1. психологія як наука І навчальна дисципліна



Сторінка22/25
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.05 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

2. Залежно від характеру мистецької діяльності методи мистецького навчання поділяються на методи наслідування, репродуктивні і творчі методи.

Методи наслідування передбачають точне відтворення, наслідування елементів художньої виразності, акторської майстерності Вони мають допоміжний характер, оскільки використовуються з метою засвоєння мистецької техніки.

Репродуктивні методи спрямовані на точне відтворення одержаного від учителя та в процесі самонавчання матеріалу і дають змогу отримати дані про обсяг та зміст засвоєння учнями інформації.

Творчі методи уможливлюють розкриття творчого потенціалу учнів, їх самовираження і самореалізацію. Використовуючи творчі методи педагог залучає акторів до виконання ролей, постановки вистав, розробки сценаріїв тощо.

3. Врахування характеру завдань і етапів навчання дає змогу виокремити методи ознайомлення, методи роботи над художнім матеріалом та методи створення художніх образів.

Методи ознайомлення використовують на початковому етапі навчання з метою покращення сприймання мистецьких творів. Ефективність їхнього застосування забезпечується вмілою організацією педагогом процесу сприйняття художнього твору, що досягається шляхом використання пояснення, обґрунтування мети і завдань, які вирішуються в процесі сприйняття творів, а також через актуалізацію і мотивацію навчальної діяльності.

Методи роботи над художнім матеріалом є доцільними на наступному етапі мистецького навчання. Вони забезпечують зацікавлення художньою роботою за допомогою пояснення, демонстрування, організації активної роботи учнів і стимулювання їх до творчої діяльності.

Метод створення художніх образів націлений на залучення майбутніх акторів до репродуктивної творчої діяльності у ході відтворення створених раніше образів і продуктивної творчої діяльності, метою якої є формування нових образів.

4. Залежно від завдань розвитку особистісних художніх властивостей учнів використовують такі методи мистецького навчання, як:

  • Методи стимулювання художньої діяльності через актуалізацію ролі мистецтва в житті людини, усвідомлення соціального значення мистецької професії, а також розширення мистецького досвіду;

  • цілеспрямована активізація художньої діяльності, що стає можливою через створення умов, в яких учень буде постійно мати підвищений тонус, відчуватиме готовність до мистецької діяльності;

  • пролонгований художній тренінг – метод довготривалого вправляння через залучення учня до мистецтва;

  • художня психологічна підтримка забезпечується через створення позитивного психологічного мікроклімату в процесі мистецької діяльності;

  • регуляція вольових зусиль забезпечується через формування стійкої мотивації учня до мистецької діяльності і усвідомлення змісту і завдань цієї діяльності 1.

Всі методи навчання становлять цілісну систему, що зумовлює комплексне їх застосування. Обираючи методи навчання педагог має враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів, зміст і умови навчання, а також власні можливості.








        1. 11.3. Форми організації навчання та навчальні технології

Ефективність навчання залежить не лише від методів, а й від тих форм його організації, які зумовлюються зміст та спрямування спільної діяльності учасників навчально-виховного процесу.



Форма організації навчання – варіант упорядкування взаємозалежної діяльності педагога і учнів, яке характеризується змістовими, часовими, просторовими та іншими показниками.

Упродовж розвитку і становлення педагогіки мали місце різні організаційні форми навчання:



  • індивідуальна (переважала у школах давнього світу);

  • індивідуально-групова (застосовувалася для навчання різновікової групи учнів в епоху середньовіччя);

  • класно-урочна (виникла у XVI – XVII ст. у братських школах України і Білорусії як варіант роботи учителя з групою учнів одного віку та однакового рівня підготовки і є основною на сучасному етапі);

  • бел-ланкастерська система, яку розробили Е. Бел і Дж. Ланкастер, передбачає організацію процесу навчання за принципом “ланцюжка”, коли кращі учні, допомагають учителеві навчати слабших та молодших;

  • дальтон-план (був поширений в США), згідно якого класи ставали предметними лабораторіями, в котрих кожен учень самотужки виконував тижневі, місячні завдання, а вчитель виступав у ролі консультанта і помічника;

  • бригадно-лабораторне навчання було поширене в 20-ті роки XX століття на території колишнього радянського союзу – учнів поділяли на невеликі групи, які навчалися за робочими книгами і виконували підготовлені вчителем бригадні завдання.

Основною формою організації навчання, в тому числі мистецького, є урок, який характеризується такими особливостями:

  1. Це завершена, постійна і обмежена в часі частина навчального процесу.

  2. Місце уроку визначається розкладом навчальних занять.

  3. Урок проводиться зі сталим складом учнів, для яких відвідування занять є обов’язковим.

  4. Урок – це гнучка дидактична форма, оскільки забезпечує всі можливості використовувати різні методи і засоби навчальної діяльності.

Розрізняють такі типи уроків (за класифікацією В. Онищука):

  • урок засвоєння нових знань;

  • урок формування вмінь і навичок;

  • урок застосування вмінь і навичок;

  • урок узагальнення і систематизації знань;

  • урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь і навичок;

  • комбінований урок.

Приналежність уроку до певного типу зумовлена особливостями його структури. Всі уроки мають макроструктуру і мікроструктуру. За висновками В.Онищука макроструктура визначається змістом етапів уроку (мотивація і стимулювання навчальної діяльності, перевірка домашнього завдання, виклад нового матеріалу підсумок уроку). Мікроструктуру навчального заняття утворюють методи, засоби і прийоми, які в єдності використовує вчитель на відповідному етапі. Зокрема, під час вивчення нового матеріалу (цей етап входить до макроструктури уроку) його мікроструктура може складатися з сукупності методів (розповіді, пояснення, бесіди, технічних засобів для показу фільму та ігрових прийомів.

В сучасних освітніх закладах застосовують також нестандартні уроки: театралізовані, інтегровані (виклад декількох тем); міжпредметні (вивчення споріднених тем в контексті різних дисциплін); сугестопедичні (використання ефекту навіювання).

Залежно від числа учнів, з якими взаємодіє учитель всі форми організації навчання поділяються на:


  • індивідуальні (передбачають проведення навчального заняття для одного учня, нерідко використовуються в роботі з відстаючими або обдарованими дітьми);

  • групові (вчитель працює з окремою групою (групами) в межах класу);

  • колективні (педагогічний процес здійснюється в межах класного колективу);

  • позакласні заняття (семінари, практикуми, факультативи, консультації, конференції, домашня навчальна робота тощо);

  • лекції (передбачають ознайомлення з великим обсягом нового матеріалу);

  • семінарські заняття (проводяться з метою поглиблення та закріплення знань);

  • семінарсько-практичні заняття – різновид семінарів, на яких обговорюються теоретичні питання і розв’язуються практичні завдання;

  • лабораторні заняття спрямовані на проведення дослідів, на основі результатів яких формулюються висновки, здобуваються нові знання;

  • колективні художні заняття, метою яких є ознайомлення з певним видом мистецтва, вироблення умінь і навичок художньо-виконавської діяльності (наприклад, навчальна робота з театральними колективами);

  • екскурсії (заняття, що проводяться, як правило поза навчальним закладом з метою спостереження явищ, об’єктів навколишньої дійсності);

  • виконавська практика уможливлює застосування набутих знань, умінь і навичок у практичній діяльності (наприклад, виступи з концертами, лекціями, бесідами художньо-просвітницького характеру.

Під час уроку будь-якого типу використовуються різні форми (види) навчальної діяльності:

  • фронтальна, що визначається зайнятістю усіх присутніх на занятті учнів;

  • групова робота, для якої характерним є поділ учнів на підгрупи;

  • парна робота, котра передбачає спільну діяльність учнів у парі;

В системі мистецького навчання поширена така форма навчання, як мистецькі заняття (уроки мистецтва). Мистецьке заняття відрізняється від уроку тим, що, як правило, немає чітко визначених часових меж. Наприклад, репетиція перед показом вистави може тривати декілька годин. Склад учасників заняття нерідко є різновіковим та не завжди постійним

Форми організації мистецького навчання мають свою специфіку, яка визначається особливостями художнього сприймання та характером діяльності учнів, зокрема, під час їх проведення мають місце:



  1. Домінування практичної діяльності над теоретичною. Як правило, навчальна робота акторів передбачає одночасну реалізацію сформованих вмінь і навичок на практиці.

  2. Створення оптимальних умов для розвитку творчості особистості, що знаходить своє відображення в змісті навчальних завдань, які пропонує вчитель.

  3. Використання спеціальних засобів. Так, для занять театральної студії можуть знадобитися сцена, костюми, грим, спеціальне освітлення, музичний супровід, декорації тощо.

Види уроків мистецтва або мистецьких занять визначаються в залежності від їх функціонального призначення:

  1. уроки поточної художньо-творчої навчальної діяльності;

  2. уроки власне підготовки до виступу:

  • урок-репетиція;

  • урок-підготовка до вистави (урок-генеральна репетиція) 1.

Структура уроку мистецтва має такий вигляд:

  1. Організація художньої діяльності.

  2. Постановка мети і формулювання творчого завдання.

  3. Актуалізація попереднього досвіду художньо-творчої діяльності, знань і вмінь.

  4. Мотивація художньої навчальної діяльності.

  5. Активізація творчої ініціативи, самостійності.

  6. Пошук способів вирішення творчого завдання, моделювання можливих варіантів.

  7. Втілення задуму в художній образ, постановку.

  8. Підсумок і оцінювання результатів художньо-творчої діяльності.

  9. Визначення завдань для самостійної (домашньої роботи), інструктаж щодо їх виконання.

Підготовка і проведення уроку мистецтва має творчий характер, що пов’язано із специфікою змісту та засобів, які використовуються педагогом.

Процес підготовки вчителя до уроку мистецтва реалізується у два етапи:

На першому етапі відбувається попередня підготовка, яка охоплює такі напрями діяльності педагога, як:


  • робота з програмою, підручником, методичною літературою, періодичними виданнями, планування навчальної роботи на рік, півріччя, кожне заняття;

  • формулюванні мети і завдань уроку;

  • визначення змісту і обсягу художнього навчального матеріалу;

  • побудова вчителем сюжетно-драматичної канви уроку – це визначення послідовності, методичної стратегії, методів, засобів, прийомів, ключових моментів уроку, загальної логіки розвитку взаємодії вчителя і учня.

На другому етапі здійснюється безпосередня підготовка котра вимагає:

  • укладання детального плану уроку, який передбачає моделювання емоційної кривої (визначення змісту і послідовності художньо-творчих завдань і ситуацій з метою виставлення кульмінаційних акцентів на найбільш значущих позиціях);

  • підбір методів, форм, прийомів, творчих ситуацій, які буде реалізовано в ході уроку;

  • підготовка матеріально-технічного обладнання (відео-, аудіозаписів, програвачів, костюмів, декорацій, освітлення, сцени, залу);

  • перевірка готовності вчителя і учнів до уроку.

Варто зазначити, що викладені характеристики підготовчої роботи окреслюють її загальний зміст. На занятті можуть трапитися непередбачені ситуації, які вимагають від учителя винахідливості, оригінальності. Тому варто погодитися з Г. Падалкою, яка зазначає, що: “скрупульозне слідування за попереднім планом нівечить творче начало, сковує ініціативу вчителя, а надмірна непередбачувана свобода педагогічних дій руйнує планування, нівелює педагогічний сенс” 2. Отже, підготовка вчителя до уроку мистецтва буде ефективною, якщо в ній є місце як для визначення ключових позицій, так і імпровізаційних дій учителя і учнів.

Результативність процесу навчання залежить від його технологічного забезпечення. Термін “технологія” грецького походження і означає “знання про майстерність”. Технологія є діяльністю, яка реалізується відповідно до об’єктивних законів певної предметної сфери, забезпечує відповідність результату поставленим цілям. Педагогічна технологія – це педагогічна діяльність, яка базується на закономірностях педагогічної науки і забезпечує гарантований надійний результат. За її допомогою розв’язуються загальні завдання планування та організації навчального процесу.

В найширшому застосуванні педагогічна технологія

Педагогічна технологія в загальнопедагогічному розумінні педагогічна технологія торкається всього освітнього процесу з його метою, змістом і методами навчання. Окремо предметна педагогічна технологія – це сукупність методів і засобів, які використовуються для ефективної реалізації визначеного змісту навчання в межах одного предмета (методика викладання предмета). Локальна технологія забезпечує успішне виконання окремих дидактичних і виховних завдань. Персонал-технологія присутня в досвіді педагогів-новаторів. До структури педагогічної технології входять:

1) концептуальна основа організації навчального процесу;

2) змістовна частина навчання:



  • мета навчання (загальна і конкретна);

  • зміст навчального матеріалу;

3) процесуальна частина – технологічний процес:

  • організація навчального процесу;

  • методи і форми навчальної діяльності учнів (студентів);

  • діяльність учителя з керування процесом засвоєння матеріалу;

  • діагностика навчального процесу.

Педагогічні технології спрямовані на засвоєння учнями знань відповідної теми, розділу, предмета, формування моральних якостей, переконань, поглядів, світогляду, а також на розвиток інтелектуальної, пізнавальної, соціальної та інших сфер особистості. Педагогічна технологія містить в собі різновиди технологій: навчальні (дидактичні), виховні, інформаційні, поліграфічні.

Технологія навчання – упорядкована сукупність дій, операцій та процедур, які забезпечують гарантований результат в засвоєнні конкретного навчального матеріалу та виробленні конкретних умінь і навичок в межах певного фрагмента процесу навчання.

Ознаками технологічності навчального процесу є:



  • наявність адекватної мети навчання та засобів діагностування досягнених результатів;

  • доцільна структуризація змісту навчання як логічної послідовності інформаційних блоків та відповідних завдань і засобів їх розв’язання;

  • визначеність різновидів форм та засобів взаємодії учителя з учнями, учнів між собою;

  • поєднання алгоритмічної (реалізованої у визначеній послідовності) та творчої діяльності учителя.

Усі технології навчання поділяються на традиційні і нові (сучасні). До числа традиційних належать (за даними М. Фіцули) 1:

  • пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує сприймання, засвоєння учнями нового матеріалу на репродуктивному рівні; визначається використанням здобутих знань на практиці, що досягається застосуванням практичних вправ, наочності, систематичним повторенням, контролем знань;

  • проблемне навчання сприяє активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів шляхом уведення до змісту навчання проблемних завдань, використання проблемного викладу нового матеріалу, забезпечення засвоєння знань проблемним шляхом за такими етапами: створення проблемної ситуації, аналіз проблеми, висунення гіпотез;

  • програмоване навчання дає змогу використання спеціальних програмованих підручників і навчальних машин для навчання учнів за навчальними програмами, які містять інформацію у письмовому вигляді та пропонують завдання до кожного розділу чи теми;

  • диференційоване навчання дає змогу організувати навчальний процес, який враховує індивідуальні особливості, можливості та інтереси учнів (диференціювати за здібностями, професією, талантами).

Розробка і впровадження нових технологій навчання є одним із перспективних напрямів оптимізації педагогічного процесу, врахування потреб та особливостей кожної особистості. Серед нових (сучасних ) технологій виокремлюються такі:

  • особистісно орієнтована технологія навчання створює умови для соціалізації учня, розвитку індивідуальності, набуття суб’єктивного досвіду життєдіяльності, надає допомогу особистості у самопізнанні, самовизначенні, самореалізації, формуванні культури життєдіяльності, забезпечує виявлення особистісних потенціалів;

  • технологія розвивального навчання ставить за мету формування активного, творчого мислення учнів, досягнення найбільшої ефективності розвитку пізнавальних можливостей та самостійності на основі вдосконалення змісту, принципів, методів і форм навчального процесу;

  • технологія групової навчальної діяльності передбачає співпрацю учнів у малих групах для виконання навчального завдання за умови опосередкованого контролю за навчальною роботою з боку вчителя;

  • технологія формування творчої особистості побудована на основі принципів самодіяльності, самоорганізації, самодостатності, розвитку потенційних можливостей; результатом її застосування мають стати творчі здібності, високий рівень знань, прагнення до пізнання нового, усвідомлення важливості творчої діяльності.

  • модульно-рейтингове навчання дає можливість визначити позицію учня в класі (рейтинг) за результатами його успішності у вивченні логічно завершеної частини матеріалу (модуля);

  • технологія проектного навчання є однією із модифікацій продуктивного навчання і спрямована на самостійну діяльність учня, яка передбачає виконання певного виду проекту: інформаційного, дослідницького, ігрового, творчого.




    1. 11.4. Мотивація і стимулювання учіння



Розвиток і виховання ні однієї людини не можуть бути передані або повідомлені. Кожен, хто бажає до них прилучитися, має досягти цього власною діяльністю, власними силами, власним напруженням .

А. Дістерверг

Важливою умовою ефективності навчального процесу є наявність в учнів мотивів, які є необхідною спонукою до здійснення навчальної діяльності, тобто учіння. Вони можуть змінюватися у процесі діяльності і, навпаки, зберігаючи змістове наповнення, можуть впливати на характер і результат самої діяльності.



Мотиви учіння – система усвідомлених і неусвідомлених внутрішніх імпульсів особистості, які спонукають її до активної навчально-пізнавальної діяльності.

Вплив мотивів на активність особистості здійснюється через емоційно-почуттєву сферу особистості: позитивні емоції, які активізують її діяльність і лежать в основі позитивних мотивів, негативні – є підґрунтям негативних мотивів.

В педагогіці виокремлюють три основні групи мотивів учіння: соціальні, пізнавальні, професійно-ціннісні.

1. Соціальні (суспільно значущі) мотиви пов’язані із соціальним статусом особистості і бажанням закріпити його чи змінити. До цієї групи мотивів належать власне соціальні мотиви (зумовлені соціальною ситуацією, роллю, наприклад, бажання стати членом театральної трупи); комунікативні мотиви (прагнення до спілкування, набуття досвіду комунікаційної взаємодії), утилітарні мотиви, мотиви тривожності, мотиви, пов’язані з потребою у самовихованні.

Ця група мотивів є важливим чинником учіння митця. Адже суспільне визнання, любов глядачів є тим критерієм, за яким оцінюється талант і здібності акторів і режисерів.



2. Пізнавальні мотиви базуються на інтересі особистості до пізнання нового, до здобуття нових знань і значною мірою зумовлені змістом процесу навчання. У формуванні цих мотивів має важливе значення зміст навчального матеріалу, варіативність і творчий характер навчальних завдань, цікавий виклад нової теми, наявність проблемних ситуацій, використання нетрадиційних дидактичних методів, прийомів і форм.

В театральній школі рушійною силою становлення пізнавальних мотивів учіння є усвідомлення особистістю суперечності між наявним рівнем підготовки і необхідним для художньо-творчої діяльності досвідом.



3. Професійно-ціннісні мотиви пов’язані з бажанням отримати професію. Вони і формуються через визначення перспектив діяльності: актуальних (стати членом драматичного гуртка, театральної студії, грати у виставах), близьких (здобути належний рівень професійної підготовки), далеких (стати відомим актором, режисером, здобути визнання).

Мотиви утворюють мотиваційну сферу – відповідну систему мотивів особистості, яка формується, вдосконалюється і доповнюється в період здобуття освіти і зумовлює активізацію навчально-пізнавальної діяльності учня. Вона формується шляхом вироблення системи позитивних мотивів особистості, які закріплюються через мотивацію. Оскільки людина може навчатися упродовж життя (прикладом є самоосвіта, самовдосконалення актора), то мотиваційна сфера продовжує виконувати важливу роль у розвитку і формуванні особистості такої протягом всього її життєвого шляху.

Мотиви утворюються завдяки мотивації – діям, які спрямовані на активізацію нових мотивів, розкриття та залучення актуальних і пробуджених мотивів в умовах нового насиченого стимулами середовища.

Зовнішні чинники, які впливають на активність вихованця становлять собою систему стимулів учіння – сукупність зовнішніх чинників у вигляді методів, прийомів, засобів і форм заохочення та покарання, застосування яких сприяє формуванню в учнів стійких мотивів до навчальної діяльності.

Наприклад, віра режисера в талант актора, похвала його за найменші успіхи (стимул) сприяють формуванню в актора почуття обов’язку і відповідальності за власну творчу виконавську діяльність (мотив).

Стимулами учіння можуть бути:



  • похвала, винагорода;

  • можливість отримати похвалу, винагороду;

  • покарання, залякування;

  • визнання;

  • інтерес;

  • можливість задовольнити потребу (як правило, вищу за А. Маслоу);

  • змагання;

  • допоміжні засоби: музика, фільм, картини, декорації, звуки.

Вплив зовнішніх чинників (стимулів) на особистість з метою активізації та прискорення розумових, емоційних та поведінкових реакцій називають стимулюванням.

Функції мотивації і стимулювання учіння виконують передусім такі взаємопов’язані його компоненти, як потребнісно-мотиваційний, стимуляційно-мотиваційний. Перший з них забезпечує логічний синтез системи потреб і мотивів особистості, які є рушійною силою діяльності особистості. За сприяння стимуляційно-мотиваційного компонента процесу учіння здійснюється взаємозв’язок стимулів і мотивів. За умови перетворення зовнішнього стимулу у внутрішній імпульс підвищується рівень активності учня, що уможливлює досягнення ним високих результатів у навчально-пізнавальній діяльності.

Свідома поведінка переважно зумовлюється потребою, а не стимулом. Отже, зовнішні фактори (стимули) мають забезпечити формування позитивних зрілих і стійких потреб особистості учня.

Таким чином, мотивація і стимулювання процесу учіння є важливою передумовою успішної навчальної діяльності учня, здобуття ним систематизованих знань, формування повноцінних умінь і навичок, необхідних для успішної діяльності в усіх сферах суспільного життя.


1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка