11 клас. Вступ



Скачати 305.85 Kb.
Дата конвертації01.05.2016
Розмір305.85 Kb.
Комунальний заклад «Навчально-виховне об’єднання

«Школа козацько-лицарського виховання І-ІІ ступенів № 21 –

суспільно-гуманітарний ліцей – дошкільний навчальний заклад Кіровоградської міської ради Кіровоградської області»








11 клас. Вступ
Автор:





Кіровоград

2009 рік

Виховні години з козацько-лицарського виховання мають мету культивування вищих ідей, пов’язаних з суспільними цінностями свого народу, з існуванням і захистом Батьківщини. Створення цілеспрямованої системи формування і розвитку почуттів національної свідомості, національної самоповаги, національної гордості. Набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді особистісних рис громадянина-патріота Української держави незалежно від національної приналежності.

Основним завданням класного керівника є формування в учнів любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, культури та історії, літератури та мистецтва рідного народу; прищеплення шанобливого ставлення до звичаїв, традицій, обрядів нашого народу; вироблення світоглядної позиції громадянина-патріота України, утвердження принципів загальнолюдської моралі, творчості, працелюбності, фізичного і духовного розвитку, поваги до державної символіки «Конституції України», свободи.

Довготривалий проект для учнів 11 класу «З Україною в серці» – «Інтелектуальна еліта України» має мету виховання підростаючого покоління на кращих зразках життєвих і творчих доль світочів та геніїв української культури: Тараса Григоровича Шевченка, Івана Яковича Франка, Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого), Василя Олександровича Сухомлинського, – показ величі і неповторності таланту національної еліти, адже про кожного з цих Великих українців ми можемо впевнено говорити: «Вони жили з Україною в серці й були, є і будуть завжди в пам’яті народній інтелектуальною елітою нашої держави».

Комунальний заклад «Навчально-виховне об’єднання

«Школа козацько-лицарського виховання І-ІІ ступенів № 21 –

суспільно-гуманітарний ліцей – дошкільний навчальний заклад Кіровоградської міської ради Кіровоградської області»




Автор:





Кіровоград

2009 рік

Тема: Значення творчості та світова слава Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861 рр.).

Мета: Показати велич і неповторність творчої спадщини Т.Г. Шевченка, його значення для розвитку української літератури, історії; розвивати естетичні смаки школярів, застосовувати знання, спостережливість; виховувати на прикладі життя і діяльності Кобзаря активну любов до рідної землі, свого народу, його мови й культури, формувати в учнів козацько-лицарські чесноти.

Обладнання: «Кобзар», портрет Т.Г. Шевченка.
Хід заняття

Епіграф


Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Т.Г. Шевченко «Гамалія»


І. Оголошення теми та мети заняття
ІІ. Вступне слово вчителя

«Він був сином мужика і став володарем в царстві Духа , – писав про Тараса Шевченка Іван Франко. – Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури… Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у іржу… Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори».

Хоча Тарас Шевченко помер понад сто сорок років тому, він хвилює нас і сьогодні; ми хочемо знати, як склалася його прижиттєва й посмертна доля, як він працював, з ким дружив, а кого ненавидів, яким був у побуті та особистому житті, які його погляди, переконання і смаки – уподобання.

Про все це, про велику інтелектуальну Людину, діяльність якої письменник Олександр Гаврилюк назвав величавою поемою, згустком великої трагедії мільйонів гноблених, одним з найбільших велетнів світової історії, і поведемо зараз мову.



ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Мікрофон «Моя улюблена поезія з «Кобзаря».


ІV. Мотивація пізнавальної діяльності

Бесіда: «Кобзар» у моєму житті».


V. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

(Школярі зачитують реферативні повідомлення про життя та творчість Т.Г. Шевченка)

  1. Дитинство.

  2. У світі мистецтва. Омріяна воля.

  3. «На нашій, не своїй землі».

  4. Орлиний злет духу і проба гарту.

  5. В незамкненій тюрмі.

  6. «На такій волі, як собака на прив’язі».

  7. В зеніті слави і страждань.

  8. Смерть та безсмертя.


VІ. Закріплення навчального матеріалу

  1. Лекція вчителя

Т.Г. Шевченко завершив процес формування нової української літератури, розпочатий І.П. Котляревським, продовжений Г.Квіткою-Основ’яненком, Є. Гребінкою, поетами романтиками. Розвиваючи кращі традиції попередньої української літератури, Шевченко підніс її на новий, не бачений раніше рівень, вивів її на шлях світової літератури.

Він виступив як великий новатор, став основоположником нової української літератури та української літературної мови.

Вражає нас своєю силою козацько-лицарська історична тематика в творчості представника інтелектуальної еліти України – Т.Г. Шевченка. Він переконливо показав, що «прекрасна, могутня, волелюбна Україна своєї слави на поталу не давала, ворога-деспота під ноги топтала».

Тарас Григорович пишався власним минулим свого народу, вірив, що козацько-лицарська



«… Слава не поляже!

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.»

«До Основ’яненка»

У процитованій поезії гостро відчувається туга за козацькою вольницею – за звитягою запорожців, за всім, що уособлює українську старовину – «Те диво, що було, минуло». А то було справді диво з див: могутня держава Запорозька Січ з її першим в світі демократичним ладом, шкалами, з республіканською конституцією. І от козацтва, яке було нездоланним заслоном на шляху могутніх орд зі сходу та півдня й врятувало Європу, не стало. Ось чому автор сумує за духом запорозької минувшини й пишається ним.

«Наша дума, наша пісня,

Не вмре, не загине…

От де, люде, наша слава,

Слава України!»

«Була колись гетьманщина,

Та вже не вернеться».

Народний співець Шевченко у своїх творчих закликає українців «тії слави козацької» повік не забути і гартувати себе до боротьби проти сучасних орд колонізаторів, отих «поганці», що запанували над «дітьми козацькими».



«Була колись козацькая

І слава, і воля,

Слава сяє, а воленьку

Спіткала недоля».

Учні, пам’ятайте, саме завдяки Тарасу Григоровичу відновилася історична пам'ять народу про козацько-лицарські славні часи нашої України.



«Де поділось козачество,

Червоні, жупани?

Де поділась доля-воля,

Бунчуки? Гетьмани?

«Було колись – в Україні

Ревіли гармати;

Було колись – запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю;

Минулося: осталися

Могили по полю».

«Іван Підкова»



«Сини мої, сини мої!!

На ту Україну.

Дивітеся: ви за неї

Й я за неї гину…»

«Гайдамаки»

Учні, вдумавшись в зміст даних рядків з поеми Т.Г. Шевченка «Гайдамаки», ми з упевненістю можемо сказати: «Тарас Григорович – Кобзар, що жив з Україною в серці».

Тарас Шевченко – великий народний поет. Уже назва його першої збірки «Кобзар» свідчить про те, що співав він про народ і для народу. У його творах народ заговорив про своє життя, висловив свої мрії, сподівання.

Г. Плеханов писав: «Тарас Григорович належить до числа найбільших народних поетів, яких тільки знає всесвітня історія літератури».

М. Горький називав Шевченка найвидатнішим поетом слов’янського світу: «Шевченко, Пушкін, Міцкевич, – люди, які втілюють дух народу з найбільшою красою, силою і повнотою».

Творчість Кобзаря пробуджувала в українського народу соціальну й національну свідомість, кликала до боротьби за незалежність і свободу України, окриляла, закликала до дружби народів, звучала багатьма мовами світу.

Значення літературної спадщини Тараса Шевченка – це передусім значення його «Кобзаря», який збагатив українське письменництво новими темами та ідеями, образами й жанрами…, тому цю книгу по праву називають енциклопедією народного життя, що врятувала наш народ від загибелі. Остап Вишня писав: «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю».

Браніслав Нушич дійшов висновку: «Шевченко – це голос душі українського народу, його крик, сльоза, стогін і разом з тим поклик гніву».

До шевченкової криниці звертаються письменники як до джерела естетичної краси й мистецького натхнення. «Я не можу назвати імені жодного українського поета, – писав Максим Рильський, – який би не відчував на своєму чолі дотику гарячої долоні Тараса Григоровича».

Шевченка справедливо називають поетом слова, пензля й співу, суспільним діячем, просвітителем.

Вшанування пам’яті великого сина України стало в нашій країні щорічним і всенародним. Важко знайти в Україні місто, де б не було пам’ятників Шевченкові. Його могилу у місті Каневі на Чернечій горі оголошено заповідником, ім’ям Кобзаря названо навчальні заклади, вулиці, бульвари, площі, установи, пароплави, премії в державі.

Кожний, хто глибоко вивчає творчість великого сина України, неминуче переконується, що має вона світове значення та славу.


  1. Вчитель знайомить учнів із цитатами видатних діячів з усього світу, що присвячені Т.Г. Шевченку.

  • «Завдяки Шевченкові скарби української душі повною річкою влилися в загальний потік людської культури». (Луначарський)

  • «Тарас Шевченко не має собі рівних у світовій літературі». (Курелла, Німеччина)

  • «Його геній розрісся, як дерево, простягнувши крону над віками». (Каміла, Румунія)

  • «Поки б’ються серця людей, звучатиме і голос Шевченка». (Хікмет, Туреччина)

  • «Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника в світовій літературі». (Якубець, Польща)

  • «Вірний і геніальний син українського народу – безсмертний, він належить усім народам, незалежно від того, якою мовою вони говорять і в якій частині земної кулі вони живуть, бо він оспівував і боровся за такі високі, благородні, справді людські, ідеали, які безсмертні і які виражають кращі думи, мрії й прагнення всіх народів». (Гафур Гулям, Узбекистан)


VІІ. Заключне слово вчителя

Не дивно, що твори Кобзаря перекладені всіма слов’янськими мовами та багатьма іншими. Наприклад, поезія «Заповіт» Т.Г. Шевченка перекладена на двісті мов світу.

Про всесвітнє визнання митця свідчать пам’ятники, встановлені в різних країнах світу: у Полермо, Бухаресті, Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі…

Творчість Шевченка постає видатним, всеєвропейським і світовим явищем, бо досі, як слушно зауважив Вадим Скуратівський, «вікове горе моє по суті не мало своїх літературних уст, не розверзалося ними, не прорізалося своїм художнім голосом».

Та найкраще про значення творчості та світову славу Тараса Григоровича сказав народ в прислів’ях: «Шевченко для людей – це безсмертний Прометей»; «Шевченка думки переживуть віки»; «Сяє геній Кобзаря, мов у темряві зоря»; «Хто з Шевченком знається, той розуму набирається»; «Шевченко Тарас – наче сонце для нас»; «Слово Тараса – наша зброя і окраса»; «Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став». Так оцінив Тараса Шевченка народ, а ця оцінка – найвища.
VІІІ. Підсумки. Висновки

Інтерактивна гра «Мікрофон»

Продовжте речення:» Значення творчості та світова слава Тараса Григоровича Шевченка полягає в тому, що…»
ІХ. Вчитель завершує заняття вшануванням пам’яті Кобзаря й зачитує власну поезію «Уклін тобі, Кобзарю»

Тарасе рідний, наш Кобзар єдиний,

Ти Україну, наче сонце, осіяв.

Служив в ім’я народу і людини

І їм гарячу музу ти віддав.
Народ тебе ніколи не забуде,

Бо залишаються із ним палкі слова,

Бо Дух твій завжди вічний буде,

І серце щире, і твої діла.
Будуєм незалежну ми державу

Із іменем твоїм святим.

І пісню волі світло-величаву

Співаєм нині разом, як один.
Ти Батько наш, духовний Вождь народу,

Та не ікона, а земний, простий.

Для українців прагнув ти свободи

І нас для неї «Кобзарем зростив»!.
Тобі, Тарасе, наша вічна шана,

Ти – Прометей, ти – нескоренний Дух!

Від сили слова думка полум’яна

І до безсмертя нації – нестримний рух!

Оксана Даценко



Х. Домашнє завдання

Вчитель пропонує учням вивчити напам’ять поезію Василя Івановича Каюкова, директора загальноосвітньої школи № 21 – засновника напрямку козацько-лицарського виховання в Кіровоградщині та Україні, що присвячена Т. Шевченку і має формувати моральні чесноти підлітків.



Шевченко вчив не заздрити нікому…

Шевченко вчив не заздріти нікому….

Яка глибинна Кобзарева ліра!

Не заздрю, а пишаюся свідомо

Людьми, що Україні служать щиро.
А серед них – хто пише і малює,

Хто вміє будувати кораблі,

Хто музикою, піснею чарує,

Хто знає силу матінки-землі.

Не заздрість возвишає особистість,

А гордість і уміння шанувати.

І я вітаю світлу променистість,

Яку вітчизні вміють віддавати.
А заздрість – патологія та й годі…

Вона псує людину, її кров.

Зробімо ж так, щоб в нашому народі

Жили повік Повага, Честь, Любов.

Василь Каюков, 1998 р.


Використана література


  1. Кирилюк Є.П. Тарас Шевченко. Життя і творчість. – Київ: «Художня література», 1964.

  2. Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка АНУ. Шевченківський словник (І і ІІ том). – Київ, 1976.

  3. АНУ Тарас Шевченко. Заповіт мовами народів світу. – Київ: «Наукова думка», 1989.

  4. Шевченко Т. Кобзар. Поезії в двох томах. – Київ: «Веселка», 1988.

  5. Шевченко Т. Поеми. – Київ: «Веселка», 1984.

  6. Степанидин Б. Українська література. – Київ: «Освіта», 1998.

  7. Неділько Г.Я. Тарас Шевченко. Життя і творчість. Книга для вчителя. – Київ: «Радянська школа», 1988.

  8. Клочек Г.Ф. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація. Посібник для вчителя. – Київ: «Освіта», 1998.

  9. Каюков В.І. З любов’ю до життя. Вірші. – Кіровоград, 1999.

Комунальний заклад «Навчально-виховне об’єднання

«Школа козацько-лицарського виховання І-ІІ ступенів № 21 –

суспільно-гуманітарний ліцей – дошкільний навчальний заклад Кіровоградської міської ради Кіровоградської області»




Автор:






Кіровоград

2009 рік

Тема: Іван Франко – титан праці та особистість із безмежним інтелектом, талантом та геніальністю (1856-1916).

Мета: Розкрити перед вихованцями велич життя геніального представника інтелектуальної еліти України – Івана Яковича Франка; багатогранність його таланту в найрізноманітніших галузях творчості культурного і політичного життя.

Обладнання: твори І.Я. Франка, портрет.
Хід заняття

Епіграф


Франкова любов до рідного народу загальнолюдська своїм змістом, пов’язана з безнастанною працею, «кривавою в серці раною», що завжди болить і весь час змушує його думати про добро народу.

Симон Петлюра


І. Оголошення теми та мети заняття
ІІ. Вступне слово вчителя

Певно, такі велетні духу, праці, подвижництва, мужності, як Іван Франко, народжуються раз на тисячу років. Поет, прозаїк, драматург, учений, літературний критик, публіцист, громадсько-культурний діяч – цими означеннями далеко не вичерпується багатогранність постаті Івана Франка, його велетенський внесок в українську культуру. Життєва доля письменника стала прикладом того, як з-під низенької стріхи селянської хати можна сягнути піднебесних інтелектуальних висот і збагатити нетлінний духовний спадок світової культури.



ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Мікрофон «Мій улюблений твір І.Я.Франка».


ІV. Мотивація пізнавальної діяльності

Бесіда: «Значення таланту І.Я. Франка для України».



V. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

(Школярі зачитують реферативні повідомлення про життя та творчість І. Франка)

  1. З вогнем батьківської духовності.

  2. У вирі громадського життя.

  3. Зрілість. Інтенсивна наукова праця.


VІ. Закріплення навчального матеріалу

  1. Лекція вчителя

Іван Франко мав надзвичайно високий рівень обдарованості, характерними ознаками якого були: сила художнього мислення, активність уяви, спостережливість, глибина пам’яті, багатство емоцій. Він був не просто талановитим, а геніальним. Від смерті Тараса Шевченка ніхто з українців не здобув собі більшої слави і широкого розголосу на всіх просторах України як Іван Франко. Важко знайти в світовій літературі творця такого діапазону, з такою динамікою культурно-наукової і суспільно-політичної діяльності, яким був син галицького коваля – І. Франко – історик, теоретик, практик літератури, театру, мистецтва, публіцист, філософ, фольклорист, мовознавець, етнограф, економіст. Один з найвизначніших політиків Галичини кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя.

І Франко репрезентує не лише свій народ, свою епоху, а й цілу світову культуру. Його 50-томник є далеко неповним зібранням творів.

«Він дав поетичні обробки багатьох європейських та східних тем і мотивів, створив великий цикл поезій за мотивами історії стародавнього світу, перекладав з різних мов світу…» (Шевчук В. «Із вершин та низин»)

Все життя Іван Якович любов пісню. Доробок Франка-фольклориста складав близько 400 пісень і 1800 коломийок, які він почав записувати з десятирічного віку. Про його відчуття музичного ритму свідчить той факт, що на його твори було написано близько 200 композицій. Відомий композитор Микола Лисенко, який підтримував приятельські стосунки з Франком, написав на його тексти 6 романсів, 2 хори.

Продовж усього життя І.Франко цікавився театром, ставши істориком українського театру і театральним критиком, а також одним із найвидатніших українських драматургів.

Також Івана Яковича вважають найбільшим книголюбом серед письменників-класиків. Ще школярем він зібрав собі невелику бібліотеку в 500 томів, хоч грошей на той час і не мав.

Як йому вдалося це зробити?

Роблячи за товаришів письмові завдання, в нагороду брав лише книжки.

Про активну роботу на ниві публіцистики говорить такий факт: І.Франко є рекордсменом по використанню псевдонімів – їх мав 99. Причин такої кількості псевдонімів у Івана франка було три:


  1. проблеми з цензурою;

  2. створення масовості у своїх журналах;

  3. мода.

Іван Якович був одним із перших професійних письменників, які заробляли собі на хліб пером, через що особливе значення мав для письменника розпорядок робочого дня. Лягав він пізно, а вставав найпізніше о 9-й ранку. Виходив на прогулянку, після чого брався до термінової роботи, за одним присідом міг працювати 5-6 годин. Близько 10-11 години Франко робив мандрівку від своєї хати до вулиці Чернецького, на якій містилася редакція «Літературно-наукового вісника», «записок наукового товариства ім. Шевченка» та «Українсько-руської видавничої Спілки». Там він здебільшого проводив цілий день, редагуючи і коригуючи рукописи, беручи участь у засіданнях.

Часто заходив по дорозі в бібліотеку «Осолінеум» або народного дому. Близько 2-ї години дня Франко повертався додому на обід. Післяобіднього відпочинку Коменяр не визнавав. Писав він здебільшого до 4-ої – 5-ої години, тоді знову повторював свій шлях або йшов чи по вулиці Баторія, чи по Академічній.

Така працездатність породила навіть літературну бувальщину «За бар’єром – бар’єр».

Іван Франко попросив фольклориста Володимира Гнатюка підготувати статтю і дав йому тиждень строку.



  • Я не можу цього написати за тиждень, – сказав Володимир Михайлович. – Вам легко, бо ви таку статтю напишете за один день.

  • Зовсім не легко, – заперечив Франко, – бо якщо напишу її за день, то зразу ж мушу починати щось нове.

Результатом титанічної праці представника інтелектуальної еліти України – талановитого генія І.Я. Франка, яка широко візначилася у Львові, було 6 тисяч художніх творів, чимала низка наукових публікацій, статей, заміток тощо.
VІІ. Підсумки. Евристична бесіда вчителя з учнями

  1. У чому заслуга І. Франка перед українською культурою?

  2. Чи можемо віднести діяльність Каменяра до розряду талантів? (довести думку)

  3. Чи є Іван Франко генієм? (Думку довести)


VІІІ. Заключне слово вчителя

Письменник-громадянин, письменник-новатор – таким сприймаємо Франка сьогодні, таким він залишається й для майбутніх поколінь. Його творчість була підпорядкована високим завданням розвитку соціальної та національної самосвідомості українського народу.


ІХ. Домашнє завдання

На останок заняття вчитель пропонує вихованцям задуматися над зізнанням з автобіографії «Дещо про самого себе» І. Франка і поміркувати про те, чи не є ці слова моральним заповітом великого Українця для нас, його нащадків?

«Як син українського селянина, вигодуваний чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов’язок панщиною всього життя відробити ті шляхи, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатися на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали. Мій руський патріотизм – то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо, покладене долею на мої плечі. Я можу здригатися, можу стиха проклинати долю, що поклала мені на плечі це ярмо. Але скинути його не можу, іншої Батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням. І коли що полегшує мені нести це ярмо, так це те, що бачу, як руський народ хоч він гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, хоч і сьогодні він бідний, недолугий, непорадний, все тики поволі підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості і до них шукає шляхів. Отже, варто працювати для цього народу і ніяка праця не піде на марне».
Використана література


  1. Колесник П. Іван Франко. Біографічний нарис. – К., 1966.

  2. Коцюбинський М. Іван Франко. Твори у 7 томах. – К., 1975. – Т. 4.

  3. Нечиталюк М. З народних ручаїв. – Львів, 1970.

  4. Петлюра С. Іван Франко – поет національної честі. Статті. – К., 1993.

  5. Рильський М.Спогади про Івана Франка. – К., 1981.

  6. Шевчук В. Із вершин та низин: Книжка цікавих фактів із історії української літератури. – К., 1990.

  7. Мовчан Р. Українська література: Книжка для вчителя. – К.: «Генеза», 2006.

  8. Інформаційно-практичний бюлетень. Все для вчителя № 3. – 2006.

  9. Хропко П. Українська література. – К., 1998.

Комунальний заклад «Навчально-виховне об’єднання

«Школа козацько-лицарського виховання І-ІІ ступенів № 21 –

суспільно-гуманітарний ліцей – дошкільний навчальний заклад Кіровоградської міської ради Кіровоградської області»






Автор:






Кіровоград

2009 рік

Тема: І. Карпенко-Карий і наш край.

Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом драматурга, інтелектуала, виховувати інтерес до творчості митця-земляка рідного краю, відвідати музей (лтературиний) ім. І. Карпенка-Карого в м. Кіровограді.
Хід заняття

Епіграф


Обняти такий широкий горизонт, заселити його таким множеством живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя.

Іван Франко


І. Мотивація навчальної діяльності

Учні читають вірші українських поетів, що присвячені І. Карпенку-Карому.

(Наприклад: поезія М. Рильського «Три брати», П. Мироного «Недавно те було»)
ІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Карпенко-Карий – псевдонім видатного українського драматурга, артиста, невтомного громадського і культурного діяча Івана Карповича Тобілевича. Йому належить провідне місце серед українських драматургів – реалістів другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Як справжній художник він тісно був зв’язаний з народним життям, з діяльністю передової інтелігенції.

Боротьба за високу культуру, реалізм українського театру поєднувались у діяльності Крапинка-Карого з відповідними вимогами до драматургії.

Майстерно поєднуючи демократичний зміст творів з довершеною художньою формою, Карпенко-Карий увійшов в історію української літератури як творець класичної драми.

Народився Іван Карпович 29 (17) вересня 1845 року в сім’ї управителя поміщицького маєтку в с. Арсенівні Єлисаветградського повіту (тепер Кіровоградської області).

В цій сім’ї зросли славетні брати – корифеї українського театру – Микола Карпович Садовський, Панас Карпович Саксаганський та їх сестра Марія Садовська-Барілотті.

Навчався майбутній письменник і артист-драматург в Бобринецькому повітовому училищі, займався самоосвітою. З 14 років він працює то писарем у канцелярії станового пристава Малої Виски, то писарем у різних установах у Бобринці.

В 1864 році працює в Бобринецькому повітовому суді. В цьому ж році він вперше зустрічається з Марком Кропивницьким.

Зустріч Івана Карповича з М. Кропивницьким стала початком дружби та співробітництва в любительському артистичному грутку, який виступав не тільки в Бобринці, а й у сусідніх селах і містечках.

З переведенням повітових установ з Бобринця в Єлисаветград сюди переселився і Тобілевичів (1865 р.) та прибув М. Кропивницький.

Брати Тобілевичі беруть активну участь у любительських виставах, режисером яких був М. Кропивницький. Багаторічне перебування Івана Карповича в Єлисаветграді, де він спочатку служив столоначальником, а потім секретарем управління поліції, позначено різносторонню діяльність в громадському і культурному житті.

Збудування в 60-х роках залізниці, що з’єднувала Єлисаветград з Харковом та Одесою, вплинуло на розвиток міста і пожвавлення культурного життя в ньому. Земство відкриває тут реальну школу, що належала до найкращих учбових закладів того часу.

Сам Іван Краповичк був у дружніх стосунках з учнями реального училища, які брали участь у влаштуванні любительських вистав та народних читань.

В сім’ї Тобілевичів якийсь час жив брат першої дружини Івана Карповича Надії – Олександр Тарковський.

Цей юнак став одним з організаторів народницького гуртка в Єлисаветграді «Громада». Діяльність гуртка переслідувалася владою. Іван Тобілевич, що був завжди в курсі багатьох поліцейських справ по догляду, переказував дуже цінні відомості, коли й за ким починалося слідкування.

Поєднуючи культуру і громадсько-політичну діяльність, члени гуртка порушували питання, що мали важливе національно-визвольне значення.

Був Іван Карпович і одним з головних натхненників і ініціаторів відзначення пам’яті Шевченка в Єлисаветграді.

Працюючи в Єлисаветграді, Іван Карпович буз зв’язаний з хутором Надія, що дістався в спадщину його дружині Надії Тарковський. В цьому хуторі він оселив батьків, дітей після смерті першої дружини. Його друга дружина – Софія Тобілевич – відома артистка, була нерозлучним другом письменника і залишила потім багато спогадів про життя і діяльність свого чоловіка.

Тяжких ударів за неблагонадійність зазнав Іван Карпович у 1883 та 1884 роках. Його звільнено з займаної посади за участь в нелегальному гуртку та за справою С. Русової (громадської діячки).

Після цього він вступає в трупу М. Старицького, придбавши собі псевдонім Карпенка-Карого.

80-90 роки були для Карпенка-Карого часом постійних творчих шукань, розвитку передових його естетичних поглядів, боротьби за реалізм в драматургії і в артистичній грі.

У 1883 р. він написав першу свою драму «Бурлака». В 1884 р. йому заборонили перебувати на Україні. Разом з дружиною Іван Карпович на 3 роки оселяється й бідує в Новочеркаську, працюючи ковалем-молотобійником.

За три роки примусового перебування за межами України Карпенко-Карий написав кілька п’єс в різних жанрах.

Коли 1887 року закінчився строк заслання І. Тобілевича і йому було дозволено оселитися на хуторі Надія, він продовжує драматургічну театральну діяльність.

Нарешті в 1889 році, після зняття «гласного надзора», Карпенко-Карий вступає в трупу М. Садовського, а потім бере участь в організації трупи П. Саксаганського, якого він вважав незрівнянним артистом.

Дев’яності роки були заповнені і сценічною діяльністю, і творчою працею драматурга. Він багато мандрує з трупою, є організатором товариства українських артистів для доцільного використання артистичних сил.

В 1903 році Карпенко-Карий бере участь на святі відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві і виконує роль Возного в святковій виставі «Наталка Полтавка».

Останнє десятиліття життя і діяльності драматурга пройшло в невтомній праці.

Саме в цей період Карпенко-Карий пише такі значні твори, як трагедія «Сава Чалий», комедії «Хазяїн», «Суєта», «Житєйське море», що є новим словом у розвитку української драматургії.

Постійні переслідування, утиски цензури, цькування з боку реакціонерів усіх мастей, включаючи й великодержавницьке міщанство, ускладнювали працю благородного, мужнього поборника за розвиток демократичної культури і підірвали його здоров’я.

В 1907 році він їде на лікування в Берлін і перед від’їздом сповіщає П. Саксаганського: «Якщо у мене рак, то операції робити не буду: все одно помирають треба». Не минуло й двох місяців після цього, як 15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер у Німеччині. Тіло його перевезли в Україну і поховали на Карлюжнинськолму кладовищі поблизу хутора Надія (тепер Великовиськівський район на Кіровоградщині). На могилі драматурга в 1958 році споруджено пам’ятник.

Українці свято шанують пам'ять великого драматурга. В Кіровограді створено літературознавчий музей ім.. І. Карпенка-Карого, який ми відвідаємо.

ІІІ. Екскурсія до літературознавчого музею ім. І. Карпенка-Карого, що знаходиться в Кіровограді – в будинку великого земляка

План екскурсії



  1. Розповідь про створення музею.

  2. І. Тобілевич (Карпенко-Карий) – особистість, політичний та культурний діяч ХІХ століття.

  3. Життєвий і творчий шлях Івана Карповича.

  4. І. Карпенко-Карий і Кіровоградщина.

  5. Огляд ілюстративних документів та фотографій, що пов’язані з особистим та громадським шляхом письменника-драматурга.

  6. Короткий огляд творчості сучасних письменників рудного краю.


ІV. Закріплення вивченого матеріалу

Дати відповіді на питання. Бесіда з учнями.



  1. Чому Іван Карпович Тобілевич увійшов у світову культуру як Іван Карпенко-Карий?

Очікувана відповідь: (Це псевдонім митця, який поєднав у своєму літературному імені ім’я батька та згадку про улюбленого поета (Гнат Карий – герой п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»)

  1. Чому родину Тобілевичів називають кістяком українського театру?

Очікувана відповідь: (Брати І. Карпика-Карого – режисери, актори: Микола Садовський, Панас Саксаганський, сестра – актриса та співачка Марія Садовські-Барілотті. У сім’ю Тобілевичів увійшли чудові артистки українського театру: Заньковецька Марія (дружина Миколи) і Софія Тобілевич (дружина Івана))

  1. Розкажіть про братів Тобілевичів, які виховали таких талановитих дітей.

  2. Як пройшли дитячі та юнацькі роки Івана?

  3. Що ви дізналися про громадську та політичну діяльність І. Тобілевича?

  4. Чим займався І. Карпенко-Карий на Єлисаветградщині?

  5. Чому влада визнала І. Тобілевича неблагонадійним? Яке йому призначили покарання?

  6. Чим займався Іван Карпович після зняття «гласного надзора»?

  7. Як пройшло останнє десятиліття життя і діяльності драматурга?

  8. Передайте свої враження від екскурсії до музею (літературного) ім. К. Карпенка-Карого.


V. Підсумки заняття
VІ. Домашнє завдання

Скласти твір-мініатюру на тему: «Чим мені запам’яталася екскурсія до літературознавчого музею ім. І. Карпенка-Карого»?



Використана література

  1. Корифеї українського театру. – К., 1982.

  2. Мороз Л. Іван Карпенко-Карий (Іван Тобілевич). Історія української літератури ХІХ століття: у 3 кн. – К., 1997. – Книга 3.

  3. Падалка Н. Вивчення творчості І. Карпенка-Карого в школі. – К., 1970.

  4. Падалка Н. Могутній талант // Карпенко-Карий І. Твори. – К., 1970.

  5. Падалка Н. І. Карпенко-Карий – драматург, актор, творець народного театру. – К., 1976.

  6. Пилипчик Р. Іван Карпенко-Карий // Карпенко-Карий І. Драматичні твори. – К., 1989.

  7. Садовський М. Мої театральні згадки. – К., 1956.

  8. Саксаганський П. Думки про театр. – К., 1955.

  9. Скрипник І. Іван Карпенко-Карий. – К., 1960.

  10. Стеценко Л. І. Карпенко-Карий (І.К. Тобілевич). –К., 1957.

  11. Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі. – К., 1957.

  12. Франко І. Іван Тобілевич // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К., 1982. – Т. 37.

  13. Цибаньова О. Літопис життя і творчості І. Карпенка-Карого. – К., 1967.

  14. Пільчук І. Історія української літератури у 2 книгах ХІХ ст. Книга 2.

Комунальний заклад «Навчально-виховне об’єднання

«Школа козацько-лицарського виховання І-ІІ ступенів № 21 –

суспільно-гуманітарний ліцей – дошкільний навчальний заклад Кіровоградської міської ради Кіровоградської області»




Автор:





Кіровоград

2009 рік

Тема: В.О. Сухомлинський – світлий інтелектуальний геній української педагогіки, наш земляк.

Мета: Познайомити вихованців зі світлою геніальною особистістю представника інтелектуальної еліти України – Василя Олександровича Сухомлинського; його педагогічними поглядами, афоризмами, талантами педагога-земляка.

Обладнання: Твори В.О. Сухомлинського в п’яти томах, портрет.
Хід заняття

Епіграф


«… Його Душа – це всі палкі думки

Що молоком і сонечком пульсують.

Напийсь! Зігрійсь! І будь завжди таким,

Як Сухомлинський! Творчістю нуртують

Нехай у кожного свої уроки,

Вулканом працелюбства виливайся!

Щоб залишити слід ясний, глибокий,

Його життям прекрасним освящайся.»

Василь Каюков «Освящаймось!» 1992 р.


І. Оголошення теми та мети заняття
ІІ. Вступне слово вчителя

В.О. Сухомлинський увійшов в історію української педагогіки як педагог-гуманіст, творець педагогічної системи, в центрі якої перебуває дитина як унікальна особистість. Велику роль у вихованні дитини відіграє учитель. Щасливими були ті учні, яких виховував Василь Олександрович. З позиції гуманізму, національних та загальнолюдських цінностей розглядав педагог виховання Людини, він мав повне право сказати про себе: «Серце віддаю дітям!»

Василь Олександрович Сухомлинський. Велика Людина, мудрий Учитель, Добротворець. Його творча спадщина – цілюще джерело, звідки педагог може черпати знання, щоб мудрого і обережно передавати їх, учні, у ваші юні серця.
ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Мікрофон «Що мені відомо про В.О. Сухомлинського»?


ІV. Мотивація пізнавальної діяльності учнів

Пояснення афоризмів Василя Сухомлинського.



  1. Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе.

  2. Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини – ніщо.

  3. Розніжені й розбещені індивідууми формуються тоді, коли в їхньому житті домінує єдина радість – радість споживання.

  4. Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи про долю іншої людини.

  5. Дитина – дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері й батька.

  6. Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.

  7. Любов – це насамперед відповідальність, а потім уже – насолода, радість.

  8. Совість – це емоційний страж переконань.

  9. Роки дитинства – це насамперед виховання серця.

  10. Там, де є суворість і вимогливість жінки, дівчини, юнак стає справжнім чоловіком.

  11. Людина така, яке її уявлення про щастя.

  12. Там, де в жінок не розвинуте почуття честі й гідності, процвітає моральне невігластво чоловіків.

  13. Багато лих мають своїми коренями саме те, що людину з дитинства не вчать керувати своїми бажаннями.

  14. Закоханий у себе не може бути здатний на справжню любов.

  15. Перш ніж полюбити в дівчині жінку, полюби в ній людину.

  16. Людина звелася над світом усього живого насамперед тому, що горе інших стало її особистим горем.

  17. Читання – це одне із джерел мислення та розумового розвитку.

  18. Шкала – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя.


V. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Лекція вчителя.

Шановні учні! На сьогоднішній виховній годині ми вшановуємо самобутній потужній талант Вчителя – В.О. Сухомлинського, котрий досяг визначних успіхів у розробці та впровадженні гуманістичної педагогіки, написав блискучі педагогічні праці. Це стало можливим при поєднанні величі таланту, надзвичайної працьовитості, виключної цілеспрямованості й любові до людей, до життя. Він мав чисельних шанувальників і послідовників, передусім на Кіровоградщині.

Досвід Павлиської школи, в якій працював педагог, сприяв творчому пошуку, гармонії, красі, сповнював життя шкіл радістю пізнання.

Давайте з’ясуємо, ким був для нашого покоління Василь Олександрович Сухомлинський?


  1. Наставником, порадником.

  2. Зразком інтелігентної, високоосвіченої особистості.

  3. Активним громадським діячем.

  4. Педагогом-дослідником і просто красивою, виключно організованою, цікавою і приємною у спілкуванні та дружбі людиною.

З чим не мирився?

З безкультур’ям, непорядністю, безвідповідальністю, ледачкуватістю, байдужістю, егоїзмом, корисністю.



Що підтримував?

  1. Ініціативу, відповідальність, порядність, організованість.

  2. Зацікавлення до людей, дружбу, взаємопідтримку, віру в успіх добрих справ.

Що залишив нам у спадок?

  1. Свою бентежну душу, яка ясною зорею споглядає за кожним з нас.

  2. Подивований і захоплений його масштабним експериментом рідний край.

  3. Талановиту багатоаспектну педагогічну спадщину.

  4. Свій робочий кабінет, де працював 22 роки (нині в педагогічно-меморіальному музеї)

  5. Свою любов – Павлиську школу, якій віддав всього себе до останку, звеличив і прославив, і яка сьогодні так потребує підтримки.

Які ж педагогічні ідеї реалізував В.О. Сухомлинський?

  1. Гуманізація шкільного життя (дитяче щастя).

  2. Гармонійна взаємодія педагогів, батьків, учнів.

  3. Унікальна дидактична система навчально-виховного процесу.

  4. Діти і природа – важлива складова особистості школяра.

  5. Громадське виховання.

  6. Трудове виховання учнів.

  7. Піклування про здоров’я і фізичне виховання.

Учні, подальший розвиток педагогічних ідей В.О. Сухомлинського буде гідним внеском у вітчизняну та світову педагогічну практику, розбудову науки і освіти України.
VІ. Закріплення навчального матеріалу

Бесіда з учнями за питаннями лекції вчителя.


VІІ. Підсумки. Висновки

Інтерактивна гра: «Мікрофон»

«Моє розуміння 14 законів дружби В.О. Сухомлинського»


  1. Не залишай друга в біді.

  2. Дружба – це моральне збагачення людини.

  3. Дружба – це насамперед віра в людину.

  4. Дружба і егоїзм – непримиренні і несумісні.

  5. Дружити – значить бути старанним учнем у школі вимогливості.

  6. Дружба випробовується в біді і небезпеці.

  7. Умій жити так, щоб тебе з другом об’єднувала єдність духу, ідеалів.

  8. Юність без вірної, відданої дружби убога і порожня.

  9. Дружба виховує відданість високому, ідеальному.

  10. У дружбі ти проходиш справжню школу безкорисливості.

  11. Друг – це частина тебе самого.

  12. Без відданої, вірної, вимогливої дружби неможливий колектив.

  13. Зрада в дружбі – найпідліша вада людини.

  14. Моральна сила колективу будується із цеглинок дружби.


VІІІ. Заключне слово вчителя

Вчитель завершує заняття вшануванням пам’яті великого педагога В.О. Сухомлинського і зачитує поезію В.І. Каюкова, директора ЗШ № 21



«Пам’яті В.О. Сухомлинського»

Віддав сповна

людині серце і любов,

щоб завжди проростати

добрим сходам.

Тим самим

смерть він поборов,

лишившись

назавжди з народом

Нектар краси

з людських сердець

збирав.

І сам, навіки

із красою злившись,

великим добротворцем став,

зі світочами людства

поріднившись.

До Сухомлинського

припавши світлих дум,

збагачуючись

мудрою красою,

я стверджую його душі

могутній струм,

що подвиг вчителя

освічує собою.

1988 р.
ІХ. Домашнє завдання



Вивчити поезію, що присвячена В.О. Сухомлинському.
Використана література


  1. Каюков В.І. Провісник педагогіки людяності. – Кіровоград, 1998.

  2. Каюков В.І. З любов’ю до життя . – Кіровоград, 1999.

  3. Калініченко Н.А. Світлий геній школи Павлиша. – Кіровоград, 2007.

  4. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в п’яти томах. – К., 1976.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка