Зміс т атаманчук Ніна, Пасічніченко Анжела



Сторінка1/19
Дата конвертації26.04.2016
Розмір3.32 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19
З М І С Т



Атаманчук Ніна, Пасічніченко Анжела

ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРНОЇ

ОБДАРОВАНОСТІ ДІТЕЙ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ШКОЛИ…………………7
Браїлко Юлія

ОПІШНЕ В ЖИТТІ І ТВОРЧОСТІ ЯКОВА МАЙСТРЕНКА…………………...10


Валюх Зоя

РЕАЛІЗАЦІЯ МОДИФІКАЦІЙНОЇ СЛОВОТВІРНОЇ СЕМАНТИКИ

В УКРАЇНСЬКИХ ФЕМІНАТИВАХ……………………………………………..16
Волочай Марія, Зімакова Лілія

ФІЛОСОФСЬКО-ЕСТЕТИЧНІ ТА МОРАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

У ТВОРАХ ЗАРУБІЖНИХ ПИСЬМЕННИКІВ

(творчість Оскара Уайльда)……………………………………………...22
Гриб Юлія, Зімакова Лілія

ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ

У ЛОГОПЕДИЧНІЙ ГРУПІ ДНЗ………………………………………………….33
Григор’єва Ольга, Гриценко Лариса

ЗАПОЗИЧЕННІ ТЕРМІНИ–НАЗВИ ГРАФІЧНИХ ПОНЯТЬ…………………..36


Долуда Тетяна

ВАЖЛИВІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

У ДОШКІЛЬНОМУ ДИТИНСТВІ………………………………………………...39
Дмитренко Олена

ПРОСТРАНСТВЕННО-ВРЕМЕННАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ

СКАЗКИ В.Ф. ОДОЕВСКОГО «ИГОША»……………………………………….44
Каліман Алла

УРОКИ – ТРЕНІНГИ З ВИКОРИСТАННЯМ ІКТ ЯК ОДНА

ІЗ СКЛАДОВИХ ІННОВАЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ……………………………………………………….....47


Кальнік Олександр

ПРОЦЕСУАЛЬНА ГОТОВНІСТЬ ВИКЛАДАЧІВ ВНЗ

ДО ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ НАВЧАЛЬНИХ

ДОСЯГНЕНЬ СТУДЕНТІВ………………………………………………………..56


Капустян Інга

РОЗВИТОК ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОЇ

КОМПЕТЕНТНОСТІ ШВЕДСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ НА БАЗІ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ШВЕЦІЇ…………………60
Кисляк Лідія

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ІНТЕГРАЦІЇ ЗМІСТУ ОСВІТИ………………………66


Корогод Лілія, Зімакова Лілія

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОГО

ПІДХОДУ У ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ

ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ………………………..71


Котух Наталія

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО ЗУМОВЛЕНОГО МОВЛЕННЯ

СТУДЕНТІВ ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ ПЕДАГОГІЧНОГО ВИШУ………………………………………………………74
Кравченко Ніна

ПРОПЕДЕВТИЧНЕ ОЗНАЙОМЛЕННЯ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

З ПОНЯТТЯМ ОРФОГРАМИ……………………………………………………..78
Мартиросян Людмила

ПРИНЦИПЫ И КРИТЕРИИ ТИПОЛОГИЧЕСКОГО

ИССЛЕДОВАНИЯ МЕЖЪЯЗЫКОВОЙ ГЛАГОЛЬНОЙ ОМОНИМИИ

В РУССКОМ И УКРАИНСКОМ ЯЗЫКАХ……………………………………...84


Ніколашина Тетяна

СЕМАНТИКА І СТРУКТУРА ПРІЗВИЩ ПОЛТАВЦІВ

ЗА СПОРІДНЕНІСТЮ ТА СВОЯЦТВОМ………………………………………87
Олійник Світлана

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

ПРАВОПИСНИХ УМІНЬ У ПЕРШОКЛАСНИКІВ……………………………..91
Павлюченко Віта

Психолого - лінгвістичні основи формування

культури мовлення у молодших школярів……………………….94
Палеха Ольга

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ МАЙБУТНІМИ

УЧИТЕЛЯМИ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ДИДАКТИЧНИХ ЗАСОБІВ ПІД

ЧАС ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ ПОЗААУДИТОРНОЇ РОБОТИ

У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ………………99
Пасічніченко Анжела, Атаманчук Ніна

Комунікативна компетентність як фактор

формування міжособистісних взаємин

дошкільників…………………………………………………………………103


Рудич Оксана

БІБЛІОТЕРАПЕВТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДИТЯЧОЇ

СУЧАСНОЇ АНГЛОМОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………..105
Сергєєва Ірина

ЗАСТОСУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ РОЗВИТКУ КРИТИЧНОГО

МИСЛЕННЯ УЧНІВ ЯК ОДНІЄЇ ІЗ СКЛАДОВИХ ФОРМУВАННЯ

МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УЧНІВ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ………..108


Сологуб Любов

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ

КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ…………………………………………………...116
Степаненко Ніна

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ КОНСТРУКЦІЙ З ПРОСТОРОВИМ ЗНАЧЕННЯМ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НА РОСІЙСЬКУ

(НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОГО І РОСІЙСЬКОГО ТЕКСТІВ

РОМАНУ «ТАВРІЯ» О. ГОНЧАРА)…………………………………………….126


Стиркіна Юлія

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРОЗНАВЧОЇ ГРАМОТНОСТІ

ЗАСОБАМИ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ……………………………………………….130
Стороха Богдан

ІДЕОЛОГІЧНИЙ ВИМІР ФОРМУВАННЯ ОБРАЗУ КОЛОНІЙ

В НІМЕЦЬКОМУ ЛІТЕРАТУРНОМУ ДИСКУРСІ……………………………135
Стриж Антоніна

ЭТАПЫ РАЗВИТИЯ РУССКОЙ ЛИТЕРАТУРНОЙ

СКАЗКИ XX ВЕКА……………………………………………………………….140
Тупиця Олександр

КОМПОЗИЦІЙНА РОЛЬ БЕЗЕКВІВАЛЕНТНОЇ ЛЕКСИКИ

В ПОЕТИЧНОМУ ТЕКСТІ: ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ……………..149
Українець Людмила

КОНОТАЦІЯ ГОЛОСНОГО [І] В УКРАЇНСЬКОМУ

ПОЕТИЧНОМУ ДИСКУРСІ КІНЦЯ ХХ СТОЛІТТЯ………………………….159
Федоренко Юлія

ІННОВАЦІЇ ВАРІАТИВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМ

НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ………………..165
Федотова Cвітлана

ПСИХОЛОГІЗМ ОПОВІДАНЬ ДЖЕРОМА СЕЛІНДЖЕРА

(ЗБІРКА «ДЕВ’ЯТЬ ОПОВІДАНЬ)……………………………………………...167
Халчанська Олександра

ВИБІР СИНОНІМІЧНОГО ВАРІАНТА ПРИ ПЕРЕКЛАДІ

З БЛИЗЬКОСПОРІДНЕНИХ МОВ………………………………………………173
Чеботарьова Анастасія, Решта Валентина

ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ ФІЛОСОФСЬКО-ЕСТЕТИЧНОГО

ЗВУЧАННЯ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ПРОЗИ В ЛІТЕРАТУРІ XX СТ……...177
Чумак-Жунь Ирина, Гришко Ольга

СОПОСТАВИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ ПОЭТИЧЕСКИХ ТЕКСТОВ

КАК ПРИЕМ ОРГАНИЗАЦИИ ОБУЧЕНИЯ БУДУЩИХ

ПЕДАГОГОВ ПРИ ЗНАКОМСТВЕ С КУЛЬТУРОЙ

БЛИЗКОРОДСТВЕННОЙ СТРАНЫ…………………………………………….184
Ющенко Юлія

ДО ПИТАННЯ СЕМАНТИКИ ПОНЯТЬ БІОЕТИКИ………………………….188


Яновська Тамара

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МІЖОСОБИСТІСНИХ

СТОСУНКІВ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ………………………………………...193
Лазоренко Юлія

ЧУТІВСЬКА МУЗИЧНА ШКОЛА: ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ………………197


Ніна Атаманчук,

Анжела Пасічніченко

(Полтава)



ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРНОЇ ОБДАРОВАНОСТІ ДІТЕЙ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ШКОЛИ
У статті розглянуто деякі особливості навчально-виховного процесу літературно обдарованих дітей. Подано опис обдарованої дитини у літературній сфері.

Ключові слова: літературна обдарованість, розвиток особистості обдарованої дитини, виховання, навчання.
Постановка проблеми. Нові вимоги в системі освіти нашої держави потребують і нових підходів з точки зору розвитку, навчання та виховання обдарованих учнів. Незважаючи на програми підтримки обдарованих дітей та молоді, що існують у нашій державі, на практиці надзвичайно складно розвивати таланти і здібності саме обдарованих учнів, оскільки методики роботи з такими дітьми є недостатньо досконалими та дуже часто існують лише на папері.

Виховання і навчання обдарованих дітей – більш складніший процес у порівнянні з вихованням і навчанням дітей із звичайними розумовими здібностями.

Обдаровані діти – унікальні, їм нелегко в цьому неспокійному світі. Вони надзвичайно вразливі й тому потребують особливої уваги.

Обдаровані діти – це діти, які виділяються з-посеред своїх ровесників (однолітків) яскравими успіхами в досягненні результатів на якісно вищому рівні, що перевищує певний умовний „ середній” рівень. Відповідно, програми для них повинні бути індивідуалізованими. Бажання досконалості (перфекціонізм), схильність до самостійності, поглибленої роботи цих дітей визначає вимоги до психологічної атмосфери занять і до методів навчання.

У зв’язку з цим з’ясування особливостей навчально-виховного процесу обдарованих дітей становить важливий науковий інтерес.

Актуальність нашого дослідження обумовлено значущістю і недостатнім розробленням означеної проблеми.



Результати дослідження та їх обговорення. Обдаровані діти, які демонструють значні здібності у певній сфері, іноді нічим не відрізняються від своїх ровесників. Проте, як правило, обдарованість охоплює широкий спектр індивідуально-психологічних особливостей. Більшості обдарованих дітей притаманні особливі якості, що відрізняють їх від ровесників – наприклад, висока допитливість; наполегливість у досягненні результату в тій сфері, яка їм цікава; дослідницька активність [3].

Зупинимося на характеристиці особливостей навчально-виховного процесу літературно обдарованих дітей. На наш погляд ця проблема є мало дослідженою.

У спеціалізованому українському журналі "Обдарована дитина" (№ 8, 2010 р.) подано опис обдарованої дитини у літературній сфері, а саме: може легко "побудувати" розповідь, починаючи від зав'язки сюжету й закінчуючи розв'язанням якогось конфлікту; придумує щось нове і незвичайне, коли розповідає про щось вже знайоме і відоме всім; дотримується тільки необхідних деталей у розповіді про події, все несуттєве відкидає, залишає голо­вне, найбільш характерне; уміє добре дотримуватися обраного сюжету, не втрачає основної думки; уміє передати емоційний стан героїв, їхні переживання та почуття; уміє ввести в розповідь такі деталі, які важливі для розуміння події, про яку йдеться, і водночас не упускає основну сюжетну лінію; любить писати оповідання або статті; зображає у своїх розповідях героїв живими, передає їхні почуття та настрої.

Наші спостереження показують, що літературно обдаровані учні проявляють такі особистісні риси: незалежність – особистісні стандарти важливіші за стандарти групи, неконформність оцінок і суджень; відкритість розуму – готовність повірити своїм і чужим фантазіям, сприйняття нового і незвичного; висока толерантність до невизначених і нерозв’язних ситуацій, конструктивна активність в цих ситуаціях; розвинуте естетичне відчуття, прагнення до краси.

Ми вважаємо за необхідне в організації навчально-виховного процесу літературно обдарованих учнів враховувати їх індивідуальні особливості.

Педагог має бути не керівником, а порадником, намагатися викликати у дітей захоплення яскравою справою, надихнути їх на творчість, підтримувати інтерес до навчання, активність у пошуку істини [1].

У процесі роботи з обдарованими дітьми особливе місце посідають дії вчителя, спрямовані на організацію контролю, самоконтролю оцінки та самооцінки, які мають специфічні функції. Можливими є такі вимоги до контролю:


  • співпраця вчителя та учня, створення умов, у яких учень може обирати відповідний рівень складності контрольного завдання; можливість вибору учнем форми контрольної процедури; логічна обумовленість своєчасності контролю; гарантоване право учня на підвищення оцінки;

  • відповідність цілей контролю цілям навчально-виховного процесу; заохочення;

  • система виховного процесу закладу освіти дає можливість набути навички продуктивного спілкування та реалізації творчих здібностей обдарованих учнів у рамках широкої мережі гуртків, курсів за вибором, діяльності ради самоврядування;

  • учитель має розробити чітку систему цілей в роботі з обдарованими дітьми, системний і водночас творчий підхід до вирішення завдань, вироблення в учнів позитивної мотивації навчання. При складанні навчального індивідуального плану обдарованого учня з предметів треба враховувати: ступінь та міру саморозкриття, самовираження, самопрезентації у стосунках учитель – учень; задоволення потреб у новій інформації; комунікативну адаптованість; такі форми роботи, як гнучкий та мобільний навчальний план, незалежне просування учня при вивченні тем, конструювання навчального плану на базі інтересів учнів; можливість прискореного навчання обдарованих учнів;

  • послідовна методична робота з обдарованою дитиною може протікати в системі, основними складовими якої є: педагог, навчально-виховний процес, обдарована дитина. В цій системі обдарована дитини є основною. Навколо останньої повинно “обертатися” все інше. Таке “обертання” має проявлятися насамперед у наполегливому, але обережному, ненав’язливому виявленні особливостей обдарованої дитини: її здібностей, інтересів, схильностей, у практичному врахуванні цих виявлених психологічних особливостей даної конкретної, унікальної дитини; у своєрідному “уподібненні” педагога цим якостям і у певному підпорядкуванні навчально-виховного процесу відповідним властивостям даної обдарованої дитини [2].

Наведене вище дає підстави стверджувати, що одним із основних принципів роботи з літературно обдарованими дітьми має бути принцип індивідуального підходу. Тобто робота з дитиною має визначатися, насамперед її індивідуальними особливостями.

Ми вважаємо, що правильною, високоефективною роботою з літературно обдарованими дітьми є адекватність у підборі робочих навчально-виховних програм. Досвід роботи з обдарованими дітьми свідчить, що бажаною при такому відборі є опора на відповідну концептуальну модель організації розвиваючих занять.

Цілеспрямовані заняття, можливості пошуку індивідуального підходу до обдарованих дітей, ефективний відбір тематики занять – все це та багато іншого робить навчальний процес перспективним ресурсом для роботи з літературно обдарованими дітьми [1].

На наш погляд, робота з літературно обдарованими учнями, що забезпечує оптимальні результати, повинна мати такі характеристики: індивідуальний підхід до кожного учня; комунікативна спрямованість занять; інформативна насиченість; креативність у виборі методів роботи та під час виконання завдань.



Висновки. Суттєво підвищити ефективність розвитку літературної обдарованості можливо, якщо постійно використовувати в процесі навчально-виховної діяльності дітей творчі завдання. У процесі роботи над завданнями учні застосовують набуті знання, вміння та навички, здійснюють комбінування відомих способів діяльності.

Дитина, наділена розвинутими можливостями – інша і по характеру, і по сприйняттю навколишнього світу. Цілісний підхід до обдарованої дитини, як до особистості необхідний, щоб зуміти розвинути її можливості. Лише розуміння особистісної несхожості неординарної особистості дає реальну можливість зрозуміти і розвинути її потенціал. Розвиток позитивної Я-концепції є однією з важливих передумов реалізації потенційних можливостей літературної обдарованості учня.

Резюмуючи сказане у відповідності з тим, що вже вивчено на сьогоднішній день і тим, що очікує свого розкриття, ми вважаємо правомірним поставити питання про вплив батьків на розвиток літературної обдарованості дітей.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Босенко П.І. Психолого – педагогічні умови розвитку обдарованості / П. І. Босенко // Шкільний світ.– 2001.– №24.– С.11-19.

  2. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н. П. Волкова. – К.: Академія, 2001. – 576с.

  3. Комісарова С. Головні напрями роботи з обдарованими дітьми / С. Комісарова //Психолог. – №25-28. – 2006. – С. 64-67.


SUMMARY

The article examines some peculiarities of educational process of literary gifted children. The description of gifted children in the literary sphere is given.

Key words: Iiterary gift, the development of the gifted person, upbringing, education.
Юлія Браїлко

(Полтава)



ОПІШНЕ В ЖИТТІ І ТВОРЧОСТІ ЯКОВА МАЙСТРЕНКА
У статті досліджується значення с. Опішного в житті й творчості відомого українського драматурга і театрального діяча Якова Васильовича Майстренка. До аналізу залучені художні й публіцистичні твори письменника.

Ключові слова: Яків Майстренко, Опішне, театр, драматургія, спогади.
Родина Майстренків дала Україні талановитих дітей. Степан став відомим журналістом, працював в обласних і республіканських газетах, Іван – письменником, науковцем, одним з найвідоміших діаспорних публіцистів, Яків – помітним театральним діячем і драматургом.

Яків Майстренко народився 12 жовтня (29 вересня за старим стилем) 1903 року в Опішні у багатодітній родині. Його мати Уляна Луківна (у дівоцтві Кваша) походила із заможного роду с. Малі Будища, батько Василь Якович – з понад тисячолітнього с. Глинська. Прадід Сава був безземельним сільським ткачем, але його син Яків спромігся стати волосним писарем і передати цю вигідну посаду своєму синові Василю. Той же згодом обійняв посаду розпорядника державної горілчаної крамниці – «монопольки», що дало можливість його дітям, у тому числі й Якову, навчатися в гімназіях і семінаріях. Загалом дітей в Уляни та Василя Майстренків було дванадцять, але троє померли маленькими.

Яків – один з наймолодших дітей у родині – закінчив Опішненську 2-класну міністерську школу (1919), Опішненську вищу початкову школу, згодом (1921-1923 роки) навчався на педагогічних курсах імені Б. Грінченка у Біликах Кобеляцького повіту. «Це про наші педкурси Андрій Головко, який вчителював у Біликах, написав повість «Зелені серцем», – зауважить пізніше у своїх спогадах Я. Майстренко [3, с. 89]. Водночас із навчанням він брав активну участь у громадсько-політичній роботі, був секретарем сільського комсомольського осередку, райорганізатором комсомолу. У 1926 році завершив навчання на юридичному факультеті Харківського інституту народного господарства і протягом трьох наступних років працював народним слідчим окружної прокуратури в Харкові. У 1929 році вступив до ВКП(б), став інструктором Харківського окружкому партії.

Та його вабила літературна нива. Ще 1923 року Яків Майстренко почав друкувати літературно-критичні статті й рецензії, кілька років на запрошення Євгена Федоровича Гірчака працював відповідальним секретарем редакції республіканського журналу «Більшовик України», у 1930 році вступив до аспірантури Інституту літератури імені Т.Шевченка. Утім, перша його книжка «Національно-культурне будівництво і завдання комсомолу», що вийшла в 1931 році, мало стосувалася красного письменства.

По закінченню аспірантури займав різні посади в Горлівському і Харківському міськкомах партії, трудився на адміністративних посадах в Українській філармонії, Київській і Дніпропетровській операх, перед війною став директором Українського музично-драматичного театру ім. М.В. Гоголя в Полтаві.

Вирісши ентузіастом нового життя, він сповна зазнав його лих. 1935 року в стінах Київського академічного театру опери та балету набув широкого розголосу політичний процес: в антирадянській діяльності за наклепом колишнього колеги по аспірантурі звинувачувався заступник директора з творчої роботи Яків Васильович Майстренко. На цей раз він відбувся невеликою втратою – виключенням з партії – і до того ж невдовзі був поновлений парткомісією. «Повторне моє виключення з партії (з трактуванням «за націоналізм» – Ю.Б.) було пов’язане із братом – Майстренком Іваном Васильовичем, якого наприкінці 1935 року органи арештували й осудили за антирадянську діяльність», – скаже пізніше Я. Майстренко на одному з допитів (цит. за [2, с.311]).

З 1939 року Яків Васильович заявив про себе як драматург п’єсами «Вогонь Прометея», «Переможці степу» («Кар’єра П’ясецького»). Остання була відзначена заохочувальною премією на республіканському конкурсі. У роки окупації й потому Я. Майстренко продовжував працювати на театральній ниві, 1945 року переїхав до Львова для організації театру мініатюр. Але йому знову інкримінують політичні звинувачення і заарештовують 9 січня 1949 року. Старший уповноважений V-го управління МДБ УРСР майор Єгоров у постанові про арешт указував: «Майстренко в минулому був учасником антирадянської організації під назвою «Українська націоналістична юнацька спілка…». В період 1928-1933 рр., працюючи секретарем редакції журналу «Більшовик України», виявив себе українським націоналістом. У цей період він перебував у близьких зв’язках з ворогами народу Любченком та Хвилею і всіляко сприяв їх прагненню використовувати цей журнал для протаскування антирадянських націоналістичних установок…

Майстренко також був одним з наближених націоналіста Скрипника, якого інформував про становище в письменницьких колах. …У період німецької окупації України, будучи адміністратором театру, Майстренко проявив себе активним німецьким посібником і українським націоналістом… Упродовж багатьох років і до останнього часу систематично висловлював антирадянські погляди, зводив наклепи на вождя радянського народу, керівників партії та Радянського уряду…» (цит. за [2, с.311-312]).

Окремо була ухвалена постанова про вилучення в нього і знищення «шляхом спалення» 270 сторінок особистого листування, одного записника і шістьох світлин.

Яків Майстренко пережив 16 допитів, деякі з яких тривали всю ніч, дві очні ставки, але в жодному зі звинувачень не зізнався. Однак Особлива нарада при МДБ СРСР, розглянувши його справу, присудила ув’язнити письменника у виправно-трудовому таборі терміном «на 10 років без конфіскації майна через цілковиту відсутність такого». Яків Васильович потрапив в суворорежимний Озерний табір (Озерлаг) – найбільший у СРСР табірний комплекс, що являв собою розгалужену мережу табірних пунктів багатокілометровою протяжністю від Тайшета до Братська (Іркутська область). Ув’язнені були рабсилою, яка без механізмів і техніки, маючи лише тачки і лопати, побудувала дорогу, що «відкрила найкоротший шлях до багатств не лише північного Приангар’я, але й усього Східного Сибіру». Тож твердження, що БАМ побудована на кістках, є цілком справедливим. Щоб менше часу йшло на доставку ув’язнених під охороною солдатів і собак до місця роботи, табірні пункти будувались через кожні 6-8 км. Для забезпечення будівництва залізниці матеріалами в таборах були створені деревообробні комбінати. В одній із колоній Озерлагу в селищі Чуна, що мала номер 019 і спеціалізувалася на обробці деревини, і перебував Я.Майстренко. В ув’язненні він зблизився з іншими майстрами пера – письменниками Іваном Петровичем Гришиним-Грищуком і Михтодєм Івановичем Волинцем.

Невтомні скарги і заяви до генерального прокурора СРСР, Президії ЦК КПРС про безпідставне звинувачення, що надсилав Я. Майстренко, результатів не давали. Лише майже через 3 роки після смерті «великого вождя всіх націй і народів» Сталіна, 19 грудня 1955 року Центральна комісія в справі перегляду справ ухвалила: «На зміну постанови Особливої наради при МДБ СРСР від 6 серпня 1949 р. обвинувачення Майстренка Я.В. …через недостатність доказів… припинити… зменшити міру покарання до фактично відбутого строку і з-під варти звільнити…» (цит. за [2, с.312]).

Звільнений, але не реабілітований, Я. Майстренко не полишає турбувати генерального прокурора СРСР і парткомісію ЦК КПРС, його долею перейнявся відомий письменник Максим Тадейович Рильський. І врешті-решт 14 листопада 1956 року військова колегія при МДБ СРСР ухвалила: «Постанову Особливої наради… від 6 серпня 1949 р. щодо Майстренка Я.В. скасувати і справу припинити за відсутністю складу злочину» (цит. за [2, с.312-313]).

Відтоді Я. Майстренко цілком віддався художній творчості, передусім драматургії, адже під час тривалої адміністративної роботи в театрах України добре пізнав специфіку і привабливість сценічного мистецтва, збагатився знанням світової літературної класики. Тематика його повоєнних творів – життя інтелігенції («Поема про любов», 1958), сільські будні «Знай наших!» (1977), «У добру путь!» (1981), героїзм партизанів і підпільників у роки Другої світової війни («Дев’яте коло пекла», 1965) та ін. Вершиною його творчості стала історична драма-хроніка «Леся Українка» (1971), написана до 100-річчя від дня народження геніальної письменниці. У цій п’єсі широко змальовано життя Лесі Українки, її оточення, більшість епізодів ґрунтуються на документальних фактах.

Загалом письменник створив 25 одноактних і багатоактних п’єс для професіональної і самодіяльної сцени, дорослого і юного глядача. Цими різножанровими п’єсами активно цікавились різні театри, у тому числі й лялькові. Вони ввійшли у збірки «Веління серця» (1965), «В пошуках скарбу», «Відважна Маринка», «У добру путь» (усі – 1983).

Яків Васильович був і перекладачем з російської та білоруської мов, переклав п’єси «Не все коту масляна» О. Островського (1939), «Старик» М. Горького (1940), «Бронепоїзд 14-69» Вс. Іванова (1946), збірку повістей та оповідань «На Бистринці» Янки Бриля тощо.

Я. Майстренко пробував себе і в галузі прози, написав повісті «Земле моя!» (1967) та «Скарб старійшини Пермяти» (1972), кілька оповідань воєнної («Марійка» (1946), «Лист» (1960), «Несподіваний порятунок» (1968)) і сільської тематики («Легенда про Яцинову криницю» (1966), «Волошки в житі» (1975)) тощо. Повість «Земле моя!» присвячена сільським будням на рідній письменнику Полтавщині, місця дій героїв деяких його оповідань – села Яблунівка, Горішнє, Будища, Байрак, круча Шутина, Солоницівські ліси, Кардашевий ліс, Бородаєвий ліс, Сазонова сага тощо (твори «Волошки в житі», «Не кажіть мамі», «Несподіваний порятунок», «Легенда про Яцинову криницю») – теж знаходяться на полтавській землі. «…А навколо ж таке роздолля!.. А сиві ранкові тумани, і перепели в житі, і жайворонки в небі, і бусол на хаті!.. Все це надавало снаги, зараджувало розпач і тугу…», – захоплюється чарівною природою рідного краю письменник [3, с. 139]. А подекуди вдається і до документального опису: «Є в нашому колгоспі невелике село Яблунівка, розташоване біля самої Ворскли. В ньому з сотня дворів. Більша частина їх на лівому березі, а менша на правому. Тут контора бригади, тут і початкова школа» [3, с. 163-164].

Опішне письменник любив і цінував. І хоча б на кілька днів приїздив сюди відпочити щоліта до того часу (70-х років), поки живий був його брат Кость Васильович, який тут учителював. «Либонь, роки, що накопичуються так невблаганно, породжують оте трепетне бажання – відвідати рідні місця. А може, то моя прадавня любов до краю, який дарував дитинство і буремну юність…» – розмірковує Я. Майстренко у нарисі «Моя Опішня», де проникливо описав її пореволюційне минуле і сучасне йому життя.

Історичні факти автор уміло чергує з власними спогадами, доповнюючи їх майстерними описами природи і місцевих легенд: «Якось улітку я, пристрасний рибалка, домовився з Петром Оцейваненком (вже покійним), постійним моїм другом по рибній ловлі, піти на ніч ловити сомів, як кажуть у нас, «на сома». Мали ми отаборитись на глибокій ямі біля Бородаєвого млина. Яке це чарівне місце на тихій красуні Ворсклі! З одного боку до самого берега підступає густий вільховий гай, а з другого – буйні безкраї луки. Казковою таємничістю окутане воно… Існувала легенда, що ніби тут колись давним-давно кинулася в річку з високої вільхи молода дівчина, яку зганьбив якийсь негідник. І ніби щороку в день своєї загибелі виходить вона вночі на берег і співає пісень, проклинаючи свою долю…» [3, с. 81-82].

Опішне зразка 1968 року письменник описує в дусі того часу: «Коли постійно живеш на одному місці, не так впадають у вічі зміни, що відбуваються довкола, звикаєш до них. Мабуть, так звикли до великих змін у їхньому житті й мої земляки. А про молодь нема що й казати. Для неї звичайна річ і ота чудова триповерхова школа, що першого вересня гостинно розчинила свої двері, і нові корпуси лікарні на околиці Опішні, і хлібзавод, ресторан, кіоски, молокозавод, магазин…

Сорок років Опішня була районним центром. Приємно, що темп життя й після переведення райцентру у містечку не спав. Це характерна прикмета часу. Особливо помітне індивідуальне житлове будівництво. Будинки ростуть, як гриби» [3, с.85-86]. Тож жителі сьогоднішнього Опішного мають чудову нагоду порівняти його з тим – 40-річної давнини. Та чи буде це порівняння втішним для сучасності?

А ось наступна згадка, вочевидь, точно буде, адже неповторна природа опішненського краю радує нас і донині: «Піднімаємося на городище. Тут до війни велися розкопки, знайдено поховання древніх слов’ян… З височини відкриваються чарівні краєвиди: праворуч – як на долоні Опішня, а внизу ліворуч – блакитні неосяжні далі. Виблискує між зажуреними вербами тиха красуня Ворскла. За річкою – луки, переліски, ледь покроплені золотом ранньої осені.

Про неї, цю казкову красу, яка п’янить нас, Степан натхненно декламує оте незабутнє Тичинине:

Квітчастий луг і дощик золотий.

А вдалині – мов акварелі –

Примружились гаї, замислились оселі…» [3, с.87].

Я. Майстренко залишив по собі й спогади про видатних українських діячів мистецтва, з якими йому судилося працювати якось стикатися в житті: Максима Рильського, Оксану Петрусенко, Михайла Донця, Панаса Саксаганського, Остапа Вишню, Анатолія Петрицького, Олександру Ропську. В одному з цих спогадів теж постає Опішне: «Я спеціально передплачував газету «Вісті», аби читати фейлетони Остапа Вишні. Особливо було приємно, що такий письменник – мій земляк. Від моєї Опішні до містечка Грунь, з якого родом Павло Михайлович, тридцять п’ять кілометрів. Раніше Грунь, як і Опішня, була одного Зіньківського повіту Полтавської губернії, а потім Полтавської області. Тепер Грунь Сумської області. Але щоб проїхати з Полтави до Груні, ніяк не минеш Опішні й саме того шляху, що зветься Прогоня та веде на Грунь, – на Прогоні оселя моїх батьків, де я народився.

Познайомився з Павлом Михайловичем, а це було на початку тридцятих років, і сказав йому, що я з Опішні, та ще й з Прогоні.

– О, та ви справжній земляк! – з приємністю мовив Павло Михайлович. – Усе життя їздив повз вашу хату. Шкода, що лише зараз познайомились. А то, либонь, і переночувати б попросився. Бо ж вісімдесят верст від Полтави до рідної Груні однією конячкою за день не подолаєш. Отож і доводилося завжди ночувати на постоялому дворі у вашого Маслуватого» [3, с. 59].

У низці спогадів виділяється спогад про земляка Я. Майстренка Андрія Заливчого. Дослідники знайдуть у ньому не тільки цікаві біографічні подробиці про життя письменника-революціонера, ім’ям якого названа одна з центральних вулиць Опішного, але й згадки про його родину, місцевого журналіста Миколу Прокоповича, котрий невтомно збирав матеріали про А. Заливчого. І знову ж таки, перед читачем постає Опішне та його околиці в його минулому й сьогоденні. Ці ліричні замальовки пронизані палкою любов’ю до свого краю і засвідчують добре знання його давньої і новітньої історії, яскраве художнє мислення Я. Майстренка, котрий володіє словом, ніби пензлем: «Ідемо з Прокоповичем, оглядаємо навколишні краєвиди. Проминувши останні будинки Опішні, виходимо на широкий шлях, праворуч якого золотяться пшеничні лани, а ліворуч лисі пагорби, на яких де-не-де зеленіють покалічені дерева. До війни ці пагорби були вкриті могутніми дубами, кучерявими кленами, срібними осокорами. Якась особлива велична краса була на цих пагорбах. Опішнянці називали їх «Швейцарією». Тут щонеділі та в свята збиралася молодь, влаштовувались аматорські виступи співаків, танцюристів, відбувалися веселі гуляння. Війна зруйнувала цей чарівний куточок. Тут відбувались бої…

Наближаємось до Млинянської гори. Вона полога, довжелезна. Внизу, в густих садах, розкинулися Міські Млини, а далі розкішні луки і серед них чарівна Ворскла. Від Опішні до Міських млинів чотири кілометри» [3, с.75]; «Звідси (від околиці Міських Млинів – Ю.Б.) рукою подати до Ворскли. За нею – слобожанські краєвиди. Темно-сірою стрічкою в’юниться шосе. Воно простяглося від Полтави до Котельви, а далі – на Охтирку, Суми… В блакитному серпанку бовваніють соснові ліси, до них притулилось невелике село Лихачівка. Біля нього колись, під час війни зі шведами, російські війська з лівого берега Ворскли перейшли до Міських Млинів – на правий і через Опішню прямували до Полтави на знамениту битву…

Все бачене з трепетним щемом нагадує мені дитинство, юність, проведені в цих рідних, до скону незабутніх місцях…» [3, с. 76].

До кінця життя письменник не переставав бути суспільно активною людиною, не боявся відстоювати свою думку навіть перед високими партійними бонзами. Олесь Гончар згадував про події кінця 1986 року: «Розповідають, що на зборах комуністів-драматургів у Спілці дуже гостро виступив Яків Майстренко, ветеран партії. Серед письменників він користується повагою як людина мужнього й нелегкого життя. Не раз Майстренко й раніше виступав на зборах, критикуючи колишнього керівника СПУ за грубощі, а цього разу старий спрямував свій вогонь на секретаря ЦК по пропаганді, назвавши його „просто бандитом” за відступи від ленінської національної політики, за те, що доповідь до 69-ї річниці Жовтня була зроблена російською мовою (доповідачем якраз і виступав цей секретар ЦК). Дехто вже відхрещується від старого комуніста, а, певне, годилось би по суті вдуматись в причини цього обурення. Адже фактів грубої, тупої русифікації зараз хоч відбавляй... Забуто те, що для України російська мова – це не лише мова Пушкіна і Толстого, а й мова утисків, валуєвських указів, жорстоких вікових принижень. Хіба на це можна не зважати?» [1, с. 124].

Яків Майстренко помер на 84-му році життя, 4 квітня 1987 року, похований у Києві. «Прощай до наступної зустрічі, прекрасна моя Опішня!..» – так завжди прощався він зі своєю малою батьківщиною, усе життя залишаючись її вірним і вдячним сином.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Гончар О. Щоденники: у 3-х т. / Олесь Гончар; [упоряд., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу та передм. В.Д. Гончар]. – К. : Веселка, 2004. – Т. З (1984–1995). – 606 с.

  2. З порога смерті… Письменники України – жертви сталінських репресій / [авт. кол. : Л. С. Бойко та ін.]. – К. : Рад. письменник, 1991. – Вип. 1 / [упоряд. О. Г. Мусієнко]. – 494 с.

  3. Майстренко Я. В. На довгій ниві: Спогади, оповідання, п’єси / Я. В. Майстренко; [передм. Д. Шлапака; упоряд. Л. В. Кочкіної та Н. Я. Майстренко]. – К. : Рад. письменник, 1989. – 377 с.


SUMMARY

The importance of Opishne in the life and creativity of the known Ukrainian playwright and theatrical figure Jakiv Vasiljevich Majstrenko is observed in the article. The fiction and publicistic works of the writer are used for the analysis.

Key words: Jakiv Majstrenko, Opishne, theatre, dramatic art, memoirs.
Зоя Валюх

(Київ)

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка