1. психологія як наука І навчальна дисципліна



Сторінка15/25
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.05 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   25

7.2.3. Особистість у системі життєдіяльності малої соціальної групи
Однією з важливих проблем соціальної психології є проблема взаємовідносин особистості та соціальної груп, членом якої вона є.

Взаємодія особистості з групою проходить три фази: адаптації, індивідуалізації та інтеграції 1.

У ході адаптації відбувається пристосування особистості до групи: засвоєння нею групових норм та цінностей, прийняття традицій, опанування притаманними групі формами та засобами діяльності. Прилаштовуючись до відповідних умов, член групи керується прагненням бути прийнятим іншими членами групи, стати подібним до них.

Цей період неоднозначно позначається на особистісному розвиткові. З одного боку, особистість отримує можливості для розширення свого досвіду, засвоєння нових видів, форм, способів діяльності та спілкування. З іншої сторони, може відбутися втрата певних особистісних здобутків. Нові умови групової життєдіяльності можуть спричинити негативні переживання (невпевненість, страх залишитися невизнаним групою, ізольованим від інших), призвести до посилення конформності, втрати готовності висловлювати та захищати власну думку.

Досягнувши в ході адаптації бажаного результату, людина задовольняє потребу уподібнитися до інших членів групи. Проте водночас залишається незадоволеною інша потреба – виявлення своєї індивідуальності (персоналізації). У зв’язку з цим починається інша фаза взаємодії особистості з групою, яка називається індивідуалізацією.

Протягом певного часу вона активно шукає способи впливу на інших з метою отримання визнання: демонструє свої професійні якості, матеріальні статки, зовнішність, ерудицію тощо. У випадку невизнання групою жодної із продемонстрованих особливостей, людина або шукає додаткові можливості впливу на групу, або вступає у конфронтацію з нею. Останній варіант, як правило, негативно позначається на особистісному розвиткові і нерідко супроводжується посиленням таких рис характеру, як ворожість, підозрілість, негативізм. В таких обставинах особистісна оцінка стає неадекватною: невиправдано високою, або заниженою.

Якщо індивідуальні особливості особистості визнаються і приймаються групою, або група змінює свою думку під її впливом, розпочинається третя фаза взаємодії – інтеграція. Вона супроводжується розв’язанням іншої суперечності, яка полягає в тому, що особистість прагне бути прийнятою групою такою, якою вона є, досягти визнання своєї індивідуальності, а група готова прийняти та підтримати лише ті індивідуальні особливості, які відповідають груповим нормам, цінностям, традиціям, способам спільної діяльності.

На цьому етапі можливі не тільки особистісні зміни, а й зміни в життєдіяльності групи, що виявляються в новій якості відносин та діяльності.

У разі нерозв’язання окресленої суперечності відбувається явище дезінтеграції – ізоляції особистості, або її витісненні зі складу групи. Це зумовлює повернення до попередніх фаз взаємодії у формі повторної адаптації, або повторної індивідуалізації, утруднених попередньо отриманими незадовільними результатами.

Важливою для особистості є її взаємодія з референтною групою. На думку М. Заброцького, членство особистості в реальній референтній групу створює психологічно сприятливі умови для її успішного розвитку2.

Входження особистості в групу передбачає її включення до системи міжособистісних відносин – системи зв’язків між членами групи, за допомогою яких забезпечується спільна діяльність та спілкування, реалізується мета групи та потреби її учасників.

Зміст міжособистісних відносин зумовлений такими основними параметрами, як:



  • ступінь психологічної близькості членів групи (близькі, віддалені);

  • позиції членів групи один щодо одного (домінування, залежність, рівність);

  • ставлення членів групи один до одного (позитивне, негативне, байдуже, неоднозначне);

  • оцінка з позиції виконання приписаної групою ролі (зірка, виконавець, партнер, конкурент тощо).

Залежно від змісту міжособистісних відносин, кожний член групи виконує свою роль, яку засвоює переважно через пристосування до вимог інших членів групи. Її виконання є типовим, проте супроводжується певними відмінностями, зумовленими індивідуальними особливостями виконавців.

Міжособистісні відносини у групі мають офіційний або неофіційний характер. Офіційними міжособистісними відносинами вважають ті, які реалізуються відповідно до офіційно визнаних норм, визначаються субординаційністю – дотриманням системи підпорядкування та підлеглості, виконанням правил службової дисципліни.

Неофіційні відносини не мають чіткої регламентованості та реалізуються на основі раціонально-емоційного ставлення членів групи один до одного: визнання необхідності взаємозв’язку, симпатії, антипатії тощо.

Ці емоційно-почуттєві переживання є двосторонніми – члени групи формують певну якість емоційного ставлення один до одного і отримують відповідне ставлення до себе. Їх виявлення не є однозначним та цілковито зрозумілим і потребує розшифрування та тлумачення (див. главу 6). Такі переживання переважно задаються групою, мають соціальне значення (наприклад, відданість справі групи, повага до інших, обов’язок по відношенню до інших тощо), тобто виникають в ході задоволення соціальних потреб і підлягають соціальному контролю.

Емоції і почуття, які мають соціальне значення, називають соціальними. Соціальні емоції і почуття можуть бути позитивними (кон’юктивними) і негативними (диз’юнктивними). Перші з них виникають внаслідок єдності думок, прагнень, мрій, цілей членів групи, досягнення ними бажаного соціального становища, отримання позитивної оцінки та ставлення з боку інших і виявляються у вигляді прихильності, дружелюбності, відданості, взаємодопомоги, взаємовиручки тощо.

Негативні емоції і почуття зумовлені невідповідністю між прагненнями індивіда та його реальним становищем у групі. Дослідники вказують на першочергову присутність в цій групі почуттів сором’язливості, збентеження, заздрості, ревнощів1.



Сором'язливість зумовлена невпевненістю в собі, низькою самооцінкою, що формується внаслідок порівняння себе з іншими. Сором'язлива людина намагається бути непомітною, уникає контактів з іншими.

Заздрість також є результатом соціального порівняння, що призводить до усвідомлення переваги іншого (того, що власний статус є нижчим за статус іншого (інших). Це почуття виявляється у вигляді роздратування, злості, тривоги, страху. Заздрість виникає в людей, яким притаманні такі риси характеру, як честолюбність, упередженість, егоїзм, лінощі. Внаслідок переживання заздрості з’являється прагнення отримати те, чим володіє інший, тобто піднятися до його рівня, або (і це дуже небезпечно) зруйнувати те, чого досяг інший, отже, знизити рівень його успішності.

Збентеження виникає через усвідомлення своєї недосконалості – невідповідності зовнішності, дій, поведінки прийнятим у групі стандартам. Збентежені члени групи приділяють багато зусиль для того, щоб бути визнаними іншими.

Ревнощі породжуються страхом втратити добре ставлення (визнання, повагу, любов) іншого (інших) члена групи. Ревнощі зумовлені присутністю третьої сторони, яка, на думку індивіда, зазіхає на його права щодо такої якості відносин з боку цього іншого. Ревнощі виникають у різноманітних видах відносин: між співробітниками з приводу ставлення до них керівника, між друзями через появу в їхній групі ще однієї особи. Причиною ревнощів може бути і певний предмет чи вид діяльності, яким захоплений один із членів групи (колекціонування, спорт, робота). З появою ревнощів людина починає виявляти емоційну холодність, грубість. Вона прагне підпорядкувати іншого за допомогою вимог, критики чи демонстрації своїх страждань.

Схарактеризовані явища помітно впливають на стан міжособистісних відносин, або соціально-психологічний клімат групи, і позначаються як на настрої її поодиноких членів, так і на життєдіяльності всієї групи.

За наявності сприятливого соціально-психологічного клімату у групі панують взаємодовіра, задоволення від спільної діяльності та спілкування. В діяльності такої групи переважає успіх, з’являються позитивні перспективи для розвитку кожного її учасника. Це виявляється у психологічній сумісності та спрацьовуваності між членами групи.

Психологічна сумісність – явище, яке визначається задоволенням людей від спілкування один з одним, прагненням зберегти стосунки. Для психологічної спрацьовуваності є характерним результативність спільно виконуваної діяльності та отримання виконавцями задоволення від спільно здобутого результату.

Несприятливий соціально-психологічний клімат спричиняє дезінтеграцію (роз’єднання) групи, зумовлює переважно негативні переживання тих, хто її наповнює, ускладнює адаптацію до її умов нових членів групи. Сформовані в таких умовах відносини нерідко зумовлюють пригнічення творчої, обдарованої особистості, стають на заваді її розвиткові.

На соціально-психологічний клімат групи впливають й інші чинники, зокрема загальний соціально-психологічний клімат суспільства (макроклімат), умови життєдіяльності групи (сфера діяльності, вид діяльності, матеріальне оснащення, інформаційне забезпечення діяльності тощо), цілі та цінності групи, групова думка, якість лідерства та керівництва, особливості групової динаміки.

Варто зазначити, що через систему міжособистісних відносин реалізується як вплив групи на особистість, так і зворотний вплив особистості на групу. Останній залежить від таких чинників, як:



  • біографічні характеристики особистості: вік, стать, освіта, соціально-економічний статус, професія, стаж трудової діяльності;

  • психологічні характеристики особистості: темперамент, характер, здібності, спрямованість;

  • соціально-психологічні характеристики особистості: комунакативність, комунікабельність, рівень особистісних домагань, соціальна сенситивність (чутливість).


7.3. Соціально-психологічні особливості художнього колективу
Незважаючи на те, що феномен художнього колективу є ще недостатньо вивченим, дані, отримані в ході соціально-психологічних досліджень (Ч. Гаджієв, Є Гешкова, Є Лєвшина, Я. Пономарьов, В. Семенов, С. Флегонтова) дають змогу виокремити його певні соціально-психологічні особливості.

Передусім художній колектив є соціальною групою і має характерні для неї ознаки (склад, композицію, мету діяльності). В ньому відбуваються групові процеси, реалізується спільна діяльність, формуються міжособистісні відносини.

Спільну діяльність характеризують такі ознаки (за Л. Орбан-Лембрик):


  • наявність спільної мети;

  • наявність органів управління та організації праці;

  • просторова та часова присутність учасників, що створює можливість для безпосереднього контакту між ними;

  • розподіл дій між учасниками;

  • узгодження індивідуальних дій між собою в процесі постійної взаємодії1.

Художній колектив має суттєві відмінності, які вирізняють його серед інших соціальних груп. Ці відмінності зумовлені передусім притаманним йому видом діяльності, цілями діяльності та певними особливостями представників мистецької сфери.

Зокрема специфіка діяльності в театральній сфері зумовлена постійним перетворенням акторів на інших людей, їх взаємодією з іншими особистісними, історичними та культурними світами, наявністю особливої театральної субкультури. Така діяльність відбувається переважно у вечірній час, що не є характерним для більшості професійних колективів.

Залежно від кількості учасників художні колективи поділяють на малі, середні і великі. За ступенем соціальної значущості та відповідно до змісту відносин між учасниками вони є офіційними (наприклад, режисерська група, група акторів) та неофіційними (група друзів, приятелів, однодумців, що функціонує як всередині офіційної групи, так і поза її межами).

Офіційна структура художнього колективу утворюється з дотриманням ієрархічних принципів (наприклад, режисер, помічник режисера, актори, які мають різні офіційні статуси, статисти). Неофіційна структура групи зумовлена особистісними якостями його учасників та їхніми статусами у системі неофіційних відносин: лідера, «зірки», ізольованого члена групи тощо.

Результативність діяльності художнього колективу великою мірою залежить від його структури: професійно-кваліфікаційної, соціально-демографічної, комунікативної.

Його професійно-кваліфікаційна структура формується залежно від наявного рівня освіти та кваліфікації учасників. Цей показник визначає зміст обраного театром репертуару, якість виконання ролей.

Професіонал – це спеціаліст у певній галузі трудової діяльності. Як суб’єкт праці, він має здатність до усвідомлених, цілеспрямованих дій щодо виконання такої діяльності та до самовдосконалення. Становлення особистості професіонала зумовлене синтезом його можливостей, здібностей, активності та вимог професійної діяльності.

Для того, щоб стати професіоналом, необхідно:



  • усвідомити смисл професійної діяльності та своє призначення як її виконавця;

  • мати достатній рівень професійної підготовки (володіти системою необхідних для виконання професійної діяльності знань, умінь та навичок, мати загальну ерудицію);

  • досягти достатнього рівня розвитку здібностей, необхідних для виконання професійної діяльності;

  • засвоїти необхідні способи продуктивної професійної діяльності;

  • бути спрямованим на постійне самовдосконалення;

  • мати розвинену систему саморегуляції.

Як бачимо, формування професіонала зумовлене рівнем його особистісного розвитку, напрями якого визначаються залежно від виду професійної діяльності. За умови адаптації особистості до вимог конкретної професії відбувається її професійна ідентифікація (усвідомлення своєї причетності до професійної діяльності), яка уможливлює досягнення соціально-моральної зрілості. Критеріями соціально-моральної зрілості професіонала є трудова дисципліна, розвинене почуття відповідальності, здатність до активної участі в житті колективу, потреба турбуватись про інших людей, готовність до ефективного використання знань і здібностей та до конструктивного розв'язання проблем. Реальними показниками соціально-моральної зрілості є усвідомлення інтересів колективу, сприяння його досягненням, підтримка інших учасників колективу.

Ефективність театрального художнього колективу залежить не тільки від професіоналізму його учасників. Важливим є забезпечення його оптимальної соціально-демографічної, зокрема статевовікової структури, яка задається змістом виконуваного репертуару. Саме він зумовлює загальні тенденції щодо розподілу ролей залежно від віку та статі актора. Так, за даними Є Лєвшиної, чоловічих ролей у виконуваних в театрах п’єсах дещо більше, ніж жіночих. Більша половина з них призначена для виконання акторами віком до 40 років. Тому, як вважає автор, оптимальним є таке орієнтовне співвідношення у труппі:



  • між чоловіками і жінками – 66% до 34%;

  • між чоловіками віком до 40 років і після 40 років – 55% до 45%;

  • між жінками віком до 40 років і після 40 років – 66% до 34%1.

В такому випадку спостерігається переважно рівномірне завантаження акторів. Кількість та інтенсивність конфліктних ситуацій і непорозумінь між ними зменшується, що уможливлює покращення якості як офіційних, так і неофіційних відносин.

Істотним чинником ефективності колективу в згаданому контексті є його кількісний склад. Оптимальною вважають кількість учасників у 25 – 30 осіб. Це пов’язано з необхідністю підтримання творчої, духовно наповненої атмосфери, організації тісної взаємодії між працівниками.



Комунікативну структуру художнього колективу утворює мережа формальних (офіційно встановлених) та неформальних (які не збігаються з офіційно встановленими і виходять за межі колективу) каналів, за допомогою яких відбувається обмін інформацією, думками, почуттями між учасниками. В переважній більшості художніх колективів спостерігається певне превалювання неформальних комунікативних потоків. За їх допомогою учасники отримують значно більше інформації. Однак, ця інформація не завжди є достовірною.

В межах комунікативної структури функціонують:



  • структура впливу одних учасників на інших: одні виявляють та відстоюють свої бажання, права, пільги, переваги, а інші – підпорядковуються цим вимогам;

  • структура очікування від конкретних учасників певних моделей комунікативної поведінки в конкретних ситуаціях спілкування;

  • структура симпатії та антипатій.

На думку В. Семенова, специфіку художнього колективу зумовлює наявність в нього потенціалу для спільної творчості – в ньому відбувається «творча взаємодія, спілкування в процесі створення художнього образу»2. Така діяльність суттєво відрізняється від стандартизованої і переважно поопераційної та індивідуальної діяльності виробничого колективу.

Необхідність у спільних творчих пошуках впливає на якість спілкування і вимагає від учасників колективу розвинених комунікативних умінь, здатності до успішної взаємодії.

Так, з точки зору дослідників проблеми творчості Я. Пономарьова, Ч. Гаджієва, спілкування у творчому колективі (зокрема, в художньому) має спиратися на співробітництво, взаємну підтримку, вільне висловлювання, об’єктивацію, розуміння, сприймання й розвиток нових ідей, що потребує спеціальної організації творчого спілкування 1.

Відомо, що успіх у розв’язанні творчих задач залежить від уміння митців створити сприятливу, демократичну атмосферу співробітництва і психологічної сумісності, досягти єдності ціннісних орієнтацій, світоглядних принципів, прийнятих норм. У вказаному контексті якість спілкування значною мірою залежить як від членів художнього колективу, так і від його офіційного керівника, або неформального лідера: від їхніх соціально-психологічної та професійної компетентності, емпатійних здібностей, уміння перетворювати стосунки людей у рівноправне діалогічне спілкування, забезпечити умови для виявлення творчих можливостей.

Однак, як свідчить практика, керівники окремих художніх колективів (режисери, диригенти) вдаються і до авторитарних способів управління. В цьому випадку саме вони й отримують можливість творити і нав’язувати свої ідеї іншим членам колективу. Останнім залишається роль добросовісних виконавців, які не мають права на власну думку.

Певну проблему художнього колективу становить взаємопроникнення офіційної та неофіційної структур взаємовідносин. З одного боку, це сприяє виробленню невимушених відносин, а з іншого – завдає їм шкоди, оскільки позбавляє чіткості та визначеності, вносить плутанину до системи групових норм та санкцій.

Творча атмосфера художнього колективу залежить від якості соціально-психологічного клімату, що зумовлений змістом театрально-художніх відносин. Систему театрально-художніх відносин утворюють:


  • міжособистісні відносини у колективі;

  • професійно-творчі відносини (зайнятість акторського складу, зміст репертуару, рівень режисури та ін.);

  • організаційно-управлінські відносини (стиль управління, умови праці, якість організації підготовки вистав та гастролей та ін.).

Показниками сформованості позитивного соціально-психологічного клімату в художньому колективі є:

  • демократичний стиль керівництва;

  • сприятливі умови праці;

  • відсутність перепон для особистісного розвитку членів колективу;

  • позитивний характер горизонтальних відносин (між співробітниками: акторами, статистами, гримерами та ін.);

  • переважно мажорний настрій учасників художнього колективу;

  • високий рівень соціально-психологічної єдності.

Специфічними показниками сформованості соціально-психологічного клімату театру є:

  • визначеність його творчої позиції, цілісності художньої програми та чіткість репертуарної лінії;

  • оптимальність взаємодії між режисерами та акторами, акторів між собою та з іншими працівниками театру.

За таких умов кожний член колективу отримує можливість виявити свої здібності, реалізувати потенціали, задовольнити потребу в спілкуванні, успіхові та самоакуталізації. Колектив стає стабільно результативним, визначається позитивними тенденціями у своєму розвиткові.

В несприятливому соціально-психологічному кліматі отримані художнім колективом результати нестабільні. Для їх досягнення потрібно значно більше зусиль, що призводить до емоційного напруження, навіть до фізичного виснаження учасників.

У ринкових умовах конкурентоспроможність художнього колективу залежить від його іміджу. Імідж (образ) художнього колективу – це те емоційно забарвлене враження, яке він та її його учасники справляють на людей. Такий образ закріплюється в уявленнях і стає стереотипним.

Основними складовими іміджу є зовнішній вигляд та внутрішній зміст. Імідж колективу може бути позитивним, коли в основі уявлення людей про нього переважає довіра, позитивні очікування щодо результатів діяльності). Негативний імідж базується на недовірі до колективу та до його репутації.

Позитивний імідж художнього колективу залежить від таких чинників, як:


  • якість діяльності колективу;

  • рівень досягнень учасників колективу;

  • зміст репертуару;

  • рівень культури учасників колективу;

  • рівень організаційної культура колективу.

Відчутно впливають на імідж колективу символи, атрибути, назва, девіз тощо.

Важливим чинниками формування іміджу колективу є імідж керівника та його підлеглих, які мають такі основні складові:



  • професіоналізм і компетентність;

  • динамізм, швидка реакція на кожну ситуацію;

  • моральна надійність;

  • естетичність зовнішнього вигляду, мовлення та поведінки;

  • уміння впливати на людей;

  • освіченість та ерудиція;

  • високий рівень культури.

Формування іміджу відбувається за принципами повторення, безперервного посилення впливу, «подвійного виклику» (одночасного впливу на розумову та емоційну сфери тих, хто його сприймає).

У ході створення іміджу колективу мають місце два взаємопов’язані процеси (за Г. Почепцовим):



  • процес естетичної нейтралізації, за допомогою якого знімаються «гострі кути», тобто ті характеристики, які можуть зашкодити репутації колективу;

  • процес естетичної концентрації, який передбачає загострення уваги суспільства на характеристиках, котрі сприятимуть побудові потрібного іміджу1.

Основними інструментами створення іміджу художнього колективу є:

  • позиціонування – обґрунтування практичної привабливості колективу для конкретних соціальних спільнот у формі подання привабливих характеристик, акцентування уваги на цих характеристиках (наприклад, «У виставах театру беруть участь ваші улюблені актори»);

  • міфологізація – підлаштування під існуючі у суспільстві міфи: історичні – щодо ролі народу, регіону в історії; сімейні – щодо відносин чоловіка і жінки, батьків та дітей; культурологічні – щодо значущості культурних здобутків у житті людини; героїчні – щодо подолання труднощів та ін. (наприклад, «Репертуар колективу – скарбниця людських почуттів»);

  • вербалізація – вибір вдалих слів та виразів, які характеризують колектив (наприклад, «Знахідка театрального сезону»);

  • емоціоналізація – внесення в інформацію про колектив емоційного контексту (наприклад, «Колектив, який бентежить душу»);

  • деталізація – вибір деталей, які вдало доповнюють загальний образ колективу (наприклад, інформація про здобутки колективу та окремих акторів, відомості про ті важливі події в їхньому житті, які можна висвітлювати з точки зору етики);

  • метафоризація у формі слоганів, віршів, казок, анекдотів (наприклад, «Театр майбутнього»);

  • визуализація – створення візуального образу колективу та його учасників через оформлення приміщення, зовнішній вигляд учасників, за допомогою афіш, реклами, характерних символів.


7.4. Велика соціальна група
Велика соціальна група – велика у кількісному відношенні людська спільність.

У соціальній психології прийнято ділити великі соціальні групи на два різновиди:



  • відносно стійкі утворення, які виникли в ході історичного розвитку суспільства і посідають певне місце в системі суспільних відносин (етнічні групи, соціальні класи, суспільні прошарки, професійні групи та ін.);

  • утворення, які виникають і зникають стихійно, існують протягом нетривалого часу (публіка, аудиторія, натовп).

Так, фахівці, зайняті в театральній сфері, зокрема режисери та актори, входять до складу великої соціальної групи першого типу. Вони належать до художньої інтелігенції – суспільного прошарку, якому притаманна спрямованість на складну розумову, переважно творчу працю, на відтворення, розвиток і розповсюдження культури.

До числа загальних характеристик великих соціальних груп першого виду належать звичаї, традиції та вдача, які склалися протягом становлення історичної практики, з якою пов’язане функціонування цих груп. Ці утворення є регулятороми їхньої життєдіяльності, позначаються на змісті життєвих позицій і утворюють образ життя групи.

Ознаками образу життя великої соціальної групи є її потреби, інтереси, цінності, групова (громадська) думка та наявність спільної мови.

Потреби групи – нестача в необхідних для підтримки життєдіяльності групи предметах та явищах.

Інтерес групи – це загальноприйняте у групі ставлення до дійсності, що є основою для виникнення мотивів та утвердження ідей і цілей, вибору форм, засобів та способів функціонування. Мотив є реальною причиною соціальної активності, виявленої групою.

Цінності групи – складне утворення, побудоване з елементів світогляду, ідеалів, переконань, вольових спонукань і почуттів, визначається спрямованістю інтересів і потреб на певну ієрархію цінностей. Це дає змогу кожній людині у групі диференціювати й оцінювати явища за критеріями належного, доброчесного, справедливого, прекрасного, свідомо узгоджувати свою поведінку з ними.

Цінність виступає в якості своєрідного еталону для побудови процесів групового життя і є основою для вироблення ціннісних орієнтацій – результатів оцінювання різноманітних аспектів дійсності. Завдяки осмисленню цінності і виробленню ціннісної орієнтації функціонування групи набуває певного смислу.



Групова (громадська) думка є особливою формою групової свідомості, в якій відображено ставлення людей до значущих для групи проблем, подій та фактів дійсності.

Структуру групової думки утворюють:



  • раціональна (когнітивна) складова: судження, поняття, уявлення, норми, вироблені групою;

  • ірраціональна складова: чуттєві образи, вірування, переживання, бажання, фантастичні образи, утопічні ідеї;

  • воля.

Ці складові формуються як у результаті цілеспрямованої діяльності, так і спонтанно, стихійним шляхом. Елементи раціонального знання дають змогу виробити раціональну оцінку щодо явищ дійсності. Вона може бути як адекватною станові речей, так і містити помилкові, хибні судження та уявлення про дійсність. Це залежить від рівня поінформаності членів групи стосовно об’єкта формування думки та їхньої здатності до адекватної інтерпретації отриманої інформації.

Ірраціональні елементи наповнюють уявлення про ці явища емоціями, фантазіями, мріями тощо. Роль цих елементів є неоднозначною: з одного боку вони можуть збагатити раціональну оцінку, а з іншого – дезорієнтувати, надати їй іншого значення. В окремих випадках ірраціональні елементи групової думки можуть виконувати провідну роль в її формуванні.

Переважаючий стан почуттів, які панують у групі, формує її настрій. В єдності з раціональними оцінками виникає вагома спонука до спільної групової діяльності та поведінки, яка називається умонастроєм. Йому притаманні: а) предметна спрямованість (естетична, інтелектуальна, економічна тощо); б) характер та рівень емоційного напруження (піднесення, ентузіазм, розчарування, байдужість, агресія, депресія тощо).

В результаті взаємодії раціонального та ірраціонального елементів формується загальна групова оцінка того чи іншого явища.

Групова думка є авторитетною для членів групи. Вона суттєво впливає на індивідуальну свідомість, зумовлює відповідну виробленим оцінкам практичну діяльність та поведінку.

Оскільки це явище виконує низку важливих функцій, воно є важливим чинником життєдіяльності групи. Проблему функціонування групової (громадської) думки докладніше розроблено в межах соціології, в яких ці функції аналізують у двох вимірах: горизонтальному та вертикальному.

У горизонтальному вимірі громадська думка реалізує функції регулювання відносин між членами великої соціальної групи. До основних функцій цього виміру належать:


  • оціночна функція – полягає у формуванні оцінних суджень про дійсність (наприклад, «В умовах переходу до ринку театр опинився перед суттєвими труднощами»);

  • діагностична функція – передбачає з’ясування сутності і особливостей проблеми, з приводу якої формується думка («Знайти бажану роботу сьогодні складно. Для того, щоб успішно працевлаштуватися, треба отримати фундаментальну освіту»);

  • критична функція – виявляється у розпізнаванні протиріч у явищах дійсності, виокремленні їхніх позитивних та негативних характеристик (наприклад, «Мистецтво дає людині естетичну насолоду. Проте не всі художні твори є естетичними»);

  • нормативна функція – реалізується у ході вироблення норм життєдіяльності групи, що відповідають виробленим групою оцінкам («Кожна працездатна людина повинна працювати», «Професіонал повинен відповідати за результати своєї праці»).);

  • виховна функція – забезпечує виховний вплив на членів групи через засвоєння вироблених нею суджень та групових норм (наприклад, «Творча праця звеличує людину»)

Вертикальний вимір означених функцій базується на їх тлумаченні з позиції забезпечення інституалізації громадської думки – її становлення як ключового структурного елементу суспільства.

В основу поняття «соціальний інститут» покладено ідею організованості, упорядкованості суспільного життя, забезпечення відносно стійкої моделі поведінки людей, людських спільнот та суспільних організацій. Громадська думка є неформальним соціальним інститутом. Вона формується в результаті соціальної творчості членів групи.

Відповідно виокремлюються такі її функції, як:


  • експресивна функція – виявляється у системі експресивних (емоційно забарвлених) оцінок об’єктів громадської думки;

  • консультативна функція – реалізується в рекомендаціях органам влади щодо шляхів вирішення проблем, які є об’єктом групової думки;

  • директивна функція – полягає у виробленні групою рішення щодо розв’язання певної проблеми (наприклад, вибір більшості під час виборів, референдумів);

  • функція тиску на владу – реалізує вплив на владу через доведення до неї думки за допомогою зборів, мітингів, демонстрацій тощо.

Через свої функції групова думка впливає на свідомість і поведінку членів групи.

Групова думка виявляється в різноманітних формах (оцінки, скарги, поради, побажання, схвалення, несхвалення, невдоволення, осуду, протесту) і висловлюється за допомогою прямих, опосередкованих та спеціалізованих каналів.

Прямі канали діють через систему безпосередніх міжособистісних контактів між членами групи. Опосередковані канали передбачають використання посередника («ретранслятора думки»): засобів масової інформації, освіти, мистецтва, доведення до відома групи змісту управлінських документів тощо. Спеціалізовані канали спираються на опитування членів групи за допомогою спеціально розроблених науково обґрунтованих методів.

Групова думка – динамічне утворення, яке функціонує на таких послідовних стадіях:



  • стадія зародження, яка визначається виникненням інтересу до певної проблеми, активним пошуком інформації стовно неї, обміном інформацією між членами групи та виробленням оцінок;

  • стадія власне функціонування, для якої характерні: чітке визначення позицій більшості щодо оцінки проблеми, врахуванням цієї позиції в їхній діяльності та поведінці, певне протистояння протилежних позицій окремих угрупувань стосовно оцінки проблеми;

  • стадія зниження актуальності, що виявляється у зниженні інтересу більшості членів групи до проблеми та послабленні гостроти протистояння між угрупуваннями;

  • стадія відмирання, що супроводжується зникненням інтересу переважної більшості групи до проблеми.

Спілкування у великій соціальній групі здійснюється за допомогою характерної для неї мови: етнічної, професійної термінології, молодіжного сленгу, жаргону тощо. Вона є засобом вираження думок, символом своєрідної єдності людей, які утворюють ту чи іншу групу.

Так, підкреслюючи значущість мови для нації, відомий український учений-педагог Г. Васянович стверджує: «Мова один з основних засобів виховання культури спілкування, а також складний процес самоусвідомлення людини, її самоствердження. Мова забезпечує і духовно-моральне зростання людини, і її занепад, вона виступає ідентифікатором її духовного “Я”. Недосконале знання рідної мови – це страшне духовне каліцтво…навпаки, добре знання і володіння мовою – це вже половина успіху, ключ до щастя»1.

Спілкування та діяльність людей можливі і в умовах стихійно складених груп, котрі виникають на короткий час, іноді випадково. Комунікативні контакти в них короткочасні. Але якість спілкування в цих групах має важливе значення для життєдіяльності людини. Прикладами таких груп є аудиторія (телеаудиторія, аудиторія масових видовищ, академічна аудиторія тощо), публіка, натовп, юрба та ін. В них відсутня спільна діяльність, обмін інформацією відбувається стихійно, особистісний контроль членів групи над ситуацією невисокий або відсутній повністю (наприклад, ситуація паніки). В цих умовах так званої «масової» поведінки спонтанно складаються специфічні форми спілкування, які включають в себе способи психологічного впливу: зараження, навіювання, наслідування.

Аудиторія (телеглядачі, студенти під час навчання) – це відносно стійка сукупність людей, які мають спільні інтереси, цінності, потреби, реалізують однакові форми та способи їхнього задоволення, спрямовані на пошук необхідної інформації.

У контексті мистецької спрямованості інтересів виокремлюють аудиторію мистецтва, зокрема аудиторію театру – широке коло людей, які мають контакти (в тому числі випадкові) з мистецтвом.



Публіка має багато спільних рис з аудиторією. Відмінність першої від другої полягає у значно коротших термінах існування та в спрямованості активності на отримання переважно естетичного задоволення. Публіка є контактною спільністю, яка існує в одному часі і просторі. Люди, які належать до певної аудиторії, можуть і не мати контактів один з одним.

На думку О. Семашка, до публіки мистецтва належить відносно стійка та організована спільність людей, яка характеризується сталою потребою і відповідною цій потребі художньою діяльністю (споживання, співтворчість, творчість), включеністю у художнє життя, впливом на творчість митця, на критику його творчості, на діяльність закладів художньої культури, на соціальне і культурне середовище1.

За твердженням цього ж автора, театральна публіка охоплює людей, які відносно регулярно спілкуються з приводу театрального мистецтва і мають в цьому потребу2.

За даними В. Дмітрієвського, театральній публіці притаманні певна елітарність, порівняно високий рівень освіти. Вона визначається широкими потребами в мистецтві. В її складі багато представників інтелігенції, службовців, митців3.

Спілкування з театрального публікою вимагає від митців постійного самовдосконалення. Адже та оцінка, яку дає театрові публіка, позначається на її кількісному та якісному складі. Саме вона є мірилом визнання, робить популярним того чи іншого режисера, актора, театр в цілому.

Натовп – контактна неорганізована спільність людей, підставою для об’єднання яких є певна проблема, котра емоційно сприймається більшістю. В натовпі спостерігається помітний психологічний тиск на індивідів, підвищення рівня їхньої конформності та зниження особистісної відповідальності. Внаслідок цього дії натовпу є переважно одностайними, емоційними і анонімними. В ньому відбувається часткове чи цілковите «розчинення» індивідуальності.

Юрба – неорганізована, керована інстинктами сукупність людей, спрямована на руйнування.

Викладені характеристики засвідчують розмаїтість великих соціальних груп, їх неоднозначний вплив на людину і суспільство. Такий вплив може мати як позитивний, так і негативний характер. Тому вивчення проблеми соціальних груп у контексті їхнього виникнення і становлення, впливу на психіку окремої людини є актуальним для сучасної психологічної науки.


Висновки
Соціальна група – це певна реально існуюча, або умовно виокремлена сукупність людей, об’єднаних на основі спільних для них ознак.

Реальна соціальна група є водночас об’єктом і суб’єктом суспільних відносин. Перше значення зумовлене тим, що її утворення та функціонування відбувається відповідно запитів суспільства, а друге – тим, що група визначається наявністю інтересів, потреб, норм, цінностей, думки, цілей, вступає у відносини з іншими соціальними групами і через свою діяльність може впливати на перебіг суспільних процесів.

Мала соціальна група – це існуюча в реальній системі суспільних відносин, в реальному часі та просторі відносно невелика кількість людей, які безпосередньо контактують між собою, виконують спільну діяльність відповідно до визнаних цією спільністю цілей.

Мала група є своєрідним соціальним організмом, життєдіяльність якого супроводжується процесами утворення і розвитку, досягнення згуртованості, керівництва, лідерства, прийняття рішень, групового тиску.

Утворення і розвиток малої соціальної групи відбувається протягом декількох стадій і супроводжується змінами в якості відносин членів групи та їхньої діяльності.

Механізмами розвитку групи є: механізм розв’язання суперечностей, який сприяє переходові групи від одного рівня до іншого через загострення та розв’язання протиріч; механізм ідеосинкразичного кредиту, що полягає в упровадженні в життя групи моменту інноваційності завдяки дозволеному групою відходу її лідера від встановлених попередньо норм; механізм психологічного обміну, який виявляється у взаємному задоволенні окремими членами групи певних соціальних потреб один одного шляхом надання деяких соціальних цінностей.

В ході свого розвитку група може досягнути певного рівня згуртованості, що визначається наявністю зв’язків і відносин між членами групи, які певною мірою сприяють досягненню результатів спільної діяльності та соціально-психологічної єдності.

Процес управління групою здійснюється за допомогою керівництва та лідерства. Керівництво реалізується як посередництво між соціальною владою та групою на основі офіційно наданих повноважень, а лідерство – як процес особистісного впливу людини на групу, що виникає спонтанно і залежить як від особистісних якостей цієї людини, так і від характеру відносин та діяльності групи.

Якщо група стикається з проблемами, відбувається пошук виходу з проблемної ситуації у процесі прийняття рішення. Він має форму дискусії з приводу цієї ситуації, її оцінки, аналізу можливих шляхів розв’язання проблеми, з’ясування позицій членів групи та вироблення єдиної точки зору стосовно способу подолання проблеми.

Не всі члени групи можуть сформувати і висловити свою думку. Деякі з них виявляють конформність – підпорядковуються впливові з боку інших зовнішньо, тобто демонструють своє підкорення з метою отримання схвалення чи уникнення осуду з боку групи, або внутрішньо, що супроводжується перетворенням групових установок на індивідуальні.

В ситуаціях порушення рівноваги між різноманітними структурами групи чи між членами групи виникає конфлікт. Основними факторами появи та загострення конфлікту є конфліктогени – слова, або дії (чи утримання від дій), які ображають, або принижують людину чи групу людей. Конфлікт можна розв’язати шляхом усунення предмету конфлікту, скорочення числа його учасників, трансформації уявлень опонентів один про одного чи конфліктну ситуацію, сприяння утворенню в опонентів спільних точок зору.

Взаємодія особистості з малою соціальною групою відбуваються у послідовних фазах адаптації – пристосування особистості до групи, індивідуалізації – впливу особистості на групу з метою отримання від неї визнання, інтеграції – прийняття групою особистості та особистістю групи такими, якими вони є.

Художній колектив – особливий вид малої соціальної групи, основною діяльністю якої є взаємодія з мистецтвом. Це складне утворення, у складі якого мають місце: професійно-кваліфікаційна структура, що визначається наявним рівнем професійної підготовки членів колективу; соціально-демографічна структура, яка задається змістом виконуваної діяльності, зокрема репертуару; комунікативна структура, котра утворюється мережею формальних та неформальних каналів, які забезпечують обмін інформацією, думками, почуттями між учасниками колективу.

Специфічною рисою художнього колективу є наявність в ньому потенціалу для творчості. Творча атмосфера в ньому залежить від якості соціально-психологічного клімату, показниками якого є демократичний стиль керівництва, сприятливі умови праці, відсутність перепон для особистісного розвитку членів колективу, позитивний характер відносин між ними та переважно позитивний настрій в них, високий рівень соціально-психологічної єдності.

На відміну від малих соціальних груп великі їх різновиди визначаються наявністю в них великої кількості членів. Ними можуть бути як відносно стійкі утворення, що виникли в ході історичного розвитку суспільства (етнічні групи, соціальні класи, суспільні прошарки, професійні групи тощо), так і утворення, які виникають і зникають стихійно, існують протягом нетривалого часу (аудиторія, публіка, натовп, юрба).

Перші з них мають свій образ життя, ознаками якого є потреби, інтереси, цінності, групова (громадська) думка та наявність спільної мови.

Професійна діяльність в мистецькій, зокрема в театральній сфері, супроводжується широкими контактами з великими групами другого різновиду, передусім з аудиторією, яка визначається відносною стійкістю, спільними інтересами, цінностями та потребами, які реалізуються в однаковий спосіб, та публікою, котра на відміну від аудиторії є контактною, проте короткотривалою спільністю, спрямованою переважно на отримання естетичного задоволення. Театральна публіка охоплює людей, які відносно регулярно спілкуються з приводу театрального мистецтва. Публіка є мірилом визнання досягнень митця. Його професійний успіх призводить до збільшення публіки та поліпшення її якісного складу, а невдачі – до зменшення.

Натовп і юрба – неорганізовані спільності людей. Підставою для утворення натовпу є певна проблема, яка емоційно сприймається більшістю, і спонукає до одностайних переживань та дій. Юрба – неорганізована, керована інстинктами сукупність людей, спрямована на руйнування.



Вивчення соціальних груп актуальне з тієї причини, що саме з них складається середовище, в якому перебуває людина. В них вона отримує свій досвід, розвивається під їхнім впливом. Означена проблема є важливою ще й у контексті побудови відносин між соціальними групами, подолання непорозумінь, труднощів, конфліктів, які мають місце в їхній взаємодії.
Словник основних термінів
Адаптація (у контексті взаємодії особистості з групою) – процес пристосування особистості до групи в ході засвоєння нею групових норм та цінностей, прийняття традицій, опанування притаманних групі форма та засобів діяльності.

Аудиторія – відносно стійка сукупність людей, які мають спільні інтереси, цінності, потреби, реалізують однакові форми та способи їхнього задоволення, спрямовані на пошук необхідної для цього інформації.

Велика соціальна група – велика у кількісному відношенні людська спільність.

Групи перебування (членства) – спільності, до складу яких людина входить в силу певних обставин і змушена співвідносити свою поведінку з їхніми вимогами, проте вони не мають для неї особливого значення.

Групова (громадська) думка – особлива форма групової свідомості, в якій відображено ставлення людей до значущих для групи проблем, подій та фактів дійсності.

Групові норми – сукупність правил і вимог, які регулюють поведінку членів групи, характер їх взаємовідносин, взаємодії та спілкування, впливають на оцінку дій та вчинків.

Групові процеси – процеси, котрі забезпечують життєдіяльність групи: утворення та розвиток групи, вироблення групових норм та цінностей, групової думки, прийняття групових рішень, керівництво групою тощо.

Дифузна група – сукупність людей, в якій практично відсутня спільна діяльність, а відносини лише починають формуватися.

Експектація (групові очікування) – очікування, які виникають щодо індивіда з боку інших членів групи стосовно певної якості виконання ним його соціальної ролі.

Згуртованість малої групи – наявність у групі таких зв’язків і відносин між членами групи, які дають змогу досягати соціально-психологічної єдності, найкращих результатів спільної діяльності, уникати конфліктів і конфронтації.

Імідж (образ) групи – емоційно забарвлене враження, яке група та її учасники справляють на людей.

Індивідуалізація (у контексті взаємодії особистості з групою) активний спосіб впливу особистості на групу з метою визнання нею своїх індивідуальних переваг.

Інтеграція (у контексті взаємодії особистості з групою) – прийняття групою особистості такою, якою вона є.

Інтерес групи – загальноприйняте в групі ставлення до дійсності, що є основою для виникнення мотивів та утвердження ідей і цілей, вибору форм, засобів та способів функціонування.

Керівництво – процес управління групою, що здійснюється керівником як посередником між соціальною владою (державою) і її членами на основі наданих йому правових повноважень і норм.

Колектив – згуртована, соціально зріла спільність людей, що визначається позитивною з точки зору суспільства метою, високими показниками в діяльності та в міжособистісних відносинах, підпорядкованістю відносин діяльності.

Композиція (склад) групи – характеристика групи, яка визначається відповідно до чисельності членів групи та їхніх особливостей (соціальних, вікових, професійних, характерологічних, психологічних).

Конфлікт – явище, яке виникає внаслідок порушення рівноваги між структурами групи чи виникнення таких ситуацій у відносинах між членами групи, які складно вирішити.

Конфліктогени – фактори загострення конфлікту: слова, дії (або бездіяльність), які ображають або принижують людину чи групу людей.

Конформність – підкорення людини груповому тискові, яке полягає в прийнятті думок, позицій, установок, цінностей групи та призводить до зміни поведінки відповідно до цього.

Конформність внутрішня – перетворення індивідуальних установок індивіда внаслідок внутрішнього прийняття позиції інших членів групи.

Конформність зовнішня – демонстративне підкорення груповому тискові, що реалізується з метою отримати схвалення або уникнути осуду чи санкцій з боку інших членів груп.

Лідерство – процес особистісного впливу на групу, що залежить від структури і характеру взаємовідносин в кожній конкретній групі.

Мала група – це реально існуюча в реальній системі суспільних відносин, в реальному часі та просторі відносно невелика спільність людей, які безпосередньо контактують між собою, виконують спільну діяльність відповідно до визнаних цією спільністю цілей.

Механізм ідеосинкразичного кредиту – механізм групової динаміки, який забезпечує впровадження в життя групи моменту інноваційності завдяки відходу її лідера від встановлених норм, що дозволяється групою залежно від минулого вкладу в її діяльність та забезпечення її результативності.

Механізм психологічного обміну – механізм групової динаміки, що полягає у взаємному задоволенні окремими членами групи певних соціальних потреб один одного шляхом надання кожним з них деяких соціальних цінностей.

Механізм розв’язання групових суперечностей – механізм групової динаміки, який сприяє переходові групи від одного рівня розвитку до іншого через загострення протиріч та їх розв’язання.

Міжособистісні відносини – система зв’язків між членами групи, за допомогою яких забезпечується спільна діяльність та спілкування, реалізується мета групи та потреби її учасників.

Настрій групи – переважаючий стан почуттів, які панують у групі.

Натовп – контактна неорганізована спільність людей, підставою для об’єднання яких є проблема, ставлення до якої формується під впливом емоцій в умовах психологічного тиску і призводить до переважно одностайних дій.

Негативізм – різновид конформності, що виявляється у прагненні формувати свою поведінку всупереч позиції більшості, за будь-яку ціну стверджувати точку зору, протилежну думці більшості.

Образ життя групи – звичаї, традиції та вдача, що склалися в ході становлення історичної практики, з якою пов’язане функціонування цієї групи; регулятори життєдіяльності групи, які позначаються на змісті життєвих позицій членів групи;

Потреби групи – нестача в необхідних для підтримки життєдіяльності групи предметах та явищах.

Прийняття групового рішення – пошук виходу з ситуації, в якій опинилася група, що реалізується в сукупності таких дій, як: обговорення ситуації з метою її оцінки та з’ясування позицій членів групи, аналізу можливих шляхів розв’язання наявних проблем, вироблення єдиної точки зору.

Психологічна спрацьовуваність – якість міжособистісних відносин, яка позитивно позначається на результативності спільно виконуваної діяльності та зумовлює задоволення від спільно здобутого результату.



Психологічна сумісність – якість міжособистісних відносин, що визначається задоволенням людей від спілкування один з одним, прагненням зберегти стосунки.

Публіка – недовговічна контактна спільність, яка існує в одному часі і просторі, має спільні інтереси, цінності, потреби переважно естетичного характеру, реалізує однакові форми та способи їхнього задоволення.

Публіка театральна (за А.Н. Семашко) – спільність людей, які відносно регулярно спілкуються з приводу театрального мистецтва і мають в цьому потребу.

Реальна соціальна група – реально існуюча сукупність людей, яка виступає суб’єктом певного виду діяльності і завдяки цьому є задіяною в системі суспільних відносин.

Референтна група – група, котра характеризуються значущістю діяльності, цінностей, традицій, норм тощо, які впливають на бажання людини узгоджувати свою діяльність і поведінку з вимогами групи, увійти до її складу.

Санкції – спеціальні механізми, за допомогою яких група забезпечує дотримання норм її членами.

Смисл спільності – сукупність значущих для групи потреб, інтересів, норм, цінностей та ціннісних орієнтацій, стилів взаємодії та спілкування всередині групи.

Соціальна група – це певна реально існуюча або умовно виокремлена сукупність людей, об’єднаних на основі спільних для неї ознак.

Соціальна роль – перелік тих виконуваних членами групи реальних функцій, які задаються цією групою залежно від їх статусу.

Соціально-психологічна єдність групи – феномен, який відображає внутрішню і зовнішню силу тяжіння її членів один до одного, до групи як до визнаного ними «рідного» соціуму.

Соціально-психологічний клімат групи – певний стан міжособистісних відносин, який позначається як на настроях поодиноких членів групи, так і на життєдіяльності усієї групи.

Статус члена групи – місце індивіда у системі групового життя, що характеризує його досягнення з точки зору престижності та визнання переваг з боку інших членів групи.

Структура групи – характеристика, що визначається відповідно до складу групи та тих зв’язків між членами групи, які забезпечують її цілісність і відносну незмінність.

Умонастрій групи – система оцінок, в яких відображено раціональне та емоційне ставлення до значущих для групи подій; визначається предметною спрямованістю, характером та рівнем емоційного напруження.

Феномен групового тиску – вплив, спрямований на дотримання членами групи її норм і цінностей; виконує функції забезпечення досягнення групових цілей, збереження групи як цілого, роз’яснення членам групи орієнтовних принципів життя і діяльності, визначення членами групи ставлення до соціального оточення.

Художній колектив – спільність людей, об’єднана за ознакою участі в художній діяльності.

Цінності групи – складне утворення, побудоване з елементів світогляду, ідеалів, переконань, вольових спонукань і почуттів, визначається спрямованістю інтересів і потреб групи на певну ієрархію цінностей і дає змогу кожній людині в групі диференціювати й оцінювати явища за критеріями належного, доброчесного, справедливого, прекрасного, свідомо узгоджувати свою поведінку з ними.

Юрба – неорганізована, керована інстинктами сукупність людей, спрямована на руйнування.
Запитання для самоперевірки:

Розкрийте сутність феномена «соціальна група».

Охарактеризуйте класифікацію соціальних груп.

Охарактеризуйте основні параметри соціальної групи.

Що таке мала соціальна група?

Які є різновиди малої соціальної групи?

Які є чинники утворення малої соціальної групи?

Охарактеризуйте сутність соціально-психологічної єдності малої соціальної групи. Які є шляхи її досягнення?

Які процеси відбуваються в життєдіяльності малої соціальної групи?

Які є механізми групової динаміки?

Як відбувається взаємодія особистості з групою?

Охарактеризуйте зміст і значення міжособистісних відносин у життєдіяльності малої соціальної групи.

Які чинники впливають на соціально-психологічний клімат малої соціальної групи?

Назвіть основні ознаки колективу. Охарактеризуйте особливості художнього колективу.

Які є шляхи формування сприятливого іміджу художнього колективу?

Що таке велика соціальна група? Які її основні характеристики?

Що є характерним для тимчасових стихійно утворених великих соціальних груп?
Література:
Андреева Г.М. Социальная психология: Учеб. / Г.М. Андреева. – 5-е изд., испр. и доп. – М.: Аспект пресс, 2002. – 364 с.

Безгін І.Д. Театр і глядач в сучасній соціокультурній реальності / І.Д. Безгін, О.М. Семашко, В.І. Ковтуненко / Київ. держ. ін.-т ім. І.К. Карпенка-Карого. – К.: КФ НВК «Наука», 2002. – 336 с.

Варій М.Й., Ортинський В.Л. Основи психології і педагогіки: Навч. посіб. / М.Й. Варій, В.Л. Ортинський. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 376 с.

Вильсон Г. Психология артистической деятельности / Г. Вильсон. – М.: Кошто-Центр, 2001. – 384 с.

Коломинский Я.Л. Психология взаимоотношений в малих группах (общие и возрастные особенности): Учеб. пособие / Я.Л. Коломинский. – 2-е изд., доп. – Мн.: Театра Система, 2000. – 432 с.

Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник. – 2-ге вид., випр. та доп. / В.В. Москаленко. – К.: Центр учбової літератури. 2008. – 688 с.

Орбан-Лемрик Л.Е. Соціальна психологія / Л.Е. Орбан-Лембрик. – К.: Академвидав, 2003. – 446 с.

Почепцов Г.Г. Имиджелогия / Г.Г. Почепцов. – М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2002. – 704 с.

Психологічний клімат колективу / Упоряд. О. Марінушкіна; За заг. ред. С. Максименка, О. Главник. – К.: Главник, 2004. – 95 с.

Семенов В.Е. Социальная психология искусства / В.Е. Семенов. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1988. – 168 с.

Хренов Н.А. Социальная психология искусства. Теория и методология, история / Н.А. Хренов. – М.: Гос. ин-т искусствоведения, 1998. – 276 с.

Хренов Н.А. Социально-психологические аспекты взаимодействия искусства и публики / Н.А. Хренов. – М.: Наука, 1981. – 303 с.



ЧАСТИНА 3. ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка