1. психологія як наука І навчальна дисципліна



Сторінка21/25
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.05 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25
Тема 11. ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ НАВЧАННЯ І САМООСВІТИ ОСОБИСТОСТІ
11.1. Процес навчання
Однією із важливих умов формування повноцінної особистості є її залучення до навчання – систематичного пізнання навколишнього світу, здобуття знань про його предмети і явища, формування повноцінних умінь і навичок застосування одержаної інформації в практичній діяльності. Таких результатів можна досягнути за умови доцільної організації процесу навчання – доцільно організованої взаємодії учителя і учня, спрямованої на засвоєння учнем системи знань, формування умінь, навичок, наукового світогляду.

Різні аспекти процесу навчання досліджує спеціальна галузь педагогіки – дидактика. Вона займається обґрунтуванням змісту освіти, досліджує закони, закономірності, принципи, методи і форми організації навчання.

У розвиток і становлення дидактики чималий внесок зробили К. Гельвецій, Я. Коменський, Й. Песталоцці, Ф. Дістерверг, К. Ушинський, М. Корф, О. Духнович, В. Сухомлинський, Б. Єсипов, В. Онищук та інші.

Дидактика оперує численними категоріями, до яких передусім належать:



Навчання – двосторонній взаємообумовлений процес взаємодії педагога і учня, результатом якого є засвоєння останнім соціального досвіду у відповідності до потреб суспільства та з урахуванням його вікових можливостей.

Навчальний процес. Це поняття є значно ширшим від поняття “процес навчання”, оскільки охоплює не лише спільну діяльність педагога і учня, а й такі компоненти як: матеріально-технічне оснащення, документальне забезпечення освітнього закладу, засоби, методи і форми організації навчання.

Викладання – діяльність педагога, яка полягає в організації процесу навчання: постановці мети і завдань, викладу нового матеріалу, керівництва роботою учнів щодо засвоєння знань, перевірці та оцінці якості їхніх навчальних досягнень.

Навичка – автоматизоване уміння, яке дозволяє швидко і раціонально виконувати певні дії.

Процес навчання є складним за своєю структурою, яку утворюють такі компоненти:



  1. Цільовий компонент передбачає постановку мети і завдань навчальної діяльності, які визначаються характером навчальної дисципліни, змістом навчального матеріалу, віковими характеристиками учнів. Так, професійне навчання акторів і режисерів розпочинається з формування уміння поводити себе перед глядачами, що націлено на розв’язання таких важливих завдань:

    • навчити майбутнього актора бути нейтральним у повсякденному житті;

    • сформувати уміння втілювати задум (свій і режисерський) на сцені 1.

  2. Стимулюючо-мотиваційний компонент спрямований на поглиблення мотивації, роз’яснення мети і завдань учням, що є важливою умовою успішного навчання. Так, вагомим стимулом наполегливого навчання акторів є перспектива отримання ролі, визнання з боку педагогів та товаришів.

  3. Змістовий компонент охоплює обсяг знань, які необхідно засвоїти учню. Цей обсяг визначається навчальними планами, програмами і міститься у підручниках, посібниках, довідниках, енциклопедіях тощо. У справі підготовки акторів цей компонент є двобічним: по-перше, зміст підготовки майбутніх митців відображено в навчальних планах, програмах для відповідних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також в авторських навчальних програмах (для драматичних гуртків і театральних студій), по-друге, він визначається режисером і залежить від змісту постановки та режисерського задуму.

  4. Операційно-діяльнісний компонент включає в себе методи, прийоми, форми і засоби навчання, якими користується педагог для реалізації мети і завдань навчального процесу.

  5. Контрольно-регулятивний компонент забезпечує одержання інформації про рівень навчальних досягнень учнів, а також про труднощі і недоліки, з якими вони зустрічаються. Для майбутніх акторів цей компонент є одним із важливих, оскільки прогалини в знаннях та умінням є суттєвою перешкодою на шляху вироблення акторської майстерності, реалізації сценічного образу і втілення творчого задуму.

  6. Оціночно-результативний компонент передбачає оцінку знань та умінь учнів, здобутих у ході навчання. У ході підготовки акторів реалізація цього компоненту здійснюється через рольові пропозиції режисерів, любов і визнання глядачів.

В дидактиці функціонує так звана внутрішня структура процесу навчання: сприймання – осмислення і розуміння – узагальнення – закріплення – застосування на практиці.

Процес навчання виконує важливі взаємопов’язані функції, серед яких:



  • Освітня функція, націлена на здобуття належної освіти через засвоєння відповідної системи знань, формування умінь і навичок;

  • виховна функція, що передбачає формування у ході навчання системи суспільно значущих якостей, рис, світогляду особистості;

  • розвивальна функція, котра уможливлює розвиток різних сфер особистості: інтелектуальної, моральної, психологічної, творчої.

Перебіг навчального процесу обумовлений закономірностями навчання – стійкими, суттєвими зв’язками, які визначають залежність результатів процесу навчання від внутрішніх та зовнішніх умов.

Так, для театральної школи важливими є такі закономірності:



  • зумовленість змісту навчання вимогами професії і суспільними потребами;

  • єдність навчального і виховного процесів;

  • відповідність змісту і методів навчання віковим та реальним можливості особистості;

  • залежність результату навчання від організації систематичного повторення.

Ефективність процесу навчання залежить і від уміння педагога враховувати дидактичні принципи (принципи навчання) – основні вихідні положення, щодо його реалізації, які базуються на закономірностях навчання.

До основних дидактичних принципів належать:



  • принцип гуманності вимагає ставлення до учня як до особистості, врахування його потреб, можливостей та інтересів;

  • принцип науковості обумовлює необхідність подання учням вірогідної науково вивіреної та обґрунтованої системи знань;

  • принцип доступності містить вимогу про те, що викладаючи новий матеріал, вчитель повинен подбати про розуміння і відповідне його сприйняття учнями;

  • принцип зв’язку навчання з життям ґрунтується на вимозі щодо забезпечення можливості використовувати знання на практиці;

  • принцип систематичності і послідовності навчання передбачає системність у роботі вчителя і учнів, а також певний порядок у виконанні навчальних завдань;

  • принцип свідомості й активності учнів визначає необхідність сприяння розумінню та усвідомленню учнями знань, виявленню ними активності та управління нею з боку педагога;

  • принцип наочності пропонує використовувати наочність в навчальному процесі (натуральну – знаряддя, продукти праці, хімічні речовини, зображувальну – моделі, макети, муляжі, репродукції, картини, плакати, схематичну – карти, схеми, таблиці, діаграми, малюнки);

  • принцип міцності знань, умінь і навичок вимагає закріплення і збереження в пам’яті головних понять, ідей, правил, законів, що досягається шляхом систематичного повторення навчального матеріалу;

  • принцип індивідуального підходу до учнів передбачає врахування рівня розвитку учнів, ступеня їхньої пізнавальної активності, наявності можливостей, інтересу;

  • принцип емоційності навчання передбачає сприяння переживанню учнями тих емоцій, які активізують навчально-пізнавальну діяльність;

  • принцип індивідуальної творчості вимагає розширення досвіду творчої діяльності і передбачає реалізацію в навчальному процесі спеціальних технологій творчого розвитку особистості.

Викликають також інтерес сформульовані С. Пальчевським принципи суґестопедичного навчання:

  • принцип радості, напруженості та концентративної психорелаксації, що передбачає переживання учнями відчуття радості від змісту та процесу навчально-пізнавальної діяльності;

  • принцип єдності свідомого-парасвідомого та інтегральної мозкової активації обумовлює необхідність впливу учителя на мотиваційну сферу особистості, який використання ним настанов, інтересів, периферійних перцепцій;

  • принцип сугестивного зв’язку на рівні резервного комплексу, котрий вимагає залучення до навчального процесу невикористаних сил і резервів учня 1.

Таким чином, процес навчання є системою взаємопов’язаних між собою компонентів, передбачає врахування законів, закономірностей і принципів, які зумовлюють його ефективність та результативність.


    1. 11.2. Методи навчання


Метод навчання способи спільної діяльності учителя і учня, спрямованої на засвоєння учнями знань, формування вмінь і навичок. Структурним елементом методу навчання є прийом.

Прийом навчання – деталь методу, використання якої дозволяє підсилити ефективність процесу навчання. Наприклад, під час розповіді про технологію втілення сценічного образу може бути використаний прийом показу акторської дії, який активізує роботу вихованців.

Методи навчання поділяються на загальні (універсальні, які можуть бути застосовані у процесі викладання всіх предметів) і спеціальні (які є ефективними під час вивчення окремих предметів).

В дидактиці зустрічаються різні підходи до класифікації методів навчання:

За джерелами знань, особливостями передачі і характером сприйняття їх поділяють на: словесні, наочні, практичні (Н. Верзилін, Є. Голант, С. Петровський, С. Чавдаров).

За змістом освіти і характером пізнавальної діяльності визначають: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково пошукові, дослідницькі методи (М. Скаткін, І. Лернер).

Пояснювально-ілюстративний метод навчання передбачає передачу вчителем учневі готових знань із використанням пояснення, ілюстрування, демонстрування, виконання дії за зразком.

Репродуктивний метод навчання базується на репродуктивному характері мислення, орієнтує учня на стереотипне засвоєння та відтворення знань.

Проблемний виклад навчального матеріалу здійснюється під час проблемної лекції, проблемної розповіді, проблемної бесіди.

Частково-пошуковий метод навчання передбачає спільну діяльність, в ході якої певну частину нового матеріалу повідомляє учитель, а іншу – учні здобувають самостійно, виконуючи запропоновані завдання.

Дослідницькі методи спрямовані на активну діяльність учнів, зміст якої полягає у проведенні систематичних спостережень, дослідів, аналізі здобутих результатів, встановленні зв’язків між явищами і формулюванні висновків.

3. За логікою передачі та характером сприймання навчальної інформації методи навчання можуть бути: індуктивними, дедуктивними, традуктивними (С. Шаповаленко).

Індуктивні методи передбачають логічний перехід від одиничного до загального в процесі навчання. Наприклад, щоб навчитися зображувати певні взаємовідносини на сцені, актор спочатку вивчає окремі аспекти взаємодії з живим об’єктом, а потім застосовує отримані знання для втілення сценічного образу.

Дедуктивні методи забезпечують перехід від загального до конкретного. Зокрема, знання майбутніх акторів про сутність акторської майстерності є важливою умовою наступного формування її елементів.

Традуктивні методи передбачають рух від одиничного до одиничного через порівняння його за певними ознаками. Так, формування техніки використання невербальних засобів в театральній педагогіці здійснюється шляхом порівняння цих засобів один з одним (наприклад, елементів міміки, пантоміміки).

4. За характером викладацької діяльності педагога і вихованців виокремлюють бінарні методи, які одночасно враховують характер діяльності як учителя, так і учня (наприклад, методи мотивації і стимулювання навчальної діяльності, методи контролю і самоконтролю за результатами навчання).

Загальноприйнятою класифікацією є поділ методів на три комплексні групи (за Ю. Бабанським): методи організації і здійснення нвчально-пізнавальної діяльності, методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності, методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.



1. Методи організації і здійснення нвчально-пізнавальної діяльності передбачають одержання учнями нових знань, формування вмінь і навичок. До цієї групи відносяться такі методи:

  1. словесні, які базуються на використанні слова як головного засобу передачі інформації: розповідь (художня, науково-популярна, опис), пояснення, інструктаж, лекція, бесіда (репродуктивна, евристична), робота з підручником;

  2. наочні методи передбачають використання наочності: ілюстрування (показ картин, карт, малюнків з метою міцного засвоєння знань), демонстрування (безпосередній показ явищ з використанням приладів, проведення дослідів);

  3. практичні методи забезпечують активізацію діяльності вчителя і учнів у процесі застосування знань на практиці: вправи, досліди, власне практичні і лабораторні роботи, а також ситуаційний метод.

Нині вчені та педагоги-практики здійснюють активний пошук шляхів підвищення ефективності відомих методів навчання, впроваджують нові її різновиди. Зокрема, цікаві результати отримав один із відомих прихильників сугестопедагогіки С. Пальчевський, який на теоретичному та практичному рівнях дослідив сугестивні методи навчання: релаксопедичні і сугестопедичні. Особливістю цих методів є незвичний спосіб подання навчального матеріалу, який уможливлює на швидке запам’ятовування. Обсяг такого матеріалу значно перевищує загальноприйнятті норми. Підґрунтям для ефективного запам’ятовування є:

1) орієнтація на функціональні можливості людини у сні;

2) організація перехідних станів біоритмів і пов’язаних з ними твірних, що визначають конкретну процедуру викладу навчального матеріалу;

3) прогресивна м’язова релаксація (розслаблення) й автогенне тренування (релаксопедія);

4) сугестивні впливи (навіювання) традиційними засобами у звичайному стані свідомості (сугестопедія) 1.

Релаксопедичний метод навчання передбачає виклад нового матеріалу в ході релаксопедичного сеансу, на якому відбувається усвідомлення учнями нових знань й одночасне утворення зорово-слухових зв’язків. Спочатку педагог розповідає зміст нової теми, при цьому може бути використана наочність. Згодом він вводить учнів у стан релаксації, використовуючи музичний супровід. В ході основної частини заняття вони повторюють новий матеріал тричі у різному інтонаційному оформленні. Релаксопедичне заняття завершується виведенням учнів зі стану релаксації та виконанням вправ на застосування вивченого матеріалу.

Сугестопедичний метод подібний до попереднього, однак відрізняється наявністю активного сеансу – періоду в ході якого учні переглядають власні записи основних понять нового матеріалу і одночасно слухають пояснення 2.

Використання цих методів дає змогу позбавити учнів зайвого напруження, викликає в них інтерес до навчання, забезпечує його високу результативність.



2. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності спрямовані на формування в учнів системи мотивів до навчально-пізнавальної діяльності. До них належать:

  1. методи формування пізнавальних інтересів учнів, які впливають на емоційну сферу особистості, викликаючи інтерес і бажання здобувати нові знання: метод створення ситуації успіху в навчанні (передбачає похвалу за позитивні досягнення); метод опори на життєвий досвід (використання вчителем фактів, явищ, які учні спостерігали в житті); метод пізнавальних ігор (використання ігор, які моделюють життєві ситуації); метод забезпечення інтересу в процесі вивчення нового матеріалу (використання гуморесок, фактів з життя тощо, які викликають інтерес в учнів, привертають їх увагу).

  2. методи стимулювання обов’язку і відповідальності використовуються з метою пояснення учням громадської і суспільної значущості навчальної діяльності, обґрунтування необхідності виконання своїх обов’язків: висунення вимог і перевірки якості їх виконання, заохочення до суспільно-корисної і громадської роботи.

3. Методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності дають змогу швидко і вчасно одержати інформацію про досягнення і можливі недоліки учнів у процесі навчально-пізнавальної діяльності. Особливість цих методів полягає в тому, що вони можуть застосовуватися на всіх етапах навчального процесу. До цієї групи методів належать: методи усного, письмового, програмованого, графічного контролю, практична перевірка, самоконтроль і самооцінка.

В сучасних умовах набувають актуальності інтерактивні методи навчання. Інтерактивне навчання (від англ. – interactive learning) – навчання, яке побудоване на активній взаємодії учасників педагогічного процесу. Інтерактивні методи навчання передбачають постійну взаємодію вихованців між собою та з учителем.



Інтерактивні методи навчання – система способів діалогічної взаємодії суб’єктів навчання (учіння), спрямованих на осмислення діалогу, його “інтер”-“інтра”-“мета”-суб’єктні плани 3. Під інтерсуб’єктним планом розуміється зовнішній діалог, під інтраметасуб’єктним планом – внутрішній діалог. Метасуб’єктний план складають суспільні норми і цінності.

У ході використання цих методів педагог виступає як організатор процесу навчання, консультант, фасилітатор (натхненник). Результати навчання досягаються взаємними зусиллями учасників навчання. Учні беруть на себе відповідальність за результати навчання.

Інтерактивні навчальні методи поділяються на дві групи: методи кооперативного навчання і методи групового навчання. До першої групи відносяться такі з них, як: робота в парах, робота в малих групах (“ажурна пилка”, “синтез думок”, “коло ідей”).

Робота в парах є особливо ефективною на початкових етапах навчання. Цей метод дає вихованцям можливість обговорити варіант рішення проблеми з партнером і лише потім презентувати свої думки перед групою. Це сприяє формуванню вміння висловлюватись, вміння переконувати і вести дискусію.

Робота в малих групах є ефективною для вирішення складних проблем, які потребують врахування думки усіх членів колективу. Важливими етапами такої роботи є обговорення змісту проблеми в малих групах і презентацію результатів колективної діяльності. Залежно від змісту та мети навчання можливі різні варіанти організації роботи груп:

Ажурна пилка” дає змогу опрацювати велику кількість інформації за короткий проміжок часу. З цією метою створюють 2 – 3 групи, які вивчають та обговорюють визначену тему. В кожній навчальній групі розподіляються ролі: ведучий (слідкує за часом), контролер (перевіряє якість засвоєння учнями своєї групи навчального матеріалу, ставлячи запитання). Після роботи в групах відбувається перерозподіл груп таким чином, щоб у кожну новостворену групу потрапив представник дочірньої групи. У нових групах відбувається обмін інформації з кожної теми. Потім кожен учасник повертається у початкову групу і ділиться отриманою інформацією.

Синтез думок”. Цей метод передбачає об’єднання вихованців у групи і виконання спільних завдань. Після прийняття групового рішення учні передають свій варіант розв’язання проблеми іншим групам, які доповнюють його своїми думками, заперечують те, з чим не погоджуються.

Коло ідей”. Результатом застосування цього методу є розв’язання гострих суперечливих питань і складання списку ідей. Зміст роботи полягає у виконанні малими групами одного і того ж завдання, яке складається з декількох питань (позицій), які вони презентують по черзі.

До другої групи інтерактивних методів навчання належать такі, що передбачають спільну (фронтальну) роботу всього колективу вихованців: “мікрофон”, “незакінчені речення”, “мозковий штурм”, “синектика”.

Мікрофон”. Цей метод надає можливість кожному, по черзі висловити власну думку чи позицію, відповідаючи на запитання. Після того як всі учасники запропонували своє рішення проблеми проводиться підведення підсумків усіх ідей.

Незакінчені речення”. Робота із використанням цього методу спрямована на формування умінь правильно будувати речення, вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити по суті й переконливо. Зміст його полягає в тому, що вихованцям пропонуються незавершені речення-відповіді на поставлені запитання. Завдання учнів – продовжити речення так, щоб їх зміст відображав вирішення завдань.

Мозковий штурм” спонукає вихованців проявляти уяву та творчість, дає можливість вільно висловлювати свої думки. Його зміст полягає у зборі якомога більшої кількості ідей щодо розв’язання проблеми, які фіксує ведучий. При цьому не допускається критика і коментар ідей. Наприкінці проводиться обговорення і вибір перспективних пропозицій.



Синектика є модифікацією мозкового штурму. Під час його використання знімається заборона на обговорення інших проблем. Теми можуть змінюватися і доповнюватися, відходячи час від часу від початкової. Пошук шляхів розв’язання проблеми здійснюється усіма учасниками, котрі пропонують для цього різні ідеї.

Для професійної школи, зокрема, театральної, актуальними є спеціальні методи, або методи мистецького навчання. За визначенням Г. Падалки, методи мистецького навчання – упорядковані способи взаємопов’язаної діяльності вчителя і учнів, спрямовані на розв’язання художньо-навчальних і художньо-виховних завдань.

Автором запропоновано таку класифікацію методів навчання мистецтва:


  1. За джерелами передачі та характером сприйняття художньої інформації вони поділяються на словесні, демонстраційно-образні, художньо-творчі (практичні).

Словесні методи мають важливе значення в системі мистецької освіти. До них належать: лекція, розповідь, бесіда, пояснення, обговорення, коментар, вербалізація художнього змісту образів.

Розглянемо методи навчання, які є важливими для підготовки акторів.



Пояснення спрямоване на розкриття сутнісних характеристик художніх образів, засобів і способів їх втілення на сцені. Цей метод допомагає усвідомити зміст акторської майстерності та її складових.

Бесіда – метод, який дає змогу одержувати зворотну інформацію від учня про рівень розуміння навчального матеріалу, а також про його інтереси та можливості. Бесіда є важливим методом втілення художнього образу в процесі реалізації режисерського задуму. Це є підставою для виокремлення таких видів бесіди: внутрішня (діалог із самим собою), відкритий діалог (спілкування між двома учасниками), полілог (обмін інформацією між трьома або більшим числом суб’єктів спілкування).

Обговорення сприяє формуванню інтересу учнів до навчання, умінь захищати власну позицію, висловлювати думки, погляди, переконання. Цей метод забезпечує посилення впливу театрального колективу на розвиток і формування особистості. Під час обговорення з’ясовується також результативність впливу засобів мистецтва на особистість, а також її ставлення до мистецтва.

Коментар супроводжує виконання вправ, пошук шляхів розв’язання задач. Цей метод використовується з метою здійснення поточного контролю за навчально-пізнавальною діяльністю учнів, що сприяє вчасному виявленню та запобіганню недолікам і помилкам. Зокрема,

Вербалізація змісту художніх творів зорієнтована на осмислення і розуміння учнями змісту і особливостей художнього образу, осягнення їх смислового наповнення. Для цього сприйняття учнями художнього твору супроводжують словесним поясненням.

До демонстраційно-образних методів навчання мистецтва належать: демонстрація художніх творів (художня демонстрація) та ілюстрування словесних пояснень художніми засобами. Художня демонстрація є одним із дієвих методів в театральній педагогіці. Зміст цього методу полягає в безпосередньому показі педагогом певних прийомів чи дій: поз, жестів, мімічних рухів тощо. Однак, в цього методу є недолік, який полягає в спонуканні учнів до наслідування запропонованого зразка.



Художнє ілюстрування застосовується для підтвердження обраних фактів, явищ, подій. Засобами художнього ілюстрування є вистави, п’єси, репродукції тощо.

До художньо-творчих методів мистецького навчання належить художнє вправляння, варіантна розробка і втілення художнього образу, інтерпретація.



Художнє вправляння – багаторазове повторення складових мистецької діяльності (декламування, жестикулювання, виконання танцювальних па) з метою їх глибокого розуміння, закріплення, вдосконалення. Оскільки за своїм змістом художня діяльність має творчий характер, цей метод сприяє формуванню первинних умінь і навичок.

Варіантна розробка спрямована на пошук оптимального рішення художнього задуму допомагає уникнути повторів, наслідування. Цей метод є ефективним за умови належного рівня підготовки акторів.

Інтерпретація дає можливість виконавцю виявити власне бачення змісту і характеру художнього образу (або твору), відчути себе у ролі постановника і оцінити власні можливості. Цей метод передбачає безпосереднє виявлення умінь і навичок актора.

Зміст імпровізації полягає в миттєвому створенні і передачі учнем художнього образу, емоцій, почуттів, переживань через відповідну форму художнього втілення.


1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка