1. Поняття політології та її предмет 4 Закони, закономірності та категорії науки про політику 8



Скачати 114.97 Kb.
Дата конвертації13.04.2016
Розмір114.97 Kb.


Зміст


Вступ 3

1. Поняття політології та її предмет 4

2. Закони, закономірності та категорії науки про політику 8

Висновки 12

Список використаних джерел 13




Вступ


Сучасне розуміння політики формується в процесі розвитку, існування і зіткнення кількох підходів або позицій. Суть одного з підходів до визначення політики зводиться до ідентифікації політики з соціальним явищем влада. Найчастіше політику визначали і визначають як відносини з приводу державної влади, її організації, напрямків діяльності. Окремі філософи розуміють політику як сукупність воюючих між собою думок і теорій, що стосуються основних принципів уряду або різних адміністративних систем, що змагаються одна з однією за важелі влади, заради найбільшого блага нації. Відомий соціолог Макс Вебер визначав політику як прагнення брати участь у владі або впливати на розподіл її між окремими групами всередині держави. Дехто з правознавців, політологів вважають найістотнішим у політиці будову, устрій державної влади.

Визначення політики через державну владу відрізняється предметністю з орієнтацією на інструментальну особливість політики і на різні характеристики через інститути, структури політики влади, використання державної влади для реалізації певної мети. З розподілом влади в державі, децентралізацією владних повноважень, розвиток партійних систем, засобів масової інформації, багаточисленних і різноманітних соціальних спільностей, груп, об'єднаних спільними інтересами, потребами, змістом, політика, політичне життя уже не зводиться до державної влади. Сфера політики охоплює не тільки владні структури, а все, що відображає ставлення до них і володіння ними. Тим-то сфера політики охоплює не тільки державу, але також партійні системи, організаційні об'єднання, виборчу систему, типи і форми поведінки особи з приводу ставлення до влади, процеси прийняття і реалізації рішень, поширення та відтворення об'єднаних символів.


1. Поняття політології та її предмет


Політологія - це відносно нова дисципліна. З самої назви випливає, що політологія (в англомовних країнах встановився інший термін - "політологічна наука") - це наука про політику [1, с. 12]. Сам термін утворився з двох грецьких слів: politike (державні або суспільні справи) і logos (вчення, слово). Виникнення політології пов'язують з рубежем ХІХ-ХХ ст., коли вона стала на шлях активного теоретичного і методологічного розмежування з історією, юриспруденцією, соціологією та філософією.

У 1949 р. в межах ЮНЕСКО була заснована Всесвітня асоціація політичних наук. У 70-90 pp. XX ст. відбувається кінцева інституціоналізація політичної науки. З допоміжної дисципліни, яку нерідко розглядали як доповнення до юриспруденції і соціології, політологія перетворилася в загальновизнану, організаційно оформлену академічну дисципліну з широко розгалуженою системою освітніх та дослідницьких закладів [2, с. 64].

Як будь-яка наука, політологія має свій об'єкт і предмет дослідження. Під об'єктом науки розуміються сторони об'єктивної реальності, що підлягають розгляду. Не виключено, що один і той самий об'єкт може вивчатися різними науками під особливим кутом зору, з позиції свого предмету та методів. Об'єктом політології є політична сфера суспільства і всі процеси, що в ній відбуваються. Але існує більше десяти гуманітарних та соціальних наук, що розглядають політику: наприклад, філософія, соціологія, теорія держави і права, історія. У зв'язку з цим виникає питання про специфіку предмету політології, тобто того кола проблем, яке підлягає всебічному дослідженню.

У вітчизняній політології склались дві позиції стосовно предмету політології. Згідно з першою, політологія - це цілісна й інтегративна наука про політику, яка включає в себе весь комплекс часткових політичних знань. Сама ж політологія виступає як міждисциплінарне знання, а її предмет складає сукупність закономірностей функціонування і розвитку різних сторін політичної діяльності, які досліджуються окремими субдисциплінами - політичною філософією, політичною соціологією, політичною психологією тощо.

Згідно з другою позицією, політологія - це загальна теорія політики, яка не намагається охопити всю політичну проблематику і має свій специфічний предмет дослідження: закономірності відносин соціальних суб'єктів з приводу влади і впливу, механізм владовідносин та взаємодій між владарюючими і підвладними, керованими і керуючими. При цьому влада розглядається як сутність феномену політики. Не вступаючи в дискусію про політологію, можна висловити думку, що "широке" і "вузьке" розуміння предмету політичної науки не суперечать одне одному, а співвідносяться як два "концентричні кола" накопичення політичного знання [3, с. 67].

Більшість дослідників розглядають політологію як єдину інтегровану науку, хоча і внутрішньо диференційовану на субдисципліни.

Залежно від проблематики, що вивчається, вона містить у собі такі напрями: політичну філософію, яка досліджує ціннісні аспекти політики, ідеали і норми, на основі яких функціонує політика та влада; крім того, політична філософія формує понятійний апарат науки, її методологічну базу; теорію політики; це більш конкретна дисципліна, що вивчає політику і владу, механізми функціонування останньої, вона має свої внутрішні структурні ланки: теорія політичної системи, теорія влади, теорія демократії, теорія еліт тощо; політичну соціологію, яка акцентує увагу на соціальному обґрунтуванні влади: вплив соціальних груп і в цілому громадянського суспільства на політику; політичну психологію, котра досліджує роль установок, переконань, мотивів і несвідомих факторів на політичну поведінку; ця дисципліна розглядає як масові форми участі в політичних процесах, так і психологічні аспекти феномену лідерства; історію політичних учень, що вивчає етапи еволюції уявлень про політичне життя і її компонентів у різні політичні епохи; політичну антропологію, яка вивчає вплив соціобіологічних якостей людини на політику, а також зв'язок політики з культурою і національно-психологічними особливостями того чи іншого народу; теорію міжнародних відносин, яка розглядає проблеми світової політики і взаємовідносин держав; всередині цього напряму виділяють геополітику, що розглядає використання державами просторових факторів для досягнення політичних завдань.

Це далеко не повний список субгалузей, що входять у структуру політології. За різними оцінками, в єдину систему політичної науки об'єднуються від двадцяти до сорока дисциплін, що відображають процес поглиблення спеціалізації політичного знання [5, с. 75].

Друга структура політології передбачає розмежування фундаментальної теоретичної (часто її називають загальною) і прикладної політології. Один напрям відрізняється від іншого завданнями, дослідницькими процедурами і зв'язками з практикою. Теоретична політологія ставить своїм завданням отримання нового знання, пояснення і розуміння політичної реальності, розробку нових концептуальних моделей реальності. Але її вплив на практику носить опосередкований характер. Навпаки, прикладна політологія безпосередньо орієнтована на досягнення реального політичного ефекту. Вона вивчає і пропонує способи впливу на певні сфери політичної реальності. Кінцевою метою досліджень у цій сфері є прогнози, рекомендації, поради учасникам політичного процесу. Даний напрям політології має безпосередній зв'язок з практикою. Про практичний напрям прикладної політології свідчить і сфера її уваги: технології виборчих кампаній, вивчення суспільної думки, електоральна поведінка, технологія організації влади, прийняття політичних рішень, політичне прогнозування, моделювання політичних процесів тощо.

Два напрями політології доповнюють один одного. Теоретична політологія дає прикладній загальну концептуальну модель і методологію дослідження, але в той же час у своїх узагальненнях вона сама спирається на емпіричний матеріал, зібраний практиками-політологами.

Призначення політології для суспільства розкривається в її функціях.

Пізнавальна функція полягає у дослідженні багатогранності політичних явищ з метою отримання знання про їхню сутність, зміст і закономірності розвитку.

Аналітична функція - всебічний аналіз політичних процесів, оцінка діяльності інститутів політичної системи.

Прогностична функція - вироблення наукових прогнозів подальших змін у політичній сфері, виявлення тенденції розвитку суспільних процесів.

Інструментально-практична функція - розробка рекомендацій для удосконалення яких-небудь сторін політичної практики.

Політична соціологія - формування громадянської культури.

Політичне знання допомагає зрозуміти людині свою роль у світі політики, озброює її політичним досвідом і усвідомленням своїх прав та можливостей.

2. Закони, закономірності та категорії науки про політику


Кожна наука має закони, закономірності, категорії. Є закони, закономірності і категорії і в науці про політику. Які ж закони, закономірності та категорії науки про політику? В науці про політику систему законів і закономірностей створюють закони і закономірності, що діють в політичній і соціальній сферах демократичного суспільства. Поняття закону в соціально-політичних науках означає загальні, коротко сформульовані теоретичні положення, що визначають суть суспільних і політичних явищ і об'єктивно існуючий між ними взаємозв'язок. Закон - необхідні, істотні, стійкі, що повторюються відносини між явищами, спрямованість або хід подій у плині часу. Закон - внутрішній істотний зв'язок явищ, що обумовлює їх необхідний розвиток; закон відображає певний порядок причинного необхідного і стійкого зв'язку між явищами або властивостями матеріальних об'єктів, істотні відносини, що повторюються, за яких зміна одних явищ викликає певну зміну інших. Регулярна повторюваність проявів закону і є закономірністю [1, с. 65].

Політична наука має систему закономірностей, що характеризують найістотніші і стійкі тенденції розвитку та використання політичної влади. Закономірності можна поділити на три основні групи, в залежності від сфери їх прояву.

Перша група - це політико-економічні закономірності, що відображають співвідношення між економічною основою суспільства і політичною владою. Важливі політичні і економічні закономірності відкриті ще прогресивними мислителями XIX ст., основоположниками політичної соціології. Універсально-узагальнюючі і аналітико-концептуальні підходи до політики і відповідно система політичної, державної влади визначені об'єктивною закономірністю, розвитком економічних процесів, економічні інтереси виступають соціальною причиною політичних дій. Політична влада виступає лише породженням економічної влади, а сама ж самостійна, що відкриває широкі можливості для політичного впливу на економічні процеси. Друга група закономірностей - політико-соціальні, що характеризують розвиток політичної влади - особливої соціальної системи з своєю внутрішньою логікою і структурою. Основною закономірністю системи політичної влади виступає зміцнення стабільності. У різних системах політичної влади закономірність реалізується по-різному. Авторитарна система для зміцнення стабільності вимагає максимальної концентрації влади, широкого застосування насилля. Демократична система передбачає поділ влади (законодавча, виконавча, судова), опору на принципи зацікавленості, згоди та консенсусу. Третя група - закономірності політико-психологічні, що відображають взаємовідносини між особою і владою. З політико-психологічних закономірностей найцікавішим є досягнення і утримання влади політичною елітою, політичним лідером, що є важливою цінністю і метою всіх їх звершень [6, с. 61].

Наука про політику як самостійна сфера політичних знань має систему наукових понять, категорій, де ключовим є поняття політична влада. Специфіка понять та категорій науки про політику полягає в тому, що категорії та поняття розкривають різні сторони і відносини політичної влади. Так, поняття політична система характеризує взаємовідносини різних інститутів влади в процесі їх функціонування; поняття політичний процес відображає сукупну діяльність соціальних суб'єктів з допомогою якої формуються, розвиваються і використовуються політичною владою; поняття політична соціалізація означає процес управління системою влади, що підтримується в суспільстві, засвоєння особою норм та цінностей; поняття держава розглядається як основний інститут політичної влади, покликаний захищати будь-якими засобами її цілісність та суверенітет, економічну незалежність. Наука про політику використовує багато категорій, понять філософії (форма, зміст, кількість, якість, принцип, суспільна, політична свідомість, революція, еволюція, ідеали та т.), а також використовуються поняття соціології, політичної історії, економічної теорії, права та ін.

Сучасна політологія використовує різнобічні теоретичні, філософські, загальнологічні та емпіричні методи дослідження.

Серед методів теоретичного пізнання, тобто прийомів дослідження, способів узагальнення і формування системи знання, як правило, виділяють такі: інституціональний метод, який передбачає, що в центрі дослідження повинні знаходитися політичні структури, їхні властивості і взаємозв'язки, а також фіксовані норми, на основі яких функціонують ці інститути; соціологічний метод орієнтований на виявлення соціальної обумовленості політики, вплив на неї економіки, культури, ідеології та соціальної структури; історичний метод, який розглядає політичні явища в процесі їх становлення в минулому і розвитку в теперішньому; системний метод, котрий застосовується при дослідженні складних багаторівневих об'єктів (політичні системи, інститути); об'єкт розглядається як цілісність, що формується взаємодією елементів і знаходиться в багатогранних зв'язках із зовнішнім середовищем; порівняльний метод передбачає співставлення однотипних об'єктів (політичних систем або їх окремих структурних компонентів, моделей політичних режимів у різних країнах) у різних народів з метою виявлення подібностей і відмінностей; структурно-порівняльний метод, який полягає у розгляді внутрішньої структури системи з позиції функціонального призначення кожного її елементу; антропологічний метод, котрий пояснює політику, виходячи з природи і універсальності родових якостей людини; психологічний метод спрямований на вивчення психологічних механізмів політичної поведінки; біхевіоралістський метод, який розглядає політику як поведінку індивідів і груп, що мають певну мотивацію та установки; як уже зазначалося, цей підхід вимагає емпіричної перевірки всіх висновків; нормативно-ціннісний метод оцінює політичні процеси з погляду оптимального варіанту, ідеалу [4, с. 88].

У другу групу входять філософські та загальнологічні методи, які використовуються не тільки в політології, але й в інших науках: діалектичний метод, який передбачає розгляд політичних явищ з урахуванням їхньої постійної зміни, взаємозв'язку частин, компонентів і внутрішнього протиріччя; метод сходження від абстрактного до конкретного, аналіз і синтез; індукція і дедукція; узагальнення.

Поряд з теоретичними в політології застосовуються численні емпіричні методи збору і аналізу інформації, запозичені з природничих наук, кібернетики і соціології. До них відносять: опитування - один з найпоширеніших методів збору політичної інформації; воно може проводитися у формі розмов, інтерв'ю, анкетування, що дозволяє виявити стан суспільної думки з того чи іншого питання; спостереження, яке дозволяє безпосередньо відслідковувати політичні факти; спостереження буває двох типів: невключеним і включеним; у першому випадку події і факти відслідковуються зі сторони, у другому - передбачається безпосередня участь спостерігача в якій-небудь події або діяльності організації; статистичні методи, за допомогою яких здійснюється накопичення і систематизоване узагальнення різнобічних емпіричних даних, що характеризують різні стани об'єкта; математичні методи, які відкривають можливість для моделювання політичних процесів; метод моделювання: модель - це схематичний зразок об'єкта, що вивчається, який відображає його сутнісні якості. Моделювання дозволяє перевірити гіпотези, скласти прогнози, пояснити чи описати які-небудь політичні явища і процеси [1, с. 97].


Висновки


Отже, політика - особлива діяльність по управлінню державою, суспільством, організаційна і регулятивно-контролююча сфера суспільства, що здійснює управління економічною, правовою, соціальною, культурною, релігійною сферами та ін.

Визначення поняття і суті політики дають можливість зробити висновок, що політика не створює особливу сферу суспільного життя, але й не заперечує наявності власної державно-владної сфери, інтегрує різні сторони явищ, але й не зводиться до жодного з них. Політика має свою якісну визначеність, складність і багатогранність. Політика, по-перше, наука державного управління, по-друге, види, наміри і мета владних структур та їх дії нерідко приховують інші, взагалі самобутні образи, способи дії. Політик - розумний і спритний (не завжди чесний) державний діяч, скритна і хитра людина, яка вміє схиляти всі діла на свій бік, на свою користь, до речі, може і вчасно збрехати заради досягнення мети.

Наука про політику - сукупність знань про політику, створених системою спеціалізованих наук і наукових предметів, що вивчають політичні явища та політичні процеси. Наука про політику становить водночас частину найзагальнішої системи політичних знань, з яких і сформувалась наука про політику. Ці знання склалися з знань політичної філософії, з знань науки про соціальне життя, суспільство, емпіричних методів пізнання політики.

Наука про політику - галузь наукових знань, що вивчає політичне життя, політичні відносини, політичну владу і політичну систему, політичні явища та події, закономірності їх розвитку і прояв їх в суспільстві. Теорія політики - це, по суті, наука про політику, найзагальніші закономірності, спільні властивості, принципи політичних відносин, формування, функціонування і розвиток влади в сучасному суспільстві, відносин, що виникають і існують між людьми на основі і з приводу суспільної влади.


Список використаних джерел


  1. Антоненко В. Г., Бабкін В. Д., Бабкіна О. В. Політологія. — К.: ВЦ "Академія", 2006. — 568 с.

  2. Бебик В. М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. - 2. вид., стер. — К.: МАУП, 2001. — 383 с.

  3. Кирилюк Ф. М. Історія політології. — К. : Знання України, 2002. — 534с.

  4. Оніщенко І. Г., Дзюбко Д. Т., Дуднікова І. І., Кремень Л. О., Левківський К. М. Політологія у запитаннях і відповідях. — К. : Вища школа, 2003. — 263с.

  5. Рудич Ф. М. Політологія. — К.: Либідь, 2006. — 480 с.

  6. Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки). — К.: Либідь, 2002. — 574с.




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка