Завдання №1 Психологія як наука: предмет, об’єкт, завдання. Принципи психології як науки. Походження музики як психологічна проблема. Завдання №2



Сторінка1/9
Дата конвертації10.09.2017
Розмір1.55 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9
Завдання №1

1. Психологія як наука: предмет, об’єкт, завдання. Принципи психології як науки.

2. Походження музики як психологічна проблема.

Завдання №2

1. Самосвідомість і «Я-концепція» особистості. Поняття та рівні розвитку ідентичності.

2. Психологічні особливості музичної діяльності.
Завдання №3

1. Мотиваційна сфера особистості. Характеристика направленості особистості.

2. Музична свідомість як внутрішній план музичної діяльності.
Завдання №4

1. Галузі психології та її структура. Міждисциплінарні зв’язки психології з іншими науками.

2. Етапи діяльності музиканта-виконавця.
Завдання №5

1. Структура і види діяльності.

2. Сприйняття музики як процес.
Завдання №6

1. Емоції та почуття.

3. Системний слухомоторний аналізатор (за Назайкінським).
Завдання №7

1. Спілкування як комунікація. Характеристика каналів невербальної комунікації.

2. Психомоторні професійно-важливі якості музиканта-виконавця.
Завдання №8

1. Види та функції спілкування.

2. Поняття надійності музиканта-виконавця.
Завдання №9

1. Спілкування як перцепція. Когнітивні спотворення в сфері міжособистісного сприйняття.

2. Види музичного слуху.
Завдання №10

1. Умови та етапи розвитку малої групи. Класифікація малих груп у психології.

2. Розвиток уваги музичного виконавця.
Завдання №11

1. Спілкування як взаємодія.

3. Знання та вміння, обов’язкові для музиканта-виконавця.

Завдання №12

1. Психологічна характеристика темпераменту і характеру.

2. Фактори адекватності сприйняття музики.
Завдання №13

1. Лідерство і конформізм як групові феномени.

2. Прийоми запам’ятовування музичного твору.
Завдання №14

1. Класифікація методів психології.

2. Розвиток музичної уяви.
Завдання №15

1. Диспозиційні теорії особистості.

2. Специфіка музичного мислення.
Завдання №16

1. Необіхевіористичні підходи до розуміння особистості.

2. Розвиток навичок музичного мислення.
Завдання №17

1. Гуманістичні теорії особистості.

2. Ядро музичності як комплекс спеціальних здібностей (за Тепловим).
Завдання №18

1. Когнітивний напрям у сучасній психології.

2. Оптимальний концертний стан музиканта-виконавця.
Завдання №19

1. Прикладні теорії особистості.

2. Вплив типу темпераменту і рис характеру на творчість на прикладі видатних композиторів.
Завдання №20

1. Розуміння особистості у трансперсональній психології.

2. Музичні здібності як функціональна система.

Завдання №21

1. Особливості групового мислення.

2. Поняття та сутність музичної психології.
Завдання №22

1. Тенденції розвитку сучасної психології.

2. Вплив фактора спілкування з публікою на музиканта-виконавця.
Завдання №23

1. Умови формування і види здібностей.

2. Етапи становлення музичної психології.

Завдання №24

1. Характеристика сприйняття.

2. Музично-психологічні воззріння в давні часи.
Завдання №25

1. Характеристика і види уваги.

2. Психофізіологічні відкриття другої половини ХІХ ст. як передумова появи музичної психології як науки.
Завдання №26

1. Види та механізми пам’яті.

2. Особливості переживання емоцій та почуттів у музиці.
Завдання №27

1. Характеристика і види відчуттів.

2. Тонпсихологія Е. Курта та гештальтпсихологія А. Веллека.
Завдання №28

1. Поняття та види уяви.

2. Галузі музичної психології.
Завдання №29

1. Психоаналітичний напрям у психології.

2. Дослідження вітчизняних психологів у музично-психологічному напрямі.
Завдання №30

1. Види й операції мислення.

2. Передача емоцій в музиці згідно теорії афектів.
ВІДПОВІДІ НА ЗАВДАННЯ
Завдання №1

1. Психологія як наука: предмет, об’єкт, завдання. Принципи психології як науки.

Центральним для психології постає питання функціонування психіки. Психіка - це відображення мозком як високоорганізованої матерії реальної дійсності. На основі цього відображення психіка регулює поведінку людини і забезпечує її існування. Психічна діяльність полягає у відображенні об'єктивних властивостей реальності, регулюванні поведінки і діяльності людини. Тобто у психіки можна виділити дві сторони – це внутрішня сторона (психологічні процеси, властивості, та стани) і зовнішня стороная (регуляція діяльності).

Виходжячи з цього, психологія розуміється як наука про відображувальну діяльність мозку, яка регулює поведінку і діяльність людини, тобто це наука про психіку.

Об'єктом психології є психічна реальність як така, або просто - психіка. Суб'єктом психології є людина.

Предметом вивчення психології являються закономірності виникнення, розвитку і прояву психіки.

Загалом, психологія є досить специфічною у визначенні об’єкту і предмету свого вивчення. Тому що це наука про найскладніше, що відомо людству. У ній як би зливаються суб'єкт і об'єкт пізнання.

Психологічна наука розв'язує три групи завдань: науково-дослідні, діагностичні, корекційні.

1. Науково-дослідні завдання передбачають вивчення об'єкта науки на різних рівнях. Наприклад, на рівні загальних закономірностей і чинників розвитку розв'язують такі завдання: а) дослідження вікової динаміки окремих психофізіологічних функцій, процесів, властивостей; 6) виявлення окремих взаємозв'язків психіки впродовж усього життєвого циклу людини з урахуванням її діяльності.

2. Діагностичні завдання мають на меті:

1) розпізнати й оцінити рівень психіки особистості, ступеня зрілості індивідуальних і соціальних характеристик людини на різних етапах;

2) оцінити відхилення у психічному розвитку порівняно з віком і досвідом;

3) визначити потенційні можливості психічного розвитку;

4) здобути наукові дані для вдосконалення та прогнозування розвитку окремого індивіда.

Для виконання діагностичних завдань психолог визначає конкретне завдання, підбирає відповідні методи збору даних, аналізує ці дані, інтерпретує, встановлює діагноз, здійснює психологічний прогноз.



3. Корекційні (психокорекційні) завдання спрямовані на виправлення дефектів у психічному розвитку; усунення причин, що призводять до таких дефектів; спеціальну організацію навчального експерименту та психологічного тренінгу; розроблення рекомендацій щодо способу життя з урахуванням віку та індивідуальності людини. Ці завдання виконують науковці-психологи, які працюють у спеціальних установах, та практичні психологи (які працюють у школі, промисловості, спорті тощо).

Головне завдання психології – це дослідження психічних явищ в їхньому розвитку.



Методологічними принципами психології є загально-філософські твердження, що, конкретизуючись, визначають предмет, стратегію і методи психологічних досліджень, а також вихідну позицію для інтерпретації одержаних результатів. Водночас свої методологічні засади має кожен напрям у психології. Від них залежать способи вирішення психологічних проблем.

Принцип детермінізму, будучи найважливішим у матеріалістичній психології, стверджує, що психіка залежить від способу життя. Він розкриває основні причини виникнення психіки у філогенезі (історичному розвитку всього органічного світу) і онтогенезі (індивідуальному розвитку організму від народження до смерті), закономірну зумовленість психічних явищ, психічної діяльності та психічних властивостей людини.

Принцип єдності психіки і діяльності дає змогу розкривати механізми появи і функціонування психіки. Виникнувши в діяльності, психіка утворює її внутрішній, ідеальний план. У свідомості формуються динамічні моделі дійсності, за допомогою яких людина орієнтується в навколишньому середовищі.

Принцип розвитку психіки в діяльності дає змогу розглядати психіку як динамічне утворення, що постійно змінюється на різних етапах становлення особистості. Відповідно до цього принципу психіку можна правильно зрозуміти і пояснити, якщо оцінювати її як продукт розвитку і результат діяльності.

Принцип відображення означає, що всі психічні функції генетично спрямовані на відображення дійсності. Випереджуючи фізичний контакт людини з об'єктом, психічне відображення сигналізує про значущі для неї об'єкти — воно має сигнальний характер. Образ світу, що є продуктомвідображення, орієнтує людину в середовищі, створює основу для її активності, виконуючи регулятивну функцію.

Принцип системності вимагає розглядати психіку як складну систему взаємопов'язаних психічних явищ. На цій підставі О. Ткаченко вважає його узагальнюючим. Згідно з принципом системності у процесі наукового пізнання всі принципи психології треба використовувати у взаємозв'язку.
2. Походження музики як психологічна проблема.

Походження музичних задатків, як провісників виникнення музики як такої, відноситься до періоду початку верхнього палеоліту (60-40 тис. до н. е.) і виражається наявністю факту в цей історичний період необхідноістю позначення різних емоційних станів: радості, захоплення, переляку, відчаю, горя, страждання у вигляді тихих протяжних, гучних вибухових та інших звуків.

З іншого боку, пси-феномен виникнення музики схильний пояснювати це питання з точки зору походження та розвитку мови (Г. Спенсер, Дарвін, К.Штумпф, К.Бюхер). Музика, на їхню думку, виникла зі збудженої мови - в афективному стані голос людини стає голосніше, виразніше, від низьких звуків він все частіше переходить до високих, а більш протяжна мова легко переходить у спів. Протилежної думки дотримувався видатний музикознавець Б.В.Асаф'єв. Він вважав, що музика не могла виникнути з емоційно збудженої мови людини, тому що і музика, і мова засновані на здатності осмислення і інтонування звуків. Осмислення і розрізнення інтервалів завжди було пронизане експресією, вираженням переживань і почуттів людини. І це не могло не чинити свого безпосереднього і стимулюючого впливу на вокальну музику.

Музикознавці пов'язують виникнення музики з досить розвиненим слуховим органом, без якого справді неможливо сприймати музичні звуки. Як доказ цієї гіпотези, зазвичай посилаються на маленьких дітей, які видають музичні звуки раніше, ніж мовні. Але цей доказ недостатньо обгрунтовано. Це інстинктивні, або рефлекторні, реакції, стверджує видатний радянський психолог С. Л. Рубінштейн. Вродженість їх підтверджує і той факт, що крики видають і глухі діти.

 Дарвін вважав, що природний відбір закріпив у людини здатність до використання музичних звуків як засобу статтєвого приваблення: предки людей ще до розвитку членороздільної мови намагалися полонити інших і музичними звуками, і ритмом. Однак в даному зауваженні ігнорується соціальний бік комунікативних потреб.

Ритм, як першоджерело виникнення музики, відстоював К.Бюхер. На його думку, необхідність організації одночасних зусиль багатьох людей зумовила подачу ритмічних команд, і тому колективна праця породила музику. З іншого боку, К.Штумпф, дорікаючи Бюхеру щодо однобічності, вважав висоту звуку не менш важливою стороною музичного мистецтва. Він вважав, що в процесі взаємодії людей майже постійно виникає необхідність у подачі сигналів. Одним з найбільш вірогідних джерел походження музики і є потреба в сигналізації на відстані.

Леонтьєв вважає, що фіксація тонів певної висоти сталася в процесі розвитку мови. Загальне та різне між промовою і музикою можна простежити за функціями, які вони виконують. З трьох функцій мови, виділених Леонтьєвим – функції позначення, комунікативної і експресивної, лише перша представлена ​​в музиці слабо, вона є похідною від виразності музичних образів і проявляється в лейтмотивах, лейттемах. Другу, комунікативну, функцію музика виконує не менш ефективно, ніж мова. Третю, експресивну, виразну функцію вона забезпечує набагато ефективніше, ніж прозаїчна мова.

Карлу Гроссу належить теорія походження мистецтва з гри. Він вважав, що ігри як прояв біологічних процесів дозрівання і навчання властиві і людині, і що вони і послужили джерелом виникнення музики та інших мистецтв. Ігри обумовлені не інстинктивними біологічними спонуканнями, а соціальною потребою в наслідуванні дорослим.

Таким чином, походження музики обумовлено історичними (звукова природа спілкування, зародження мовного слуху, на основі якого стимулюється музичний слух) і соціальними (потреба в змістотворній мові, що несе в собі інтонаційні відмінності) факторами.


Завдання №2

1. Самосвідомість і «Я-концепція» особистості.

Усвідомлене ставлення людини до своїх потреб і здібностей, потягів мотивів поведінки, переживань і думок називають самосвідомістю. В основі самосвідомості лежить здатність відокремлювати себе від своєї життєдіяльності. Ця здатність виникає в процесі спілкування, вона опосередкована спільною діяльністю. Тобто, сукупність психічних принципів, за допомогою яких індивід усвідомлює в якості суб'єкта діяльності, називається самосвідомістю, а уявлення індивіда про самого себе складається в уявний «Образ Я». Самосвідомість є продуктом розвитку. Цей процес переосмислення, що відбувається все життя, утворює основний зміст внутрішнього світу людини, що визначають мотиви і сенс її діяльності.

Структура самосвідомості включає у себе:


  • Усвідомлення близьких і віддалених цілей, мотивів і результатів дій

  • Усвідомлення своїх реальних і бажаних якостей

  • Емоційне ставлення до себе

Уявлення про себе (суб'єктивний Образ Я) виникає під впливом оцінного ставлення інших людей при співвідношенні мотивів, цілі і результатів своїх вчинків і дій з соціальними нормами поведінки, прийнятими в конкретному суспільстві.

Результатом процесів самосвідомості є «Я-концепція» особистості. Це динамічна система уявлень людини про себе, яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших особливостей; самооцінку і суб'єктивне сприйняття зовнішніх факторів, що впливають на особистість.

«Я-концепція» - це система установок, яка включає 3 структурні елементи:

1) Когнітивний - образ Я, який характеризує зміст уявлень про себе;

2) Емоційно-оцінний, або афективний - ставлення до себе в цілому або до окремих сторін особистості, діяльності, яке проявляється в в системі самооцінок;

3) Поведінковий - характеризує прояви двох перших елементів у поведінці.

Важливою функцією Я-концепції є забезпечення внутрішньої узгодженості особистості, стійкості її поведінки.

Я-концепція формується під впливом життєвого досвіду людини, але досить рано вона сама стає активною і починає впливати на інтерпретацію цього досвіду, на мету особистості, систему її очікувань і прогнозів про своє майбутнє, на оцінку своїх досягнень і тим самим на її ставлення до себе .

Результатом самосвідомості можна вважати відчуття ідентичності. Відчуття ідентичності визначається як усвідомлення власної стійкості і цілісності в часі, переконання у незмінності в постійно мінливому світі. Ідентичність – це те, що зберігається в часі, а не змінюється. За Еріксоном, відчуття ідентичності досягає особистість, яка долає кризи розвитку.

Центральної стороною «Я-концепції» є самооцінка - це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, місця серед інших людей. Самооцінка - це та цінність, значущість, яку надає собі індивід в цілому і окремих сторін своєї особистості, діяльності, поведінки. Вона породжує самоствердження і регулює діяльність і поведінку. Рівень самооцінки пов'язаний з задоволеністю або незадоволеністю людини собою, своєю діяльністю.

Важливим компонентом «Я-концепції» є самовідношення, яке визначає співвідношення реальних досягнень особистості і того, на що людина претендує. Близьким до нього є також поняття самоприйняття як згоди з самим собою, задоволення від себе самого, симпатії і поваги власного Я. Самоприйняття не залежить від віку, а скоріше від реальних успіхів і невдач, індивідуальності, соціальних умов, ставленням оточуючих тощо.
2. Психологічні особливості музичної діяльності.

Художня діяльність – це різновид духовної діяльності, в якій соціально-опосередковане суб'єктно-об'єктне відношення перетворюється в особистісно-індивідуальні настанови творця, стаючи його внутрішнім надбанням. Музична діяльність, у свою чергу, є різновидом духовно-практичної діяльності, в ході якої відбувається активна взаємодія людини і музичного мистецтва.

Л.Бочкарьов визначає основними видами музичної діяльності наступні: музично-слухова діяльність, композиторська творчість, виконавська діяльність. Кожен з цих видів музичної діяльності має свої специфічні ознаки.

Музично-слухова діяльність - складна система сприйняття музичного полотна, складовими елементами якої є загальні компоненти сенсорно-перцептивного сприйняття, а також спеціальні компоненти відчуття музичної мови.

Бочкарьов виділяє три основні рівні здійснення музично-слухової діяльності:

1 рівень - участь функціональних механізмів переживання, які базуються на роботі слухового аналізатора.

2 рівень - пов'язаний зі сприйняттям музичних речень, періодів, фраз, він вимагає участі мотиваційних і операційних механізмів, що спираються на мовний та руховий досвід людини, музично-слухові уявлення і більш складні форми аналітико-синтетичної діяльності.

3 рівень - передбачає сприйняття твору в цілому, вимагає гармонійної участі всіх виділених механізмів музичного переживання: мотиваційних, функціональних, операційних. Основою музично-слухової діяльності на цьому рівні є асоціативно-емоційний досвід людини, пам'ять, емоційне сприйняття, образне і логічне мислення.

Композиторська діяльність - високотворчий процес створення нового музичного полотна на основі функціонування основних музично-пізнавальних процесів на чолі з процесами музичної та немузичної уяви і фантазії. У композиторській творчості музичний твір виступає як система цілей - образно-інтонаційних, конструктивних, комунікаційних, спрямованих на слухацьке сприйняття.

Стадії творчого процесу композиторів:



  1. виникнення задуму (формується загальна програма діяльності, її зміст, цілі, плани);

  2. переклад немузичної ідеї в інтонаційно-образну сферу музики;

  3. формування цілісного образу твору;

  4. розвиток основних ідей, художнього і технічного втілення (домінують операційні механізми діяльності: композитор виступає як суб'єкт високотворчої праці з властивою йому системою музичного мислення, що спирається на художньо-нормативні рівні жанру, композиції, мови, взаємодіючи зі знаряддями праці - знаковими системами в поєднанні з певними видами техніки);

  5. доопрацювання, шліфування (завершення створення результату художнього продукту).

Діяльність музиканта-виконавця має багатокомпонентний склад. Виділяють наступні компоненти виконавчої діяльності:

  • перцептивний, пов'язаний з відчуттями і сприйняттям музичного твору;

  • мнемічний, пов'язаний із запам'ятовуванням і уявним відтворенням музики, а також виконавських рухів;

  • розумовий, пов'язаний зі створенням ідеального (уявного) музичного образу, осмислюванням форми музичного твору;

  • імажинітивний, пов'язаний з уявою, з твором нового музичного твору або нового способу в новій інтерпретації;

  • руховий, пов'язаний з грою на музичному інструменті, з безпосереднім виконанням музичного твору.


Завдання №3

1. Мотиваційна сфера особистості. Характеристика направленості особистості.

Мотив - це форма прояву певної потреби, спонукання до певної діяльності; це спонукання до діяльності, в яке виливається дана потреба. Ціль - це уявний або мислимий результат діяльності. Це система взаємопов'язаних дій, спрямованих на деякі проміжні, приватні, опосередковані цілі, об'єднані з завданням цього досягнення.

Мотивація, у свою чергу, - це сукупність спонукань до діяльності, система факторів, що детермінують поведінку або процес, який стимулює і підтримує поведінкову активність. Найчастіше у психології мотивація розглядається як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її спрямованість і активність. Мотиви – це внутрішні властивості ообистості, стимули - зовнішні умови та обставини діяльності. На основі цих двох понять розрізняють диспозиційну (засновану на мотивах) і ситуаційну (засновану на стимулах) мотивацію. Мотиви можуть бути усвідомленими і несвідомими. Основна роль у формуванні спрямованості належить саме усвідомленим мотивами.

Мотиви формуються з потреб. Потреба - це стан залежності людини від матеріальних і духовних предметів і умов існування, що знаходяться поза людиною. Потреба завжди пов'язана з почуттям задоволеності і незадоволеності. Характеристиками потреб є сила, періодичність виникнення і спосіб задоволення. Додаткова якісна характеристика - це предметний зміст певної потреби.

Кожна потреба має наступні ознаки:

1) Завжди має свій предмет.

2) Набуває конкретний зміст залежно від того, в яких умовах і яким способом вона задовольняється.

3) Має здатність відтворюватися.

Спонукальним чинником виникнення потреби є ​​ціль як усвідомлюваний результат, на досягнення якого в даний момент спрямована дія, пов'язана з діяльністю, що задовольняє актуалізовану потребу. Ціль є основним об'єктом уваги. Розрізняють ціль діяльності та життєву ціль. З життєвими цілями пов'язаний рівень домагань. Рівень домагань – це результат, якого суб'єкт планує досягти в результаті діяльності, це прагнення до досягнення мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною. В основі рівня домагань лежить самооцінка людини як оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, місця серед інших людей..

Стан розладу, пригніченості, що властивий людині, яка усвідомлює неможливість здійснення перспективи, називається фрустрацією.

У мотиваційній сфері виділяють наступні параметри:


  • Широта (різноманітність мотивів, потреб і цілей);

  • Гнучкість (для задоволення мотиваційного спонукання може бути використано більше мотиваційних побудників);

  • Ієрархізованість (відмінності в силі і частоті актуалізації мотиваційних утворень).

Спрямованість особистості - це система спонукань, що визначає вибіркове ставлення особистості до навколишнього світу. Спрямованість - це сукупність стійких мотивів, що орієнтують діяльність особи і є незалежними від наявної ситуації. Спрямованість особистості характеризується цілями і прагненнями людини і впливає на її життя і діяльність. Виявляється в тому, що один і той же предмет, подія викликає у різних людей різні відносини, які обумовлюються потребою особистості.

Сторони спрямованості:

1) На себе (переважають особисті мотиви і потреби)

2) На інших (прагнення бути в контакті з іншими, підтримати їх)

3) На справу, завдання (стійкий інтерес до навчання, професії, діяльності)


2. Музична свідомість як внутрішній план музичної діяльності.

Музична свідомість - складова частина художньо-естетичної свідомості суспільства. Музична свідомість являє собою особливий, специфічний вид свідомості людини, який може бути визначений як вищий, інтегруючий рівень психіки, як особлива форма психічної активності, притаманна окремим індивідам і суспільству в цілому.

Складовими музичної свідомості є: музична культура (об'єкт) і конкретний індивід або суспільство в цілому (суб'єкт). Музична культура - це система, що включає різні види і жанри музичного мистецтва, як композиторську, так і виконавську творчість, а також різні музично-освітні установи, гуртки, форми домашнього музикування.

Музична свідомість індивіда являє собою конкретну даність, що залежить від загальних і спеціальних здібностей, від рівня їхньої розвиненості. Вона вибіркова, еволюціонує під впливом зовнішніх і внутрішніх умов.

Суспільна музична свідомість - властивість, властива всім людям в цілому. Вона ділиться залежно від шарів суспільства; може бути професійною або любительською, національною або міжнародною, молодіжною або людей старшого покоління.

Музична свідомість є як би внутрішнім, ідеальним планом музичної діяльності, який є індивідуальним і за змістом, і за формою. У музичній свідомості синтезуються два полюси: предметний полюс самого музичного твору і полюс «я» суб'єкта переживань. Це центр чистої суб'єктивності. Він утворюється у вигляді форм музичної свідомості особистості.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка