1. психологія як наука І навчальна дисципліна



Сторінка20/25
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.05 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

10.4. Методи і форми виховання
Ефективність виховної роботи залежить від використання системи спеціальних методів, які зумовлюють зміст і специфіку діяльності педагога, а також спосіб побудови взаємодії з вихованцями з метою реалізації виховних завдань.

Методи вихованняце способи взаємопов’язаної діяльності вихователя і вихованця, які спрямовані на формування вихованості останнього.

Методи виховання поділяються на загальні (застосовуються в усіх напрямах виховання) і часткові (є доцільними для реалізації в одному із напрямів виховання).

Загальноприйняту класифікацію методів виховання запропонував В. Сластьонін. За критерієм функціональності він виділив такі їх групи: методи формування свідомості особистості, методи формування суспільної поведінки, методи стимулювання діяльності і поведінки, методи контролю й аналізу рівня вихованості.

Методи формування свідомості особистості мають на меті сприяння усвідомленому ставленню до дійсності. Результатом застосування цих методів є сформовані позитивні погляди і переконання щодо оцінки усіх сфер життя та відповідної регуляції поведінки. До цієї групи методів належать: роз’яснення, лекція, бесіда, дискусія, приклад, переконання, навіювання.

Методи формування суспільної поведінки спрямовані на організацію діяльності, спілкування та формування позитивного досвіду суспільної поведінки До них належать: педагогічна вимога (пряма, опосередкована: прохання, довіра, схвалення, осуд, недовіра, погроза), громадська думка, вправляння, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій.

Методи стимулювання діяльності і поведінки забезпечують регулювання поведінки вихованців, впливають на мотиваційну основу їхніх дій. До цієї групи належать такі методи, як: гра, змагання, заохочення, покарання.

Методи контролю й аналізу рівня вихованості включають: педагогічне спостереження, бесіду, опитування, аналіз результатів діяльності, виконання доручень, створення ситуацій для вивчення поведінки вихованців.

В сучасних умовах увагу педагогів привертають нетрадиційні, зокрема, інтерактивні методи виховання. Інтерактивне виховання побудоване на активній взаємодії учасників виховного процесу, тобто вихователя і вихованця. Систему інтерактивних методів виховання можна представити у вигляді моделі, яка включає чотири групи: інформаційно-організаційні, мотиваційно-стимулюючі, пізнавально-пошукові та регулятивно-корекційні методи (див. рис. 3.3).

Методи інформаційно-організаційної підгрупи (евристична бесіда, презентація думок, творча розповідь, інтерв’ю) сприяють збагаченню моральних знань, організації спільної діяльності вихованців та мобілізації їхньої уваги, пам’яті, мислення.

Зокрема, евристична бесіда проводиться з метою організації спільного пошуку шляхів розв’язання окресленої проблеми (орієнтовні запитання для проведення таких бесід: “Яким чином можна посилити вплив мистецтва на формування особистості?”, “Навіщо актору необхідна сценічна наївність?”). Презентація думок та їх доведення здійснюється після обговорення певних питань в малих групах, після чого добирається колективний варіант відповіді.

Використання мотиваційно-стимулюючих методів забезпечує формування стійких мотивів поведінки особистості, спонукання її до участі в обговоренні та розв’язання проблем морально-етичного змісту. До таких методів ми віднесли такі, як: мотиваційні ігри (“Виробимо правила”, “Лист до самого себе”, “Мої очікування” тощо), тренінг-стимулювання, створення емоційних ситуацій успіху (“Я можу стати кращим”, “Я вмію…”, “Ми – справжні друзі”), самопереконання, самостимулюваня, самопідбадьорювання.

Наприклад, гра “Виробимо правила” може проводитися на перших заняттях драматичного гуртка. Для цього записуються правила поведінки (на мистецькому занятті, під час репетиції тощо), які пропонують усі учасники. Правила можуть доповнюватися і змінюватися упродовж занять.

“Лист до самого себе”. Учасники пишуть лист самі до себе, у якому зазначають все, що вони мають намір зробити в ході занять, наприклад, театральної студії. Лист вкладається в конверт, адресований собі і через 2 – 3 тижні надсилається. Це допомагає ввічливо нагадати самому собі про свої забов’язання.

Для проведення гри “Мої очікування” учасники на першому занятті визначають, що вони очікують від себе, педагога, товаришів. Після проведення ряду занять опитування (усне, або письмове) повторюють. Після цього порівнюють здобуті результати.

До пізнавально-пошукових методів, належать: дискусійні розмови (“Чому так важко робити добро?”, “Чи потрібно вітатися з усіма” ін.), “мозкова атака”, ігрові ситуації, творчий аналіз результатів спільної діяльності. Вони уможливлюють активізацію пізнавальної та творчої діяльності вихованців.

Враховуючи те, що виховання є, передусім, керованим педагогічним процесом, у ході його реалізації необхідно здійснювати систематичне спостереження за вчинками вихованців, перевіряти адекватність сформованих моральних уявлень, поглядів, переконань, щоб запобігти появі негативних проявів поведінки і, за необхідності, здійснити корекційний вплив.




Педагог

Вихованець



Методи виховання





Традиційні

Інтерактивні






Формування свідомості та самосвідомості

Морально-етичні бесіда, переконання, навіювання, роз’яснення, особистий приклад педагога





Інформаційно-

організаційні

Пізнавально-пошукові


Регулятивно-корекційні



Мотиваційно-

стимулюючі






Організації діяльності та формування досвіду поведінки

Вимога, порада, натяк, прохання, довіра, громадська думка, доручення, виховні ситуації


• Евристична бесіда; • Мотиваційна гра; • Дискусійні розмови • Пошук спільних

• презентація думок • тренінг-стимулювання; • мозкова атака; ідей;



• творча розповідь; • створення емоційних • ігрова ситуація; • встановлення

• інтерв’ю; ситуацій успіху • творчий аналіз правил;

• самопереконання; результатів спільної • саморегуляція;

• самостимулюваня; діяльності; • самокорекція




Стимулювання діяльності і розвитку

Змагання, заохочення, схвалення,

гра, спілкування,
• самопідбадьорювання




Методи контролю та аналізу рівня вихованості

Педагогічне спостереження, бесіда, опитування, аналіз результатів діяльності, виконання доручень, створення ситуацій для вивчення поведінки учнів


Рис. 3.1 Система методів виховання

Враховуючи те, що виховання є, передусім, керованим педагогічним процесом, у ході його реалізації необхідно здійснювати систематичне спостереження за вчинками вихованців, перевіряти адекватність сформованих моральних уявлень, поглядів, переконань, щоб запобігти появі негативних проявів поведінки і, за необхідності, здійснити корекційний вплив.

Регулятивно-корекційні методи охоплюють такі різновиди, як: пошук спільних ідей, встановлення правил, рефлексію, саморегуляцію, самокорекцію. Так, використання методів саморегуляції та самокорекції зумовлено особливостями виховного простору мистецького закладу, де кожен вихованець працює під керівництвом педагога лише декілька разів на тиждень.

Заслуговує на увагу охарактеризований Н. Волковою генетико-моделюючий метод. Цей метод забезпечує прогнозованість і керованість виховного процесу. Його зміст полягає в інтенсифікації процесу самоусвідомлення і самозміни вихованця в контексті поставленої моральної вимоги і під впливом соціального середовища. Генетико-моделюючий метод постає як певний спосіб організації виховної дії та діяльності дитини. З боку авторитетної для вихованця людини (педагог чи батьки) висувається соціальна вимога, яка відображає принцип Я – Ти – відношення. У реалізації цього відношення робиться наголос на взаємозв’язку між “Я” і “Ти”, що уможливлює перетворення двох особистісних світів в один. Ефективності виховному процесу надає позиція співробітництва, за якої враховуються інтереси і потреби дитини, стимулюється її активність і самостійність 1. Генетико-моделюючий метод можна реалізувати в декількох інваріантах.

Інваріант 1 – формування у вихованця здатності й бажання усвідомлювати себе як особистість. З цією метою створюються виховні ситуації, які б викликали у нього позитивні емоції.

Інваріант 2 – культивування у вихованця усвідомлення цінності іншої людини. Формування такого прагнення з часом перетворюється на почуття любові до людей і виявляється в добродійних вчинках.

Інваріант 3 – формування у вихованця образу “хорошого іншого” Це здійснюється шляхом формування в нього чіткого образу товариша через залучення до спільних дій, в грі, побуті, навчанні.

Інваріант 4 – використання “ефекту генерації” у виховному процесі. Йдеться про таке спрямування виховного процесу, коли вихованцю не нав’язують чужих моральних норм і правил, а залучають його до їх активного творення.

Інваріант 5 – використання у виховному процесі “ефекту присутності” педагога, який контактує з вихованцем, спрямовуючи на нього свої духовні надбання.

Інваріант 6 – культивування у вихованця досвіду свободи самому вирішувати різні проблеми. При цьому вміння вихованця самостійно приймати рішення реалізується між двома центрами – змістом моральної вимоги і суб’єктом, який має зайняти активну позицію щодо неї.

Інваріант 7 – культивування зворушливого виховного впливу внаслідок використання таких категорій, як совість, любов до інших, піклування про них, рівень усвідомлення свого “Я”. Для цього застосовується зворушливе виховання, що постає як виховання вищої людської духовності, ґрунтується на почуттях насолоди, натхнення, осяяння 2.

Методи виховання, як правило, використовуються у системі – тобто можливе поєднання декількох методів. Наприклад, з метою виховання “суспільної самотності” в театральній школі застосовуються методи роз’яснення, прикладу і вправляння.

Вибір методу (методів) виховання залежить від:



  • мети і завдань виховного впливу на особистість;

  • вікових та індивідуальних характеристик вихованців;

  • активності та пізнавальних інтересів особистості;

  • характеру взаємодії вихованців з педагогами;

  • наявного досвіду поведінки та діяльності в різних сферах життя.

Важливим елементом методу виховання, його частиною є прийом.

Прийом виховання – це складова методу виховання, яка підсилює його ефективність в конкретній ситуації. Наприклад, в ході створення виховуючих ситуацій в якості прийомів використовуються елементи бесіди, висуваються певні педагогічні вимоги.

Дієвість методів виховання залежить від готовності педагога та рівня вихованості і активності вихованця.

На результати виховання суттєво впливають засоби виховання – предмети і явища матеріальної і духовної культури: засоби масової інформації, твори театрального, образотворчого, кіномистецтва, літературні джерела тощо.

Упорядкованість виховної роботи забезпечується через використання численних її форм. Форми виховної роботи – види і варіанти організації спільної взаємодії вихователів і вихованців, спрямованої на реалізацію мети і завдань виховання.

Виховна робота може реалізовуватися як у закладах освіти і виховання так і в позашкільних навчальних закладах для дітей та юнацтва (позашкільна виховна робота).

Форми виховної роботи класифікуються на три групи: масові, групові (гурткові), індивідуальні.

До масових форм виховної роботи належать: читацькі конференції, предметні тижні, огляди, конкурси, олімпіади, туристичні мандрівки, вечори запитань і відповідей, тематичні вечори, фестивалі, виставки літератури та періодичних видань.

Групові форми виховної роботи охоплюють: години класного керівника, роботу з періодичною пресою, гуртки художньої самодіяльності, підготовку радіо-, телепередач, випуск стінної газети, екскурсії, походи.

З масовими та груповими організаційними формами пов’язані індивідуальні форми виховної роботи: читання творів художньої літератури, філателія (колекціонування марок), нумізматика (колекціонування монет), гра на музичних інструментах.

Найчастіше виховання майбутніх діячів культури здійснюється у гуртках, клубах, які використовуються для надання різнобічної освіти і виховання учнів з метою розвитку художніх, естетичних та інших здібностей, умінь і навичок.

Одним із розповсюджених видів гуртків є колективи художньої самодіяльності та гуртки художньої творчості, в яких вихованці знайомляться із культурними здобутками українського та інших народів, залучаються до художньої творчості, займаються виконавською діяльністю (драматичні, хореографічні, вокальні, хорові, музичні, вокально-інструментальні, фольклорні, кіностудії тощо).

Таким чином, виховний процес буде ефективним, якщо у процесі його організації будуть враховані закономірності, принципи, застосовані адекватні методи, прийоми, засоби, реалізовані ефективні форми, які в своїй сукупності будуть спрямовані на формування творчої, гармонійно розвиненої особистості.
10.5. Самовиховання і перевиховання особистості
Як вже зазначалося, процес формування особистості здійснюється під впливом різноманітних чинників, які більшою чи меншою мірою визначають її спрямованість. Однак, ніяка сила не змусить вихованця діяти за правилами та вказівками, якщо він сам не проявить власну ініціативу та активність. В протилежному випадку, боячись покарання, він зовнішньо проявлятиме послух. Натомість його внутрішній світ потерпатиме від постійної боротьби суперечностей, які виникають між бажаннями і можливостями. Щоб цього не трапилося, слід пам’ятати, що виховний процес буде ефективним за умови актуалізації самовиховання, і за необхідності, перевиховання.

Самовиховання цілеспрямована і свідомо здійснювана діяльність особистості, яка спрямована на формування власних позитивних якостей, подолання негативних якостей і вироблення активної життєвої позиції.

Самовиховання тісно пов’язане з самоосвітою, яка передбачає самостійне здобуття знань, формування вмінь і навичок практичної діяльності. Адже без усвідомлення людиною значення інтелектуальної діяльності, працелюбності, наполегливості майже не можливо одержати позитивний результат виховної діяльності.

Процес самовиховання має давню історію. Ще за часів первіснообщинного ладу домінантну позицію займав той, хто активно працював над своїм фізичним розвитком, оволодівав усіма життєво необхідними уміннями і навичками.

У перших школах стародавніх країн (Єгипту, Китаю, Індії, Греції) не було чітко організованого навчання і виховання. Освіченим громадянином ставала та людина, яка чітко усвідомлювала необхідність роботи над удосконаленням своєї особистості. Так, до змісту освіти у стародавній Індії входило вивчення священних книг – вед. Ознайомлення з кожною з них вимагало кропіткої і наполегливої праці. Щоб досконало вивчити одну з вед потрібно було працювати над нею не менше 12 років.

Українська народна педагогіка зберегла чимало прикладів, коли самовиховання і самонавчання ставало важливою умовою здобуття професії. Зокрема, така форма організації навчання як челядництво передбачало навчання учня у майстра, який насправді не дуже і прагнув передавати свої цінні знання і розкривати секрети ремесла. В такому випадку лише бажання, кмітливість і талант самого учня допомагали опанувати ази певної професії.

Проблема самовиховання особистості є і сьогодні актуальною. Запорукою формування гармонійно розвиненої особистості нині є лише наполеглива праця над собою, що базується на усвідомленні важливості своїх дій та поведінки, становленні мотивації, виробленні і дотриманні програм самовиховання.

Домогтися позитивних результатів у самовихованні особистості можливо лише за умови активізації цього процесу та взаємоузгодженості педагогічних дій педагогів і батьків, що реалізується на таких етапах:


  1. Діагностико-прогностичний етап, який спрямований на з’ясування ставлення особистості до процесу самовиховання, визначення наявності мотиваційної основи для роботи із самовдосконалення, встановлення перспектив подальшого розвитку особистості, визначення змісту роботи над подоланням вихованцем перешкод на шляху до самовдосконалення.

  2. Регулятивно-спонукальний. На цьому етапі проводиться виховна робота з тими вихованцями, які вирізняються недостатнім рівнем готовності до роботи над собою. Зусилля вихователів також спрямовуються на формування спонукальних мотивів і свідомого ставлення вихованців до самовиховання.

  3. Організаційно-дієвий. Цей етап характеризується тим, що у вихованця з’являється прагнення до самовдосконалення через формування ідеалу, який він наслідує. При цьому вихованець починає усвідомлювати відмінність між собою і ідеалом, що спонукає його до самопізнання, самопереконання і активних дій над собою за таким алгоритмом:

Самопізнання самокритика самоаналіз

самооцінка самопереконання саморегуляція

Важливо, щоб обраний вихованцем ідеал був не лише позитивним, а й постійно вдосконалювався і збагачувався.



  1. На етапі самоконтролю самовиховання стає невід’ємною частиною діяльності вихованця з реалізації програми самовиховання. В цей період набуває важливого значення діяльність педагога щодо залучення вихованця до різних форм роботи (наукової, гурткової, громадської), сприяння втіленню задумів та визначенню їх ефективності. При цьому важливо дещо згорнути зовнішній контроль за діями вихованця, що стимулюватиме його до прояву самостійності та ініціативи.

Зміст роботи щодо керівництва процесом самовиховання особистості залежить від її вікових, індивідуальних особливостей, а також від змісту та умов її діяльності.

Оскільки самовиховання є специфічним видом діяльності, то методи його реалізації класифікують за такими особливим ознаками, як:



  • визначення мети і змісту діяльності: самоорганізація, самостимулювання, самонаказ, самопланування, самозобов’язання;

  • здійснення діяльності: самоспостереження, вправляння;

  • контроль і оцінка результатів діяльності: самоконтроль, самоперевірка, самозвіт, самоаналіз, самооцінка;

  • корекція майбутньої діяльності: самостійне аргументування та внесення змін в майбутні дії через формування нової мети і завдань.

На думку, за О. Рудницької, методи самовиховання є рефлексивною діяльністю особистості, яка спрямована на формування прийнятої моделі поведінки. Вони поділяються на дві групи: репродуктивні (дія за зразком, шаблоном), продуктивні (створення власної поведінкової моделі) 1.

Розв’язання проблем самовиховання вимагає педагогічної допомоги, зміст якої значною мірою зумовлений особливостями вікового розвитку вихованців.

В організації самовиховання дітей молодшого шкільного віку переважають ігрові методики, залучення до художньої самодіяльності та гурткової роботи. Важливе значення має метод прикладу. Так, вимагаючи від вихованців бути правдивим, чесним, ввічливим, наполегливим, дорослі повинні демонструвати позитивний приклад для наслідування.

Процес самовиховання підлітків вирізняється певною специфікою, пов’язаною з особливостями віку: бурхливим зростанням і розвитком організму, розпорошеністю інтересів, посиленням прагнення бути дорослими. Тому педагогічну допомогу підліткам доцільно пропонувати у формі тренінгових занять, вечорів “самопізнання”, “круглих столів”. Педагогічна допомога вихованцям юнацького віку полягає у визначенні життєвих перспектив, професійної орієнтації і має бути невимушеною, ненав’язливою.

В організації самовиховання ефективним є спеціальні практичні прийоми:


  • “рух уперед”, або привчання вихованців до планування своєї роботи на визначений проміжок часу (день, тиждень, місяць);

  • “хвилинки самокритики, взаємокритики” – усвідомлення своїх і чужих недоліків і помилок;

  • “самохарактеристика”, “взаємохарактеристика” – аналіз своїх та чужих якостей, оцінка змісту та результатів своєї діяльності та діяльності інших;

  • “морально-етичні інформаційні хвилинки” – своєрідні звіти про здійснення добрих справ, виконання громадських, колективних, шкільних доручень.

Самовиховання в театральній школі має свою специфіку. За словами Л.А. Волкова – “це процес створення самого себе”, що розпочинається, із самопізнання: “перш ніж створити в собі другу людину, – стверджує автор, – необхідно пізнати власну особистість, її особливості, характерні риси. Бути тим, чий образ відтворюєш на сцені, – бути, а не грати – ось головний зміст акторської техніки...Самовиховання радості життя, оптимізму, задоволення – є запорукою успіху акторської діяльності” 2.

Самовиховання майбутнього актора є важливим чинником формування “сценічної наївності”, що здійснюється в два етапи:

На першому етапі “створення самого себе” відбувається активна робота над вивченням свого власного “Я”, виявленням своїх позитивних і негативних рис та закріпленням позитивних якостей. Цей етап передбачає виконання завдань щодо:


    1. становлення актора-громадянина (самостимулювання до вироблення чесності, відповідальності, активної життєвої позиції тощо);

    2. формування внутрішнього “контролера”, тобто уміння аналізувати, критикувати і оцінювати свою діяльність на сцені і поза нею.

Другий етап полягає у створенні персонажув самому собі”, що вимагає від актора навчитися жити логікою почуттів і вчинків свого героя, втілитися в нього душею і тілом, перейнятися його проблемами і поведінкою.

Розвиваючи в собі позитивні якості і риси актор отримує змогу передати головний задум режисера, втілити головний моральний заповіт – перемогу добра над злом навіть у тому випадку, якщо персонаж є негативним.

Виховання і самовиховання тісно пов’язане з перевихованням.

Перевиховання – це активна діяльність, яка спрямована на подолання негативних якостей особистості, що виникли під впливом несприятливих умов соціального середовища (друзів, людей з негативною поведінкою, вулиці, засобів масової інформації).

Об’єктом перевиховання є певні соціально значущі відхилення, що мають місце у ході розвитку педагогічно занедбаних, важковиховуваних, неуспішних в різних видах діяльності (в тому числі навчальній) вихованців. Результатом перевиховання є виправлення відхилення. Він не буде ефективним в тому випадку, якщо учень не приймає умови педагога і не виявляє активності і самостійності.

Методика роботи з перевиховання включає такі етапи:


  1. Діагностування вихованця з метою виявлення недоліків і позитивних сторін поведінки і діяльності, укладання програми перевиховання.

  2. Реалізація програми виховної роботи, значення якої ще не зовсім усвідомлюється вихованцем.

  3. Упровадження вже визнаної і прийнятої учнем програми роботи. Цей етап ще називається переломним, оскільки дитина вже починає виявляти самостійність і активність, добровільно виконуючи свої обов’язки і доручення (хоча раніше така поведінка їй не була притаманною).

Перевиховання має реалізовуватися відповідно до таких принципів, як:

  • гуманне ставлення до педагогічно занедбаних і важковиховуваних вихованців;

  • адекватне позитивне ставлення до всіх вихованців, незалежно від їх поведінки;

  • інтегроване використання методів переконання, навіювання і примусу, а також методу педагогічного вмовляння;

  • віра в учня – згідно цього принципу педагог одержить високі результати у тому разі, якщо покладатиме надію на перевиховання і сам буде переконаний у можливості виправлення школяра;

  • співробітництво, що передбачає організацію спільної взаємодії педагога і учня, унаслідок якого досягаються заплановані результати;

  • стимулювання і мотивація позитивної поведінки і діяльності, що є основою у здійснення перевиховання, оскільки переконаність самого вихованця у необхідності змін його поведінки, діяльності, стійка мотивація вчинків і дій дасть змогу закріпити нові якості особистості.

Зазначимо, що у професійному вихованні процес перевиховання виступає домінантою в роботі з майбутніми акторами, які мають професійно небажані якості (наприклад, є незібраними, недисциплінованими, безвідповідальними, нечесними тощо).

10.6. Мистецтво як засіб виховання особистості
Згідно Національної доктрини розвитку освіти України в XXI столітті головною метою національного і громадянського виховання є успадкування духовних надбань українського народу, формування розвиненої духовності, художньо-естетичної культури. Одним із засобів досягнення цієї мети є мистецтво.

У ході історичного розвитку і становлення культури синкретичне мистецтво розділилося на самостійні різновиди, представлені в таких формах, як: автономні (танець, музика, образотворче мистецтво), інтегровані (архітектурні комплекси, концерти творів мистецтва, конкурси талантів), монолітні (кіно, театр, мультиплікація).

Мистецтво впливає на інтелектуальну, пізнавальну, моральну сферу особистості, що в свою чергу є підґрунтям для формування в неї здібностей, потреб і є важливим засобом виховання ціннісного ставлення до себе і навколишнього світу. Театральне мистецтво з давніх-давен виконувало важливу роль у формуванні і розвитку творчих здібностей, естетичної свідомості особистості.

“Прекрасне пробуджує добре, – стверджував К.Д. Ушинський, – збудіть у людини щирий інтерес до всього корисного, високого і морального і ви зможете бути спокійним, що вона завжди збереже людську гідність. У цьому повинна бути мета виховання і навчання” 1.

Використання театрального мистецтва як педагогічного засобу здійснювалося ще до нашої ери. Так, у ІІІ столітті до нашої ери в Стародавній Греції у вищій риторській школі застосовували мистецтво драматургії.

Через театр здійснювався виховний вплив на натовп. У педагогічних трактатах того часу часто зустрічаються імена визначних драматургів Евріпіда, Есхіла, Софокла. Їх твори мали виховне значення, оскільки пропагували високі моральні чесноти і, водночас, засуджували такі моральні пороки, як недбальство, неробство, брехливість, здирництво тощо.

У навчальних закладах західної Європи XII-XIII століття провідною формою навчання був драматичний гурток. Беручи активну участь в інсценізації різних сюжетів учні не лише здобували нові знання, а й пізнавали зміст добра і зла, возвеличували чесноти (милосердя, правдивість, порядність), засуджували розпусту і антиморальні дії, що сприяло формуванню в них позитивної світоглядної позиції.

Одним із видів шкільної драми на Україні був вертеп, привнесений польськими ученими-монахами. Це був своєрідний ляльковий театр, де на верхньому поверсі демонстрували релігійні вистави, а на нижньому – народні інтермедії. На той час театр виконував не лише розважальну і рекреаційну функції, а й навчав і виховував дітей та молодь.

Шкільний театр зберігав свій вплив упродовж XVIII – початку XIX століття. Важливого значення мистецтву, в тому числі театральному, надавав засновник дидактики Я. Коменський. У своєму творі “Закони добре організованої школи”. Він зазначив, що мистецтво потрібно використовувати “для розвитку уваги, реакції, уміння рухатися, тримати обличчя, руки і все тіло відповідно до обставин, уміння володіти голосом – словом, в усіх випадках поводити себе пристойно й при цьому бути далекими від усілякої дерев’яної сором’язливості”2. Видатний педагог пропонував готувати і показувати вистави чотири рази на рік відповідно до знаменних дат або свят. У них повинні були брати участь всі без винятку учні.

Значний виховний потенціал вбачав в театральному мистецтві А. Макаренко, який вважав театральний колектив оптимальною формою впливу на розвиток і формування особистості через загальну підпорядкованість вихованців загальній меті – підготовці вистави, в якій вони були активними учасниками. На його думку, театральний колектив є ефективною формою виховної роботи і, водночас, – оптимальним засобом формування моральності і поведінки особистості.

Пильну увагу театральному мистецтву приділяв В. Сухомлинський. Так, у Павлиській середній школі, якою керував Василь Олександрович, було відкрито два драматичні гуртки казок. Ними керували старшокласники. Підкреслюючи значущість цього засобу виховання В. Сухомлинський писав: “Тут проявляються й розвиваються інтереси, збагачується духовне життя особистості не тільки в естетичному, а й у моральному, емоційному, інтелектуальному відношеннях. Тут здійснюється один з тих чутливих і ніжних дотиків до серця і розуму вихованців, без яких неможливе життя первинного колективу як духовної єдності” 1.

Справді, споглядання, вивчення і втілення художніх творів дає змогу створити оптимальні умови для засвоєння національних цінностей. Театральне мистецтво має широкі можливості для формування інтелектуальних, естетичних та моральних якостей особистості.

Виховний вплив на особистість мають такі форми роботи, як театральні гуртки, студії, театральні виховні заходи: вечори художньої творчості та самодіяльності, конкурси, вікторини, ярмарки, інсценізації, свята. Діяльність, пов’язана з постановкою вистав, сприяє залученню дітей і молоді до культурних надбань, забезпечує формування світогляду, творчості, емоційності, сприяє розкриттю і реалізації їхнього внутрішнього потенціалу.

Виховний потенціал театрального мистецтва глибше розкривається завдяки синтезу різних видів мистецтва. Адже мистецтво театру є комплікованим явищем, яке не існує саме по собі, а складається з інших видів мистецтва: музичного, хореографічного, образотворчого.

Засобами музичного мистецтва забезпечується музичне оформлення вистави, що значно підсилює дієвість художнього образу. Завдяки хореографії створюються емоційно наповнені пластичні образи героїв та їхніх взаємовідносин. За допомогою засобів образотворчого мистецтва стає можливим вплив на візуальне сприйняття вистави через оформлення костюмів, декорацій, використання бутафорії, гримування. Кожен з цих видів мистецтва стає складовим компонентом єдиного цілісного полісенсорного впливу на емоційно-чуттєву сферу глядачів.

Педагогічний вплив хореографічного (танцювального) мистецтва мав місце з прадавніх часів. Так, мисливські танці сприяли практичній підготовці до полювання, військових дій. Їх виконання вимагало дисциплінованості, відповідальності, старанності. У танцях виховувалося почуття солідарності, розвивалася чіткість і вправність рухів, витривалість. Військовий танець використовувався не лише для виклику на бій, а для того, щоб підняти бойовий дух у війська, зробити воїнів сміливими і відданими.

У стародавньому Китаї військові танці були невід’ємною складовою змісту навчання та виховання дітей аристократії і членів імператорської родини.

У гімнасіях стародавньої Греції обов’язковим предметом був військовий танець. Пірихій, тобто інсценізація бойових дій із використанням декорацій, до якого готували учнів. Він мав розважальне, естетичне і виховне значення.

У Римській імперії військові танці були священими. Їх виконували салії з метою згуртування людей, пробудження войовничого духу, сміливості.

Для українського козацтва (XIV-XIII століття) бойові танці (Козак, Гопак, Гайдук, Голубець) було ознакою мужності і зрілості, готовності до бойових дій, сформованості характеру і відваги.

Нині хореографічне мистецтво є вагомим засобом виховання особистості. Значення танцю виявляється у його можливості приносити естетичну насолоду, виховувати естетичні смаки, потреби, формувати емоційність, чутливість, позитивне ставлення до навколишнього світу.

На думку, О. Отич, танець викликає позитивні почуття, акумулює в собі естетичні норми і є причиною глибинних психологічних зрушень особистості – катарсису, завдяки якому формується внутрішній світ людини.

Виконання танців в ансамблі виховує почуття відповідальності перед партнерами, колективізм, взаємодопомогу, оскільки від якості виконання кожним танцюристом залежить успіх всього колективу.

Таким чином виховне значення танцю виявляється у тому, що в процесі його виконання чи споглядання людина засвоює суспільні норми, звичаї, традиції.

Важливе значення для естетичного виховання, формування естетичних потреб, смаків, естетичної культури в цілому відіграє образотворче мистецтво.

Впливаючи на внутрішній світ особистості, воно відкриває їй можливості до повноцінного сприйняття прекрасного, налаштовує на позитивне ставлення до довкілля, змушуючи замислитися над сенсом буття.

Спілкування з образотворчим мистецтвом, забезпечує глибину і різноманітність чуттєвих контактів, задовольняє естетичні і моральні потреби, втілюючись в інтересах, поглядах, переконаннях, також впливає на мотиви і спрямованість поведінки та діяльності кожної особистості.

Музичне мистецтво найбільшою мірою презентує естетичну, морально-етичну, соціальну культуру і навіть правову сферу конкретного народу чи людства. Воно є вкрай важливим для педагогічного процесу в контексті формування системи ціностей, світогляду і поведінки особистості.

Музика, пісня є виразником волі, духу, правди, щастя, любові до Батьківщини, поваги до батьків, культурних надбань. Вона репрезентує і в доступній формі доносить до свідомості людей виплекані суспільством цінності та ідеали. У музичній пам’яті акумульовано знання з історії, рідної мови, звичаїв, традицій і обрядів, які є могутнім засобом виховання дітей та молоді.

Оскільки музичне мистецтво, музично-пісенні традиції тісно пов’язані з історією, ідеалами й цінностями суспільства, то вірогідно констатувати виховне значення музики для формування таких якостей, як патріотизм, громадянськість, сміливість, чесність, відповідальність, сили волі тощо. Засобами музики культивуються почуття, що визначають ставлення однієї людини до іншої: любов, повага, відданість.

Отже, мистецтво у всіх своїх формах і проявах реалізовує виховну функцію через:


  • розвиток емоційно-логічного сприйняття навколишньої дійсності;

  • формування естетичних смаків, ідеалів, поглядів, переконань, естетичного ставлення до явищ і предметів навколишньої дійсності;

  • стимулювання пізнавальної активності та самостійності, розвиток творчих здібностей та вмінь;

  • пробудження здатності відчувати настрій, інтереси, потреби і бажання інших;

  • формування уміння втілювати та передавати художній образ, задум у продуктах творчої діяльності;

  • розвиток здатності особистості до сприйняття цілісної картини світу, прагнення до збереження, відтворення та примноження культурної спадщини українського народу та світу загалом.

У контексті забезпечення виховного впливу на особистість викликають інтерес праці та практичні здобутки польських учених і педагогів І. Войнер, С. Оссовського, Х. Радлінської, Б. Суходольського, С. Шумана.

Так, Б. Суходольський, вважав, що мистецтво має бути вплетене у щоденне творче, змістовне та аксіологічно спрямоване життя. За таких умов здійснює процес самореалізації особистості, визначаючи зв’язок естетичних переживань людини з працею, сенсом життя, поглядами і переконаннями.

Автор виокремив три виховні функції мистецтва:


  1. гносеологічну, яка робить можливим багатосторонне і глибоке пізнання навколишнього середовища і свого місця і ролі в ньому;

  2. рекомпенсаційну, що заповнює пустоти у повсякденному житті через реалізацію здібностей і можливостей в художньо-творчій діяльності;

  3. емоційну вразливість, котра реалізується через вплив на емоції і почуття людини, змушуючи її замислитися над проблемами, змістом і сенсом життя1.

Свої думки з приводу естетичного виховання висловлював С. Оссовський який вважав, що мистецтво треба використовувати для формування позитивних якостей і переконань особистості.

Роль мистецтва у вихованні особистості автор пов’язує з такими наслідками його впливу, як:



  • очищувальна (катарсична) дія естетичних вражень на свідомість, внутрішній світ людини;

  • цілеспрямоване формування культури співжиття;

  • розвиток чуттєвої вразливості через зв’язок з художнім образом, дією;

  • формування власної творчої позиції не лише у виконавця, а й у глядача 2.

Психологічний підхід до проблеми виховного значення мистецтва запропонував С. Шуман, який обґрунтував роль естетичного виховання у підготовці до участі в художній діяльності. Оперуючи поняттям “виховання через мистецтво”, він проаналізував виховний вплив музичного, художнього мистецтва, виокремив різноманітні форми взаємодії особистості з мистецтвом. Термін “виховання” учений ідентифікував із поняттям “залучення”, вважаючи, що мистецтво пов’язане з культурною політикою та діяльністю закладів культури3.

Розвиток теорії і практики естетичного виховання засобами мистецтва пов’язаний з діяльністю Ірени Войнер, яка пропонує його реалізацію через міждисциплінарну взаємодію педагогіки, естетики, психології і теорії культури. І. Войнер розглядає естетичне виховання як освітню орієнтацію, результатом якої є конгломерат естетичних цінностей. На думку автора, такий підхід уможливить не лише розвиток естетичних смаків, почуттів, а й сприятиме формування моральної вихованості особистості 4.

Нині стає актуальним так званий інтегрований підхід, який пропонує особливий шлях до розуміння мистецького твору. На відміну від традиційного від призводить до розширеного естетичного переживання, що охоплює спектр думок, емоцій і почуттів.

Прихільники цієї позиції вважають, що інтеграція різних видів мистецтва допомагає глибше усвідомити сутність як кожного з них окремо, так і взаємозв’язків між ними.


Висновки

Розв’язання проблем виховання є важливим пріоритетом педагогічної діяльності. Це цілеспрямований соціально значущий процес сприяння гармонійному розвиткові особистості, котрий реалізується в ході взаємодії вихователя і вихованця. Результатом такої взаємодії має бути сформованість у вихованця духовно збагаченої системи якостей, наукового світогляду, громадянської позиції, а також культури та здатності до особистісної творчої самореалізації.

Структурними компонентами процесу виховання є мета, завдання, закономірності, принципи, зміст, методи, прийоми, форми, засоби, результати виховання. Головними рушійними силами процесу виховання особистості є суперечності, що виникають між наявним рівнем вихованості і необхідним досвідом поведінки в суспільстві.

Важливим є вплив процесу виховання на формування позитивних поглядів і переконань особистості, які визначають її поведінку. Так, для актора необхідним елементом професійної майстерності є “громадська самотність”. Успіх акторської діяльності залежить від уміння виявляти інтерес та детально вивчати предмети і явища навколишньої дійсності, художні образи, роботу інших акторів. Саме тому формування сталого інтересу і уважності є запорукою набуття майбутніми акторами і режисерами професійних якостей і вмінь.

Важливим структурним компонентом особистості є культура в різних її проявах: художньо-естетичному, морально-етичному, політично-правовому. Сформованість художньо-естетичної культури визначається наявністю у вихованця знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприйняття явищ дійсності, творів мистецтва, потреби вносити прекрасне в стосунки з оточуючими, прагнення до естетичного перетворення навколишнього світу. Результатом виховної роботи має стати високий рівень вихованості особистості. Зміст виховання реалізується за такими напрямами: громадянське, морально-етичне, розумове, художньо-естетичне, трудове, фізичне, правове, екологічне, економічне, гендерне (статеве).

Ефективність виховної роботи залежить від використання системи спеціальних методів: методи формування свідомості особистості, методи формування суспільної поведінки, методи стимулювання діяльності і поведінки. Актуальним в сучасних умовах є використання нетрадиційних методів виховання: інформаційно-організаційних, мотиваційно-стимулюючих, пізнавально-пошукових та регулятивно-корекційних.

Виховання тісно пов’язане із самовихованням, що передбачає формування власних позитивних якостей, та перевихованням, спрямованим на подолання негативних якостей особистості. Самовиховання розпочинається із самопізнання, що є запорукою успіху акторської діяльності”. Самовиховання майбутнього актора є важливим чинником формування “сценічної наївності”,

Мистецтво є важливим засобом виховання, оскільки у всіх своїх формах і проявах реалізовує виховну функцію через: розвиток емоційно-логічного сприйняття навколишньої дійсності; формування естетичних смаків, ідеалів, поглядів, переконань, естетичного ставлення до явищ і предметів навколишньої дійсності; стимулювання пізнавальної активності та самостійності, розвиток творчих здібностей та вмінь тощо.


Словник основних термінів
Виховання – цілеспрямований соціально значущий процес сприяння гармонійному розвиткові особистості, що реалізується у ході взаємодії вихователя і вихованця. Результатом такої взаємодії має бути сформованість у вихованця системи якостей, наукового світогляду, громадянської позиції, а також культури та особистісної творчої самореалізації

Вихованістьвластивість особистості, яка визначається наявністю і ступенем сформованості комплексу якостей, що відображають розвиток особистісних характеристик, ставлення вихованця до навколишнього соціального середовища, а також поведінки і діяльності.

Виховний ідеал – взірець поведінки, діяльності, до якого прагне особистість.

Засоби виховання – предмети і явища матеріальної і духовної культури (засоби масової інформації, твори театрального, образотворчого, кіномистецтва, літературні джерела).

Закономірності виховання – відносно стійкі, повторювальні об’єктивні зв’язки, які функціонують у педагогічному процесі і визначають ефективність виховного процесу.

Зміст виховання – соціальний досвід людства, акумульований у надбаннях світової і національної культур, представлений системою знань, відповідних категорій, правил, норм, ціннісних орієнтацій, які необхідно засвоїти з метою формування високого рівня вихованості особистості.

Індивідуальність – сукупність зовнішніх і внутрішніх ознак і якостей людини, які відрізняють її від інших і визначають її самобутність, оригінальність, неповторність.

Мета виховання – створення оптимальних умов для гармонійного розвитку особистості вихованця, розкритті його творчого потенціалу

Методи виховання – способи взаємопов’язаної діяльності вихователя і вихованця, які спрямовані на формування вихованості останнього.

Морально-етичне виховання – напрям виховання, що передбачає цілеспрямовану діяльність сім’ї і закладів освіти, спрямовану на формування морально-етичних знань, якостей, поглядів, переконань, почуттів, світогляду, позитивної спрямованості поведінки в процесі взаємодії із соціальним середовищем і участі в практичній діяльності.

Перевиховання – це активна діяльність, яка спрямована на подолання негативних якостей особистості, що виникли під впливом несприятливих умов соціального середовища (друзів, людей з негативною поведінкою, вулиці, засобів масової інформації).

Прийом виховання – це складова методу виховання, яка підсилює його ефективність в конкретній ситуації.

Принципи виховання – вихідні керівні положення, які визначають загальні закономірності і особливості виховного процесу і висувають загальні вимоги до змісту, методів, форм і засобів організації виховної роботи.

Розвиток особистості визначається прогресивними якісними змінами психічної діяльності, набуттям системи знань, умінь і навичок з різних галузей наук.

Розумове виховання напрям виховання, що передбачає цілеспрямований вплив дорослих на розвиток активної розумової діяльності дітей.

Самовиховання цілеспрямована і свідомо здійснювана діяльність особистості, яка спрямована на формування власних позитивних якостей, подолання негативних і вироблення активної життєвої позиції.

Трудове виховання – напрям виховання спрямований на підготовку дітей та молоді до трудової діяльності, формування та вдосконалення трудових вмінь та навичок, виховання дисциплінованості, відповідальності, працелюбності, поваги до людей праці.

Фізичне виховання – напрям виховання спрямований на зміцнення здоров’я підростаючого покоління, створення умов для правильного фізичного розвитку дітей, збільшення тривалості життя, формування в молоді найважливіших морально-вольових якостей, прищеплення відповідних санітарно-гігієнічних навичок, здійснення підготовки до участі в продуктивній праці і до захисту рідної землі.

Форми виховної роботи – види і варіанти організації спільної взаємодії вихователів і вихованців, спрямованої на реалізацію мети і завдань виховної роботи.

Формування особистості – це процес становлення людини як соціальної істоти, що відбувається внаслідок впливу об’єктивних факторів на внутрішні (суб’єктивні) сили розвитку.

Художньо-естетичне виховання – напрям виховання спрямований на формування в дітей почуття краси, розширення їхнього естетичного світогляду і досвіду з метою вироблення смаку, потягу до прекрасного й негативного ставлення до всього негативного, огидного, пробудження в молоді власних творчих естетичних здібностей в різних видах діяльності.
Запитання для самоперевірки:
Що таке виховання?

Охарактеризуйте мету виховання на сучасному етапі суспільного розвитку.

Назвіть основні завдання професійного виховання в театральній школі.

Охарактеризуйте основні етапи організації процесу виховання.

Які закономірності необхідно враховувати у ході організації виховного процесу?

Виокреміть суперечності, які пов’язані з особливостями впливу мистецтва на формування особистості.

Яких принципів виховання слід дотримуватися в театральній школі?

У чому полягає народнопедагогічний аспект виховної роботи?

Охарактеризуйте основні групи методів і форм виховання.

У чому полягають особливості самовиховання і перевиховання особистості?

Обґрунтуйте значення мистецтва для виховання особистості.
Література:
Андрєєва О. Виховання творчої особистості. Роль в ньому системи позашкільної освіти та проблеми її розвитку / О. Андрєєва // Нова педагогічна думка. – 1996. – №2. – С.28 – 30.

Бех І.Д. Виховання особистості: Підручник / І.Д. Бех. – К.: Либідь, 2008. – 848 с.

Виховні технології / Упоряд.: В. Варава, В. Зоц.- К.: Ред. загальнопед. газет, 2004. – 120 с.

Будянський В.І. Шкільний театр / В.І. Будянський, Д.В. Будянський. – Суми: ВАТ “СОД”, вид-во “Козацький вал”, 2002. – 184 с.

Вишневський О. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси / О. Вишневський. – Львів: Львівський обл. наук.-метод. ін-т освіти; Львівське обласне педагогічне товариство ім. Г. Ващенка, 1996. – 238 с.

Волобуєва Т.Б. Розвиток творчої компетентності школярів / Т.Б. Волобуєва. – Харків: Основа, 2005. – 109 с.

Жорнова О.І. Теорія і методика формування культуротворчості / О.І. Жорнова. – Запоріжжя: Дике поле, 2006. – 416 с.

Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник / С.Г. Карпенчук. – К.: Вища школа, 1997. – 304 с.

Кукушин В.С. Теория и методика воспитательной работы / В.С. Кукушин. – Ростов н/Дону: Март, 2002. – 320 с.

Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання / В.І. Лозова, Г.В. Троцко. – Харків.: ОВС, 2003. – 183 с.

Мартинюк І.В. Національне виховання: Теорія і методологія: Методичний посібник / Міністерство освіти України, інститут системних досліджень освіти. – К.: ІсДо, 1995. – 160 с.

Миропольська Н. Уроки художньо-естетичного циклу в школі: навчання і виховання. / Н. Миропольська, С. Ничкало, В. Рагозіна, Л. Хлєбнікова, В. Шахрай – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2006. – 240 с.

Основи національного виховання: Концептуальні положення / В.Г. Кузь, Ю.Д. Руденко, З.О. Сергійчук та ін., За заг. ред. В.Г. Кузя та ін. – Інформ.-видав. Центр “Київ”, 1993. – (ч.1). – 152 с.

Руденко Ю. Основи сучасного українського виховання / Ю. Руденко. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2003. – 328 с.

Рудницька О.П. Педагогіка: загальна та мистецька: Навчальний посібник / О.П. Рудницька. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 360 с.

Стельмахович М.Г. Народна педагогіка / М.Г. Стельмахович – К.: Радянська школа, 1985. – 312 с.



1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка