Зміст вступ 9 Розділ 1 види кулінарної обробки продуктів 14



Сторінка1/44
Дата конвертації26.04.2016
Розмір8.77 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44


Зміст



ВСТУП 9

Розділ 1 ВИДИ КУЛІНАРНОЇ ОБРОБКИ ПРОДУКТІВ 14

  1. 1.1.Технологічний процес 14

  2. 1.2.Первинна обробка продуктів 15

  3. 1.3.Теплова обробка продуктів 16

Розділ 2 ОБРОБКА ОВОЧІВ І ГРИБІВ 21

  1. 2.1.Значення овочів у харчуванні людини 21

  2. 2.2.Класифікація овочів 21

  3. 2.3.Характеристика технологічного процесу обробки овочів 23

  4. 2.4.Обробка картоплі 24

  5. 2.5.Обробка коренеплодів 24

  6. 2.6.Обробка консервованих овочів 31

  7. 2.7.Напівфабрикати консервовані 32

  8. 2.13.Відходи овочів та їх використання 35

  9. 2.14.Обробка грибів 36

  10. ОБРОБКА РИБИ і НЕРИБНИХ МОРЕПРОДУКТІВ 39

  11. 3.2.Характеристика сировини 39

  12. 3.3.Кулінарна обробка риби 40

  13. 3.4.Розморожування мороженої риби 40

  14. 3.5.Вимотування солоної риби 40

  15. 3.6.Обробка лускатої риби 41

Розділ 7 ПЕРШІ СТРАВИ 116

ВСТУП

Технологія приготування їжі — це спеціальна дисципліна, яка вив­чає способи обробки харчових продуктів і приготування страв та кулі­нарних виробів.

Приготування їжі називають кулінарією. Слово «кулінарія» похо­дить від латинського слова «сиііпа» — кухня й означає кухонна або ку­харська справа.

Харчування — одна із основних життєво необхідних умов існуван­ня людини. Здоров’я людини, її працездатність і настрій, нормальний розвиток значною мірою залежать від харчування.

Кількість, якість, асортимент споживаних харчових продуктів, своє­часність і регулярність приймання їжі мають важливе значення для жит­тєдіяльності організму. «Хороший кухар вартий лікаря», — говорить народне прислів’я. Цими словами підкреслюється тісний зв’язок між смачно приготованою різноманітною їжею і здоров’ям людини.

Майстерність приготування їжі є однією з найдавніших галузей людської діяльності. Сучасний великий досвід обробки харчових про­дуктів і приготування із них страв накопичувався протягом багатьох віків.

Для знаходження їжі первісні люди об’єднувались у племена, ра­зом займались мисливством, землеробством. Однакові умови життя, спілкування людей між собою привели до створення однакових форм матеріальних і духовних культур: одягу, посуду, їжі, обрядів, вірувань.

Примітивна кулінарія, якою вона була у первісних народів, прой­шла довгий і важкий шлях свого розвитку, перш ніж, нарешті, пере­творилася у вишукану кулінарну майстерність, увібравши в себе досяг­нення сучасної науки і техніки.

З розвитком суспільства кулінарна майстерність удосконалювала­ся і змінювалася. Кулінарні рецепти багатьох страв створювались спо­чатку в домашніх умовах, а потім — кухарями багатих будинків і ресто­ранів.

У 1779 р. в Росії була видана перша оригінальна кулінарна книга «Поваренньїе записки» С. Друковцева, в якій автор вказував тільки на­зви російських національних страв.

Особливе зацікавлення викликав «Словарь поваренный» В Левши - на, виданий 1795 р., в якому поряд з рецептами французької, німець­кої, голландської, англійської кухонь були зібрані 225 рецептур народ­ної російської кухні.

Послідовником вивчення народної кухні стала К. Авдеева. В її праці «Ручная книга русской опытной хозяйки», яка вийшла в 1842 р., зазна­чалось: «Не зневажаючи ні німецької, ні французької кухонь, думаю, що для нас у всіх відношеннях здоровіше і корисніше російське, рідне, те, до чого ми звикли, те, що здобуто досвідом століть, передано від батьків до дітей і виправдовується місцевістю, кліматом, способом жит­тя. Добре запозичувати чуже, хороше, але свого залишати не слід, зав­жди належить його вважати всьому основою!»

Про мистецтво кулінарії писали мислителі Древнього Риму, Греції і Сходу. Особливо багато кулінарних книг видавалось у Франції в XVIII—XIX ст. придворними кухарями аристократичних домів (Карем, Ескаф’є, Кремонта ін.).

Багато книг було перекладено на російську мову. Російські кухарі швидко з успіхом оволодівали «секретами» зарубіжної кулінарії і в май­стерності часто випереджали своїх іноземних колег.

У Росії, так само як і в інших країнах XVIII—XIX ст., видавалось багато кулінарних книг. Але в них були тільки зібрані рецепти й описа­но приготування страв без наукового обґрунтування технологічних процесів.

Засновником російської наукової кулінарії слід вважати Д.В.Кан- шина, пропагандиста раціонального харчування і тонкого знавця ку­харської справи, автора відомої книги «Энциклопедия питания» (1885).

В «Энциклопедии питания» вперше давались фізико-хімічні обґрун­тування деяких кулінарних процесів, описувалась історія харчування на­родів різних часів, ставилось питання про необхідність підготовки куль­турних кухарів, відкриття науково-дослідних закладів (Академій харчу­вання) і підприємств раціонального харчування. Але в той час спроба наукового обґрунтування приготування їжі не знайшла розвитку.

З ініціативи прогресивного вченого-гігієніста Ф.Ф.Ерісмана з уча­стю Д. В. Каншина були вперше в світі відкриті «Столовые нормально­го питания». У штаті цих їдалень передбачався лікар, харчування в них організовувалось за спеціальними нормами, з дотриманням санітар- но-гігієнічних правил. «Нормальные столовые» почали видавати пер­ший в Росії науковий кулінарний журнал «Листок нормальной столо­вой», який потім називався «Наша пища».

Проте спроба раціонально налагодити харчування викликала не­задоволення в господарів ресторанів і трактирів. Незважаючи на вели­ку популярність, «Столовьіе нормального питання» проіснували всьо­го чотири роки і були закриті, так само як і перша Петербурзька школа кухарів і кондитерів (1888). Господарям непотрібні були досвідчені ку­харі, на їх вимогу в школу приймали тільки жінок. Проте оскільки в ресторанах могли працювати тільки чоловіки, то практично в школі готували кухарок для приватних домів.

Кулінарія довгий час залишалася кухарською справою, мистецтвом окремих людей. Наукові основи не були розроблені, не було технічної бази.

У 1917 р. був підписаний декрет про створення громадського хар­чування.

Продовольча криза, що виникла влітку 1917 р., примусила владу серйозно задуматися над проблемами дешевої їжі, приготованої в од­ному казані.

«При масовому приготуванні їжі досягається, без сумніву, дуже важ­лива в теперішній час економія продуктів, палива їробочих рук, внас­лідок чого вартість гарячої їжі значно знижується і стає доступною ба­гатьом громадянам», — підкреслюється в записці спецкомісії Тимча­совому урядові про необхідність забезпечити населення гарячою їжею через громадські їдальні.

Перша їдальня громадського харчування була організована в 1918 р. в Петрограді, на Путилівському заводі. Приклад путилівців знайшов послідовників, і у вересні 1918 р. в Петрограді вже функціонувало близь­ко 200-т їдалень.

Швидкими темпами розширювалась мережа дитячих і шкільних їдалень. Перша фабрика-кухня була відкрита на базі ресторану «Яр» у Москві, де готували 18 тисяч обідів для дітей щоденно.

Ці їдальні відрізнялись від сучасних. Обладнання в них було при­мітивне, не вистачало посуду, інвентарю, кухарі-самоучки готували прості страви. Але в їдальнях вбачали велике майбутнє.

15 жовтня 1918р. було оголошено про закриття приватних їдалень і трактирів. У їх приміщеннях відкривались їдальні відкритого типу.

Старий «трактирний» метод роботи виявився непридатним і необ­хідно було виробити новий. З цією метою організовувались лекції для робітників їдалень, курси для майбутніх завідувачів їдалень, еко­номістів, кулінарів та ін.

Організація підприємств громадського харчування вимагала відпо­відної механізації технологічних процесів, вивчення фізико-хімічних змін, які відбуваються під час кулінарної обробки продуктів, створен­ня такого харчування на науково-гігієнічній основі.

Все це привело до виникнення нової технічної дисципліни — тех­нології приготування їжі, яка вивчає раціональне приготування їжі з найменшими затратами праці, матеріальних цінностей, з мінімальни­ми втратами поживних речовин. В її основі лежать традиції народної кухні і досвід кухарів-професіоналів, досягнення науки і техніки.

У перші роки Радянської влади були створені школи кулінарного навчання, а в 1930—1931 роках — технікуми та Інститути громадського харчування.

В основу роботи вчених у галузі харчування лягли праці кращих представників світової фізіологічної науки — І.М. Сєченова, І.П.Пав- лова, М.Н. Шатернікова та ін.

Інститутом харчування розроблені норми харчування залежно від віку, професії, клімату, вивчено ряд проблем обміну речовин в організмі, закладено основи лікувального харчування. З’являються нові види харчової сировини, які вимагають нових методів обробки, нових кулінарних рецептів.

Кухарські рецепти зібрані в спеціальний Збірник рецептур страв і кулінарних виробів, які дають можливість працювати з точним дозу­ванням продуктів.

Масове харчування на сучасному етапі — це одна із важливих галу­зей народного господарства України. Воно об’єднує різні підприєм­ства, які відрізняються виконавськими функціями в приготуванні і ре­алізації страв, обслуговуванні населення — їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари та ін.

Потреба в їжі може задовольнятися індивідуальним приготуванням в домашніх умовах і на підприємствах масового харчування, які забез­печують населення їжею за місцем роботи, навчання, проживання, в лікарнях, санаторіях, а також організовують змістовне дозвілля.

Масове харчування в Україні має велике народногосподарське зна­чення. Воно тісно пов’язане з розв’язанням важливих економічних про­блем, є невід’ємною частиною широкої програми економічного і соц­іального розвитку нашої держави, піднесення добробуту і культурного рівня життя людей в умовах переходу до ринкової економіки.

Масове харчування сприяє економії суспільної праці внаслідок більш раціонального використання техніки, сировини і матеріалів, підвищенню продуктивності праці, організації збалансованого харчу­вання з урахуванням енергетичних витрат, збільшенню бюджету вільно­го часу працівників і особливо жінок.

Розвиток масового харчування сприяє підвищенню продуктивності праці в промисловості й сільському господарстві, дає можливість ра­ціональніше використовувати продовольчі і трудові ресурси.

Масове харчування в нашій країні перетворено на велику механі­зовану галузь народного господарства. На сучасному етапі розвитку сус­пільства індустріалізація є головним напрямом в організації виробниц­тва продукції масового харчування. Підприємства оснащені новим су­часним механічним та електричним малогабаритним обладнанням. Удосконалено технологічні процеси приготування страв, первинної і теплової обробки продуктів.

Технічний прогрес у масовому харчуванні передбачає максималь­ну механізацію всіх процесів праці, враховуючи й підсобні роботи.

Передбачена широка автоматизація технологічних процесів на ос­нові автоматизованих систем, машин і механізмів, уніфікація модулів обладнання, робототехнічних комплексів і обчислювальної техніки. Розробляються і використовуються нові електрофізичні, біотехнічні і ферментативні методи обробки продукції.

На підприємствах харчування успішно діють апарати з інфрачер­воним і надвисокочастотним нагрівом. Ними здійснюється перехід від конструювання окремих машин і розробки прогресивних технологіч­них процесів до створення систем, які забезпечують у масовому харчу­ванні механізацію і автоматизацію всього виробництва.

Сучасне масове харчування розвивається в умовах реформування торгівлі та її адаптації до ринку.

Збільшується кількість заготівельних підприємств з високою про­пускною спроможністю, без великих витрат на будівництво виробни­чих і підсобних приміщень та обладнання.

В умовах ринкової економіки значно зростає сітка приватизованих дрібних підприємств харчування. Це в основному підприємства з не­великим, але конкретним асортиментом страв, призначених для швид­кого обслуговування населення.

Ринкові відносини сприяють випуску продукції високої якості, ра­ціональному використанню сировини, розвитку естетичного смаку в оформленні страв та виробів, створюють тенденції до конкуренції.

Значно підвищуються вимоги до ефективності роботи підприємств, неефективне підприємство неминуче збанкрутує.

На сучасному етапі підприємства харчування будь-яких форм влас­ності шукають свого відвідувача, і в перспективі вони дедалі більше і більше будуть орієнтуватися на свого потенційного клієнта.

Відкриватимуться бари, кафе і ресторани різноманітних напрямків із різноманітною кухнею, зі своїми особливостями, стилем, інтер’єром, атмосферою. Створення таких підприємств дедалі тісніше пов’язуєть­ся з потребами споживачів, повніше відповідає попиту населення.

Корінна перебудова народного господарства потребує якісно но­вих підходів у підготовці спеціалістів для підприємств масового харчу­вання. Перехід до нових умов господарювання вимагає від працівників виявлення ініціативи, вміння самостійно мислити, вирішувати конк­ретні виробничі ситуації. В нинішніх умовах набуває великого значен­ня формування у майбутніх працівників технологічної грамотності. Су­часний працівник масового харчування повинен мати високий рівень теоретичних знань та професійної підготовки, уміти застосовувати їх у повсякденній практичній роботі, розуміти роль своєї праці в народно­му господарстві країни, а також володіти прогресивною технологією і новою технікою.

Неабияке значення мають також особисті якості кожного праців­ника. Він повинен вміти спілкуватися з людьми, бути ввічливим, терп­лячим, витриманим, уміти обслужити споживача на професійному рівні. Ці якості визначають спроможність людини працювати у сфері обслуговування в ринкових умовах.

Справжній технолог повинен мати глибокі знання в галузі хімії, фізіології харчування, санітарії і гігієни, організації виробництва і об­слуговування технологічного обладнання, психології й етики спілку­вання, економіки, математики та інших дисциплін.

Основоположник сучасної хімії М.В.Ломоносов писав: «Сколь в приготовлении пищи и напитков химия нам способствует!» Праців­ники підприємств харчування повинні добре розбиратися в хімічному складі харчових продуктів, розуміти перетворення, які відбуваються під час їх кулінарної обробки.

Без знань санітарних правил обробки і зберігання продуктів, реа­лізації страв і кулінарних виробів не можна забезпечити профілактику харчових отруєнь та інфекцій.

Технологія приготування їжі тісно пов’язана з фізіологією харчу­вання. Більшість продуктів піддаються кулінарній обробці і від того, як правильно вона буде здійснена, залежить засвоєння харчових про­дуктів організмом, збереження в них поживних речовин, а відповідно



  • і здоров’я людини.

Знання фізики допоможе розібратися в принципах будови й експ­луатації різних машин, обладнання, апаратів, які дедалі в більшій кількості надходять на підприємства цієї галузі.

Якість готової їжі переважно залежить від якості сировини. Тому технологія приготування їжі має тісний зв’язок з товарознавством хар­чових продуктів.



Більшість спеціалістів підприємств харчування виконують різні роз­рахунки. Наприклад, кухар розраховує необхідну кількість сировини і вихід готової продукції, виходячи з норм витрат і кількості страв.

Робота завідувача виробництвом, технолога також пов’язана з роз­рахунками.

Офіціанту, буфетнику, бармену необхідно проводити розрахунки з великою точністю, щоб не допустити прорахунків, а тим більше обра­хунків споживача. У зв’язку з цим працівники повинні добре знати ділові обчислення і комп’ютерну техніку.

Отже, без знань організації виробництва і обслуговування, психо­логії і етики спілкування не можна досягти високої продуктивності праці, підвищити культуру обслуговування.

Не менш важливо для працівника знати економіку масового хар­чування, вміти оцінювати ефективність роботи підприємства, вплив різних факторів на результати його господарської діяльності.


Розділ 1 ВИДИ КУЛІНАРНОЇ ОБРОБКИ ПРОДУКТІВ

  1. Технологічний процес

Виробництво кулінарної продукції на сучасному підприємстві хар­чування — складний технологічний процес. Його здійснюють у певній послідовності, починаючи від забезпечення сировиною, обладнанням, інвентарем та енергією, і закінчуючи реалізацією готової продукції.

Ряд послідовних операцій, які потрібно провести з продуктами, щоб довести їх до стану, придатного для споживання, називається техноло­гічним процесом (перетворення сировини в готову продукцію).

На підприємствах масового харчування, які працюють на сировині, технологічний процес складається з таких стадій: а) приймання і збе­рігання сировини; б) механічна обробка сировини і виготовлення на­півфабрикатів в заготівельних цехах (м’ясному, рибному, овочевому); в) теплова обробка (приготування продукції в [гарячому цеху); г) офор­млення; д) реалізація готової продукції в торгових залах, буфетах та ін.

Доготівельні підприємства одержують напівфабрикати з підприємств харчової промисловості. і

Сировина — це продукти, призначені для подальшої обробки. Си­ровину обробляють і одержують напівфабрикати.

На підприємствах масового харчування сировиною можуть бути продукти, що не пройшли обробки (овочі, м’іясо, риба, яйця та ін.), і попередньо оброблені на підприємствах харчової промисловості (ков­баси, макаронні вироби, борошно тощо). |

Продукт, який пройшов стадію первинної обробки, але ще не при­датний для безпосереднього вживання, а призначений для подальшої обробки, називається напівфабрикатом (обчищена картопля, котлет­на маса, сирі котлети та ін.). і

Залежно від способу обробки напівфабрикати можуть мати різний ступінь готовності. Напівфабрикат високого ступеня готовності — це такий, що пройшов часткову або повну механічну, теплову, хімічну обробку.



Страва — це поєднання продуктів харчування, які доведені до ку­лінарної готовності, порціоновані, оформлені і готові для споживання.

Кулінарний виріб — харчовий продукт або поєднання продуктів, що доведені до кулінарної готовності, але потребують незначної додатко­вої обробки (розігрівання, порціонування, оформлення).

Готова кулінарна продукція — це різні страви, кулінарні і конди­терські вироби.

Залежно від організації технологічного процесу підприємства ма­сового харчування поділяють на заготівельні, доготівельні і ті, що тільки реалізують готову продукцію.

На різних стадіях технологічного процесу в підприємствах масово­го харчування одержують відходи. Вони бувають харчові, кормові і технічні.

Харчовими називаються відходи, придатні для подальшого вико­ристання при готуванні їжі після відповідної обробки.

Кормові відходи використовуються для відкорму худоби. До них на­лежать лушпиння овочів, залишки готової їжі на столах споживачів та ін.

Технічними називаються відходи, які використовують з метою одер­жання нехарчових виробів: кістки, жир (для варіння мила) та ін.

Зменшення відходів і найбільш раціональне їх використання — одне із завдань працівників масового харчування.


  1. Первинна обробка продуктів

На підприємствах масового харчування для приготування страв продукти піддають первинній (холодній) і тепловій обробці.

Під час первинної обробки сировини і приготування страв з неї ос­новним завданням є збереження харчових речовин, правильна сумісність окремих компонентів і одержання в результаті застосуван­ня різних методів і прийомів хороших смакових якостей продуктів.

Первинній обробці піддають продукти і рослинного, і тваринного походження.

Механічні способи: сортування, миття, обчищання, нарізування, відбивання, панірування та ін.



Сортування дає можливість раціонально використовувати сирови­ну. Так, одні частини м’яса краще смажити, інші — тушкувати; з м’я­ких помідорів краще готувати соуси, а з твердих — салати тощо.

Миття звільняє продукти від механічних забруднень і знижує бак­теріальні.

Під час обчищання видаляють неїстівні частини, сторонні домішки. Рибу обчищають від луски, нутрощів, голів і плавників; м’ясо — від кісток, плівок і грубих сухожиль; овочі — від шкіри, бадилля та ін.

Нарізування використовують для виготовлення напівфабрикатів і надання їм відповідної форми залежно від виду страви.

Відбивання пом’якшує підготовлені напівфабрикати (грубі частини м’яса, потовщені частини листя капусти для голубців та ін.), а також надає їм необхідної форми.

Паніруванням називають обкатування напівфабрикатів у борошні, сухарях або іншій паніровці. В результаті панірування зменшується витікання соку і випаровування води під час смаження, а готові кулі­нарні вироби мають гарну підсмажену кірочку.

Щоб паніровка краще трималася, інколи напівфабрикати поперед­ньо змочують в льєзоні (суміш молока і яєць). Використовують також подвійне панірування (у борошні, льєзоні і в сухарях).



Перемішування застосовують для одержання однорідної маси, коли замішують тісто та під час приготування січеної або котлетної маси та ін.

Протирання використовують для подрібнення продукту (через сита, грохоти, протиральні машини).

Дозування і формування — процеси приготування страв згідно з нор­мами вкладення сировини і виходу готової страви, визначеними у Збірнику рецептур страв і кулінарних виробів для підприємств гро­мадського харчування. Дозування — це процес поділу продукту на порції, а формування — надання їм відповідної форми.

Збивання —- це процес, коли одержують вироби з піною різної пиш­ності (білкові креми, збиті вершки, муси).

Залежно від виду продукту використовують ще просіювання (дрібнікрупи,борошно),замочування (сушенігриби,овочі,фрук­ти).



Хімічні і біохімічні способи

Щоб вироби з тіста були пористими, використовують хімічні роз- рихлювачі (вуглекислий амоній, питтєву соду) або біохімічні (дріжджі).



Маринування — спосіб хімічної кулінарної обробки, який полягає в тому, що продукти тримають у розчинах харчових органічних кислот з метою надати готовим стравам специфічного смаку й аромату, а також для розм’якшення сполучної тканини м’яса і риби.

  1. Теплова обробка продуктів

Теплова обробка спричинює хімічні зміни в продуктах і підвищує засвоюваність їжі. Так, під час теплової обробки тваринні і рослинні білки денатуруються, крохмаль клейстеризується, продукти розм’як­шуються, утворюються нові смакові речовини, які впливають на виді­лення травних соків і, отже, на підвищення засвоюваності їжі. Теплова обробка також знезаражує продукти, страви, оскільки при високій тем­пературі гинуть мікроорганізми, їх спори, руйнуються токсини. Але одночасно з позитивною дією вона спричинює й негативні зміни: руй­нуються окремі поживні речовини, мінеральні солі, розчинні у воді віта­міни, звітрюються ароматичні речовини, втрачається природний колір продуктів (зелень, буряк, м’ясо). Тому під час теплової обробки про­дуктів слід застосовувати такий прийом, при якому зменшився б нега­тивний вплив і збільшувалась позитивна роль.

Для того щоб забезпечити високу якість їжі, слід суворо додержу­ватися режиму і часу теплової обробки, раціонально використовувати технологічні способи обробки. Застосовують кілька прийомів тепло­вої обробки продуктів: основні прийоми (варіння та смаження); комб­іновані (тушкування, запікання, варіння з подальшим обсмажуванням); допоміжні (пасерування, бланшування).

Варіння — це процес нагрівання харчових продуктів у киплячій воді, бульйоні, молоці чи атмосфері насиченої водяної пари, з доведенням їх до повної готовності у відповідному посуді. Продукти варять з різним співвідношенням рідини, тому варіння поділяють на варіння у великій кількості рідини, припускання та варіння парою. Під час варіння у ве­ликій кількості рідини продукти кладуть у глибокий посуд і повністю заливають рідиною. Цей спосіб вважають основним. Так варять супи, макарони, картоплю, овочі тощо. Однак під час застосування цього способу відбувається значна втрата поживних речовин, які переходять у рідину.

Швидкість дифузії залежить від розмірів поверхні продукту та різниці концентрації розчинних речовин у продукті і навколишньому середовищі. Чим менший об’єм рідини, тим швидше припиняється дифузія і зменшуються втрати поживних речовин. Ось чому кількість рідини для варіння продуктів залежить від виду оброблюваного про­дукту, його кулінарного призначення.

Бурхливе кипіння підчас варіння небажане, оскільки рідина швид­ко википає, сильніше емульгується жир (погіршується якість бульйо­ну).


Під час варіння в посуді, закритому кришкою, краще зберігаються поживні речовини, вітаміни і скорочується час теплової обробки.

Припускання — це варіння в закритому посуді у невеликій кількості рідини (води, молока, бульйону, відвару), під час якого про­дукти занурюють у рідину на 1/3 її об’єму, або у власному соку. Під час припускання у відвар переходить значно менше поживних речовин. Цей спосіб використовують в основному для теплової обробки продуктів з великим вмістом вологи. Під час припускання верхня частина продукту вариться в атмосфері пари, а нижня — у воді. Деякі продукти припуска­ються у власному соку, який виділяється під час їх нагрівання.

Варіння при зниженій температурі. Технологічний процес приготування других страв здійснюється при температурі не вище 90°С, яку підтримують протягом всього часу кулінарної обробки. З цією метою використовують водяну баню, в якій регулюють темпе­ратуру гріючого середовища, або наплитний посуд: в один наливають воду, нагрівають його до потрібної температури, і ставлять в нього інший посуд з продуктами.

Варіння парою — це нагрівання продукту в середовищі наси­ченої водяної пари, під час якого продукт не стикається з киплячою водою. Продукт кладуть у спеціальну пароварильну шафу або на реші­тку (вкладиші), яку вставляють у посуд з водою так, щоб вода не дося­гала до нього. Кришку посуду (казана) щільно закривають, пара, яка утворюється під час кипіння води, нагріває продукти, одночасно пере­творюючись на воду. Під час варіння парою краще зберігається форма продукту, зменшуються втрати поживних речовин. Цей спосіб засто­совують для приготування дієтичних страв.

Використовують також варіння при підвищеній темпе­ратурі (110—115°С), яке відбувається за рахунок надмірного тиску в герметично закритому посуді (автоклавах). Час варіння скорочується, але цей спосіб обмежений у застосуванні, оскільки висока температу­ра спричинює бурхливе кипіння, а це призводить до великих втрат по­живних речовин.

Нині застосовують новий спосіб варіння — струмом високої частоти у спеціальних шафах типів «Волжанка» і «Слов’янка». Про­дукти варять у власному соку в посуді з жаростійкого скла. Втрати по­живних речовин при цьому мінімальні. При цьому способі варіння шматок м’яса вагою 2—3 кг доводиться до готовності за 20—30 хв, а курка за 8—15 хв.

У шафах електрична енергія перетворюється на теплову і нагріва­ються тільки продукти. Швидкість нагрівання продуктів залежить від діелектричних властивостей продукту. Щоб продукти, які входять до складних страв, були готові одночасно, їх слід добирати так, щоб за свої­ми діелектричними властивостями вони не дуже відрізнялися один від одного. СВЧ-нагрівання найефективніше використовувати для при­готування других страв, а також розігрівання заморожених готових ви­робів таін.



Смаження — це нагрівання продуктів з великою або малою кількістю жиру. Під час смаження на поверхні продукту утворюється рум’яна ароматна кірочка. Під дією високої температури у продуктах відбува­ються глибокі зміни, з’являються нові смакові речовини. Під час сма­ження продукти втрачають частину вологи, яка виділяється в основ­ному у вигляді пари, тому зберігається більш висока концентрація по­живних речовин.

Завдяки жиру поліпшується смак продукту, він рівномірно обсма­жується.

Є кілька способів смаження.

Смаження з невеликою кількістю жиру, тобто ос­новним способом, відбувається у наплитному посуді (сковоро­да, лист) або на електросковороді.

Жиру беруть від 2 до 10% від маси продукту, нагрівають до 140— 150°С, щоб на продукті швидше утворилася добре підсмажена скорин­ка, яка перешкоджає виділенню соку. Тоді обсмажені вироби виходять смачними, соковитими, нетвердими. Під час смаження вироби пере­вертають і скоринка утворюється з усіх боків.

Під час смаження на відкритій поверхні тепло передається від жиру до продукту (теплопередача).

Смаження у великій кількості ж и ру (у фритюрі). При такому способі смаження жиру беруть у 4—6 разів більше, ніж маса об­смажуваного продукту, який повністю занурюють у розігрітий до 160— 180°С жир (фритюр). Тривалість смаження — 1—5 хв., що залежить від маси та об’єму продукту. За цей час продукти повністю і рівномірно покриваються рум’яною скоринкою.

У фритюрі найчастіше смажать пиріжки, рибу, картоплю, ріпчасту цибулю. Для фритюру використовують рослинну рафіновану олію або суміш жирів у співвідношенні 1:1. Смажать у спеціальній апаратурі — електрофритюрницях та електросковородах.

Готовність нагрітого жиру у фритюрниці при відсутності термомет­ра визначають двома способами: а) на поверхні жиру з’являється лег­кий димок; б) до фритюру опускають невеликий шматочок продукту, і якщо він через 1 хв. спливе догори, то можна розпочинати смаження.

Готові вироби виймають шумівкою на сітчасту поверхню (для стікання жиру).

Під час смаження у фритюрі треба стежити за тим, щоб до жиру не потрапляла зайва волога, інакше жир спінюється, може спалахнути. Недопустиме також перегрівання жиру, багаторазове його використан­ня (він стає темним і гірким).

У процесі смаження температура всередині виробу не перевищує 100°С, тому часто продукти доводять до готовності в жаровій шафі.



Смаження у жаровій шафі. При цьому способі неглибо­кий посуд (лист, сковороду, кондитерський лист) змащують жиром, кладуть на нього продукти і ставлять в жарову шафу (температура — 150—270°С).

Тепло, яке утворюється від стін нагрітої шафи, потоком повітря пе­реноситься до продукту й обсмажує його.

Для того щоб утворилася добре підсмажена скоринка і зберігся сік, що виділяється, продукт у процесі смаження перевертають, поливають жиром.

Смаження на відкритому вогні. Продукт смажать над деревним вугіллям при температурі 180—200°С. Його кладуть на мета­леву решітку або настромляють на прут (шпажку) і доводять до готов­ності, перевертаючи продукт або обертаючи прут. Таке смаження зас­тосовують, готуючи національні страви: шашлики (грузинська страва), люля-кебаб (азербайджанська страва), молодих баранців (кабардинська страва), а також рибу, курчат.

Нині для смаження все частіше застосовують інфрачервоне випромінювання.

Інфрачервоні промені проникають усередину продукту, який на­стромлюють на шпажки, що обертаються, і доводять до готовності.

Зараз широко використовують апарати з електричним обігріван­ням — електрогрилі, в яких кулінарні вироби доводять до готовності методом поверхневого нагрівання.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка