1. Клод-Анрі де Рувруа Сен-Сімон Основою поглядів Сен-Сімона, у тому числі на державу і право, є його концепція історичного прогресу. Суть її полягає у тому, що людство закономірно розвивається по висхідній лінії



Сторінка3/5
Дата конвертації10.09.2017
Розмір1.12 Mb.
1   2   3   4   5

  • 41.Теорія класової боротьби К.Маркса і Ф.Енгельса.

Марксизм як самостійна доктрина склався наприкінці 40-х — початку 50-х pp. XIX ст. Його основоположниками виступили Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820—1895). Вони виступили з різкою критикою існуючих суспільних порядків, вважаючи їх нерозумними і не відповідними часу. В основі життя суспільства, стверджували основоположники марксизму, лежить виробництво матеріальних благ, необхідних для існування людей. Походження держави, за Марксом і Енгельсом, обумовлено утворенням антагоністичних класів. Сутність держави, пояснювали основоположники марксизму, це — суспільний інститут, за допомогою якого економічно панівний клас стає також політично пануючим, набуваючи тим самим нові засоби для реалізації своїх класово-історичних задач. К. Маркс і Ф. Енгельс стверджували, що капіталізм вже в середині XIX ст. став гальмом суспільного розвитку, г ромадянського суспільства. Силою, здатною вирішити протиріччя між зростаючими продуктивними силами і гальмуючими їх зріст капіталістичними відносинами, вони вважали пролетаріат. Політична влада робітничого класу — диктатура пролетаріату, були переконані Маркс і Енгельс, — вищий тип демократії, яка виражає інтереси і спирається на підтримку величезної більшості народу. Пролетарська демократія буде відповідати історичному періоду соціалізму — першій фазі комуністичного суспільства. Перехід від капіталістичного до соціалістичного суспільства, за Марксом і Енгельсом, — перехід від одного класового типу права до іншого, більш високого типу і відмирання права, тому що відпадає потреба в примусовій системі соціальних норм.

  • 42.Концепція пролетарської революції В.І.Леніна.

Виразник ідеології більшовизму Володимир Ленін .Праці: «Імперіалізм як вища стадія капіталізму»,«Про задачі пролетаріату в даній революції», «Держава і революція»,«Про державу» . Держава, за Леніним, — продукт непримиренності класових протиріч. «Диктатура є влада, що спирається безпосередньо на насильство, не зв´язана ніякими законами». Чи потрібна держава пролетаріату? Ґрунтуючись на висновках Маркса і Енгельса, Ленін доводить: досвід Паризької Комуни підтвердив правоту класиків марксизму — 1) державну машину в ході пролетарської революції треба розбити; 2) вона повинна бути замінена «більш повною демократією» — знищенням постійної армії, повною виборністю. Державною формою диктатури пролетаріату, засобом залучення трудящих до політичного життя повинна стати Республіка Рад.

  • 43. Розвиток теорії марксизму в політ думці Плеханова

Плеханов Російський філософ політичний діяч.Найбільшвідомі його книги: «Соціалізм і політична боротьба», «Наші розбіжності», «До розвитку моністичного погляду на історію»Один з найбільших вождів соціал-демократичного руху в Росії і II Інтернаціоналу, входив до числа засновників РСДРП та газети «Іскра». Найголовніші заслуги Плеханова, окрім блискучого обґрунтування ролі робочого руху в Росії, відносяться до сфери пропаганди і розробки основних проблем марксизму у цілій низці праць і статей. Найбільшвідомі його книги: «Соціалізм і політична боротьба», «Наші розбіжності», «До розвитку моністичного погляду на історію»

  • 44.Ліворадикальні погляди Р. Люксембург

Ро́заЛюксембу́рг— німецька діячка робітничого руху, одна із засновниць компартії Німеччини. Основна праця «Накопичення капіталу»

Роза брала участь в заснуванні німецької компартії і виступила з доповіддю «Масовий страйк і німецька соціал-демократія» на її установчому з'їзді. Вона різко критикувала більшовиків за встановлення в Росії однопартійної диктатури, нехтування демократичних свобод та придушення опозиційних партій. Активно продовжувала виступати проти міністеріалізму і компромісів з правими і центристськими партіями, які звала «опортуністичними».



  • 45.Пристосування марксистської ідеології до західно-європейських умов у політ погляд. А Грамші

АнтоніоҐрамші — італійський революціонер, теоретик марксизму, засновник і керівник Італійської комуністичної партії.

Основною новацією Ґрамші є те, що він поставив в основу марксизму не об’єктивні матеріальні умови (класична традиція), а людську суб’єктивність.У його розумінні гегемонія – це союз політичного та інтелектуального і морального лідерства. Отже, панівним клясом був той, що ідеологічно підпорядковував інтереси інших класв своїм.

Грамші розрізняв два види підпорядкування: домінування (примус) та гегемонія. Ці два види ґрунтуються на двох різних формах контролю – зовнішній (силою) та внутрішній (переконанням).

Ґрамші критикував перебільшення значення економіки і застерігав від прийняття тієї точки зору, що економіка є єдиним вирішальним фактором в історії. Він наголошував на тому, що культурна геґемонія має не менше значення для утримання буржуазії при владі, ніж її економічне панування

З робіт Ґрамші можна вивести таку формулу: Ідеологічна надбудова: громадянське суспільство + політичне суспільство = держава.


  • 46. Лев Дави́довичТро́цький більшовицький політичний діяч

Троцький був визначним теоретиком марксизму. З Леніном, який називав його найвидатнішою постаттю в ЦК РКП(б), Троцький розходився в питаннях оцінки ролі селянства, а звідси й характеру пролетарської революції. Селянство, за Троцьким, як дрібновласницький клас, ворожий соціалізмові і не може бути союзником пролетаріату; тому революція в Росії може перемогти лише за умови, що вона буде перманентна, тобто відразу перекинеться на Захід. Виходячи з цього, Троцький у 1923 відстоював військовий похід на Європу. Розпочату в кінці 1920-х pp. індустріалізацію Троцький пропонував фінансувати коштом посиленого оподаткування заможного селянства, але рішуче заперечував сталінську колективізацію. Цю концепцію Троцького пізніше, застосовуючи суцільну колективізацію й прискорену індустріалізацію, перехопив Й. Сталін

  • 47. Мико́лаІва́новичБуха́рін — російський економіст, радянський політичний, державний і партійний діяч.

Проаналізувавши причини невдач «військового комунізму», Бухарін перетворився на активного прибічника проголошеної Леніном нової економічної політики. Після смерті Леніна він робив акцент на необхідності подальшого проведення економічних реформ в руслі НЕПу. В цей час Бухарін висунув знамените гасло (1925), звернене до селян: «Збагачуйтеся, нагромаджуйте, розвивайте своє господарство!», вказавши, що «соціалізм бідняків — це паршивий соціалізм» (згодом Сталін назвав гасло «не нашим», а Бухарін відмовився від своїх слів). В той же час, Бухарін брав участь і в розробці сталінської теорії «соціалізму в одній окремо взятій країні», яку протиставили ідеї перманентної світової революції Троцького.

У 1928 виступив проти посиленої колективізації, пропонуючи еволюційну дорогу, коли кооперація і суспільний сектор (багатоукладна економіка) будуть поступово економічно витісняти індивідуальне господарство, а кулаки не підлягатимуть фізичному усуненню як клас, а будуть поступово зрівняні з рештою жителів села





  • 48.Теорія ”Культурної революції” Сталіна

Йосип Віссаріонович Сталін— генеральний секретар ЦК ВКП (б), який фактично одноособове керував Радянським Союзом упродовж 30 років.

Усі його праці за змістом є догматичним тлумаченням державно-правових поглядів К. Маркса, Ф. Енгельса та В. Леніна, а їх квінтесенцією — вчення про диктатуру пролетаріату, що було використане Сталіним для реалізації особистих інтересів і утвердження безмежної влади.

Диктатуру пролетаріату "батько народів" розглядав як насильницьку владу, необмежений законом примус стосовно до класу так званої буржуазії та інших соціальних прошарків суспільства, які співчувають чи можуть йому співчувати. Виконавши своє завдання на етапі захоплення влади, диктатура пролетаріату з часом постала як держава з централізованою ієрархічною системою владних інституцій на всіх рівнях: як у центрі, так і на місцях. Причому, користуючись формаційним підходом своїх попередників у визначенні основних етапів розвитку людської цивілізації, Сталін визначав місце диктатури пролетаріату в історико-хронологічному плані між капіталізмом і комунізмом, називаючи її перехідним періодом у закономірному розвиткові людства. З огляду на це він стверджував, що держава є машиною в руках панівного класу для подолання опору "класових ворогів". Така держава ігнорувала інтереси суспільства, людини і громадянина. Основними її функціями були подолання опору класових опонентів, розширення своїх меж за рахунок інших держав, захист од зовнішньої агресії.

Попри це, диктатура пролетаріату була новою історичною формою демократії, що реалізувалася через ради депутатів, обирані від робітників і селян у всіх адміністративно-територіальних одиницях держави. Викладаючи свою думку з цього приводу, Сталін, як і його попередники, відкинув передові державно-правові концепції світу, піддавав нищівній критиці "буржуазну демократію" та "буржуазний парламентаризм", не сприймав ідею поділу влади, оскільки радянську владу розглядав як таку, що об'єднує законодавчу й виконавчу владу в одній державній організації. Значне місце в його вченні відводилося комуністичній партії, що розглядалася як політико-ідеологічний інститут із широкими повноваженнями в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Вона була знаряддям диктатури пролетаріату, ядром влади, визначала стратегію і тактику суспільного розвитку, забезпечувала ідеологічну єдність, боротьбу з дисидентством і "класовими ворогами", "виховувала" населення.



  • 49.Теорія культурної революції Мао Цзе-дуна

Ма́о Цзеду́н— китайський політичний лідер і теоретик марксизму. Засновник Китайської комуністичної партії (ККП) у 1921, незабаром став її лідером.

Культурна революція

Не зважаючи на високі темпи розвитку китайської економіки після відмови від політики «Трьох червоних прапорів», Мао не збирається мириться з ліберальною тенденцією розвитку народного господарства. Він також не готовий віддати забуттю ідеали перманентної революції, допустити «буржуазні цінності» в життя китайців. Проте, він вимушений констатувати, що основна маса керівних кадрів не розділяє його світогляд. Навіть створений «Комітет з культурної революції» вважає за краще спочатку не застосовувати жорсткі заходи проти критиків режиму. При такому розкладі Мао наважується провести нову глобальну пертурбацію в суспільстві, яка мала привести його назад в лоно революції і «дійсного соціалізму». Окрім лівих радикалів — Чен Бода, Цзян Цин і Лін Бяо, союзником Мао Цзе-дуна в цьому підприємстві мала стати перш за все китайська молодь.

Провівши в липні 1966 р. заплив по річці Янцзи і довівши тим самим свою «боєздатність», Мао повертається до Пекіна і проводить могутню атаку на ліберальне крило партії, головним чином, на Лю Шаоци. Трохи пізніше за ЦК по указці Мао затверджує документ «Шістнадцять пунктів», що став практично програмою «Великої Пролетарської Культурної Революції». Початком її стали нападки на керівництво Пекінського університету лекторки Не Юаньцзи. Услід за цим студенти і учні середніх шкіл, в прагненні протистояти консервативним і нерідко корумпованим вчителям і професурі, надихнувшись революційними настроями і культом «Великого керманича — голови Мао», який уміло розпалювали «ліваки», починають організовуватися в загони «хунвейбинів» — «червоних охоронців» (можна також перекласти як «червоногвардійців»). У пресі, що вже потрапила під контроль «ліваків», стартує компанія проти ліберальної інтелігенції. Не витримавши цькування, деякі її представники, а також партійні керівники здійснюють самогубство.

Незабаром рух хунвейбинів набув глобального характеру. По всій країні проводяться масові судилища керівних працівників, професорів, під час яких вони піддаються усіляким приниженням, нерідко б'ються[15]. На мільйонному мітингу в серпні 1966 Мао висловлює повну підтримку і схвалення діям хунвейбинів, з яких послідовно створюється армія революційного лівого терору. Разом з офіційними репресіями партійних керівників, все частіше відбуваються жорстокі розправи хунвейбинів. У числі інших представників інтелігенції, піддався звірячим тортурам і покінчив життя самогубством відомий китайський письменник Лао Ше.

Надалі терор захоплює всю країну, всі області життя і всі класи. Не тільки відомі особи, але і прості громадяни піддаються пограбуванням, биттю, тортурам і навіть фізичному знищенню, часто під найнікчемнішим приводом. Хунвейбинами знищуються незліченні витвори мистецтва, спалюються мільйони книг, тисячі монастирів, храмів, бібліотек[16]. Незабаром, крім хунвейбинів, організовуються загони революційної робочої молоді — «цзаофані» («бунтарі»), причому обидва рухи дробляться на ворогуючі угрупування, що ведуть часом кровопролитну боротьбу між собою. Коли терор досягає свого піку і життя в багатьох містах завмирає, проти анархії наважуються виступити регіональні керівники і армія. Сутички військових з хунвейбинами, а також внутрішні зіткнення між революційною молоддю поставили Китай під загрозу громадянської війни. Дійшовши до цієї межі, Мао вирішує припинити революційний терор. Мільйони хунвейбинів і цзаофаней, разом з партійними працівниками, просто висилаються в села. Головна дія культурної революції закінчилася, Китай образно (і, частково — в буквальному розумінні) лежить в руїнах.

В країні після культурної революції була заборонена Біблія, і всі екземпляри священної для християн книги були конфісковані. Біблію знову почали випускати в країні тільки в кінці 1980-х років.


  • 50.Ідеологія перебудови Горбачова

Перебудова— теоретично-політична програма реформування командно-адміністративної, бюрократичної соціальної системи СРСР. Метою перебудови був перехід до демократичного соціалізму та ринкової економіки. Основи концепції перебудови було сформульовано на квітневому Пленумі ЦК КПРС у 1985 р. Її теорія, політика, програма дій були розвинені і конкретизовані в рішеннях XXVII та XXVIII з'їздів КПРС.

Політика перебудови, почата частиною керівництва КПРС на чолі з Михайлом Горбачовим, призвела до значних змін у житті країни й усього світу — гласності, подоланню суспільством різного роду ідеологічних стереотипів і догм, відмові від політичної монополії КПРС, становленню багатопартійності (політичного плюралізму), закінченню «холодної війни» та ін.

В ході перебудови почали вирішуватися проблеми, які накопичувалися десятиліттями, особливо в економіці та сфері міжнаціональних відносин. До цього додалися помилки та прорахунки, допущені в процесі проведення в життя самих реформ. Різко загострилося політичне протистояння сил, що виступали за соціалістичний шлях розвитку, і партій, рухів, що зв'язували майбутнє країни з організацією життя на принципах капіталізму; а також по питаннях майбутнього Радянського Союзу, взаємин союзних і республіканських органів державної влади та управління.

До початку 1990-х років загострилася криза в усіх сферах життя суспільства, що призвело зрештою до розпаду СРСР у 1991 році



  • 51.Зародження концепції ревізіонізму в політичній думці Лассаля

Придбане право є право, у створенні якого брала участь індивідуальна воля. Звідси випливає: 1) що закон не повинен мати зворотної дії, якщо особистість підпадає під цей закон за допомогою актів своєї волі (Ф. А. Ланге зазначив, що цей принцип виражений досить ясно вже у Фіхте), і 2) що зворотна дія закону можливе, якщо особистість підпадає під нього без посередництва такого добровільного акту.

  • 52.Ревізіоністська доктрина Бернштейна

Спираючись на статистичні дані промислово-економічного розвитку Англії, Франції, Німеччини та інших європейських країн, Е. Бернштейн обґрунтував необхідність перегляду цілої низки положень та висновків, сформульованих К. Марксом і Ф. Енгельсом та догматично інтерпретованих їхніми ортодоксальними послідовниками. Без цього, вважав Е.Бернштейн, марксизм не має перспективи на майбутнє. Указуючи на історичну необхідність критичного переосмислення марксизму, він зазначав: «Подальший розвиток марксистського вчення потрібно розпочати з його критики. В цьому, а не у вічному повторенні слів учителів, полягає завдання їхніх учнів» Отже, критичний аналіз марксистських ідей з нових методологічних позицій Е. Бернштейн розглядав як необхідну теоретичну передумову обґрунтування концептуальних положень соціал-демократичної доктрини. Варто звернути увагу на принципово важливі узагальнювальні висновки, сформульовані Е. Бернштейном. Вони стали, з одного боку, підсумком творчого осмислення нових статистичних даних та суспільних явищ, а з другого – свідченням того, що окремі постулати марксизму не знайшли свого підтвердження у реальному розвитку. Насамперед Е. Бернштейн переконливо показав, що суспільство не тільки тотально не пролетаризується, а навпаки, неухильно зростає кількість дрібних підприємців та службовців. Цей висновок певною мірою ставив під сумнів відому марксистську тезу про історично неминучий характер краху капіталізму. З першим висновком органічно був пов'язаний і наступний висновок Е. Бернштейна. Він полягає в тому, що марксистське поняття класової боротьби не варто розглядати як єдиний можливий засіб суспільно-політичних перетворень, а злам капіталістичного ладу здійснювати лише шляхом революційного насильства. Осмислюючи різноманітний теоретичний і фактологічний матеріал, Е. Бернштейн вважав, що покращення соціального становища трудящих варто здійснювати уже в межах чинного ладу шляхом проведення послідовних реформ, а як альтернативу класової боротьби доцільно ефективно застосовувати інші форми політичної діяльності – законодавчу ініціативу, запроваджувати в практику суспільного життя ідеї та принципи парламентаризму. Третій висновок Е. Бернштейна тривалий час не помічали і навіть відверто ігнорували в соціал-демократичному середовищі. Така негативна реакція з боку соціал-демократів була цілком зрозуміла, адже Е. Бернштейн показав, що прибуток створюється на приватному підприємстві не тільки за рахунок частини неоплачуваної праці найманих робітників, як це пояснював у «Капіталі» К. Маркс, а є сукупністю багатьох чинників. Цей висновок ставив під сумнів марксистську тезу про виключно експлуататорську природу капіталізму, а отже, і моральне право найманих працівників вести боротьбу всіма доступними засобами проти ладу, котрий породжує експлуатацію людини. Нарешті, Е. Бернштейн з нових методологічних позицій підійшов до розуміння сутності соціалізму та методів його практичного втілення і фактично виступив проти певної цілісної моделі соціалізму, окресленої К. Марксом в «Критиці готської програми». Він показав, що соціалізм – це постійне завдання реалізації соціально-політичних та моральних вимог в умовах, що постійно змінюються. За Е. Бернштейном соціалізм – це не кінцева зупинка, а безперервний процес. На такий підхід переконливо вказує його відома метафористична теза: «Кінцева мета – ніщо, рух – усе». Потрібно зазначити, що Е. Бернштейн у своїй праці висловив рішучий протест проти спроб окремих соціал-демократів приписати йому відмову визнати кінцеву мету соціалістичного руху .

  • 53. Соціал-демократична концепція Каутського

К. Каутський (1854-1938) у працях "Соціальна революція" (1902) та "Шлях до влади" (1909) обгрунтовує невідворотність епохи соціальної революції як об'єктивно зумовленого явища, підготовленого всім попереднім розвитком людства. Монополізація виробництва як закономірний етап розвитку капіталізму, на його думку, усуспільнює економіку і привносить до неї планове начало, а тому немає необхідності в практичних революційних діях та завоюванні влади збройним шляхом, достатньо парламентських методів боротьби за контроль над економічною владою. Аналізуючи сучасні йому процеси - монополізацію виробництва, імперіалізм як економічний переділ світу між союзами капіталістів, колоніальну політику розвинених держав, він стверджував, що ці явища є об'єктивними і свідчать про поступальний розвиток світової економіки, яка в перспективі стане картелізованою, позбудеться міждержавних суперечностей. На цій "ультраімперіалістичній" стадії розвитку капіталізму, коли великі галузеві монополії зіллються в єдиний всесвітній картель, виникнуть умови для планомірного регулювання господарства у світовому масштабі, що, власне, і означатиме соціальний переворот. Каутський засуджував війну, виступав за мирне вирішення всіх проблем. Його теорія "ультраімперіалізму" закликала до реформізму як засобу суспільної перебудови.

  • 54.Австромарксистська концеція О. Бауера

О́тто Ба́уер (1882—†1938) — лідер австрійської соціал-демократії та 2-го Інтернаціоналу, ідеологавстромарксизму, запеклий ворог СРСР.Головний твір : "Національне питання і соціал-демократія" 

Висунута Бауером і розвинута Реннером теорія «культурно-національної автономії» являла собоюопортуністичну програму національного дроблення пролетаріату і на ділі допомагала правлячим колам Австро-Угорщини експлуатувати і гнобити слов'янське населення імперії — чехів, словаків,українців, словенців та інших.

Австромаркси́зм — європейська лівореформістська ідеологічна та політична течія. Склалася на початку 20 століття в австрійській соціал-демократії. Набула поширення у міжвоєнну добу (1919—39), пішла на спад з початком Другої світової війни. Ідеї австромарксизму, зокрема концепція культурно-національної автономії, мали свого часу певний вплив на українську соціал-демократію.

У світоглядному відношенні австромарксизим поєднує марксизм із неокантіанством. Австромарксисти обстоювали необхідність проведення фундаментальної ревізії марксистської теорії з огляду на:



  • диференціацію робітничого класу й істотні зрушення у класовій структурі (поява середнього класу);

  • організаційні зміни в економіці розвинутих капіталістичних країн;

  • динамізм етнонаціональних відносин.

  • 55)Соціал-демократична доктрина Адлера

Фрі́дріх А́длер 9 липня 1879 — †2 січня 1960 — один із лідерів Австрійської Соціал-демократичної партії та теоретик австромарксизму

Адлер вважав, що Соціал-демократія відділилась від соціалістичного руху в другій половині XIX століття й досі має вплив у всьому світі[1]. Концепція соціал-демократії зазнала змін з часів появи. Основною відмінністю ідеології соціал-демократії та інших проявів соціалізму, таких як ортодоксальниймарксизм, є віра у верховенство політичної дії на противагу верховенству економічної дії абоекономічний детермінізм.



Отже, Соціал-демократія — політична ідеологія лівих та ліво-центриських партій на політичному спектрі.
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка