Загальна характеристика роботи



Скачати 344.23 Kb.
Дата конвертації24.04.2016
Розмір344.23 Kb.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження.

Злочин – це історичний феномен, який в поєднанні із своїми особливостями завжди знаходиться в центрі уваги суспільства. Ще з того часу, як існує цивілізація і культура, людина вимушена жити в середині створеного ними нормативно-ціннісного простору. Її активність направляється, регулюються, стримуються впливом на неї соціальних норм і цінностей, призначених стимулювати діяльність і блокувати деструктивні наміри і зусилля. В тих випадках, коли функція блокування не спрацьовує і людські дії виходять за межі правових норм цивілізованого суспільства, виникає феномен протиправності.

Злочин – зло, яке породжується конкретною людиною і направлене проти людини. Він виступає як наслідок нездатності суб’єктів знайти дозволені форми вирішення життєвих протиріч. Така позиція, виходячи із необхідності захисту основних прав людини, є більш вдалою та справедливою, оскільки відповідає потребам сьогодення. Сам термін “злочин” можна вжити в двоякому значенні. З однієї сторони, цим терміном визначаються всі передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні дії, які в силу їх суспільної небезпеки тягнуть покарання. З другої сторони, у чинному законі злочин розуміється як закінчене діяння. В той же час, ст.ст. 14, 15 КК України передбачають незавершеність злочинного діяння – готування до вчинення злочину і замах на злочин.

Злочин – це складне, багатоступеневе та динамічне явище. В зв’язку з цим боротьба з ним повинна проводитись не тільки в загальному, але й в кожному конкретному випадку його вчинення. Тому, на даному етапі, не останню роль відіграє вірне визначення в кримінальному законі поняття стадій вчинення злочину. Це в свою чергу виправдовує існування системи кримінальних покарань, основним завданням якої є запобігання злочинів в майбутньому.

Умисним злочином, як правило, є цілеспрямована, свідома діяльність, яка складається із певних етапів (стадій). При його вчиненні, здійснюючи задумане, особа спочатку якнайкраще виконує підготовчі дії, а лише потім переходить до виконання запланованого. Якщо таке діяння завершено і мета, яку було заплановано, досягнута, тоді мова йде про закінчений злочин. Якщо ж діяння не завершено з причин, які не залежать від волі винного, необхідно встановити і оцінити саме цей етап (стадію), на якому злочинна діяльність була перервана. Як свідчить аналіз слідчо-судової практики, на території України питома вага так-званих підготовлених злочинів має тенденцію до зростання. Частка заздалегідь обдуманих злочинних посягань, які проходять передбачені законом всі стадії злочину, і в кінцевому випадку поглинаються останньою, згідно проведеного нами дослідження, сягнула вже понад 60% серед усіх суспільно небезпечних діянь. Причому, слід зауважити, що розкриття злочинів на такому етапі мінімальне, оскільки чітко спланований, продуманий та виконаний злочин розкрити набагато важче і складніше.

Саме тому для суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом, становлять небезпеку не лише закінчені, тобто повністю виконані злочини, але й умисні дії, що виражаються у створенні умов для подальшого вчинення злочину, а також і дії, безпосередньо спрямовані на його вчинення, але, які не призвели до закінчення через певні причини. З цих причин дії такого роду наділені суспільною небезпечністю і за їх вчинення в законі передбачена кримінальна відповідальність.

Отже, актуальність і доцільність існування стадій вчинення злочину зумовлена об’єктивною необхідністю, оскільки перерване посягання на одному із етапів попередньої злочинної діяльності (готування чи замаху) зменшує суспільно небезпечні наслідки, а в окремих випадках взагалі їх відвертає. Іншими словами, стадії вчинення злочину, а зокрема їх виявлення, є важливими для попередження завдання реальної, іноді більш тяжкої шкоди державним, суспільним чи особистим інтересам громадян. Відвернення злочину в період підготовчих дій або в момент, коли він вчиняється, але до його закінчення, дозволяє не допустити фактичного завдання шкоди, а також зберегти цінності, які охороняються кримінальним законом.

Визначення стадій вчинення злочину має надзвичайно важливе значення і є актуальним при розмежуванні закінченого злочину від незакінченого, для правильної юридичної кваліфікації вчиненого, визначенні суспільної небезпечності вчинених дій і особи винного. Крім того, встановлення конкретної стадії вчинення злочину, а також причин, з яких його не було доведено до кінця, дозволяє судовим органам індивідуалізувати покарання для досягнення передбаченої законом мети покарання. Тим самим забезпечуються, закріпленні в ст. 61 Конституції нашої держави, гарантії прав та свобод громадян.

Аналіз законодавства, літературних джерел, судової практики, а також необхідність дотримання прав і свобод людини у демократичному суспільстві, дозволяє стверджувати, що на сьогодні вирішення проблеми стадій вчинення злочину потребує якісно нових підходів щодо її розуміння. Тому є нагальна потреба у комплексному науковому аналізі всіх багатогранних аспектів даного поняття, з урахуванням специфіки стадій вчинення злочину і різноманітності підходів щодо цієї проблеми. Подальша розробка даної проблеми повинна сприяти вдосконаленню правотворчої та правозастосовчої діяльності. Саме ці аспекти і обумовили її актуальність та необхідність кримінально-правового дослідження в сучасних умовах.

Ступінь наукової розробки теми. Насамперед, слід зазначити, що в історії кримінального законодавства завжди приділялась значна увага стадіям вчинення злочину. Ще в “Уложеннях про покарання” 1885р. статтями 9-11 були передбачені стадії вчинення злочину. В післяреволюційний період професор П.Г. Мішунін, на підставі аналізу значного законодавчого матеріалу зазначав, що питання стадій розглядались і в цілому ряді законів 1917-1918 років. В радянській юридичній літературі є доволі значне число робіт, в яких приділялась увага тим чи іншим аспектам вчення про стадії вчинення злочину. Дана тематика постійно займала значне місце у всіх підручниках і учбових посібниках з радянського кримінального права.

В підручниках, дисертаціях, монографіях і статтях ґрунтовно розроблялися актуальні питання, що стосуються стадій вчинення злочину. У своїх працях дане питання піднімали: Акопов А.А., Благов Є.В., Дурманов Н.Д., Іванов В.Д., Караулов В.Ф., Кузнецова Н.Ф., Лясс Н.В., Піонтковський А.А., Скибицький В.В, Тишкевич І.С., Трайнін А.Н., Яценко С.С. та інші широко відомі науковці. Найбільш відомими працями даних авторів є: “Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву” (Дурманов Н.Д.), “Стадии совершения преступления” (Караулов В.Ф.), “Ответственность за приготовление и покушение на преступление по советскому уголовному праву” (Кузнецова Н.Ф.), “Приготовление и покушение по советскому уголовному праву” (Тишкевич И.С.), “Добровольный отказ от преступления” (Акопов А.А.), “Добровольный отказ от преступления по советскому уголовному праву” (Панько К.А.), “Деятельное раскаяние и его значение для органов внутренних дел в борьбе с преступностью” (Никулин С.И.).

В той же час потрібно наголосити, що питання аналізу проблем стадій вчинення злочину, в науковій літературі на даний момент уже не мають такого поширення у вітчизняних науковців. Монографічні, дисертаційні чи інші комплексні дослідження цієї проблеми в Україні не проводяться. Однак, це не свідчить про те, що відпала необхідність досліджувати дану тему, оскільки ліберально-демократичне суспільство вимагає нових підходів до вирішення кримінально-правових проблем для захисту основних прав людини на всіх етапах злочинної діяльності.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка на теоретичному рівні проблем, що стосуються стадій вчинення злочину, вивчення специфічних властивостей кожної з них, а також призначення покарання за попередню злочинну діяльність. Автором в роботі враховуються різноманітні підходи до даної проблеми, а також визначена власна думка щодо дискусійних питань.

Відповідно до поставленої мети автор зосередив увагу на наступних основних завданнях даної проблематики.

n проаналізувати стан наукової розробки проблеми стадій вчинення злочину в кримінальному праві України;

n надати поняття, визначити зміст стадій вчинення злочину за чинним кримінальним законом України, розглянути їх види та значення при призначенні покарання або звільнення від кримінальної відповідальності;

n вказати власну думку щодо дискусійних питань та питань, які на сьогодні потребують якісно нових підходів вирішення, зокрема щодо поняття стадій вчинення злочину, поняття готування, добровільної відмови від вчинення злочину та інших питань призначення та звільнення від покарання;

n провести детальний юридичний аналіз кожної із стадій, зокрема виявити і дослідити об’єктивні і суб’єктивні ознаки стадій на основі практики застосування кримінального законодавства, зокрема їх особливостей в області боротьби з організованою злочинністю;

n розробити додаткові критерії відмежування стадій вчинення злочину між собою, в тому числі розмежування готування до вчинення злочину та виявлення наміру;

n визначити характер і ступінь суспільної небезпеки етапів діянь, розвиток яких припинився на будь-якій стадії, характер кримінальної відповідальності і караності осіб, що вчинили такі діяння;

n розширити коло умов правомірності добровільної відмови від вчинення злочину, а також розглянути їх місце та роль;

n узагальнити критерії розмежування добровільної відмови і дійового каяття;

n на основі проведеного дослідження сформулювати пропозиції по удосконаленню кримінального законодавства України та розробити рекомендації щодо поліпшення сучасної правозастосовчої практики.

В даній роботі досліджуються, таким чином, специфічні питання, пов’язані із значенням стадій вчинення злочину для правильної кваліфікації дій конкретної особи. Дослідження стадій вчинення злочину в роботі розглядається в сукупності та взаємозв’язку правових норм Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу України. Поставленні завдання випливають із сучасної прокурорської та судово-слідчої практики і тому потребують теоретичного аналізу.

Об’єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, що виникають між державою в особі правоохоронних органів, які здійснюють боротьбу із злочинністю і людиною, що стала на шлях вчинення злочину. В зв’язку з незавершеністю злочинного наміру особи на етапі попередньої злочинної діяльності характер зазначених суспільних відносин з кримінально-правової точки зору достатньо складний і потребує ґрунтовного дослідження.

Предметом дослідження виступають норми чинного кримінального законодавства, які регламентують стадії вчинення злочину, їх види, питання добровільної відмови від вчинення злочину та дійового каяття; керівні роз’яснення Верховного Суду України та судова практика з приводу розглядуваної проблематики, а також вітчизняна та зарубіжна література.

Методологічною основою дослідження та його теоретичною базою є теорія пізнання, конкретні теоретичні положення кримінального права, слідча і судова практика.

В ході роботи над дисертацією автором були використанні сучасні методи соціально-правового пізнання, які ґрунтуються на філософії загальнолюдських цінностей. Зокрема, історико-правовий метод обрано для дослідження становлення інституту стадій вчинення злочину в кримінальному праві. Системно-структурний та аналітичний методи використані як засоби з’ясування змісту понять “стадії” вчинення злочину, “готування” до злочину, “замах” та їх фактичного сенсу. Порівняльно-правовий метод використано для подолання існуючих спірних та дискусійних проблем з приводу стадій вчинення злочину в кримінальному законодавстві України за допомогою адаптації досвіду інших держав по їх ефективному вирішенню. За допомогою статистичного методу досліджувались тенденції слідчо-судової практики з приводу стадій вчинення злочину.

Як нормативні джерела використано Конституцію України, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, Постанови Пленуму Верховного Суду України, що стосуються досліджуваних питань.

Емпіричну базу дисертації складають результати вивчення, за спеціальною схемою, понад ста архівних кримінальних справ, пов’язаних з стадіями вчинення злочину, що розглядались судами Чернівецької області в 1992-1999 роках.

Зв’язок роботи з науковими програмами планами, тезами. Робота має безпосередній зв’язок з науковими програмами державного рівня. Дисертаційне дослідження виконано в рамках реалізації Державної програми по попередженню злочинності до 2005 року, а також згідно з планами науково-дослідницьких робіт Національної академії внутрішніх справ України, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням, в якому з позицій кримінального права розглянуті недостатньо розроблені правові та практичні питання, які стосуються стадій вчинення злочину.

n в роботі розроблено і подано своє нове, на основі спеціальної літератури та узагальнення матеріалів слідчо-судової практики, оригінальне визначення поняття стадій вчинення злочину;

n запропоновано внести дане поняття стадій вчинення злочину в кримінальний закон;

n аргументовано необхідність введення в КК України, окремою статтею, строку та розміру покарання за незакінчений злочин при призначенні покарання;

n проаналізовано можливість стадій вчинення злочину не лише при прямому умислі, але й при непрямому;

n розроблено нову редакцію поняття готування до злочину, зміст якої охоплює всі можливі дії на цій стадії, зокрема, крім передбачених в законі дій, ще й мотивація, планування, вибір мети та об’єкту;

n визначено три основних види готування (окрім завершеного і незавершене автором виділено також невдале);

n запропоновано розглядати практику незаконних формувань, діяльність яких пов’язана з такими фоновими явищами як наркоманія, проституція, гомосексуалізм, як склад закінченого злочину “Створення злочинної організації для зайняття антисуспільною діяльністю, з корисливою метою”, рекомендовано внести даний склад злочину в Особливу частину Кримінального кодексу України поряд із ст.255 КК України;

n висловлено і аргументовано власну своєрідну точку зору щодо можливості добровільної відмови на стадії закінченого замаху;

n подано нову, більш повну та обґрунтовану, дефініцію добровільної відмови від вчинення злочину;

n запропоновано розширене коло умов правомірності добровільної відмови від вчинення злочину;

n визначено нове поняття дійового каяття та рекомендовано внести його в кримінальний закон.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне та теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що теоретичні висновки, які витікають з проведених досліджень та узагальнень, можуть бути використані в правотворчій діяльності державних органів взагалі та при внесенні змін до Кримінального кодексу.

Крім того, практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані правоохоронними органами в якості рекомендацій.

Дисертаційні ідеї несуть в собі й навчально-педадогічний потенціал, - вони є узагальненням змісту дидактичних розробок в теорії кримінального права, а це дає змогу сподіватися, що дисертація стане в нагоді у навчально-виховному процесі.

Апробація результатів дисертації. Наукові результати досліджень обговорювались на Регіональній конференції “Захист прав людини в Україні” (Львів, 13,14 лютого 2001 р.) та науково-практичній конференції “ Становлення правової держави в Україні.” (Тернопіль, 28 лютого 2001р.) При розробці нового Кримінального кодексу автором подані пропозиції відносно нової редакції норми щодо стадій вчинення злочину.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження автором опубліковано п’ять наукових статей у фахових виданнях.

Структура роботи зумовлена її метою і поставленими завданнями. Дисертація складається із вступу, 5 розділів, які об’єднують 11 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 181 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, розкривається зміст і стан наукової розробки проблеми, визначено мету і завдання дослідження, сформульовані поняття, положення та рекомендації, винесені на захист, які зумовлюють наукову новизну дисертації, зазначається теоретична та практична значимість результатів наукової роботи, а також характеризується зв’язок роботи з науковими програмами, планами, тезами. Аргументується також концептуальна позиція автора про комплексний підхід до вивчення та дослідження даної проблематики.

В першому розділі – “Поняття та види стадій вчинення злочину” викладаються основні теоретичні погляди на формування поняття стадій вчинення злочину, аналізуються їх ознаки і дається класифікація. Зокрема, автором підкреслюється, що стадії вчинення злочину – це необхідний та суттєвий інститут Загальної частини кримінального права, і тому йому повинна бути приділена значно більша увага у чинному кримінальному законодавстві. Стадії вчинення злочину – це сукупність етапів, що мають самостійне юридичне значення, які він проходить ступенево в своєму розвитку по висхідній від моменту задуму чи підготовчих дій до моменту реалізації злочинного наміру, до закінченого злочину, тобто до моменту вчинення злочину з формальним складом або до моменту настання суспільно небезпечних наслідків, що вказані у законі для матеріальних складів. Кримінально-правове поняття стадій злочинної діяльності відповідає розвитку злочину в реальній дійсності, воно відображає цей об’єктивний процес злочинної діяльності, і саме тому цю дефініцію слід включити в кримінальний закон як основну та необхідну нормативну базу даного інституту.

Умисна злочинна діяльність проходить, як правило, в три етапи: етап підготовки суспільно небезпечного діяння, етап його безпосереднього вчинення та завершальний етап – закінчений злочин, тобто, коли має місце наявність всіх обов’язкових елементів складу злочину. Зрозуміло, що у злочині можуть послідовно здійснюватись всі три стадії. Однак, нерідко особа одразу реалізовує свій злочинний намір, вчиняючи закінчений злочин.

Із суб’єктивної сторони стадії вчинення злочину можливі тільки з прямим умислом. Беззаперечно із цим погоджуючись, вважаємо, виходячи із положень проведеного дослідження, що чисто із теоретичної точки зору попередня злочинна діяльність можлива також і з складною формою вини, а саме прямий умисел щодо діяння і необережність щодо можливих наслідків.

Наявність конкретної стадії (етапу) вимагає самостійної юридичної кваліфікації. Це в свою чергу дозволяє більш точно і конкретно визначити зміст дій винного та, відповідно, їх суспільну небезпечність. Саме ці обставини повинні враховуватись і враховуються судом при призначенні покарання за незакінчений злочин. Тому автор наголошує, що у Загальній частині кримінального закону конкретно повинно бути вказано частину строки та розміри покарання окремо за підготовчі до злочину дії та за замах на злочин.



У другому розділі “Готування до вчинення злочину” характеризується в роботі як підготовчі дії до вчинення злочину в цілому, розкривається та аналізується основний зміст даних дій та зазначено, що підготовчі до вчинення злочину дії в кінцевому випадку можуть призвести до одного із наступних наслідків, які мають різне юридичне значення: до закінченого злочину, до замаху на вчинення злочину, до припинення підготовчих дій з причин, які не залежать від волі винного суб’єкта або до припинення злочинної діяльності актом добровільної відмови від вчинення злочину.

В першому підрозділі “ Поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки готування” автор безпосередньо приділяє увагу поняттю об’єктивним та суб’єктивним ознакам готування, його формам, а також класифікує підготовчі дії.

Згідно ст. 14 чинного кримінального закону готуванням до злочину є підшукання або пристосування засобів чи знарядь, підшукання співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також умисне створення умов для вчинення злочину.

Вважаємо за доцільне звернути увагу на те, що стадія готування до злочину по своїй суті, є діяльністю особи, спрямованою на створення сприятливих умов для подальшого вчинення злочину. За обсягом ці умови повинні бути суттєвими, оскільки несуттєве сприяння майбутньому посяганню за ступенем своєї суспільної небезпеки не досягає того рівня, який передбачений статтею 11 Кримінального кодексу України. Фактично вчинені особою діяння можуть розцінюватися як стадія готування лише в тому випадку, коли вони були спрямовані на вчинення конкретного злочину. Тому, на нашу думку, поряд із передбаченими в законі формами готування (підшукання або пристосування засобів чи знарядь, підшукання співучасників, змова на вчинення злочину та інш.) доцільно було б передбачити такі форми, як мотивація та планування злочину, а також вибір об’єкту та мети, оскільки ці складові в умовах сьогодення є невід’ємною частиною більшості умисних тяжких чи особливо тяжких злочинів.

Мотивація злочинної поведінки – це стимули, як зовнішні так і внутрішні, які зумовлюють прагнення вчинити конкретні суспільно небезпечні діяння. Ці стимули бувають різними: життєві плани, проблемні ситуації, потреби. Саме вони породжують різні мотиви вчинення злочину – користь, помста, заздрість. Однак, слід зазначити, що не завжди мотивація підпадає під ознаки готування, а лише, коли прагнення особи об'єктивовані назовні, знаходять свій прояв в конкретних актах поведінки особи.

Вибір мети та об’єкту безпосередньо пов’язані із плануванням конкретного посягання. При цьому бажане зіставляється з можливим – реальною дійсністю, а також прогнозуються очікувані труднощі і можливі наслідки дій. Обґрунтовуючи дані форми готування, слід відмітити, що детально плануються корисні злочини – приблизно в половині порушених кримінальних справ. Що стосується насильницьких злочинів, то така цифра дещо менша – біля однієї четвертої справ. Планування злочину є невід’ємною складовою організованої злочинності, в структурі якої ним займаються добре підготовлені люди, а в окремих випадках з цією метою створюються самостійні структурні підрозділи.

На основі одержаних в ході дослідження результатів запропоновано наступне поняття готування до вчинення злочину – це окрема, самостійна стадія вчинення злочину, яка характеризується сукупністю таких форм як мотивація злочину та його планування, вибір мети та об’єкту, підшукання або пристосування засобів чи знарядь, підшукання співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Вважаємо за необхідне також до видів готування віднести завершене та незавершене, а також виділити як самостійний вид готування невдале. Саме такий поділ дозволить розмежувати між собою підготовчі дії, а також надасть можливість при призначенні покарання врахувати характер і ступінь суспільної небезпечності дій, ступінь здійснення злочинного наміру і причини, через які ці дії не призвели до бажаного результату.

У другому підрозділі “ Спеціальні види готування” розглядаються окремі види готування, які наділені законом специфічними особливостями. В якості таких спеціальних видів розглядаються: невдалі підбурення і пособництво; змова, організація і участь у організованій злочинній групі; закінчений злочин, який являє собою підготовчі дії до вчинення іншого злочину; антисуспільна діяльність особи.

Значний теоретичний і практичний інтерес має розгляд питання про підготовчі дії, які самі по собі утворюють склад іншого закінченого злочину. В більшості випадків підготовчі дії взяті самі по собі не завжди утворюють склади інших закінчених злочинів. Однак, нерідко трапляється, що готування до вчинення одного злочину уже містить в собі всі ознаки іншого закінченого злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України. На нашу думку, доцільно було б охарактеризувати такі суспільно небезпечні, антисуспільні фонові явища, зокрема, як проституція, наркоманія, бродяжництво та гомосексуалізм, котрі створюють фон та підґрунтя для вчинення злочинів в майбутньому. Необхідно підкреслити, що дані явища набрали масового розповсюдження, розширення їх поля в останні десятиріччя, оскільки саме суспільство своєю нестабільністю та кризовою ситуацією спонукає осіб на такі кроки. Окремі види поведінки, які утворюють ці явища нині, самі собою представляють значний ступінь суспільної небезпеки, однак, діючим законом не передбачені. Вони разом з іншими явищами є збудниками різноманітних іноді тяжких чи особливо тяжких злочинів ( вбивств, крадіжок, вимагань, зґвалтувань, торгівлі людьми, тероризму). При вчасній профілактиці або попередженні цих видів поведінки можна було б уникнути вчинення ряду тяжких чи особливо тяжких злочинів. Так, наприклад, наркоманія як явище породжує цілу систему закінчених злочинів, передбачених ХІІІ розділом нині діючого КК України. Проституція також знайшла вперше своє відображення у новому кримінальному кодексі (ст.303). Тому, виходячи з проведеного дослідження, вважаємо за необхідне вказати, що осіб, які створюють злочинні організації для використання фонових явищ з корисливою метою, необхідно притягувати до кримінальної відповідальності як за закінчений злочин. В зв’язку з цим пропонується ввести спеціальну норму в Кримінальний кодекс України, яка б передбачала відповідальність за факт створення злочинних організацій, основним напрямком діяльності якої є діяльність в сфері фонових явищ.



У третьому підрозділі “Відповідальність за готування до вчинення злочину” висвітлюються загальнотеоретичні та практичні підходи щодо застосування кримінальної відповідальності за підготовчі до злочину дії. Згідно Кримінального кодексу України готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності. Однак, на сьогоднішній день єдиної, спільної для всіх точки зору з приводу меж відповідальності за готування до злочину не має. На нашу думку, готування повинно каратись лише тоді, коли в залежності від характеру діяння особи і всіх обставин вчинення підготовчих дій можна із впевненістю вважати, що якщо б ці злочинні дії не були зупинені на стадії готування, то винна особа вчинила б закінчений злочин. Суд, саме при вирішенні даного питання, враховує характер і ступінь суспільної небезпечності дій, вчинених винним, ступінь здійснення злочинного наміру і причини, через які ці дії не були завершені. Встановлення останніх дозволяє, насамперед, визначити стійкість умислу.

Розмір покарання за підготовчі дії законом окремо не передбачено. Однак, судова практика та теорія кримінального права виробила з цього приводу деякі принципи. Так, строк позбавлення волі не може бути максимальним, винних не можуть засуджувати до виняткової міри покарання (довічного позбавлення волі), а також строк позбавлення волі не може бути більшим, ніж за закінчений злочин. Це зумовлюється перш за все тим, що незавершеність злочину свідчить, як правило, про його меншу суспільну небезпеку порівняно із закінченим злочином. Виходячи з вище вказаного, пропонуємо закріпити в законодавчому порядку межі відповідальності за підготовчі дії і строки покарання за ці дії. Зокрема, строк чи розмір покарання за готування до злочину не повинен перевищувати половини максимального строку чи розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу.



У четвертому підрозділі “Відмежування готування до вчинення злочину від виявлення наміру” автор зазначає, що не є стадією вчинення злочину та не є злочинним і караним виявлення наміру. Це пов’язано з тим, що підставою кримінальної відповідальності є склад злочину, в якому однією з обов’язкових ознак є суспільно небезпечне діяння. Таке діяння повинно бути небезпечним у своєму зовнішньому прояві, тобто небезпечним для інтересів особи, суспільства чи держави в цілому. Відповідно, усе, що не виражене у діянні (дії або бездіяльності) перебуває поза сферою кримінально-правового регулювання, є байдужим для кримінального права та не може тягнути кримінальну відповідальність. В зв’язку з тим, що кримінальне право України визнає караними суспільно небезпечні підготовчі дії, гостро постає питання про відмежування некараного виявлення наміру від караного готування. Відмежувати готування від виявлення наміру означає провести грань між караною підготовчою діяльністю, яка являє собою незакінчений злочин, і діяльністю, хоча і пов’язаною з наявністю у суб’єкта злочинного наміру, але яка є незлочинною і некараною. Відмежування готування до вчинення злочину від виявлення наміру проходить по лінії розмежування намірів особи та початком їх реалізації. Інакше кажучи, на етапі виявлення наміру особа ще не почала діяти, а на стадії готування вона вже вчиняє відповідне діяння. Таким чином, межа між “голим” умислом та готуванням чітко визначена – це межа між словом і ділом, між наміром вчинити злочин і діями, які безпосередньо направлені на вчинення суспільно небезпечного діяння.

Необхідно також зазначити, що існує різниця між виявленням наміру та погрозою, оскільки погроза – це дії, які пов’язані із впливом на психіку людини і тому вони є караними за чинним законодавством України, як самостійні закінчені склади злочинів.



У третьому розділі “Замах на вчинення злочину” розглядається коло питань, які безпосередньо пов’язані із даним етапом вчинення суспільно небезпечного діяння.

У першому підрозділі “Поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки замаху” дисертантом відмічається, що замах на вчинення злочину – це початок його безпосереднього здійснення, самостійний етап його виконання. Іншими словами це незавершена дія чи дія, яка не потягнула бажаних для винного наслідків, тобто замах – це розпочатий, але недоведений до кінця злочин. Аналізуючи дане поняття, слід відмітити, що замах характеризується наступними ознаками:

n по-перше, наявністю умисної вини, причому лише у формі прямого умислу;

n по-друге, активним (за загальним правилом) характером вчиненого. На нашу думку, замах на вчинення злочину це необов’язково лише дія. Можливі також і випадки замаху шляхом бездіяльності. Цей недолік, правда, вже усунено новим Кримінальним кодексом, в якому зазначено, що замахом на злочин є вчинене особою з прямим умислом діяння (дія або бездіяльність);

n по-третє, строгою направленістю (орієнтованістю) вчиненого, яка свідчить про наявність у винної особи конкретних мотивів та цілей, а, отже, і прямого умислу;

n по-четверте, недоведеністю злочину, його незавершеністю з причин, які не залежали від волі особи.

Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що характерною особливістю замаху, яка відрізняє його від готування є те, що при замаху об’єкт злочину ставиться під безпосередню загрозу спричинення йому шкоди. Небезпечність настання шкідливих наслідків чи повного завершення дій стають реальними. При замаху в діях особи вже містяться ознаки, передбаченого законом, суспільно небезпечного діяння, які утворюють склад незакінченого злочину: об’єкт, наявність дій, що входять в об’єктивну сторону злочину, наявність прямого умислу, ознаки суб’єкта злочину. Але при замаху, на відміну від закінченого злочину, немає окремих ознак об’єктивної сторони – злочинного наслідку, вказаного у відповідній статті Особливої частини кодексу чи повного завершення всіх дій, які утворюють об’єктивну сторону.

Відповідно до ст.16 Кримінального кодексу України кримінальна відповідальність за замах на злочин настає за тією статтею Особливої частини кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин, з посиланням на ст. 15 Загальної частини. На відміну від підготовчих дій, замах на вчинення злочину завжди караний, незалежно від категорії тяжкості злочину. Тим не менше, суд при призначенні покарання зобов’язаний враховувати ступінь недоведеності злочину до кінця. Тому, виходячи із матеріалів судової практики, вважаємо, що доцільно в кримінальному законі зазначити – строк чи розмір покарання за замах на злочин не повинен перевищувати трьох четвертей максимального строку чи розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого за відповідний закінчений злочин.

У другому підрозділі “ Основні види замаху” автором підкреслено, що процес розвитку злочинної діяльності на стадії замаху характеризується вчиненням суб’єктом дій (бездіяльності), які виражають ступінь здійснення чи виконання наміру.

Чинний кримінальний закон вперше закріпив, розподіл замаху на два основних види: закінчений та незакінчений, в залежності від характеру вчинених дій та моменту наближення закінчення злочину.

Виходячи із проведеного дослідження та аналізуючи сучасну судову практику, а також виходячи із принципу суб’єктивної відповідальності та загальноприйнятого твердження, згідно якого кримінально-правова оцінка діяння визначається передусім виною особи, автор прийшов до висновку, що за основу поділу замаху на два вище вказаних види, слід взяти суб’єктивний критерій. Сутність цього критерію полягає в тому, що вид замаху визначається в залежності від оцінки ступеня завершеності злочинних дій самою винною особою. Змістом даного критерію є усвідомлення особою ступеня завершеності дій, що вчиняються.

Варто також наголосити, що ступінь суспільної небезпеки різний при закінченому та незакінченому замаху. При закінченому замаху всі дії для досягнення результату були виконані і, отже, в більшості випадків бажаний результат міг наступити. При незакінченому замаху результат взагалі не міг наступити, так як не були ще вчинені всі необхідні дії. Існує певна категорія злочинів, в яких у відповідності з характером дій, неможливий закінчений замах. Це, насамперед, відноситься, наприклад, до крадіжки. Закінчений замах на крадіжку можливий лише при замаху на нереальний (непридатний) предмет. У всіх інших випадках, якщо винна особа вчинила все, що вважала необхідним, вона тим самим вчинила закінчений злочин.

Розподіл замаху на два основних види має суттєве значення для практики застосування кримінального закону. Розмежування видів замаху найбільш важливе для індивідуалізації покарання, а також надає можливість для застосування норм про добровільну відмову від вчинення злочину.

У третьому підрозділі “Спеціальні види замаху” зазначено, що інколи намагання особи завдати ту чи іншу шкоду об’єкту, що охороняється кримінальним законом не отримує логічного завершення. Більше того, шкода не може бути завдана в силу того, що розпочате посягання приречене на невдачу і не може призвести до закінченого злочину. Причиною цього є помилка суб’єкта по відношенню до окремих елементів того чи іншого об’єкту. Тому, на нашу думку, в даних випадках слід піднімати питання про непридатний замах. Даний інститут набрав широкого розповсюдження в останні роки. Крім того нерідко зустрічаються помилки з цього приводу в слідчо-судовій практиці. Непридатний замах має специфічні особливості і тому повинен бути виділений як спеціальний вид замаху.

Із двох видів непридатного замаху, насамперед, слід розглянути замах на непридатний об’єкт. Вважаємо, що більш доцільно назвати цей вид замаху – замах на непридатний предмет, оскільки об’єкт правової охорони завжди придатний для посягання. Об’єкт злочину не може бути неналежним, він або є, або його немає. Саме тому мова повинна йти про замах на непридатний предмет, який включає, як неживі речі, тварин, птахів, так і людину (потерпілого за кримінально-процесуальним законодавством). Неналежним чи непридатним для посягання предмет може стати через його відсутність, а також внаслідок втрати ним своїх попередніх властивостей (якостей), які охоронялися законом. Таким чином, під замахом на непридатний об’єкт (точніше на непридатний предмет) – слід розуміти такі випадки, коли винна особа посягає на предмет, який в дійсності відсутній або на предмет, який внаслідок втрати ним своїх якостей не підпадає під кримінально-правову охорону, а, отже, із-за фактичної помилки даної особи не створюється реальна небезпека завдання чи спричинення шкоди об’єкту.

До непридатного замаху також відноситься і замах з непридатними засобами. Під даним видом замаху слід розуміти такі випадки, коли винна особа для досягнення своєї суспільно небезпечної мети застосовує засоби, які із-за своїх об’єктивних властивостей не можуть призвести до закінченого злочину чи потягнути бажаний злочинний результат. Під засобами слід розуміти не тільки предмети, які використовуються для вчинення злочину, але і дії. Як свідчить аналіз практики це в основному відноситься до психічних методів. Такий вид замаху, в свою чергу, поділяється на замах з абсолютно непридатними засобами та засобами непридатними за даних умов.

Непридатний замах повинен каратися на загальних підставах, оскільки володіє всіма ознаками “придатного” замаху, і закінчити злочин особі не вдається через допущену помилку, тобто з причин, які від неї не залежали. Однак, сам факт непридатності обраних засобів, виходячи із концепції гуманізації покарань, очевидно слід вважати обставиною, що пом’якшує відповідальність особи. Тому є всі підстави щодо внесення в кримінальний закон вище зазначеного виду замаху, нарівні із закінченим та незакінченим.

Поряд із непридатним замахом до спеціальних видів замаху, на нашу думку, необхідно відносити відхилення дії; наявність помилки в обставинах, суттєвих для складу злочину; невдалу спробу вчинити злочин, кваліфікований за наслідками.

Відхилення дії переважно визначається як спричинення, з незалежних від винного обставин, шкоди іншому об’єкту (предмету), а не тому, на який була направлена вольова дія особи. У даному випадку діяння, яке направлялося волею особи і не призвело до бажаного результату, повинно розглядатись як замах. Наявність помилки в обставинах, суттєвих для складу злочину, проявляється в тому, що якщо немає всіх ознак складу злочину, діяння повинно вважатися замахом на той злочин, вчинення якого охоплювалося умислом винної особи. Що стосується замаху на злочин, кваліфікованого за наслідками, слід наголосити, що такий замах можливий лише в тих випадках, коли відношення до такого наслідку характеризується прямим умислом.



Четвертий розділ “Закінчений злочин” присвячений загальній характеристиці закінченого злочину, складу злочину та елементам, які його утворюють. Зазначено також, що в залежності від особливостей законодавчої конструкції того чи іншого злочину та в першу чергу від його об’єктивної сторони, кримінальний закон та теорія кримінального права розрізняють злочини з матеріальним, формальним та усіченим складом.

У першому підрозділі “Матеріальний склад злочину” охарактеризовано, що злочин в даному, конкретному випадку буде вважатись закінченим з моменту настання наслідків. Іншими словами, матеріальний склад злочину – це юридичний склад, що передбачає наслідки як обов’язковий елемент його об’єктивної сторони. За змістом наслідки злочинних діянь доцільно класифікувати таким чином: наслідки у вигляді фізичної шкоди, у вигляді майнової шкоди, порушення нормальної роботи транспорту або зв’язку, у вигляді іншої шкоди. Особливість наслідків як ознаки об’єктивної сторони складу злочину полягає, на нашу думку, в тому, що вони можуть бути або підраховані, або певним чином визначені. Лише за такої умови наслідки можуть виконувати функції ознаки складу злочину. Майнова шкода визначається, як правило, вартісними критеріями, шкода здоров’ю може встановлюватися за допомогою судово-медичних критеріїв, порушення нормальної роботи транспорту може проявлятися у зриві графіку руху.

Наслідки – це обов’язкова та надзвичайно важлива ознака матеріальних складів злочину, яка входить в предмет доказування по кримінальній справі. Якщо наслідки злочину при розслідуванні не були встановлені або визначені помилково, то це є підставою для направлення справи судом на додаткове розслідування або винесення виправдувального вироку.



У другому підрозділі “Формальний склад злочину” зауважено, що формальний склад злочину це також різновид закінченого злочину. Злочин з формальним складом вважається закінченим з моменту виконання вказаних в законі дій або з моменту бездіяльності. У “формальному” злочині, таким чином, виділяється лише суспільно небезпечне діяння, незалежно від того чи призвело воно до настання суспільно небезпечних наслідків. Звичайно, що будь-який злочин є причиною тих чи інших шкідливих наслідків, однак, у злочині з формальним складом такі наслідки не є елементом (ознакою) юридичного складу. Кримінальне законодавство України передбачає цілу низку злочинів, об’єктивна сторона яких включає лише суспільно небезпечне діяння ( дію або бездіяльність). Це характерно для таких видів злочинів, як ст. 111 КК України передбачає кримінальну відповідальність за державну зраду, ст.113 КК України – за диверсію, ст.189 КК України – за вимагання та інші.

Виходячи із проведеного дослідження, вважаємо за доцільне віднести до формальних складів злочинів так звані формально-матеріальні та усічені склади злочинів, як їх певний різновид. У деяких випадках законодавець, враховуючи підвищену небезпечність окремих злочинних діянь, їх специфіку та, керуючись завданнями їх припинення, момент закінчення злочину переносить на ранні (попередні) етапи злочинної діяльності, які в інших випадках розглядаються як незакінчений злочин (замах або навіть готування). Такі склади злочинів в теорії кримінального права називають усіченими. Типовими прикладами такого складу злочину є склад бандитизму (ст.257 КК України), а також створення злочинної організації (ст.255 КК України). Передбачено також чинним Кримінальним кодексом і формально-матеріальний склад злочину. Формально-матеріальний склад злочину – це юридичний склад, який передбачає наслідки як альтернативу іншим елементам чи ознакам, в результаті чого в одній своїй частині даний склад злочину є матеріальним, а в іншій – формальним. Як приклад такого поєднання можна навести, очевидно, особливо-кваліфікований вид зґвалтування. Згідно ч.4 ст.152 КК України, якщо в специфічну конструкцію особливо-кваліфікованого виду зґвалтування входять особливо тяжкі наслідки, він розглядається як матеріальний, а якщо ця конструкція містить в собі кваліфіковану ознаку зґвалтування малолітньої чи малолітнього – цей склад розглядається як формальний.



П’ятий розділ “Добровільна відмова від вчинення злочину” складається із двох підрозділів. У першому підрозділі “Добровільна відмова від розпочатої злочинної діяльності як підстава, що виключає кримінальну відповідальність” автором підкреслено, що готування до злочину і замах на нього не досягають стадії закінченого злочину з причин, які не залежать від волі винного. Разом з тим в деяких випадках особа, що розпочала злочин і мала можливість його завершити, сама приймає рішення відмовитись від доведення до кінця злочинних дій.

Інститут добровільної відмови від вчинення злочину – це один із яскравих проявів гуманізму держави в реалізації своєї політики, це один із засобів захисту прав людини. Добровільна відмова при незакінченому злочині (ч.1 ст.17 КК України) – це остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Дана дефініція лише з прийняттям Кримінального кодексу знайшла своє відображення в чинному кримінальному законі Однак, на підставі проведеного дослідження та слідчо-судової практики, автор пропонує дещо доповнити це поняття. Отже, добровільна відмова від вчинення злочину – це фактичне, дійсне, повне, своєчасне та безповоротне припинення особою підготовчих дій чи виконання складу злочину при усвідомленні наявної можливості їх завершення. На нашу думку, лише наявність вище наведених ознак дозволить більш чітко розкрити зміст та суть добровільної відмови та розмежувати останню із вимушеною.

Згідно ч.2 ст.17 кодексу особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Вважаємо за доцільне наголосити, що зміст даної статті викладено не зовсім вдало, оскільки такий текст норми юридично неосвіченому громадянину погрожує кримінальною відповідальністю. На нашу думку, в даній дефініції слід зробити акцент саме на те, що особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо вона добровільно відмовляється від доведення злочинних дій до кінця. Таким чином, дана норма повинна мати наступний зміст: добровільна відмова від доведення злочинних дій до кінця є підставою, що виключає кримінальну відповідальність особи, але при умові, що фактично вчинене діяння не містить в собі складу іншого закінченого злочину.

В ході роботи автором була підтримана позиція провідних вчених, які вважають, що підставою для звільнення від кримінальної відповідальності при добровільній відмові є відсутність в діях особи складу злочину. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця виражається в свідомому акті, направленому на припинення злочинної діяльності. При добровільній відмові припиняється здійснення об’єктивної сторони злочину, а також втрачається умисел на вчинення злочину. Отже, в діях особи відсутній склад злочину.

При проведенні дослідження дисертантом була приділена значна увага питанню про те, на яких стадіях розвитку злочинної діяльності може мати місце добровільна відмова, оскільки це має важливе теоретичне і практичне значення. Опираючись на судову практику та теоретичні доробки, автором аргументовано, що добровільна відмова може мати місце на будь-якій стадії незакінченого злочину, тобто на стадії готування до злочину, а також замаху на злочин, незалежно від того чи це замах закінчений, чи незакінчений. Однак, слід підкреслити, що для наявності добровільної відмови при закінченому замаху необхідні лише певні умови. Охарактеризовано також добровільну відмову співучасників злочину (виконавця, організатора, підбурювача та пособника), оскільки вона наділена значною специфікою.

В другому підрозділі “ Відмежування добровільної відмови від дійового каяття” автором зазначено, що дійове каяття – це активна, добровільна післязлочинна поведінка особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, направлена на ліквідацію, відвернення чи зменшення фактичних шкідливих наслідків вчиненого або надання допомоги правоохоронним органам у розкритті вчиненого злочину.

Дійове каяття має деяку подібність із добровільною відмовою від вчинення злочину. Так в обох випадках особа, що вчиняє злочин, проявивши почуття жалості, співчуття до жертви, бажає зменшити спричинену шкоду або не допустити її настання. Разом з тим між вказаними інститутами є суттєва різниця, яка проявляється в наступному. По-перше, добровільна відмова може мати місце лише при незакінченому злочині, тоді як дійове каяття має місце, як правило, після закінчення злочину. По-друге, термін каяття означає, що мотивом такої поведінки є моральні спонукання, а добровільна відмова може бути мотивована будь-якими спонуканнями, в тому числі і страхом перед покаранням. По-третє, при каятті особа несе кримінальну відповідальність, а її каяття, за загальним правилом, враховується як пом’якшуюча обставина при призначенні покарання, а добровільна відмова є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності. Правда, особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду. По-четверте, дійове каяття повинно носити лише активний характер, тоді як добровільна відмова може проявлятися і в пасивній поведінці.

Виходячи із проведеного дослідження та аналізу кримінально-правових норм, пропонуємо внести у кримінальний закон поряд із добровільною відмовою і дійове каяття, а також обов’язково зазначити, що активна післязлочинна поведінка є обставиною, що пом’якшує відповідальність особи.

У висновках праці міститься підсумок проведеного дослідження. Викладено загальнотеоретичні результати, одержані в дисертації, і сформульовані положення щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства. Зокрема, автором пропонується наступне.

n Насамперед, приділити стадіям вчинення злочину значно більшу увагу у чинному кримінальному законі, тобто присвятити цій проблемі окремий розділ.

n Закріпити у законі поняття стадій вчинення злочину, тобто – це сукупність етапів, що мають самостійне юридичне значення, які злочин проходить ступенево в своєму розвитку по висхідній від моменту задуму або підготовчих дій до моменту реалізації злочинного наміру, тобто до моменту вчинення злочину з формальним складом або до моменту настання суспільно небезпечних наслідків, що вказані в законі для матеріальних складів злочину.

n Доповнити ч.1 ст.14 КК України, вказавши, що готуванням до злочину визнається самостійна стадія вчинення злочину, яка характеризується сукупністю таких форм як мотивація злочину та його планування, вибір мети та об’єкту, підшукання або пристосування засобів чи знарядь, підшукання співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

n Внести ч.3 ст.14 КК України завершене готування – це діяльність, яка в дійсності містить всі виконані в повному об'ємі, необхідні дії, які створюють умови для безпосереднього посягання, яке не отримало подальшого розвитку, з незалежних від особи причин.

n Внести ч.4 ст.14 КК України незавершене готування – це діяльність, яка не містить в собі в дійсності умов, необхідних для вчинення закінченого злочину.

n Внести ч.5 ст.14 КК України невдале готування – це помилка особи відносно засобів, способів чи знарядь, які використовуються в ході розпочатої злочинної діяльності.

n Внести ч.4 ст.15 КК України замах на вчинення злочину є непридатним, якщо винна особа внаслідок допущеної нею фактичної помилки не в змозі довести розпочате посягання до бажаного результату.

n Доповнити ч.1 ст.17 КК України добровільна відмова – це фактичне, дійсне, повне, остаточне та безповоротне припинення особою підготовчих дій чи виконання складу злочину, при усвідомленні наявної можливості їх завершення.

n Змінити зміст ч.2 ст.17 КК України на наступний добровільна відмова від доведення злочину до кінця є підставою, що виключає кримінальну відповідальність особи, але при умові, що фактично вчинені дії не містять в собі складу іншого закінченого злочину.

n Внести ч.3 ст.17 КК України добровільна відмова може мати місце на будь-якій стадії незакінченого злочину.

n Внести ст.171 КК України дійове каяття

n Ч.1 ст.171 КК України дійовим каяттям визнається активна, добровільна післязлочинна поведінка особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, направлена на ліквідацію, відвернення чи зменшення фактичних шкідливих наслідків вчиненого або надання допомоги правоохоронним органам у розкритті вчиненого злочину.

n Ч.2 ст. 171 КК України дійове каяття є обставиною, що пом’якшує кримінальну відповідальність особи.

n Ч.3 ст.171 КК України у випадках, конкретно передбачених законом, особа, в діях якої має місце дійове каяття, може бути звільнена від кримінальної відповідальності.

n Внести у розділ ХІ “Про призначення покарання” ст.721 Призначення покарання за незакінчений злочин.

n Ч.1 ст721 КК України строк чи розмір покарання за готування до злочину не повинен перевищувати половини максимального строку чи розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього кодексу.

n Ч.2 ст. 721 КК України строк чи розмір покарання замаху на злочин не повинен перевищувати трьох четвертей максимального строку чи розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого КК України за відповідний закінчений злочин.

n Доповнити ч.1 ст.66 КК України “Обставини, які пом’якшують покарання” пунктом 10 – вчинення злочину особою, якщо він передує іншому злочину при наявності добровільної відмови від останнього.

n Передбачити у розділі ІХ Особливої частини Кримінального кодексу (ст. 2551) самостійний склад злочину: “Створення злочинної групи для зайняття антисуспільною діяльністю з корисливою метою.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Шевчук А.В. Поняття та види стадій вчинення злочину /Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 91: Правознавство. – Чернівці: ЧДУ ,2000. – С.95-98.

2. Шевчук А.В. Замах на злочин та його ознаки. / Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 105: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2001. – С.92-95.

3. Шевчук А.В. Розмежування добровільної відмови від вчинення злочину та дійового каяття. / Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 121: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2001. – С.109-111.

4. Шевчук А.В. Готування до злочину та особливості відповідальності за готування. // Актуальні проблеми держави і права. Випуск 11. – Одеса: “Юридична література”, 2001. – С. 536 - 544.

5. Шевчук А.В. Поняття непридатного замаху та його види./ Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 125: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2001. – С.101-103.

АНОТАЦІЯ Шевчук А.В. Стадії вчинення злочину. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08. – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2002.

Дисертація присвячена вивченню проблем стадій вчинення злочину, огляду і аналізу фундаментальних положень та дискусійних питань даної тематики. В роботі розкривається поняття стадій вчинення злочину, акцентується увага, зокрема, на видах стадій, регламентується кожна з них. У роботі автором розглядається роль та значення добровільної відмови від вчинення злочину та критерії розмежування останньої від дійового каяття.

Ключові слова: стадії вчинення злочину; готування до злочину; замах на злочин; закінчений злочин; добровільна відмова; дійове каяття.

АННОТАЦИЯ

Шевчук А.В. Стадии совершения преступления. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08. – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко,Киев, 2002.

Диссертация посвящена вопросам изучения стадий совершения преступлений. В ходе работы проанализированы основные этапы, которые проходят умышленные преступления с момента замысла до момента реализации преступного намерения, а также особенности наказания за неоконченное преступление. В работе подано понятие стадий совершения преступления, а именно – это совокупность этапов, имеющих самостоятельное юридическое значение, которые преступление проходит в своём развитии с момента замысла или подготовительных действий до момента реализации преступного намерения, то есть к моменту совершения преступления с формальным составом или к моменту наступления общественно опасных последствий, которые указаны в законе для материальных составов преступления. В диссертации сформулированы понятия, формы и виды подготовительных действий. Особое внимание автор уделил также негодному покушению и его видам, а также отметил необходимость внедрения в уголовный закон данного вида покушения на ровне с оконченным и неоконченным. В ходе работы автор проанализировал проблемы оконченного преступления одновременно с видами неоконченного. Рассматриваются формальные, материальные, формально-материальные и усечённые составы преступления. Отдельный раздел работы посвящён добровольному отказу от совершения преступления, как неотъемлемого института стадий совершения преступлений. Автор считает, что добровольный отказ является основанием для освобождения лица от уголовной ответственности. Добровольный отказ может иметь место на любом этапе предварительной преступной деятельности. Добровольный отказ от совершения преступления взаимосвязан с деятельным раскаянием. Но это различные понятия, поскольку отличаются специфическими особенностями.

По мнению автора, в соответствующий раздел Общей части Уголовного права, который регламентирует понятие и виды стадий совершения преступления, необходимо внести ряд изменений и дополнений с целью обеспечения совершенствования данного института.

Ключевые слова: стадии совершения преступления, приготовление к преступлению, покушение на преступление, оконченное преступление, добровольный отказ, деятельное раскаяние.

S U M M A R Y

Shevchuk A. V. Stages of commission of a crime – Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Law Sciences on the speciality 12.00.08 – Criminal Law and Criminology; Criminal – correctional Law. Kiyv national university named after Таras Shevtchenko, Kiyv, 2002.

The paper deals with problems of the stages of commission of a crime; analyses of fundamental statements and discussible questions of this theme.



In the dissertation the notion of stages of commission of a crime is undercover, types of stages and its regulation are substantiated. The author has researched the role and meaning of voluntary renunciation of a criminal purpose, and criteria of destinations between voluntary renunciation and active penitence.

Key words: stages of commission of a crime; preparing to a crime; attempted crime; completed crime; voluntary renunciation; active penitence.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка