2013 твоє здоров’Я –в твоїх руках



Сторінка2/3
Дата конвертації30.04.2016
Розмір0.54 Mb.
1   2   3

Питання для дискусії:

  • Які завдання законодавства щодо охорони здоров’я громадян?

  • Визначте правові основи охорони здоров’я.

  • Визначте загальні положення Конституції України щодо охорони здоров’я населення.

  • Визначте загальні положення Основ законодавства України про охорону здоров’я.


1.2. УМОВИ ЖИТТЯ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ЗДОРОВ’Я

Існує досить багато визначень поняття «здоров’я», проте загальноприйнятим є наведене у преамбулі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я ВООЗ (1948): здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад. e:\мои рисунки\new-1.png

Вважають, що здоров’я людини має кілька основних складових: фізичне здоров’я, психічне здоров’я, духовне здоров’я і соціальне здоров’я.

До сфери фізичного здоров’я включають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму.

До сфери психічного здоров’я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Психічне здоров’я пов’язано з особливостями мислення, характеру, здібностей.

Духовне здоров’я залежить від духовного світу особистості, зокрема складових духовної культури людства – освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду – все це зумовлює стан духовного здоров’я індивіда.

Соціальне здоров’я пов’язано з економічними чинниками та стосунками індивіда із сім’єю, організаціями, з якими взаємодіє людина у різних сферах суспільного життя (сюди входять праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров’я, безпека існування тощо). Загалом соціальне здоров’я визначається характером і рівнем розвитку головних сфер суспільного життя – економічної, політичної, соціальної, духовної.

Умови життя безпосередньо впливають на здоров’я людей. Чим вищий рівень добробуту, тим міцніше здоров’я. Соціологічні дослідження, проведені у різних країнах світу, свідчать, що заможні люди загалом мають краще здоров’я, ніж бідні. Пояснюється це тим, що у багатших людей більше можливостей отримати якісну медичну допомогу, вони краще харчуються.

На здоров’я й тривалість життя впливають також умови праці. На менш кваліфікованих і оплачуваних роботах існує більша вірогідність отримати виробничі травми чи захворювання.

Проаналізувавши питання зв’язку стану здоров’я з економічною нерівністю у багатьох країнах, учені стверджують, що смертність серед 20% найбіднішого населення у 1,5 – 2,5 раза вища, аніж смертність у 20% найбагатших людей. Причому спостерігається тенденція до збільшення цього розриву – як стан здоров’я, так і тривалість життя і надалі погіршуватимуться у найбідніших.

Слід зазначити, що наведені вище дані є досить узагальненими. І якщо розглядати стан здоров’я окремих людей, то не завжди кращим воно є у багатших.

Як відомо, на стан здоров’я людини впливає низка чинників:

1) спосіб життя (від нього здоров’я людини залежить десь на 50%);

2) спадковість (20%);

3) стан довкілля (20%);

4) система охорони здоров’я (10%).

Як ці чинники співвідносяться із рівнем життя людей, їх матеріальною забезпеченістю?

Однозначну відповідь дати важко. Хоча від медицини здоров’я залежить лише на 10 %, але заможніші люди мають не тільки кращий доступ до медичного обслуговування, а й при цьому отримують більше користі. Адже загалом вищі доходи пов’язуються з вищим рівнем освіченості.

Крім того, вищі доходи означають краще здоров’я не тільки тому, що дають можливість мати добре житло, екологічно чисті продукти, сплачувати за послуги, а передусім через більший вибір і відчуття контролю за життєвими рішеннями, що є саме по собі чинником здоров’я. Спостереження свідчать, що у людей, які мають кращу роботу з погляду престижу і прибутку, рідше трапляються серцево-судинні, онкологічні захворювання, інсульти, ніж у людей з «поганою» роботою. Населення ж країни здоровіше, коли розрив між багатими і бідними менший.

Найбільше ж здоров’я залежить від способу життя. Це той чинник, на який безпосередньо вплинути може сама людина. Адже ми не можемо змінити спадковість, не завжди можемо вибрати екологічно чисте місце проживання. Але вести здоровий спосіб життя може кожен і матеріальне забезпечення при цьому не є вирішальним. Навпаки, інколи надлишок грошей в поєднанні з іншими чинниками, серед яких можна виокремити неналежне виховання чи недостатній рівень освіти, можуть провокувати, наприклад ожиріння. Останнім часом ця хвороба набула масштабів епідемії в індустріально розвинених країнах, де однією з основних її причин є нераціональне харчування. Адже не завжди дорогі харчові продукти настільки ж корисні, наскільки вони смачні, як, скажімо, сиров’ялені ковбаси, копчена риба та інші делікатеси. Досить часто людина схильна потурати своїм слабкостям, і саме відсутність вільних грошей може нас стримати від частого придбання названих вище продуктів. Можна сказати, що у такому разі брак коштів відіграє позитивну роль. Так само для занять оздоровчою фізкультурою не обов’язково відвідувати платні тренажерні зали. Підтримувати форму можна і в домашніх умовах та на свіжому повітрі.

Погіршення стану здоров’я зумовлене насамперед комплексом не медичних, а соціально-економічних та екологічних чинників, недосконалим способом життя населення. Тому поліпшення здоров’я неможливе без істотних соціально-економічних змін.

Дбати про своє здоров’я можуть усі люди, хоча, безперечно, біднішим це набагато важче. І тому держава має вживати усіх можливих заходів для підвищення рівня добробуту людей.

Здоров’я людини багато в чому залежить від сім’ї, адже саме у сім’ї формуються основні її цінності, в тому числі орієнтація на здоровий спосіб життя.

Здоровий спосіб життя – це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров’я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через посередництво діяльності з оздоровлення умов життя – праці, відпочинку, побуту. Складові здорового способу життя містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров’я – фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них – харчування (в тому числі споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень).

У цьому зв’язку наведемо думки і поради академіка М.М. Амосова щодо збереження здоров’я:

1. У більшості хвороб винна не природа, не суспільство, а тільки сама людина. Найчастіше вона хворіє через лінощі й пожадливість, а часом і через нерозумність.

2. Не покладайтесь надто на медицину. Вона чудово лікує багато хвороб, але не здатна зробити людину здоровою.

3. Щоб стати здоровим, потрібно докласти власних зусиль, постійних і значних, їх нічим замінити. Людина, на щастя, така довершена, що майже завжди їй можна повернути здоров’я. Тільки необхідні для цього зусилля, на жаль, зростають у міру старіння й поглиблення хвороб.

4. Величина будь-яких зусиль визначається стимулами, стимули – значенням мети, а часом і можливістю її досягти.

5. Для здоров’я потрібні чотири умови: фізичні навантаження, обмеження в харчуванні, загартування, час й уміння відпочивати, щасливе життя.

6. Природа милосердна: вистачить 20 – 30 хвилин фізкультури щодня, але такої, щоб виснажитися, спітніти і щоб пульс удвічі зріс. Якщо цей час подвоїти, то взагалі буде чудово.

7. Треба обмежити себе в харчуванні. Підтримуйте масу тіла як мінімум – зріст (у см) мінус 100.

Підсумовуючи викладене, можна сказати, що високий рівень матеріального забезпечення позитивно впливає на здоров’я, особливо коли достаток поєднується з високим освітнім і культурним рівнем сім’ї.

Економічна ситуація в державі безпосередньо позначається на умовах життя людей і, відповідно, на їхньому здоров’ї. Україна ще не змогла подолати наслідки економічної кризи перехідного періоду 90-х років минулого століття. Досить високим є рівень безробіття, гострою є проблема забезпечення житлом, охорони здоров’я.

Проте багато залежить від усіх нас, від нашої активної громадянської позиції і наших зусиль у розбудові України.


Питання для дискусії:

  • Які прояви має в Україні демографічна криза?e:\анимации\смайлики\big_smiles_138.gif

  • У чому полягає роль сім’ї у подоланні демографічної кризи? Як залежить здоров’я від рівня добробуту?

  • Складові здорового способу життя – що залежить від суспільства, а що від родини?



1.3.ПРОБЛЕМИ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ/СНІДУ

В СВІТІ ТА УКРАЇНІ

З кінця 70-х років XX ст. в світі почалася пандемія ВІЛ-інфекції/СНІДу – смертельно небезпечного захворювання людей. У 1981 р. Всесвітня організація охорони здоров’я визнала синдром набутого імунодефіциту (СНІД) самостійним захворюванням.

На сьогодні це захворювання виявлено більш ніж у 190 країнах п’яти континентів. На кінець 2002 р. у світі вже налічували 42 млн дорослих та дітей, d:\виховна робота\проект\шкідливі звички оп\віл снід\61174824.jpg

у яких виявлено інфекції, спричинені вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). За останніх 22 роки 34 млн людей, у яких діагностували СНІД, – померли. Пандемія ВІЛ-інфекції/СНІДу цілком реально загрожує здоров’ю та життю десятків і навіть сотень мільйонів людей. Це захворювання вражає і призводить до смерті людей репродуктивного віку та дітей.



Історія відкриття ВІЛ-інфекції/СНІДу. ВІЛ-інфекцію/СНІД вперше було відкрито в США. Три американські лікарі Готтліб, Сігал та Мазур незалежно один від одного, лікуючи молодих чоловіків, хворих на запалення легень (пневмоцистну пневмонію – ПП) та саркому Капоші (СК – злоякісне переродження судин шкіри та слизових оболонок), першими зрозуміли, що названі хвороби в цих пацієнтів є вторинними. А первинним у всіх пацієнтів був імунодефіцит, на тлі якого й виникла пневмоцистна пневмонія або саркома Капоші. d:\виховна робота\проект\шкідливі звички оп\віл снід\images (2).jpg

Імунодефіцит (зниження інтенсивності імунної відповіді організму) у цих хворих розвинувся внаслідок якоїсь нової, раніше не відомої хвороби. Таке захворювання, як ПП, нехарактерне для країн з високим рівнем життя. В основному ПП трапляється в країнах Африки на тлі хронічних захворювань (малярії, важких глистних інвазій тощо) та білкового дефіциту, тобто в ослаблених людей. У людей з імунодефіцитом активуються умовно-патогенні збудники, які починають спричинювати різні захворювання.

СК у хворих на СНІД відрізнялася від класичної її форми, для якої характерні ознаки: вік хворих – понад 60 років, локалізація уражень – у нижній третині ніг і добре піддається хіміотерапії. У хворих на СНІД з СК все не так: хворіють навіть діти, ураження локалізуються на всьому тілі, в тому числі й на обличчі, хвороба не піддається лікуванню. d:\виховна робота\проект\шкідливі звички оп\віл снід\awyx3rcz2q4 - копия - копия.jpg

У 1983 р. Люком Монтеньє, завідувачем лабораторії Інституту ім.Пастера в Парижі вперше було відкрито вірус СНІДу. З 1986 р. цей вірус почали називати вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Ендемічним регіоном ВІЛ-інфекції/СНІДу є країни Африки, розташовані на південь від пустелі Сахари.

ВІЛ – це природний ретровірус, здавна поширений в Африці. Вважається, що ВІЛ-інфекція/СНІД спершу проникла в країни Карибського басейну, а потім – у США. В 1989 р. у США вже було зареєстровано близько 200 тисяч хворих на СНІД, згодом – ВІЛ-інфекція поширилася майже в усі країни світу.

Правильна назва хвороби – ВІЛ-інфекція, а СНІД – це її останній період, тобто період маніфестних клінічних проявів, який закінчується тільки смертю. d:\виховна робота\проект\шкідливі звички оп\віл снід\aids1.jpg



Шляхи та чинники передачі ВІЛ-інфекції/СНІДу. Є три шляхи передачі ВІЛ-інфекції/СНІДу: контактний, парентеральний, від матері до дитини. Домінуючий шлях передачі цієї інфекції – контактний, а конкретніше – статевий гетеросексуальний (від чоловіка до жінки, від жінки до чоловіка). Найвища концентрація ВІЛ спостерігається в крові, спермі, вагінальному секреті, а вже потім – у грудному молоці. ВІЛ є також у слині, сльозах, поті, але вірус не виділяється назовні ні з сечею, ні з фекаліями. ВІЛ-інфекція не передається при соціально-побутових контактах (під час перебування в одному приміщенні, рукостисканні, користуванні одним посудом, туалетною та ванною кімнатою, звичайно за умови суворого дотримання загальноприйнятих санітарно-гігієнічних правил.

Актуальним шляхом передачі вірусу є парентеральний, який реалізується при переливанні зараженої вірусом крові, користуванні забрудненими ВІЛ шприцами, медичними інструментами тощо.

Найфатальніший шлях – передача ВІЛ-інфекції від матері до дитини.

Розрізняють три способи зараження: трансплацентарний (під час вагітності), у процесі пологів, коли дитина проходить травмованими родовими шляхами, та під час грудного годування.

ВІЛ зберігає інфекційність у біологічних рідинах людини (крові, спермі, вагінальному секреті, грудному молоці тощо) при кімнатній температурі (20 – 22 °C) до 15 днів, у висушеному стані – від 3 до 7 днів.

ВІЛ руйнується при кип’ятінні, обробці дезинфікуючими розчинами,

митті рук з милом. Якщо на шкіру чи видимі слизові оболонки людини потрапляє хоч крапля чужої крові або іншої біологічної рідини, слід негайно змити її водою з милом. Якщо бризки крові потрапили в очі, необхідно закапати будь-які очні краплі або негайно вмитися водою з милом (щоб зайшло в очі і з’явилися сльози). Слід зазначити, що інфікуюча доза ВІЛ міститься в 0,1 – 0,01 мл крові, тобто в малій краплі.

Клітини-мішені для ВІЛ. ВІЛ уражує насамперед основні імунокомпетентні клітини, а саме – Т4-лімфоцити-хелпери (помічники), які регулюють імунну відповідь організму на проникнення чужорідних антигенів (вірусів, бактерій, мікоплазм, мікроскопічних грибків тощо). ВІЛ уражує також макрофаги та моноцити. Це клітини, які виконують «охоронну» функцію імунної системи, тобто захоплюють та розщеплюють збудників різних хвороб, коли вони проникають в організм. ВІЛ уражує клітини лімфовузлів, що є форпостами захисту організму, а також клітини центральної нервової системи (ЦНС) тощо.



Патогенез ВІЛ-інфекції/СНІДу. Коли ВІЛ тим чи іншим шляхом потрапляє в організм людини, він знаходить чутливі клітини (мішені) і проникає в них. Для вірусу основне – ввести свій геном у клітину (геном ВІЛ – РНК). У цитоплазмі інфікованої клітини на матриці РНК-геному ВІЛ за допомогою вірусного ферменту ретротранскриптази (зворотної транскриптази) синтезується ДНК-копія. Вірусспецифічна ДНК-копія транспортується в ядро інфікованої клітини та включається в клітинну ДНК. Клітина-мішень приймає вірусні гени за свої. Усі віруси – генетичні паразити, але для деяких з них, так само як і для ВІЛ, характерний генетичний паразитизм на інтегративному рівні. При активації клітин, інфікованих ВІЛ, вони поступово перетворюються на фабрики синтезу вірусних білків та геномів. d:\виховна робота\проект\шкідливі звички оп\віл снід\images (1).jpg

Новоутворені вірусні частки внаслідок брунькування з інфікованих клітин формують свою оболонку з крихітних фрагментів зовнішньої оболонки клітини, при цьому в останній виникають дефекти, внаслідок чого клітина гине. Основними жертвами ВІЛ є Т4-лімфоцити-хелпери, які регулюють взаємодію між усіма клітинами імунної системи.

У міру зараження й загибелі Т4 у ВІЛ-інфікованого поступово розвивається імунодефіцит. Імунна система перестає виконувати свої функції, і людина стає беззахисною перед будь-якими хворобами.

Після проникнення ВІЛ в організм людини починається його первинна активна репродукція (розмноження), яка досягає піку через 4 – 6 тижнів. Потім інтенсивність репродукції вірусу знижується і більша його частина переходить у латентний стан. Проте зараження вірусом Т4-лімфоцитів-хелперів, хоча і не призводить відразу клітини до загибелі, негативно змінює виконання ними регулюючих функцій. Поступово вірус руйнує дедалі більше Т4-лімфоцитів, що призводить до наростання імунодефіциту. Через місяці, якщо людину заражено при переливанні контамінованої ВІЛ крові, або роки (наприклад, у разі зараження статевим шляхом) настає вторинний період активної репродукції вірусу, який збігається з розвитком СНІДу.

У результаті формування імунодефіциту у ВІЛ-інфікованого, особливо в період СНІДу, умовно-патогенні мікроорганізми виходять з-під контролю вже ослабленої імунної системи й спричинюють різноманітні вторинні захворювання. Порушується також протипухлинний опір організму – і розвиваються злоякісні пухлини.

Через 5 – 6 тижнів після зараження в крові ВІЛ-інфікованого з’являються антитіла до різних вірусних білків (як захисна реакція організму), концентрація яких у крові досягає максимуму через 2 – 3 – 5 і навіть 6 місяців. Противірусні антитіла виявляють у крові і за їх наявності людині ставлять діагноз: ВІЛ-інфекція.



Стадії та ознаки клінічного перебігу ВІЛ-інфекції/СНІДу. За класифікацією ВООЗ 2002 р. рекомендовано розрізняти І – IV клінічні стадії ВІЛ-інфекції/СНІДу.

Клінічна стадія I охоплює стадії гострого захворювання, безсимптомної та персистуючої генералізованої лімфоаденопатії (ПГЛ). d:\виховна робота\проект\шкідливі звички оп\віл снід\1354151383.jpg

Стадія гострого захворювання настає в середньому через 2 – 4 тижні після зараження. У 15 – 50% ВІЛ-інфікованих розвиваються первинні клінічні прояви. Вони, як правило, грипоподібні (підвищується температура тіла, з’являються головний біль та болі в суглобах і м’язах) або мононуклеозоподібні (підвищується температура тіла, болить горло, збільшуються шийні, завушні, над- і підключичні та інші лімфовузли). Гостра стадія триває 1 – 2 – 3 тижні і закінчується, як здається ВІЛ-інфікованому, повним одужанням.

ВІЛ-інфекція переходить у безсимптомну стадію, хіба що у деяких заражених лишаються збільшеними окремі лімфовузли. ВІЛ-інфікований має

вигляд здорової людини, веде звичний спосіб життя, але вірус поступово і

невпинно розмножується в його клітинах-мішенях. ВІЛ-інфікований протягом 2 – 3 – 5 – 7 років не знає про свою хворобу та є джерелом інфекції для своїх статевих партнерів, для тих, кому можуть перелити його кров, для наркоманів, що користуються спільними шприцами тощо.

Безсимптомна стадія рано чи пізно переходить у стадію ПГЛ. При цьому збільшуються лімфовузли, але це практично не турбує заражену людину, бо вони м’які, не болять, шкіра над ними не червоніє. Потім лімфовузли зменшуються, стають твердими, але й надалі не болять. Іноді ПГЛ розвивається відразу ж після стадії гострого захворювання і триває від кількох місяців до 2 років.



Клінічна стадія II характеризується втратою до 10 % маси тіла, ураженням шкіри та видимих слизових оболонок (себорейний дерматит, активуються грибкові захворювання нігтів, виникають повторні виразки в порожнині рота), проявляється оперізуючий лишай (болюче висипання в міжреберних проміжках), повторюються захворювання верхніх дихальних шляхів.

Клінічна стадія III (преСНІД). У цій стадії спостерігають втрату більше

ніж 10 % маси тіла, проноси (більше від одного місяця), непояснену тривалу лихоманку (понад один місяць), озноби, нічну пітливість, активізацію грибкових захворювань у порожнині рота, виникнення фурункулів, карбункулів, розвивається туберкульоз легень тощо.



Клінічна стадія IV – це остання стадія хвороби, власне СНІД. У період

СНІДу розвиваються маніфестні (яскраві) клінічні прояви, що виникають унаслідок руйнівної дії безлічі вірусних часток. Кількість Т4-лімфоцитів-хелперів у крові знижується в 5 – 10 і навіть 100 разів порівняно з нормою. У хворих спостерігають ураження легень, травного каналу, центральної нервової системи, очей, шкіри та слизових оболонок тощо. Найчастіше хворі на СНІД страждають та помирають від запалення легень, яке проявляється задишкою, невисокою температурою (37,2 – 37,8 °С), сухим кашлем (це характерні ознаки пневмоцистної пневмонії). Серед хворих на СНІД поширений туберкульоз, у тому числі його позалегеневі форми. Вражається травний канал з утворенням виразокта некротизацією слизової оболонки (проноси, внутрішні кровотечі). У разі ураження ЦНС виникають сильні головні болі, запаморочення, прогресуюча недоумкуватість, знижується гострота зору, іноді до повної сліпоти. Часто у хворих на СНІД розвивається саркома Капоші та інші злоякісні новоутворення. СНІД завжди закінчується смертю. Хоч ВІЛ-інфекція/СНІД відома понад 22 роки, в медичній літературі світу не описано жодного випадку одужання від цієї хвороби. d:\виховна робота\проект\шкідливі звички оп\віл снід\images.jpg



Лікування ВІЛ-інфекції/СНІДу. У кожного ВІЛ-інфікованого раніше

(через 2 – 5 років) чи пізніше (7 – 10 і більше років після зараження) обов’язково настає остання клінічна стадія захворювання – СНІД.

Лікування ВІЛ-інфекції/СНІДу проводять різноманітними специфічними препаратами, які діють безпосередньо на вірус. Таке лікування називається антиретровірусною терапією (АРТ). Проведення АРТ дає змогу подовжити у ВІЛ-інфікованого безсимптомну стадію захворювання, тобто відтягнути на роки початок СНІДу. Лікування ВІЛ-інфікованого та хворого на СНІД поліпшує якість його життя, запобігає розвитку тяжких вторинних інфекцій, знижує ризик передачі ВІЛ, подовжує життя. Лікувати хворого на ВІЛ-інфекцію/СНІД можна, лікувати потрібно, але вилікувати неможливо. Серед 20 різних існуючих антиретровірусних препаратів немає такого, що знищував би провірус, тобто ДНК-копію РНК-геному ВІЛ, інтегровану в ДНК клітини. Лікувати ВІЛ-інфікованого треба протягом усього його життя й одночасно двома, а краще трьома різними препаратами. Лікування надзвичайно дороге: річний курс АРТ хворого на СНІД коштує 12 – 15 тис. доларів США.

Епідеміологія ВІЛ-інфекції/СНІДу. За даними ВООЗ, на кінець 2002р. у світі налічувалось близько 42 млн людей, які жили з ВІЛ-інфекцією/СНІДом. У США та Канаді було зареєстровано близько 980 тис. ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, у країнах Карибського басейну – 440 тис., Латинській Америці – 1,5 млн, країнах Західної Європи – близько 570 тис., країнах Східної Європи і Центральної Азії – 1,2 млн, країнах Східної Азії та Океанії – 1,2 млн, країнах Південної та Південно-Східної Азії – 6 млн, в Австралії та на островах Нової Зеландії – близько 15 тис., а найзагрозливіша ситуація сформувалась у країнах Африки, південніше Сахари – 29,4 млн. Протягом 2002 р. спостерігалось зростання захворюваності на ВІЛ-інфекцію/СНІД серед дорослих та дітей на 45тис. у Північній Америці, 60 тис. – на Карибах, 150 тис. – в Латинській Америці, 30 тис. – у Західній Європі, 250 тис. – в країнах Східної Європи та Центральної Азії, 270 тис. – в країнах Східної Азії та Океанії, 700 тис. – в країнах Південної та Південно-Східної Азії і на 3,5 млн – в країнах Африки. За один тільки 2002 р. від СНІДу в світі померло близько 3,1 млн хворих, з них 8 тис. – у Західній Європі, 15 тис. – в країнах Північної Америки, 25 тис. – в країнах

Східної Європи і Центральної Азії, 42 тис. – на Карибах, 45 тис. – у Східній Азії та Океанії, 60 тис. – у Латинській Америці, 440 тис. – у країнах Південної та Південно-Східної Азії і найбільше – 2,4 млн – в Африці.

Як випливає з наведених даних, пандемія ВІЛ-інфекції/СНІДу в світі набула загрозливих масштабів, а в країнах Африки загрожує здоров’ю та життю значної кількості населення. Враховуючи темпи зростання кількості хворих за останні роки (16 тис. нових випадків ВІЛ-інфекції/СНІДу реєструють щодня), можна дійти висновку, що прогноз на майбутнє невтішний.

В Україні дослідження на виявлення ВІЛ-інфекції/СНІДу почали проводити з літа 1987 р. В Україні виділяють три хвилі в розвитку епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу. Перша хвиля (1995 – 2003) – це стрімке поширення ВІЛ серед споживачів ін’єкційних наркотиків, друга (1996 – 2003) – збільшення кількості людей, інфікованих статевим шляхом від наркоманів, третя (1998 – 2003) – дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками.

Домінуючим шляхом передачі ВІЛ-інфекції/СНІДу в світі є статевий, гетеросексуальний, а в Україні – парентеральний, а саме – при введенні ін’єкційних наркотиків. Підраховано, що з 59 397 ВІЛ-інфікованих близько

36 тис. – внутрішньовенні наркомани. Наркомани становлять групу найвищого ризику інфікування, до якої включають іноді навіть дітей, які вживають наркотики вперше, з цікавості.

Найбільш ураженими областями України є Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська та АР Крим. Переважна більшість ВІЛ-інфікованих – це особи 20 – 39 років, постійно реєструються підлітки. Це свідчить, що ВІЛ-інфекція/СНІД є найбільшою загрозою для молоді та дітей. Профілактика ВІЛ-інфекції. На жаль, немає засобів специфічної профілактики цієї смертельної хвороби, тобто немає вакцин, оскільки для ВІЛ характерна надзвичайна генетична мінливість. Від того самого ВІЛ-інфікованого упродовж року можна виділити до десяти різних вірусів. d:\виховна робота\проект\шкідливі звички оп\віл снід\images (5).jpg

Незважаючи на наявність великого арсеналу антиретровірусних препаратів, на сьогодні вилікувати хворого на СНІД неможливо. Лишається один ефективний засіб профілактики – не заражатись.

ВІЛ-інфекція/СНІД не тільки медична, а й велика соціальна проблема для всіх країн світу та України, зокрема. Подолати наростання епідемії можна лише, змінивши ставлення кожної людини до свого життя. Надзвичайно велику роль відіграє інформованість населення, особливо серед молоді, про шляхи передачі ВІЛ-інфекції, клінічні ознаки та способи її поширення. Тільки здоровий спосіб життя може врятувати людину від цієї страшної хвороби.

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка