Зміс т атаманчук Ніна, Пасічніченко Анжела



Сторінка14/19
Дата конвертації26.04.2016
Розмір3.32 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

КОМПОЗИЦІЙНА РОЛЬ БЕЗЕКВІВАЛЕНТНОЇ ЛЕКСИКИ В ПОЕТИЧНОМУ ТЕКСТІ: ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ
Автор статьи рассматривает проблему определения понятия безэквивалентной лексики современного украинского языка. В статье описывается безэквивалентная лексика в композиции поэтического текста как один из видов сильных позиций, которые выдвигаются в иерархии смыслов всего произведения, раскрыты причины выдвижения национально маркированной лексики в сильные позиции. Исследуются функциональные особенности безэквивалентной лексики как языкового знака.

Ключові слова: етнокультурне поняття, поетичний текст, композиція, безеквівалентна лексика, сильна позиція.
Культура і мова перебувають у єдності як два феномени. Цю думку обстоювали ще В. фон Гумбольдт, І.О. Бодуен де Куртене, Фердінанд де Соссюр, О.О. Потебня, І.І. Срезнєвський та інші вчені. Дослідники вважають, що національно-мовний образ світу певним чином виявляється на різних мовних рівнях: в особливостях фонетичної організації та евфонічних засобах, доборі морфолого-словотвірних одиниць тощо. Однак найповніше він виражається в лексико-семантичній та синтаксичній системах мови. Особливою одиницею, що відображає національно-культурну своєрідність мови на лексичному рівні, виступає безеквівалентна лексика (далі БЛ).

Дослідження композиційної ролі БЛ сприяє поглибленню уявлень про національно забарвлену лексику взагалі та функціональний статус таких лексичних одиниць у тексті, що дозволяє визначати можливі шляхи інтерпритації та перекладу.

Семантична структура кожної лексичної одиниці може утворюватися кількома компонентами, тобто семами. Семантика БЛ багато в чому зумовлена історією, культурою країни і т.д. У БЛ проявляється одна з найважливіших функцій мови – кумулятивна, коли мовна одиниця включається в культуру, а культура в мову. Категорія безеквівалентності визначається лише стосовно певної мови, вона являє собою здатність мовного колективу своєрідно осмислювати та фіксувати прояви реальності та свідомості.

БЛ — особлива одиниця, що відображає національно-культурну своєрідність мови на лексичному рівні, номінує такі явища у сфері певної культури, які не властиві іншим, а також мовні одиниці, що означають ці явища. БЛ – це складова образності поетичного тексту, яка несе емоційно-експресивний підтекст, що пов’язаний з ідеоетнічним компонентом значення; вона виступає своєрідною функціонально-смисловою домінантою тексту.

Мовні одиниці в складі тексту цікавлять нас як носії інформації про об’єктивну дійсність та як носії художнього задуму автора. Але, крім того, мовні одиниці мають ще одну загальну особливість – вони посідають певне місце в композиції, мають також ряд внутрішньомовних ознак, що роблять їх нерівноцінними для того, хто читає (сприймає) художній текст. У композиції художнього тексту наявні сильні позиції (далі СП).

Ми поставили за мету дослідити роль БЛ у композиції поетичних творів, визначити БЛ як специфічну СП поетичного тексту, розглянути своєрідність її контекстуальних семантичних відношень із іншими номінативними одиницями. Такий підхід сприяє виявленню специфіки семантичної та смислової структури БЛ, включеної в контекст. Актуальність поставленої проблеми обумовлена важливим завданням сучасної науки про мову – вивчення функціонально-семантичних якостей БЛ у композиції поетичного тексту. Інтерес викликає ієрархія елементів смислу, що виникає безпосередньо в структурі поетичних творів. У лінгвістичній літературі неодноразово підкреслювалось, що в композиції поетичних текстів наявні СП, але значення БЛ також як СП поетичного тексту в монографічному вигляді не досліджувались.

Дослідники давно звернули увагу на те, що змісто-смислова структура поезії будується за ієрархічним принципом, і чим вище місце певного мовного елемента в цій ієрархії, тим вище відповідно його текстова значимість [8, с.120]. Поезія – складний за будовою смисл. Більше того: семантичне навантаження здобувають елементи, які не мають його у звичній мовній структурі [7, с.38]. Мовні одиниці поетичного тексту потрапляють у “нерівнозначні позиції”. Такі особливості поетичного тексту були помічені й психологами. Л.С. Виготський зауважує, що суть вірша не може полягати лише у процесах пізнання, роботи думки, оскільки у поезії велике значення для розкриття змісту має композиція (форма, структура, ритм та ін.) як емоційний компонент. Різні елементи композиції можуть мати “різну емоційну силу” для виникнення певних емоцій у того, хто сприймає даний твір. Слово може виступати “подразником різної сили”. “У кожному слові, як показала психологічна система мовознавства, - писав Л.С. Виготський, - ми розрізняємо три основних елементи: по-перше, зовнішню звукову форму, по-друге, образ чи внутрішню форму й, по-третє, значення…” [3, с.28]. Різниця між словами також може бути й психологічною, оскільки кожне слово в тексті несе свою естетичну силу (реакцію), яка можлива в межах цієї системи.

У залежності від того, які завдання виконують мовні одиниці для розкриття змісту в цілому, говорять про наявність СП у композиції поетичного твору. “Теорія сильних позицій” базується на даних стилістики декодування, яка розглядає текст не тільки як об`єкт, що передає задум письменника, а перш за все як джерело нової інформації для читача, що примушує його думати, переживати, отримувати естетичну насолоду і т.п. Стилістика декодування вчить перевіряти кожну гіпотезу про можливе значення (смисл) мовної одиниці в контексті. Але для цього необхідно знати принципи організації поетичного тексту. Специфіка організації тексту поезії, що забезпечує вихід на перший план найважливіших смислів тексту як складної єдності суджень та емоцій, як складної конкретно-образної сутності, називається висуванням (рос. выдвижение). Висування – це спосіб організації тексту, що фокусує увагу читача на певних елементах повідомлення та встановлює семантично релевантні відношення між елементами одного чи частіше різних рівнів [1, с.61]. Функції висування – встановлення ієрархії символів, фокусування уваги на головному, забезпечення єдності тексту й у той же час сегментування його, що робить його більш зручним для сприйняття; встановлення зв`язків між елементами тексту (між смисловими частинами); полегшення декодування, шляхом упорядкування інформації; утворення естетичного контексту; виконання цілого ряду смислових функцій.



Отже, СП – це специфічна організація тексту, що забезпечує висунення на перший план найважливіших смислів, встановлення ієрархії символів, зосередження уваги на головному, посилення емоційного та естетичного ефекту, утворення значущих зв`язків між елементами суміжними та дистантними, які належать одному чи різним рівням, забезпечення єдності тексту та його відтворення (І.В. Арнольд, Л.Л. Безобразова, Т.Ю. Дроздова, Н. Кожина, Е.Г. Паповянц, І.Ф. Протченко, Н.В. Черемісіна та ін.). СП визначається перш за все об`єктивними факторами: місцем у тексті, особливостями вираження лексичного значення, наявністю повторів, опозицій, римуванням і т.п., але може також залежати від факторів суб`єктивних: індивідуального сприйняття, естетичного впливу та ін. Пропонуємо простий дослід – спробуємо висловити прозою, змінивши тільки порядок слів, зміст відомого вірша: Реве та стогне широкий Дніпр, завива сердитий вітер, гне високі верби додолу, хвилю підійма горами. Слова ті ж, що й у Шевченка, але зміст їх дуже збіднілий. Зник поділ на віршовані рядки, ритмічний рух фрази, рима – зникли яскравий опис природи, динаміка, напруженість; замість вираження переживань залишився сухий їх перелік. Навіть для запам’ятовування цього тексту реципієнту потрібно більше часу. Причина тут у тому, що зникла “гострота” багатьох слів (хоча реальний зміст, здається, повинен бути однаковим), які організовували форму й зміст. Можна помітити, яку велику роль відіграють СП для організації змісту поетичного тексту; саме тому намагання зберегти СП при перекладі стає необхідною умовою відтворення, у першу чергу, змісту поетичного твору. Саме цей факт можна вважати підтвердженням своєрідності значення СП для смислової організації поетичного тексту. Der Dnepr stoent und bruellt, der breite… (A. Kurella.) – у цьому випадку важлива постпозиція прикметника – Реве та стогне Дніпр широкий.

СП поетичного твору – це окремий смисл, який виникає у свідомості того, хто сприймає текст; у своїй сукупності СП формують ієрархічну будову (смисл-зміст) усього поетичного твору. Але не кожне слово у вірші має окремий смисл (смисл – це внутрішній зміст, значення, що осягається розумом). Слово, виконуючи номінативну функцію, виступає денотатом різних явищ і речей дійсності та є носієм смислу. Назвемо його первинним, або номінативним (тобто значення і смисл тотожні). Але оскільки слово не може існувати ізольовано від інших слів, воно вступає в зв’язки з іншими референтами й набуває додаткових значень. Утворюється ціла конотативна площина з різними смисловими відтінками. Спостерігається також явище асиметричного дуалізму мовного знаку. Тому зрозуміло, чому значення слова часто не дорівнює смислу, а значення тексту не дорівнює “сумі смислів”, хоча весь текст (смисл-зміст) складається із певних образів-смислів, підпорядковується їм. Під образом-смислом ми розуміємо мінімальний відрізок тексту, який містить таку структуру, що створює у свідомості людини відображення позамовної діяльності й тому є смисловою одиницею тексту. Такими мінімальними текстовими відрізками можуть бути окремі слова. Л. Краснова назвала їх “образами-домінантами” [6, с.2]. Вона стверджує, що “кожний художник у процесі творчості накопичує певний “банк образів”, або домінантних образів. Домінантні образи – це свого роду символи, архетипи, які мають свою історію, походження, генезу, що сягає в сиву давнину” [6, с.2]. Навколо домінанти утворюється смислове поле, у межах якого виникають різні поетичні образи й ситуації, тому що ця категорія амбівалентна. Усі домінуючі образи поетичного тексту поліфункціональні й полісемантичні. Їх можна розглядати на різних рівнях: лексичному, синтаксичному, ритмомелодійному, зображально-виражальному, в системі тропів, як елемент композиції, як художню деталь. Отже, окремі образи-смисли (поетичні домінанти) беруть участь у формуванні сюжету, стають наскрізними образами для окремих творів, оточують себе іншими образами-смислами, формуючи тим самим смисл-зміст усього твору; Л. Краснова зазначає також, що “домінантні образи сприяють композиційній завершеності творів, беруть участь в обрамленні строф і тексту в цілому, в анафоричних зачинах строф, рядків, надають чіткості й завершеності розвиткові сюжету, в деяких випадках вказують на кульмінацію; домінантні образи беруть участь у створенні широкої системи антитез, протиставлень, контрастів, зіткнень різного характеру (наприклад, батьківщина – чужина), а також контрастуючі пари світоглядного характеру: день і ніч, грім і тиша, любов і ненависть, сон і пробудження і т. ін. Виникає складна система протиріч, антиномій лексичного, синтаксичного, композиційного, змістового та духовного характеру” [6, с.3]. Можна сказати, що немає жодного твору, де б художні образи не створювали амбівалентну ситуацію; домінанти використовуються для створення пейзажних картин, деякі з них формують сюжет і композицію, сприяють утворенню психологічних характеристик, портретів, соціальних і світоглядних оцінок. Усі ці грані художніх функцій ключових образів переплітаються, доповнюючи один одного, прояснюють сенс і ставлення автора до об’єктів зображення, сприяють розумінню підтексту, створюють неподільну єдність і гармонію; усі поетичні домінанти беруть участь у створенні різного роду метафор і метафоричних висловів; майже в усіх своїх функціях поетичні домінанти є й художніми деталями – зображальними, характерологічними, метафоричними або символічними, портретними деталями; відчутною є роль образів-домінант у загальній ритмомелодиці віршів. Такими домінантами поетичного тексту є СП, які утворюють своєрідну ієрархію, вершину якої посідає окрема СП (смисл-зміст усього тексту).

Так, БЛ у межах поетичного тексту демонструє прояви асиметричного дуалізму, оскільки її емоційно-образна “перевантаженість” значення розширюється на інші образи твору, які “взаємодіють” з БЛ, унаслідок композиційно-структурних особливостей поетичного тексту, наприклад: Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги. У хмільні смеркання мавки чорноброві Ждатимуть твоєї ніжності й любові (В. Симоненко “Лебеді материнства”). Спостерігаємо асиметризм: мавка – дівчина (міфічна істота, лісова німфа, прекрасна й недоторкана — перше кохання). Горить суницями поляна, Як запаска. Гуде бджола І так літає, наче п’яна... (Д. Павличко “Горить суницями поляна”). Образ поляни виникає внаслідок порівняння та асоціацій за кольором, розміром тощо з БЛ “запаска”. Безеквівалентна одиниця переймає на себе великі експресивно-образні можливості, розширюючи значення інших образів тексту. Причина такого експресивно-образного розширення пояснюється не лише будовою самого поетичного тексту, а й особливостями функціонування БЛ у межах тексту. Це сприяє тому, що БЛ у поетичній композиції посідає СП, хоча причини висунення національно маркованої лексики в композиції поетичного твору та смисловій ієрархії можуть бути й інші.

Висунення БЛ у СП в композиції поетичного твору зумовлюють також:

1) незвичність. Безеквівалентна лексема означає поняття, невідоме читачеві, тому він потребує певних зусиль для декодування значення слова. Це можуть бути історичні реалії, давні народні символи, обряди, застарілі назви та ін.: І часових переміняли, Синємундирих часових (Т.Г. Шевченко “Н. Костомарову”). Цимбали гули, як дзвіниця, дзвонили, як срібна осика. (Д. ПавличкоЦимбали”). Для таких БЛ часто використовується пояснення після тексту: синємундирні часові – тогочасні жандарми; цимбал(и) – старовинний музичний інструмент, що складається з дерев’яного корпусу трапецеїдальної форми і металевих струн, на яких грають, ударяючи молоточками або паличками.

2) зв’язок із національною культурою. Значення багатьох БЛ зрозуміле носіям мови, оскільки більшість із них є цілком традиційними, означають звичні поняття, які характеризують певний етнос. Такі безеквівалентні одиниці сприяють оформленню “національної ідентифікації” твору, тобто виступають тим чинником, який дає нам можливість віднести окремий текст до певної культури, створює коло своєрідних етно-культурних асоціацій тощо: І дні, мов глечики з Опішні, протяті шпагами вогнів (І. Драч “Перо”). Мелькають червоні жупани, Вирує, кипить Дніпро, І Байда стріляє в султана, Підвішений за ребро (В. Симоненко “З дитинства”).

Розглядаючи композиційну роль БЛ у поетичному тексті, ми виходимо з того, що БЛ – мовний знак, і їй, як і будь-якому мовному знаку, можна дати багатоаспектну характеристику:



  1. вона може вступати в зв’язок з іншими мовними знаками,

  2. вона визначає щось (es bezeichnet etwas),

  3. вона означає щось (es bedeutet etwas),

  4. вона здатна викликати в людини, яка її сприймає, певну реакцію [10, с.12].

БЛ вступає в зв’язок з іншими елементами тексту, що висуваються внаслідок свого смислового чи структурно-композиційного значення. БЛ як мовний знак утворює зв’язок з іншими знаками групи (тексту). Крім того, в поетичному тексті зв’язок елементів відбувається не лише за “лінійним принципом”, тобто БЛ взаємодіє не лише з елементами, що розташовуються перед нею чи після. Для поетичного тексту властивий також суперструктурний (“вертикальний”) зв’язок (Ю.М. Лотман, Н.А. Абієва, Л.Л. Безобразова). БЛ сугестує в свідомості читача відповідні емоції, оскільки означає назви чи реалії, характерні для певної етнокультури. Тим самим БЛ виступає безпосереднім чинником, що наштовхує на розуміння приналежності тексту, визначає його національно-культурну специфіку та ін. Мовний знак має не лише значеннєву функцію, але й відносну. Нарешті, мовні знаки використовуються людиною з певною метою, в першу чергу для того, щоб передати інформацію (свої думки, емоції, переживання та ін.) іншій людині. Тому будь-який мовний знак служить для певної цілі, він виступає засобом комунікації. Щоб досягти потрібної мети, людина мусить використовувати такі мовні знаки, які викликали б у того, хто сприймає даний знак, необхідний ряд асоціацій, емоцій, вражень та ін. БЛ у тексті сприймається носієм мови як національно-культурний компонент (за умови, що людина розуміє значення БЛ).

Схематично визначення БЛ як СП можна передати так:

“Проблема національно-культурної специфіки в значенні слова в сучасній лінгвістиці, - на думку Л.М. Дяченко, - висвітлюється у двох основних аспектах: лінгвокраїнознавчому та перекладознавчому. Лінгвокраїнознавство займається дослідженням мови з погляду її взаємозв’язку з культурою. Дослідження з лінгвокраїнознавства здійснюються у двох взаємопов’язаних напрямках: філологічному (лінгвістичному) та лінгводидактичному (методичному)” [4, c.7]. Саме лінгвістичний аспект можна покласти в основу відмежування безеквівалентних одиниць у лексичній системі мови, а перекладознавчий – для виявлення семантико-композиційних особливостей БЛ сучасної української літературної мови.

Взагалі поняття безеквівалентності лексичних одиниць досить відносне, у його відмежуванні можна виділити багато суперечливих моментів. Привертає увагу думка Л.М. Дяченко, що слова, “національно-культурний компонент яких знаходиться за межами лексичного поняття, але потенційно наявний у свідомості і пам’яті носія мови” – фонові [4, c.10], а БЛ – слова, що з одного боку “служать для позначення не наявних в інших національних культурах предметів чи понять, з ними пов’язаних, з іншого – називають денотати, які були або є типовими, характерними, такими, що становлять невід’ємний атрибут духовної або матеріальної культури того чи іншого народу” [4, c.9].

До складу БЛ сучасної української літературної мови в першу чергу, на нашу думку, належать власні назви, слова-символи та реалії.

Отже, до БЛ належать насамперед власні назви. Узагалі, на нашу думку, віднесення власних назв до БЛ означає, що оніми мусять мати свою семантику. “Деякі дослідники, - зазначає І.М.Желєзняк, - визнають наявність семантики й у власних назвах. Так, наприклад, А.П. Критенко, приймаючи за основу тезу англійського лінгвіста Алана Гардинера про семантичну наповненість онімів, поділяв власні назви на дві різко розмежовані групи: назви з багатою, або повною, семантикою і назви з бідною семантикою” [5, c.14]. Ідея існування семантики у власних назвах досить популярна також серед деяких учених, які займаються філософськими проблемами мови. Звичайно, говорити про “повноцінне лексичне значення” власних назв не можна, тобто про те, що зміст онімів відображає конкретний предмет, явище чи відношення у свідомості мовця, справедливо не завжди, але те, що власні назви національно зумовлені, забарвлені тощо, дає нам підстави визначати їх як особливу групу БЛ.

Отже, оніми можуть мати в тексті особливе смислове навантаження, оскільки їх можна розглядати також як носії етнокультурної інформації, наприклад: Не шукаю до тебе Ні стежки, ні броду – Ти у грудях моїх, У чолі і в руках. Упаду я зорею, Мій вічний народе, На трагічний і довгий Чумацький твій шлях (В.Симоненко “Стільки в тебе очей”). Не викликає сумніву той факт, що ці одиниці також є національно зумовленими. Російська назва сузір’я Млечний Путь має український відповідник – Чумацький Шлях. Це пов’язано з особливостями національного світосприйняття – чумаки орієнтувалися за цими зірками, що нагадують своєрідний шлях, який простягається через усе небо. Німецька назва цього сузір’я схожа з російською, оскільки також пов’язана з молоком – Milchstrasse – дослівно “молочна вулиця”. Назва, можливо, постала через велику кількість зірок цього сузір’я, що нагадує розлите на небі молоко. Існують також національні легенди стосовно виникнення назв. Навіть власні імена людей мають національно зумовлений характер, невипадково усіх росіян називають Іванами, а всіх німців – Гансами. У поетичному тексті оніми створюють особливі асоціації на основі алюзій та паралелей з іменами відомих історичних осіб, з назвами відомих місць, де відбувалися певні історичні події тощо: Встає в новій красі, забувши лихоліття, Твоя, Тарасе, звільнена земля (В. Симоненко “Крізь століття”). І війни йшли не тільки ради слави, Бо іншій все корилося меті – Меч Святослава прокладав путі Для мудрості ясної Ярослава (В. Симоненко “Русь”).

До складу БЛ сучасної української мови, на нашу думку, належать також слова-символи. Термін “символ” існує для позначення слова, яке набуває особливого “культурного змісту” в загальній системі мови. Символ постає насамперед як явище специфічно національне. Сформована на національному ґрунті система символів формує мовну картину світу, має тісний зв’язок із національним баченням світу, окремих явищ і виявляється в контексті відповідних культурних, ритуальних, акціональних, художньо-мовних систем. Об’єктом символізації стають важливі, ключові елементи культури, семантика яких з’ясовується лише в контексті традицій. Символ, таким чином, постає як явище, пов’язане з мисленням, свідомістю, культурою і мовою окремого народу, й тому виступає безеквівалентною одиницею порівняно з іншомовною системою. Декодування символу залежить від уміння носіїв національної культури тлумачити переносне значення слова, яке постає з культурно-історичного досвіду народу й не завжди фіксується у словниках. Носії іншої культури при тлумаченні символу можуть спиратися на загальномовні значення, переносні вживання слова, зафіксовані у тлумачних словниках, проте переважно не можуть відтворити “культурної” семантики, яка базується на чуттєвому досвіді. О.І. Сімович зазначає, що “одночасно слово-символ і в плані вираження і в плані змісту є своєрідним “текстом”, тобто має певне замкнене у собі значення. Воно характеризується здатністю зберігати у згорненому вигляді великі сюжети, які зафіксовані в пам’яті людей” [9, c.52]. Більшість слів-символів дослідники визначають як архетипи чи універсальні, оскільки вони існують у багатьох культурах і мають близьке значення, проте “активне функціонування таких слів у текстах конкретної національно-мовної системи сприяє появі власного національного “культурного” семантичного компоненту” [9, c.56]: Тоді неси мою душу Туди, де мій милий; Червоною калиною Постав на могилі (Т.Г. Шевченко “Думка”).

Особливої уваги варті слова-реалії. Вони виникають у мові кожного народу мимоволі і відображають національну специфіку. Сприйняття чужої культури – процес вибору. “Певні сторони об`єктів та концептів, - зазначає Л.Г. Вєдєніна, – відкриті однаковою мірою носіям різних культур, інші – менш доступні представникам іншої лінгвокультурної спільності, і як наслідок цього – наявність культурного компоненту в значенні слова являє собою змінну одиницю, яка може варіюватися від нуля до 100%” [2, c.76]. Якщо етнокультурний компонент представлений як увесь об`єм значення слова (100%), то говорять, що слово означає реалію, яка відсутня в іншій культурі. Якщо культурний компонент значення не представлений у слові (0%), це означає, що певна реалія має точний аналог (або є запозиченою) в іншій культурі: Не хотілось в снігу, в лісі, Козацьку громаду З булавами, з бунчугами Збирать на пораду (Т.Г.Шевченко). - Wollte nicht in Schnee und Wälder Die Kosakenscharen Um die Fahnen, um den Buntschuk Zur Versammlung laden (A.Kurella).

Підтвердженням того, що БЛ перебуває у композиції поетичного тексту в СП, може служити збереження їх при перекладі. Вирішальним фактором є також національне забарвлення (колорит), яке буває настільки очевидним, що ніяк не можна віднести його до особливостей іншої етнокультури. Національний колорит у семантичному складі БЛ сприяє експресії таких одиниць, розвитку їх контекстуальних зв’язків, широкому колу асоціацій та підтексту.

Поетичний текст як ієрархічна побудова смислу складається з багатьох компонентів. Організація смислу відбувається на основі ключових образів, які, перебуваючи в зв’язку зіставлень та протиставлень, формують зміст поетичного тексту як цілісної одиниці. Окремі слова, словосполучення та речення хоч і виражають певний зміст, у реальному мовленні є лише елементами для побудови більш складних мовних утворень, які ми визначаємо як одиниці тексту, цілий текст. Причому зміст поетичного тексту найчастіше утворюється не безпосередньо зі слів, словосполучень чи речень, а зі смислових одиниць, які становлять певну сукупність. Це пов’язано, наприклад, із тим, що в мовленні не лише повідомляється про щось, але й зміст цього повідомлення розгортається, усвідомлюється, тобто навколо одного змістового центру об’єднуються додаткові повідомлення. Цей центр, на нашу думку, є СП. Саме цим визначається той факт, що слово у поетичному тексті втрачає своє “первинне”, словникове лексичне значення, набуває додаткових, спостерігається явище асиметричного дуалізму. У цих зв’язках семантичне навантаження здобуває певний елемент, який не має його в звичайній мовній структурі.

СП визначається такими об’єктивними факторами: 1) місцем у композиції поетичного тексту; 2) значенням текстової одиниці. Таким чином, у СП перебувають основні структурні елементи композиції поетичного тексту, що висуваються внаслідок свого розташування, та смислові одиниці, що несуть емоційно-експресивне, образне навантаження, викликають асоціації, створюють підтекст. Обидва зазначених фактора (місце у композиції та значення) впливають на сприйняття певної текстової одиниці як ключової (СП).

БЛ формально належить до другої групи СП, тобто висувається в ієрархії змісту поетичного тексту як смислова одиниця, що здатна нести певне емоційно-образне навантаження, створювати етнокультурні асоціації тощо.

Отже, БЛ у композиції поетичного тексту висувається в СП. У змісті тексту з’являється сема “національне” – асоціативні зв’язки з певними історичними подіями, особами; неповторні символи, що характеризують особливості етнокультури; предметний світ невідомий носіям іншої мови тощо. Сема “національне” поширюється на весь текст, оскільки усі елементи поетичного твору, що перебувають у СП (у тому числі й БЛ), вступають у суперструктурні кореляції, у тому числі парадигматичні, вертикальні, звукові тощо. Це легко помітити на прикладах перекладів поетичних творів. Достатньо одній безеквівалентній одиниці з’явитися у композиції поетичного твору, як реципієнт здатен визначити етнокультурну приналежність тексту.

Коли семантика БЛ невідома, виникає порушення, яке вимагає зусиль реципієнта на його подолання, – це також зумовлює висунення БЛ у СП.

СП безеквівалентних одиниць може також значно “підсилюватися” внаслідок перебування у ключових позиціях структури — фактично смислова СП може посилюватися композиційними факторами: БЛ-назва твору, БЛ-на початку чи в кінці тексту, БЛ-лексичний повтор, БЛ-епіграф, БЛ-римується з іншими ключовими смислами тощо. Усі визначенні особливості впливають на реалізацію (відтворення) такої лексичної одиниці при перекладі.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка (стилистика декодирования). Учебное пособие для студентов пед. ин.-тов по специальности № 2103 «Иностранные языки» / И.В. Арнольд. – Л., 1981. – 295с.

  2. Веденина Л.Г. Теория межкультурной коммуникации и значение слова // Иностранные языки в школе / Л.Г. Веденина. - 2000. - №5. – С.72 – 76, 109.

  3. Выготский Л.С. Психология искусства /Л.С. Выготский. – Минск, 1998. – 480с.

  4. Дяченко Л.М. Функціонально-семантична характеристика безеквівалентної та фонової лексики сучасної української літературної мови: Дис… канд. філол. наук: 10.02.01. / Київський державний лінгвістичний ун.-т / Л.М. Дяченко. – К., 1997. – 175с.

  5. Желєзняк І.М. Про деякі лінгвістичні ознаки власних назв // Мовознавство / І.М. Желєзняк. – 2001. - №1. – С.13 – 18.

  6. Краснова Л. Характер і функції образів-домінант у Т. Шевченка // Дивослово. Українська мова й література в навчальних закладах України / Л. Краснова. – 1999. - №3. – С.2 – 3.

  7. Лотман Ю.М. Анализ поэтического текста. Структура стиха / Ю.М. Лотман. – Л., 1972. – 272с.

  8. Паповянц Э.Г. Коммуникативная обусловленность синтаксической организации текста в позиции зачина // Вісник Харківського державного університету № 384 (Том 2). Проблеми мови та мовленнєвої діяльності / Э.Г. Паповянц. – Харків, 1995. – С.120 – 123.

  9. Сімович О.І. Семантична характеристика традиційних слів-символів в українській мові. Дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Львів. нац. ун.-т ім. І. Франка / О.І. Сімович. – Львів, 1999. – 222с.

  10. Klaus Georg. Die Macht des Wortes: ein erkenntnistheoretisch-pragmatisches Traktat. 4.Überarb. und erweit. Auflage. – Berlin, 1968. – 199s.


SUMMARY

The author of this article reveals the problem of non-equivalent lexical definition in modern Ukrainian language. Article describes non-equivalent lexical in the composition of the poetical text as the type of strong positions, which has been given in the content hierarchy through the whole text. The reasons of putting out the nationally marked lexical stock in the strong positions have been proposed. The functional peculiarities of non-equivalent lexical stock as a language sing are being researched too.

Key words: ethic-cultural meaning, poetic text, composition, equivalentless lexic, strong position
Людмила Українець

(Полтава)


1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка