Зміст Вступ 6 розділ 1 методологічні основи організації управління комунальним господарством 11



Сторінка7/10
Дата конвертації15.04.2016
Розмір0.99 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

2.3. Принципи та проблеми реформування системи управління житлово-комунальним господарством України


Створення ефективного ринкового механізму функціонування житлово-комунального господарства з метою підвищення рівня обслуговування споживачів здійснюється шляхом поступового запровадження економічно обґрунтованих цін і тарифів на житлово-комунальні послуги на базі реальної вартості цих послуг з одночасним реформуванням галузі. [18]

Протягом 1992 - 1997 років рівень відшкодування населенням вартості житлово-комунальних послуг був доведений до 80 відсотків. Проте через повільне реформування у галузі, зниження курсу гривні в умовах незмінності тарифів цей процес не супроводжувався підвищенням якості та зниженням вартості послуг. Внаслідок цього рівень відшкодування населенням вартості послуг знову знизився до 60 відсотків. Погіршився фінансовий стан підприємств галузі.

В ЖКГ України на сучасному етапі спостерігається поєднання проблем економічного, організаційного та технологічного походження. Ключовими проблемами вітчизняного ЖКГ слід вважати:


  • низьку якість житлово-комунальних послуг;

  • високий ступінь регіональної диференціації стану забезпеченості та якості надання житлово-комунальних послуг;

  • зношеність основних фондів галузі, застарілість технологій і як наслідок значні витрати (води, теплової енергії тощо) та низьку енергоефективність (близько 70 % житлового фонду збудовано до 1970 р., зношеність основних фондів перевищує 60 %, енергоємність послуг у 2,5-3 рази перевищує показники європейських держав; якщо на початку 90-х років у середньому по Україні на 100 км комунальних мереж припадало 30-40 аварій, то останніми роками цей показник сягнув 180 аварій на 100 км водопроводу та 10-20 на 100 км мереж теплопостачання;

  • невідповідність наявних інфраструктурних потужностей зростаючим вимогам та потребам;

  • високий рівень монополізації сфери надання житлово-комунальних послуг та слабкий розвиток конкуренції у цьому секторі;

  • недосконалість нормативно-правового регулювання діяльності галузі, насамперед у сфері диверсифікації постачальників послуг;

  • непрозорість формування цін/тарифів за послуги та поточної діяльності підприємств ЖКГ;

  • неефективну систему управління, злиття замовника і підрядника і водночас розрив між споживачем і замовником послуг;

  • незавершеність приватизації житлового фонду у частині асоціювання власників житла у багатоквартирних будинках в об’єднання співвласників (ОСББ).

При цьому слід наголосити на тім, що вихідною причиною низької ефективності українського ЖКГ є зазвичай не неефективний менеджмент, а технологічна застарілість, обумовлена тривалою загальною для всієї національної економіки «інвестиційною паузою», затяжний характер якої посилився для підприємств галузі через політизацію тарифоутворення. В даній ситуації спроби впровадження тарифів, що враховують необхідність повного відшкодування собівартості послуг та накопичення інвестиційних ресурсів для розвитку галузі, призводять до цінових пропозицій, що є неприйнятними з огляду на низьку платоспроможність більшості домогосподарств.

Між тим відсутність сучасних ринкових моделей господарського управління підприємствами ЖКГ стає суттєвим гальмом у диверсифікації шляхів виведення галузі з кризи. Переважна більшість підприємств ЖКГ не має мотивації до ефективного господарювання, що призводить до механічного перенесення їхніх невирішених проблем на споживачів відповідних послуг через підвищення цін та тарифів або на державний та місцеві бюджети – в частинах субсидіювання населення, а також виділення бюджетних коштів для утримання та розбудови інфраструктури ЖКГ.

Відтак, цілком слушним було визначення затвердженою Законом України №1869-IV від 24.06.04 р. Загальнодержавною програмою реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки основних напрямів реформування ЖКГ:


  • організація ефективного управління у сфері виробництва і надання житлово-комунальних послуг;

  • демонополізація житлово-комунального господарства, створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг;

  • забезпечення беззбиткового функціонування підприємств ЖКГ;

  • технічне переоснащення ЖКГ, запровадження енергоощадних технологій, наближення до вимог Європейського Союзу щодо використання енергетичних і матеріальних ресурсів на виробництво житлово-комунальних послуг.

На жаль, практична реалізація зазначених положень відбувається досить повільно та фрагментарно. Досі не створено належного рівня конкуренції на ринку послуг з утримання житлових будинків. У переважній більшості населених пунктів зберігається монополія комунальних ЖЕКів. Кількість приватних підприємств у 2005 році становила 358 одиниць і утримували вони лише 14 % житла, що за ринковими законами є явно недостатнім. На кінець 2006 року кількість приватних підприємств навіть зменшилася - до 354 одиниць, що пояснюється низьким рівнем прибутковості цієї діяльності через невідповідність тарифів економічно обґрунтованим витратам на утримання житла.

Повільно відбуваються організаційні зміни і у частині замовників комунальних послуг. Так, якщо у 2005 році кількість об'єднань порівняно з 2004 роком зросла на 15 % (дорівнювала 4366 одиниць), то у 2006 році їх кількість зросла ще на 20,4 % і становила на кінець року 5258 одиниць. Проте, хоча рівень приватизації квартир становить 84 %, ОСББ управляють лише 6,5 % житла.

Попри те, що згідно з Постановою Кабінету Міністрів України, прийнятою 2005 року, процес підвищення житлово-комунальних тарифів мав відбуватися поетапно, відкрито, за широкого залучення громадськості, фактично різке підвищення вартості природного газу та перманентні політичні кризи вивели ситуацію з-під контролю та спонукали до підвищення тарифів, перш ніж було розроблено відповідні методики ціноутворення та механізми державного і громадського контролю за діяльністю природних монополій у зазначеній сфері. Втручання вищих владних структур навесні 2007 році призупинило стрімке зростання тарифів, проте це гальмування відбулося насамперед через відсутність прозорих критеріїв ціноутворення, а також з суто політичних міркувань. Відтак, з нашої точки зору, вже найближчим часом, після завершення виборів до Верховної Ради, слід чекати на чергову «хвилю» підвищення тарифів, проте вже на значно обґрунтованіших підставах.

Стан справ у галузі свідчить, що альтернативи підвищенню цін і тарифів на енергоносії й відповідно вартості послуг ЖКГ немає. Проте така необхідність може бути адекватно сприйнята й визнана суспільством лише за умови одночасного суттєвого підвищення якості надання комунальних послуг, ефективності управління сектором, використання матеріальних та фінансових ресурсів. Власне, саме за цих умов досягнення поставлених цілей і заплановане виділення на потреби реформування та розвитку ЖКГ до 2011 року державних асигнувань в обсязі 50 млрд грн, у тому числі 5 млрд грн у 2007 р. Натомість нехтування потребою комплексності підходу, підміна глибинних якісних перетворень формальними змінами чи механічним збільшенням бюджетних видатків на потреби ЖКГ потенційно загрожує деструктивними процесами в цьому секторі, що позначиться значними негативними наслідками у соціальній та економічній сферах.

Таким чином, одним з визначальних завдань центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування має стати забезпечення комплексного виконання Програми реформування ЖКГ. Позитивним кроком в організаційному забезпеченні цього завдання є створення Міністерства будівництва, архітектури і житлово-комунального господарства України.

У світлі вищенаведеного принципово важливим є коректне визначення пріоритетів та послідовності реалізації завдань щодо реформування українського ЖКГ, радикального підвищення якості послуг, ефективності використання державних капіталовкладень у цей сектор та диверсифікації джерел інвестицій, запровадження сучасних дієвих інструментів регулювання діяльності природних монополій у цій сфері. Це вимагатиме реалізації державної політики за такими напрямами:



  • послідовна демонополізація ЖКГ, створення конкурентного середовища і ринку послуг, реструктуризація підприємств і організацій цього сектору, залучення приватних підприємств до обслуговування житлового фонду;

  • формування науково та економічно обґрунтованих механізмів визначення обґрунтованої вартості житлово-комунальних послуг на підставі конкурентних ринкових механізмів та сучасної системи стандартів якості, економічних механізмів заохочення енергозбереження, залучення до регулювання тарифів на комунальні послуги незалежних регуляторних органів;

  • посилення можливостей впливу та відповідальності за становище в галузі ЖКГ місцевих органів влади на підґрунті збільшення рівня їх фінансової самостійності та диверсифікації джерел фінансування;

  • надання державної і муніципальної фінансової підтримки процесу модернізації житлово-комунального комплексу на основі сучасних технологій і матеріалів;

  • поетапний перехід на прямі договірні відносини між споживачами та постачальниками комунальних послуг та формування відповідних інституційних структур;

  • створення нормативно-правової та методичної бази для забезпечення конкуренції між виконавцями за право надання житлово-комунальних послуг, які не є предметом природної монополії, заохочення залучення приватних підприємств до обслуговування житлового фонду;

  • забезпечення безперебійної роботи системи житлових субсидій з метою мінімізації втрат сектору ЖКГ внаслідок недостатньої платоспроможності споживачів в умовах зростання тарифів;

  • впровадження системного моніторингу органами місцевого самоврядування технічного стану житлового фонду і об'єктів інженерної інфраструктури житлово-комунального комплексу, впровадження систем обліку і регулювання споживання ресурсів (води, газу, енергії) на рівні житлового будинку;

  • поширення страхових механізмів захисту житла та складових комунальної інфраструктури з можливістю термінового отримання коштів у разі виникнення ситуацій, що вимагають невідкладного рішення;

  • цілеспрямоване здійснення ефективної енергоощадної політики, спрямованої на зменшення витрат та втрат енергоносіїв у житлово-комунальному господарстві;

  • запровадження дієвих механізмів реалізації державою контролюючих функцій у сфері ЖКГ, зокрема гарантування захисту прав споживачів житлово-комунальних послуг та відповідності цих послуг єдиним державним стандартам якості, регулювання діяльності природних монополій у сфері ЖКГ, забезпечення дотримання соціальних та екологічних стандартів у діяльності комунальної сфери тощо.

Виходячи з вищезазначеного, першочергово має бути вжито комплекс цілеспрямованих заходів державної політики у таких сферах.

1. Регулювання природних монополій у сфері ЖКГ.

Удосконалення нормативно-методичного забезпечення процесу ціноутворення у сфері житлово-комунальних послуг, приведення тарифів на основні житлово-комунальні послуги до рівня економічно обґрунтованих витрат вимагають впровадження дієвої політики регулювання діяльності суб’єктів природних монополій, що надають послуги у сфері ЖКГ, насамперед тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення. Це вимагає створення національного регуляторного органу (Національної комісії) з особливим статусом. До функцій цього органу належатиме створення умов для відповідного забезпечення суспільства товарами (послугами), які виробляються суб’єктами природних монополій, та відповідної продуктивності, стабільності та соціальної відповідальності цих суб’єктів через відсутність конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва.

Національна комісія має здійснювати регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, формувати цінову політику у відповідній сфері регулювання та сприяти ефективному функціонуванню товарних ринків на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів послуг ЖКГ, що є продуктом природної монополії.

До завдань Національної комісії мають належати:


  • забезпечення балансу інтересів держави, споживачів та виробників у сферах, що належать до природних монополій;

  • захист прав споживачів товарів і послуг суб’єктів природних монополій та суміжних ринків щодо отримання товарів і послуг належної якості за економічно обґрунтованими цінами;

  • координація діяльності органів державної влади у сферах, пов’язаних із забезпеченням діяльності природних монополій, контролем за їхньою діяльністю, виконанням рішень у сфері регулювання природних монополій;

  • запобігання зловживанням монопольним становищем з боку суб’єктів природних монополій;

  • формування цінової і тарифної політики на ринках товарів (послуг) природних монополій та визначення умов доступу споживачів до товарів, що виробляються суб'єктами природних монополій;

  • забезпечення рівних можливостей доступу споживачів до отримання товарів і послуг, які є продуктом природних монополій;

  • створення умов для стабільної пропозиції суспільно значущих товарів (послуг), що виробляються суб’єктами природних монополій;

  • сприяння конкуренції на суміжних ринках природної монополії;

  • забезпечення дотримання вимог охорони довкілля;

  • захист прав працівників, зайнятих у секторах природних монополій, забезпечення отримання ними належної винагороди за свою працю та створення належних умов праці;

  • контроль за ефективністю використання власності суб’єктами природних монополій;

  • дотримання суб’єктами природних монополій прозорості фінансово-господарської звітності;

  • сприяння у впровадженні інноваційних технологій у природних монополіях;

  • забезпечення самоокупності суб'єктів природних монополій;

  • інформування громадськості через засоби масової інформації про діяльність суб'єктів природних монополій.

Водночас під егідою Міністерства будівництва, архітектури і житлово-комунального господарства України мають бути розроблені спеціалізовані галузеві стратегічні програми щодо заохочення «розмивання» природних монополій у сфері ЖКГ, зокрема у спосіб впровадження індивідуальних систем опалення й гарячого водопостачання, у т.ч. у багатоквартирних будинках, більш широкого освоєння альтернативних джерел електропостачання, водопостачання тощо. [32-35, 42]

2. Підвищення енергоефективності ЖКГ.

Зниження собівартості послуг ЖКГ та підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів вимагатиме спеціальних заходів щодо заохочення провадження енергоощадних технологій та обмеження втрат енергоресурсів у сфері, зокрема:



  • спрямування частини бюджетних асигнувань на компенсацію відсотків за кредитами, наданими на обладнання житлових будинків приладами обліку споживання води та теплової енергії, застосування енергоощадних технологій під час ремонту дахів та покрівель, реконструкція систем освітлення місць загального користування із застосуванням спеціальних освітлювальних приладів тощо;

  • надання податкового кредиту щодо податку на прибуток власникам житла у разі витрачання ними в індивідуальному порядку коштів на вищезазначені цілі;

  • створення програми поетапного впровадження обов’язкових норм щодо використання під час реконструкції, ремонту та експлуатації житлових та громадських будівель і споруд високоякісних, енергоефективних, з високими теплозахисними властивостями будівельних матеріалів, конструкцій, елементів інженерних систем;

  • створення програми поетапного підвищення жорсткості вимог щодо енергоефективності теплоенергетичного устаткування, що використовується у системах комунального та індивідуального теплопостачання, поширення використання автономних систем теплопостачання;

  • розробки і реалізації муніципальних програм щодо здійснення моніторингу енергетичних втрат громадських і житлових будівель (зокрема із застосуванням методик тепловізорного обстеження будівель);

  • розробки і державної підтримки здійснення пілотних проектів щодо застосування енергоефективних технологій у ЖКГ з інтенсифікацією складової накопичення, узагальнення і подальшого поширення позитивного досвіду та відпрацювання нормативно-правових основ заохочення енергозбереження. [50]

3. Раціоналізація системи управління ЖКГ.

Удосконалення організаційної структури ЖКГ пов’язане зі здійсненням інституційних перетворень, а відтак має відбуватися протягом тривалого періоду часу, за який має відбутися становлення інститутів громадської самоорганізації споживачів послуг та формування адекватних моделей їхніх взаємовідносин з надавачами цих послуг. Тривалість такого періоду вимагає впровадження перехідних моделей, що передбачають збереження активної ролі насамперед місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування. Відтак необхідно:



  • органам місцевої влади та місцевого самоврядування прискорити розробку та затвердження регіональних програм реформування і розвитку житлово-комунального господарства та відповідних районних, міських та селищних програм, посилити контроль за їх реалізацією, враховувати наявність та адекватність цих програм як найперші критерії оцінки ефективності діяльності місцевої влади;

  • завершити формування у структурі місцевих органів виконавчої влади окремих управлінь житлово-комунального господарства, поставити їхніми пріоритетними завданнями забезпечення виконання Програми реформування ЖКГ, зокрема організацію підготовки та супровід виконання інвестиційних проектів для здійснення бюджетних капіталовкладень у галузі;

  • Міністерству фінансів та Міністерству будівництва, архітектури і житлово-комунального господарства розробити та впровадити державний стандарт бюджетної забезпеченості населеного пункту в розрахунку на одного мешканця та методику розрахунку необхідних обсягів видатків з місцевих бюджетів на утримання житлово-комунального господарства з урахуванням єдиних соціальних стандартів за кодами економічної класифікації (житлово-експлуатаційне господарство, капітальний ремонт житлового фонду, благоустрій) для коректного обрахунку обсягів міжбюджетних трансфертів;

  • Міністерству будівництва, архітектури і житлово-комунального господарства України організувати за участю фахівців центральних органів виконавчої влади, представників територіальних регуляторних органів проведення навчальних семінарів з головами міських рад щодо проблемних питань реформування ЖКГ та обміну успішним досвідом таких реформ у містах України;

  • здійснити реорганізацію сучасної мережі ЖЕКів у Службу єдиного замовника, що працюватиме на засадах договорів з кожним власником житла у багатоквартирних будинках, в яких досі не створено ОСББ, та здійснюватиме управління та обслуговування житлово-комунального комплексу, бухгалтерський супровід комунальних платежів, укладення договорів про комунальне обслуговування з підрядними організаціями тощо;

  • сформувати нормативно-правову базу для діяльності компаній-управителів у житлово-комунальному секторі, яка, зокрема, має передбачати механізми державної сертифікації та ліцензування діяльності таких компаній, інструменти захисту власників від неправомірних дій таких компаній щодо переданого їм в управління майна (коштів).

Крім того, має бути розгорнуто цілеспрямовану роботу щодо активізації процесів самоорганізації кондомініумів, що вимагатиме:

  • прискорення розробки механізму встановлення меж прибудинкової території, передання у власність та надання в оренду земельних ділянок для утримання багатоквартирних будинків;

  • впровадження механізмів надання кредитів ОСББ під низькі відсотки для проведення капітальних та поточних ремонтів будинків з впровадженням енергоощадних заходів - такий підхід до вирішення проблеми збереження житлового фонду виправдав себе і широко застосовується у Словаччині, Німеччині та інших країнах;

  • організації розгалуженої системи навчання управителів та голів ОСББ, створення під егідою профільного міністерства державних Центрів методичного забезпечення з питань надання послуг з управління житловими будинками, утворення на рівні мікрорайонів центрів з надання офісних, інформаційно-методичних та консультаційних послуг для ОСББ на принципах «бізнес-інкубаторів»;

  • формування під егідою Рад відповідного рівня районних (у т.ч. районних у містах) та обласних асоціацій ОСББ з метою забезпечення обміну досвідом та надання інформаційно-методичної підтримки новостворюваним та працюючим об’єднанням;

  • проведення широкої інформаційно-роз'яснювальної кампанії щодо переваг створення ОСББ та залучення управителів для управління багатоквартирним житлом;

  • широкої публікації у друкованих виданнях, насамперед безкоштовних виданнях та спеціалізованих бюлетенях місцевого рівня інформації про процес, проблеми та перспективи створення мережі ОСББ та реформи ЖКГ у цілому, створення відповідних Інтернет-ресурсів;

  • надання інформаційно-методичної підтримки та формування нормативно-правової бази для формування добровільних об'єднань в некомерційні товариства власників індивідуальних житлових будинків з метою спільної експлуатації, утримання та ремонту складових житлово-комунальної інфраструктури.

Все це зумовлює необхідність прискорення ринкових реформ у житлово-комунальному господарстві, задіяння всіх можливих резервів здешевлення вартості послуг та підвищення їх якості.

Основними цілями сучасної реформи житлово-комунального господарства України є:



  • підвищення ефективності і надійності функціонування житлово-комунальних систем життєзабезпечення населення;

  • підвищення якості житлово-комунальних послуг;

  • зниження нераціональних витрат і втрат на підприємствах ЖКГ і у споживачів;

  • підвищення рівня життя населення. [17-22]

Основними напрямами прискорення реформування житлово-комунального господарства, спрямованими на здешевлення вартості та підвищення якості житлово-комунальних послуг, забезпечення прозорості встановлення тарифів на ці послуги, збільшення джерел їх фінансування при забезпеченні гарантій для соціально незахищених верств населення на теперішньому етапі, можна назвати:

  • поглиблення демонополізації та розвиток конкурентного середовища;

  • удосконалення системи управління житлово-комунальним господарством через його реструктуризацію та запровадження договірних відносин між споживачами і виробниками послуг із забезпеченням їх правового захисту;

  • реформування системи фінансування житлово-комунального господарства. [23-24]

Для реалізації напрямів прискорення реформування житлово-комунального господарства необхідно:

  • у сфері демонополізації та розвитку конкурентного середовища:

  • запровадити протягом першого півріччя 2000 року обслуговування об'єктів житлово-комунального призначення на договірних засадах із застосуванням санкцій за порушення договірних зобов'язань;

  • внести пропозиції щодо посилення правового захисту виробників та споживачів житлово-комунальних послуг;

  • посилити роз'яснювальну і організаційну роботу із створення органів самоорганізації населення з метою залучення їх до управління житловим фондом;

  • запровадити з 1 січня 2011 року конкурсний порядок відбору суб'єктів надання житлово-комунальних послуг з числа підприємств різних форм власності;

  • вжити заходів до безумовного забезпечення прав споживачів на встановлення сертифікованих в Україні приладів обліку споживання газу, холодної та гарячої води, приладів регулювання та обліку тепла;

  • у сфері вдосконалення системи управління житлово-комунальним господарством потрібно:

  • здійснити реструктуризацію підприємств житлово-комунального господарства;

  • завершити передачу в комунальну власність відомчих об'єктів житлово-комунального господарства;

  • розробити пропозиції з удосконалення системи управління житлово-комунальним господарством на місцевому рівні;

  • завершити протягом 2011 року формування нормативної бази для переходу до економічно обгрунтованих тарифів на послуги, що надаються підприємствами житлово-комунального господарства, забезпечивши при цьому захист інтересів населення;

У сфері реформування системи фінансування житлово-комунального господарства:

  • подати до 1 січня 2011 року в установленому порядку пропозиції щодо оподаткування житлово-комунальних послуг з метою здешевлення їх вартості, впорядкування надання пільг на оплату житла та комунальних послуг, джерел їх фінансування та внести відповідні зміни у нормативно-правові акти з цих питань;

  • розробити до 1 травня 2011 року фінансові механізми впровадження ресурсозберігаючих технологій з метою здешевлення вартості житлово-комунальних послуг та відповідного зниження тарифів;

  • сприяти залученню інвестицій для розвитку організацій з обслуговування і ремонту об'єктів житлово-комунального господарства;

  • розробити до 1 травня 2011 року механізм реструктуризації заборгованості бюджетів усіх рівнів підприємствам житлово-комунального господарства з дотацій, пільг та субсидій за попередні роки;

  • запровадити протягом 2011 року систему забезпечення житлово-комунального господарства технічними засобами на лізинговій основі;

  • запровадити протягом 2011 року диференційовану плату за утримання житла та надання комунальних послуг з урахуванням інженерного обладнання будинків;

  • удосконалити механізм фінансування та кредитування житлово-комунального господарства для забезпечення виконання цільових програм енергозбереження, впровадження передової техніки та технології, санітарної очистки населених пунктів, створення централізованих комп'ютерних інформаційних баз даних, а також інших програм, що забезпечують розвиток підприємств житлово-комунального господарства. [33]

Традиційно протягом останніх 17 років галузь є заручником політичної ситуації, майданчиком для популізму та завойовування симпатій електорату у виборчий період. Як наслідок, маємо недосконалу тарифну політику, постійне недофінансування потреб житлово-комунальних підприємств, низьку заробітну плату їх працівників, зниження престижності важливої для життєзабезпечення суспільства професії. Середня заробітна в сфері житлово-комунального господарства складає 90% від середньої заробітної плати по країні.

Житлово-комунальне господарство України є, поза сумнівом, однією з найменш реформованих сфер національної економіки. Прорахунки в підходах та зволікання з реформуванням галузі, складність накопичених у попередні роки проблем та відсутність комплексного системного підходу до їх вирішення призвели до істотного зниження якості житлово-комунальних послуг та обґрунтованого незадоволення населення рівнем обслуговування.

Значить, житлово-комунальне господарство потребує вирішення організаційно-економічних проблем. Цього можна досягти, вживши таких заходів [33]:


  • розмежування функцій управління і господарської діяльності замовника та виконавця робіт, що стосуються галузевих об'єднань, управлінь тощо;

  • передача в міську комунальну власність деяких об'єктів, розташованих на території міста, які за своєю діяльністю надають послуги комунального характеру, обслуговують міські господарські структури або населення міста та необхідні для підвищення ефективності функціонування галузі в цілому;

  • залучення підприємств міста до участі в реалізації програм, пов'язаних з розвитком інфраструктури міста, житлово-комунального господарства через механізм заохочення (надання таким підприємствам допомоги у питаннях відведення земельних ділянок, оренди приміщень, встановлення для них пільгових диференційованих рівнів місцевих податків, зборів з урахуванням конкретних внесків підприємств);

  • поширення практики "комунального замовлення" підприємствам міста на виготовлення продукції або виконання робіт для житлово-комунального господарства чи для реалізації конкретної цільової програми з розвитку певного підрозділу галузі;

  • впровадження нових форм залучення (або створення) недержавних підприємств, приватного капіталу, приватної ініціативи. [3-5]

Реформування житлово-комунального господарства в сільській місцевості необхідно тісно пов'язувати з розвитком підприємств і організацій сільських товаровиробників незалежно від форм власності, які на пайових засадах повинні брати участь у фінансуванні, розширенні комунальних об'єктів. Нові умови господарювання потребують розробки нового організаційно-економічного механізму, що поновив би форми й методи управління даною регіональною системою. Ці обставини й визначили актуальність теми дослідження, її мету і завдання.

На мою думку, практична реалізація зазначених напрямів, повинна мати три основних пріоритети:

І. Забезпечення дієвого регулювання діяльності природних монополій у сфері ЖКГ з метою мінімізації соціальної «ціни» реформування сектору.

ІІ. Підвищення енергоефективності ЖКГ з метою зниження собівартості послуг та скорочення сумарних енерговитрат національної економіки.

ІІІ. Раціоналізація системи управління ЖКГ з метою забезпечення ефективного поточного функціонування та цілеспрямованого реформування сфери.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка