Зміст Вступ 6 розділ 1 методологічні основи організації управління комунальним господарством 11



Сторінка2/10
Дата конвертації15.04.2016
Розмір0.99 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

РОЗДІЛ 1 МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ КОМУНАЛЬНИМ ГОСПОДАРСТВОМ

1.1. Поняття управління та його сутність


Управління - це свідоме регулювання суспільних відносин, а за джерелом дії воно є зовнішнім щодо процесу самоуправління.

Сучасне управління подібне до оркестру з диригентом, музикантами, в кожного з яких є свій інструмент. Припустимо, що кожен музикант виконує свою партію, на своєму інструменті, не звертаючи уваги на інших. Може, кожен з них і бездоганно виконує свою партію, але в результаті маємо хаос. Лише в тому разі, коли диригент оркестру координуватиме виконання партії кожного музиканта, буде досягнуто потрібного ефекту. При цьому оркестр - це не рояль, на клавіші якого диригент натискує механічно. Це живий організм, де кожен має свої обов'язки і відповідальність. У диригента вони вдвічі більші. Багато залежить від його волі, розуму, характеру, емоцій, інтелекту, освіченості. Оркестр - це міні-образ людського суспільства. Можна навести безліч інших прикладів, які засвідчують необхідність координуючої функції. Візьмемо ще для прикладу чудову мозаїку, окремі складові якої будуть лише купою маленьких кольорових камінців, поки якась обдарована людина не збере й не розташує їх у певному порядку, який і створить величну картину.

Управлінням персоналом на підприємстві є комплекс управлінських дій (принципів, методів, засобів і форм) на інтереси, поведінку і діяльність працівників з метою максимального використання їх потенціалу при виконанні трудових функцій. Як економічна категорія управління персоналом виступає в формі безперервного процесу, спрямованого на предметну зміну мотивації працівників для отримання від них максимальної віддачі, а отже, і досягнення високих кінцевих результатів в продуктивній діяльності підприємства.

Предметом управління персоналом є вивчення відносин працівників в процесі виробництва з точки зору найбільш повного і ефективного використання їх потенціалу в функціонуванні виробничих систем.

Управління комунальним підприємством означає командний механізм державної системи та керівництва окремим підприємством з метою надання якісних послуг населенню відносно його вимог та законодавства держави.

Найважливішою характеристикою процесу управління, його єством є мета. Власне задля досягнення певних цілей і здійснюється управління. Оскільки змістом управління є його мета, саме зміст цілей управління і становить його цінність. Тому дуже важливо встановити, у чому полягає ця мета, відповідає вона закономірностям-суспільного розвитку. Тільки ціле покладання і цілеспрямовані дії можуть забезпечити прогрес організації.

Складні системи управління в колективі мають бути наділені гнучкістю у процесі свого розвитку переходити від одного якісного стану до іншого, підтримувати динамічну рівновагу з оточенням, забезпечувати сучасне й ефективне приведення суспільства у відповідність з притаманними йому об'єктивними закономірностями і тенденціями поступального розвитку.

Управління, яке у широкому розумінні являє собою діяльність, пов'язану з координацією роботи інших людей, також є складною системою. Диференціація та координація самої управлінської праці, формування рівнів управління здійснюється за допомогою вертикального поділу праці.

Кожне господарство чи організація є складною соціально-економічною системою, яка поєднує у виробничому процесі різноманітні матеріальні елементи, людські ресурси та інформаційні зв'язки. Зрозуміло, що підприємства розрізняються між собою за розмірами, сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як системи мають й деякі спільні характеристики. Тому в діяльності керівників будь-яких підприємств можна визначити і певні загальні риси, до яких в першу чергу відносяться функції управління.

Персоналом підприємства є вся сукупність працюючих як за наймом, так і власників, трудовий потенціал яких відповідає виробничому і забезпечує ефективну господарську діяльність.

У світовій практиці прижилася наступна класифікація персоналу організації:

1. Top management – вища ланка управління (президент, члени правління, генеральний директор);

2. Middle management – середня ланка управління (керівники управлінь і самостійних підрозділів);

3. Lovez management – нижчі ланки управління (керівники секторів бригад і т.п.);

4. Інженерно-технічний персонал і конторські службовці;

5. Робочі, зайняті фізичною працею ;

6. Працівники соціальної інфраструктури .

Менеджмент означає організацію роботи колективу з таким розрахунком, щоб вона в максимальній мірі відповідала потребі працівників і дозволяла активізувати їх роботу і підняти її ефективність.



Управління персоналом здійснюється в процесі виконання визначених цілеспрямованих дій і передбачає наступні основні етапи:

1. Визначення мети і напрямків роботи з персоналом;

2. Постійне удосконалення системи роботи з персоналом;

3. Визначення засобів форм і методів здійснення поставленої мети;

4. Організацію роботи з виконання прийнятих рішень;

5. Координацію та контроль за виконанням запланованих заходів.



Основними підсистемами управління персоналом є:

1. Підсистема аналізу, планування і прогнозування персоналу. Її основним завданням виступає формування об'єктів і структур управління, розрахунок потреби в персоналі необхідних професій, спеціальностей і кваліфікації;

2. Підсистема підбору, розстановки, оцінки і безперервного навчання персоналу. Основними завданнями тут є якісне забезпечення об'єктів і структур управління необхідним персоналом, а також організація ефективного стимулювання його діяльності;

3. Підсистема раціонального використання персоналу на виробництві, що має метою здійснення комплексу заходів зі створення високопродуктивних виробничих колективів.



Методи управління персоналом діляться на три основні групи:

1. Економічні (прогнозування і планування роботи з персоналом, розрахунок балансу робочих місць і трудових ресурсів, визначення основної і додаткової потреби в персоналі і джерел її забезпечення);

2. Організаційно-розпорядницькі (способи впливу на працівників засновані на використанні встановлених організаційних зв'язків, правових засад і норм);

3. Соціально-психологічні (конкретні прийоми і способи впливу на процес формування і розвитку трудового колективу і окремих працівників).



До основних принципів управління , відносяться:

- Плановість керівництва;

- Поєднання морального і матеріального стимулювання;

- Підбору і розстановки кадрів за їх особистими і діловими якостями.

[28]

На підприємствах у відповідь на високі витрати на зовнішньому ринку праці і на високі витрати, пов'язані зі спеціальною професійною підготовкою працівників, формуються внутрішні внутрішньо-фірмові ринки праці. На них розподіл робочої сили і визначення ставок заробітної плати відбувається у відповідності з адміністративними правилами та процедурами а не на засадах попиту і пропозиції на ринку праці.



На внутрішньому ринку праці можливо поєднати аналіз функціонування ринку праці та аналіз управління трудовими ресурсами на підприємстві (стратегія управління персоналом, організація праці, нормування праці, управління продуктивністю праці, організація оплати праці). Вивчення конкретних механізмів функціонування внутрішніх ринків праці передбачає дослідження проблем внутрішньо-фірмового управління в сфері праці.

Сучасні підприємства керуючись філософією переваги людських ресурсів над іншими видами ресурсів, справедливо вважають, що потенціал їх успішної діяльності - в персоналі, його кваліфікації і відданості інтересам фірми.

Все більше підприємств свою діяльність пов'язують зі збільшенням числа ступенів свободи в управлінні персоналом, ростом самоуправління і рівня участі працівників в концептуальних стратегічних рішеннях підприємства.

Для успішного функціонування в ринковому середовищі підприємству необхідно мати певний запас людських ресурсів, мати висококваліфіковане ядро персоналу, прививати їм навички сумісної творчої роботи, спрямованої на досягнення поставлених завдань.

Ефективно кероване підприємство повинно мати набір відповідних технологій управління персоналом, вивчати і впроваджувати технології, що дозволяють отримати максимальний інтелектуальний та фізичний результат від працівників. [21]

Найважливішими етапами планування людських ресурсів є оцінка наявності, оцінка майбутніх потреб і розробка програм їх розвитку.

Розвиток працівника має починатися з моменту його вступу в організацію шляхом офіційної орієнтації і представлення колективу.

Кар’єра та її планування є індивідуальним процесом, кожна людина має унікальну систему цінностей, інтересів трудового та особистого досвіду. Розуміння того, як і з чим ця унікальна система поєднується – важлива частина планування кар’єри.

Організаційний механізм господарювання включає: • правила, організаційно-правові нормативи і стандарти, що визначають та регулюють структуру управління, обов'язки, права та відповідальність органів управління і управлінських працівників, організацію процесу їхньої діяльності;

• розподіл робіт між різними виконавцями;

• оснащення управлінської праці засобами оргтехніки, чисельність працівників в управлінні, матеріальне і моральне стимулювання їхньої праці. Отже, організаційний механізм охоплює організацію структури управляючої системи (статики) і організацію процесу функціонування системи, якою управ¬ляють (динаміки).

В економічній літературі сформульовано емпіричні правила організації управління: єдність мети: розумна ієрархія; стійкість; безперервне удосконалення; пряме підпорядкування; обсяг контролю; порівнянність; відповідність даним повноваженням; виключення; пріоритет завдань; комбінування.

Ці правила мають неоднакову актуальність для різних трудових колективів, і їх слід застосувати в різному поєднанні.

Центральним елементом організаційного механізму є структура управління, за допомогою якої поєднуються різні боки діяльності підприємства (технічний, економічний, виробничий, соціальний), регламентуються внутрішні виробничі зв'язки і досягається стійка система службових взаємовідносин між структурними підприємствами і працівниками апарату управління. Отже, від структури управління значною мірою залежить дієвість усього господарського механізму.



Структура управління — це упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів системи, що визначає поділ праці та службових зв'язків між структурними підрозділами і працівниками апарату управління з підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень. Вона організаційно закріплює функції за структурними підрозділами й працівниками і регламентує потоки інформації у систему управлінської структури, виражається в схемі й параметрах структури управління, штатному розписі, певному співвідношенні структурних підрозділів і працівників апарату управління, положеннях про відділи та служби, у системі підпорядкування і функціональних зв'язків між персоналом управління.

Структуру управління по горизонталі поділяють на окремі ланки, а по вертикалі — на ступені управління.

Ланки управління становлять організаційно відособлені структурні підрозділи (відділи, служби, групи), кожен з яких виконує певну сукупність завдань згідно з вимогами функціонального поділу праці і її кооперації при опрацюванні, прийнятті та реалізації рішень. Ланки управління взаємозв'язані прямими і зворотними зв'язками по горизонталі і вертикалі.

Ступінь (рівень) управління — це сукупність управлінських ланок, які перебувають на відповідному ієрархічному рівні управління і відображають послідовність їх підрозділів знизу догори. Сукупність ланок управління (структурних підрозділів), об'єднаних за ознакою подібності виконуваних функцій, утворює службу управління (економічну, комерційну, інженерну тощо).

Для виконання функції управління виробництвом створюється апарат управління.

Структура апарату управління виробництвом — це кількість і склад ланок та ступенів управління, їх підлеглість і взаємозв'язок. Вона активно впливає на процес функціонування системи управління розвитком виробництва.

На структуру апарату управління впливають такі фактори:

— характер виробництва та його галузеві особливості: склад продукції, яка виробляється, технологія виготовлення, тип виробництва та рівень його технічної оснащеності;

— форми організації управління виробництвом (лінійна, лінійно-функціональна, матрична);

— ступінь відповідальності структури апарату управління ієрархічній структурі виробництва;

— співвідношення між централізованою і децентралізованою формами управління;

— співвідношення між галузевою і територіальною формами управління (по продукту, по регіону);

— рівень механізації та автоматизації управлінських робіт, кваліфікація працівників, ефективність їхньої праці. [24-26]

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка