Звіт про результати всеукраїнського експертного опитування: визначення алгоритму запровадження системи державного фінансування політичних партій І виборчих кампаній



Сторінка4/4
Дата конвертації18.04.2016
Розмір0.7 Mb.
1   2   3   4

Встановлення вимог щодо порядку, періодичності подання та змісту фінансової звітності партій та розпорядників коштів виборчих фондів




    1. Зміст фінансових звітів партій та розпорядників виборчих фондів

Чинним законодавством України не встановлено будь-яких вимог до змісту щорічних звітів політичних партій про доходи і видатки, а також звітів про майно.


У той же час, актами ЦВК передбачено досить детальні вимоги щодо звітності розпорядників виборчих фондів, утворених для фінансування передвиборної агітації на загальнодержавних та місцевих виборах. У звітах про надходження і використання коштів виборчих фондів, які подаються до ЦВК (на загальнодержавних виборах) та відповідних ТВК (на місцевих виборах) повинна відображуватись детальна інформація про осіб, які здійснили внески до виборчих фондів, розмір внесків, дати їх здійснення, напрями витрачання коштів тощо. Щоправда, оскільки до виборчих фондів внески здійснюються у грошовій формі, у виборчій фінансовій звітності не відображується інформація про внески на підтримку партій і кандидатів на виборах, здійснені у натуральній формі.
Єдиними правилами проти корупції у сфері фінансування партій та виборчих кампаній до фінансових звітів партій рекомендовано включати не лише доходи і витрати самих партій, але і доходи і витрати пов’язаних з ними осіб. Такими особами є місцеві організації партій зі статусом юридичної особи, які ведуть облік власних доходів і витрат та складають відповідну звітність, засновані партіями юридичні особи (наприклад, засоби масової інформації), а також кандидати, висунуті партією чи її місцевою організацією на, відповідно, загальнодержавних або місцевих виборах. Закон “Про політичні партії в Україні” варто доповнити положеннями, які передбачатимуть обов’язковість подання місцевими організаціями партій зі статусом юридичної особи, заснованих партіями юридичними особами та кандидатами від партій на виборах фінансових звітів. На місцеві організації партій зі статусом юридичної особи варто покласти обов’язок включення до їхніх фінансових звітів інформації, відображеної у звітах про надходження і використання коштів виборчих фондів висунутих такими організаціями кандидатів.
Єдиними правилами проти корупції у сфері фінансування політичних партій та виборчих кампаній передбачено, що у звітах партій повинні відображатися відомості про внески, отримані партією, у тому числі інформація про природу і вартість кожного внеску. У випадку, якщо розмір внеску перевищує визначену суму, у звітності має відображуватись інформація про особу, яка здійснила відповідний внесок. Оскільки законодавством не встановлено будь-яких вимог до фінансових звітів партій, відомості, передбачені Єдиними правилами, у партійній звітності не відображуються.
Законодавством низки європейських держав передбачено розкриття у партійних фінансових звітах інформації про донорів, які протягом року здійснили на користь партії внески понад визначений законом розмір. Наприклад, в Австрії партії розкривають інформацію про донорів, які протягом року здійснили внески на суму понад 7 260 євро, в Албанії – на суму понад 716 євро, в Бельгії – на суму понад 125 євро, в Боснії – на суму понад 51 євро тощо. Аналогічні вимоги передбачено законодавством і ряду інших країн, зокрема, Греції, Данії, Ірландії, Ісландії, Італії, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Румунії, Словаччини, Словенії, Угорщини, Фінляндії. Законодавство лише 5 країн Європи не передбачає відображення у звітності будь-якої інформації про донорів. Загалом же, інформація про донорів розкривається у партійних звітах у 73 країнах світу.
У цьому контексті особливого значення набуває питання про те, яка саме інформація про донорів підлягає розкриттю у фінансових звітах партій. Представники громадських організацій та ЗМІ часто виступають за повне розкриття інформації про донорів, форму та розмір їхніх внесків, оскільки без такої інформації зрозуміти, хто саме стоїть за фінансуванням тих чи інших партій, неможливо. Партії (особливо опозиційні), навпаки, виступають проти деталізації інформації про донорів, оскільки в недемократичних державах її розкриття може призвести до політичних переслідувань донорів і позбавлення партій джерел фінансування. Ті ж, хто відстоюють право на приватність, вважають, що розкриття інформації про особу донора без її згоди є порушенням права на приватність.
Ці суперечності відображуються у різних підходах до розкриття інформації про донорів у звітах. В деяких країнах у звітах вказується лише ім’я або найменування донора (Ірландія, Великобританія, Угорщина), в інших – ім’я та адреса проживання/реєстрації (Чехія). В Норвегії у звітності відображується лише ім’я донора та місто його проживання, в Канаді – ім’я, назва провінції, місто та поштовий індекс, за яким зареєстрований донор, в США – ім’я, поштовий індекс та найменування роботодавця особи. В деяких країнах існують винятки із загальних правил. Наприклад, у Великобританії партії розкривають у звітності імена донорів, однак дія цього правила протягом тривалого часу не поширювалась на донорів з Північної Ірландії з метою забезпечення їх безпеки (інформація про таких донорів передавалась до Виборчої комісії Сполученого Королівства, однак останній було заборонено оприлюднювати таку інформацію). В США у 1990 р. Соціалістична робітнича партія довела у судовому порядку, що виконання нею вимог щодо розкриття інформації про донорів може бути підставою для їх переслідувань, і суд дозволив їй не виконувати відповідні вимоги американського законодавства. Натомість у Швеції застосовується правило, згідно з яким персональні дані можуть бути розкриті, якщо їх розкриття становить суспільний інтерес.
Оскільки в Україні органи державної влади не здійснюють ефективного контролю за фінансуванням політики, і ключову роль у цій сфері відіграє громадськість, Закон “Про політичні партії в Україні” та виборчі закони мають передбачати включення (і подальше оприлюднення) до партійної і виборчої фінансової звітності детальної інформації про донорів, які здійснили великі внески на підтримку партій або кандидатів на виборах (у тому числі імені/найменування донора, його місцезнаходження тощо). У зв’язку з тим, що цим документом пропонується встановити гранично допустиму величину внеску на користь партії протягом року на рівні 50 мінімальних заробітних плат, розкриттю має підлягати інформація про донорів, які здійснили внески на підтримку партії на суму понад 10 мінімальних заробітних плат. Аналогічні правила мають застосовуватись і до звітів про надходження і використання коштів виборчих фондів.
У контексті вищезазначеного варто підкреслити, що у ряді країн Європи у фінансових звітах розкривається інформація про всіх донорів, незалежно від величини здійснених ними внесків на підтримку партій (Естонія, Іспанія, Латвія, Литва, Македонія, Португалія, Сербія, Франція). Водночас, у багатьох країнах Європи інформація про донора та вартість здійсненого ним внеску підлягає розкриттю лише за умови, якщо розмір внеску перевищує певну величину. Підходи до визначення такої величини у різних країнах є різними (див. Таблицю 2).


Таблиця 2. Величина внеску, за якої інформація про особу, яка здійснила внесок, підлягає розкриттю у звітності та оприлюдненню




Країна

Передбачено опублікування фінансових звітів партій/кандидатів у повному обсязі

(включно з інформацією про донорів)

Інформація про донора повинна відображуватись у звіті

Австрія

Так (за винятком інформації про донорів)

Так, якщо внески від відповідного донора перевищують 7260 євро.

Албанія

Ні, лише список донорів

Так, якщо сума внесків від донора перевищує 100 000 лек (716 євро).

Бельгія

Так – для партійних звітів, ні – для звітів про фінансування агітації

Так, якщо сума внесків від донора перевищує 125 євро.

Боснія і Герцеговина

Так

Так, якщо сума внесків від донора перевищує 100 боснійських марок (51 євро).

Греція

Партії публікують лише річний баланс, фінансові звіти кандидатів не публікуються, однак можуть надаватись за запитами зацікавлених осіб

Так, якщо сума внесків на користь партії від донора перевищує 600 євро, а внесків на користь кандидата – 150 євро.

Данія

Так

Так, якщо сума внесків перевищує 20 000 крон (2 685 євро); однак оприлюднюється лише список донорів, без зазначення розміру їхніх внесків.

Ірландія

Так

Так, якщо сума внесків на підтримку партії перевищує 5 078 євро, а внесків на підтримку кандидата на виборах чи виборної посадової особи – 635 євро.

Ісландія

Ні (оприлюднюється лише частина інформації)

Так, якщо внески здійснено юридичною особою або сума внесків від фізичної особи перевищує 30 000 ісландських крон (183 євро).

Італія

Так

Так, якщо розмір внесків на користь партії від донора перевищує 5000 євро.

Нідерланди

Так

Так, якщо сума внесків від донора перевищує 4 500 євро.

Німеччина

Ні

Так, якщо сума внесків від донора перевищує 10 000 євро.

Норвегія

Так

Так, якщо сума внесків на підтримку партії перевищує 30 000 крон (3 645 євро).

Польща

Так

Так, якщо сума внесків на користь партії або суб’єкта виборчого процесу від донора перевищує 1 мінімальну заробітну плату.

Румунія

Так

Так, якщо сума внесків від донора перевищує 10 мінімальних заробітних плат.

Словенія

Так (якщо партія отримала публічні кошти)

Так, якщо сума внесків на користь партії/кандидата перевищує 3 середніх заробітних плати в економіці.

Угорщина

Так

Так, якщо сума внесків на підтримку партії від одного донора перевищує 500 000 форинтів (1 685 євро).

Фінляндія

Так

Так, якщо сума внесків від одного донора перевищує 1500 євро.

Одним з проблемних питань в контексті змісту фінансової звітності партій та звітності суб’єктів виборчого процесу є питання про те, яким чином (і чи повинні взагалі) відображуватись у цій звітності внески т.зв. “третіх осіб”, тобто осіб як матеріально підтримуть партію, самостійно фінансуючи певні видатки на користь партії без її відома, або проводять агітацію проти партії чи кандидата. В зарубіжних країнах вирішення цієї проблеми здійснюється трьома способами: 1) внески третіх осіб забороняються; 2) такі внески дозволяються і повинні відображуватись у фінансовій звітності пратій/суб’єктів виборчого процесу; 3) такі внески дозволяються, однак не включаються до фінансової звітності партій чи суб’єктів виборчого процесу – звіти про такі внески подаються до органу контролю у сфері фінансування партій і виборів тими, хто їх здійснив. Перший із цих підходів суперечить практиці Євпроейського суду з прав людини (справа Bowman v. United Kingdom). Застосування другого підходу є неефективним у більшості країн, які його практикують, оскільки партії часто не володіють інформацію про те, які саме “треті особи”, в яких обсягах та формах надавали партії непряму фінансову підтримку і, відповідно, не можуть відобразити таку інформацію у сфоїй звітності. На практиці ці положення ігноруються самими “третіми особами”, партіями та органами контролю у сфері фінансування партій і виборів. Тому на практиці більш поширеним і ефективним є третій спосіб вирішення проблеми фінансування партій/суб’єктів виборчого процесу “третіми особами”. Серед країн, які застовують такий підхід, - Великобританія, США, Ірландія, Канада. В США надання партії непрямої підтримки є можливою лише за умови реєстрації відповідної “третьої особи” Федеральною Виборчою Комісією в якості “комітету політичної дії”. В Англії всі особи, які планують брати участь в агітації за чи проти партій або кандидатів та профінансувати таку діяльність на суму приблизно в 25 000 євро мають бути зареєстровані Виборчою Комісією, а якщо їх видатки на цю діяльність перевищили евівалент 400 000 євро в національній валюті для Англії – подати Виборчій комісії фінансовий звіт про здійснені витрати та джерела фінансування цієї діяльності. В Ірландії практикується дещо інший підхід – будь-яка особа, яка отримала внесок, що перевищує приблизно 100 євро (в національній валюті) на політичні цілі або на здійснення агітації, має зареєструватись в Комісії з питань стандартів публічної служби. Аналогічний варіант вирішення проблеми фінансування партій і виборів “третіми особами” варто застосувати і в Україні.


До Закону “Про політичні партії в Україні” та відповідних законів про вибори необхідно внести зміни, які передбачатимуть обов’язковість реєстрації “третіх осіб”, які планують фінансувати діяльність, пов’язану з агітацією за чи проти певної партії або кандидата, органом контролю за фінансуванням партій та передвиборної агітації. Оскільки кількість таких осіб може бути досить великою, з метою зменшення адміністративного навантаження на орган контролю варто передбачити, що реєстрації підлягають лише ті особи, які планують витратити на відповідну діяльність не менше 100 мінімальних заробітних плат (допустимий розмір внеску на підтримку партії/суб’єкта виборчого процесу за цим документом). Якщо витрати на зазначену діяльність досягнули 50 мінімальних заробітних плат, такі особи також мають подавати до органу контролю фінансові звіти про надходження і використання відповідних коштів, анлогічні за формою і змістом звітам, які подаються партіями/суб’єктами виборчого процесу. Такі звіти мають подаватись у порядку та у строки, встановлені для відповідно партій/суб’єктів виборчого процесу.
З метою забезпечення більшого рівня прозорості фінансування партій, Закон “Про політичні партії в Україні” повинен передбачати розкриття партіями інформації не лише про внески на користь партій, але і їхні фінансові зобов’язання (у тому числі назву кредитора, дату виникнення і припинення зобов’язання, його суть та суму), а також деталізовану інформацію про напрями використання коштів (витрати на оплату праці, транспортні витрати, оренду приміщень, розміщення політичної реклами, виготовлення друкованих матеріалів, спрямованих на популяризацію діяльності партії тощо). У звітах також має відображуватись інформація про напрями використання партією коштів, отриманих протягом звітного року з Державного бюджету України на фінансування її статутної діяльності.


    1. Періодичність, порядок подання та оприлюднення фінансових звітів партій, звітів про надходження і використання коштів виборчих фондів

За Законом “Про політичні партії в Україні” партії не зобов’язані подавати фінансові звіти про доходи і витрати та звіти про майно будь-яким органам влади – вони зобов’язані лише оприлюднювати їх у друкованих ЗМІ.


Єдиними правилами проти корупції у сфері фінансування політичних партій і виборів рекомендовано забезпечити подання партіями своїх фінансових звітів до незалежного органу фінансового контролю на регулярній основі, принаймні – щорічно. Обов’язковість щорічного подання партіями фінансової звітності до відповідного органу контролю передбачена законодавством більшості європейських країн (крім Авcтрії, Бельгії, Нідерландів та Швеції, в яких звіти подаються лише партіями, які отримали державне фінансування, Данії, в якій звіти подаються партіями, які брали участьу парламентських виборах або виборах до Європейського парламенту, Мальти та Швейцарії). В деяких європейських державах (Великбоританія, Румунія, Хорватія) партії повинні звітувати про свої доходи і видатки частіше, ніж раз на рік.
Закон “Про політичні партії в Україні” необхідно доповнити положенням, яке зобов’язуватиме партії подавати їхні щорічні звіти про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру до органу, уповноваженого здійснювати контроль за фінансуванням політичних партій та передвиборної агітації. Оскільки у таких звітах має відображуватись звітність пов’язаних з партіями осіб (кандидатів на виборах, місцевих організацій партій), партії повинні мати певний час на їх підготовку та внутрішню перевірку. Тому партійна фінансова звітність (як в паперовій, так і в електронній формі) має подаватись до органу контролю за фінансуванням партій і передвиборної агітації не пізніш ніж через 40 днів після закінчення звітного року.
З метою звуження можливостей для вибіркової перевірки звітності та упередженого ставлення органу контролю за фінансуванням партій і передвиборної агітації до певних партій, Закон “Про політичні партії в Україні” повинен покладати на орган контролю обов’язок невідкладного (протягом 5 днів після одержання) оприлюднення отриманого фінансового звіту партії на веб-сайті органу у повному обсязі. Партії у цей самий строк також повинні оприлюднювати подані ними фінансові звіти на власних веб-сайтах (за наявності).
Порядок подання та оприлюднення звітів про надходження і використання коштів виборчих фондів на загальнодержавних та місцевих виборах встановлено відповідними законами про вибори. Попри те, що місії ОБСЄ/БДІПЛ зі спостереження за виборами неодноразово рекомендували Україні передбачити обов’язковість подання до ЦВК до дня голосування проміжних фінансових звітів про надходження і використання коштів виборчих фондів, відповідна рекомендація знайшла відображення лише в Законі “Про вибори народних депутатів України”. Тому обов’язковість подання до ЦВК (на загальнодержавних виборах) або відповідних ТВК (на місцевих виборах) до дня голосування проміжних фінансових звітів про надходження і використання коштів виборчих фондів має передбачатись всіма законами про вибори.
Згідно із Законом “Про вибори народних депутатів України”, до фінансових звітів партій на виборах має включатись інформація про надходження та використання коштів їхніх виборчих фондів за період між відкриттям рахунку відповідного виборчого фонду і до 32 дня до дня голосування, а до звітів кандидатів – інформація про надходження і використання коштів виборчих фондів кандидатів за період між днем відкриття рахунку виборчого фонду і до 22 дня до дня голосування. Оскільки значна кількість суб’єктів виборчого процесу нарощує витрати коштів виборчих фондів незадовго до дня голосування, часовий період, який має охоплюватись фінансовим звітом партії/кандидата на загальнодержавних та місцевих виборах має бути подовжений принаймні до 7-10 днів до дня голосування (для партій) та 5 днів до дня голосування (для кандидатів). На користь доцільності продовження цих строків говорить і те, що виборчий процес на окремих видах виборів триває значно менше, ніж на чергових виборах, і збереження у законодавстві існуючих часових рамок звітування може призвести до того, що кандидати та партії подаватимуть проміжні звіти, які охоплюватимуть лише декілька днів після відкриття рахунків виборчих фондів. Якщо розпорядники накопичувальних рахунків виборчих фондів щоденно взаємодіятимуть з розпорядниками поточних рахунків цих фондів (у тому числі через відповідні автоматизовані системи обміну інформацією), підготовка виборчих фінансових звітів не потребуватиме значних часових витрат, а тому запропоновані строки є достатньо обгрунтованими.
На загальнодержавних виборах фінансові звіти суб’єктів виборчого процесу мають подаватись до ЦВК, а не до різних комісій (як це передбачено, наприклад, Законом “Про вибори народних депутатів України”). Хоча такий підхід певною мірою посилить адміністративне навантаження на ЦВК (оскільки в окремих одномандатних округах можуть балотуватись 30 і більше кандидатів), він дозволить уніфікувати строки оприлюднення одержаної фінансової звітності. На місцевих виборах відповідні звіти мають подаватись до ТВК, які встановлюватимуть результати відповідних місцевих виборів.
Подані до ЦВК звіти про надходження і використання коштів виборчих фондів (як проміжні, так і остаточні, які подаються після офіційного оприлюднення результатів виборів) мають оприлюднюватись ЦВК протягом 3 днів з дня їх одержання на веб-сайті ЦВК. Що ж стосується звітів, які подаються до ТВК на місцевих виборах, то ТВК мають забезпечувати їх оприлюднення на веб-сайті органів, склад яких формується на відповідних місцевих виборах (оскільки не всі ТВК мають власні веб-сайті), а у разі відсутності таких веб-сайтів – публікувати звіти в одному й тому ж номері місцевого друкованого ЗМІ, що спростить пошук таких звітів зацікавленими особами (спостерігачами, журналістами тощо).
Якщо фінансові звіти на виборах чи у міжвиборчий період подаватимуться також т.зв. “третіми особами”, то порядок їх подання і оприлюднення має бути аналогічним порядку подання і оприлюднення річних звітів партій чи звітів суб’єктів відповідних виборчих процесів.
Закон “Про політичні партії в Україні” та закони про вибори також повинні встановлювати строк, протягом якого орган контролю у сфері фінансування політичних партій та виборів зобов’язаний провести формальну перевірку звітів і оприлюднити її результати. У будь-якому випадку, такий строк не повинен бути меншим 30 робочих днів (з урахуванням значної кількості кандидатів, які балотуються в одномандатних/одномандатних мажоритарних виборчих округах).
Фінансові звіти політичних партій повинні подаватися та оприлюднюватися в електронній формі у формі відкритих даних, тобто у форматі, що дозволяє їх автоматизоване оброблення електронними засобами (машинозчитування) з метою повторного використання.


  1. Запровадження ефективного незалежного контролю за фінансуванням політичних партій та виборчих кампаній

Статтею 14 Єдиних правил проти корупції у сфері фінансування політичних партій та виборчих кампаній державам-членам Ради Європи рекомендовано запровадити незалежний моніторинг фінансування політичних партій та виборчих кампаній.


Хоча Міністерство юстиції України (Державна реєстраційна служба) здійснює загальний контроль за дотриманням партіями положень законодавства та їхніх статутів, воно не наділено чітко визначеними повноваженнями щодо контролю за фінансуванням партій. Фактично, відповідний контроль здійснюється лише органами державної податкової служби і лише в частині дотримання партіями вимог податкового законодавства. Крім того, ні Міністерство юстиції України, ні органи податкової служби не можуть вважатись незалежними органами контролю за фінансуванням партій та виборчих кампаній у світлі рекомендацій Єдиних правил проти корупції у сфері фінансування політичних партій та виборчих кампаній.
Закони про вибори наділяють відповідні виборчі комісії (ЦВК та ОВК - на парламентських виборах, ЦВК - на президентських виборах, ТВК – на місцевих виборах) повноваженнями щодо здійснення контролю за фінансуванням передвиборної агітації. Однак фактично такий контроль зводиться до перевірки проміжних (на парламентських виборах) та остаточних (загальнодержавні та місцеві вибори) фінансових звітів про надходження і викоистання коштів виборчих фондів партій та кандидатів на виборах. При цьому навіть в межах цих звужених повноважень виборчі комісії перевіряються лише відповідність змісту фінансових звітів відомостям, відображеним у фінансових документах, які підтверджують проведення операцій на рахунках виборчих фондів, іншими словами – перевірка фінансових звітів є лише звичайною формальністю. Якщо виборчими комісіями отримано інформацію про порушення у сфері фінансування передвиборної агітації, така інформація комісіями не перевіряється, а матеріали, які підтверджують факти вчинення порушень, пересилаються до правоохоронних органів, якім мають вжити заходів щодо притягнення порушників до відповідальності. Таким чином, хоча виборчі комісії і можуть вважатись незалежними органами контролю у сфері фінансування передвиборної агітації, вони не мають достатніх повноважень для здійснення відповідного контролю.
В країнах Європи відсутній єдиний підхід щодо визначення органів, відповідальних за здійснення контролю за фінансуванням політичних партій та виборчих кампаній. В ряді європейських держав відповідними повноваженнями наділено вищий орган аудиту публічних фінансів (аналог Рахункової палати в Україні). До переліку таких країн входять, зокрема, Австрія, Албанія, Бельгія, Болгарія, Данія, Італія, Нідерланди, Польща (в частині використання державних коштів), Словаччина (в частині використання державних коштів), Угорщина. В інших країнах (Боснія і Герцеговина, Іспанія, Молдова, Польща, Румунія (в частині фінансування виборчих кампаній) повноваженнями щодо здійснення контролю за фінансуванням партій і виборчих кампаній наділено органи адміністрування виборчого процесу (виборчі комісії). В деяких державах контроль за фінансуванням політики здійснюють спеціалізовані антикорупційні органи (Національний офіс з питань доброчесності у Румунії, Бюро з питань запобігання і протидії корупції в Латвії) або спеціально уповноважені органи у сфері контролю за фінансуванням політики (наприклад, у Франції – Комісія з питань прозорості у сфері фінансування політики).
Конституція України істотно звужує можливості для створення органів, які б наділялись функціями органів виконавчої влади (контрольними, розпорядчими тощо) і одночасно не входили б до системи органів виконавчої влади. Нею передбачено існування лише декількох таких органів (Центральної виборчої комісії, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення). Законом “Про Національне антикорупційне бюро України” передбачено створення Національного антикорупційного бюро України – державного правоохоронного органу, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових правопорушень. Це Бюро також наділено суттєвим рівнем інституційної автономії та операційної незалежності, однак попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття правопорушень у сфері фінансування політики не віднесено до його повноважень. Як свідчить зарубіжний досвід (див. вище), повноваженнями у сфері контролю за фінансуванням партій та виборів у багатьох країнах також наділено вищі органи фінансового контролю (рахункові палати, суди аудиторів тощо).
Існує ряд аргументів як на користь покладення контрольних повноважень у сфері фінансування політики на один із вищезазначених органів, так і проти цього. Наприклад, Рахункоова палата має достатні повноваження для здійснення контролю за використанням коштів (у тому числі право проводити аудиторські перевірки, отримувати відповідні фінансові документи та пояснення), однак за ст. 98 Конституції вона може здійснювати лише контроль за надходженням та використанням коштів Державного бюджету України. Відповідно, наділення її повноваженнями у сфері контролю за фінансуванням партій та виборчих кампаній (зокрема, в частині, непов’язаній із використанням партіями коштів Державного бюджету, - у разі впровадження державного фінансування партій) суперечитиме Конституції. ЦВК має достатній рівень незалежності від впливу з боку інших гілок влади, однак відсутність регіональних представництв ЦВК та обмеженість її кадрових, фінансових ресурсів та повноважень, необхідних для здійснення ефективного контролю за фінансуванням партій і виборчих кампаній (зокрема, під час організації та проведення місцевих виборів), не дозволятиме їй ефективно контролювати політичні фінанси. Мандат Національного антикорупційного бюро України (яке має достатній рівень незалежності від впливу інших гілок влади) обмежується лише виявленням, припиненням і розслідуванням корупційних порушень і не включає розслідування порушень у сфері фінансування політики. Інші органи державної влади, на які могли б бути покладені функції контролю за фінансуванням партій і виборів (у тому чилі Державна фіскальна служба, Державна фінансова інспекція) не є незалежними від виконавчої влади, а тому закріплення за ними відповідних повноважень не відповідало б Єдиним правилам проти корупції у сфері фінансування політичних партій та виборчих кампаній.
З урахуванням вищезазначеного, контроль за фінансуванням партій і виборчих кампаній могли б здійснювати ЦВК (за умови розширення її повноважень та створення регіональних відділень ЦВК) або Національне антикорупційне бюро України (за умови розширення його повноважень).
Що стосується контролю за дотриманням встановлених законодавством вимог щодо цільового витрачання бюджетних коштів, отриманих партіями в рамках щорічного державного фінансування їхньої діяльності, то такий контроль може здійснюватись не лише ЦВК або Національним антикорупційним бюром України, але і Рахунковою палатою.
Законодавством багатьох країн Європи передбачена необхідність визначення в партіях осіб, відповідальних за здійснення внутрішнього контролю за фінансуванням партій. Також у ряді випадків на законодавчому рівні передбачений обов’язок партій проходити періодичний незалежний аудит. Зрештою, закони про вибори багатьох країн зобов’язують суб’єктів виборчого процесу організовувати проведення аудиту виборчої фінансової звітності та подавати відповідні аудиторські висновки разом із виборчою фінансовою звітністю до органу контролю за фінансуванням виборів.
Тому Закон “Про політичні партії в Україні” варто доповнити положеннями, які б передбачали обов’язковість визначення у статутах партій порядку утворення (призначення) та повноваження органів/осіб, які здійснюватимуть внутрішньопартійний контроль за фінансуванням партій. Такі органи мають затверджувати щорічні фінансові звіти партій перед їх поданням до державного органу контролю за фінансуванням партій, а також відповідні звіти про надходження і використання коштів виборчих фондів партій. Також Закон “Про політичні партії в Україні” має покладати на партії, які отримують державне фінансування, обов’язок періодичного проходження (наприклад, не менш ніж 1 раз на три роки) зовнішнього незалежного аудиту. Переліки відповідних аудиторів/аудиторських кампаній мають формуватись органом державного контролю за фінансуванням партій і виборчих кампаній з тим, щоб можливості партій у виборі аудиторів були обмежені.


  1. Встановлення пропорційних, ефективних та дієвих санкцій за порушення у сфері фінансування партій та виборчих кампаній

Статтею 16 Єдиних правил проти корупції у сфері фінансування політичних партій та виборчих кампаній рекомендовано встановити за порушення правил фінансування партій і виборчих кампаній ефективні, пропорційні та дієві санкції.


Якщо не враховувати санкції, визначені Податковим кодексом України та Кримінальним кодексом України за вчинення податкових, корупційних та деяких інших правопорушень, то єдиним порушенням у сфері фінансування партій та виборчих кампаній, за яке передбачено адміністративну та кримінальну відповідальність, є фінансування передвиборної агітації за рахунок інших, ніж кошти виборчого фонду, коштів. У разі якщо обсяг такого фінансування не перевищує 30 мінімальних заробітних плат, протиправне фінансування передвиборної агітації тягне адміністративну відповідальність (ст.212-15 КУпАП) у вигляді символічного штрафу розміром 50-70 неподатковуваних мінімумів доходів громадян (850-1190 грн). Якщо протиправне фінансування агітації здійснюється у розмірі, який перевищує 30 мінімальних заробітних плат, то винна особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст.159-1 Кримінального кодексу України. Санкцією цієї статті передбачено покарання (за відсутності кваліфікуючих ознак) у вигляді обмеження або позбавлення волі на строк до 3 років, тобто відповідний злочин не відноситься до тяжких. Таким чином, існуючі адміністративні та кримінальні санкції за протиправне фінансування передвиборної агітації навряд чи можна вважати ефективними, пропорційними та дієвими.
У разі запровадження державного фінансування партій, вчинення окремих порушень має тягти зупинення та припинення такого фінансування. Наприклад, державне фінансування має зупинятись у випадку неподання партією до органу контролю за фінансуванням партій та виборчих кампаній щорічного фінансового звіту або у випадку непроходження партією періодичного незалежного фінансового аудиту. У разі повторного неподання такого звіту, непроходження аудиту або нецільового використання коштів, отриманих на фінансування статутної діяльності партій, державне фінансування партії має припинятись.
Кодексом України про адміністративні правопорушення також має передбачатись відповідальність за несвоєчасне подання фінансових звітів партій та фінансових звітів про надходження і використання коштів виборчих фондів, включення до таких звітів недостовірних відомостей, отримання фінансування із заборонених джерел або у заборонених обсягах тощо. При цьому штраф має бути кратним сумі протиправно отриманого внеску, а сам внесок – конфісковуватись.
Кримінальна відповідальність за порушення у сфері фінансування передвиборної агітації має бути посилена і враховувати обсяг протиправного фінансування, забезпечувати ефективне проведення оперативно-розшукових заходів та невідворотність покарання за протиправне фінансування агітації.


1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка