1. Дайте визначення предмету "Історія України", розкрийте методологічні принципи, джерела вивчення предмету та його наукову періодизаці



Сторінка3/21
Дата конвертації13.04.2016
Розмір1.13 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

4. Висвітліть концепції етнічного походження Київської Русі. Охарактеризуйте особливості етнополітичного життя Галицько-Волинського князівства.


До питання походження Київської Русі вперше звернувся легендарний літописець Нестор понад вісім століть тому в ≪Повісті минулих літ≫. Трактування цього питання

є одним із найзаплутаніших у вітчизняній та світовій історіографії.

Перші спроби знайти вирішення цієї проблеми були здійснені ще середньовічними хроністами, які штучно пов'язували ранню історію Русі з відомими їм народами східної Європи — скіфами, кельтами, сарматами, аланами.

На початковому етапі цієї багатовікової дискусії в основу концепцій як норманістів, так і антинорманістів було

покладено хибну методологічну засаду — виникнення держави вони розглядали, по-перше, як кульмінаційний одномоментний акт, по-друге, як безпосередній наслідок діяльності конкретної історичної особи. Такий підхід і визначив коло питань, які були у центрі уваги істориків аж до кінця XIX ст.: До якого

етносу слід відносити літописних варягів? Хто були

перші руські князі?

У 20-х роках XX ст. на основі численних історичних, археологічних та мовних джерел значна частина науковців світу почала віддавати перевагу ≪варязькому чиннику≫

в становленні державності русів. Однак це не поставило крапку в багатовіковій полеміці. Офіційна радянська історіографія назвала норманську теорію політично шкідливою, оскільки вона не визнавала здатності слов'янських народів створити незалежну державу самотужки. Дискусія спалахнула з новою силою.

На захист своєї теорії норманісти висували такі агрументи:

1) русь отримала назву від ≪Руотси≫. Так у середині XI ст. фіни називали шведів;

2) більшість імен руських послів, що зафіксовані в договорах з Візантією (911, 944), мають скандинавське походження

— Карл, Інегельд, Фарлоф, Веремуд та ін.;

3) візантійський імператор Константин Багрянородний у своїй книзі ≪Про управління імперією≫ (бл. 950) наводить як слов'янські, так і руські назви дніпровських порогів.

Більшість руських назв мають давньонорманське походження;

4) ісламські географи та мандрівники IX—X ст. завжди чітко розділяли ≪русів≫ і ≪слов'ян≫. На противагу антинорманісти стверджували:

1) назва ≪Русь≫ слов'янського походження, оскільки тісно пов'язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні;

2) жодного племені чи народу під назвою ≪руси≫ не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне древньонормандське джерело, включаючи саги;

3) один з найдавніших ісламських письменників Ібн-Хордадберг (бл. 840—880) чітко називає русів слов'янським племенем;

4) археологічні матеріали із міст та торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив ≪варязького чинника≫. Кожна з позицій мала свої сильні та слабкі місця, що спричинило поглиблення дискусії. твердження істориків та археологів про те, що східнослов' янське суспільство ще до літописного закликання варягів мало свої протодержавні утворення, заклали підвалини сучасного якісно нового бачення процесу державотворення русів.

Нині норманська теорія походження Давньоруської держави поступово втрачає своє наукове значення. Фахівці об'єктивніше і зваженіше підходять до оцінки ролі ≪варязького чинника≫ в політичному житті Східної Європи.

Спробою кардинально змінити напрям пошуку стала хозарська гіпотеза, яка виводила коріння Київської держави з Хозарського каганату. Археологічні дослідження стародавнього Києва свідчать про місцеву слов'янську самобутність його матеріальної культури. Пам'ятки хозарської (салтово-маяцької) культури зустрічаються надзвичайно рідко і не становлять навіть відсотка від загальної кількості знахідок.



Отже, паросток державності Київської Русі не був завезений хозарами. Він зріс на місцевому ґрунті задовго до IX ст. внаслідок складного і тривалого соціально-економічного та культурного розвитку слов'янського суспільства.
Галицько-Волинського князівство
На відміну від Київської Русі Галицько-Волинське князівство було моноетнічним. Історики вважають його чисто українською державою. Особливістю його етнічного розвитку було втручання іноземців в міжусобні війни між князями Волині та Галичини, участь у внутрішніх конфліктах між боярством та князем. Боротьба за об’єднання галицько-волинських земель набувала характеру визвольної боротьби за незалежність українських земель.
У той час джерела згадують про іноземних поселенців в деяких найбільших містах: вірмени, чехи, угорці, німці та ін. Помітну частину населення Галицького, а пізніше Галицько-Волинського князівств складали молдовани. Пізніше, з XVIст. відбулось масове переселення їх на українські землі – на Лівобережну Наддністрянщину та Буковину, як наслідок репресій турецьких завойовників та посилення експлуатації з боку власних господарів.
Кількість поляків на українських землях значно збільшилось починаючи з XIVст. на хвилі захоплення Польщею Галицько-Волинського князівства. Польська окупація Галичини й частини Волині почалася у 1340р. та завершилася у 1366 р. Масове переселення відбулося на зламі XVII - XVIII ст. як наслідок поразки Польщі у війні з Туреччиною та посилення феодального гноблення польських селян. Вони заселили Правобережжя, зокрема Волинь, Поділля, Західну Київщину, а також Східну Галичину.

5. Проаналізуйте етнополітичне становище України у складі литовської та польської держав.


Етнополітика як наука і навчальний предмет вивчає взаємини між етносами (націями) і державою, у складі якої вони постійно проживають.
Місцеві феодали, як правило, зберегли свої вотчини. Литовці запозичили попередню структуру управління, військову організацію, судову систему тощо. З ХVІ ст. на українських землях діяли Литовські статути – кодекси середньовічного права. З ІІ пол. ХV ст. на українських землях було усунуто залишки старого удільного ладу, князівства очолили не українські князі, а литовські намісники. Всі важелі управління, сходилися в руках великого князя Литовського. Особливе місце в державі належало військовій службі, бо одним з основних зовнішньополітичних завдань князівства Литовського була боротьба з Золтою Ордою, турками та татарами.Родова українська знать, аристократія склали українську шляхту: еліту, верхівку суспільства, яка тривалий час була захисником національних інтересів українського люду.Вся шляхта прагнула виділитися в суспільстві, мати власні станові права і привілеї. формується й міщанство як окрема верства населення.Влада сприяла заселенню в міста чужоземних колоністів. У XV–XVI ст. українські міста стали самостійними чинниками соціально-економічного життя завдяки самоврядуванню, яке дало їм так зване Магдебурзьке право. Всі 3 групи селян згодом взаємно зблизилися, бо польські пани почали вимагати від усіх селян рівної данини, робіт, служби. Закон. встановив повну владу панів над селянами. З’явився єдиний стан – кріпаки, а обов’язкові селянські роботи називали панщиною.Селяни втратили право державного суду, право на землю. Заборонялося селянам і переселятися, щоб панські землі не пустіли. Так селяни втратили особисту свободу.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка