1. психологія як наука І навчальна дисципліна



Сторінка17/25
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.05 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   25
ТЕМА 9. ОСВІТА В УКРАЇНІ ЯК СИСТЕМА І ПРОЦЕС
9.1. Сутність освіти
Призначенням освіти є передача молодому поколінню суспільного досвіду, культурних надбань, формування активної життєвої позиції, виховання відповідальності, правдивості, чесності, толерантності, громадянськості, підготовка до успішної життєдіяльності в усіх сферах. Здобуваючи освіту упродовж життя особистість розвивається в інтелектуальному, соціальному і фізичному напрямах, стає повноцінним членом суспільства, здатним збагачувати і передавати досвід суспільної діяльності.

У процесі здобуття освіти людина акумулює, примножує і передає матеріальні і духовні культурні цінності, традиції, звичаї свого та інших народів. Враховуючи культурні орієнтири зміст поняття “освіта” можна визначити як:



  • систему знань, яка розкриває картину світу;

  • досвід відомих людству способів діяльності;

  • ціннісне ставлення до навколишнього світу;

  • досвід творчої діяльності, який забезпечує розвиток культури, науки, суспільства.

Основними елементами освіти, крім змісту освіти, є:

  • цілі освіти;

  • зміст освіти;

  • способи і форми здобуття освіти;

  • суб’єкти і об’єкти освітнього процесу;

  • результат освіти, тобто рівень освіченості людини 1.

Освітні цілі визначають систему знань та вмінь, якими має оволодіти випускник відповідного навчального закладу. Цілі можуть бути презентовані у вигляді моделі професійної компетентності фахівця певного напряму чи сфери діяльності. Слід розуміти, що цілі окреслюють як загальні стратегії розвитку людини, так і перспективи роботи окремого навчального закладу та завдання вивчення конкретного навчального предмету у відповідності до навчальної програми. Наприклад, цілями підготовки фахівців за спеціальністю “Театральне мистецтво” є вивчення навчальних дисциплін, які передбачені навчальним планом, формування акторської майстерності, набуття досвіду художньої творчої діяльності.

Зміст освіти – система наукових знань, умінь, навичок, оволодіння якими забезпечує вироблення активної життєвої позиції, формування світогляду і моралі, а також підготовку до життя в суспільстві.

До змісту мистецької освіти входить система наукових знань, умінь та навичок з відповідної сфери мистецтва (театрального, хореографічного, музичного, художнього), результатом засвоєння яких є здобуття фахової мистецької підготовки, формування світогляду, духовності, творчих здібностей.

Зміст освіти має відповідати соціальному замовленню, потребам і можливостям громадян поліетнічних груп, мати достатній науковий і практичний рівень, враховувати реальні умови процесу навчання, стан матеріально-технічної та методичної бази навчального закладу. Згідно Закону України “Про освіту” кожен громадянин (незалежно від віросповідання, статті і кольору шкірі) має право на здобуття освіти в системі освітніх закладів.

Зміст освіти визначається чинними нормативно-правовими документами: Державними стандартами середньої і вищої освіти, навчальними планами і програмами загальноосвітніх, вищих і позашкільних закладів.

Державний стандарт загальної середньої освіти обумовлює державні вимоги до змісту, обсягів та рівнів загальноосвітньої підготовки і включає Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів. Він містить інформацію про структуру загальної середньої освіти, освітні галузі та розподіл годин між ними за роками навчання; регламентує гранично припустиме навантаження на учнів для кожного класу, встановлює кількість навчальних годин, які фінансуються з бюджету.

Базовий навчальний план складається з двох частин: інваріативної та варіативної.



Інваріативна складова є загальнообов’язковою і утворює державний компонент змісту освіти, до якого входять навчальні предмети, призначені для обов’язкового вивчення учнями загальноосвітніх навчальних закладів, а саме: суспільствознавство (історія України, всесвітня історія, українознавство, основи суспільствознавства, права, економіки, “Людина і світ”); мова і література (українська мова, українська література, іноземна мова, зарубіжна література, література і мова національних меншин); культурознавство (мистецтво, художня культура, основи етики і естетики); природознавство (природознавство, фізика і астрономія, хімія, біологія, екологія, географія); математика (математика, алгебра, геометрія); фізична культура і здоров’я (фізична підготовка, допризовна підготовка юнаків, безпека життя і діяльності, валеологія); технології (трудове навчання, виробничі технології, основи виробництва, інформатика).

На вивчення дисциплін державного компоненту припадає 80% навчального часу, з яких 35% використовується на вивчення суспільно-гуманітарних наук, 25% – природничо-математичних наук; 16% – оздоровчо-трудових наук, 5% – естетичних наук.



Варіативну складову (шкільний компонент змісту освіти) добирає навчальний заклад, враховуючи інтереси, потреби і можливості учнів. До неї входять вибірково-обов’язкові предмети, індивідуальні та групові заняття, курси за вибором і профільне навчання, факультативи.

На основі Базового навчального плану для освітніх закладів укладаються типові навчальні плани, які враховують регіональні особливості, потреби та інтереси учнів. Зміст навчальних предметів та навчальних курсів конкретизується у навчальній програмі.



Навчальна програма є документом, який розкриває зміст і обсяг знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти учні з кожного навчального предмета. Він складається із пояснювальної записки, переліку і змісту розділів, тем з розподілом їх за роками навчання.

Існує декілька способів структурування змісту навчальної програми: лінійний, концентричний, спіралеподібний і модульний. Лінійна її побудова передбачає послідовне розташування і вивчення навчального матеріалу за окремими частинами, які у своїй сукупності розкривають тему, розділ, навчальний курс.



Концентричний спосіб побудови навчальної програми дає змогу повертатися до певного питання чи теми декілька разів, що досягається через розширення і поглиблення змісту навчального матеріалу.

Спіралеподібний підхід використовується тоді, коли потрібно постійно повертатися до певного питання з метою вивчення окремих його аспектів і способів діяльності.

Навчальна програма структурована в модульний спосіб уможливлює вивчення навчального матеріалу за логічними частинами, модулями.

В окремих навчальних планах і програмах відображено мистецьку складову змісту освіти. Так, підготовка фахівців за напрямом “Театральне мистецтво” здійснюється згідно навчальних планів для вищих навчальних закладів, які затверджує Міністерство освіти і науки України, навчальних програм дисциплін, які передбачені цим планом. Зміст навчально-виховної роботи в театральних студіях та гуртках також визначається з урахуванням нормативних документів. Розробляються і затверджуються авторські навчальні програми для проведення занять за напрямом “Драматичне мистецтво” у позашкільних навчальних закладах.

Джерелами змісту освіти є навчальні підручники та посібники.

Підручник – навчальна книга, в якій викладено наукові знання з відповідного навчального предмета згідно навчальної програми.

Навчальний посібник – книга, зміст матеріалу якої значно розширює межі підручника або зміст окремих тем (теми) і містить додаткову інформацію.

Навчальні підручники і посібники укладаються згідно таких основних вимог, як: науковість змісту матеріалу, доступність і чіткість викладу, врахування вікових особливостей, інтересів, потреб учнів. У навчальних підручниках матеріал структурований за розділами і параграфами. Найсуттєвіша інформація в них проілюстрована за допомогою схем, малюнків.

На сучасному етапі розвитку освіти актуальним є питання, яке стосується організації профільного навчання. З 2003-2004 навчального року в практику закладів середньої освіти втілюються основні положення Концепції профільного навчання, сформульованої відповідно до завдань Концепції загальної середньої освіти (12-ти річна школа) та Національної доктрини розвитку освіти України в 21 столітті.

Профільне навчання – одна із форм диференційованого навчання, що забезпечує врахування інтересів, потреб і можливостей учнів і передбачає перерозподіл навчального часу на вивчення групи основних і профільних предметів.

Профільне навчання запроваджується з 10 класу на старшому ступені школи. Підготовка до вибору навчального профілю розпочинається вже з початкової школи, де запроваджуються спеціальні розвиваючі заняття, творчі ігри тощо. В основній школі створюються умови для самостійного вибору профілю за рахунок додаткових годин з метою поглибленого вивчення предметів інваріантної частини навчального плану.

Головною метою профільного навчання є створення умов для здобуття учнями загальноосвітньої, профільної та допрофесійної підготовки, сприяння їхній неперервній освіті упродовж всього життя. Такий вид навчання дає змогу здобути глибокі знання з тих навчальних предметів, які становлять професійний інтерес для учнів, сформувати в них уміння і навички самостійної дослідно-пошукової діяльності, розвинути творчі здібності і виробити прагнення до самоосвіти і самовиховання.

Основними напрямами та профілями навчання в старшій школі є:



  • соціально-гуманітарний напрям: іноземні мови, історико-філологічний, історико-правознавчий, історико-географічний профілі;

  • природничо-математичний напрям: математика і комп’ютерна техніка, хіміко-біологічний, фізико-математичний, математико-економічний профілі;

  • фізкультурно-військовий напрям: фізкультурно-оздоровчий і військовий профілі;

  • художньо-естетичний напрям: образотворче мистецтво, художні народні промисли, вокально-хоровий, вокально-інструментальний, театральний та інші профілі.

Навчальний план для профільного навчання у старшій школі складається з таких частин:

1) цикл профільних предметів;

2) загальний цикл предметів;

3) курси за вибором для всіх профілів.

Навчання за останнім напрямом дає змогу поглибити знання учнів щодо взаємодії людини та художнього образу, розширити можливості щодо сприйняття, оцінки та створення художніх образів.

Обов’язковими для вивчення в умовах профільного навчання є такі предмети: українська мова, історія України, інформатика та іноземна мова. Група профільних предметів складається з інваріативної і варіативної частин. До інваріативної частини профільних предметів належать українська мова, історія України, іноземна мова, інформатика і комп’ютерна техніка. Варіативну частину профільних предметів становлять ті, які винесені в назву профілю і є його основою. За рахунок додаткових годин учні можуть вивчати предмети за профілем або наближені до них спецкурси.

Профільна диференціація освіти в Україні існує на макрорівні і мезорівні. Макрорівень (державний, інституціональний) передбачає створення і функціонування однопрофільних навчальних закладів: ліцеїв, гімназій, спеціальних профільних шкіл (напряклад, спортивно-оздоровчих). На мезорівні профільна диференціація представлена декількома профілями, які співіснують в межах одного навчального закладу (наприклад, гуманітарні і математичні класи).

У справі підготовки майбутніх акторів і режисерів актуальним є навчання в групі театрального профілю (художньо-естетичний напрям), де створені належні умови для вироблення професійних вмінь і навичок, розвитку пізнавально-чуттєвої сфери, а також творчих здібностей.



Способи і форми здобуття освіти, які використовуються у вітчизняній практиці:

  • стаціонарне (денне і вечірнє) навчання у відповідному закладі освіти в колективі учнів чи студентів, яке передбачає успішне оволодіння змістом навчальних дисциплін, складання семестрових та випускних іспитів;

  • заочне навчання здійснюється самостійно, а також під час узагальнюючих лекційних, семінарських та лабораторних занять за умови семестрової звітності;

  • індивідуальне навчання здебільшого пов’язане із самостійним опануванням змістом навчального матеріалу і складанням підсумкових заліків та іспитів;

  • дистантне навчання здійснюється із використанням ЕОМ за допомогою навчальних програм.

Процес здобуття освіти здійснюється за умови взаємодії між суб’єктами і об’єктами. До суб’єктів відносяться заклади освіти, педагогічні працівники, які безпосередньо здійснюють освітню діяльність. Об’єктами є учні, студенти, слухачі.

Результат освіти визначається за показниками:

  1. відповідність потребам і вимогам суспільства, держави;

  2. якість знань, умінь і навичок, розвиток творчих та індивідуальних здібностей.


9.2. Система освіти в Україні
Однією із важливих умов забезпечення добробуту народу є підготовка підростаючого покоління до життя через здобуття повноцінної якісної освіти. Виконання цього завдання забезпечується системою закладів освіти і виховання.

Система освіти – сукупність навчальних, навчально-виховних і культурно-освітніх закладів, які дають змогу для здобуття громадянами початкової, базової, середньої, професійної освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки у відповідності до прийнятих нормативно-правових документів.

Освітня система в Україні побудована згідно принципів, сформульованих у статті 6 Закону України “Про освіту”, які передбачають:



  • доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

  • рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

  • гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

  • органічний зв’язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями;

  • незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

  • науковий, світський характер освіти;

  • інтеграцію з наукою і виробництвом;

  • взаємозв’язок з освітою інших країн;

  • гнучкість і прогностичність системи освіти;

  • безперервність і різноманітність освіти;

  • поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті 1.

Закон України “Про освіту” визначені відповідні освітні рівні:

  • початкова освіта;

  • базова загальна середня освіта;

  • повна загальна середня освіта;

  • професійно-технічна освіта;

  • базова вища освіта;

  • повна вища освіта.

До освітньо-кваліфікаційних рівнів віднесено наступні:

  • кваліфікований робітник;

  • молодший спеціаліст;

  • бакалавр;

  • спеціаліст;

  • магістр 2.

Дошкільна освіта є пропедевтичною і здійснюється в родині, у дошкільних закладах різних типів: дитячих яслах, садках, яслах-садках, комплексах “дитячий навчальний заклад – школа”, в компенсуючих дошкільних навчальних закладах (для дітей, які потребують корекційного навчання і виховання) і комбінованих дошкільних навчальних закладах з короткотривалим, денним, цілодобовим терміном перебування дітей, а також у дитячих садках інтернатного типу, дитячих будинках.

До основних завдань закладів дошкільної освіти належать: створення оптимальних умов для фізичного, психічного, інтелектуального, соціального розвитку дитини; набуття нею життєвого досвіду; оволодіння рідною мовою (можливо іноземною); розвиток пізнавальної активності, творчості; виховання позитивного ставлення і поваги до соціального середовища, батьківщини, формування культури спілкування і поведінки, а також підготовка до систематичного навчання в школі.

Обов’язковою складовою безперервної освіти є загальна середня освіта, яка повинна створити умови для всебічного і гармонійного розвитку особистості, формування вихованості, плекання її духовності і моральності, розвитку здібностей, творчості, способів мислення, готовності до активної позитивної взаємодії і діяльності в різних сферах, засвоєння знань і формування вмінь і навичок з різних дисциплін, готовності до професійного самовизначення і самореалізації, виховання громадянської відповідальності, патріотизму.

Ці та інші завдання є пріоритетними для загальноосвітніх навчальних закладів трьох ступенів: початкового (І ступінь), основного (ІІ ступінь), старшого (ІІІ ступінь), а також для загальноосвітніх шкіл нового типу, до яких належать:



  • гімназії – загальноосвітні навчальні заклади І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів і курсів відповідно до профілю;

  • ліцеї – загальноосвітні навчальні заклади ІІ-ІІІ ступенів з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

  • колегіуми – загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня філологічного-філософського та (або) культурно-естетичного профілю;

  • загальноосвітні школи-інтернати – загальноосвітні навчальні заклади з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

  • спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати) – загальноосвітні навчальні заклади І-ІІІ ступенів для дітей, які потребують корекції фізичного і (або) розумового розвитку;

  • загальноосвітні санаторні школи (школи-інтернати) – загальноосвітні навчальні заклади І-ІІІ ступенів для дітей, які потребують тривалого лікування;

  • школи соціальної реабілітації – загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюються окремо для хлопців і дівчат);

  • вечірні (змінні школи) – загальноосвітні навчальні заклади ІІ-ІІІ ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися в школах з денною формою навчання.

Заклади позашкільної освіти сприяють реалізації інтересів, можливостей і творчого потенціалу дітей та молоді, одержанню ними додаткових знань, досвіду діяльності в різних сферах людського життя, а також виступають могутнім чинником формування вихованості школярів.

До них належать комплексні позашкільні навчальні заклади: Будинки творчості дітей та юнацтва, Палаци учнівської молоді, Центри дитячої творчості, клуби при районних соціальних службах та клуби за місцем проживання тощо; спеціалізовані однопрофільні позашкільні навчальні заклади: “Станції юних техніків”, “Дитячі флотилії”, “Дитячі туристичні станції”, “Станції юних натуралістів” (див. рис. 2.1).


Центри туризму

Палаци дітей і краєзнавства Дитячі сектори



та молоді палаців профспілок

учнівської молоді




Літні оздоровчі Позашкільні навчальні Дитячі кімнати

і спортивні заклади при ЖКГ

табори






Дитячі Центри

та юнацькі Музичні Еколого- технічної

спортивні школи і художні натуралістичні творчості

школи центри

Рис. 9.2.1. Система позашкільних навчальних закладів
Професійно-технічна освіта має на меті забезпечення умов для одержання громадянами певної професії у відповідності до їх покликання, інтересів та можливостей. Здобуття освіти цього рівня можливе на базі повної загальної середньої освіти або базової середньої освіти з наданням можливості одержання повної загальної середньої освіти.

Вища освіта виступає пріоритетним важелем соціально-економічного, політичного, культурного розвитку держави і спрямована на забезпечення якісної, фундаментальної, теоретичної та практичної підготовки фахівців з різних напрямів і спеціальностей.

У відповідності до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:



До закладів першого рівня акредитації належать технікуми, училища, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади освіти, які здійснюють підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

Другий рівень акредитації мають коледжі (мистецькі, педагогічні, медичні) та інші прирівняні до них заклади вищої освіти, успішне навчання в яких завершується одержанням диплому бакалавра або молодшого спеціаліста.

Третій і четвертий рівень акредитації (залежно від результатів акредитації) присвоюється університетам, інститутам, які функціонують як самостійні вищі навчальні заклади або структурні підрозділи університету, а також академіям, консерваторіям. Студенти цих вищих навчальних закладів здобувають освіту за освітньо-кваліфікаційними програмами бакалавра, спеціаліста, магістра (здобуття останнього освітньо-кваліфікаційного рівня забезпечують заклади четвертого рівня акредитації).

Університет – багатопрофільний навчальний заклад вищої освіти, в якому здійснюється підготовка фахівців за природничим, гуманітарним, технічним та іншими напрямами за освітньо-професійними програмами усіх рівнів. На його базі створюються умови для проведення фундаментальних та прикладних досліджень, здійснення науково-методичної, культурно-просвітницької роботи. До структури університету можуть входити різнопрофільні інститути.

Інститут – самостійний вищий навчальний заклад або підрозділ університету чи академії, який забезпечує підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними програмами усіх рівнів, проводить наукову, методичну та культурно-просвітницьку роботу.

Академія – заклад вищої освіти, який реалізує підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними програмами усіх рівнів в певній науковій галузі, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, виступає центром наукової та методичної діяльності у відповідній галузі.

Консерваторія (музична академія) – вищий навчальний заклад, який забезпечує підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-кваліфікаційними програмами всіх рівнів у галузі мистецтва і культури. Навчання в цьому навчальному закладі передбачає глибоку теоретичну і практичну підготовку музичних виконавців, композиторів, викладачів музичних дисциплін. Консерваторія виступає провідним науково-методичним центром у галузі мистецтва.

Післядипломна освіта дає змогу врахувати зміни на ринку праці, сприяє вдосконаленню, оновленню та поглибленню наявних професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої професії, створює умови для безперервності та наступності у здобутті освіти за такими напрямами:

  • стажування – набуття досвіду роботи на відповідній посаді:

  • спеціалізація – поглиблення знань, формування умінь виконувати роботу в межах певного профілю;

  • перепідготовка – здобуття нової спеціальності.

Післядипломна освіта здійснюється вищими навчальними закладами післядипломної освіти або структурними підрозділами вищих навчальних закладів певного рівня акредитації.

Освіта в Україні спрямована на втілення в усі сфери суспільного життя національної ідеї. Вона підпорядкована формуванню системи національних інтересів як головних пріоритетів світоглядної культури особистості і разом з тим сприяє оволодінню багатствами світової культури, вихованню поваги до представників різних етнічних груп і народів.


Правова основа функціонування системи освіти в Україні
Підставою для функціонування системи освіти, а також закладів культури в Україні є низка державних нормативно-правових документів, які визначають зміст, структуру, завдання та основні підходи в діяльності освітніх закладів усіх типів та рівнів, а саме:

  • Закон України “Про освіту”;

  • Закон України “Про вищу освіту”;

  • Закон України “Про загальну середню освіту”;

  • Законі України “Про позашкільну освіту”;

  • Закон України “Про культуру”;

  • Закон України “Про театри і театральну справу”.

Стратегічні концептуальні засади вітчизняної освіти висвітлені в таких документах, як

  • Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті;

  • Концепція національного художнього виховання дітей, учнівської та студентської молоді в умовах відродження української національної культури;

  • Концепція національного виховання;

  • Концепція національного виховання студентської молоді;

  • Концепція виховання гуманістичних цінностей учнів;

  • Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти;

  • Концепція позашкільної освіти та виховання;

  • Концепція 12-річної загальноосвітньої школи;

  • Концепція профільного навчання та ін.

Законодавство України про культуру базується на Конституції України і визначає правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в Україні, регулює суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей.

До основних принципів культурної політики в Україні належать:



    • визнання культури як одного із головних чинників самобутності української нації та національних меншин, які проживають на території України;

    • утвердження гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті, орієнтація як на національні, так і на загальнолюдські цінності, визнання їх пріоритетності над політичними і класовими інтересами;

    • збереження і примноження культурних надбань;

    • гарантування свободи творчої діяльності, невтручання у творчий процес з боку держави, політичних партій та інших громадських об’єднань;

    • рівність прав і можливостей громадян незалежно від соціального стану та національної приналежності у створенні, використанні та поширенні культурних цінностей;

    • доступність культурних цінностей, усіх видів культурних послуг та культурної діяльності для кожного громадянина;

    • забезпечення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня та естетичного виховання громадян;

    • всебічне міжнародне культурне співробітництво1.

Згідно Закону України “Про культуру” громадяни мають права у сфері культури на:

  • свободу творчості;

  • вільний вибір будь-якого виду культурної діяльності, засобів і сфер застосування творчих здібностей та самостійне визначення долі своїх творів;

  • здійснення професійної та аматорської діяльності на індивідуальній чи колективній основі, самостійно чи з допомогою будь-яких форм посередництва;

  • створення закладів, підприємств і організацій культури;

  • об’єднання у творчі спілки, національно-культурні товариства, фонди, асоціації, інші громадські об’єднання, які діють у сфері культури;

  • збереження і розвиток національно-культурної самобутності, народних традицій та звичаїв;

  • доступ до культурних цінностей;

  • захист інтелектуальної власності; здобуття спеціальної освіти 2.

Твори літератури та мистецтва є інтелектуальною власністю їх творців. Захист права на інтелектуальну власність, охорона авторських прав регулюються законодавством і нормами міжнародного права.

Суб’єктами діяльності у сфері культури є: професійні творчі працівники, професійні творчі колективи, працівники культури, окремі громадяни; державні і приватні заклади, підприємства, організації і установи, що діють у сфері культури; творчі спілки, національно-культурні товариства, фонди, асоціації, інші громадські об’єднання, їх підприємства; держава в особі її органів влади та управління.

Важливими для організації виховного процесу в контексті культури є положення законодавства про естетичне виховання громадян через доступ до надбань вітчизняної і світової культури, розвиток мережі навчальних, позашкільних виховних та культурно-освітніх закладів, створення умов для індивідуальної і колективної художньої творчості.

Цілісна система естетичного виховання громадян забезпечується органами державного управління, закладами освіти, культури і мистецтва, засобами масової інформації спільно з творчими спілками, національно-культурними товариствами та іншими громадськими об’єднаннями, що діють у сфері культури.

З метою реалізації права громадян на спеціальну освіту в галузі культури створюються державні, приватні, кооперативні навчальні заклади (академії, університети, консерваторії, інститути, коледжі, технікуми, училища, спеціалізовані мистецькі школи, гімназії, ліцеї, школи естетичного виховання дітей: музичні, художні, хореографічні, хорові та інші), інститути та факультети підвищення кваліфікації.

Суб’єктами професійної творчої діяльності на індивідуальній і колективній основі є професійний творчий працівник та професійний творчий колектив, який може мати право юридичної особи.

Існує відмінність між поняттями “професійний творчий працівник” і “працівник культури”. Так, у статті 19 зазначено, що професійним творчим працівником у сфері культури є особа, творча діяльність якої становить її основне заняття, є головним джерелом її доходів. Головною умовою визнання професійного творчого працівника є наявність однієї з наведених нижче ознак:


  • публічна презентація власних творів на виставках, шляхом публікації, сценічного виконання, кіно-, теле- або відеопоказу тощо;

  • одержання винагороди за свою творчу працю та урахування її при оподаткуванні;

  • одержання спеціальної освіти в навчальному закладі, або у спеціаліста чи викладача, який має ліцензію на проведення педагогічної діяльності;

  • членство у творчій спілці;

  • наявність вченого ступеня, почесного або наукового звання, професійної відзнаки, нагороди чи премії.

Працівником культури є особа, яка здобула спеціальну освіту в державному чи приватному навчальному закладі, або у спеціаліста (викладача), який має ліцензію на проведення педагогічної діяльності, чи особа, яка працює в закладах, підприємствах, організаціях і установах культури, засобах масової інформації, видавництвах, товариствах, фондах та інших культурно-освітніх громадських об’єднаннях і пройшла відповідну атестацію.

У законодавстві України про культуру також зазначено, що держава виявляє піклування про задоволення національно-культурних потреб українців, які проживають за її межами, сприяє організації центрів української культури і мистецтва, створює спеціальні фонди, проводить спільні заходи, здійснює підготовку спеціалістів.



Закон України про театри і театральну справу регулює суспільні відносини в галузі театральної справи, що виникають у зв’язку зі створенням, публічним виконанням та публічним показом театральних постановок. Він визначає правовий статус театрів, форми їхньої державної підтримки, порядок створення і діяльності. Цей закон спрямований на формування і задоволення творчих потреб та інтересів громадян, їхнє естетичне виховання, а також збереження, розвиток та збагачення духовного потенціалу Українського народу.

Основними напрямами державної політики в галузі театру і театральної справи є:



  • забезпечення соціально-економічних, правових і наукових умов для ефективної діяльності театрів;

  • підтримка і розвиток мережі театрів, забезпечення їх сучасним технічним обладнанням;

  • стимулювання розвитку театральної справи шляхом удосконалення її матеріально-технічної бази, надання пільг щодо оподаткування та кредитування, морального і матеріального заохочення осіб, які зробили значний внесок у театральну справу; розроблення та сприяння реалізації державних цільових та регіональних програм розвитку театрів і театральної справи;

  • забезпечення підготовки фахівців театрального мистецтва у вищих навчальних закладах та підвищення фахової кваліфікації творчих працівників театрів;

  • забезпечення охорони, збереження та утримання театральних будівель;

  • підтримка видатних діячів театру, молодих талановитих акторів та виконавців шляхом встановлення стипендій та премій різного рівня тощо 1.

У Концепції національного художнього виховання дітей, учнівської та студентської молоді в умовах відродження української національної культури зазначено, що мета художнього виховання полягає в творенні гармонійно розвиненої особистості з високим національним культурним потенціалом, розвиненим почуттям прекрасного, усталеними художніми смаками. До завдань діяльності освітніх закладів належать такі, як:

1. Формування у вихованця готовності до творчої діяльності в різних видах професійного і самодіяльного мистецтва, позитивної взаємодії внутрішньої і зовнішньої гармонії особистості відчуття і творення краси тіла, краси духа, краси думки, краси любові, пізнання істинної краси буття.

2. Закладення основ художньо і духовно розвиненої особистості шляхом передачі та реорганізації досвіду народу.

3. Забезпечення художньої освіти та виховання дітей і молоді, оволодіння ними необхідною сумою знань, умінь і навичок шляхом повноцінного навчання в процесі засвоєння основ наук та мистецтв.

4. Залучення кожного учня, студента до участі в різних сферах художньої діяльності на основі діагностики їхніх природних художніх нахилів, здібностей та інтересів 1.

У документі зроблено наголос на тому, що важливою гранню національного художнього виховання є глибоке вивчення національного класичного мистецтва – образотворчого, літератури, музики, театру. До принципів художнього виховання віднесено такі, як:



  • принцип первинності національної культури у ході вивчення творів мистецтва крізь призму національних першоджерел;

  • принцип посилення національного компоненту у визначенні змісту, форм і методів художнього виховання в національній школі;

  • принцип традиційності у процесі наслідування художньо-естетичних надбань минулого, збереження пам’яток культури, освоєння традиційних ремесел;

  • принцип активної творчої діяльності;

  • принцип єдності художнього і педагогічного впливу;

  • принцип відповідності художнього виховання віковим особливостям дітей;

  • принцип безперервності і наступності художнього виховання.

Шляхами вдосконалення художньо виховання визначено посилення ролі художньо-естетичного компоненту через перегляд навчальних планів освітніх закладів усіх рівнів, а також розширення мережі факультетів двопрофільної підготовки учителів, у тому числі художньо-естетичного спрямування. У спеціалізованих школах мистецького напрямку пропонується змінити зміст трудового навчання, поклавши в його основу вивчення народних ремесел. Важливою є активізація діяльності студентських клубів, розширення мережі молодіжних аматорських театрів, музично-виконавських та хореографічних колективів, літературних об’єднань та любительських кіностудій.

Національна доктрина розвитку освіти України є державним документом, який визначає стратегію й основні напрями розвитку освітньої справи у XXI cстолітті. У ньому зазначено, що головною метою української системи освіти є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування покоління, здатного навчатися упродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства.

Пріоритетними напрямами реформування освітньої системи в Україні, які визначені Доктриною, є:



  • особистісна орієнтація освіти;

  • створення рівних можливостей для дітей і молоді у здобутті якісної освіти;

  • удосконалення системи неперервної освіти та освіти упродовж життя;

  • розвиток україномовного освітнього і культурного простору;

  • забезпечення освітніх запитів національних меншин;

  • формування національних та загальнолюдських цінностей;

  • формування через освіту здорового способу життя;

  • забезпечення економічних і педагогічних умов для професійної самореалізації педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

  • упровадження інформаційних педагогічних технологій, розвиток бібліотечної справи, забезпечення доступності інформації, навчальної і довідкової літератури;

  • створення індустрії навчальних засобів;

  • створення ринку освітніх послуг;

  • інтеграція української освіти в європейський та світовий освітній простір;

  • гармонійне поєднання навчального процесу та наукової діяльності вищого навчального закладу;

  • використання наукових результатів як бази і змісту навчання 1.

Як бачимо, система освіти має бути спрямована на втілення національної ідеї в суспільне життя і, водночас, підпорядкована консолідації українського народу в українську політичну націю, яка прагне жити в співдружності з усіма народами і державами світу. Освіта повинна виховувати громадянина і патріота України, прищеплювати любов до української мови та культури, повагу до народних традицій. Вона націлена на формування системи національних інтересів як головних пріоритетів світоглядної культури особистості і разом з тим сприяє оволодінню багатствами світової культури, вихованню поваги до народів світу. Українська освіта має гуманістичний характер.

Реалізація Доктрини забезпечить перехід до нової гуманістично-інноваційної філософії освіти, що виходить із її пріоритетності для розвитку України. Це забезпечить відчутне зростання інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу суспільства та особистості, нації і народу, у результаті чого відбудуться потужні позитивні зміни в системі матеріального і духовного виробництва, в структурі політичних відносин, побуті і культурі.


9.4. Моделі освіти. Особистісна орієнтація освіти
Новації, що мають місце у розвитку людства зумовлюють пошуки оптимальної системи освіти, яка була б спроможною задовольнити його зростаючі потреби. Для цього в педагогіці застосовують моделювання (С. Архангельський, Ю. Гастєв, А. Дахін, М. Кларін, Г. Суходольський).

Моделювання є специфічним способом пізнання, результат якого полягає у створенні моделі досліджуваного об’єкта як цілісної системи з новими якісними та кількісними характеристиками.

Модель є своєрідною формою відображення об’єкта. Залежно від сфери, в якій здійснювалося моделювання і від його мети моделі можуть бути: освітніми, інформаційними, діагностичними, педагогічними, психологічними, управлінськими, технічними. За способом подачі можна виділити три основні типи моделей: концептуальні, матеріальні, знакові.

Освітня модель – система взаємопов’язаних параметрів, що відображають зміст навчально-пізнавальної діяльності учнів і організацію педагогічного процесу в цілому.

Існують різні підходи до класифікації моделей у сфері освіти. Зокрема, за характером діяльності та відповідно до індивідуальних особливостей і можливостей учнів виокремлюють такі освітні моделі:



  • відбірково-поточна модель, яка базується на положенні про те, що формування учнівських груп може здійснюватися за принципом однорідності інтелектуальних здібностей, а розподіл педагогічних кадрів – за принципом “кращі учителі – кращим учням”;

  • постановочна модель, котра забезпечує організацію навчання і виховання за визначеною метою, завданням, у межах складеної програми;

  • модель “змішаних здібностей”, котра будується з урахуванням диференціювання когнітивних здібностей учнів на математичні, художньо-естетичні, що уможливлює об’єднання у групи учнів з різними інтелектуальними здібностями;

  • інтеграційна модель, яка має на меті створення умов для гармонійного розвитку особистості;

  • інноваційна освітня модель, котра побудована відповідно до концепції саморозвитку, яка передбачає постановку учнем цілей і прийняття рішень.

Актуальним є розгляд моделей освіти з позицій нормативно-правового підходу до побудови структури і визначення змісту діяльності закладів освіти. У цьому контексті освітня система розглядається як самостійний напрям в системі галузей народного господарства, яку організовують за відомчим принципом з чітко визначеними метою, завданнями, змістом освіти і спрямуванням навчальних закладів, а також розподілом навчальних годин і навчальних дисциплін у межах освітнього закладу певного типу. Обов’язковою умовою при цьому є підпорядкування закладів освіти системі адміністративних органів. В межах такого підходу виокремлюється низка моделей освіти.

Модель розвиваючої освіти (В. Давидов, В. Рубцов, В. Фляков).
Ця модель передбачає організацію освіти як особливої інфраструктури через широку кооперацію діяльності освітніх систем різного рангу, типу та рівня. Такий підхід дає змогу забезпечувати та задовольняти потреби в освітніх послугах різних прошарків населення країни, оперативно вирішувати освітні завдання, забезпечувати покращення якості та розширення спектру освітніх послуг. За таких умов здобуття освіти стає престижним і необхідним. В означеній моделі чітко простежується зв’язок між рівнем освіченості громадян і рівнем соціально-економічного розвитку країни.

Традиційна модель освіти (Ж. Мажо, Л. Кро, Ж. Крапля, Д. Равич, Ч. Фін) передбачає систематичну академічну освіту, в умовах якої здійснюється передача молодому поколінню культурного досвіду, духовних надбань. Автори вбачають основну роль освіти в акумулюванні, збереженні та трансформації соціальної спадщини поколінь. Під цим поняттям розуміють систему знань, умінь, навичок, ідеалів, цінностей (загальнолюдських, національних, сімейних, індивідуальних), засвоєння яких здійснюється у ході здобуття освіти. У відповідності з концепцією традиціоналізму заклади освіти повинні спрямовувати зусилля на формування знань, умінь учнів з основних предметів (в межах культурно-освітньої традиції, що склалася), що уможливлює перехід особистості до здобуття освіти вищого рівня, до самовиховання, самонавчання.

Раціоналістична модель освіти (П. Блум, Р. Ган’є, Б. Скінер) пропонує таку її організацію, яка забезпечує передусім засвоєння знань та формування умінь і навичок практичного застосування здобутих знань, що збільшує можливості особистості ефективного пристосування до умов життя. В межах цієї моделі здійснюється відбір лише такого досвіду, який сприятиме успішній адаптації молоді до існуючих соціальних умов в певній державі чи регіоні.

В ідеології сучасної реалістичної моделі освіти центральне місце посідає біхевіористська (від англ. behavior – поведінка) концепція соціальної інженерії. Раціоналісти вважають, що роль учнів у процесі навчання і виховання є відносно пасивною, оскільки вони, отримуючи певні знання, уміння та навички засвоюють так званий адаптивний “поведінковий репертуар”, потрібний для адекватного життєвлаштування у відповідності з соціальними нормами, вимогами та очікуваннями суспільства. У раціоналістичній моделі немає місця таким явищам, як творчість, самостійність, відповідальність, індивідуальність, природність. Поведінкові установки вносять в освітній процес дух вузького утилітаризму, нав’язують викладачеві негнучкий та механічний образ дій. Ідеалом в цьому випадку стає точне слідування написаному шаблону, а діяльність викладача перетворюється в натаскування учнів 1.



Неінституціональна модель освіти (П. Гудман, І. Ілліч, Ж. Гудлед, Ф. Клейн, Дж. Холт, Л. Бернар) спрямована на організацію освіти поза інститутами соціалізації, в тому числі поза школами та вищими навчальними закладами. Така освіта здобувається в природних умовах, за допомогою Інтернету, в умовах “відкритих шкіл”, за допомогою дистанційного навчання та ін 2.

Феноменологічна модель освіти (А. Маслоу, А. Комбс, К. Роджерс) передбачає індивідуальний характер навчання з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей учнів на основі бережливого ставлення і поваги до їхніх інтересів та потреб. Її прихильники відкидають погляд на школу як на “освітній конвеєр” і вважають, що вона повинна відповідати істині природі людини, допомагати осягати вже закладені особистісні ресурси, створювати умови для самопізнання та підтримки індивідуального розвитку, забезпечувати особистісну автономію, свободу вибору для реалізації природних потенціалів.

Феноменологічна модель освіти стала основою для обґрунтування та практичної реалізації особистісно орієнтованого підходу до освітньої справи.

Важливою умовою впровадження особистісно орієнтованої моделі в освітній процес є врахування інтересів, потреб та можливостей кожного індивіда у художньо-творчому самовираженні та самореалізації. Саме особистісно орієнтований підхід дає змогу розв’язати складні проблеми мистецької педагогіки, пропонує ефективні методи і форми розкриття творчого потенціалу особистості, розвитку її художнього смаку та естетичного мислення.

Особистісна орієнтація освіти визначається О. Рудницькою як спрямованість на послідовне формування соціально значущих якостей особистості як самосвідомого відповідального суб’єкта власного розвитку 3.

Згідно основних положень особистісно орієнтованого підходу, увага педагогів має бути зосереджена на особистості. Це вимагає врахування її індивідуальних особливостей, самобутності, оригінальності та самоцінності, забезпечення адекватних умов для гармонійного, цілеспрямованого розвитку в контексті наявного в неї потенціалу та можливостей. Переосмислення проблеми значущості особистості спонукає до її розуміння як суб’єкта, активного учасника власного розвитку і формування в усіх сферах життєдіяльності.

Тоді феномен становлення особистості треба трактувати як соціальну адаптацію, що здійснюється шляхом набуття широкого досвіду взаємодії із соціальним середовищем і задоволення потреб, однією з яких є самовираження.

На думку О. Рудницької забезпечити реалізацію означеної потреби може безпосереднє спілкування особистості з мистецтвом. Автор розробила докладну характеристику мистецької освіти у вимірах особистісно орієнтованого підходу, яка надає пріоритетності:



  • емоційному та розумовому розвиткові особистості в їх взаємозв’язку;

  • суб’єктивації процесу розуміння художнього смислу і засвоєння інформації про мистецтво;

  • взаємозв’язку образного і логічного мислення;

  • першочерговому задоволенню духовних потреб особистості 4.

Мистецька освіта, як різновид гуманітарної освіти, покликана виконувати всезагальну функцію формування світогляду на основі засвоєння системи гуманітарних знань, умінь і навичок, розвитку пізнавальних можливостей особистості, осягнення певного жанру мистецтва та оволодіння художньою діяльністю. Органічно поєднуючи у собі традиційну освітню діяльність із виконавською та творчою, мистецька освіта має забезпечити залучення кожної особистості до соціально вагомих цінностей художньої культури через поглиблення її мистецтвознавчої, культурологічної, морально-етичної та естетичної компетентності.

Дослідники мистецької галузі освіти наголошують також на унікальних можливостях впливу театру на культурний розвиток людини (О. Заворотній, С. Соломаха, К. Станіславський). Через синтез мистецтв, що відбувається у театральний виставі, через посередництво актора на сцені створюються образи, які не тільки допомагають поповнити життєві враження, а й докладніше пізнати сутність людських взаємин, збагатити духовне життя як глядача, так і митця.

За переконаннями С. Соломахи “драматичне мистецтво здатне надати велику допомогу у вихованні культурної людини, створюючи найкращі умови для формування інтелектуальних, естетичних та етичних якостей особистості” 1.

Виходячи з цього, найважливішим завданням мистецької освіти слід вважати формування художньо-естетичного світогляду особистості – цілісної системи наукових знань, гуманістичних ціннісних орієнтацій, емоційно-естетичних ідеалів, потреб, смаків та оцінок, які становлять життєву позицію і спонукають до активності, впливають на формування особливої якості світорозуміння, світовідчуття, світоставлення та світосприймання у формі синтетичного поєднання художніх образів, що суттєво розширює межі пізнання навколишнього в естетичних, когнітивних, аксіологічних та емоційних параметрах відображення дійсності.

Як стверджує Г. Падалка, орієнтація мистецької освіти на особистість ґрунтується на трьох провідних позиціях.

Згідно першої позиції навчальний процес повинен бути спрямований на становлення особистості дитини шляхом переважного використання художніх засобів, що має забезпечити її художній розвиток. Водночас викладання мистецьких дисциплін націлюється на вдосконалення психічних якостей учня (сприймання, пам’яті, мислення, мовлення, уяви, здібностей, емоційно-вольової сфери, комунікативності тощо) та формування в нього наукового світогляду.

Друга позиція зумовлює необхідність оптимального сприяння художньому розвиткові учня, зокрема, розширенню можливостей сприймання та усвідомлення образного змісту мистецького твору, формуванню мистецько-виконавських умінь і навичок, залученню творчого потенціалу, а також створенню умов для розвитку спеціальних мистецьких здібностей (акторської майстерності, музичної пам’яті, слуху, володіння голосом, відчуття кольору, пластики, гнучкості тощо).

Третя позиція актуалізує суб’єктну позицію учня під час мистецького навчання.

Дотримання цих позицій сприяє усвідомленню учнем важливості художньо-творчої діяльності для власного розвитку, виявлення та реалізації власних можливостей. Адже досвід мистецького навчання засвідчує, що творча інтерпритація навколишнього світу вимагає від особистості активності і самостійності у судженнях та діях 2.

Особистісна орієнтація мистецької освіти стає можливою за умови врахування в процесі викладання мистецьких дисциплін:



  • особливостей індивідуального розвитку особистості (темпераменту, характеру, акторських здібностей, сили голосу, музичного слуху та ін.);

  • результатів прогнозування можливостей впливу мистецького навчання на становлення індивідуально-типологічних та соціальних якостей особистості;

  • можливостей комунікативної сфери майбутнього актора, режисера, художника, а також наявного потенціалу для розвитку культури спілкування як важливої передумови активної взаємодії з соціальним середовищем;

  • готовності особистості до самонавчання, самовиховання.

За даними О. Рудницької ефективність мистецького розвитку визначається за такими критеріями, як:

  • здатність до сприйняття та творчої інтерпретації художнього твору;

  • глибина проникнення у сутність його образного стилю;

  • вміння відтворювати свої враження від мистецтва у власній художній діяльності;

  • здатність розрізняти жанрові та стильові особливості художніх образів 1.

Таким чином, мистецька освіта створює умови для формування творчої особистості, вироблення в неї можливостей для художнього перетворення навколишньої дійсності та розкриття власного духовного потенціалу, що є важливою умовою готовності до професійної діяльності в мистецькій сфері.
Висновки

Функціонування системи закладів освіти і виховання уможливлює підготовку підростаючого покоління до активної життєдіяльності в сучасному суспільстві. Систему освіти складають навчальні, навчально-виховні і культурно-освітні закладів, які дають змогу громадянами здобути початкову, базову, середню, професійну освіту, підвищити кваліфікацію та здійснити перепідготовку. Суттєвий внесок у справу формування творчої особистості здійснюють заклади позашкільної освіти, які сприяють реалізації інтересів, можливостей дітей та молоді.

Функціонування системи освіти в Україні здійснюється на основі державних нормативно-правових документів, які визначають зміст, структуру, завдання та основні підходи в діяльності освітніх закладів. Підставою для діяльності в сфері мистецької освіти є Закон України “Про освіту”, Закон України “Про культуру”, Закон України “Про театр”, Концепція національного художнього виховання дітей, учнівської та студентської молоді в умовах відродження української національної культури тощо.

Зміст освіти має відповідати соціальному замовленню, потребам і можливостям громадян поліетнічних груп, мати достатній науковий і практичний рівень, враховувати реальні умови процесу навчання, стан матеріально-технічної та методичної бази навчального закладу. Змістом мистецької освіти є система наукових знань, умінь та навичок з відповідної сфери мистецтва (театрального, хореографічного, музичного, художнього), результатом засвоєння яких є здобуття фахової мистецької підготовки, формування світогляду, духовності, творчих здібностей.

Увага педагогів має бути зосереджена на особистості дитини. Це вимагає врахування її індивідуальних особливостей, самобутності, ориґінальності та самоцінності, забезпечення адекватних умов для гармонійного, цілеспрямованого розвитку кожного в контексті його потенціалу та можливостей. Реалізувати потребу особистості у самовираженні може безпосереднє спілкування з мистецтвом.

Мистецька освіта виступає ефективним засобом формування творчої особистості, реалізації її особистісного творчого потенціалу, що є важливою умовою підготовки спеціалістів мистецького напряму, в тому числі акторів і режисерів.


Словник основних термінів
Академія – заклад вищої освіти, який реалізує підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними програмами усіх рівнів в певній науковій галузі, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, виступає центром наукової та методичної діяльності у відповідній галузі.

Зміст освіти – система наукових знань, умінь, навичок, оволодіння якими забезпечує вироблення активної життєвої позиції, формування світогляду і моралі, а також підготовку до життя в суспільстві.

Зміст мистецької освіти – система наукових знань, умінь та навичок з відповідної сфери мистецтва (театрального, хореографічного, музичного, художнього), результатом засвоєння яких є здобуття фахової мистецької підготовки, формування світогляду, духовності, творчих здібностей.

Інститут – самостійний вищий навчальний заклад або підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними програмами усіх рівнів, проводить наукову, методичну та культурно-просвітницьку роботу.

Консерваторія (музична академія) – вищий навчальний заклад, який забезпечує підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-кваліфікаційними програмами всіх рівнів у галузі мистецтва і культури.

Моделювання – специфічний спосіб пізнання, результатом якого є створення цілісної системи з новими якісними та кількісними характеристиками.

Навчальний посібник – книга, зміст матеріалу якої значно розширює межі підручника або зміст окремих тем (теми) і містить додаткову інформацію.

Навчальна програма – документ який розкриває зміст і обсяг знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти учні з кожного навчального предмета, складається із пояснювальної записки, переліку і змісту розділів, тем з розподілом їх за роками навчання.

Освітня модель – система взаємопов’язаних параметрів, що відображають зміст навчально-пізнавальної діяльності учнів і організацію педагогічного процесу в цілому.

Особистісна орієнтація освіти (за О. Рудницькою) – спрямованість на послідовне формування соціально значущих якостей особистості як самосвідомого відповідального суб’єкта власного розвитку.

Підручник – навчальна книга, в якій викладено наукові знання з відповідного навчального предмета згідно навчальної програми.

Профільне навчання – одна із форм диференційованого навчання, яка забезпечує врахування інтересів, потреб і можливостей учнів і передбачає вивчення перерозподіл навчального часу на вивчення групи основних і профільних предметів.

Система освіти – сукупність навчальних, навчально-виховних і культурно-освітніх закладів, які дають змогу для здобуття громадянами початкової, базової, середньої, професійної освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки у відповідності до прийнятих нормативно-правових документів.

Університет – багатопрофільний навчальний заклад вищої освіти, в якому здійснюється підготовка фахівців за природничим, гуманітарним, технічним та іншими напрямами за освітньо-професійними програмами усіх рівнів. До структури університету можуть входити різнопрофільні інститути.
Запитання для самоперевірки:
Охарактеризуйте систему освіти в Україні.

Чим, на вашу думку, зумовлена наявність в нашій країні навчальних закладів різних типів?

У змісті яких документів розкрито правову основу функціонування освітньої системи та закладів культури в Україні?

Розкрийте зміст мистецької освіти, вказавши на її особливості на кожному ступені навчання.

Охарактеризуйте Державний стандарт загальної середньої освіти.

Розкрийте можливості варіативної частини щодо вивчення предметів мистецького спрямування?

Проаналізуйте зміст профільного навчання.

Охарактеризуйте основні моделі освіти.



У чому полягають особливості особистісно орієнтованого підходу в мистецькій освіті?
Література:


  1. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання / І.Д. Бех – К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.

  2. Законодавство України про культуру: За станом на 17 жовтня 2006 р. / Верховна Рада Україна. – Офіційне видання. – К.: Парламентське видавництво, 2006. – 167 с.

  3. Закон України “Про освіту”. – К.: Ґенеза, 1996. – 36 с.

  4. Закон України “Про позашкільну освіту” // Освіта України. – 2000. – №31. – С. 6 – 8.

  5. Киричук О.В. Концепція виховання підростаючого покоління суверенної України / О.В. Киричук // Рідна школа. – 1991. – №5. – С. 33 – 40.

  6. Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні: педагогічні концепції. – К.: Школяр, 1997. – 150 с.

  7. Концепція виховання гуманістичних цінностей учнів // Шкільний світ. – 2005. – № 45 (грудень). – С.4 – 11.

  8. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Інформаційний збірник МОУ. – 1996. – №13. – с.2 – 5.

  9. Концепція національного виховання // Рідна школа. – 1995. – №6. – С.18 – 25.

  10. Концепція позашкільної освіти та виховання // Освіта України. – 1997. – №6. – С.5.

  11. Концепція національного художнього виховання дітей, учнівської та студентської молоді [Розроблена в Українському центрі естетичного виховання молоді В. Герасименком та А. Верещагіною] // Освіта. – 1995. – 6 вересня, №6, С. 7 – 9.

  12. Масол Л. Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах / Л. Масол // Інф. зб МОНУ. – 2004. – №10.

  13. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті // Освіта. – 2001. – 11 – 18 липня. – С. 2 – 6.

  14. Основи викладання мистецьких дисциплін: Навч. посіб.. / За заг. ред. О.П. Рудницької. – К.: АТЗТ “Експер-об’ява”. – 183 с.

  15. Падалка Г.М. Педагогіка мистецтва (теорія і методика викладання мистецьких дисциплін) / Г.М. Падалка. – К.: Освіта України, 2008. – 274 с.

  16. Пустовіт Г.П. Позашкільна освіта у минулому, сьогодні і в майбутньому / Г.П. Пустовіт // Позашкільна освіта. – 2006. - №1. – С. 6 – 14.

  17. Рудницька О.П. Педагогіка: загальна та мистецька: Навчальний посібник / О.П. Рудницька. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 360 с.

  18. Фурман А. Соціально-культурна доктрина розвитку національної освіти в Україні / А. Фурман // Освіта. – 1998. – 11-18 березня.

  19. Щербань П.М. Прикладна педагогіка: Навчально-методичний посібник. – К.: Вища школа, 2002. – 215 с.



1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка