1. психологія як наука І навчальна дисципліна



Сторінка6/25
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.05 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

3.2. Емоційні процеси
3.2.1. Емоції
Емоційна сфера відрізняється від пізнавальної тим, що забезпечує іншу форму відображення – переживання, яке характеризує внутрішній стан людини, її ставлення до навколишнього світу. З іншого боку, обидві сфери функціонують в єдності – з появою кожної думки з’являються відповідні їй емоції і почуття. В свою чергу, переживання життєвих подій закарбовуються в пам’яті, супроводжуються продукуванням уявних образів і думок.

Емоції це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Це психічне відображення дійсності в формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій. Емоції є реакцією індивіда на ті ситуації, до яких він не може водночас адаптуватись. Вони мають як організуюче, так і дезорганізуюче значення. Однак, як перше, так і друге не тотожне її корисності.

Переживання – це форма вияву ставлення людини до об’єкта, ситуації, іншої людини, до себе, до того, що її оточує. Людина переживає все, що з нею відбувається і через переживання виявляє своє ставлення до навколишнього, до того, що вона робить і відчуває. У переживаннях відбивається оцінка людиною явищ. Вони є спонуканням до дії, засобом передбачення її наслідків. Переживання не існують поза психікою людини. У переживанні поєднується реальне та ідеальне. Зміст переживання визначається ставленням суб’єкта до навколишнього середовища. В ньому також відображається стан суб’єкта, зумовлений взаємовідносинами з довкіллям. Ставлення в переживанні виявляється диференційовано – як смуток, радість, гнів тощо.

У переживанні відображається світ людини. Тому в емоції присутні водночас два світи: зовнішній (об’єктивний), що діє на органи чуття, і внутрішній (суб’єктивний), що виявляється у ставленні людини до об’єктів, які подразнюють її аналізатори.

Отже, переживання – це своєрідні сигнали, які інформують про те, що в даний момент часу є актуальним для людини, які її потреби задоволені, наскільки значними є перешкоди для їх задоволення, що є головним фактором у даний момент життєдіяльності. Таким чином, емоції виконують низку життєво важливих функцій:


  • оцінювання дійсності в особливих еталонах (задоволення, незадоволення, інтересу, радості тощо);

  • діагностики – ідентифікації переживань, виявлення їхнього зв’язку з життєвими потребами та цінностями;

  • стабілізації – передбачення подій на основі слідів пам’яті;

  • мобілізації у вигляді активізації всіх сил організму з метою уникнення перешкод або включення в емоційно привабливі події;

  • спрямування на певні дії внаслідок прагнення уникнути неприємних в емоційному плані подій та включитися у події, які приносять позитивні переживання;

Реалізуючи ці функції, емоції в цілому виконують інтегративну регулятивну роль у житті людини.

Існують різні характеристики емоцій.

За значущістю переживання для людини емоції поділяються на позитивні та негативні.

За характером впливу на організм – стенічні, які активізують організм, підвищують настрій, посилюють працездатність, та астенічні, котрі пригнічують, знижують його працездатність.

За можливістю регулювання – ті, що піддаються регулюванню, та ті які не піддаються регулятивному впливові.

За характером перебігу – уповільнені та вибухові.

За структурою – однорідні (прості) і складні.

За ступенем значущості – локальні, пов’язані з безпосереднім переживанням певної життєвої події, та фундаментальні, що зумовлені переживанням життєво важливих подій.

За виконуваними функціями – оцінювальні, гальмівні, активізуючі тощо.

Перебіг емоцій супроводжується певними органічними змінами – недиференційованими емоційними відчуттями приємного, неприємного, напруженості і розрядки, збудження і пригніченості. Під час емоційного переживання відбувається диференціація таких змін у вигляді м’язових, температурних реакцій тощо. Ці зміни охоплюють усі органічні функції і призводять організм до стану готовності, наприклад, до втечі чи нападу.

Важливо зазначити, що емоції дістають своє зовнішнє вираження і виявляються у виразі очей, в голосових реакціях (темп, тембр, висота та сила голосу) та у виразних рухах і мікрорухах: у міміці (рухах обличчя), в жестах (рухах руками), у пантоміміці (рухах усього тіла). Такі рухи в людей, які належать до однієї спільноти мають багато спільного: переживаючи радість, вони посміхаються, у гніві напружують своє тіло і нерідко стискають кулаки. Водночас виразні рухи мають індивідуальний характер: в одних людей вони можуть бути яскраво вираженими, в інших – малопомітними. Однак, і в першому, і в другому випадках через сприйняття виразних рухів ми отримуємо можливість увійти в світ емоційних переживань інших людей та розкрити перед ними свій власний світ.

Як бачимо, емоції – це складний процес, який, згідно даних К. Ізарда, охоплює три основні аспекти: 1) нейрофізіологічний, що характеризується електричною активністю нервової системи; 2) нервово-м’язовий, який визначається руховою активністю м’язів та голосовими реакціями; 3) феноменологічний, котрий виявляється як переживання, значуще для суб’єкта1.



Оскільки люди надають одним і тим самим переживанням різної цінності, у психології було введено поняття загальної емоційної спрямованості особистості. Б. Додонов охарактеризував 10 типів такої спрямованості. В основі запропонованої ним класифікації знаходиться сфера явищ, яка викликають виникнення емоцій. Відповідно до цього основними типами емоційної спрямованості особистості є:

  • альтруїстичний тип, спрямований на переживання емоцій відповідно до потреби допомагати іншим людям, приносити їм радість, турбуватися про них, брати участь у розв’язанні їхніх проблем;

  • комунікативний тип, в якого емоції виникають на основі потреби у спілкуванні: в обміні думками і переживаннями, в побудові дружніх стосунків з людьми, отриманні від них схвалення, взаємодії з ними, пізнанні інших та досягненні розуміння з їхнього боку;

  • глоричний тип – його емоції пов’язані з потребою в самоутвердженні: в досягнення визнання, піднесенні своєї цінності в очах інших людей;

  • праксичний тип, переживання якого переважно зумовлені залученням до діяльності певного виду, отриманням результатів;

  • пугнічний тип, в емоційній сфері якого переважають емоції, що спричинені потребою в подоланні небезпеки, інтересом до боротьби і виявляються у прагненні гострих відчуттів, у насолоді небезпекою та ризиком, в азарті та ін.;

  • романтичний тип – його емоції визначаються прагненням до незвичайного, таємничого, містичного, очікуванням чогось чудесного;

  • гностичний тип – визначається багатством переживань з приводу розв’язання складних пізнавальних проблем, які супроводжуються прагненням зрозуміти сутність явища, систематизувати свої знання і виявляються в інтересі до проблеми, в здивуванні, здогадах, радості від відкриття істини;

  • естетичний тип, емоції якого здебільшого пов’язані з ліричними переживаннями, насолодою від краси того чи іншого об’єкта;

  • гедоністичний тип – характеризується спрямованістю на переживання емоцій від задоволення органічних потреб та близьких до них потреб в тілесному та духовному комфорті;

  • акизитивний тип, налаштований на переживання емоцій, породжених інтересом, прагненням до накопичення, колекціонування, привласнення певних об’єктів, примноження їхньої кількості.

В емоційній сфері особистості ці емоції виявляються по-різному. В силу індивідуальної специфіки та виховання одні емоції можуть бути актуальними, інші – ні. Так, для представників холеричного темпераменту характернішими (порівняно з меланхоліками) є глоричні та пугнічні емоції. Внаслідок виховання можна зменшити інтенсивність переживання гедоністичних емоцій та посилити значення праксичних переживань, які спонукають до активної та плідної діяльності. Згідно висновків Б. Додонова, кожна людина має свою емоційну мелодію – загальну емоційну спрямованість, що вирізняється порівняно постійними для неї емоційними переживаннями. Саме вона визначає вибірковість ставлення людини до природи, мистецтва, інших людей1.

В класифікації, запропонованій В. Семиченко, охарактеризовано різновиди фундаментальних емоцій – стійких утворень, кожне з яких має свою програму і виникає внаслідок дії вроджених механізмів. До них належать:



  • інтерес-хвилювання – позитивна емоція, яка спонукає творчі прагнення людини, розвиток навичок та умінь, стимулює допитливість, активізує пізнавальні процеси;

  • радість – позитивне емоційне збудження, що виникає внаслідок задоволення актуальних потреб, а також у випадках послаблення чи позбавлення від негативних емоцій;

  • горе-стражданнянегативна емоція, котра з’являється внаслідок життєвих втрат і може переживатися як жаль до себе, самотність;

  • гнів негативна емоція, яка переживається переважно у формі афекту і виникає через перепони на шляху задоволення виключно важливої для суб’єкта потреби, мобілізує сили, викликає відчуття власної правоти;

  • відраза негативний емоційний стан, викликаний об’єктами, взаємодія з якими відбувається з відхиленням від визнаних суб’єктом норм і правил;

  • презирство негативний емоційний стан, який відображає втрату значення іншої людини або цілої групи людей, переживання суб’єктом своєї переваги порівняно з ними; виникає внаслідок невідповідності життєвих позицій, поглядів і поведінки людей (останні сприймаються суб’єктом як неприйнятні, невідповідні його моральним нормам та естетичним критеріям);

  • сором негативний емоційний стан, який полягає в усвідомленні невідповідності власних думок, вчинків, поведінки, зовнішності очікуванням інших людей та власним уявленням про належне; сором мотивує бажання заховатися, уникнути спілкування з людьми;

  • провина негативна емоція, яка виникає внаслідок невідповідності між очікуванням з боку інших людей та реальною поведінкою суб’єкта, що призводить до порушень морально-етичного характеру, за які суб’єкт вважає себе відповідальним;

  • страх негативний емоційний стан, який виникає внаслідок отримання суб’єктом інформації про реальну або уявну небезпеку1.

Страх – це найсильніша негативні емоція, що виступає в ролі своєрідного захисного механізму і в динаміці виявляється в формі: а) тривоги, викликаної майбутньою загрозою; б) переляку – стану усвідомлення небезпеки та відсутності готовності до захисту; в) власне страху стану повної дезорганізації психологічної структури особистості; г) жаху – посилення дезорганізаційної функції, що може призвести до деструкції механізмів відображення, деградації особистості, руйнування організму.

Структура емоційної сфери людини є досить складною. Характеризуючи її елементи, варто передусім згадати про такий вид емоційного реагування, як емоційний тон відчуттів. Це емоційна реакція, яка пов’язана із переживання фізичного задоволення чи незадоволення у ході того чи іншого відчуття: приємний або неприємний колір, запах, смак, звук тощо. Емоційний тон відчуттів виконує декілька функцій: по-перше, дає змогу зорієнтуватися у характері впливу (безпечний чи небезпечний); по-друге, надає інформацію про задоволення чи незадоволення певної біологічної потреби; по-третє, дає змогу знайти ті форми поведінки, які сприятимуть отриманню задоволення.

На відміну від емоційного тону відчуттів такий елемент, як емоційний тон вражень зумовлений переживанням людиною задоволення чи незадоволення від процесу сприйняття, інтелектуальної діяльності, спілкування. Це явище може виникнути від безпосереднього впливу подразника, так і внаслідок його опосередкованого впливу, зокрема спогадів.

До числа важливих елементів емоційної сфери належать такі емоційні стани, як настрій, афект, фрустрація, стрес.



Настрій – це загальний емоційний фон, що може виявлятися у таких виокремлених Б. Паригіним різновидах, як: а) ситуативний настрій, що залежить від кожної ситуації життєдіяльності людини; б) актуальний настрій, викликаний переживанням актуальних проблем; в) константний настрій, зумовлений психологічними особливостями самої людини: її спрямованістю, темпераментом тощо2. Люди переважно зважають на найзагальніші характеристики настрою і визначають його, як хороший (стенічний) та поганий (астенічний).

Найбільш мінливим є ситуативний настрій, який виникає під впливом будь-яких, навіть незначних життєвих обставин: зустрічей з людьми та змісту спілкування з ними, результативності власних дій, змін погоди, стану працездатності та здоров’я в даний момент часу. Причинами актуального настрою є важливіші життєві події, які зберігають своє значення протягом певного часу: підготовка до прем’єри, важлива зустріч, одруження.

Люди реагують на них по-різному залежно від своїх індивідуальних особливостей. Так, в одного участь у прем’єрі викликає піднесення, в іншого – занепокоєння, пригнічення. Одні не втрачають рівноваги в будь-якій ситуації, а в інших емоційний стан погіршується через дрібниці. Такий стан, що є характерним і відносно сталим для кожної людини, називається константним настроєм.

Афект – це реакція на екстремальні ситуації, які людина не може розв’язати і які характеризуються вибуховим характером виникнення, високою інтенсивністю та бурхливістю переживання, короткотривалістю, зниженням рівня свідомого контролю; виявляється у вигляді позитивних (піднесення, наснаги, ентузіазму, сміху) та негативних (лють, гнів, жах, розпач) емоцій. Після афекту людина переживає знесилення, байдужість, нерідко каяття в скоєному.

Фрустрацією називають стан втрати надій та життєвих перспектив внаслідок неможливості подолання життєвих труднощів. До числа фрустраційних емоцій належать: образа (реакція на несправедливе ставлення), розчарування (реакція на те, що не збувається певна бажана для людини подія), сум (реакція на розлуку з іншою людиною, на самотність, на невдачі у досягненні мети), туга (тривога у єдності з сумом та зневірою), горе (глибокий сум з приводи втрати життєвого цінного та необхідного), гнів (обурення, злість).

У стані фрустрації людина не бачить сенсу в своєму теперішньому житті, заперечує його привабливість у майбутньому. Ці негативні переживання є досить тривалими і неоднозначно позначаються на поведінці, котра може бути як депресивною, зумовленою прагненням усамітнитися та припинити всіляку діяльність, так і агресивною – виявлятися у ворожих діях щодо інших чи до себе.



Стресом є стан емоційного напруження, що з’являється внаслідок дії негативних чинників, котрі загрожують організмові людини. Ці чинники призводять до його підвищеного навантаження.

Проблема стресу є однією з особливо актуальних. Адже до основних стресорів (факторів стресу) належать передусім життєво важливі події, які суттєво впливають на всю емоційну сферу особистості. Нині число таких подій помітно зросло: став потужнішим потік інформації, призначеної для засвоєння та реагування, посилилася інтенсивність життя, збільшилася кількість труднощів та небезпек (матеріальних, екологічних, психологічних), з якими стикаються люди. Так, за 100-бальною шкалою значущості стресу, смерть найближчої людини оцінюється в 100 балів, розлучення – в 73 бали, смерть члена родини – в 63 бали. Викликають стрес і приємні події. Наприклад, стресове значення одруження відповідає оцінці в 50 балів, вагітність оцінюється в 40 балів, а перехід на нове місце навчання – в 20 балів. Встановлено, що в разі дії стресорів величиною в 300 балів реакцією на стрес у більшості випадків є захворювання.

Учені довели, що стрес можуть викликати і буденні події, дрібні життєві неприємності: запізнення на роботу, недоброзичливість окремих співробітників, невдалий сценічний костюм, погана погода та багато інших. Подолання стресу в цих ситуаціях великою мірою залежить від якості ставлення до них. Адже кожну ситуацію можна розглядати з різних сторін і знаходити в ній щось позитивне. Так, запізнення на роботу можна сприйняти як урок і зробити висновок про те, що треба планувати свій особистий час.

Найнебезпечнішим є довготривалий стрес. Нерідко він зумовлений необхідністю працювати без покликання, дискримінацією особистості з різних причини (приналежності до певної раси, нації, статі, віку, релігійної конфесії), недоброзичливою атмосферою вдома чи на роботі,перешкодами на шляху професійного зростання. Таким стресам можна протистояти, якщо людина усвідомлює свої можливості впливати на стресову ситуацію чи передбачати її. Наприклад, хвилюючись перед виходом на сцену, можна вжити певних заходів – зокрема відтворити у пам’яті план своїх дій. Стрес завдає руйнівної дії, коли ми відчуваємо себе безпорадними, нездатними щось зробити, знайти вихід з неприємностей.

До числа розповсюджених стресогенних ситуацій належать:

1) необхідність сприйняття та опрацювання великих обсягів інформації;

2) шкідливе оточення: фізичне, психологічне;

3) відсутність впевненості у безпеці: фізичній, матеріальній, психологічній;

4) несприятливий стан здоров’я;

5) самотність;

6) ігнорування або заперечення особистих досягнень з боку інших людей;

7) переслідування з боку інших людей;

8) примушування діяти всупереч власним бажанням і переконанням;

9) безпорадність, відсутність можливостей контролювати події та впливати на них;

10) відсутність стабільності та необхідність змін у діяльності, поведінці, способі життя;

11) покладена на людину висока відповідальність за результати власних дій та діяльності інших людей;

12) постійна зайнятість та відсутність вільного часу.

Ступені стресу можуть бути різними. Слабкий стрес практично не відчувається людиною і не викликає помітних фізичних, фізіологічних, психічних реакцій. Під час середнього стресу спостерігаються зрушення у соматичному та психічному станах, які мають позитивний характер: відбувається мобілізація психічної діяльності в формах посиленої зібраності, організованості, розумової активності, прискорених реакцій, активізації мовлення. Сильний (надмірний) стрес супроводжується порушення та розладом основних фізичних, фізіологічних, психічних функцій. Це виявляється у таких явищах, як надмірна тривожність, втома, відхід від свідомої творчої діяльності та переорієнтація на стереотипні дії, зростання кількості помилок внаслідок погіршення перебігу пізнавальних та емоційних процесів, порушення волі.

Залежно від індивідуальних особливостей людей, реакції їх організму на стрес мають суттєві відмінності. Одна й та ж сама ситуація може одними сприйматися однією людиною як стресова (наприклад, складне завдання під час заняття чи репетиції), а інші вважатимуть її цілком нормальною, навіть привабливою.

Якщо стрес презентувати схематично як ланцюг причинно-наслідкових зв’язків (стресор – стрес – пристосування без наслідків для здоров’я або захворювання), то ми побачимо, що перебіг стресу залежить: по-перше, від інтерпретації стресу в момент впливу на людину чинника стресу (загрозливий – нейтральний; можливо подолати – неподоланний та ін.); по-друге, від використаних нею способів подолання стресу.

До числа ефективних способів подолання стресу належать (за Т. Цигульською):


  • активна взаємодія зі стресором, або вплив на саму проблему: констатація проблеми, її всебічне вивчення, поділ на частини, пошук способів подолання проблеми чи її окремих частин;

  • зміна ставлення до проблеми, її інша інтерпретація шляхом переоцінки проблеми («не настільки все погано»), соціального порівняння («іншим ще гірше, ніж мені», або «інші переживають те ж саме, що я»), уникнення («це не проблема»), гумору («це смішно»);

  • прийняття проблеми і зменшення фізичного ефекту стресу: релаксація (розслаблення), фізичні вправи і дії, прогулянки, водні процедури, фізіотерапевтичні процедури, вживання ліків;

  • комплексні способи подолання стресу: допомога іншим, зміна способу життя, його наближення до здорового та врівноваженого, звернення до психотерапевтичної допомоги, віра у добре начало в людині, віра в Бога1.

О. Напреєнко та К. Петров пропонують ще й такий спосіб психічної саморегуляції, як творчотерапія – створення образів у ході виконання будь-якої діяльності, зокрема засобами мистецтва. Вважається, що зосередженість на цьому процесові зумовлює утворення в корі головного мозку певної домінанти, яка конкурує з конфліктною для даної людини ситуацією і сприяє лікувальному ефектові.2

Крім схарактеризованих компонентів до структури емоційної сфери належать й такі складники, як:



  • пристрасті – сильні стійкі емоційні реакції, які визначаються зосередженістю людини на певній ідеї, предметі, іншій людині;

  • почуття стійке ставлення людини до об’єктів, які належать до вищих її потреб;

  • емоційність людини – зміст, якість та динаміка її емоцій і почуттів

  • емоційний досвід людини – усталені способи емоційного реагування, певна ієрархія емоцій і почуттів.

Як бачимо, емоції є тими явищами, які неодмінно присутні в кожній життєвій події і залежно від змісту переживання впливають на поведінку людини в кожний конкретний момент її життя.

3.2.2. Почуття
На найвищому рівні свого розвитку емоції виявляються як почуття – найскладніші емоційні утворення, стійкіші і триваліші за емоції психічні явища, що мають чітко виражений предметний характер і виникають стосовно матеріальних та духовних об’єктів, які становлять вищі потреби особистості.

В почуттях узагальнено весь емоційний досвід особистості. Тому в процесі життєдіяльності вони з’являються пізніше за емоції, а їх перебіг великою мірою залежить від виховання. Поступово саме почуття стають детермінантами емоційної сфери людини.

Хоча достатньо повної класифікації цих феноменів не існує, з усієї їх сукупності прийнято виокремлювати чотири великі групи вищих почуттів: моральні, інтелектуальні, праксичні та естетичні.

Моральні почуття відображають ставлення людини до людини і до суспільства. У позитивному значенні вони виявляються як любов, повага, співчутливість, милосердність, патріотизм, відданість, обов’язковість, відповідальність, безкорисливість та ін. Існують і негативні, аморальні почуття: зневага, жорстокість, жадібність, безвідповідальність, зверхність, егоїзм, злорадість.

Інтелектуальні почуття виявляються у ставленні людини до процесу пізнання. За наявності позитивного ставлення вона переживає інтерес до знань, відкриття нового, допитливість. У протилежному випадку спостерігається відсутність пізнавальних інтересів, інтелектуальна пасивність, байдужість.

Праксичні почуття відображають ставлення людини до діяльності – це інтерес до діяльності, задоволення від самої діяльності та отриманого результату, гордість від успіхів, або байдужість до діяльності та її результатів.

Естетичні почуття відбиваються у ставленні людини до прекрасного і потворного, що пов’язано з розумінням краси, гармонії, трагічного, комічного, вишуканого, вульгарного. Естетичні почуття сприяють формуванню естетичного смаку і переживаються як естетична насолода, захоплення, відраза тощо. Переживання естетичних почуттів дає змогу виокремити в повсякденному житті гарні речі, явища, людей, вчинки, піднятися до сприйняття вищих цінностей. Почуття трагічного виникає тоді, коли людина зустрічається зі злом, яке постає у своїй потворності і перемагає (тимчасово чи цілковито) добро. Ставлячись до зла як до принципово несумісного з добром, вона переживає водночас і моральні почуття. Шукаючи способи сприяння добру, вона вдається до інтелектуальної діяльності, що викликає як інтелектуальні, так і праксичні почуття.

Надзвичайно важливим для розвитку особистості є переживання почуття комічного, яке виникає у разі невідповідності між задекларованою значущістю об’єкта (людини, події, факту, явища) та його фактичною безглуздістю, недоладністю. Разом з переживанням схарактеризованих почуттів ми вдаємося і до почуття гумору, що дає змогу побачити позитивні риси у зовні смішних подіях, вчинках, явищах. Людині також властиве почуття іронії, що полягає у протиставленні позитивного негативному, підкресленні недосконалості світу.

На переживання естетичних почуттів особливо сильно впливають природа та мистецтво. Трапляються випадки, коли в ході сприймання мистецького твору людина переживає надзвичайне емоційне потрясіння, яке спонукає її до переосмислення своїх поглядів та життєвих позицій, переоцінки життєвих цінностей та призводить до своєрідного духовне очищення – катарсису.

До особливого виду стійких та глибоких почуттів належать пристрасті. Для пристрасті характерним є те, що вона нерідко цілковито оволодіває людиною, її думками, почуттями, підпорядковує собі поведінку і вчинки. Люди, речі, події, що є предметом пристрасті, виступають як найголовніші, найцінніші в житті. В той же час інші об’єкти дійсності втрачають своє значення, вважаються необов’язковими і другорядними.

Будь-яке почуття може перетворитися у пристрасть. Це трапляється тоді, коли саме воно стає основним спонукальним чинником до думки та дії. При цьому будь-які перепони на шляху задоволення викликають образу, відчай, гнів.

У своїх крайніх проявах пристрасть може зумовити відхилення від норм, руйнування самої особистості. Так, колекціонер може вдатися до злочину, щоб здобути бажаний експонат для своєї колекції. Пристрасть до алкоголю призводить до руйнації організму і свідомості особистості. На певній стадії алкоголізму заради спиртного забуваються справи, розваги, хобі. На випивку витрачаються кошти, призначені для самого необхідного. Вже на першій стадії алкоголізму можуть з’явитися палімпсести – порушення пам’яті, що виявляються у випаданні з неї певних періодів сп’яніння. На другій стадії захворювання ейфорія після вжитого алкоголю замінюється дратівливістю, вибуховістю, незадоволенням, схильністю до агресії. Відбувається деградація особистості, що виявляється в жорстокості, брехливості, грубості, безвідповідальності, егоїзмі. А на третій стадії зникають емоційні прихильності до близьких, втрачається здатність до самокритики, з’являється асистентний синдром, який супроводжується значними соматичними та неврологічними порушеннями. Ще складніші наслідки спостерігаються через пристрасть до наркотиків – виникає виразна фізична та психічна залежність від наркотичних речовин і тяжіння до них стає таким сильним, що хворі нездатні нормально себе почувати без них.

Проте відомо, що помірні прояви пристрасті можуть бути вагомим фактором на шляху досягнення значних успіхів. Так, пристрасне ставлення до своєї професії дало світові багатьох видатних діячів науки, техніки, мистецтва.

Характерною особливістю почуттів є амбівалентність – неузгодженість декількох емоцій, які мають місце у ставленні до предмету почуття. Так, актор може любити театр і водночас хвилюватися перед виходом на сцену. Психологічним наслідком амбівалентності може бути неадекватне ставлення актора до глядачів: з одного боку він може відчувати і приймати їхнє захоплення своєю діяльності, а з іншого – нехтувати почуттями глядачів, зневажати їх. Ще одним проявом цієї якості є вразливість однієї людини щодо неадекватного ставлення до неї з боку іншої, яку вона любить.

З точки зору психології – любов розуміють як моральне ставлення до іншої людини, яке виявляється в радості від того, що ця інша існує у світі. Це безумовне прийняття іншої людини, її сутності. З втратою людини, яку люблять, втрачається і певна частина життя того, хто залишається.

Нерідко почуття любові супроводжується ревнощами – підозрілим ставленням до іншої людини, що виникає через сумніви в її вірності, або через впевненість у невірності. Ревнощі ґрунтуються на переконанні, що кохана людина повинна належати тільки суб’єктові почуття. Ревнощі супроводжуються проявами підозрілості, деспотизму, прагнення обмежити свободу іншої людини, її право на особисте життя, на задоволення власних інтересів, спілкування з навколишніми людьми. Не слід забувати, що на ревнощі нерідко страждають люди із низькою самооцінкою, невпевнені у собі. Це змушує підозрювати всіх: кохану людину у зраді, а тих, хто її оточує – у підступності та зазіханні на їхню «власність».

Досить проблематичним є визначення сутності щастя. Розуміння і переживання щастя глибоко індивідуальні. Одні вважають щастям відсутність перепон на шляху задоволення своїх матеріальних потреб, інші щасливі від свого духовного зростання, а ще інші прагнуть труднощів та повноти життя.

В. Семиченко вважає, що найгостріше щастя переживається тоді, коли задовольняються потреби людини в оптимальному поєднанні позитивних і негативних емоцій, насиченості життя різноманітними переживаннями1. Почуття щастя виникає, коли вона реалізує себе як особистість, має можливість розкрити свої численні потенціали. Абсолютного щастя не існує – в певні моменти свого життя людина може відчувати себе надзвичайно щасливою, в інші – глибоко нещасною, однак, в цілому щасливою.

В ієрархії життєвих цінностей одне з провідних місць посідає дружба, що виявляється у прихильності до певної людини, побудові інтимно-довірливих взаємин з нею.

Отримуючи негативний досвід спілкування, люди можуть переживати досить неприємні почуття: ворожість (неприязне ставлення до людей, що виявляється в емоціях гніву, відрази, презирства); ксенофобію (ненависть, спрямовану на певні групи населення: іноземців, представників певної національності чи народності); цинізм (стійке презирливе ставлення до культури суспільства, зокрема до його моральних цінностей); заздрість (неприязне, вороже ставлення до успіхів, переваг чи домінуючого становища іншої людини).

Протистояти виникненню цих почуттів можна, розвиваючи емоційну сферу в напрямі культивування позитивних переживань, зокрема почуття причетності, що ґрунтується на емпатії та усвідомленні єдності з іншими людьми, спільності цілей і завдань.

Все викладене дає змогу визначити певні характеристики емоцій і почуттів.

Якісними характеристиками емоцій і почуттів є: знак (позитивні, негативні, амбівалентні), модальність, або зміст переживання (радість, горе, смуток тощо).

До кількісних характеристик емоцій і почуттів належать: сила, глибина, інтенсивність, тривалість.

До числа загальних властивостей емоційної сфери належать:


  • здатність до переключення – можливість перенесення з одних причин переживання на інші;

  • здатність до передбачення – продукування емоційних сигналів про ймовірні наслідки майбутніх подій, що здійснюється на основі емоційної оцінки попереднього досвіду, зокрема обставин, які раніше сприяли успіхові або невдачі в певній справі;

  • утримання в пам’яті здатність протягом тривалого часу залишатися у пам’яті;

  • здатність до просторово-часового зміщення – властивість переживань зміщуватися залежно від спогадів, думок про майбутнє, переміщення у просторі;

  • динамічність, що полягає у наростанні емоційного напруження та його розрядці;

  • домінантність властивість, яка характеризується перевагою сильних емоцій і придушенні інших;

  • адаптація здатність до зниження гостроти переживань протягом певного часу перебігу емоції;

  • пластичність полягає у здатності переживати одну й ту саму емоцію з різними відтінками та навіть з різними знаками;

  • заразливість здатність людей переживати однакові стани (нудьгу, паніку, веселощі) за умови їх спілкування;

  • іррадіація можливість поширення настрою з обставин, які його зумовили на всі інші життєві обставини.

Складники емоційної сфери мають і специфічні властивості. До них належать:

  • ситуативність, або зумовленість конкретною ситуацією життєдіяльності людини;

  • предметність – наповненість емоції актуальним конкретним предметним змістом.

Головна властивість почуттів – визначеність узагальненого ставлення стосовно предмету почуття, що позначається на спрямованості активності особистості на ті чи інші дії щодо цього предмету.

Розвиток емоційної сфери особистості відбувається як процес змін у контексті:

1) включення в неї нових об’єктів (предметів, людей, явищ);

2) підвищення рівня свідомого контролю за своїми емоційними проявами та перехід до емоційної саморегуляції;

3) включення до сфери моральних переживань високих моральних цінностей і норм (відповідальності, обов’язковості, поваги, толерантності, співчутливості);

4) зміни рівня інтеграції кожного почуття (наприклад почуття любові до матері може розширитися до почуття любові до ближнього взагалі).

Розвиненість емоційної сфери визначається сформованістю культури емоцій і почуттів, а саме:


  • доцільністю емоцій і почуттів (зокрема їхніх астенічних різновидів);

  • доречністю емоцій і почуттів у тій чи іншій ситуації;

  • поміркованістю емоцій і почуттів;

  • природністю зовнішніх проявів емоцій і почуттів, їх відповідністю істинним переживанням людини;

  • відповідністю зовнішніх проявів емоцій і почуттів прийнятим у суспільстві нормам поведінки.

Розвиток емоційної сфери особистості зумовлений передусім її спілкуванням з навколишнім світом. У спілкуванні люди переживають цілий спектр почуттів: інтерес і байдужість, любов і ненависть, симпатію і антипатію. В кожному акті спілкування має місце не тільки обмін інформацією, а й обмін емоціями. Кожний момент спілкування забарвлений різноманітними переживаннями.

Оптимальність цього процесу залежить на перших етапах особистісного розвитку від якості емоційних контактів з найближчими людьми (зокрема з матір’ю). Якщо таке спілкування переривається з будь-яких причин, у дітей на ранніх етапах розвитку спостерігається порушення емоційних реакцій, що виявляється у відчаї або пасивності. З трьох років дитина потребує емоційних контактів не тільки з дорослими, а й з однолітками. Доведено, що теплі позитивні контакти в дитинстві є передумовою душевної теплоти дорослої людини. Люди, які не отримали такого досвіду, в дорослому віці можуть бути сповнені холоду та недовіри до інших.

У шкільному дитинстві відбувається пошук емоційних контактів з ровесниками. Для нормального емоційного розвитку особистості в цьому віці важливими є відносини з педагогами. Якості улюбленого учителя приймаються і наслідуються учнем. У випадку негативного сприймання педагога в учня формується загальна негативна оцінка його особистості та навчання в цілому. Навіть справедливі вимоги з боку учителя можуть сприйматися ним з упередженням.

Емоційному розвиткові особистості сприяє спілкування з мистецтвом. Сприймаючи мистецькі твори, людина починає бачити світ очима митця, осягає його ставлення до дійсності і отримує здатність переживати разом з ним біль і тугу, радість і піднесення.

Таким чином, емоційна сфера особистості забезпечує особливу якість регуляції життєдіяльності людини: від потягу до бажання, а від нього до думки та дії. Проте, як вірно зазначає Т. Кириленко, емоції і почуття визначають спрямованість діяльності особистості, але не вони є основним її регулятором. Там, де бажання недостатньо, регуляторну функцію виконує воля1.
3.3. Вольові процеси
Воля – це форма усвідомленої мотивації, спрямована на створення додаткового спонукання (чи гальмування) до соціально необхідної чи соціально контрольованої дії.

Під мотивацією розуміють процес створення мотивів – внутрішніх спонукань до дії (інтересів, намірів, бажань тощо), які зумовлюють спрямування активності особистості і виступають засобом регуляції поведінки.

Воля уможливлює:


  • регулювання людиною своєї поведінки відповідно до значущих для неї мотивів, а також гальмування інших мотивів, спонукань, намагань;

  • організацію дій, вчинків згідно зі свідомо поставленими цілями.

У вольових діях людина реалізує свою усвідомлену мету. Отже, свідома діяльність – це довільна діяльність.

Довільне фізичне напруження, довільне сприймання, запам’ятовування, увага і т.п. – це свідома регуляція, свідоме прикладання фізичних і розумових сил, спрямованих на досягнення свідомо поставленої мети.

Воля виявляється в зусиллі, у внутрішній напрузі, які переживає людина, долаючи внутрішні і зовнішні труднощі. Вольова регуляція – це особистісний рівень регуляції, що характеризується осмисленістю, тобто наявністю в ній особистісного смислу.

Суттєвими характеристиками волі є:



  • усвідомленість необхідності вольової регуляції;

  • доцільність вольової регуляції;

  • осмисленість вольової регуляції;

  • прогнозованість результатів вольової регуляції у вигляді мети;

  • взаємодія внутрішніх (особистісних) та зовнішніх (соціальних) чинників вольової регуляції.

Воля виконує дві основні функції:

  • спонукальну – що забезпечує активність особистості в досягненні мети;

  • гальмівну, яка виявляється в утриманні від небажаних проявів активності

Основним проявом волі є вольова дія. Вольові дії можуть бути простими і складними.

Проста вольова дія – це така дія, здійснення якої не потребує особливого напруження сил і спеціальної організації. Вона характеризується безпосереднім переходом від бажання до рішення та до його реалізації.

Складна вольова дія потребує значної напруги, терплячості, наполегливості. Воля людини виявляється в подоланні не тільки зовнішніх перешкод, а й внутрішніх конфліктів, породжених, наприклад, бажаннями, які йдуть врозріз з поставленою задачею.

Складна вольова дія охоплює такі елементи, як:



  • потяг – недиференційована (недостатньо чітко усвідомлена) потреба

  • бажання – чітко усвідомлена потреба;

  • боротьбу мотивів – протистояння різних за змістом потягів і бажань;

  • прийняття рішення – вибір цілі та способів її досягнення;

  • формування наміру – планування подальшої дії;

  • виконання вольової дії реалізацію мисленнєвого плану дії.

Прийняття рішення та його виконання вимагають застосування вольових зусиль – особливого форми емоційного стресу, котрий переживається як стан напруження і мобілізує внутрішні ресурси особистості, створює додаткові мотиви до дії. Застосування вольового зусилля означає перемогу особистості над собою, відмову від інших бажань та переваг.

З точки зору В. Іваннікова, механізмом вольової дії є зміна сенсу та формування особистістю додаткового сенсу дії, що відбувається шляхом:

1) переоцінки значущості мотиву (зниження значущості непотрібного та підвищенню значущості потрібного, але поки що недосяжного мотиву);

2) зміни ролі, позиції особистості – знаходження ролі, яка спонукає брати на себе відповідальність за ту чи іншу справу (наприклад, професія актора спонукає до виконання складних обов’язків, які пересічні люди не виконують);

3) передбачення наслідків небажаної дії;

4) звернення до зовнішніх символів, які нагадують про можливі наслідки дії (календаря, атрибутів діяльності тощо)1.

Сформованість волі характеризує особистість з найкращого боку і забезпечує успішність її діяльності. Основні якості вольової особистості виявляються у цілеспрямованості, принциповості, самовладанні, самостійності, мужності, наполегливості, рішучості.

Впертість, навіюваність, конформізм – ознаки безвілля. Крайній ступінь безвілля виявляється у певних психічних порушеннях, зокрема: в абулії – відсутності спонукань до дії, нездатності прийняти або виконати рішення, спричинених патологією мозку; апраксії – враженні структур мозку, що призводить до порушення цілеспрямованості дій. Найтиповішим проявом слабкої волі є лінощі, які виявляються у прагненні особистості відмовитися від труднощів, не здійснювати вольові зусилля. Психологи (А. Брушлинський, В. Зінченко, В. Мухіна, А. Петровський) вважають лінощі серйозним дефектом особистісного розвитку, свідченням безсилля, слабкості, байдужості, безвідповідальності, непристосованості людини до життя.

Сукупність позитивних вольових якостей утворюють силу волі особистості. Її можна розвинути шляхом виховання і самовиховання. Багато прикладів вольових учинків наведено в літературі, зокрема у драматичних творах. Проте в них швидше розкриваються результати розвитку вольової сфери. Сприяти такому розвиткові можна через ознайомлення людини з прийомами формування волі. Зокрема ефективним може бути виховання звички долати труднощі. Їх подолання має бути пов’язаним з досягненням визначених цілей, що краще планувати як поетапний процес розв’язання послідовних завдань та досягнення у зв’язку з цим певних перспектив. При цьому важливо обов’язково виконувати прийняте рішення.

В цілому емоційна сфера та воля утворюють її афективну сферу особистості. Емоції і почуття виконують функцію оцінки, інформують про значення того чи іншого явища для особистості, спонукають до дії, зумовлюють загальну спрямованість і динаміку її поведінки.

Емоційний процес виникає під впливом трьох типів факторів:

1) безумовні емоційні подразники викликають емоцію внаслідок природженої чутливості до них організму – на їх основі формуються первинні механізми регуляції;

2) нейтральні подразники, які дістають емоційного значення внаслідок формування умовних емоційних подразнень (наприклад, театральний реквізит викликає радісні (сумні) переживання внаслідок подій, що відбувались під час його використання) і викликають до дії складніші за попередні регулятивні механізми;

3) співвідношення подразника з установками особистості – зумовлені цим фактором переживання з’являються в разі розходження сигналу та установки.



Головне в емоційній регуляції – не так коригування впливу вже існуючих емоцій на психічне життя, а забезпечення спрямованості емоцій, їх планування. Перехід до вольової регуляції необхідний тоді, коли спонукання до дії, її інтенсивність і виразність є недостатніми з самого початку або зменшуються у процесі виконання.

Регулятивний вплив афективної сфери виявляється у психічних станах, які переживає людина.


3.4. Психічні стани
Психічний стан – це характерний для конкретного моменту часу функціональний рівень психіки, який виникає під впливом внутрішніх або зовнішніх чинників і визначає якість життєдіяльності та вияв психічних властивостей людини.

За сферою прояву психічні стани можуть реалізуватися як:



  • емоційні стани – настрої, афекти, тривога, напруга та ін.;

  • вольові стани – рішучість, готовність розгубленість та ін.;

  • пізнавальні стани – зосередженість, уважність, захоплення, замисленість та ін.

За глибиною і тривалістю виокремлюють: нестійкі (оперативні), довготривалі (поточні) та хронічні (перманентні) стани.

За ступенем усвідомлення психічні стани поділяють на менш усвідомленні (сон, дрімота) та більш усвідомлені, що виникають під час неспання (уважність, зосередженість); патологічні (зумовлені розладами особистісних сфер: дратівливість, розсіяність); змінені, що виникають під час гіпнозу та медитації; штучно викликані, які досліджуються з лікувальною метою.

Психічним станам притаманні цілісність – вони характеризують психічну діяльність у певний момент часу загалом. Психічні стани є відносно стійкими порівняно психічними процесами і водночас мінливими, оскільки змінюються з часом, мають початок і кінець, та різноманітними (виявлятися в різних формах). Психічним станам властива полярність – кожному психічному станові відповідає протилежний за змістом стан (надія і зневіра, рішучість і розгубленість, подив і байдужість, піднесення і апатія, напруження і спокій). Ці явища є типовими (визначаються однаковістю реагування на подібні для різних людей ситуації: страх, тривога в ситуації небезпеки, піднесення у ситуації успіху). Водночас людям притаманна своєрідність проявів психічних станів, що зумовлене їхніми індивідуальними особливостями, моральними рисами, ступенем засвоєння досвіду тощо.

Психічні стани зумовлюють поведінку особистості, впливають на її подальший розвиток, позначаються на діяльності. Тому вони можуть сприяти, або заважати виконанню професійних завдань.

Найважливішим для професійної діяльності є стан готовності (емоційної, вольової, пізнавальної) до її виконання, до розв’язання пов’язаних з нею завдань. Вирізняють такі рівні готовності, як:


  • настрій щодо реалізації дій;

  • ситуативна готовність, що виявляється лише в певних ситуаціях і стосовно конкретного виду діяльності;

  • постійна внутрішня готовність, яка має місце в будь-яких умовах діяльності і в будь-який час.

Досягнення необхідного рівня готовності можливе шляхом загальної попередньої психологічної підготовки до діяльності та безпосередньої психологічної підготовки до виконання конкретних завдань: активізації потрібних та подолання негативних станів. До числа негативних станів належать: фрустрація, ригідність, страх, фобії (патологічний страх як реакція на певні ситуації та об’єкти, що визначається неможливістю подолання за допомогою вольового зусилля).

Стан готовності до творчої діяльності виявляється передусім як захоплення предметом творчості, як когнітивна зосередженість на ньому, як усвідомлена необхідність виявляти вольові зусилля. Він породжує натхнення, яке спонукає до творчості і сприяє творчому розвиткові особистості.


Висновки
Психічні процеси (пізнавальні, емоційні, вольові) і стани забезпечують первинне відображення й усвідомлення дійсності та зумовлюють відповідні форми реагування, рівень працездатності та якість функціонування психіки і водночас ставлення людини до власних психічних явищ.

За допомогою пізнавальних процесів відбувається отримання безпосередніх вражень про зовнішні ознаки предметів і явищ (чуттєве відображення) та їх опосередковане (абстрактне) відображення у формі знань, гіпотез, ідей, теорій. Відображення зовнішньої сторони дійсності реалізується через процеси відчуття, сприймання, пам’яті. Осягненню її сутності сприяють процеси мислення, уяви, мовлення. Перебіг цих процесів стає можливим за умови спрямування свідомості людини на певні об’єкти в формі уваги.

Емоційні процеси відрізняють від пізнавальних тим, що зумовлюють іншу форму відображення – переживання, яке характеризує ставлення людини до того, що її оточує та до себе. Людина переживає все, що з нею відбувається. Переживання – це своєрідні сигнали про те, що в даний момент часу є актуальним для людини, які її потреби задоволені, наскільки значними є перешкоди на шляху їхнього задоволення, що є головним в даний момент життєдіяльності.

Емоції – це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Кожна людина має свою емоційну спрямованість, яка вирізняється порівняно постійними для неї переживаннями, виявляється в емоційному тоні відчуттів і вражень та емоційних станах.

На найвищому рівні розвитку емоції виявляються як почуття – переживання, які мають чітко виражений предметний характер і виникають стосовно матеріальних і духовних об’єктів, які становлять вищі потреби особистості.

Емоції і почуття – це система сигналів про все, що відбувається навколо людини і з самою людиною. Вони виконують функцію оцінки, інформуючи про значення того чи іншого явища, і позначаються на регуляції її поведінки, породжуючи потяги, прагнення, бажання. В ситуаціях, коли ці чинники є недостатньо дієвими, регулятивну функцію виконує воля – форма усвідомленої мотивації, спрямована на створення додаткового спонукання (чи гальмування) до соціально необхідної чи соціально контрольованої дії.

Емоції, почуття і воля утворюють афективну сферу особистості. Регулятивний вплив афективної сфери виявляється в емоційних станах (емоційних, вольових, пізнавальних) – характерних для конкретного моменту часу функціональних рівнів психіки, які визначають якість життєдіяльності та вияв психічних властивостей людини.

Результативність професійної діяльності зумовлює стан готовності до її виконання. Стан готовності до творчої діяльності сприяє отриманню людиною нових, оригінальних продуктів, уможливлює її творчий розвиток.


Словник основних термінів
Абстрагування – операція, яка базується на відволіканні від неістотних ознак предметів і явищ та виокремленні в них основного, головного.

Адаптація – явище зміни чутливості того чи іншого аналізатора, що відбувається під час впливу подразника.

Аналіз – розчленування складного об’єкта на частини, виокремлення в них аспектів, елементів, ознак, властивостей.

Афект – реакція на екстремальні ситуації, які людина не може розв’язати і які характеризуються вибуховим характером виникнення, високою інтенсивністю та бурхливістю переживання, коротко тривалістю перебігу, зниженням рівня свідомого контролю.

Взаємодія відчуттів – зміна чутливості аналізаторів внаслідок подразнення інших органів чуття.

Відтворення – процес відновлення збереженої в пам’яті інформації та її використання в діяльності і в спілкуванні.

Відчуття – процес відображення в психіці людини окремих якостей і властивостей предметів і явищ дійсності, що відбувається за умови їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Воля – форма усвідомленої мотивації, спрямована на створення додаткового спонукання (чи гальмування) до соціально необхідної чи соціально контрольованої дії

Емоції – загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності.

Емоційний досвід людини – усталені способи емоційного реагування, певна ієрархія емоцій і почуттів.

Емоційність – властивість, котра визначає зміст, якість та динаміку емоцій та почуттів людини.

Забування – процес, котрий відбувається як згасання зафіксованих у пам’яті образів і робить їх відтворення або утрудненим, або неможливим.

Запам’ятовування – процес закарбування нової інформації, отриманої у вигляді образів сприймання, уявлень, думок, дій, переживань та зв’язків між ними, шляхом її сполучення з інформацією, отриманою раніше.

Зберігання – процес утримання інформації в пам’яті протягом певного часу.

Ілюзія – неадекватне сприймання, що зумовлює неадекватне, викривлене відображення об’єктів, які впливають на органи чуття.

Класифікація – групування об’єктів за певними ознаками.

Конкретизація – рух думки від загального до часткового.

Мислення – психічний пізнавальний процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних зв’язках та відношеннях.

Мислення абстрактно-логічне – вид мислення, що виступає в словесній формі у вигляді абстрактних понять.

Мислення дискурсивне – вид мислення, опосередкований логікою міркувань, що є розгорнутим у часі, реалізується на чітко виражених етапах, досить виразно представлене у свідомості особистості.

Мислення інтуїтивне – вид мислення, яке реалізується на основі безпосередніх чуттєвих сприймань та безпосереднього відображення впливів явищ і предметів об’єктивного світу.

Мислення наочно-дійове – вид мислення, котре розвивається у ході практичної діяльності і визначається тим, що думка формується у процесі конкретних безпосередніх дій з предметами.

Мислення наочно-образне – вид мислення, перебіг якого відбувається в формі образів, котрі людина сприймала у своєму житті.

Мислення практичне – вид мислення, яке реалізується на підставі суджень та умовиводів, що базуються на розв’язанні практичних задач та зорієнтовані на практично ефективний результат.

Мислення репродуктивне – вид мислення, що визначається використанням образів та уявлень, які людина почерпнула з певних джерел.

Мислення творче – вид мислення, спрямований на продукування нових образів, ідей, думок.

Мислення теоретичне – вид мислення, який реалізується на основі міркувань та умовиводів під час розв’язання теоретичних задач і виступає як процес пізнання і створення законів і правил.

Міркування – низки пов’язаних між собою суджень, які використовують для з’ясування істинності певної думки, тобто її доведення чи спростування.

Мова – засіб спілкування людей один з одним, який використовується: 1) для обміну думками; 2) налагодження взаємодії; 3) виявлення своїх почуттів, намірів і ставлення до людей, явищ дійсності та подій; 4) впливу на інших людей та спонукання їх до тих чи інших учинків.

Мовлення – процес практичного застосування людиною мови з метою спілкування з іншими людьми.

Мрія – образ бажаного майбутнього, якого ще немає і може не бути саме у створеному в уявленні вигляді.

Настрій – загальний емоційний фон, який може залежати від кожної ситуації життєдіяльності людини, бути викликаним переживанням актуальних потреб, а також бути зумовленим психологічними особливостями самої людини: спрямованістю, темпераментом тощо.

Пам’ять – процес закарбування, збереження та відтворення того, що людина відображала, робила чи переживала.

Переживання – форма вияву ставлення людини до об’єкта, ситуації, іншої людини, до себе, до того, що її оточує, що вона робить і відчуває.

Пізнавальні процеси – психічні процеси, які забезпечують отримання безпосередніх вражень про зовнішні ознаки предметів та явищ дійсності, їх опосередковане відображення за допомогою набутих знань, побудови гіпотез, теорій, ідей тощо.

Поняття – відображення у свідомості людини загальних і суттєвих властивостей предмета або явища та зв’язків між ними.

Порівняння – операція, що полягає у співставленні предметів і явищ, їх властивостей та відношень один з одним, виявленні спільних рис та відмінностей між ними.

Пороги чутливості – здатність до відчуття, що визначається в межах (нижній та верхній) чутливості того чи іншого аналізатора.

Послідовні образи – продовження відчуття в той момент, коли дія подразника вже припинилася.

Почуття – стійкіші і триваліші за емоції психічні явища, що мають чітко виражений предметний характер і виникають стосовно матеріальних та духовних об’єктів, які становлять вищі потреби особистості.

Почуття інтелектуальні – почуття, котрі виявляються у ставленні людини до процесу пізнання.

Почуття моральні – почуття, котрі відображають ставлення людини до людини і до суспільства.

Почуття праксичні – почуття, які відображають ставлення людини до діяльності.

Почуття естетичні – почуття, котрі відбиваються у ставленні людини до прекрасного та потворного, пов’язані з розумінням краси, гармонії, трагічного, комічного, вишуканого, вульгарного.

Професійне мислення – інтелектуальна діяльність щодо розв’язання професійних задач.

Психічний стан – тимчасовий характерний для конкретного моменту функціональний рівень психіки, який виникає під впливом внутрішніх або зовнішніх чинників і визначає якість життєдіяльності та вияв психічних властивостей людини.

Синтез – мисленнєва операція, котра дає змогу перейти від частин до цілого, об’єднати окремі частини в якісно нове ціле.

Систематизація – об’єднання багатьох об’єктів на основі виокремлення гранично широких ознак; спосіб упорядкування знань.

Сприймання – процес, який забезпечує цілісне відображення в психіці людини предметів і явищ за умови їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Стрес – стан емоційного напруження, що виникає як реакція на дію негативних чинників, які загрожують організмові людини.

Судження – форма мислення, в ході якої утверджуються та відображаються зв’язки між предметами і явищами дійсності

Увага – вибіркова зосередженість свідомості людини на певних предметах і явищах дійсності.

Увага довільна – увага, яка виникає внаслідок свідомих вольових зусиль людини, регулюється нею і визначається цілеспрямованістю, стійкістю, організованістю.

Увага зосереджена – увага, спрямована на один об’єкт чи вид діяльності.

Увага мимовільна – зосередженість свідомості, викликана зовнішніми причинами, зокрема певними особливостями об’єктів дійсності.

Увага післядовільна – увага, яка стає мимовільною після застосування вольових зусиль для досягнення зосередженості на об’єкті.

Узагальнення – об’єднання багатьох предметів і явищ за істотними ознаками, виявленими в процесі абстрагування.

Умовиводи – виведення нового судження з одного або декількох суджень.

Уява – психічний пізнавальний процес створення нових уявлень на основі отриманого людиною досвіду.

Уява абстрактна – вид уяви, що оперує символічними чи схематичними образами.

Уява активна – вид уяви, що полягає в довільній побудові образів та зв’язків і реалізується на основі свідомо визначеного завдання в тому чи іншому виді діяльності.

Уява відтворювальна – вид уяви, що полягає у створенні образів на основі їх опису за допомогою різноманітних знакових систем: словесних, графічних, нотних, формул тощо.

Уява конкретна – вид уяви, яка оперує образами конкретних предметів.

Уява пасивна – вид, уяви, що визначається відсутністю мети у створенні уявних образів.

Уява творча – вид уяви, за допомогою якої створюються нові, оригінальні образи та ідеї.

Фантазія – вид уяви, що визначається продукуванням образів, яких немає і не може бути в дійсності.

Фрустрація – стан втрати надій та життєвих перспектив внаслідок неможливості подолання життєвих труднощів.
Запитання для самоперевірки:
Розкрийте сутність уваги. Чому увага є необхідною для перебігу всіх пізнавальних процесів?

Що таке відчуття? Охарактеризуйте різновиди відчуттів.

Що є характерним для сприймання? За якими ознаками класифікують сприйняття?

Чому сприймання не можна вважати сумою відчуттів?

Який пізнавальний процес називається пам’яттю? Які є види пам’яті?

Які є процеси пам’яті? Охарактеризуйте умови успішного запам’ятовування.

Що таке мислення? Чим відрізняється продукт мислення від продукту сприймання?

Що таке інтелект? Які є чинники розвитку інтелекту?

Якими особливостями вирізняється професійне мислення?

Розкрийте сутність мовлення і мови. Чому мова і мовлення є необхідною умовою для перебігу мислення?

Що таке уява? Які її особливості?

Який взаємозв’язок існує між уявою і творчістю?

Які є можливості для розвитку пізнавальної сфери особистості? Яке це має значення для становлення особистості митця?

Які явища належать до емоційної сфери особистості?

Які властивості притаманні емоціям?

Які Ви знаєте емоційні стани?

Розкрийте сутність почуттів.

Які вищі почуття може переживати людина?

В чому полягають регулятивні функції емоційної сфери особистості?

Яким чином можна розвивати емоційну сферу особистості?

Розкрийте значення емоцій і почуттів у діяльності фахівця театральної галузі.

Розкрийте сутність волі. Охарактеризуйте структуру простої і складної вольової дії.

Яку роль виконує воля у регуляції життєдіяльності особистості?

Які вольові якості необхідні акторові?

Що таке психічний стан? Які є види психічних станів?

Література:
Варій М.Й. Загальна психологія: Підручник / М.Й. Варій. – К.: Центр учбової літер., 2007. – 968 с.

Варій М.Й. Основи психології і педагогіки: Навч. посіб. / М.Й. Варій, В.Л. Ортинський. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 376 с.

Иванников В.А. Психологические механизмы волевой регуляции / В.А. Иванников. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 140 с.

Кириленко Т.С. Психологія: емоційна сфера особистості: Навч. посіб. / Т.С. Кириленко. – К.: Либідь, 2007. – 254 с.

Клепіков О.І. Основи творчості особистості: Навч. посіб. / О.І. Клепіков, І.Т. Кучерявий. – К.: Вища шк., 1996. – 295 с.

Когнитивная психология: Учеб. / И.В. Блинникова, А.Н. Воронин, В.Н. Дружинин и др.; Под ред.. В.Н. Дружинина, Д.В. Ушакова. – М.: ПЕРСЭ, 2002. – 480 с.

Матюгин И.Ю. Методы развития памяти, образного мышления, воображения / И.Ю. Матюгин, И.К. Рыбникова. – М.: Эйдос, 1996. – 60 с.

Основи психології / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – 4-те вид., стереотип. – К.: Либідь, 1999. – 632 с.

Психологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Ю.Л.Трофімова. – 3-є вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. – 558 с.

Рогов В.И. Психология познания / В.И. Рогов. – М.: ВЛАДОС, 1998. – 176 с.

Рогов В.И. Эмоции и воля / В.И. Рогов. – М.: ВЛАДОС, 2001. – 238 с.

Розов В.І. Адаптивні антистресові психотехнології: Навч. посіб. / В.І. Розов. – К.: Кондор, 2005. – 276 с.

Роменець В.А. Психологія творчості: Навч. посіб. / В.А. Роменець. 3-тє вид.– К.: Либідь, 2004. – 288 с.

Семиченко В.А. Психические состояния: Модульный курс: Лекции и практические занятия, задания для самостоятельной работы преподавателей и студентов. – К.: Магістр-S, 1998. – 208 с.

Цигульська Т.Ф. Загальна та прикладна психологія: Курс лекцій / Т.Ф. Цигульська. – К.: Наукова думка, 2000. – 190 с.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка