Засоби емпіричного вивчення депривованої особистості: експериментально-генетичний метод



Скачати 158.86 Kb.
Дата конвертації10.09.2017
Розмір158.86 Kb.
Ярослав Гошовський,

Волинський національний університет імені Лесі Українки

ЗАСОБИ ЕМПІРИЧНОГО ВИВЧЕННЯ ДЕПРИВОВАНОЇ ОСОБИСТОСТІ: ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ГЕНЕТИЧНИЙ МЕТОД

Стаття висвітлює специфіку експериментально-генетичного методу як потужного інструментарію вивчення особистості. Розкрито змістово-семантичну і структурно-функціональну сутність експериментально-генетичного методу, його розвивальні й емпірично-корекційні потенціали в ресоціалізаційній діяльності з депривованими дітьми.



Ключові слова: генетична психологія, експериментально-генетичний метод, особистість, депривація, депривована особистість, ресоціалізація.
Постановка проблеми. Сучасна психолого-педагогічна наука нагально потребує задіяння потужного інструментарію для проведення різновекторних досліджень актуальних соціально-психологічних феноменів. Розвивальні й емпірично-корекційні потенціали експериментально-генетичного методу відзначені багатьма науковцями, які називають основну його рису – збереження тяглості і спадковості методологічних засад (культурно-історична психологія) у тісному поєднанні з інноваційними теоретико-емпіричними концепціями (генетична психологія). У ракурсі нашого дослідження виокремлена специфіка залучення експериментально-генетичного підходу в складний процес вивчення й ресоціалізації депривованої особистості, яка, переживаючи режим різновидових обмежень, відчуває дихотомійні й марґінальні стани та потребує кваліфікованої психологічної допомоги.

Результати теоретичного аналізу проблеми. Експериментально-генетичний метод, обґрунтований Л. Виготським як потужна система вивчення розвитку психіки, набув у сучасній психологічній науці окремого й вагомого статусу. Ставши розгалуженим коенцептуальним феонменом і маючи детермінантами базові принципи вивчення розвитку психіки людини, „лінія Виготського” запрезентувала себе як універсальне психологічне вчення. В багатьох дослідженнях [1; 2; 4; 5; 8; 9; 10: 11; 12] здійснено різнобічне вивчення психічного розвитку особистості у річищі вказаної теорії. Спільним для всіх напрямів наукового пошуку є методологічний зміст, суть якого зводиться до того, що специфічні форми психіки не дані людині від народження, а лише задані як суспільні зразки, тому психічний розвиток здійснюється у вигляді засвоєння цих зразків, зокрема й у процесі цілеспрямованого навчання і виховання. Принципи діалектики й культурно-історичного компаративізму, покладені в основу експериментально-генетичного методу, стали плідним обрамленням, „сутнісними детермінантами” численних досліджень у царині психічного розвитку людини [11; 12].

Слід відзначити, що експериментально-генетичний метод є однією з найважливіших емпірично-дослідницьких складових розвивального навчання, теоретичні основи якого зводяться до таких принципів: 1) принцип орієнтації на сензитивні періоди розвитку; 2) орієнтація на провідну діяльність, закони її зміни (існує зв’язок типів цієї діяльності з внутрішнім підґрунтям генетичної наступності періодів вікового психічного розвитку); 3) орієнтація на зону найближчого розвитку (за Л. Виготським); 4) включення школярів у спільну з іншими учнями учбову діяльність,яка за умови належної організації може виступати провідною силою психічного розвитку дитини; 5) врахування нерівномірності, гетерохронності розвитку і формування психічних дій, тобто потрібно уявляти не тільки ізольовані характеристики виконавчих, когнітивних, емоційно-оцінних, особистісних компонентів діяльності, а й їх чергування, вирівнювання, взаємовпливи у процесі становлення; 6) ампліфікація – збагачення, підсилення, поглиблення психічного розвитку дитини як умова розвитку її активності, свободи, особистісного вияву в навчанні, віднайдення дитиною себе у змісті навчання [8; 9; 10; 11; 12].

Звичайно, упродовж розвивального навчання не повинні пригнічуватися природні, найбажаніші для дитини у певний сензитивний період форми її активності, тому такі форми слід широко використовувати, наповнювати змістом, який сприяє оптимізації онтогенезу. Ми вважаємо, що особливо актуальним є врахування принципу ампліфікації в роботі з депривованими дітьми, які потребують окремого ресоціалізаційного підсилення власного психосоціального розвитку.

На відміну від статичного формально-логічного розуміння системи експериментально-генетичний метод утверджує систему, яка розвивається, а вона в свою чергу також потребує побудови адекватної системи предметно-перетворювальних дій, виконання яких формує в особистості відповідну систему психологічних новоутворень. Тобто експериментально-генетичний метод містить у собі різноманітні способи побудови вищих психічних функцій, які присвоюються суб’єктом у процесі перетворення ним певного змісту. Водночас саме перетворення поєднує в собі генетичний та структурно-функціональний моменти об’єктивної реальності й задає тим самим подібні структури самому психічному, які здебільшого реалізуються як способи аналізу. Завдяки механізмам інтеріоризації способи перетворення виступають психологічними механізмами предметної діяльності суб’єкта. Отож психічні процеси як регулятори діяльності та поведінки людини дають підстави інтерпретувати закономірності психічного розвитку як необхідний і логічний наслідок даної лінії процесу формування, передбаченого експериментально-генетичним методом [11].

Конструювання і використання експериментально-генетичного методу є вираженням примату соціального у становленні психіки. С. Максименко пропонує задіювати історичний підхід, який передбачає опосередкованість вищих психічних функцій та розуміння психіки як історичного продукту, а також метод, який визначається як історико-генетичний. Інструментальний метод не є співмірним з традиційними психологічними методами (спостереження, експеримент, анкетування, бесіда тощо), він репрезентує особливий підхід до вивчення психічного та пере­дусім є методологічним принципом і способом психологічно­го вивчення особистості. Як безпосередній технічний прийом науково-психологічного дослідження інструментальний метод може використати будь-яку методику з традиційного емпіричного тезаурусу, наприклад експеримент, спостереження тощо. Генетико-моделюючий метод має на меті вивчення цілісної особистості, яка саморозвивається, а також враховує єдність біосоціальних детермінант, що зумовлюють її існування. Тому принципи побудови методу обов’язково відображають природу існування об’єкта вивчення: самомоделювання (креативність), єдність біологічного і соціального, неможливість отримати остаточні емпіричні показники щодо внутрішнього світу людини (рефлексивний релятивізм). Принцип єдності генетичної та експериментальної ліній розвитку, складаючи сутнісну технологію методу, передбачає проведення дослідження в максимально „природних” умовах існування особистості і створення актуального простору реалізації самою особистістю численних можливостей моделювання власного розвитку й існування.

Положення про соціальний генезис свідомості індивіда, психічний розвиток як присвоєння суб’єктом культурних набутків суспільства є діалектичною канвою експериментально-генетичного методу [12].

Експериментально-генетичний метод, на думку С. Максименка, не використовувався і не може використовуватися для дослідження особистості як такої, однак ті реальні емпіричні результати, які отримані завдяки його застосуванню, теоретичні узагальнення, що здійснені в межах теорії розвивального навчання, дозволяють розглядати його у вигляді концептуального підґрунтя створення методу вивчення особистості. Завдяки цьому методу досліджено механізми виникнення і розвитку окремих вищих психічних функцій: суб’єкт, застосовуючи/створюючи спеціальні засоби, привласнює загальнолюдські здібності, шо існують в соціальному оточенні у вигляді опредметнених проявів інших суб’єктів, і перетворює їх у власні здібності як вищі психічні функції. Водночас експериментально-генетичний метод може трактуватися і як „типовий” спосіб дослідження особистості. Хоча він і спрямований на те, щоб встановити, як ця унікальна система, що саморозвивається, створює свою власну цілісність, сама цілісність знову залишається „за дужками”, і дослідник має добудовувати її у власному мисленні, виходячи з конкретних і часткових результатів. Існуюча різниця об’єктів вивчення і реальних дослідницьких цілей зумовлює різну логіку розгортання і технологію використання експериментально-генетичного і генетико-моделюючого методів [8; 11; 12].

Для науково-психологічної емпірії велике значення має те, що експериментально-генетичний метод дозволяє глибоко і цілісно розкрити походження певного психічного процесу. Змістово-функціональна сутність експериментально-генетичного методу полягає в тому, що досліджувану вибірку складають діти, в яких відсутній відповідний психічний процес, а потім, виходячи з певної гіпотези, в лабораторних умовах якраз і формується той процес, якого не вистачає. Тобто за допомогою цього методу відбувається моделювання процесу, який має місце в житті, і постає сприятлива нагода розібратися в тому, що ж приховується за переходами від одного рівня розвитку до іншого, оскільки є можливість цей перехід експериментально побудувати. Експериментально-генетичне дослідження передбачає виокремлення змістовної одиниці аналізу в просторі наукової дисципліни як феномена, що є ре­зультатом опредметнення вищих психічних функцій великої кількості людей в історичному масштабі. Потім відбувається своєрідне „переведення” даного матеріалу у форму навчального предмета і здійснюється привласнення його у вигляді учбової задачі як засобу вирішення конкретної навчальної проблеми. Результатом такого привласнення є виникнення нової психічної структури вищого рівня складності – одиниці свідомості, яка завдяки подвійному опосередкуванню визначає подальші процеси „вростання” індивіда в культуру, опосередковуючи їх ізсередини. Отож лише з появою в депривованої особистості нових „одиниць свідомості” можна вести мову про успішний перебіг її ресоціалізації.

Психолого-педагогічна сутність експеримен­тально-генетичного методу зводиться до таких основних концептуальних конструктів. Логіка експериментально-генетичного методу передбачає активне моделювання та відтворення у спеціальних умо­вах закономірностей виникнення й становлення в онтогенезі психологічних функцій. Модель, створена ученим, відповідає внутрішній структурі самого психічного процесу. Отже психічний процес спочатку відтворюється у вигляді моделі певної діяльності, а потім здійснюється спеціальним способом організації актив­ності суб’єкта. Навчальна задача в експериментально-генетичному дослід­женні є засобом породження та розвитку психічних процесів [12].

Основними принципами експериментально-генетичного методу, розробленого С. Максименком, є:


  1. Принцип аналізу за одиницями (вичленування вихідного суперечного відношення, що породжує клас явищ як ціле). Головне завдання принципу полягає у виділенні цілісних рис і моментів кожного психологічного явища, які зберігають сутність цілого.

  2. Принцип історизму (принцип єдності генетичної та експериментальної лінії в дослідженні). Завдання дослідника полягає у генетичному вивченні структурних компонентів психічного процесу, який розгортається у часі.
    Охопити у дослідженні процес розвитку як психічного явища у всіх його
    фазах та змінах – від моменту виникнення до загибелі – означає розкриття
    його природи і пізнання його сутності.

  3. Принцип системності (принцип цілісного розгляду психічних утворень). Система уявлень, що розвивається, потребує відповідних щодо даної системи предметно-перетворювальних дій, виконання яких формує психологічні новоутворення у суб’єкта. Принцип системності є єднальною ланкою, яка поєднує абстрак­тне та конкретне; він пов’язує знання, що розвивається, з предметно-пере­творювальною діяльністю, яка породжує це знання.

4. Принцип проектування та моделювання (принцип активного моделювання, відтворення психіки в особливих умовах). Принцип проектування в те­орії експериментально-генетичного методу розкриває якісну відмінність від інших психологічних методів і спрямований на створення моделей, які є прототипами реально існуючих психічних процесів.

Змістово-семантична і структурно-функціональна сутність експериментально-генетичного методу вклю­чає такі компоненти: теорію, на основі якої він був створений; проектування (моделювання); перетворювальний (формувальний) експеримент; діагностика (фіксація) проміжних та кінцевих станів людини; оцінка психологічних новоутворень особистості тощо. Експериментально-генетичний метод допомагає систематизувати різнопланові знання щодо досліджен­ня певного психічного процесу, дослідити його внутрішню структуру шляхом виокремлення базових компонентів, які обумовлюють змістове наповнення аналізованого психічного феномену, а також дає можливість прослідкувати його розвивальний потенціал [8; 9; 10; 11; 12].

У працях С. Максименка [10; 11; 12] стверджується, що логіка експериментального дослідження предмета генетичної психології передбачає не лише констатацію упродовж спостереження чи формувального експерименту певних емпіричних форм прояву психіки особистості, але й активне їхнє відтворення і моделювання в особливих умовах. Учений стверджує, що це моделювання призводить до розкриття сутнісних параметрів певних психологічних явищ, функцій і здібностей, зокрема дозволяє з’ясувати онтогенез їхнього виникнення і становлення. Контекст нашого дослідження передбачає, що „особливими умовами” можна вважати режим депривації особистості підлітка та ресоціалізацію як його повернення до соціокультурних норм життєдіяльності в суспільстві завдяки застосуванню системи генетично-психологічних засобів. Соціо- й онтогенез депривованої особистості можна розглядати як своєрідний експерименталізм, умовне „моделювання”, за допомогою яких цивілізовані людські спільноти протягом століть прагнули створити компенсаторні форми протидії депривації в її найрізноманітніших виявах.

Експеримен­тально-генетичний метод у контексті культурно-історичного підходу до онтогенезу особистості тлумачиться як такий, що відбувається за посередництвом соціально заданих зразків нормовідповідної поведінки. Обґрунтування емпіричних засад наших досліджень щодо вивчення онтогенетичного розвою особистості, яка перебуває в площині активної детермінуючої дії факторів депривації, якраз спиралося на базові постулати експериментально-генетичного методу [5].

Згідно з функціональною семантикою експериментально-генетичного методу доцільність того чи іншого методичного прийому визначається тим, наскільки він відповідає поставленій двоєдиній меті та реалізує виокремлену систему дій. Використання певних прийомів навчальної роботи повинно бути зумовлено поставленою розвивальною метою та необхідністю створення моделі, яка була б адекватною до родової діяльності. Експериментально-генетичний метод передбачає констру­ювання змісту навчального матеріалу та його реалізацію упродовж експериментального навчання з метою виявлення специфіки діяльності, яка б забезпечила цілеспрямоване формування певного психічного процесу та дозволила виокремити конкретні спо­соби дій, які сприяють розвитку.

Ресоціалізаційна робота з депривованими дітьми здійснювалася нами у концептуальному річищі генетичної психології, зокрема медіально-рефлексійного підходу, що дало простір як для глибокого й різнобічного аналізу окремих теоретичних парадигм чи емпіричних досліджень, так і для систематизації цього багатогранного досвіду. Теоретичні постулати генетичної психології дають змогу виявити і сформувати нові нетипові підходи до організації та проведення психолого-педагогічних досліджень, наповнити їх конкретною реалістичністю та практичною ефективністю, розробити засоби і способи їхнього оптимального втілення у практику повсякденних соціальних і педагогічних реалій. Згідно з концептуальними положеннями генетичної психології, особистість, моделюючи й реалізуючи власний генезис, є складною системою, що саморозвивається. Обов’язком психолога-дослідника (у нашому випадку – ресоціалізатора) є завдання створити такі способи і форми вивчення, які б не переривали й не зупиняли його штучно, а викликали, співіснували б з ним. Таке симбіотичне співіснування повинно відбуватися за принципом сполучальності, тобто потрібно дати особистості вільно функціонувати і розвиватися за власними законами, але, водночас, надавати їй керовано такі природні й соціальні можливості, які підлягають емпіричній фіксації та верифікуванню. В умовах режиму депривації такий підхід суттєво ускладнюється, адже його основною сутнісною ознакою є блокування вільного розитку та вилаштування цілого спектру різновидових (сенсорних, комунікативних, матеріальних, сімейних, соціальних та ін.) обмежень і позбавлень.

Генетично-психологічні засоби дають можливість встановити широке тло соціально-психологічних чинників і механізмів допомоги підліткам в умовах соціальної депривації та здійснити широкий і різновекторний збір емпіричних показників про динаміку психологічних характеристик і потенціалів особистісних ресурсів дітей закритих освітніх закладів. Потрібно організовувати рекреаційно-оздоровчі соціально-психологічні середовища життєдіяльності підлтіків, завдяки яким можна нейтралізувати болісні сенси й нашарування деприваційного синдрому.

Маючи витоками культурно-історичну теорію психіки, методологічний зміст генетичної психології, зводячись насамперед до термінологічної домінанти – категорії „розвиток”, концентрує в собі положення про те, що специфічні форми психіки не дані людині від народження, а лише задані як суспільні зразки. Отож психічний розвиток здійснюється у вигляді засвоєння цих зразків, у тому числі у процесі цілеспрямованого навчання і виховання. Найвищою формою розвитку особистості, проявом її когнітивно-духовного „саморуху” є здатність унаслідок залучення системи засобів самопізнання, самоінформування, самооцінки, самоакцептації, самопрограмування, самопереконання, самонаказу тощо до самовиховання та самоактуалізації.

Генетично-психологічні аспекти ресоціалізації ми розглядаємо в ракурсі системного детермінізму, згідно з яким психіка є складною багаторівневою системою взаємопов’язаних та взаємозалежних просторово-часових свідомих і несвідомих відносин, між якими існує інформаційно-енергетична взаємодія на рівні окремих компонентів і властивостей спільної діяльності – ресоціалізатора та депривованої особистості. Ресоціалізація є еволюційним системним процесом, що спрямований і тривалий у часі та зумовлює виникнення нових стуктур у результаті самоорганізації їхніх елементів.

Ресоціалізацію у ракурсі соціально-психологічного розвитку доцільно також розглядати як системне урізноманітнення дільності щодо депривованої особи з метою розуміння її свідомості й організації самого процесу розуміння насамперед для того, щоб сформувати конструкти самоусвідомлення необхідності виходу із ситуації різнобічних обмежень. Розвиток свідомості депривованої особистості слід здійснювати упродовж організації необхідного досвіду та його сприйняття і осмислення, тобто потрібно забезпечити характеристики для усвідомлення і сформувати такі настановлення, які призведуть до синтезу нових структур свідомості.

Включення особистості у різні стани і предметності передбачає сформованість внутрішньопсихологічних підстав, насамперед осмислення актуальної ситуації розвитку, вироблення готовності до змін та накреслення перспектив для набуття подальших нових тотожностей на рівні особистісних ролей, ієрархійних статусів, поведінкових моделей, соціальних норм, культурологічних ідентифікацій, механізмів психозахисту, патернів міжособистісного спілкування тощо.

Нормальний розвиток дитини гальмує і спотворює режим депривації, внаслідок чого вона зазнає суттєвих індивідуальних і соціально-психологічних деформацій через відсутність сімейної опіки та нестачу просоціальних родинних орієнтирів і позитивних моделей успішної й оптимістичної життєдіяльності.



Висновки. Генетично-психологічний підхід у поясненні психічного розвитку людини набуває універсального статусу, оскільки його ключові принципи діалектики й культурно-історичного компаративізму дозволяють цілісно і багатогранно тлумачити неоднозначні процеси особистісного онтогенезу. Соціальний генезис свідомості індивіда, психічний розвиток як присвоєння суб’єктом культурних набутків суспільства є діалектичною канвою експериментально-генетичного методу. Генетико-моделюючий метод має на меті вивчення цілісної особистості, яка саморозвивається, а також враховує єдність біосоціальних детермінант, що зумовлюють її існування в умовах трансформацій і обмежень. Згідно з базовими постулатами генетичної психології, особистість моделює та спонукає власний генезис, завдяки чому саморозвивається. Системне і професійне застосування методологічних підходів і розвивального, психореабілітаційного, соціорекреаційного потенціалу генетичної психології є запорукою вирішення багатьох психологічних проблем нашого нестабільного суспільства.

Експериментально-генетичний метод дослідження як один із найперспективніших методів розвивальної психології пропонує якраз широкі можливості для вирішення проблеми ресоціалізації депривованих осіб в різнотипних освітніх закладах. Вивчаючи особистість за порівняльною віссю „депривація – норма”, можна встановити оптимальну і цілісну систему наукових уявлень про психічні особливості й парадокси, що породжуються різновидовими обмежененями повноцінного розвитку, зокрема девіантні модальності її поведінки.

Активне застосування методологічних підходів і розвивально-психореабілітаційного потенціалу генетичної психології посприяє вирішенню численних проблем ресоціалізації депривованої особистості в дихотомійному часі і просторі флуктуативногосоціуму. Врахування діалектичності розвитку депривованої особистості, кваліфікована допомога в усвідомленні суперечностей та віднайденні адекватних шляхів і способів їх подолання з метою забезпечення умов для здійснення її різнобічної та успішної ресоціалізації повинна стати одним з ключових завдань професійної діяльності практикуючих психологів і соціальних педагогів. Розвивальні й емпірично-корекційні потенціали експериментально-генетичного методу істотно збагатили функціональний тезаурус практичної психології, зокрема в ракурсі задіяння й оптимізації психореабілітаційних технологій для роботи з ускладненими вибірками досліджуваних.

ЛІТЕРАТУРА



  1. Асмолов А.Г. Культурно-историческая психология и конструирование миров. – М.: Ин-т практ. психол.; Воронеж: НПО “МОДЭК”, 1996.– 320 с.

  2. Бугрименко Е.А. Знак и позиция в экспериментально-генетическом методе // Вопросы психологии. – 2004. – №1. – С.80–91.

  3. Выготский Л.С. Собрание сочинений : в 6 т. – М. : Педагогика, 1982. – т. 1. – 488 с.

  4. Глозман М. Культурно-исторический подход как основа нейропсихологии ХХІ века // Вопросы психологии. – 2002. – № 4. – С.62–68.

  5. Гошовський Я. Генетична психологія як методологічна парадигма вивчення депривованої особистості // Психологічні перспективи. – Випуск 10. – 2007. – С.11–17.

  6. Крайг Г. Психология развития. – СПб. : Питер, 2002. – 720 с.

  7. Культурно-діяльнісна концепція соціалізації особистості // Педагогіка і психологія. – 1995. – № 3. – С.136–142.

  8. Максименко С. Д. Генезис существования личности. – К. : Издательство ООО “КММ”, 2006. – 240 с.

  9. Максименко С.Д. Генетическая психология. – М. : “Рефл-бук”, К. : “Ваклер”, 2000. – 319 с.

  10. Максименко С.Д. Генетическая психология : проблемы и перспективы // Журнал практикующего психолога. – 1998. – № 4. – С. 64–80.

  11. Максименко С.Д. Основи генетичної психології : навч. посібник / Максименко С.Д. - К. : НПЦ Перспектива, 1998. – 220 с.

  12. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі : [ В 2 т.]. – К. : Форум, 2002. Т.1– 319 с.; Т.2–335 с.


Гошовский Я. Средства эмпирического изучения депривовированной личности: экспериментально-генетический метод. Статья раскрывает специфику экспериментально генетического метода как мощного инструментария изучения личности. Раскрыто семантическую и структурно-функциональную сущность экспериментально-генетического метода, его развивающие и емпиричеки-коррекционные потенциалы в ресоциализационной деятельности с депривированными детьми.

Ключевые слова: генетическая психология, экспериментально- генетический метод, личность, депривация, депривированная личность, ресоциализация.

Hoshowskyі Ya. Facilities of empiric study of deprived personality: experimental and genetic method. The article lights up a specific experimentally genetic method as powerful tool of study of personality. It is exposed semantically semantic and structurally functional essence experimentally genetic to the method, him developing and empiric-сorrection potentials in resocialisation activity with deprived сhildren.

Keywords: genetic psychology, experimentally genetic method, personality, deprivation, deprived personality, resocialisation.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка