1 бібліографія – Анатолій Івченко



Скачати 432.33 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації16.04.2016
Розмір432.33 Kb.
1   2   3

ІІІ Переклади з української на польську мову

ІІІ.1. Загальні дані та поділ за жанрами

Відмирання після 1991 року загальнообов’язкового для СРСР стилю соціалістичного реалізму та скасування радянської культури стали причиною змін в українській літературі. В результаті більшої свободи та відкритості українського суспільства українська література починає звертатися до заборонених досі тем, використовувати нові стилістичні прийоми, змішувати жанри. Вона стає яскравішою та цікавішою. Доказом цьому є зріст уваги польських видавницт до неї, який спостерігається протягом останніх десятиліть.

Протягом періоду, котрий є предметом нашого аналізу, польською мовою було перекладено 81 видання19. Аналіз бібліографії дозволив ствертиди, що найбільш активними роками були 2007 і 2008 (по 9 виданих позицій) та 2005 рік (8 виданих позицій). Переклади української літератури вийшли у 37 польських видавництвах. Найбільше перекладів української літератури видано у видавництві „Wydawnictwo Czarne” (19 позицій, що становить 24% усіх перекладів, виданих протягом аналізованого періоду і зазначених у бібліографії).

Найактивнішими перекладачами української прози є Катажина Котинська (13 позицій, 16%) та Олександра Гнатюк (11 позицій, 14%). Серед перекладачів поезії найбільш відомим є Богдан Задура (9 позицій, 12%). Також значним внеском стали переклади Міхала Петрика, Лідії Стефанівської та Ренати Руснак.

Катажина Котинська (польск. Katarzyna Kotyńska) 1973 р.н. випускниця факультету української філології Варшавського Університету, працівник Інституту Славістики ПАН, перекладач з української та білоруської мови. Найважливіші переклади: Jarosław Hrycak „Historia Ukrainy. Czasy nowożytne (1772-1996)”, Lublin 2000; Natalia Jakowenko, Historia Ukrainy, Lublin 2000 (у співавторстві з Олександрою Гнатюк); Ołeksandr Irwanec, „Krótka sztuka o zdradzie dla jednej aktorki”, Czas Kultury, 1997, nr 5-6; Jurij Janowski, „W listopadzie” та Hnat Chotkewycz, „Portret (fantazja) ”. Обидва переклади вийшли в антології „Stepowa legenda. Antologia ukraińskiej małej formy prozatorskiej lat 1890-1930” у 2001 році у Варшаві.

Олександра Гнатюк (польск. Aleksandra Hnatiuk) 1961 р.н. польська дослідниця в галузі українознавства, перекладачка та популяризаторка української літератури, співробітниця Інституту славістики Польської Академії Наук, професор НаУКМА, голова Товариства промоції української культури в Польщі та польської в Україні. Видала в Польщі збірки поезії Ігора КалинцяВасиля Голобородька, есе та повісті Юрія Андруховича та „Історію України” Наталії Яковенко.

Богдан Задура (польськ. Bohdan Zadura) 1945 р.н. – польський поет, прозаїк, перекладач (з англійської, української, угорської та російської мов) і літературний критик. Автор 23 збірок віршів, 7 книжок прози. Головний редактор літературного часопису „Twórczość” („Творчість”). Переклади з української мови: Dmytro Pawłyczko: „Tajemnica twojej twarzy” (Lublin,1989), „Naparstek” (Koszalin, 2000), „Wiersze zawsze są wolne” (Wrocław, 2004, 2007), Jurij Andruchowycz: „Piosenki dla martwego koguta” (Wrocław, 2005, 2007), Andrij Bondar: „Jogging” (Nowa Ruda, 2005), Wasyl Machno: „34 wiersze o Nowym Jorku i nie tylko” (Wrocław, 2005), Serhij Żadan: „Historia kultury początku stulecia” (Wrocław, 2005), Ostap Sływynski: „Ruchomy ogień” (Wrocław, 2009), Natałka Biłocerkiweć: „Róża i nóż” (Rzeszów, 2009).

Найбільшу частку творів, перекладених польською мовою, становлять твори сучасної української літератури, авторами яких є:



відомі сучасні українські поети: Сергій Жадан (перекл. Богдан Задура), Юрій Андрухович (перекл. Богдан Задура, Яцек Подсядло), Андрій Бондар (перекл. Богдан Задура, Адам Ведеман), Остап Сливинський (перекл. Богдан Задура), Василь Голобородько (перекл. Оля Гнатюк), Назар Гончар (перекл. Анета Каміньська, Андрій Поритко), Андрія Любки (перекл. Богдан Задура); Наталка Білоцерківець (перекл. Богдан Задура)

провідні прозаїки: Юрія Андруховича (перекл. Оля Гнатюк, Рената Руснак, Пшемислав Томанек, Катажина Котинська, Міхал Петрик, Яцек Подщадло, Лідія Стефанівська), Сергія Жадана (перекл. Міхал Петрик, Богдан Задура), Оксани Забужко (перекл. Катажина Котинська, Давід Монько), Любка Дереша (перекл. Катажина Котинська, Юстина Марціняк, Анна Лазар), Юрія Іздрика (перекл. Оля Гнатюк, Лідія Стефанівська), Олександра Ірванеця (перекл. Наталія Брижко-Запур), Марії Матіос (перекл. Анна Коженьовська-Бігун), Тараса Прохасько (перекл. Рената Руснак, Лідія Стефанівська), Наталії Сняданко (перекл. Рената Руснак, Катажина Котинська), Валерія Шевчука (перекл. Єжи Литвинюк), Софії Андрухович (перекл. Міхал Петрек);

відомі есеїсти: Юрій Андрухович (перекл. Оля Гнатюк, Катажина Котинська, Рената Руснак, Лідія Стефанівська), Василь Махно (перекл. Богдан Задура), Микола Рябчук (перекл. Оля Гнатюк, Катажина Котинська).

Польські видавництва не оминають своєю увагою також твори українських класиків. Протягом останнього десятиліття вийшли друком переклади поезій Івана Котляревського, Тараса Шевченка (перекл. Єжи Єнджеєвський та Пйотр Купрись), Лесі Українки (перекл. Анджей Солецький), Івана Франка (перекл. Флоріан Неуважний). Вийшли також переклади поетів ХХ ст.: Дмитра Павличка (перекл. Богдан Задура), Василя Стуса (перекл. Агнєшка Корнієнко).

Прикметно, що за останній час видано 2 польськомовних видання „Кобзаря” Тараса Шевченка (2008, 2012). У них увійшли 260 поезій українською та польською мовами. Автором повного перекладу є Пйотр Купрись. Він також переклав „Енеїду” Івана Котляревського та поезії Івана Франка, Лесі Українки, Олександра Богачука, Петра Маза, Миколи Вінграновського, Валентини Ткаченко, Романа Лубківського, Федора Мілицького20.

Крім художньої літератури, активно перекладаються результати досліджень з історії України. Протягом останніх десяти років польською мовою видані 3 праці Наталії Яковенко „Нарис історії України: з найдавніших часів до кінця XVIII століття” (2000, перекл. Оля Гнатюк та Катажина Котинська), „Паралельний світ: дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – XVII ст..” (2010, перекл. Катажина Котинська, Рената Руснак), „Нариси з історії України” (2011, перекл. Анна Бабяк-Овад, Катажина Котинська), та 3 праці Ярослава Грицака „Історія України: 1772-1999: народження модерної нації” (2000, перекл. Катажина Котинська), „Nowa Ukraina: nowe interpretacji” (2009), „Пророк у своїй вітчизні: Франко та його спільнота (1856 – 1886)” (2010, перекл. Анна Коженьовська-Бігун та Анна Вилегала).

Якщо говорити про драматургів, то у досліджуваний період польською мовою вийшли дві роботи Олександра Ірванця: у 2001 році „Recording i inne utwory” у перекладі Пшемислава Томанека та у 2006 році часопис „Час Культури” надрукував „Коротку п’єсу про зраду для однієї акторки” („Krótka sztuka o zdradzie dla jednej aktorki”, Czas Kultury, 1997, nr 5-6) у перекладі Катажини Котинської. У 2007 році опубліковано п’єсу Богдана Бойчука „Приречені любити” у перекладі Тадеуша Карабовича).

У 2008 році вишов переклад краєзнавчої книги Юрія Винничука „Кнайпи Львова” (автори перекладу Вікторія Юрченко та Себаст’ян Делюра).

Крім того, у 90-ті роки з’являються переклади збірок поетів з Підляшшя та Лемківщини (Польща), що є представниками так званої підляської школи в українській літературі. До неї належать: Богдан Бойчук, Емма Андієвська, Віра Вовк, Ігор Калинець, Надія Степула, Міля Лучак, Марія Ревакович. Авторство перекладів належить Тадею Карабовичу та Яну Леоньчуку. Поезії Ігоря Калинця перекладала Оля Гнатюк. Збірки поезій були видані у Білостоку, Любліні та Варшаві здебільшого за гроші авторів, або як наслідок фінансових проектів адресованих до різних установ та організацій.

У 1999 році виходить поетична збірка українського поета-емігранта Бабовала Романа „Obłaskawiane nocy” у перекладі Тадеуша Карабовича.



Календар видань

1994 – Ju. Andruchowycz „Rekreacji”, T. Szaewczenko „Polakom”

1995 – W. Hołoborod’ko „Ikar na motulich skrzydłach”, I. Kałyneć „Podsumowując milczenie”

1996 – Ju. Andruchowycz „Erz-herz-perz”, Poezje Wasyła Stusa

1997 – L. Kostenko „I deń, i noć, i mgnienie”, O. Irwanec „Krótka sztuka o zdradzie dla jednej aktorki”

1998 – Ju, Izdryk „Wozzeck”, I. Kałyneć „Powrót”

1999 – R. Babował „Obłaskawiane noce”, I. Kałyneć „Karpat lub księga z Poselja: zima 1980 – wiosna 1981”, M. Łuczak „Kwiat czarnej paproci”, М. Rewakowicz „Zielony dach: poezja wybrana”, N. Stepuła „Inne niebo”, N. Białocerkiwec „Róża i nóż”.

2000 – Ju. Andruchowycz „Moscowiada: powieść zgrozy”, „Rewizja Środkowo-Wschodnia”, D. Pawłyczko „Naparstek: poezje”, W. Szewczuk „Oko otchłani”, N. Jakowenko „Historia Ukrainy: od czasów najdawniejszych do do końca XVIII wieku”, J. Hrycak „Historia Ukrainy: 1772-1999: narodziny nowoczesnego narodu”

2001 – T. Prochas’ko „Inne dni Anny”, D. Pawłyczko „Kijów w maju: poezje”, O. Irwanec „Recording i inne utwory”, B. Bojczuk „Miłość w trzech odsłonach i inne wiersze”, Ju. Andruchowycz „Rewizja Środkowo-Wschodnia”

2002 – Ju. Andruchowycz „Ostatnie terytorium: eseje o Ukrainie”, M. Riabczuk „Od Małorosji do Ukrainy”

2003 – Łesia Ukrainka „Contra spem spero!”; „Krymskie wspomnienia”, W. Machno „Wędrowcy”, O. Zabużko „Badania terenowe nad ukraińskim seksem”, W. Wowk „Miłosne listy księżnej Weroniki”, Ju. Andruchowycz „Perwerzja”

2004 – T. Karabowicz „Już dzień się nachylił do czterech krańców świata: wiersze”, N. Sniadanko „Kolekcja namiętności czyli przygody modej Ukrainki”

2005 – T. Prochas’ko „Niezwykli”, L. Deresz „Kult”, „Arche”, A. Bondar „Jogging”, Ju. Andruchowycz „Piosenko dla martwego koguta”, „Dwanaście kręgów”, „Rekreacji”, S. Żadan „Historia kultury początku stulecia”, „Big Mac”

2006 – S. Żadan „Depeche Mode”, T. Karabowicz „Długa rozłąka”, M. Matios „Nacja”

2007 – S. Żadan „Anarchy in the UKR”, S. Andruchowycz „Kobiety ich mężczyzm”, Ju. Andruchowycz „Diabeł tkwi w serze”, „Egzotyczne ptaki i rośliny”, „Rewizja Środkowo-Wschodnia”, B. Bojczuk „Skazane kochać”, N. Honczar „Gdybym”, O. Zabużko „Siostro, siostro”, T. Prochas’ko „Spalone lato”

2008 – I. Franko „Poezje wybrane”, Тарас T. Szewczenko „Kobziarz”, N. Sniadanko „Ahatanhel”, I. Kotlarewski „Enejida”, O. Irwanec „Riwne/Rowno”, O. Zabużko „Badania terenowe nad ukraińskim seksem”, Ju. Wynnyczuk „Knajpy Lwowu”, Ju. Andruchowycz „Tajemnica:zamiast powieści”, S. Żadan „Hymn młodzieży demorkatycznej”

2009 – S. Andruchowycz „Siomga”, J. Hrycak „Nowa Ukraina: nowe interpretacje”, S. Żadan „Odsetek samobójstw wśród klaunów”, O. Sływyński „Ruchomy ogień”

2010 – N. Jakowenko „Druga strona lustra: z historii wyobrażeń i idei na Ukrainie XVI – XVII wieku”, M. Matios „Słodka Darusia”, J. Hrycak „Prorok we własnym kraju: Iwan Franko i jego Ukraina (1856 – 1886)”, E. Andijewska „Zespoły architektoniczne”

2011 – A. Bondar „Historie ważne i nieważne”, N. Jakowenko „Historia Ukrainy”

2012 – T. Szewczenko „Kobziarz”, W. Machno „Dubno, koło Leżajska: wiersze i eseje”, O. Zabużko „Muzeum porzuconych sekretów”



ІІІ.2. Поділ за жанрами

Художня проза (30 видань):

S. Andruchowycz „Kobiety ich mężczyzn” (2007), „Siomga” (2009), Ju. Andruchowycz „Rekreacje” (1994, 2005), „Moskowiada: powieść zgrozy” (2000), „Perwerzja” (2003), „Dwanaście kręgów” (2005), „Tajemnica: zamiast powieści” (2008), A. Bondar „Historie ważne i nieważne” (2011), L. Deresz „Arche” (2005), „Kult” (2005), S. Żadan „Big Mac” (2005), „Depeche Mode” (2006), „Anarchy in the UKR”, (2007), „Hymn młodzieży demokracyjnej” (2008), „Odsetek samobójstw wśród klaunów” (2009), O. Zabużko „Badania terenowa nad ukraińskim seksem” (2003, 2008), „Siostro, siostro” (2007), „Muzeum porzuconych sekretów” (2012), Ju. Izdryk „Wozzeck” (1998), O. Irwanec „Riwne/Rowno” (2008), M. Matios „Nacja”, „Słodka Darusia” (2010), T. Prochas’ko „Inne dni Anny” (2001), „Niezwykli” (2005), „Spalone lato” (2007), N. Sniadanko „Kolekcja namiętności”(2004), „Ahatanhel” (2008), W. Szewczuk „Oko odchłani” (2000).



Поезія (32 видання), у тому числі:

класична (6 видань): I. Kotlarewski „Enejida” (2008), Łesia Ukrainka „Contra spem spero!”; „Krymskie wspomnienia” (2003), T. Szewczenko „Polakom” (1994), „Kobziarz” (2008, 2012);

сучасна (26 видань): S. Żadan „Hostoria kultury początku stulecia” (2005), E. Andijewska „Zespoły architektoniczne” (2010), Ju. Andruchowycz „Piosenki dla martwego koguta” (2005), „Egzotyczne ptaki i rośliny” (2007), R. Babował „Obłaskawiane noce” (1999), B. Bojczuk „Miłość w trzech odsłonach i inne wiersze” (2001), A. Bondar „Jogging” (2005), W. Wowk „Miłosne listy księżnej Weroniki” (2003), W. Hołoborod’ko „Ikar na motylich skrzydłach” (1995), N. Honczar „Gdybym” (2007), I. Kałyneć „Podsumowując milczenie” (1995), T. Karabowicz „Powrót” (1998), „Już dzień się nachylił do czterech krańców świata: wiersze” (2004), „Długa rozłąka” (2006), L. Kostenko „I dzień, i noc, i mgnienie” (1997), M. Łuczak „Kwiat czarnej paproci” (1999), W. Machno „Wędrowcy”, „Dubno, koło Leżajska: wiersze i eseje” (2012), D. Pawłyczko „Naparstek: поезії” (1999), „Kijów w maju: poezje” (2003), M. Rewakowicz „Zielony dach: poezje wybrane” (1999), O. Sływyński „Ruchomy ogień” (2009), N. Stepuła „Inne niebo” (1999), W. Stus „Poezje” (1996), N. Białocerkiwec „Róża i nóż” (2009).

Гуманітарні дисципліни (8 видань):

історія: N. Jakowenko „Historia Ukrainy: od czasów najdawniejszych do do końca XVIII wieku” (2000), „Druga strona lustra: z historii wyobrażeń i idei na Ukrainie XVI – XVII wieku” (2010), „Historia Ukrainy” (2011), M. Riabczuk „Od Małorosji do Ukrainy” (2002), Ja. Hrycak „Historia Ukraina: 1772-1999: narodziny nowoczesnego narodu” (2000), „Nowa Ukraina: nowe interpretacji” (2009), „prprk w swoim kraju: Iwan Franko i jego Ukraina (1856 – 1886)” (2010);

педагогіка: W. Kremiń „Filizofja antropocentryzmu w edukacyjnej przestrzeni” (2011).

Есеїстика (7 видань): Ju. Andruchowycz „Erz-herz-perz” (1996), „Ostatnie terytorium: eseje o Ukrainie” (2002), „rewizja Środkowo-Wschodnia” (2000, 2001, 2007), „Diabeł tkwi w serze” (2007), W. Machno „Dubno, koło Leżajska: wiersze i eseje” (2012).

Драма (3 видання): B. Bojczuk „Skazane kochać” (2007), O. Irwanec „Recording i inne utwory” (2001), „Krótka sztuka o zdradzie dla jednej aktorki” (1997).

Краєзнавча література (1 видання): Ju. Wynnyczuk „Knajpy Lwowa” (2008).

ІІІ.3. Інші публікації

Серед інших публікацій варто згадати кілька антологій, що вийшли за період, що є предметом нашого дослідження. У 2001 році у Варшаві вийшла антологія української малої прозаїчної форми 1890-1930 років „Степова легенда”, до якої серед інших творів увійшли „В листопаді” Юрія Яновського та „Портрет (фантазія)” Гната Хоткевича у перекладі Катажини Котинської.

У 2011 році вийшла антологія сучасної української поезії „Дольки помаранч”, укладачем і перекладачем якої є Анета Камінська. До антології увійшли тексти авторів, що народилися у 60-ті, 70-ті та 80-ті роки: Оксана Забужко, Віктор Неборак, Юрій Іздрик, Марія Шунь, Назар Гончар, Роман Садловський, Іван Лучук, Іван Андрусяк, Маріанна Кіяновська, Мар’яна Савка, Оксана Луцишина, Дмитро Лазуткін, Катріна Хаддад, Олена Гусейнова, Олег Коцарев, Богдана Матіяш, Любов Якимчук, Богдан-Олег Горобчук, Андрій Любка.

Крім того, значна кількість перекладів польською мовою з української з’являлась друком у різних періодичних виданнях, на сторінках яких публікувалися переклади поетів і письменників так званої підляської школи в українській літературі. Ці видання представляють українську літературу, яка розвивалася у Польщі після Другої світової війни, а конкретніше після 1956 року. За даними досліджень В. Яручика21 у Варшаві починає виходило „Наше слово”, згодом доповнене „Українським календарем” та іншими періодичними виданнями. Літературному життю у Польщі присвячене видання „Гомін”, випущене Українським суспільно-культурним товариством у 1964 році. У 80-тих роках виходять позацензурні видання „Наш голос” (1983-1988) у Люблині та Більську-Підляському, „Основи” Юрія Гаврилюка, ряд книжок позацензурного типу в підляському видавництві „Думка”.

90-і роки принесли ряд змін в суспільно-культурному житті українців у Польщі. Починають активно діяти Об’єднання українців у Польщі і „Український альманах”, Союз українців Підляшшя і часопис цієї організації „Над Бугом і Нарвою” та „Український літературний провулок”, заснований Тадеєм Карабовичем22 у 2001 року. На зламі 80-90-их років також реалізуються студентські видавничі проекти – „Зустрічі” та „Відрижка” (Варшава), виходить лемківське видання „Голос Ватры” та газета редакторів Романа Галана і Анатолія Кобеляка „Гомін”, що виходилау 1994 році як альтернативне видання для комісарично очоленого Мирославом Чехом „Нашого слова”. У „Гомоні” друкувалися літературні матеріали Остапа Лапського, мовознавчі але через призму літератури проф. Михайла Лесіва, вірші Ірини Рейт та інших поетів з Підляшшя та Лемківщини.

У аналізований період слід відзначити успішну перекладацьку діяльність етнічних українців з Підляшшя та Лемківщини – Тадея Карабовича та Яна Леоньчука. У 90-ті роки виходять їхні переклади збірок таких поетів: Богдан Бойчук, Емма Андієвська, Віра Вовк, Ігор Калинець, Надія Степула, Міля Лучак, Марія Ревакович.



ІV. Переклади українських авторів іншими мовами

Усі наведені у бібліографії видання є перекладами з української мови.



V. Переклади з української мови – умови праці та професійного розвитку

Ситуація перекладача художньої літератури у Польщі особливо не відрізняється від ситуації перекладачів у більшості європейських країн: більшість з них займається перекладанням у вільний від виконання основної роботи час або ж поєднує працює у різних інституціях і фірмах (університетах, видавництвах, ЗМІ, літературних агентствах чи бюро перекладів). Це значною мірою ускладнює детальну характеристику правної та соціальної ситуації перекладачів художньої літератури і збирання статистичних даних. Прикметно, що накопиченням такої інформації досі не була зацікавлена жодна інстанція. За словами дослідників23, важко навіть визначити приблизну кулькість так званих професійних перекладачів (за дефініцією CEATL)24, що живуть виключно за рахунок перекладу художньої літератури у Польщі (відомо, що таких є небагато). Не відомо також, скільки є так званих активних перекладачів, які перекладають регулярно (тобто мають принаймні одну публікацію що два-три роки). Складно також визначити загальну кількість перекладачів художньої літератури у Польщі на підставі, до прикладу, професійних угрупувань, тому що більшість перекладачів не входить до жодної з організації (йдеться про Спілку польських перекладачів (приблизно 100 осіб), Польський ПЕН-клуб (приблизно 50 осіб), Спілку польських літераторів та нещодавно зареєстровану Спілку перекладачів художньої літератури (приблизно 50 осіб)).

За даними згаданого „Рапорту...” у Польщі щорічно видавці підписують з перекладачами художньої літератури понад 3000 договорів про авторські права на переклад. Більш досвідчені перекладачі не погоджують на переказ майнових авторськи прав, і обирають варіант надання ліцензії терміном на кілька років. Проте часто видавці не залишають перекладачам вибору, пропонуючи зразки типових договорів, які не підлягають змінам. На жаль, знання авторського і цивільного права серед перекладачів досить низьке, щоб самостійно проаналізувати договір та зауважити помилки або некорисні для них формулювання.

Оплата роботи перекладача художньої літератури у Польщі здійснюється кількома способами. Першим, і найпопулярнішим, способом є виплата гонорару за переклад, що вираховується у розрахункових сторінках (1800 знаків) або видавничих аркушах (40 000 знаків). Наступний спосіб – це нарахування відсотків від ціни збуту книги або встановлений аванс (який зазвичай залежить від розміру твору) та відсоток від ціни збуту. Додатковим джерелом доходу перекладачів можуть бути відсотки від показів п’єс, цитування уривків чи усього перекладу на радіо чи телебаченні, відсотки від інших способів використання перекладу (електронні книги, аудіо книги тощо).

Ставки польських перекладачів художньої літератури дуже різні, вони залежать від популярності мови і кількості перекладачів, що з нею працюють, а також від рівня складності перекладу, часу потрібного на переклад, статусу перекладача, престижу видавництва. Ціна за розрахункову сторінку (1800 знаків) коливається від 20 до 80 злотих, натомість за видавничий аркуш від 400 до 1700 злотих. Рідко коли договори перекладачів перебачають додаткові відсотки від додаткового друку після того, як наклад, зазначений в договорі, вичерпався. Таким чином, на практиці виходить, що перекладач отримує одноразовий гонорар, розмір якого залежить від обсягу перекладу, а права на переклад вони продають перевожно дефінітивно, не залишаючи собі можливості на отримання доходів у майбутньому.

Як підсумок видавничої політики щодо перекладачів художньої літератури у Польщі (і не тільки Польщі) можна навести цитату Мартіна де Хаана, що стала популярним серед перекладачів жартом про ідеальне, на думку видавця, замовлення на переклад: „Протягом нереального терміну, за гонорар, на який неможливо прожити, виконати для видавництва чудовий перелад книги, який ідеально передаватиме усі нюанси оригіналу”25. Політику цю можна також описати за допомогою трьох слів: швидко, дешево і якісно. Дуже часто перекладач змушений бути сам собі редактором і коректором. Через це багато книг перекладено неохайно, крім стилістичних, семантичних та граматичних помилок, зустрічаються помилки у змісті, не згадуючи вже про орфографічні помилки та одруки. Така ситуація існує через те, що сьогодні головним критерієм для замовника перекладу є ціна, а не якість. Проте це не поширюється на переклади творів української літератури польською мовою, що вийшли за останні двадцять років.

В ситуації відсутності виразних показників оцінки рівня перекладу, таких як науково-обґрунтовані рецензії у пресі, присутність у ЗМІ тощо, особливе значення у підтримці престижу професії та статусу перекладача художньої літератури мають конкурси та нагороди. До прикладу, Інститут Книги присуджує престижну державну нагороду „Транатлантик”, яка надається за вагомий внесок у промоцію польської літератури закордоном через переклад. Що стосується перекладів зарубіжної літератури польською мовою, то у цій галузі присуджують такі нагороди:


  • Нагорода польського ПЕН-клубу за переклад зарубіжної літератури польською мовою, що присуджується з 1929 року;

  • Нагорода часопису „Література у світі” – щорічна нагорода, що присуджується за найкращий переклад із іноземної мови на польську;

  • літературна нагорода центральної Європи „ANGELUS”: якщо у конкурсі перемагає книга зарубіжного письменника, то перекладач отримує грошову нагороду у розмірі 10 000 злотих, якщо перемагає польський автор, то журі обирає книгу зарубіжного автора, яка відзначається нагородою за переклад;

  • нагорода ім. Ришарда Капусьцінського у розмірі 50 тис. злотих, якою щорічно відзначається автор твору у жанрі репортажу (у випадку зарубіжного автора 15 тис. злотих отримує також перекладач).

Так, нагороду „ANGELUS” (м. Вроцлав) у 2006 році отримав Юрій Андрухович за роман „Дванадцять обручів”. До участі в цьогорічному (2013 р.) конкурсі зголошено „Музей покинутих секретів” Оксани Забужко. Крім того, у 2010 році до нагороди „Європейський поет свободи” (м. Гданськ) був номінований Сергій Жадан.

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка