Зміс т атаманчук Ніна, Пасічніченко Анжела



Сторінка4/19
Дата конвертації26.04.2016
Розмір3.32 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

ПРОСТРАНСТВЕННО-ВРЕМЕННАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ СКАЗКИ В.Ф. ОДОЕВСКОГО «ИГОША»
Целью данной статьи является выявление средств пространственно-временного континуума в сказке В.Ф. Одоевского «Игоша». Автор считает исследование пространственно-временной организации текста важнейшим этапом его литературоведческого анализа.

Ключевые слова: жанр, время, образ художественный, пространство, сказка.
В анализе литературного произведения как художественного целого важнейшую роль играет выявление его отношения к реальности, которое, будучи реализовано в разных формах и на разных уровнях, предполагает, соответственно, и различные аспекты исследования. К наиболее фундаментальным характеристикам реальности, которые, в силу своей универсальности, воспроизводятся в художественном тексте любого жанра, направления и стиля, относятся пространство и время. При этом воспроизведение времени и пространства в художественном тексте не является зеркальным отражением реального времени и реального пространства, их простыми аналогами. В современном литературоведении они трактуются как принципиально значимые характеристики художественного образа, организующие композицию и всю структуру произведения и необходимые для рецепции художественного мира.

Для поэтики сказки В.Ф. Одоевского «Игоша» характерно параллельное существование фантастических элементов, берущих начало в русском фольклоре, и деталей вполне реальной жизни. Особенностью таланта В.Ф. Одоевского является, по мнению исследователей, «склонность к “соединению несоединимого”: фантастических ситуаций с точным ироническим воссозданием деталей современного быта и нравов, скептицизма с глубоким сочувствием человеческим страданиям, философского дидактизма и интереса к иррациональному с злыми насмешками над пустотой и пошлостью современного общества” [7, с.97].

Уже в самом начале сказки формируется семантическая оппозиция: фантастическое – реальное. Пространство сказки представляет детская комната, в которой всё – игрушки, ковёр, нянюшка – это особого рода номинации, локальные указатели [8, с. 42]. Они не имеют пространственного значения, но относят изображаемое к определённому пространству, в частности к детской: «Я сидел с нянюшкой в детской; на полу разостлан был ковёр, на ковре игрушки». Лексема игрушки – центральная в соответствующей тематической группе. Она объединяет слова со значением локальности, такие, как моська, барабан, барабанщик, колясочка. Реалии действительной жизни заполняют пространство мифического существа: «маленький человек прямо к столу, где у меня стояли рядком игрушки, вцепился зубами в салфетку и потянул её, как собачонка; посыпались мои игрушки: и фарфоровая моська вдребезги, барабан у барабанщика выскочил, у колясочки слетели колёса...» [3, с.189].

Мифопоэтическое пространство, столь существенное для В.Ф. Одоевского, воплотилось в таких значимых пространственных объектах, как дверь, окно (рама). К примеру, «вдруг дверь отворилась...»; «и я, бывало, как дверь, окно ли отворится – тотчас забегу посмотреть»; «рама выскочила, и Игоша с ботинкой на голове запрыгал у меня по комнате» [3, с.190]. Известно, что образ двери в древности интерпретировался как тот «горизонт», та «межа», которые смотрели в противоположные стороны света и мрака и образно выражали точку «предела» [6, с. 263]. Окно как взгляд на мир также устойчивый образ, используемый в литературе.

Исследовательница М.А. Турьян подчеркивает: «Сосуществование параллельных планов – фантастического и реального – воспроизведено здесь как неуловимое, легко переливающееся одно в другое чередование детской грёзы и действительной жизни, как состояние полусна-полуяви, когда факты сиюминутного бытия продолжают свою жизнь, своё развитие в иной, «ирреальной» ипостаси – и вновь возвращаются в действительность» [5, с. 23]. Три основные пространственные точки зрения (повествователя, мифического существа Игоши, точка зрения взрослых персонажей – батюшки и няни), которые выделяются в структуре повествования, соответствуют разным ракурсам в описании и изображении событий.

Пространство сказки одновременно является и открытым, и замкнутым. В сказке, с одной стороны, упоминаются город, дорога, изба, конюшня, церковь. С другой – пространство ограничено детской комнатой с няней и игрушками. Это пространство постепенно сужается для повествователя, меняется окружение ребёнка. Он оказывается в пустой комнате: «батюшка ...посадил меня в пустую комнату, такую пустую, что в ней не было ни стола, ни стула, ни даже скамейки». И далее пространство сужается ещё больше: «В слезах я побрёл к углу»; «батюшка увидит, я опять в угол» [3, с. 196].

При помощи повторяющихся лексических средств подчёркивается сосуществование параллельных планов повествования: «игрушки, а между игрушками я»; «..и я очутюсь на ковре с игрушками посредине комнаты»; «и я снова очутился на ковре между игрушек»; «Смотрю, маленький человечек прямо к столу, где у меня стояли рядком игрушки... посыпались мои игрушки»; «зачем ты сронил мои игрушки, едакой злыдень!».

Герой-повествователь живёт одновременно в реальном и фантастическом пространстве. Мальчику близок любой мир. Его окружают предметы реального пространства, они же существуют с ним и в мире грёз. Повтор слов с конкретно-предметным значением придаёт достоверность повествованию: «и Игоша стал повёртываться со стороны в сторону и опять к столу, на котором нянюшка поставила свой заветный чайник, очки, чашку без ручки, и два кусочка сахару...», «Игоша потянул за салфетку и полетели на пол и заветный нянюшкин чайник, и очки выскочили из очешника, и чашка без ручки расшиблась, и кусочек сахарца укатился...» [3]. Как видим, реально видимое пространство дополняется воображаемым.

Степень заполненности пространства важна для образной системы произведения. Как уже было сказано, пространство повествователя характеризуется заполненностью предметами его, детского, мира. Взрослым этот мир чужд. Там, где появляется Игоша, взрослых нет. Это подчёркивается специальными лексическими средствами: «Едва я остался один, как Игоша явился ко мне» [3]. Для взрослых закрыт доступ к пространству мифического существа. Глагольная приставка от (отвернётся, отворотится) означает удаление, движение в сторону. «Игоша для батюшки был невидим» – нейтральная глагольная форма «невидим» приобретает контекстуальную оценочность.

Глагольные лексемы являются единицами различных семантических полей, которые входят в категорию пространства. Они составляют, к примеру, такие группировки, как «нахождение в пространстве» – сидеть, остановиться, остаться, стоять; «изменение положения» – вертеться, прыгать, повёртываться; «направление» – посмотреть, прибежать, отъехать, пойти, являться, полететь, побрести, укатиться, оттолкнуть.

Итак, категории пространства и времени – важнейшие составляющие логической организации текста, его структуры. Мы обращались в основном к анализу таких фрагментов текста, в которых изображение пространства не совмещено с изображением времени. Отмеченная исследователями двуплановость сказки В.Ф. Одоевского «Игоша» представлена в структуре произведения двумя типами пространства – реального и фантастического. Реалии объективно существующего мира (их воплощением выступает конкретно-предметная лексика) накладываются на фабулу фольклорной былички. Средствами выражения пространственного континуума в сказке В.Ф. Одоевского «Игоша» являются разные части речи с локальной семантикой, предлоги пространственного значения, слова с периферийными семами локальности.
ЛИТЕРАТУРА


  1. Бегак Б.А. Чудесный дедушка // Классики в стране детства. – М. : Детская литература, 1983. – С. 35–47.

  2. Белинский В.Г. Сочинения князя В.Ф. Одоевского // Белинский В.Г. Собр. соч. : В 9 т. – М. : Художественная литература, 1981. – Т.7. – С. 102–126.

  3. Одоевский В.Ф. Игоша // Сказки русских писателей. – М. : Правда, 1985. – С. 188–196.

  4. Пропп В.Я. Морфология сказки. Исторические корни волшебной сказки. – М. : Лабиринт, 1998. – 512 с.

  5. Турьян М.А. Сказки Иринея Модестовича Гомозейки. Приложение к факсимильному изданию. – М. : Книга, 1991.

  6. Фрейденберг О.М. Поэтика сюжета и жанра. – М.: Лабиринт, 1997. – 447 с.

  7. Фризман Л.Г. Одоевский В.Ф. // Русские писатели. Биобиблиографический словарь: В 2-х т.– М. : Просвещение, 1990. – Т.2. – С. 96–99.

  8. Чернухина И.Я. Элементы организации художественного прозаического текста. – Воронеж : Издательство Воронежского университета, 1984. – 139с.


SUMMARY

The purpose of this articie is to describe the features of the spase-time continuum in the fairytale “Iqosha” of V.F.Odoevskiy. The authov supposes the research of the space time text orqanisation to be the important staqe of the literary analyses.

Key words: janre, time, artvision, fairy-tale.
Алла Каліман

(Полтава)



УРОКИ – ТРЕНІНГИ З ВИКОРИСТАННЯМ ІКТ ЯК ОДНА

ІЗ СКЛАДОВИХ ІННОВАЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
У статті висвітлено етапи розвитку мовленнєвої діяльності учнів, формування елементарних аналітико – синтетичних умінь в роботі над текстом, реченням, словом, звуком. Автор пропонує проведення нестандартних уроків у форматі урок – тренінг з використанням вправ «Кольоровий світ», «Веселка», «Настрій», «Сходинки самооцінки», «Чарівне дерево», що дозволяють сформувати в учнів готовність діяти ініціативно, творчо за будь – яких обставин, а головне – розвивати в школярів уміння вільно, грамотно висловлювати свої думки.

Ключові слова: нестандартний урок, педагогіка співробітництва, урок – тренінг, формування мислення, емоційне налаштування, суттєві відмінності.
Час навчання у школі співпадає з найбільш інтенсивним ростом та розвитком дитини, формуванням здоров`я на все життя. Але стан здоров`я сучасних українських школярів останнім часом швидко погіршується, що викликає серйозну тривогу спеціалістів усіх галузей, зокрема освіти.

Постійні стресові перевантаження ведуть до порушення механізмів саморегуляції фізіологічних функцій та сприяють розвитку хронічних хвороб, негативно впливають на якість навчання. Ці проблеми виникають часто через високу щільність уроку, перенасиченість різними видами діяльності або їхню одноманітність, емоційну напруженість, психологічну та м`язову втомлюваність учнів. Тому, крім традиційних методів навчання, у практиці педагогіки початкової школи набули великого розповсюдження й нетрадиційні методи навчання. Серед них певної уваги заслуговують так звані «активні» методи навчання.

Інноваційні методи активного навчання використовуються для тренування та розвитку мислення учнів, формування в них відповідних практичних умінь і навичок. Вони стимулюють та загострюють сприймання навчального матеріалу.

Нестандартний урок – це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі та завдання , методику проведення таких занять. Найпоширенішими типами нетрадиційних уроків є уроки – ділові ігри, уроки - змагання,театралізовані уроки, уроки з груповими формами роботи, уроки - тренінги, тощо.

Урок – тренінг – це одночасно цікавий процес пізнання себе та інших, спілкування, ефективна форма опанування знаннями, інструмент для формування умінь і навичок, форма розширення певного досвіду.

Урок – тренінг і традиційні форми навчання мають суттєві відмінності у методиці проведення. Традиційне навчання більш орієнтоване на правильну відповідь і, за своєю суттю, є формою передачі інформації та засвоєння знань. Натомість тренінг, перш за все, орієнтований на запитання та пошук. На відміну від традиційних, тренінгові форми навчання повністю охоплюють весь потенціал учня: рівень та обсяг його компетентності, самостійність у виборі, здатність до прийняття рішень, уміння робити висновки та здійснювати вибір, тощо.

Звичайно, традиційна форма передачі знань не є сама по собі чимось негативним, проте у світі швидких змін і безперервного руху вперед традиційна форма має звужені рамки застосування.

Так само, як і будь – яке навчальне заняття, урок – тренінг має певну мету: інформування та набуття учасниками тренінгу нових навичок та умінь, вироблення власної думки на задану проблему, свободу в спілкуванні, перегляд своєї реакції на певну життєву ситуацію, зміну погляду на процес навчання аби зрозуміти, що він може бути цікавим та непередбачуваним, приносити задоволення та наснагу, пошук ефективних шляхів розв’язання поставлених задач.

Отже, інноваційне навчання у вигляді уроку – тренінгу має чітко структуровану основу. А інноваційні методи , що застосовують під час проведення тренінгу, передбачають використання системи прийомів, спрямованої, головним чином, не на повідомлення готових знань, а на організацію умов для самостійного одержання знань у навчальному закладі.

Що ж таке тренінг? Тренінг – це форма групової роботи, яка забезпечує активну і творчу взаємодію учасників між собою та з учителем.

Тренінг є ретельно спланованим процесом надання чи поповнення знань, відпрацюванням умінь і навичок, зміни чи оновлення певних ставлень, поглядів і переконань. Отже, у педагогіці співробітництва і розвивального навчання тренінг – це:


  • нові підходи до проведення уроків( співпраця, відкритість, активність, відповідальність);

  • нові знання(інтенсивне засвоєння, уточнення);

  • нові цінності( ідеали, ставлення, позитивні емоції);

  • нові уміння та навички(ефективна комунікація, самоконтроль, лідерство, робота в команді, уміння надавати і отримувати допомогу, уміння аналізувати і приймати рішення).

Тренінг є формою організації навчального процесу з певними правилами, але він не схожий на класичний урок, бо на ньому втрачають силу багато правил, яких учні звикли дотримуватися у школі (вставати, коли відповідаєш, сидіти за партами, не ходити по класу, не пересідати, не говорити). Однак ця форма роботи має свої чіткі правила, які учні повинні дотримуватися: не запізнюватися, не перебивати, бути доброзичливими, толерантними, активними, уважними, працьовитими, ввічливими. Вони можуть постійно не сидіти за партами, тобто навчатися в русі. Педагог не домінує, а лише спрямовує діяльність класу.

Тренінг, як форма педагогічного впливу, передусім передбачає використання активних методів групової роботи: рольові та ділові ігри,конференції,театралізовані дійства, диспути, дискусії. Саме тому тренінги дуже подобаються дітям і створюють у них відчуття свята, хоча під час їх проведення можна навчитися і дізнатися набагато більше, ніж під час звичайного уроку.

Тренінг, як форма організації навчального процесу, має свою структуру.

Вступна частина уроку - тренінгу передбачає вирішення таких завдань:



  • оцінка рівня засвоєння матеріалу попереднього уроку (отримання зворотнього зв’язку);

  • актуалізація теми поточного уроку і виявлення очікувань;

  • створення доброзичливої та продуктивної атмосфери (налаштування на роботу);

  • підтримування демократичної дисципліни на уроці у формі прийняття, уточнення або повторення правил поведінки на тренінгу.

Основна частина тренінгу – кілька тематичних завдань у поєднанні з вправами на зняття м’язового та психологічного напруження.

В основній частині тренінгу іноді виділяють теоретичний та практичний блоки. Проте цей поділ є досить умовним, бо знання, уміння та навички тренінгу здобувають у процесі виконання практичних завдань (міні – лекції у формі бесіди, презентації, взаємонавчання, робота в групах).

Заключна частина охоплює:


  • підведення підсумків;

  • отримання зворотнього зв’язку за тематикою поточного уроку – тренінгу;

  • релаксацію та процедури завершення тренінгу.

  • Форма проведення уроку - тренінгу має суттєве значення, однак головним є його зміст. Щоб реально вплинути на свідомість і поведінку учнів, зміст тренінгу повинен бути:

  • ретельно спланованим;

  • максимально наближеним до потреб і проблем учасників;

  • враховуючим рівень їхнього розвитку;

  • орієнтованим на формування цінностей, знань, умінь і навичок, які є основою позитивної поведінки;

  • спрямованим на обговорення делікатних тем не ізольовано, а в контексті інших важливих проблем.

Кожна частина уроку – тренінгу повинна бути різноманітною та цікавою, тому слід використовувати різні тренінгові вправи. У вступній частині тренінгу доцільним буде виконання таких вправ, як "Незакінчене речення", "Чарівна подушка", "Чотири сфери", мета яких - дати можливість учням вільно висловити свої бажання та очікування щодо уроку. Ці вправи дуже важливі, бо вони допомагають вчителю визначити, на чому робити наголос, що більш детально необхідно пояснити чи розказати, на чому акцентувати увагу.

Для з`ясування настрою учнів цікавими будуть вправи "Кольоровий світ", "Веселка", "Настрій", які дають можливість самим дітям з`ясувати, чи налаштовані вони на плідну працю. Також допоможуть вчителю розпізнати настрій дітей і, можливо, скорегувати чи замінити певні завдання, задля кращого і змістовнішого їх виконання.

Основна частина уроку – тренінгу сама насичена, тому не зайвим буде і відпочинок у формі вправ – тренінгів таких, як "Компліменти", "П`ять добрих слів", "На якого казкового героя я схожий?". Мета цих вправ – надати можливість усім учням висловитися на адресу своїх однокласників, пам’ятаючи при цьому про правила уроку - тренінгу щодо висловлювань. А саме, говорити спокійно,обдумано, ввічливо, виражаючи позитивне ставлення до своїх однокласників. Такі висловлювання повинні бути описовими, а не оцінювальними. Вони повинні мати тільки позитивну спрямованість і не містити негативних вказівок на зовнішність чи характер дитини.

Невід`ємною складовою відпочинку на уроці – тренінгу є вправи – рухавки. Особливо доречними вони є на уроках з формування здорового способу життя. Адже крім того, що вони активізують психофізіологічні процеси організму, підвищують увагу дітей, сприяють створенню невимушеної довірливої атмосфери на уроці, певні рухавки демонструють учням форми й методи фізичної активності, які варто застосовувати в житті постійно. Рухавки допомагають тоді, коли учні на уроці стомлені або неактивні. І дуже корисно, щоб рухові вправи виконували всі учні і, щоб ніхто з них не виступав пасивним спостерігачем. Цікавими в цьому плані є рухавки "Загальний ритм", "Порадуй мене", "Тиснемо – виснемо" та інші. Мета усіх цих рухавок одна – дати можливість учням розім`яти м`язи та відпочити.

Важливим моментом на уроці – тренінгу є заключна частина, бо в ній підводяться підсумки самого уроку, в ній учні висловлюють свої думки щодо уроку, щодо способів вирішення поставлених задач, ефективних шляхів їх вирішення, власної навчальної діяльності на уроці. Такі висловлювання дають можливість учням виробити в собі критерії самооцінки, самокритики, самоконтролю. Дивлячись на успіхи інших дітей, підвищити пізнавальну активність, зацікавленість щодо покращення особистих знань, умінь та навичок. І тут в нагоді можуть стати такі тренінгові вправи, як "Сходинки самооцінки" та "Чарівне дерево". Завдяки використанню цих вправ, діти обдумано будуть висловлювати свої думки щодо особистої роботи на уроці та зможуть вцілому оцінити роботу всього дитячого колективу.

Таким чином, різноманітні тренінгові технології дозволяють сформувати в учнів готовність діяти ініціативно, творчо за будь – яких обставин, а головне – розвивати в школярів уміння вільно,грамотно висловлювати свої думки. Впевнені у своїх мовленнєвих здібностях, учні будуть виявляти більшу активність на уроках та позакласних заходах, у творчих конкурсах та олімпіадах.

Пропонуємо урок – тренінг з української мови "Складання опису лисички" з використанням ІКТ.

ХІД УРОКУ – ТРЕНІНГУ
І. Вступна частина.

1. Організаційний момент.
Учитель: Сьогодні у нас незвичайний урок,

Бо разом ми зробимо ще один крок

В країну прекрасну, в країну чудову,

Що всіх нас навчає й збагачує мову.


Вправа "Настрій"

  • Діти, давайте налаштуємось на гарний настрій. У кожної групи на парті лежать квіточки різного кольору. Нехай кожен вибере для себе квіточку певного кольору і, таким чином, обере для себе настрій, а який - саме зараз дізнаєтеся.




Червоний колір – працьовитий настрій. Жовтий колір – веселий настрій. Голубий колір - гарний настрій. Зелений колір – серйозний настрій. Синій колір – цілеспрямований настрій. Фіолетовий колір - відповідальний настрій.


2. Мотивація навчальної діяльності.

Вправа "Незакінчене речення"

  • Діти, а чого ви очікуєте від сьогоднішнього уроку? Закінчіть, будь ласка, речення "Від сьогоднішнього уроку я очікую…".

3. Емоційне налаштування класу.

  • Діти, а яка зараз пора року?

  • Так, прийшла весна. Зараз у весняному лісі тихо, спокійно. Величні дерева простягають свої крони вгору, до неба, з насолодою купаючись в перших сонячних промінчиках. Крізь сухе торішнє листя пробивається перша зелененька травичка, де – не – де видніються перші вісники весни – проліски. Радісно співають пташки, радіючи приходу весни.

А в природі вже пахне весною, На лісовій галявині,

Аромат той приємний для всіх. Там, де розтанув сніг,

Білий сніг не лежить вже горою, Мала тендітна квіточка

А джерельцем співочим побіг. Всміхається до всіх!

Щоб очистити землю й омити, Ввібравши ласку сонечка,

Та прокласти шляхи до весни. Здолавши холоди,

Хоч зима й завертає сердито, З весняним першим подихом

Та весна вже приходить у сни. Прийшла вона сюди.

І співає на всі голоси, Тендітна і тонка –

Та заквітчує землю прогріту, Життєву силу Всесвіту

Творить дивну картину краси. Таїть в собі вона!

  • Хоч би як тихо і спокійно не було в весняному лісі, та він ніколи не буває порожнім. Я вам пропоную гру "Додай словечко", за ознаками необхідно знайти у весняному лісі його мешканців.

  1. 1.Маленький, сіренький, полохливий, куцохвостий…

  2. 2.Швидка, руденька, стрибуча, пухнаста…

  3. 3.Сіренький, колючий, допитливий…

  4. 4.Великий, вайлуватий, страшний, клишоногий…

  5. 5.Сірий, зубастий, хижий, злий…

ІІ. Основна частина.

1. Оголошення теми уроку.

  • Отже, ліс навесні живий,метушливий, цікавий. І сьогодні ми з вами будемо спостерігати за однією його мешканкою . Поділимося своїми знаннями про неї. І потім напишемо твір – опис. Але спочатку відгадайте загадку - добавлянку:

    У темнім лісі проживає,

    Довгий хвіст пухнастий має,

    Їй на місці не сидиться,

    А зовуть її …(лисиця).



  • Правильно, діти. А які слова допомогли вам впізнати цю тваринку?

  • Щоб описати цю хижачку, потрібні необхідні знання про неї. Дізнавалися про неї групи "природознавців", "мовознавців", "українознавців" та "літературознавців".

2. Актуалізація опорних знань.

- Виступ "природознавців". Енциклопедична довідка.

В Україні практично в усіх природних зонах водиться лисиця звичайна або руда. Її тіло вкрите густою шерстю яскраво – рудого забарвлення. Завдяки довгому пухнастому хвосту створюється враження, що тваринка ця більша, ніж насправді. Але лисиця невелика. Довжина її тіла 50 – 90 см, хвоста – 40 – 60 см. А важить вона усього 6 – 11 кг.

Лисиця має добрий слух і нюх, гарну пам'ять - найменші зміни в звичайній обстановці помічає одразу і виявляє необхідну обережність. Добре плаває, стрибає.

Основна їжа лисиці – мишовидні гризуни(полівки, миші). За рік вона знищує їх декілька тисяч. Не відмовляється і від зайців, ящірок, жуків, птахів, зокрема свійських. А ще дбає про вітаміни: їсть суниці, чорниці, яблука, виноград.

Хитрує лисиця не лише в казках, а й повсякденному житті. Не раз, наприклад, спостерігали, як лисиця обдурює птахів: перекинеться набік, відкине лапи – лежить ,не ворухнеться, ніби мертва. Підлетить поцікавитись сорока чи ворона – дивись і попаде хитрунці в лапи.

Лапи в лисиці на зиму обростають густою пухнастою шерстю. З неї видно лише кінчики пазурів. Лисиця взимку, ніби у валянках, і лапки її не мерзнуть навіть у сильні морози.



Лисиця дуже любить поласувати мишами. А щоб спіймати мишку,їй часто доводиться пострибати – здалеку її рухи нагадують елегантний танок. Чи ви чули коли – небудь про танок фокстрот? Його назва так і перекладається – лисячий танець.

  • Виступ "мовознавців".

Звідки взялося в українській мові слово "лисиця" можна дізнатися з етимологічного словника. ЛИС – старо – слов`янське слово, яке означає колір – жовтуватий, рудий. Відповідно, за кольором шерсті цю тварину і назвали – ЛИСИЦЯ.

  • Виступ "українознавців".

Народ склав багато приказок і прислів`їв про лисицю. Дивиться лисичкою, а бачить вовком.

Лисиця спить, а курей бачить.

І на хитру лисицю капкан знайдеться.

Кожний лис свою нору хвалить.

Старого лиса впіймати важко.

  • Виступ "літературознавців".

Український народ за всю свою історію склав безліч казок про лисицю. "Лисиця і журавель", "Лисиця і виноград", "Лисичка – суддя", "Лисичка – сестричка і вовк – панібрат", "Лисиччин обід", "Як лисиця Івана баштанника зробила царевичем", "Як лисиця з вовком їла м'ясо", "Лисиця і глечик" та інші. Крім цих казок є безліч казок, у яких лисичка є дійовою особою.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка