Зміст Вступ 6 розділ 1 методологічні основи організації управління комунальним господарством 11



Сторінка5/10
Дата конвертації15.04.2016
Розмір0.99 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

РОЗДІЛ 2 СПЕЦИФІКА ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ КОМУНАЛЬНИМ ГОСПОДАРСТВОМ

2.1. Загальна характеристика комунальних підприємств (по Україні)


Житлово-комунальне господарство – це багатогалузеве господарство, яке охоплює найважливіші сторони життя сучасного міста, налічує декілька тисяч підприємств і організацій, де експлуатується майже 25% основних фондів держави, зайнято до 5% працездатного населення країни, які щороку надають мешканцям міст і сіл більше 40 видів послуг, що в грошовому виразі складає суму понад 8 млрд. грн.

Структура житлово-комунального комплексу міст України мало чим відмінна від житлово-комунальних комплексів розвинутих міст інших країн світу. Вона має 10—12 підгалузей, до яких входить значна кількість господарських одиниць — юридичних осіб. Більшість з них входить до складу галузевих підрозділів на правах структурних підрозділів.



Галузь складається з таких підгалузей:

  • житлове господарство;

  • водопровід та водопостачання;

  • каналізаційне господарство;

  • шляхове господарство;

  • зелене господарство;

  • газопостачання;

  • теплопостачання;

  • електропостачання;

  • благоустрій та санітарне очищення міста;

  • зовнішнє освітлення міста;

  • система протизсувних заходів;

  • ритуальне обслуговування;

  • міський електротранспорт;

  • міське автобусно-маршрутне перевезення громадян.

Житлово-комунальні послуги поділяються на два види: житлові та комунальні [5].

Житлові послуги поділяються на дві групи: житлові послуги; послуги готелів та інших місць проживання. Серед цих груп найвагомішою за обсягом реалізації є перша, яка становить 75,3 % усіх житлових послуг.



До житлових послуг належать:

  • надання житлової площі у будинках комунальної власності;

  • надання житлової площі у будинках відомчої власності;

  • надання житлової площі у будинках ЖБК;

  • послуги по обміну житлової площі;

  • послуги по оформленню обміну житлової площі;

  • послуги по приватизації житлової площі.

До послуг готелів та інших місць проживання відносяться:

  • послуги готелів;

  • послуги мотелів;

  • послуги гуртожитків;

  • послуги інших місць проживання.

Комунальні послуги це послуги, які надаються населенню міст і селищ підприємствами комунального господарства для задоволення їх матеріально-побутових потреб.

До комунального господарства входять:

  • санітарно-технічні підприємства водопроводи, каналізації, підприємства по прибиранню території населених місць і санітарному очищенню домоволодінь;

  • транспортні підприємства;

  • енергетичні підприємства. [5]

До споруд зовнішнього упорядкування населених місць, які входять до складу комунального господарства, належать дороги і тротуари, мости і шляхопроводи, підземні і наземні транспортні, пішохідні переходи та естакади, споруди і мережі зливної (водостічної) каналізації, різноманітні гідротехнічні споруди, які призначені для запобігання зсувів і затоплень територій, їх осушення, берегоукріплення, зелені насадження загального користування, вуличне освітлення тощо. До комунального господарства входять також готелі, служби землекористування, ремонтно-будівельні організації.

Комунальні послуги поділяються на чотири великі групи [15]:

  • послуги по постачанню електричної та теплової енергії;

  • послуги водопостачання, центрального опалення та водовідведення;

  • послуги газопостачання;

  • послуги місцевого електро- та автотранспорту.

Послуги по постачанню електричної та теплової енергії:

  • користування електроенергією;

  • монтаж і ремонт внутрішньо будинкових електричних мереж, систем опалення, гарячого водопостачання та вентиляції;

  • електрифікація та теплофікація садиб, дачних, гаражних, кооперативних та інших будинків;

  • встановлення, налагодження і ремонт приладів обліку електричної і теплової енергії.

Послуги водопостачання, центрального опалення та водовідведення:

  • користування водопроводом без гарячого водопостачання;

  • користування водопроводом з гарячим водопостачанням;

  • перевезення і доставка населенню питної води;

  • встановлення і ремонт водорозбірної апаратури;

  • встановлення і ремонт приладів обліку використання води;

  • користування центральним опаленням;

  • користування каналізацією;

  • ремонт і заміна сантехнічного обладнання;

  • будування систем водопостачання, водоочищення і каналізації;

  • видача дозволів на підключення особистої будівлі до водопровідної або каналізаційної мережі.

До послуг газопостачання належать:

  • користування мережним газом;

  • користування зрідженим (балонним) газом.

Транспортні місцеві послуги:

  • трамвай;

  • тролейбус;

  • метрополітен;

  • маршрутні таксі.

Крім основних видів комунальних послуг існують також і додаткові послуги, що надаються підприємствами та організаціями комунального господарства. До додаткових комунальних послуг належать:

  • створення «зелених острівків»;

  • збирання і вивіз твердих і рідких побутових відходів;

  • послуги по фільтруванню стічних вод;

  • користування загальними туалетами;

  • будівництво і ремонт автомобільних стоянок;

  • будівництво і ремонт пішохідних доріжок;

  • будівництво і догляд за дренажними системами;

  • відлови бездоглядних тварин;

  • виробництво і реалізація посадкового матеріалу декоративних культур, квіткарство;

  • ритуальні послуги.

Сучасна структура надання комунальних послуг в Україні характеризується [21]:

  • наданням послуг електропостачання та газопостачання галузевими обласними та міськими підприємствами чи підрозділами, які не управляються місцевими органами влади, оскільки відносяться на певних договірних основах в управлінні державних монополій України;

  • надання інших послуг під управлінням місцевих органів влади та окремого Міністерства з питань житлово-комунального господарства України.

Згідно з Законом України «Про житлово-комунальні послуги» предмет дослідження даної роботи визначається наступним чином:

1. Житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;

2. Кількісний показник житлово-комунальних послуг – це одиниця виміру для обчислення обсягу отриманої споживачем послуги, визначена відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно з законодавством;

3. Комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством;

4. Якість житлово-комунальної послуги – це сукупність нормованих характеристик житлово-комунальної послуги, що визначає її здатність задовольняти встановлені або передбачувані потреби споживача відповідно до законодавства.

Згідно з розділом 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» [5], житлово-комунальні послуги поділяються за:

1) функціональним призначенням;

2) порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на [5]:

1. комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2. послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо-будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо-будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3. послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4. послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи [5]:

1. перша група житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади;

2. друга група житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;

3. третя група житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Мінімальні норми житлово-комунальних послуг встановлюються з метою забезпечення санітарно-гігієнічних вимог проживання людей та їх перебування в приміщеннях, забезпечення технічних вимог до експлуатації будинку (споруди), підтримання несучої спроможності конструкцій та експлуатаційних характеристик внутрішньо-будинкових мереж і систем.

Мінімальні норми житлово-комунальних послуг, які визначають мінімальний перелік, мінімальні вимоги до кількості та якості житлово-комунальних послуг, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Сучасна система управління житлово-комунальним господарством функціонує на підставі чинної законодавчо-нормативної бази. Згідно з нею, саме місцеві органи влади несуть відповідальність за належне функціонування та розвиток цієї галузі. В місті вона являє собою ієрархію організаційних структур управління, склад та кількість яких визначаються умовами кожного конкретного міста.



Згідно з чинним законодавством, питаннями управління житлово-комунальним господарством у місті займаються наступні організації [23]:

  • міська рада;

  • міська державна адміністрація, в тому числі її певні структурні підрозділи;

  • міське регіональне відділення Фонду державного майна України;

  • органи державного контролю;

  • міські галузеві структури управління (державні комунальні підприємства, об'єднання, фірми, виробничі управління тощо);

  • інші підрозділи міського управління.

Крім того, у великих містах з районним поділом території є (крім загальноміського та галузевого рівнів управління) ще й третій рівень управління — районний (районна рада, державна адміністрація району міста й інші органи районного управління).

Системі управління житлово-комунальним комплексом притаманні ті ж самі проблеми та недоліки, що й управлінню господарством міста в цілому. Серед них найбільш характерними є:



  • нераціональний розподіл прав, обов'язків та функцій щодо управління галуззю між структурними підрозділами міського управління;

  • наявність деяких зайвих підрозділів управління, насамперед галузевих, як проміжних ланок між системою загальноміських структур управління та об'єктами галузі безпосередньо;

  • необґрунтоване перебування в районній власності частини об'єктів галузі (для міст з районним поділом);

  • низький рівень відповідальності та виконавської дисципліни, послаблення контролю за виконанням прийнятих рішень на різних рівнях міського управління, що є продовженням певного організаційного хаосу в системі управління економікою держави в цілому.

У такому вигляді житлово-комунальне господарство перейшло свого часу у комунальну власність міст. І хоча титул власності змінився, основні принципи господарювання залишилися тими ж самими, в тому числі залежність від міського бюджету.

Відповідно до чинного законодавства, переважна більшість об'єктів та підрозділів галузі не підлягає приватизації. Це об'єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міста. Тому, на відміну від інших галузей господарства міста, в житлово-комунальному господарстві майже не відбувається реформування відносин власності, а якщо й відбувається, то зовсім незначними темпами.

Особливістю поточного правового стану підприємств по наданню ЖКГ – послуг в ринковій Україні є правова форма власності цих підприємств, яка розподіляється на 5 основних класів, та система організації споживачів від індивідуальних власників приватних домів та квартиронаймачів державного житлового фонду, переданого в комунальну власність, до суспільних організацій від форми бувших ЖБК до нової форми товариств співвласників приватних та приватизованих квартир [23]:

1. Підприємства комунальної суспільної власності територіальних громад, які організовані при передачі частини соціалістичної державної власності у комунальну власність територіальних громад. Це, в основному:



  • підприємства водопостачання питної води – облводоканали, міськводоканали в регіонах України (в масштабах кожної області) та їх територіальні ділянки;

  • підприємства водовідведення (каналізації) облводоканали, міськводоканали в регіонах України (в масштабах кожної області) та їх територіальні ділянки;

  • підприємства тепловодопостачання (централізоване опалення та поставка гарячої води) – котельні та теплопункти облтеплоенерго та міськтеплоенерго і їх територіальні ділянки;

  • підприємства міського електротранспорту та метрополітену;

  • підприємства забезпечення твердим паливом приватних споживачів у сільській місцевості, включаючи пільгові та соціально незахищені верстви населення;

  • підприємства забезпечення суспільного освітлення міст та селищ;

  • підприємства забезпечення суспільного очищення вулиць у містах;

  • підприємства озеленення міст та очищення відкритих водоймищ;

  • підприємства забезпечення суспільних санітарно-гігієнічних умов життя населення;

2. Промислові підприємства, які проводили тепловодопостачання житловому фонду соціальної сфери своїх підприємств та їх обслуговування через відомчі ЖЕК-и.

3. Приватизовані та реорганізовані у відкриті акціонерні товариства підприємства надання комунальних послуг газопостачання та електропостачання в житловий фонд областей, міст та селищ з передачею їм в оренду мереж надання комунальних послуг, які є власністю держави;

4. Новостворені підприємства по вивозу і утилізації твердих побутових відходів, серед яких є і комунальна, і інші форми власності;

5. Система ЖЕК-ів комунальної форми власності, які надають послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо-будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо-будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

6. Система співвласників квартир в багатоквартирних будинках та бувших ЖБК, які забезпечують договірне надання зовнішніх послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо-будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо-будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

Бюджетна політика фінансового забезпечення виконання функцій, покладених на місцеве самоврядування спирається на[19] власний кошик доходів місцевих бюджетів та дотації Державного бюджету на часткове покриття пільг, що надаються в сфері житлово-комунальних послуг пільговим категоріям населення;

При цьому, державний регулятивний орган – Міністерство в справах житлово-комунального господарства – зверху керує та контролює тарифи на комунальні послуги, які встановлюють місцеві органи влади, але не має фінансового важеля для дотацій покриття розривів між економічно доцільними тарифами та нормативно встановленими державними обмеженнями на тарифи.

Тож, незважаючи на суттєве зростання тарифів, якість житлово-комунальних послуг аж ніяк не покращилася насамперед тому, що гострий дефіцит фінансових ресурсів не дає змоги підприємствам житлово-комунального господарства своєчасно і повністю відновити та реконструювати обладнання, яке протягом тривалого часу експлуатують без належного догляду і ремонту.

Відсутність конкуренції між комунальними підприємствами виконавцями, тобто тими, що здійснюють надання житлово-комунальних послуг, також не покращує якість послуг, що надаються. Використовуючи своє монопольне положення, ці комунальні підприємства не застосовують ефективних методів виробництва і не вдосконалюють свою роботу, а споживачі, не маючи вибору, змушені користуватися їхніми послугами. Слід також зазначити, що суттєвою причиною неякісного обслуговування споживачів з боку комунальних підприємств-виконавців є відсутність регулювання відносин між ними на основі цивільного договору.

Наступною проблемою житлово-комунального господарства є заборгованість населення перед організаціями, які надають житлово-комунальні послуги. Слід зазначити, що не менші труднощі завдають також особи, які користуються пільгами. Держава, не маючи змоги компенсувати суми наданих пільг, компенсує їх за рахунок не пільгових категорій громадян, які змушені оплачувати послуги за невиправдано високими тарифами [23].

Крім того, підвищення вартості послуг спричинено не тільки об’єктивними обставинами, але й низьким рівнем законодавства.

Так, незважаючи на позитивні нововведення, Закон України “Про житлово-комунальні послуги” [5] має певні недоліки, тому що окремі його положення не узгоджуються з нормами чинного законодавства. Насамперед:

1. Стаття 5 Закону, що надає центральному органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства повноваження щодо координації діяльності органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг порушує принцип самостійності цих органів у здійсненні ними своїх повноважень, передбачений Законом України “Про місцеве самоврядування”;

2. Стаття 6, яка передбачає надання повноважень Раді міністрів АР Крим, обласним, Київський та Севастопольський міським держадміністраціям щодо контролю цін і тарифів на житлово-комунальні послуги не узгоджується зі ст.13 Закону України “Про ціни і ціноутворення”, яка покладає ці функції на органи, визначені Урядом України;

3. Згідно із статтею 10 Закону сертифікація житлово-комунальних послуг у порядку та за переліком має бути встановлена Кабінетом Міністрів України, хоча відповідно до статті 15 Господарського кодексу України такий перелік встановлюється законом [5];

4. Стаття 20 Закону зобов’язує споживача укласти договір на отримання житлово-комунальних послуг. Однак згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін [1].

Також слід зауважити, що норми статті 31 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, які зобов’язують органи місцевого самоврядування встановлювати ціни і тарифи на послуги в межах економічно обґрунтованих витрат, а в іншому випадку – відшкодувати збитки підприємств, можуть не тільки сприяти покращенню фінансово-економічного стану підприємств комунальної власності та зменшенню зловживань у тарифній політиці, але й позбавити приватні підприємства стимулів входження на ринок цих послуг через ймовірну неприбутковість діяльності на ньому.

Тому насамперед необхідним є вдосконалення нормативно-правової бази, яка регулювала б встановлення тарифів і оплату комунальних послуг, а також чітко визначила б основні елементи, які потребують регулювання, який орган, що і як саме повинен робити в процесі регулювання. Завдяки цьому можна буде створити належні умови для реструктуризації фінансово-економічних та правових відносин у сфері комунального господарства, чітко розмежувати функції та відповідальність між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування.

Доцільним є радикально реформувати й нинішню систему управління житлово-комунальними підприємствами, щоб створити ринкові засади відносин між виробниками, а також між тими, хто надає і споживає комунальні послуги. Необхідним є розроблення та запровадження прозорої та економічно обґрунтованої системи встановлення тарифів на комунальні послуги. Тарифна реформа повинна передбачати зміну тактики ціноутворення “від простого підвищення тарифів” до їх диференціації з урахуванням якості послуг, інженерного обладнання будинків, фактичних витрат виробників і їхніх потреб щодо фінансування капітальних проектів [33].

Наступним етапом вдосконалення житлово-комунального господарства є запровадження договірних відносин між суб’єктами господарювання у цій сфері, в тому числі між власниками об’єктів житлово-комунального господарства та експлуатуючими організаціями, ресурсопостачальними організаціями та споживачами на основі цивільного договору. Є доцільним впровадити дієвий механізм збору платежів, застосування штрафних санкцій та інших методів впливу на боржників, який би забезпечував своєчасне надходження коштів на рахунки комунальних підприємств. [6-7, 27-33, 52-53]


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка