1. психологія як наука І навчальна дисципліна



Сторінка16/25
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.05 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   25
ТЕМА 8. ПЕДАГОГІКА ЯК НАУКА
8.1. Предмет, об’єкт і завдання педагогіки
Сучасна педагогіка (від грец. рaidos – дитя і ago – веду, виховую) посідає особливе місце в системі наук, оскільки вивчає та розробляє питання, які пов’язані із підготовкою людини до повноцінного життя в умовах науково-технічного і соціально-економічного розвитку суспільства. На сучасному етапі педагогіка орієнтується на розвиток і формування творчої особистості, сприяє збереженню та передачі культурного досвіду від покоління до покоління.

Педагогікасистема теоретичних та прикладних наук, завданням яких є вивчення, обґрунтування та розробка теоретико-методологічних засад процесів навчання, виховання і розвитку особистості.

Своїм корінням педагогіка сягає найдавніших часів, коли виникла потреба передавати елементарний та життєво необхідний досвід молодому поколінню. Саме тоді педагогічні знання у вигляді порад, правил акумулювалися в звичаях, обрядах, творчості народу. Навчання дітей здійснювалося шляхом залучення до праці, землеробства, скотарства, будівництва тощо.

Перші в історії європейської культури теоретичні обґрунтування проблем виховання і навчання було здійснено античними філософами. Викладені ними педагогічні ідеї про необхідність пізнання світу та себе (Сократ), про виховання як шлях до блага (Платон), про важливість різностороннього виховання (Аристотель), про моральний обов’язок учителя (Квінтілан) та багато інших становили основу для подальшого розвитку педагогічної науки і практики. Так, відомо, що твори цих авторів цінувалися в Київській Русі – перекладалися та коментувалися давньоруськими тлумачами.

До числа перших вітчизняних теоретичних джерел в педагогічній галузі належать “Повчання” Володимира Мономаха, “Ізборники” князя Святослава, збірник “Бджола”. Специфіку виховних ідеалів Київської Русі було відображено в літописах та житіях святих.

Ще до прийняття християнства в Київській державі діяли навчальні заклади – школи грамоти. Після його прийняття з’явилися заклади нового типу: школи книжного вчення при князівських дворах, монастирські і церковні школи при храмах. У 1086 році при Андріївському монастирі було відкрито перше жіноче училище. Як бачимо, в давньоруській державі приділяли увагу вихованню підростаючого покоління, дбали про зростання писемності та про належне функціонування навчальних закладів.

Започаткування ґрунтовної педагогічної науки пов’язують з діяльністю видатного чеського педагога Яна-Амоса Коменського (1592 – 1670), який створив ефективну систему виховання, теоретично обґрунтував та впровадив у практику класно-урочну систему навчання, висвітлив свої погляди у фундаментальних працях (“Велика дидактика”, “Материнська школа”, “Закони добре організованої школи”), написав цікаві і доступні для розуміння дітей підручники.

В цей період вітчизняний педагогічний досвід формувався в умовах втрати державності. Переважну більшість освітніх закладів використовували як засоби реалізації колонізаторської політики. Їм протидіяли братські школи при сільських общинах, церквах і монастирях, січові і козацькі школи. Саме вони забезпечували формування у підростаючого покоління стрижня громадянської свідомості, створеного з таких елементів національної культури, як притаманна українцям мова, віра, звичаї, традиції, мистецтво.

Цій справі сприяли і перші українські вищі навчальні заклади – Острозька школа-академія (1527 – 1608) та Київо-Могилянська академія (1632 – 1817).

Становлення української педагогічної науки і практики відбулося завдяки плідній науково-пошуковій, методичній, просвітницькій діяльності потужної плеяди учених та педагогів: П. Могили, С. Зизанія. І. Вишенського, П. Беринди, Є. Славинецького, І. Гизеля, С. Полоцького, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди, М. Костомарова, П. Куліша, П. Грабовського, М. Драгоманова, О.Духновича, І. Ставровського, М. Шашкевича, Ю. Федьковича, А. Волошина, Х. Алчевської, Б. Гринченка, Т. Лубенця, С. Русової, М. Корфа, Н. Полонської-Василенко, С. Васильченка. М. Грушевського, І. Огієнка, Г. Ващенка, А. Макаренка, В. Сухомлинського та багатьох інших.

Протягом свого існування педагогіка розвивалася в таких формах, як:



  • народна педагогіка – виховний досвід, створений в ході історичної практики народу;

  • духовна (релігійна) педагогіка – система виховної практики та поглядів на виховання, започаткованих церквою;

  • світська педагогіка – система науково обґрунтованих педагогічних поглядів і практики.

Кожна з цих форм виконувала провідну роль на певному етапі суспільного розвитку. Так, викладений вище короткий екскурс в історію педагогіки засвідчив, що на перших етапах існування суспільства (зокрема первіснообщинного) домінував народнопедагогічний досвід підготовки підростаючого покоління, який надалі створив підґрунтя для виникнення і становлення інших форм педагогіки.

Народна педагогіка – система прийнятих у даній місцевості методів і засобів виховання, що передаються від покоління до покоління і засвоюються як певні знання, уміння і навички виховної діяльності. Народною називаємо ту педагогіку, яку створив народ. Вона акумулюється в сукупності педагогічних відомостей і виховного досвіду, які втіленого в усній народній творчості, звичаях, обрядах, дитячих іграх, іграшках тощо. Тому народна педагогіка є важливою складовою культури українського народу.

Специфіка розвитку української культури зумовила функціонування таких компонентів народної педагогіки, як: українське родинознавство, народне дитинознавство, батьківська педагогіка, народна дидактика, народна педагогічна деонтологія, педагогіка народного календаря.



Українське родинознавство (фамілістика, фамілологія) об’єднує знання і досвід народу стосовно створення та збереження міцної, здорової і щасливої сім’ї.

Народне дитинознавство концентрує в собі усталені погляди на дитину, емпіричні знання про умови, рушійні сили онтогенезу людських якостей та про його особливості на певних етапах дитинства. Цей компонент розкриває закономірності перебігу фізіологічних, сенсорних, емоційних вольових та пізнавальних процесів від народження дитини до фізіологічного дозрівання та її включення у доросле життя.

Батьківська педагогіка репрезентує накопичені народом відомості щодо соціалізації дитини в сім’ї, яка відбувається шляхом передачі дорослими духовного і виробничого досвіду, формування культури поведінки.

Народна дидактика відображає здобутки в галузі розумового світоглядного розвитку підростаючого покоління, що концентрується в поглядах на принципи, зміст і методи навчання, зміцнення пізнавальних сил і здібностей дитини.

Народна педагогічна деонтологія (від грецького деонтос і логос – наука про конче потрібне) є ціннісним стрижнем виховання. Вона наповнює процес виховання ціннісним змістом, спрямовує на засвоєння сімейних, християнських, національних та інших цінностей відповідно до морально зумовлених звичаїв та традицій українського народу.

Педагогіка народного календаря висвітлює особливості впливу звичаїв, обрядів, традицій на формування особистості, які пов’язані з народним календарем. Народний календар (за визначенням Ю. Руденка) – це система історично обумовлених дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які у відповідності з природними явищами в певній послідовності відзначаються протягом року 1.

Духовна (релігійна) педагогіка сформувалася на основі теологічного вчення і передбачає реалізацію педагогічного процесу шляхом використання засобів релігії. Поява духовної педагогіки пов’язана із домінуванням церкви у духовному житті суспільства. На сучасному етапі духовна педагогіка існує як самостійна галузь.

Особливість світської педагогіки полягає в науковому обґрунтуванні педагогічних положень, закономірностей, законів; у висвітленні методологічних аспектів організації навчально-виховного процесу; у виявленні практичних шляхів реалізації операційно-дієвого апарату: методів, прийомів, засобів і форм організації педагогічного процесу в закладах освіти.

Світська педагогіка зародилася на початку XVII століття. Її засновником вважається Я. Коменський. Починаючи з цього часу було створено чимало теорій – наприклад, теорія елементарного і виховуючого навчання (І. Гербарт), теорія розвиваючого навчання (Ф. Дістерверг), теорія позитивізму (Г. Спенсер), теорія вільного виховання (Е. Клей, М. Монтессорі), теорія дій (В. Лай) та багато інших. Всі вони тією чи іншою мірою сприяли розширенню уявлень про людину та можливості її виховання.

В цей період розвиток педагогіки поступово централізувався шляхом створення системи освітніх закладів та міністерств освіти.

На сучасному етапі становлення національної педагогіки та школи відбувається в умовах демократизації та гуманізації українського суспільства і держави, що зумовило необхідність таких напрямів педагогіки, як:


  • педагогіка співробітництва, котра спрямована на активну взаємодію, співтворчість, співрозуміння учителя і учня, результатом якої має бути позитивний цілеспрямований усебічний розвиток особистості;

  • педагогіка життєтворчості, котра має на меті всіляке сприяння розвиткові творчої особистості, здатної до творення власного життя;

  • педагогіка толерантності побудована на терпимості та повазі до чужих думок, позицій, вірувань.

Педагогіка має свій предмет і об’єкт, які розкривають особливості та закономірності її функціонування. З огляду на різні підходи до їх визначення, найповнішими вважаємо наступні формулювання:

Предмет педагогіки становлять закономірності, принципи, форми і методи виховання, навчання та освіти людей, а також процес розвитку соціально активної особистості.

Об’єкт педагогіки – цілеспрямований процес передачі молодому поколінню суспільно-історичного досвіду і культури людства.

Педагогіка має свій категоріальний апарат, до якого входять такі основні поняття, як виховання, навчання, освіта і розвиток особистості. Педагогічна наука пропонує розглядати процес виховання у двох аспектах: соціальному та педагогічному.

Соціальне значення процесу виховання полягає передусім у врахуванні впливу різнопланового соціального середовища на формування особистості. Зазначимо, що такий вплив може мати як позитивні, так і негативні наслідки.

Педагогічний аспект виховання передбачає цілеспрямований вплив педагогічного колективу, особистості педагога на колектив учнів (вихованців) чи окремого учня (вихованця), спрямований на отримання позитивних результатів.

У цьому сенсі виховання – це спеціально організована педагогічна діяльність, яка спрямована на формування повноцінної гармонійно розвиненої особистості, здатної до активної діяльності в усіх сферах життя суспільства.

Навчально-виховний процес – об’єднує процеси виховання (у педагогічному аспекті) та навчання і забезпечує формування особистості шляхом передачі соціального досвіду у взаємодії педагогів та підростаючого покоління.

Навчально-виховна робота – діяльність педагога (освітнього закладу в цілому), яка забезпечує реалізацію навчально-виховного процесу та досягнення його цілей щодо формування особистості.

Освіта – процес і результат засвоєння особистістю системи знань, формування умінь, навичок, моральних якостей, поглядів, переконань, наукового світогляду у відповідності до норм культури і суспільних цінностей.

Педагогіка як наука покликана здійснювати теоретичну і технологічну функції (за Т. Осиповою). Реалізація теоретичної функції передбачає:



  • опис педагогічних аспектів, умов, методології, передового педагогічного досвіду;

  • дослідження стану педагогічних явищ: з’ясування рівня навчальних досягнень, рівня вихованості;

  • прогнозування та моделювання педагогічного процесу на основі врахування сучасних політичних і соціально-економічних умов в Україні та світі;

  • формулювання та обґрунтування методичних рекомендацій, порад, вказівок щодо підвищення ефективності навчально-виховного процесу.

Технологічна функція передбачає:

  • розробку і використання методичних матеріалів (навчальних планів, програм, навчальних посібників та підручників);

  • упровадження інноваційних методів, форм і технологій в практику навчально-виховної діяльності з метою підвищення її ефективності;

здійснення послідовного і обґрунтованого контролю та аналізу одержаних результатів педагогічного впливу на вихованців.

Основними завданнями сучасної педагогіки є:



  1. Вдосконалення змісту освіти на теоретичному, методологічному і методичному рівнях.

  2. Оновлення системи закладів освіти шляхом створення закладів нового типу, в тому числі профільних.

  3. Підвищення професійної компетентності педагогів, стимулювання розвитку їхньої ініціативи, творчості та прагнення до вдосконалення.

  4. Розробка, обґрунтування та впровадження новітніх методів, форм, технологій та засобів навчання та виховання.

  5. Підготовка підручників, посібників та методичних рекомендацій у відповідності до змісту освіти.

  6. Створення умов для професійної орієнтації учнів, їх політехнічної підготовки.

  7. Пошук шляхів оптимізації, інтенсифікації та гуманізації навчально-виховного процесу та сприяння формуванню в дітей наукового світогляду, національної свідомості, моральних якостей, стимулювання їх до творчої діяльності, прищеплення культури поведінки та спілкування.

  8. Розробка теоретико-методологічних проблем педагогіки, методик та методів їх дослідження; узагальнення, розповсюдження та втілення результатів теоретичних досліджень у практику роботи закладів освіти.

Формування цілісного уявлення про сучасну педагогічну науку можливе за умови застосування системного підходу до вивчення педагогічних явищ, що передбачає урахування охарактеризованих підходів, завдань і функцій в процесі педагогічної діяльності.
8.2. Методологічна основа педагогіки. Педагогічне дослідження

Педагогічна методологія – вчення про закономірності, принципи, методи, форми і методику наукового дослідження педагогічних категорій та процесів.

Методологія сучасної педагогіки (як і кожної галузі науки) є багаторівневою системою, що складається з трьох основних позицій:



Загальна методологія педагогіки передбачає дослідження педагогічних феноменів на основі урахування:

  • загальних положень, принципів і категорій діалектики:

    • положення про залежність педагогічного процесу від соціально-економічного і політичного розвитку суспільства, етнокультурних особливостей людей;

    • положення про залежність педагогічного процесу від рівня розвитку психологічних та педагогічних наук, організації навчальної і виховної роботи в системі закладів освіти;

  • закону єдності і боротьби протилежностей, у відповідності з яким навчально-виховний процес вважається складним і суперечливим явищем;

  • закону заперечення заперечуваного, який передбачає домінуючий вплив процесу формування позитивних якостей у вихованців над проявом негативних характеристик;

  • закону переходу кількісних змін в якісні, згідно якого покращення якості педагогічного впливу призводить до зростання навчальних досягнень та рівня вихованості особистості.

Спеціальна педагогічна методологія орієнтована на врахування:

  • знань про специфіку свідомості і психічних властивостей особистості і можливостей педагогічного впливу на неї;

  • особливостей процесу формування особистості в колективі, суспільстві та під впливом різних соціальних інститутів (сім’ї, закладів освіти, церкви);

  • єдності процесів навчання і виховання, виховання і самовиховання.

Часткова методологія педагогіки передбачає врахування:

  • законів, закономірностей, принципів і методів навчання і виховання;

  • взаємодії та цілісності процесів навчання, виховання, розвитку, формування і освіти особистості.

Означеній системі методологічних позицій властива відносна самостійність: кожен з них може існувати окремо на своєму рівні, але всі вони підпорядковані філософському рівню загальної методології, який є підґрунтям будь-якого методологічного підходу.

Педагогічні дослідження призначені для одержання інформації про особливості перебігу педагогічних процесів чи підтвердження висунених гіпотез. Вони проводяться згідно конкретних методик, до структури яких входять науково-педагогічні методи.



Методика науково-педагогічного дослідження – це логічна послідовність операцій та дій, яка передбачає застосування системи методів, спрямованих на розв’язання поставлених дослідницьких завдань.

Метод науково-педагогічного дослідження – спосіб вивчення психолого-педагогічних аспектів розвитку і формування особистості, аналізу навчально-виховного процесу.

Методи педагогічного дослідження класифікуються на три групи: емпіричні, теоретичні, математичні і статистичні.



До емпіричні методів належать такі, як:

  • педагогічне спостереження (пряме, опосередковане, самоспостереження) передбачає отримання інформації через систематичне, цілеспрямоване сприйняття досліджуваних об’єктів, явищ, процесів; методика здійснення педагогічного спостереження передбачає: вибір об’єкта, визначення мети і завдань, розробку програми, одиниць, способу і форми фіксації та обробки даних спостереження;

  • бесіда уможливлює отримання інформації під час безпосереднього спілкування зі співрозмовником відповідно до заздалегідь підготовлених запитань; головними умовами ефективності бесіди є визначення мети, розробка плану, виокремлення основних і другорядних запитань, створення сприятливої атмосфери;

  • інтерв’ю дає змогу отримати необхідну інформацію за допомогою усного опитування, яке проводиться у певній послідовності за допомогою попередньо сформульованих запитань, відповіді на які обов’язково записуються;

  • метод анкетування забезпечує отримання інформації від якнайбільшої кількості респондентів, оскільки передбачає письмові відповіді на поставлені запитання; у педагогічних дослідженнях застосовують такі види анкет: відкриті (відповіді на питання є довільними), закриті (необхідно обрати одну чи декілька відповідей із запропонованих), напіввідкриті (крім запропонованих варіантів відповідей можна висловити власну думку), полярні (передбачають вибір однієї із полярних відповідей “так” чи “ні”);

  • педагогічний експеримент передбачає вивчення досліджуваних явищ чи процесів у звичайних та змінених дослідником умовах; у залежності від мети розрізняють такі види педагогічного експерименту: констатувальний (вивчення стану педагогічного явища, визначення рівня сформованості його характеристик), уточнювальний (перевірка гіпотези, яка створена у процесі усвідомлення проблеми), формувальний (створення нових умов для зміни параметрів педагогічного явища) і контрольний (виявлення ймовірних змін визначених характеристик педагогічних явищ чи процесів);

  • метод вивчення документації закладів, які здійснюють навчально-виховну діяльність та продуктів діяльності вихованців (календарних та поурочних планів, журналів педагогів, а також особових справ, характеристик, художніх виробів вихованців тощо);

  • метод узагальнення незалежних характеристик дає змогу проаналізувати, порівняти, узагальнити інформацію, отриману з різних джерел;

  • метод рейтингу передбачає оцінювання окремих показників дільності досліджуваних уповноваженими експертами;

  • психолого-педагогічне тестування проводиться із використанням спеціально розроблених завдань і проблемних ситуацій з метою випробування досліджуваних на певний рівень знань, загальний інтелектуальний розвиток;

  • метод соціометрії застосовують з метою встановлення характеру, змісту і структури взаємодії у колективі вихованців або педагогів.

До теоретичних методів педагогічного дослідження належать: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація, індукція, дедукція, традукція, класифікація, абстрагування, конкретизація.

Математичні і статистичні методи педагогічного дослідження застосовують для обробки одержаних даних, а також для встановлення кількісної залежності між педагогічними явищами. До цієї групи методів належать такі, як:

  • реєстрування, яке спрямоване на виявлення певної якості в явищах досліджуваної групи і підрахування за ознакою її наявності чи відсутності (наприклад, кількість пропусків на репетиціях);

  • метод ранжування дає змогу розмістити визначені у дослідженнях об’єкти за встановленими показниками критеріїв (збільшення чи зменшення), наприклад, складання списку вихованців відповідно до їхнього зросту, ваги, рівня і характеристики досягнень тощо;

  • моделювання передбачає теоретичну розробку і апробацію досліджуваної педагогічної системи, яка відображає істотні зв’язки між її елементами (наприклад, модель управління закладом позашкільної освіти).

8.3. Структура педагогічної науки та її місце в системі наук
Педагогічна наука є складною системою, структурними елементами якої є окремі галузі педагогічних знань, що постійно розвиваються, оновлюється та вдосконалюються.

До педагогічних галузей належать: загальна педагогіка, вікова педагогіка, корекційна педагогіка, історія педагогіки і школи, соціальна педагогіка, порівняльна педагогіка, гендерна педагогіка, педагогіка менеджменту та бізнесу, галузеві педагогіки.



Загальна педагогіка вивчає особливості розвитку і формування особистості, досліджує закони, закономірності здійснення педагогічного процесу в закладах освіти. Вона складається з таких розділів: загальні засади педагогіки, теорія освіти і навчання (дидактика), теорія виховання, теорія управління освітніми закладами.

Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна, педагогіка дорослих) розглядає зміст, методи, форми організації навчання і виховання представників різних вікових груп.

Корекційна педагогіка розробляє теоретико-методичні засади навчання і виховання дітей з різними вадами і поділяється на такі розділи:

  • сурдопедагогіка (від грец. surdus – глухий) – наука про навчання і виховання дітей, які мають вади слуху;

  • тифлопедагогіка (від грец. tuphlos – сліпий) – наука про навчання і виховання дітей із вадами зору;

  • олігофренопедагогіка (від грец. olygos – малий і phren – розум) – наука про навчання і виховання розумово відсталих дітей та дітей із затримкою розумового розвитку;

  • логопедія (від грец. logos – слово і paideia – навчання, виховання) – наука про навчання і виховання осіб із мовленнєвими порушеннями;

  • виправно-трудова педагогіка наука про перевиховання неповнолітніх і дорослих злочинців.

Історія педагогіки і школи вивчає розвиток педагогічних ідей, зміст, систему освіти та педагогічну практику в різні історичні періоди. Ця педагогічна наука представлена історією зарубіжної педагогіки та історією української педагогічної думки.

Соціальна педагогіка – наука, яка досліджує особливості розвитку, навчання і виховання особистості під впливом соціальних інститутів (сім’ї, закладів освіти та культури, дитячих об’єднань та організацій, молодіжних субкультур тощо), а також вивчає особливості перебігу та механізми соціалізації як процесу активного входження людини у суспільство. Структуру соціальної педагогіки складають:

  • агогіка (від грец. ago – веду, виховую) вивчає проблеми запобігання відхиленням у поведінці дітей та молоді;

  • герогогіка (від грец. geron – стара людина) досліджує соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку;

  • андрогогіка (від грец. andros – доросла людина) розглядає особливості навчання і виховання людини упродовж всього життя;

  • соціально-педагогічна віктимологія – це наука, яка вивчає проблеми людей – жертв несприятливих умов соціалізації.

Порівняльна педагогіка аналізує зміст, особливості організації, реформування та модернізації системи освіти в різних країнах та порівнює її з вітчизняною освітньою системою.

Гендерна педагогіка розглядає вплив педагогічного процесу на формування статеворольової позиції і поведінки особистості.

Педагогіка менеджменту та бізнесу забезпечує врахування умов, методів та способів педагогічного впливу в процесі управління людьми та у ході розробки і реалізації управлінських рішень.

Галузеві педагогіки (професійна педагогіка, мистецька педагогіка, педагогіка вищої школи, педагогіка підвищення кваліфікації та перекваліфікації спеціалістів, робітничих кадрів тощо) розкривають зміст, специфіку педагогічного процесу в окремих навчально-виховних закладах і різних сферах життя людини: мистецькій, військовій, спортивній, авіаційній, інженерній, медичній, культурно-освітній.

До педагогічних наук належать також предметні методики викладання, які вивчають зміст, методи, форми та особливості викладання окремих дисциплін в закладах освіти різного типу: методика викладання мистецьких дисциплін, природознавства, математики, української мови в загальноосвітніх навчальних закладах або методика викладання педагогіки у вищій школі.

Здійснюючи вирішальний вплив на формування молодого покоління педагогіка займає визначне місце і, водночас, тісно взаємодіє з багатьма науками. Така взаємодія сприяє глибшому проникненню в сутність педагогічних явищ. уможливлює всебічне вивчення впливу різних факторів на становлення особистості, дає змогу розробити ефективні шляхи покращення якості навчання і виховання.

Педагогіка пов’язана з філософією, мистецтвознавством, анатомією та фізіологією, генетикою, соціологією, етикою, естетикою, психологією, етнологією, історією, економікою, математикою, менеджментом, маркетингом тощо.

Тісний зв’язок з філософією дає змогу враховувати закономірності людського буття, особливості його осмислення під час розробки педагогічної теорії, концепцій. Загальна методологія педагогіки спирається на філософські засади.

Оперуючи мистецькими знаннями педагогіка розробляє систему педагогічних методів, прийомів, форм, технологій, які спрямовані на оволодіння особистістю певним видом мистецтва, вироблення в неї умінь, необхідних для створення мистецьких творів.

Знання з анатомії та фізіології про особливості будови і розвитку організму людини та специфіку її життєдіяльності на різних вікових етапах враховуються під час організації навчально-виховного процесу, у ході розробки оптимального режиму робочого дня, складанні розкладу занять тощо.

Генетика розкриває закономірності успадкування дитиною ознак, поведінкових проявів та хвороб від батьків, а також пояснює складну природу генів, генетичної мутації. Оперуючи знаннями з генетики педагогіка розробляє оптимальні умови для всебічного формування особистості дитини, розвитку її здібностей.

Зв’язок педагогіки з соціологією сприяє глибшому розумінню впливу соціального середовища на особистість, ролі і можливостей різних соціальних інститутів (сім’ї, школи різних типів, трудового колективу, формальних і неформальних груп, молодіжних субкультур) в організації ефективного процесу навчання і виховання.



Етика забезпечує основу для нормативного регулювання взаємовідносин між людьми та підбору змісту, методів, форм виховної роботи, спрямованої на формування в особистості знань про відповідні правила моральної поведінки в різних ситуаціях життєдіяльності.

Естетика є джерелом знань про прекрасне, неповторне, сприяє розвиткові в особистості системи естетичних цінностей, переконань, світогляду, естетичних смаків.

Оперуючи знаннями з психології про закономірності і механізми психічного розвитку людини педагогіка отримує можливість для осягнення внутрішнього світу особистості, розробки на цій основі ефективних шляхів педагогічного впливу з метою стимулювання позитивних змін в її психіці та поведінці.



Етнологія забезпечує даними про особливості представників різних етносів, які вирізняються своєрідністю звичаїв, традицій, обрядів, мають свою усталену систему навчання і виховання молоді.

Історія розкриває педагогам історичний аспект розвитку людини і суспільства, становлення системи освіти і виховання в різні історичні епохи і періоди, створюючи тим самим умови для упровадження позитивних здобутків у практику сучасних освітніх закладів.

Врахування закономірностей розвитку виробничої і невиробничої сфер, економічних зв’язків і відношень та їх вплив на освітню діяльність можливе завдяки взаємодії педагогіки з економікою.



Знання з менеджменту стали підґрунтям для створення ефективної системи управління в закладах освіти, розробки функціональних аспектів діяльності педагогічного менеджера. Це призвело до появи нової прикладної науки – педагогічного менеджменту.

Вивчення наявного попиту на освітньому ринку та його оптимальне забезпечення через надання адекватних послуг в системі різнотипових навчальних закладів є можливим завдяки зв’язку педагогіки з маркетингом, що сприяло появі нової галузі наукових знань – педагогічного маркетингу.


8.4. Мистецька педагогіка як галузь наукових знань
Аналіз структури педагогіки довів складність та багатоаспектність цієї науки, яку утворюють галузі педагогічних знань. Так, до профільованих (галузевих) педагогік належить і педагогіка мистецтва, яка характеризується особливостями методології, закономірностей, принципів, методів, засобів, зумовлених природою художньої діяльності.

Мистецька педагогіка диференціюється за принципом вікової періодизації на початкову, середню та вищу.



Мистецька педагогіка – галузева педагогічна наука, яка розкриває зміст, специфіку, закономірності, методи, форми викладання дисциплін художньо-естетичного циклу, обґрунтовує виховний потенціал мистецтва, вивчає вплив художніх творів на розвиток особистості, значення творчої діяльності для її становлення.

Особливістю сучасної мистецької педагогіки (за О. Рудницькою) є її відповідність пріоритетам нового педагогічного мислення, яке передбачає врахування ідей гуманізму, гармонійного розвитку особистості, національних традицій, звичаїв, впровадження інноваційних технологій навчання і виховання 1.

Методологічною основою педагогіки мистецтва є філософська наука, яка розкриває її зміст, місце в духовному і культурному житті суспільства, відображає взаємозв’язок між процесом становлення гармонійної особистості і сучасним станом освіти, культури і науки.

Мета філософії мистецької педагогіки полягає у відтворенні закономірностей дії педагога у ході вивчення учнями певного виду мистецтва та організацію діяльності через усвідомлення філософських законів і категорій.

Філософія мистецької освіти виникла як результат взаємодії філософії освіти і філософії мистецтва. Саме тому вона спрямована на розв’язання низки важливих завдань щодо:


  • з’ясування особливостей функціонального впливу мистецтва на формування гармонійної особистості;

  • розкриття природи сприйняття, усвідомлення та перетворення людиною мистецтва через естетичне переживання;

  • висвітлення характеру взаємодії особистості і творів мистецтва;

  • визначення шляхів формування художніх цінностей, знань, умінь художньо-творчої діяльності, які забезпечують акумулювання, вироблення та поширення продуктів мистецької діяльності на індивідуальному, суспільному і світовому рівнях.

Ці завдання розв’язують різноманітні галузі мистецької педагогіки, до яких належать: театральна педагогіка, музична педагогіка, танцювальна педагогіка і педагогіка образотворчого мистецтва.

Театральна педагогіка обґрунтовує зміст та особливості навчання і виховання майбутніх акторів і режисерів, пропонує ефективні підходи, методи, форми, прийоми та засоби організації навчальних занять зі спеціальних дисциплін “Історія театру”, “Режисура”, “Майстерність актора”, “Сценічна мова”, “Історія костюму”, “Пластичне виховання”, “Техніка сцени”, “Грим” тощо. Театральна педагогіка також розкриває методику вивчення теоретичних та практичних аспектів навчальних курсів, висвітлює особливості проведення занять в галузі драматичного мистецтва.

Музична педагогіка презентує методичні підходи до навчання учнів музичній грамоті, хоровому, вокальному співу, грі на музичних інструментах.

Танцювальна (хореографічна) педагогіка дає можливість педагогам навчити учнів опанувати складні танцювальні рухи, здійснити постановку танцю, сформувати засобами танцювального мистецтва важливі риси особистості (наприклад, працьовитість, наполегливість, дисциплінованість, доброзичливість, відповідальність).

Педагогіка образотворчого мистецтва (художня педагогіка) розкриває методи, прийоми, засоби і форми навчання учнів основним прийомам і способам художнього відображення навколишньої дійсності та уявних образів через живопис, рисунок, композицію, декоративно-прикладне мистецтво.

Спільною рисою цих структурних галузей є те, що вони розробляють шляхи вивчення того чи іншого виду мистецтва з урахуванням специфіки процесів художнього пізнання, сприймання, відчуття, мислення.



Здобутки педагогіки мистецтва використовують в навчальних закладах різних типів:

    • у дошкільних навчальних закладах;

    • у загальноосвітніх навчальних закладах (ЗОШ) (під час викладання дисциплін художньо-естетичного циклу);

    • у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації;

    • у закладах позашкільної освіти (одно і багатопрофільних);

    • в гуртках, секціях, клубах, студіях, які функціонують при ЗОШ, в культосвітніх та позашкільних закладах.

Сучасний дослідник проблем мистецької педагогіки Г. Падалка визначила такі її принципово важливі функції:

    • мотиваційно-виховна функція передбачає створення мотиваційної основи особистості для здійснення художньо-перетворювальної діяльності, формування активної життєвої позиції, системи поглядів, переконань, культури поведінки і спілкування, світогляду, ціннісного ставлення до себе, соціуму, духовної сфери, природи, світу матеріальних речей, праці;

    • культурологічна функція спрямована на розвиток загальної і художньої культури особистості, введення її в світ здобутків національної культури, стимулювання інтересу до вивчення звичаїв, традицій, надбань представників певних етнічних груп та народів, створення умов для збереження, розвитку і поширення знань стосовно культури;

    • пізнавальна функція забезпечує стимулювання особистості до здійснення активної пізнавальної діяльності та формування цілісної і багатогранної картини світу через емоційне сприйняття, осмислення і усвідомлення художніх образів;

    • творчо-спонукальна функція уможливлює активізацію творчої діяльності особистості на різних рівнях взаємодії із творами мистецтва:

  • сприймання, осмислення і розуміння;

  • інтерпретації художніх образів, танцювальних рухів, зображувальних позицій, композиційного рішення тощо;

  • безпосередньої участі в художньо-творчій діяльності;

    • комунікативна функція створює умови для полісуб’єктного спілкування з творами мистецтва, його авторами, глядачами (слухачами, учасниками);

    • гедоністична функція спонукає особистість до естетичного пізнання дійсності;

    • релаксаційна функція актуалізує значення мистецтва як засобу психологічного розслаблення, відпочинку та відновлення духовних і фізичних сил людини 1.

Таким чином, мистецька педагогіка є складовою педагогіки, яка розкриває зміст та методику проведення занять націлених на осягнення різних галузей мистецтва: театрального, музичного, хореографічного, художнього. Її призначенням є вплив на становлення повноцінної гармонійної особистості, яка вирізняється багатим духовним світом, високою активністю в творчому сприйманні і перетворенні навколишнього світу, прагненням до соціальної взаємодії.
Висновки

Педагогічна наука розробляє питання, які пов’язані із підготовкою людини до повноцінного життя в умовах науково-технічного і соціально-економічного розвитку суспільства. В сучасних умовах педагогіка орієнтується на розвиток і формування творчої особистості, сприяє збереженню та передачі культурного досвіду від покоління до покоління. У становленні педагогічної науки і практики умовно виокремлюється її форми: народна педагогіка, духовна педагогіка і світська педагогіка. Основою, підґрунтям сучасної педагогіки є народна педагогіка.

Предметом педагогіки є закономірності, принципи, форми і методи виховання, навчання та освіти людей, а також процес розвитку соціально активної особистості в сучасних умовах. Об’єкт – цілеспрямований процес передачі молодому поколінню соціально-історичного досвіду і культури людства.

Педагогіка має свій категоріальний апарат, до якого входять такі основні поняття: виховання, навчання, освіта і розвиток особистості. Педагогіка як наука покликана здійснювати теоретичну і технологічну функції. Методи педагогічного дослідження класифікуються на три групи: 1) емпіричні методи (педагогічне спостереження, бесіда, анкетування, педагогічний експеримент, вивчення документації, метод рейтингу); 2) теоретичні методи (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, індукція, дедукція, класифікація, абстрагування); 3) математичні і статистичні методи (реєстрування, ранжування, моделювання).

Педагогіка є розгалуженою системою. До педагогічних галузей належать: загальна педагогіка, вікова педагогіка, корекційна педагогіка, історія педагогіки і школи, соціальна педагогіка, порівняльна педагогіка, гендерна педагогіка, педагогіка менеджменту та бізнесу, галузеві педагогіки, мистецька педагогіка та багато інших. До числа структурних галузей мистецької педагогіки належать: театральна педагогіка, музична педагогіка, танцювальна педагогіка і педагогіка образотворчого мистецтва.

Мистецька педагогіка є галузевою педагогічною наукою, яка розкриває зміст, специфіку, закономірності, методи, форми викладання дисциплін художньо-естетичного циклу, обґрунтовує виховний потенціал мистецтва, вивчає вплив художніх творів та значення творчої діяльності на розвиток особистості.



Розв’язання актуальних педагогічних проблем сьогодення передусім пов’язане зі створенням умов для повноцінного розвитку кожного вихованця, виявленням ефективних шляхів формування гармонійної творчої особистості.
Словник основних термінів
Батьківська педагогіка – компонент народної педагогіки, який репрезентує накопичені народом відомості щодо соціалізації дитини в сім’ї, яка відбувається шляхом передачі дорослими духовного і виробничого досвіду, формування культури поведінки.

Виховання – спеціально організована педагогічна діяльність, яка спрямована на формування повноцінної гармонійно розвиненої особистості, здатної до активної діяльності в усіх сферах життя суспільства.

Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна, педагогіка дорослих) – галузь педагогіки, яка розглядає зміст, методи, форми організації навчально-виховного процесу в контексті особливостей різновікових груп.

Галузеві педагогіки (професійна педагогіка, педагогіка вищої школи, педагогіка підвищення кваліфікації та перекваліфікації спеціалістів, робітничих кадрів тощо) – галузі педагогіки, які розкривають зміст, специфіку педагогічного процесу в окремих навчально-виховних закладах і в різних сферах життя людини: мистецькій, військовій, спортивній, авіаційній, інженерній, медичній, культурно-освітній.

Гендерна педагогіка – галузь педагогіки, яка розглядає вплив педагогічного процесу на формування статеворольової позиції і поведінки дітей в суспільстві.

Духовна (релігійна) педагогіка – галузь педагогіки, що сформувалася на основі теологічного вчення і передбачає реалізацію педагогічного процесу шляхом використання засобів релігії. Поява духовної педагогіки пов’язана із домінуванням церкви у духовному житті суспільства. На сучасному етапі релігійна педагогіка існує як самостійна галузь.

Загальна педагогіка – галузь педагогіки, котра вивчає особливості розвитку і формування особистості, досліджує закони, закономірності здійснення педагогічного процесу в закладах освіти. Вона складається з таких розділів: загальні засади педагогіки, теорія освіти і навчання (дидактика), теорія виховання, теорія управління освітнім закладом.

Загальна методологія – система уявлень про загальні закони та закономірності розвитку об’єктивного світу, а також місця і ролі в ній феноменів, які вивчає певна наука.

Історія педагогіки і школи – галузь педагогіки, яка вивчає розвиток педагогічних ідей, зміст, систему освіти та педагогічну практику в різні історичні епохи. Ця педагогічна наука представлена історією зарубіжної педагогіки і школи та історією української педагогічної думки.

Корекційна педагогіка – галузь педагогіки, яка розробляє теоретико-методичні засади навчання і виховання дітей з різними вадами.

Методологія – вчення про вихідні позиції науки, особливості її розвитку, функціонування, а також методи та методику її дослідження.

Метод науково-педагогічного дослідження – спосіб вивчення психолого-педагогічних аспектів розвитку і формування особистості, аналіз закономірностей перебігу навчально-виховного процесу.

Методика науково-педагогічного дослідження – логічна послідовність операцій та дій, яка передбачає застосування системи методів, спрямованих на вирішення поставлених завдань.

Мистецька педагогіка – галузева педагогічна наука, яка розкриває зміст, специфіку, закономірності, методи, форми викладання дисциплін художньо-естетичного циклу, обґрунтовує виховний потенціал мистецтва, вивчає вплив художніх творів на розвиток особистості, значення творчої діяльності для її становлення.

Музична педагогіка – галузь мистецької педагогіки, яка презентує методичні підходи до навчання учнів музичній грамоті, хоровому, вокальному співу, грі на музичних інструментах.

Навчально-виховний процес – об’єднує процеси виховання (у педагогічному аспекті) та навчання і забезпечує формування особистості шляхом передачі соціального досвіду у взаємодії педагогів та підростаючого покоління.

Навчально-виховна робота – діяльність педагога (освітнього закладу в цілому), яка забезпечує реалізацію навчально-виховного процесу та досягнення його цілей щодо формування особистості.

Народна педагогіка – система прийнятих у даній місцевості методів і засобів виховання, що передаються від покоління до покоління і засвоюються як певні знання, уміння і навички виховної діяльності.

Народна педагогічна деонтологія – компонент народної педагогіки, який наповнює процес виховання ціннісним змістом, спрямовує на засвоєння сімейних, християнських, національних та інших цінностей відповідно до морально зумовлених звичаїв та традицій українського народу.

Народна дидактика відображає здобутки в галузі розумового світоглядного розвитку підростаючого покоління, що концентрується в поглядах на принципи, зміст і методи навчання, зміцнення пізнавальних сил і здібностей дитини.

Народне дитинознавство – компонент народної педагогіки, що концентрує в собі усталені погляди на дитину, емпіричні знання про умови, рушійні сили онтогенезу людських якостей та його особливостей на певних етапах дитинства: закономірності перебігу фізіологічних, сенсорних, емоційних вольових та пізнавальних процесів у дитячому віці від народження до фізіологічного дозрівання та включення у доросле життя.

Педагогікасистема теоретичних та прикладних наук, завданням яких є вивчення, обґрунтування розробка теоретико-методологічних засад процесів навчання, виховання і розвитку особистості.

Педагогіка народного календаря – компонент народної педагогіки, що висвітлює особливість та беззаперечність впливу звичаїв, обрядів, традицій, які пов’язані з народним календарем.

Педагогіка образотворчого мистецтва (художня педагогіка) – галузь мистецької педагогіки, яка розкриває методи, прийоми, засоби і форми навчання учнів основним прийомам і способам художнього відображення навколишньої дійсності та уявних позицій через живопис, рисунок, композицію, декоративно-прикладне мистецтво.

Педагогічна методологія – вчення про закономірності, принципи, методи, форми і методику наукового дослідження педагогічних категорій та процесів.

Предмет педагогіки закономірності, принципи, форми і методи виховання, навчання та освіти людей, а також процес розвитку соціально активної особистості в сучасних умовах.

Порівняльна педагогіка – галузь педагогіки, яка аналізує зміст, особливості організації, реформування та модернізації системи освіти в різних країнах та порівнює її з вітчизняною.

Об’єкт педагогіки цілеспрямований процес передачі молодому поколінню соціально-історичного досвіду і культури людства.

Освіта – процес і результат засвоєння особистістю системи знань, формування умінь, навичок, моральних якостей, поглядів, переконань, наукового світогляду у відповідності до норм культури і суспільних цінностей.

Світська педагогіка – галузь педагогіки, яка здійснює наукове обґрунтуванні педагогічних положень, закономірностей, законів, у висвітленні методологічних аспектів організації навчально-виховного процесу з позиції досліджень науки.

Соціальна педагогіка – галузь педагогіки, яка досліджує особливості розвитку, навчання і виховання особистості під впливом соціальних інститутів (сім’ї, закладів освіти та культури, дитячих об’єднань та організацій, молодіжних субкультур тощо).

Спеціальна методологія (методологія конкретної науки) – вчення про закономірності, закони, які відображають істотні зв’язки, а також розкривають особливість формування, розвитку та функціонування категорій, які досліджує конкретна наука чи галузь.

Танцювальна (хореографічна) педагогіка – галузь мистецької педагогіки, яка дає можливість педагогам навчити учнів опанувати складними танцювальними рухами, здійснити постановку танцю, сформувати засобами танцювального мистецтва дисциплінованість, доброзичливість, відповідальність.

Театральна педагогіка – галузь мистецької педагогіки, яка обґрунтовує зміст та особливості навчання та виховання майбутніх акторів і режисерів, пропонує ефективні підходи, методи, форми, прийоми та засоби організації навчальних занять.

Українське родинознавство (фамілістика, фамілологія) – компонент народної педагогіки, який об’єднує знання і досвід народу стосовно створення та збереження міцної, здорової і щасливої сім’ї.

Часткова методологія – вчення про конкретні категорії, явища науки, які складають предмет і об’єкт її дослідження.
Запитання для самоперевірки:
Розкрийте особливості педагогіки як науки.

У чому полягає предмет і об’єкт педагогіки?

Проаналізуйте завдання педагогіки на сучасному етапі.

Які особливості методології педагогічного дослідження?

Охарактеризуйте основні групи методів педагогічного дослідження.

В чому полягають міжпредметні зв’язки педагогіки?

Розкрийте зміст, структуру та основні функції мистецької педагогіки.
Література:
Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студ. вищ. навч. закладів / Н.П. Волкова. – К.: Академія, 2003. – 576 с.

Мазоха Д.С. Педагогіка: Навчальний посібник / Д.С. Мазоха, Н.І. Опанасенко; М-во освіти і науки України. Переяслав-Хмельницький держ. пед. ун-т ім. Г.Сковороди. – К.: Центр навч. літ., 2005. – 231 с.

Макарова Л.І. Основи психології і педагогіки / Л.І. Макарова, Й.М. Гах; М-во освіти і науки України. Ін-т менедж. та економіки "Галицька акад." – К.: Центр навч. л-ри, 2005. – 111 с.

Максимюк С.П. Педагогіка: Навчальний посібник / С.П. Максимюк. – Кондор, 2005. – 667 с.

Маригодов В.К. Педагогика и психология: аспекты активизации творчества и готовности к профессиональной деятельности / В.К. Маригодов, С.Е. Моторная; М-во образования и науки Украины. Севастополь. нац. техн. ун-т. – К.: ИД "Профессионал", 2005. – 188 с.

Михайличенко О.В. Основи загальної та музичної педагогіки: теорія та історія / О.В.Михайличенко. – Суми: Наука, 2004. – 211 с.

Мойсеюк Н.Є. Педагогіка / Н.Є. Мойсеюк. – К.: Білоцерківська книжна фабрика, 2003. – 615 с.

Основи психологі і педагогіки / А.В. Семенова, Р.С. Гурін, Т.Ю. Осипова, А.М. Ващенко. – К.: Знання, 2007. – 341 с.

Організація та методика проведення науково-педагогічних досліджень / М.І. Соловей, Є.С. Спіцин, К.К. Потапенко. – К. Лінвіт, 2004. – 143 с.

Пальчевський С.С. Педагогіка: Навчальний посібник / С.С. Пальчевський. – К.: Каравела, 2007. – 575 с.

Педагогика: педагогические теории, системы, технологии: Учебник для студ. высш. и сред. учеб. заведений, обуч. по пед. спец. и напр./ И.Б. Котова, Е.Н. Шиянов, С.А. Смирнов, М.В. Зверева; Под ред. С.А. Смирнова. – 4-е изд., испр. – М.: Академия, 2003. – 512 с.

Рудницька О.П. Педагогіка: загальна та мистецька: Навчальний посібник / О.П. Рудницька. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 360 с.

Стельмахович М.Г. Народна педагогіка / М.Г. Стельмахович. – К.: Радянська школа, 1985. – 312 с.

Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник / М.М. Фіцула. – К.: Академія, 2002. – 528 с.

Цукасова Л.В. Театральная педагогика: Принципы, заповеди, советы / Л.В. Цукасова, Л.А. Волков. – М.: Книжный дом “ЛИБРОКОМ”, 2009. – 192 с.

1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка