Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №26



Сторінка1/5
Дата конвертації30.04.2016
Розмір0.9 Mb.
  1   2   3   4   5

ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ № 26


ЦЕНТР МЕТОДИЧНОЇ І СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ КІРОВОГРАДСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Інтерактивне навчання

на уроках географії


Кіровоград 2007

Методичні розробки уроків включають інтерактивні методи навчання і розраховані на практичне використання в роботі вчителів географії загальноосвітніх шкіл.


Рецензенти: Тимошенко Н.П., методист центру методичної і

соціально-психологічної служби.

Ткаліч Т.С., заступник директора з навчально-

виховної роботи ЗОШ № 26.

Упорядник: Рудас Л.І., вчитель географії вищої кваліфікацій-

ної категорії «вчитель-методист».

Відповідальний за випуск: Ярова О.В., директор ЗОШ № 26.

Зміст
Вступ ………………………………………………………………….6
Розділ І Використання інтерактивних методів навчання

на уроках географії …………………………………………...7


Розділ ІІ Розробки уроків у 8 класі з теми «Природні комплекси

та фізико-географічне районування України»

з використанням інтерактивних методів навчання………...9
Література ………………………………………………………………..58

Вступ
Загальноосвітня цінність шкільного курсу географії полягає в тому, що при його вивченні майбутній громадянин знайомиться з реальним життям у навколишньому середовищі, із життям суспільства в усіх його проявах і зв'язках. Географічні знання і вміння дають просторове уявлення про земну поверхню та змогу усвідомлено орієнтуватися в соціально-економічних, суспільно-політичних і геоекологічних подіях у державі та світі.

Загальна мета географічної освіти в сучасній школі — формування у свідомості учнів системи поглядів, принципів, норм поведінки щодо географічного середовища.

Результатом шкільної географічної освіти має стати внутрішня пізнавальна установка особистості на створення цілісних уявлень, образів географічних об'єктів і явищ, що грунтуються на комплексному підході до вивчення географічних аспектів взаємодії суспільства і природи в їх єдності і взаємозв'язку.

Головними завданнями шкільного курсу географії є:

• формування в учнів цілісного географічного образу планети Земля;

• розуміння ролі географічних знань у вирішенні економічних і соціальних проблем;

• розвиток у школярів геопросторового мислення, розуміння доцільності науково обгрунтованого підходу до природокористування, системної єдності довкілля, людини та її діяльності в територіальному аспекті;

• розкриття ролі географії в житті суспільства та в забезпеченні раціонального використання природного, трудового та матеріально-ресурсного потенціалу територій (країн, материків, окремих регіонів тощо);

• виховання національно свідомого громадянина, дбайливого господаря, грамотної, освіченої людини, гуманіста і природолюба.

Втілити ці завдання допоможуть різноманітні форми та методи навчання, найбільш актуальними є інтерактивні методи.



Розділ І

Процес вивчення географії має свої особливості, і загальні закономірності дидактики виявляються в ньому через предмет, проблеми, зміст і методи досліджень, властивих географічній науці. Тому до найважливіших завдань методики навчання географії належать добір знань про світоглядні ідеї, закономірності, причинно-наслідкові зв'язки, основи раціонального природокористування, а також розробка методів і прийомів формування цих знань.

Головні питання методики навчання географи пов'язані з цілями навчання (навіщо вчити?), змістом географічної освіти (чого вчити?), формами навчальної діяльності та організації навчання, технологіями і методами навчання (як саме вчити?), засобами навчання (з допомогою чого вчити?), а також зі способами досягнення єдності між засвоєнням знань, формуванням умінь і розвитком учнів у процесі навчання. Одне з головних завдань удосконалювання методики навчання географії полягає в тому, щоб повніше відбити в ній сучасний рівень розвитку і досягнення педагогічної та географічної наук.

Сьогодні педагоги багатьох країн усвідомили необхідність перегляду національних систем освіти. Учень має стати центральною постаттю навчального процесу. Ставиться завдання залучити кожного школяра до активного пізнавального процесу, що передбачає тренування фізичних, інтелектуальних і моральних сил, необхідних для виявлення проблем сучасності, вміння їх розв'язувати спільними зусиллями та нести відповідальність за прийняті рішення.

Сучасне суспільство вимагає від школи підготовки підростаючого покоління, що здатне самостійно розв'язувати численні життєво важливі питання, використовувати шкільні знання для розв'язання реальних проблем. У Державній національній програмі «Освіта. Україна XXI століття» зазначається: «Загальна середня освіта має забезпечувати продовження всебічного розвитку дитини як цілісної особистості». Розвиток стає ключовим словом і внутрішньою сутністю сучасного педагогічного процесу в багатьох, насамперед розвинених країнах світу. Випускник школи, який житиме та працюватиме у XXI столітті, повинен мати багато якостей, зокрема: вміти адаптуватися в мінливих життєвих ситуаціях; самостійно набувати необхідних знань і застосовувати їх на практиці для розв'язання різних проблем; бачити труднощі, що виникають у реальному світі, та шукати раціональні шляхи їх подолання; усвідомлювати, де та як саме знання, яких він набуває, можуть бути застосовані в навколишній дійсності; критично і творчо мислити; бути здатними генерувати нові ідеї; грамотно працювати з інформацією, вміти збирати та обробляти її; встановлювати закономірності, формулювати гіпотези й аргументовано їх обґрунтовувати; бути комунікабельним у різних соціальних групах; уміти працювати в колективі, запобігаючи конфліктним ситуаціям або вміло виходячи з них; працювати над розвитком власної особистості. Головною метою навчання на сучасному етапі є не тільки і не стільки набуття певного багажу знань, скільки всебічний розвиток учня.

У сучасних умовах особливого значення набуває співпраця учнів і вчителя в досягненні загальних навчальних цілей. Вона може виявлятися в передачі окремих дидактичних функцій учням: у визначенні мети вивчення окремих тем; у доборі змісту й оцінюванні результатів навчальної діяльності; у виборі методів навчання і форм спілкування з учителем. Спільна діяльність учителя й учнів сприяє прийняттю школярами запропонованих форм і методів навчання, спонукає їх до активного засвоєння знань та оволодіння вміннями, розвиває яскраве емоційне ставлення до тих цінностей, що втілені в досліджуваному матеріалі. А головне те, що школярі розвиваються як особистості, вони вчаться самостійно й виважено приймати рішення, діяти відповідно до них, нести відповідальність за свої дії і давати їм оцінку.

Незважаючи на те, що в сучасній школі з'являється багато різноманітних форм організації навчальної діяльності, все ж таки головним залишається урок. Але з плином часу оновлюється зміст і мета освіти, тому й урок постійно трансформується, вдосконалюється, урізноманітнюється. До лексикону сучасного вчителя міцно увійшов термін «нестандартний, нетрадиційний урок». Уроки, мета, зміст і форма проведення яких не вкладаються в класичні канони, безумовно, сприяють зацікавленості учнів, розвитку їх особистих якостей, допомагають краще засвоїти навчальний матеріал. До того ж, такі форми занять піднімають настрій, викликають позитивні емоції, пов'язані з радістю творчості та співпраці. І, мабуть, кожен з вас погодиться з тим, що тільки у відкритій, творчій атмосфері можна виховати справжню особистість, адекватну вимогам сучасного суспільства.

Нетрадиційні уроки (як і класичні) мають і свої переваги, і свої недоліки. Тому вчитель повинен гармонійно поєднувати у своїй діяльності різні форми роботи, класику й новаторство. Звичайно, нестандартний урок пройде успішно, невимушено й легко за умови його ретельної підготовки.

Нестандартними уроками є й інтерактивні уроки.

Інтерактивне навчання — це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету — створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

Інтерактивна взаємодія виключає як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.



Розділ ІІ

Урок 1.

Тема. ПРИРОДНІ ТЕРИТОРІАЛЬНІ КОМПЛЕКСИ (ПТК), УМОВИ РОЗВИТКУ, ХАРАКТЕРНІ РИСИ
Мета: поглибити та систематизувати знання про природні компоненти та природні комплекси; сформувати систему знань про ландшафти (ПТК) та чинники їх формування; дати первинні практичні навички аналізу ландшафтної карти.

Обладнання: фізична карта України, ландшафтна карта України, атлас України, підручник, стаття «Ландшафти України»

Тип уроку: урок засвоєння нових знань і умінь.

Форма проведення: бесіда з елементами лекції.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І УМІНЬ УЧНІВ

Диференційовані запитання.

1) Що таке природний комплекс? Які природні компоненти входять до його складу?

2) Наведіть приклади взаємозв'язків між: рельєфом та кліматом, ґрунтами та рослинами тощо.

3) Який природний комплекс на Землі є найбільшим? Найменшим?



III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ТА ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Розповідь учителя.

Вивчаючи природні компоненти, ми встановили, що між ними існують взаємозв'язки. Отже, жоден із природних компонентів не існує окремо, а тісно поєднаний з іншими. Унаслідок тривалого взаємопов'язаного та взаємозумовленого розвитку природних компонентів на певних територіях виникають різні за розмірами ділянки з певною однорідністю фізико-географічних умов — природно-територіальні комплекси (ПТК) , або ландшафти (це слово перекладається з німецької як «краєвид»).

У наш час людина дуже активно впливає на окремі компоненти природи, але оскільки ці компоненти нерозривно пов'язані, зміна одного з них призводить до зміни всього природного комплексу. Досліджуючи ландшафти, можна передбачити негативні наслідки діяльності людини, що дуже важливо для збереження природного середовища. Наукові дослідження відбиваються у ландшафтних картах, описах територій і складаються у нову галузь географічної науки — ландшафтознавство.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

План вивчення теми:



  1. Поняття “ландшафт”;

  2. Поділ ландшафтів на природні та антропогенні;

  3. Взаємозв’язок між компонентами ПК;

  4. Вивчення ландшафтів;

  5. Зміна ландшафтів.

Розповідь учителя.

Ландшафти поділяються на природні й антропогенні. Природний ландшафт складається з природних компонентів (гірські породи, повітря, вода, ґрунт, живі організми). Взаємодія між ними обумовлюється фізико-географічними ландшафтоутворюючими явищами. Антропогенні ландшафти — це природні комплекси, зміни яких пов'язані з господарською діяльністю людини. Антропогенними компонентами ландшафту є сільськогосподарські угіддя, меліоративні системи, населені пункти, лісонасадження, водосховища, транспортні шляхи тощо.

Найбільшим природним комплексом є географічна оболонка Землі, у якій можна виділити дрібніші комплекси — материки й океани, фізико-географічні країни і т. д.

Відмінність ландшафтів зумовлюється впливом різних чинників ландшафтотворення, які за значенням і носіями поділяють на такі:




Під впливом зовнішніх чинників (радіаційного та циркуляційного) насамперед формуються особливості приземного шару повітря — погода і клімат, а під впливом внутрішнього (тектонічного азонального) чинника — гірські породи та рельєф. Інші природні компоненти є наслідком спільного впливу всіх чинників.

Розглянемо ландшафтну карту України, яка поєднує найрізноманітніші ландшафти. Чим пояснюється це різноманіття?

Кожна ділянка Землі зазнає різного впливу чинників ландшафтотворення, тому кожний ландшафт є по-своєму неповторним, має свої особливості. Якщо з плином часу змінюється вплив хоча б одного чинника, міняється весь ландшафт у цілому.

Ландшафтна карта відбиває зональність розподілу ландшафтів, яка виявляє себе у зміні залежно від географічної широти природних характеристик ландшафтів: кількості тепла, зволоження, типів ґрунтів, рослинного і тваринного світу, фізико-географічних процесів і явищ.

Сучасна зональність ландшафтів України сформувалася наприкінці палеогенового — на початку антропогенного періодів. Вважають, що на початку антропогенного періоду існувало лише дві природних зони — лісова і лісостепова, а вже в середині його з'явилася ще одна — степова. Ці давні ландшафти отримали назву палеоландшафтів. Протягом антропогенного періоду розвивалися два типи палеоландшафтів: холодні (льодовикові) і теплі (міжльодовикові).



Запитання.

Пригадайте, яке зледеніння мало найбільший вплив на територію України. За якою картою можна визначити межі цього зледеніння?



Розповідь учителя.

За дніпровського зледеніння температура повітря знижувалася до -25...-30 °С. Середні температури найтеплішого місяця становили +8 °С. Клімат змінювався від холодного вологого до холодного посушливого. У прильодовиковій смузі були поширені своєрідні болотно-тундрові, тундро-лучно-степові ландшафти з бідною рослинністю, що поєднували у собі риси сучасних ландшафтів тундри і високогірних степів. Тваринний світ був представлений лемінгами, полярними куріпками, мамонтами, печерними ведмедями, велетенськими оленями, дикими козами.

Підвищення температури повітря остаточно вирішило долю льодовиків: вони почали танути, після чого залишалися валуни, піски, суглинки з гравієм і галечником. Пилові часточки переносилися вітром і утворювали у прильодовиковіи смузі потужні відклади лесів.

Запитання.

Що таке леси?



Розповідь учителя.

Прикладом міжльодовикового ландшафту є прилуцький етап (80— 110 тис. років тому). Природні умови прилуцького етапу дуже нагадували сучасні. На півночі України були поширені лісові ландшафти, клімат був теплішим і вологішим за сучасний. У Середньому Придніпров'ї та Придністров'ї у прилуцький етап були поширені лісостепові ландшафти з сосново-широколистими й дубовими лісами та різнотравними степами на чорноземних ґрунтах. У Причорномор'ї і Приазов'ї на той час переважали сухі степові ландшафти.

У післяльодовиковий період процес формування ландшафтів не був виключно природним, бо на нього впливала діяльність людини. Поява землеробства розпочала епоху докорінних змін у природних ландшафтах.

Нераціональна господарська діяльність людини руйнує ландшафти. Видобування корисних копалин супроводжується утворенням кар'єрів, відвалів, териконів. Осушення і зрошення змінюють природний водний режим ландшафтів. На наш час природних ландшафтів, не змінених господарською діяльністю людини, в Україні практично не залишилося.



V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ І УМІНЬ УЧНІВ

Бесіда за запитаннями і завданнями.

1) Що таке ландшафт (ПТК)?

2) Назвіть чинники, під впливом яких формуються ландшафти.

3) Що вивчає ландшафтознавство?

4) Що відбиває ландшафтна карта України?

5) Як розвивалися ландшафти України в антропогені?



VI- ПІДСУМОК УРОКУ

Заключне слово вчителя:

— ландшафт (ПТК) — це сукупність пов'язаних між собою природних компонентів на певній території;

— різноманітність ландшафтів обумовлюється впливом різних чинників ландшафтотворення;

—сучасні ландшафти території України зазнали істотних змін під впливом господарської діяльності людини.



VII. ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ

VIIІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацювати текст підручника [23, § 31] або [29, с. 93—99].


Урок 2.

Тема. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ. КАРТА ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНОГО РАЙОНУВАННЯ
Мета: надати знання про систему одиниць фізико-географічного районування; започаткувати вміння обґрунтовувати межі одиниць фізико-географічного районування; сформувати практичні навички роботи з картою фізико-географічного районування.

Обладнання: ландшафтна карта України, карта фізико-географічного районування, атлас України, схема відповідності одиниць ландшафтів одиницям фізико-географічного районування.

Тип уроку: урок засвоєння нових, знань і умінь.

Форма проведення: лекція з елементами бесіди.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І УМІНЬ УЧНІВ

Розминка

1) Що таке природно-територіальні комплекси (ландшафти)?

2) Навіщо проводять класифікацію ландшафтів?

3) Які класи ландшафтів виділяють у межах України?

4) Чому треба вивчати властивості ландшафтів?
III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ТА ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

УЧНІВ

Розповідь учителя.

Ще раз подивимося на ландшафтну карту України. Вона досить складна, тому що у природі ландшафти складають ніби багатокольорову мозаїку. Наприклад, мішанолісові ландшафти можуть поєднуватися з ділянками болотних, заплавних, лісостепових. Комплексні дослідження ландшафтів потребують їхнього узагальнення, поєднання за розмірами, особливостями природних умов та іншими особливостями. Таке виділення та описання великих територій, яким притаманні певні спільні риси природи, називається фізико-географічним районуванням. На основі досліджень складають карти фізико-географічного районування.



IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Розповідь учителя.

На картах фізико-географічного районування контури ландшафтів генералізують (тобто узагальнюють) за переважаючим класом, типом чи видом ландшафтів. Одиниці фізико-географічного районування (країна, зона, підзона, провінція, область, район) виділяються з урахуванням трьох головних чинників — джерел енергії ландшафтотворення. Між одиницями фізико-географічного районування та одиницями класифікації ландшафтів є певна відповідність, схему якої ми розглянемо. (Коментуючи схему фізико-географічного районування, вчитель пропонує учням скласти схему в зошитах)



Розповідь учителя.

Фізико-географічна країна відповідає одному класу ландшафтів: вона також визначається за впливом тектонічного чинника і особливостями циркуляції атмосфери. Рівнинним країнам притаманний своєрідний, неповторний набір природних зон, а гірським країнам — висотних поясів. Понад 9/10 площі України належить до .південно-західної частини Східно-Європейської рівнинної фізико-географічної країни, де чітко виражена зональність ґрунтово-рослинного покриву і ландшафтів у цілому.

Українські Карпати є частиною Альпійсько-Карпатської гірської .фізико-географічної країни, а Кримські гори є крайньою західною .частиною Кримсько-Кавказької фізико-географічної країни. Оскільки гірські країни сформувалися у межах Середземноморського рухливого поясу, їм притаманна висотна поясність.



Фізико-географічна зона — це частина природної країни. На рівнинних територіях зони зберігають широтне або близьке до нього простягання та відповідають території найбільшого поширення одного певного типу ландшафтів, тому природні зони вибіляють відповідно до змін показників забезпеченості теплом і вологою. У межах Східно-Європейської рівнинної країни у кордонах України виділяють три природні зони — мішаних лісів, лісостепу та степу. Знайдіть їх на карті фізико-географічного районування. У свою чергу, в межах зони степу виділяють три підзони відповідно до трьох підтипів ландшафтів: північно-, серед-ньо- та сухостепову.

Фізико-географічна провінція — це частина зони або підзони, що характеризується ступенем континентальності клімату та неоднорідністю поверхні. Найчіткіший поділ на провінції спостерігається у Лісостепу і північному Степу.

Фізико-географічна область — складова частина фізико-географічної провінції. При визначенні меж областей враховують їхню пов'язаність із тектонічними структурами, положення над рівнем моря, ступінь розчленування поверхні, склад гірських порід.

Фізико-географічний район — найменша одиниця районування, яка виділяється на основі переважання одного виду ландшафту у певній місцевості.

Взагалі фізико-географічне районування проводиться з метою полегшення описання природних територій на науковій основі. Тому воно має велике значення для поглиблення уявлень про закономірності природних умов територій, зокрема території України. Чим детальніше здійснено фізико-географічне районування, тим кращою виявляється вивченість території. Оскільки господарська освоєність території України є високою, розв'язання проблем природокористування потребує всебічного врахування природних умов і ресурсів.



Залежно від співвідношення тепла і вологи, яким зумовлюються зональний розподіл типів ґрунтового і рослинного покриву, хід фізико-географічних процесів, особливості гідрологічного режиму, клас рівнинних східноєвропейських ландшафтів поділяється на такі типи: мішано-лісові, широколисто-лісові, лісостепові, степові, які, в свою чергу, поділяються на підтипи: північностепові, середньостепові, південностепові, сухостепові. Карпатські гірські лучно-лісові ландшафти поділяють на такі підтипи: широколисто-лісові, мішано-лісові, лучні (субальпійські) ландшафти; кримські — на: лісостепові посушливі, мішано-лісові і широколисто-лісові, лучно-лісові і лукостепові (яйлинські). Окремі типи становлять ландшафти Південного берега Криму і заплав річок. Заплави річок характеризуються перезволоженими ґрунтами, вологолюбною рослинністю, чіткими природними межами

Мішано-лісові ландшафти поширені в північній частині України. Вони сформувалися в умовах помірно теплого і вологого клімату на водно-льодовикових, льодовикових і давніх річкових суглинкових і піщаних відкладах, де переважають дерново-підзолисті ґрунти під сосново-дубовими лісами. Серед мішано-лісових ландшафтів трапляються льодовикові, річково-долинні, лучні і болотні ландшафти. Землеробський вплив на мішано-лісові ландшафти найбільше проявляється в процесі хімічних (вапнування кислих ґрунтів) та осушувальних меліорацій.

Широколисто-лісові ландшафти сформувалися в умовах помірного теплого клімату з близьким до оптимального співвідношенням тепла і вологи. Для них характерним є помітно виражений період активної вегетації (6—7 місяців), протягом якого відбувається накопичення органічних речовин у ґрунті і рослинному покриві. Широколисто-лісові ландшафти поширені переважно на височинах у західній та північній частинах лісостепової зони, в Передкарпатті, на схилах хребтів Українських Карпат і Кримських гір. Широколисто-лісові ландшафти західної частини України характеризуються помірно теплим літом з вегетаційним періодом 200 днів і сумою температур 2 700°, річною сумою опадів 600—620 мм. Серед широколисто-лісових ландшафтів переважають височинні глибоко розчленовані лесові рівнини з сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами під грабовими дібровами, а на високих вододілах — буковими лісами. На правобережжі і лівобережжі Дніпра в межах лісостепової зони широколисто-лісові ландшафти розвинулись на височинах та їх схилах і високих правобережжях приток Дніпра.

Лісостепові ландшафти займають більше третини території України. Первинні широколисті ліси і лучні різно-травно-злакові степи змінені сільськогосподарськими угіддями на 80—90 %. їх відмінна риса — значна поширеність ерозійних форм (яружно-балкові, долинно-річкові).

Степові ландшафти розвинулись в умовах жаркого клімату і недостатньої кількості опадів. Під степовою рослинністю на суглинкових лесових породах розвинулись звичайні і південні чорноземи, тепер на 90 % розорані. Сухостепові ландшафти поширені на півдні Причорноморської низовини, у Присивашші; там під типчаково-ковиловими і полиново-злаковими степами утворились темно-каштанові солонцюваті ґрунти, розвинулись солончаки, солонці.

Прояв зональних ландшафтоутворюючих процесів, істотні зміни елементів теплового і водного балансів, балансів органічних і мінеральних речовин залежать від континентально-океанічного перенесення тепла і вологи, від особливості будови поверхні. Цим обумовлюються внутрішньозональні відмінності рівнинних ландшафтів та ярусна відмінність гірських ландшафтів, що враховуються у фізико-географічному районуванні.



Рівневі завдання.

  1. Розгляньте карту фізико-географічного районування України та нанесіть на контурну карту (або картосхему у зошиті) межі фізико-географічних країн і природних зон. Надпишіть їхні назви.

  2. Які класи і типи ландшафтів поширені в нашій місцевості?

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ І УМІНЬ УЧНІВ

Бесіда за запитаннями.

1) У чому полягає суть фізико-географічного районування?

2) Які одиниці фізико-географічного районування існують?

3) У межах яких фізико-географічних країн розташована Україна?

4) На які природні зони поділяється рівнинна частина України?

5) За якими критеріями виділяють одиниці фізико-географічного районування?



VI. ПІДСУМОК УРОКУ

Заключне слово вчителя:

— Україна розташована у межах трьох фізико-географічних країн: Східно-Європейської рівнини, Українських Карпат та Кримських гір;

— на рівнинній території України чітко вираженими є три природні зони: мішаних лісів, лісостепу та степу;

— фізико-географічне районування значно полегшує описання природи певних територій.


VII. ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ

VIIІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацювати текст підручника [23, § 31; усно виконати завдання після §1—7] або [29, с. 104—107; усно виконати завдання 1—6 на с.108, 109].

2) Повторити за картою розташування фізико-географічних природних зон.
Урок 3.

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка