретичних пошуків, так і до організації практики фахового навчання. Таким інструментом перетворення та коригування освітніх процесів є гендерний підхід.



Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасному суспільстві гендерна проблематика привертає увагу науковців, педагогів-практиків і широкого кола громадськості. Численні наукові розвідки вчених присвячено історії гендерної педагогіки, гендерній соціалізації, гендерному вихованню та освіті, міжстатевим стосункам, статевому вихованню тощо (І. Братусь, Ю. Бурцева, О. Василенко, С. Вихор, О. Главацька, С. Гришак, Н. Гусак, М. Зубілевич, І. Іванова, І. Ковальчук, Г. Корчова, В. Кравець, Г. Лактіонова, В. Левицький, Н. Максимовська, І. Мунтян, О. Селіванова, Н. Сінькевич, Л. Харченко, І. Чеботарьова, Л. Яворська, Л. Яценко, С. Яшник та ін.).

Загальним проблемам ґендерної просвіти та ґендерного виховання присвятили праці вітчизняні та зарубіжні вчені – О. Цокур, Л. Ковальчук, Н. Кутова, О. Петренко, С. Харченко, П. Міддлетон, Н. Хайде, М. Браун, В. Кессельс, Л. Фрід, А. Шпренгель та ін. [6].

Разом з тим, на сьогодні дуже мало наукових робіт, присвячених гендерному підходу у вищій освіті. Серед них можна назвати докторську дисертацію Г. Лактіонової з теоретико-методичних основ соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю в умовах великого міста, публікації І. Мунтяна щодо гендерного підходу в професійній підготовці студентів вищих педагогічних закладів, О. Літвінової про вплив гендерних експектацій на соціально-рольову позицію майбутнього фахівця, статті К. Левченко, О. Куриленко, які розкривають роль гендерного підходу в розвитку освіти та виховання молоді, та підручники з гендерної педагогіки і психології В. Кравця та О. Кікінежді. Але фактично немає наукових досліджень, які б розглядали особливості педагогічної підготовки майбутніх інженерів-педагогів на основі гендерного підходу.

Мета статті – висвітлити особливості підготовки майбутніх інженерів-педагогів на основі гендерного підходу.

Гендерний підхід, як засвідчує аналіз історично-педагогічних джерел, є поняття історичним, що зародилося в давнину і виникло з формуванням проблем статевих особливостей, статевих відносин, статевої поведінки. Ще у Стародавньому Світі стали нагальними питання: як навчати й виховувати дітей різних статей; що є найголовнішим у навчанні хлопчиків та дівчаток; як доцільніше будувати їхні відносини впродовж різних життєвих періодів, чи рівні в правах та обов’язках жінки й чоловіки.

Видатний грецький філософ Платон стояв на позиціях спільного навчання та виховання дівчаток і хлопчиків, а його геніальний учень Аристотель дотримувався ідеї роздільного навчання хлопчиків і дівчинок.

У часи Середньовіччя панівне релігійно-християнське вчення, церква та суспільство визнавали жінку другорядною істотою, яка не може зрівнятися в правах з чоловіком.

У наступні століття під впливом церкви і держави світ жінок взагалі і вітчизняних зокрема, обмежувався домашнім господарством та вихованням дітей, а освіта залишалася прерогативою чоловіків. Хоча в ХVІІ ст. українські жінки займали в суспільстві досить поважне місце і були значно освіченіші від жінок сусідніх народів. Це підмітив арабський священик і мандрівник Павло Алеппський (Халебський), який проїжджав 1654 р. через Україну до Москви. Він стверджував, що мало не всі українці та більша частина їхніх жінок і дочок уміють читати й добре знають порядок церковної служби, церковні співи; панотці вчать сиріт і не дають їм вештатися без діла по вулицях. Черниці Вознесенського монастиря найбільш із заможних та значних родин усі не тільки письменні, а навіть високовчені, знайомі з філософією, логікою, самі писали наукові та інші твори [5, с. 58].

У ці ж часи видатний чеський педагог Ян Амос Коменський стояв на позиціях роздільного навчання, однак не знаходив підстав, щоб цілком усунути слабку стать від наукових занять.

За Нового часу відомий французький просвітитель і письменник Жан-Жак Руссо виступив з революційними ідеями виховання жінок, хоча не вважав, що хлопчиків і дівчаток потрібно виховувати в однакових умовах, бо ставив завдання формувати дещо різні якості й чесноти.

Вітчизняна педагогіка ХІХ – ХХ ст. не мала єдиного підходу до статевого виховання, але провідні педагоги (К. Ушинський, Г. Ващенко, А. Макаренко, В. Сухомлинський та ін.) чітко виражали власні толерантні погляди на гендерні проблеми, дотримуючись рівноправних підходів до освіти як хлопчиків, так і дівчаток і виховних впливів, які гармонійно відповідають психобіологічним особливостям і відмінностям обох статей.

Актуалізація гендерного підходу в сучасному українському суспільстві пов'язана з посиленням протиріччя між відтворюванням патріархальних стереотипів у взаємодії статей та реальними трансформаціями гендерних відносин [7, c. 189], що вимагають гуманізації й демократизації стосунків між жінками й чоловіками. У сучасному світі “… необхідними стають вимоги відкритості до нового і незвичного, а також толерантне ставлення до світу як чоловічого, так і жіночого” [1, с. 2], гендерний підхід виступає своєрідним результатом соціального замовлення суспільства, викликом на його модернізаційні процеси, що потребують “реконструкцій індивідуального, родинного, суспільного і державного співжиття статей” [4, с. 17], розширення прав і свобод жінок не лише в межах національних, а й світових масштабів.

На думку В. Кравця, основна ідея гендерного підходу в освіті полягає в урахуванні специфіки впливу на розвиток юнаків і дівчат усіх факторів навчально-виховного процесу (змісту, системи навчальних предметів, методів навчання, організації життя в навчальному закладі, педагогічного спілкування тощо) [2, c. 9]. Реалізується гендерний підхід у результаті створення специфічної гендерної системи.

Гендерна система відображає сукупність соціальних і культурних норм, культурних оцінок і очікувань, що адресуються людям залежно від їх статі. Як приклад такої системи за останні десятиліття в педагогічній науці утворилася нова наукова галузь – гендерна педагогіка, яка розглядає особливості гендерної просвіти та виховання.

Гендерна педагогіка – це педагогічна система, яка враховує волевиявлення двох соціальних статей – жінок і чоловіків – у громадянському суспільстві як рівних у можливостях і правах з урахуванням їх гендерних інтересів і потреб [7, с.190-191].

Але як кожна нова наукова галузь, гендерна педагогіка ще не стала нормативним складником педагогічної підготовки майбутніх інженерів-педагогів. Тому її основний зміст має стати додатковим сутнісним компонентом психолого-педагогічних і гуманітарних дисциплін, які сьогодні є предметом вивчення.

Отже, гендерний підхід до педагогічної підготовки майбутніх інженерів-педагогів передбачає здійснення кількох важливих завдань: надати через зміст психолого-педагогічних дисциплін знання про гендерний підхід та гендерне виховання молодого покоління; виховати в студентів інженерно-педагогічних спеціальностей прийняття гендерних цінностей, культури; сформувати у майбутніх інженерів-педагогів готовність та здатність до гендерного виховання учнівської молоді, оскільки формування поглядів, оцінок, відносин між чоловіками та жінками на основі гендерного підходу здійснюється переважно у ході гендерного виховання.

Гендерне виховання – це цілеспрямований, організований і керований процес формування соціокультурних механізмів конструювання чоловічих і жіночих ролей, моделей поводження, діяльності та психологічних характеристик особистості, запропонованих суспільством своїм громадянам залежно від їхньої біологічної статі.

Метою гендерного виховання є створення умов для формування мегалітарної свідомості юнака та дівчини, вільних від негативних гендерних стереотипів і відповідальних за міжособистісні взаємини в соціумі [7, с. 190-193], у правильному розумінні суті моральних норм і установок щодо взаємовідносин статей, у потребі керуватися ними в усіх сферах діяльності.

Педагогічна підготовка майбутніх інженерів-педагогів має бути спрямована на формування фахових підходів до вирішення ряду конкретних завдань гендерного виховання: формування мотивації щодо розвитку основних умінь учнів обох статей, необхідних для рівноправності в суспільному житті; сприяння становленню активної позиції особистості щодо реалізації ідеалів і цінностей гендерної демократії в Україні, усунення дискримінації та захисту прав жінки; формування громадянської позиції щодо вирішення проблеми рівноправної участі жінок у прийнятті політичних рішень на всіх рівнях; формування соціальної відповідальності у взаємовідносинах між юнаками та дівчатами, переконаності в тому, що у своїх інтимних стосунках людина залежна від суспільства; виховання прагнення мати міцну сім'ю, що відповідає сучасним вимогам суспільства: рівноправ'я батька і матері в сім'ї, у народженні дітей, відповідальне ставлення до їхнього виховання як до свого обов'язку перед суспільством; формування здатності розуміти інших людей і почуття поваги до них як до представників чоловічої або жіночої статі, здатність ураховувати і поважати специфічні статеві особливості в процесі спільної діяльності; виховання здатності та прагнення оцінювати свої дії щодо інших людей з урахуванням статевої приналежності, вироблення поняття хорошого і поганого вчинку у сфері цих стосунків; формування усвідомлення себе як представника своєї статі, що підтримує самооцінку і самоповагу, упевненість і потенціал самореалізації; виховання необхідних навичок спілкування і взаєморозуміння, здібностей приймати усвідомлені рішення в міжособистісних стосунках; формування уміння дружити і любити, досвіду загальнолюдської та статевої любові.

На формування цих фахових умінь і навичок має бути спрямований зміст відповідного складника педагогічної підготовки, який сучасні студенти мають реалізувати різними шляхами: навчанням і самонавчанням, вихованням і самовихованням, педагогічним спілкуванням тощо (рис. 1).



Як педагогічна підготовка майбутніх інженерів-педагогів, так і їхня діяльність щодо гендерного виховання учнівської молоді має будуватися з урахуванням таких принципів: гуманізму, який стверджує пріоритетність прав і свобод чоловіків і жінок, творчий розвиток особистості, виховання гендерного достоїнства, розуміння значимості автономності кожної людини; демократичності, що розкривається у вихованні прагнення до соціальної солідарності, справедливості, уміння конструктивно діяти і приймати гендерно збалансовані рішення; наступності та безперервності, сутність якого полягає в поетапному розширенні інформаційного та практичного поля гендерного виховання у вищій освіті, самоосвіті, самовихованні, саморозвитку; міждисциплінарності, що передбачає отримання гендерних знань під час вивчення різних навчальних дисциплін; узгодження змісту навчальних програм з метою і завданнями гендерного виховання; етнокультурності, що полягає в урахуванні у змісті гендерного виховання етнонаціонального. регіонального культурного контексту щодо розвитку жіночого руху, участі в соціальних і культурних акціях місцевих громад тощо; полікультурності, дотримання якого сприяє наповненості гендерного виховання ідеєю універсальності прав людини, гендерної рівності національних культур, виховання особистості на основах міжетнічної толерантності тощо; плюралізму, заснованого на вихованні толерантного відношення до різних світоглядних доктрин, діяльності гендерних громадських організацій.

Основними результатами, як свідчить розроблена нами модель змісту підготовки інженерів-педагогів до гендерного виховання (рис. 1), є готовність і здатність майбутніх фахівців не тільки усвідомити існування гендерної нерівності, визнати дискримінацію жінок, їхнього відсторонення від влади та інших ресурсів, оцінити масштаби та глибину цих явищ, а й успішно реалізувати набуті професійні знання, уміння і навички.

Готовність майбутнього інженера-педагога до гендерного виховання має комплексний характер та визначається за такими параметрами:

– мотиваційна готовністьвивчення майбутнім інженером-педагогом свого гендерного потенціалу та його впливу на хід виховного процесу;

– теоретична готовністьзабезпечення достатнього рівня знань для гендерного виховання учнів ПТНЗ;

– практична готовністьнаявність педагогічних, комунікативних, організаторських умінь щодо здійснення гендерного виховання в різноманітних формах;

– готовність до творчості – відкритість до нового, здатність до інновацій; розробка колективних творчих заходів з гендерного виховання; вивчення гендерного портрету академічної групи та впливу особистості педагога на характер взаємодії з вихованцями.

Здатність до гендерного виховання передбачає володіння методикою, технологіями та інноватикою виховної діяльності в цій сфері, підкріплених поглядами, ідеями, переконаннями в правильності гендерного підходу, що виражається в достатньому рівні педагогічної компетентності, майстерності та культури.

З метою виявлення ставлення 162 студентів 4 курсу інженерно-педагогічних спеціальностей Української інженерно-педагогічної академії до важливості реалізації гендерного підходу у вихованні молоді ми провели відповідне опитування. Підтвердили важливість гендерного виховання 140 студентів, що становить 83 % від усіх респондентів, причому серед дівчат позитивно відповіли 62 особи (90 %), а серед юнаків – 78 осіб (84 %). Це свідчить як про усвідомлення молодим поколінням інженерів-педагогів значення гендерного підходу у вихованні, так і про те, що дівчата вбачають у цьому більшу потребу, ніж юнаки, певна частина яких беруть за основу усталені стереотипи щодо привілейованого становища чоловіків у суспільстві.

Цьому мають запобігати гендерні дослідження, які проводяться з метою глибинного розуміння природних і набутих у суспільстві гендерних установок та стереотипів, особливостей формування гендерної культури, виявлення характерних ознак гендерних ролей. Жіночі та чоловічі гендерні ролі служать засобом пізнання позитивних та негативних аспектів як окремої культури, так і світу в цілому. Вивчення відмінностей у ставленні до гендерної культури допомагає не тільки визначити специфічні риси в характері чоловіків та жінок, а й слугує “індикатором формування нового мислення” [3, с. 34].




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   28




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка