З досвіду роботи районної творчої групи



Сторінка14/15
Дата конвертації11.04.2016
Розмір3.31 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Тип урок: урок засвоєння нового матеріалу.

Обладнання: фотопортрет різних років, виставка його творів, пісні.

Епіграф: Гончар - художник світла, його дослідник, зображувач і поет Закохано й уважно простежує він промені, що пронизують людські істоти, що оживляють природу, що ринуть крізь космос.

М.Бажан

І. Оголошення теми, мети та завдань уроку.

ІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.

Учитель. А тепер надаємо слово творчій групі — "біографам" (3 учнів).

Робота в групах (завдання підготовлені учнями заздалегідь)



"Біографи". Учениця, яка очолила цю групу, знайомить школярів з творчим шляхом письменника, пропонує повідомлення про життєвий шлях, інші доповнюють.

ПОВІДОМЛЕННЯ:

Олександр Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року в невеликій слободі Сухій, що на південній Полтавщині, в селянській родині, в жодному коліні якої не було когось схожого на інтелігента за професією. Хіба що в далекому минулому один із перших Гончарів, можливо, мав хист до мистецтва. Але з тієї далекої епохи залишилося Гончарам лише прізвище.

Мати померла рано, коли хлопчику було лише два роки, і він її майже не пам’ятав, виховували його материні батьки, які жили в селі Кобеляках на Полтавщині. За Дніпром починалися таврійські степи, вони здавалися зовсім близькими, звідти налітали колись банди на розмальованих яблуками і барвистими квітами тачанках, туди споконвіку ходили на заробітки. Окрім грошей, приносили звідти цікаві оповіді. Можливо, від тих заробітчан заслухався Олесь захоплюючих історій і про безкраї поля пшениці, і про дрохв, які ховаються на межах, і про кам’яних баб на могилах, і про великі отари овець, і про зимові завірюхи, які можуть збити зі шляху людину.

Враження дитинства згодом стануть фрагментами майбутніх книжок О.Гончара.

Після закінчення семирічки О.Гончар працює в редакції районної газети в с. Козельщина. Помітивши любов хлопця до літератури, редакція направляє його до Харківського технікуму журналістики імені Островського. Навчаючись у технікумі, він виступив з першими оповідання на сторінках газети «Комсомолець України». Звичайно, у цих початкових творах ледь вчувся майбутній автор таких речей, як «Модри Камень», «Весна за Моравою» «На косі», але попри всю їх недосконалість авторові ніколи не було соромно за них.

У 1937 році Олесь закінчив технікум і йде працювати в редакцію газети «Ленінська зміна».

У 1938 році Олесь Гончар – студент філологічного факультету Харківського університету. Незадовго перед війною вийшла з друку його повість «Стокозове поле». Схвальну редакцію на неї, вміщену в газеті “Ленінська зміна”, молодий письменник прочитав 22 червня 1941 року. Склавши екзамен за третій курс університету, разом із групою своїх товаришів добровольцем пішов на фронт, хоча мав відстрочку до закінчення навчання. Замість навчання на ІV курсу він опинився в районі Білої Церкви. Тоді йому йшов 23 рік.

Учитель. Слово мають «Юні артисти».

Звучить пісня «Вставай, страна огромная».



1 учень. Війна потрясла весь світ, вона змітала цілі міста й села, диктувала свої жорстокі закони, звівши цінність людського життя до дев’яти грамів свинцю випадкової чи прицільної кулі. У сплюндрованих людських оселях горіли мрії поколінь і сторінки недописаних романів та поем.

2 учень. Але порушивши структуру життя, вона не схитнула структуру духу, ідеалів, принципів справжніх патріотів. У ряди прапороносців вищої правди, що піднялися рятувати світ, встав і Олесь Гончар. Розпочавши свою бойову одіссею в студентському батальйоні добровольців, він пізнав і пекучий біль відступу, і відчай оточення, і тяжкі рани, і велику радість переможного відступу.

3 учень. Письменник не мав змоги писати прозові твори, і в армійських газетах заявляються вірші важкі, трагічні.

Сніги, не сніги, а ріллі,

Наорані смертю за мить.

І хлопець - саме вугілля -

Біля танка свого лежить.

Руки підняв до неба,

Крик замінив на вустах,

бо жити йому ще треба

В незайманих десь містах.

Ще б чути довкола себе

Той гомін прекрасних міст.

Бунтуючи, зняв до неба

Чорний кулак танкіст.

І руки його обогорілі

Не хочуть такого кінця!

І зуби аж сяють білі

На звугленій масці лиця!

Бо то ж недомріяна мрія,

То ж вірність його комусь -

Напис на танку біліє:

"Жди - я вернусь!"

Тихо звучить мелодія пісні "Синий платочек" або "Землянка".



4 учень. Здраствуй, мій сонячний краю,

Ти снишся мені і тут.

Серцем щодня я літаю

До тебе за бистрий Прут.

Як пишуть листи солдати,

Тужливо стає мені,

Кому ж мені написати.

Якій догукнутись рідні?

Той - мамі, а той - дружині,

Той - сестрам, а той - братам

Сонцю її і степам.

Сивим, як згадки, могилам,

Що тонуть в імлі голубій,

Шляхом, окутаним пилом,

Якими пішли ми в бій.

Бачу далекі вершини

В тумани повитих Карпат.

Може, моя то Вкраїна

Біліє черідкою хат?
Слово, в бою загрубіле,

У тому краю забрили.

Де вшиті в убранні білім

Мене виглядають з війни.


5 учень. "Олесь сидів біля міномета, обійнявши чорну його трубу правою рукою, і примруживши карі очі, тихий, замислений, тихо говорив:

Темніють доти

Чужі навпроти -

Нічого більш нема.

А там, десь дома,

Весна знайома

Зелені руки підійма.

Мінометники, надзвичайно строгі і навіть урочисті, слухали, затамувавши подих... Олесь усе читав. Він читав і годину, й другу. А солдати слухали й дивились, як це можна було звичайними словами виповісти те, що було у кожного на серці і про що, виявляється, могло розказати одне лиш людське серце..."



6 учень. Мов дівчата худенькі, ялини

Розбрелись по безплоддю гір,

Дерев’яна гірська хатина,

Чорних буйволів повен двір.


І хазяйська дочка мадярка

Виносить мені молока.

Усміхнулась до мене жарко,

Та усмішка її не така,


Як у тої, що десь у школі

Перед дітьми сумна стоїть,

Від мене, від скель цих голих

На відстані цілих століть



7 учень. Війна має скоро скінчитися. Бійці мінометної роти, Олесь Гончар бачить засніжені Альпи, голубий Дунай, Злату Прагу.

Усе, що разом пережито,

В походах вистраждано, - все,

Прапороносець понесе.

Звучить пісня "День Победы".

Учитель. Після війни Олесь Гончар демобілізувався й продовжив навчання, але вже у Дніпропетровському університеті. Та війна не відпускала його, нагадувала болем старих ран, думками про побратимів. Не раз на Фронті він казав собі: "Якщо залишусь живий, розкажу про все, що пережив." У 1946 році побачила світ перша частина трилогії "Прапороносці" - "Альпи", наступного року вийшла друга частина "Голубий Дунай", а в 1948 році - остання книга трилогії - "Злата Прага". Твір приніс молодому письменникові надзвичайний успіх і визнання.

1946 року Гончар, закінчивши університет, поступив до аспірантури й переїхав до Києва. Він зразу поринув у напружену творчу роботу. Одна за одною виходять його книжки. Теми творів різні, але неповторна й правдива взаємодія трагічного й людяного. І нема в них і нотки приреченості, жодної мелодії безпросвітної скорботи. Навпаки, його філософія людяності заклична і світла. Вона віщує перемогу щастя й добра.

У цей час Олесь Гончар плідно працює над дослідженням творчості інших письменників. Послухайте фрагменти з його дослідницьких праць.

ГРУПА “ДОСЛІДНИКІВ”



1 учень. "Поет-революціонер, поет - тираноборець, поет, що з незрівнянною силою й непримиренністю висловив протест народу проти соціального і національного гніту, людина безмежно трагічної долі, він залишив нам найкращу перлину своєї душі - нездоланне свободолюбство, гуманність, чисту, як сонце, мрію про вселюдське братерство, щастя. Високі ідеали людини, що живуть в Шевченковій поезії, близькі нам, людям двадцять першого століття. Ось чому він, поет глибоко національний, стає сьогодні також і поетом загальнолюдським. "Це сказано, звичайно ж, про великого Кобзаря.

2 учень. Про Івана Франка: "Жива школа багатющого, неоціненного Франкового досвіду зберігає силу взірця й для нас, сучасних українських письменників, для всієї нашої багатонаціональної літератури. Бойовитість творчості, глибина соціально-психологічних досліджень, відданість кожним своїм словом справі народу, справі прогресу людства - це саме те з Франкового життя, що хвилює нас, що може сприйматися нами як його заповіти. Літературі нашій і сьогодні потрібні Франкова одержимість, його трудолюбство, громадська активність, широта мислення, увага до всього юного талановито-ростучого, зневага до схеми й канону нам і сьогодні треба його мужності, несхитності й гарту."

3 учень. Про Лесю Українку: "Ні, не задовольнилась би вона сірим щебенем штампів, сотнею чи двома отих потворних канцеляризмів, убогим, прісним отим сучасним "язичієм", що ним дехто послуговується і в наші дні. Леся розуміла свою відповідальність, тому постійно дбала за стильове, лексичне й синонімічне збагачення рідної мови, і це теж додає їй заслуги в нашій культурі, в нашому красному письменстві".

Учитель. Маємо свідчення глибокого проникнення Олеся Гончара в атмосферу творчості зачинателя української літератури, "безсмертного полтавця". Івана Петровича Котляревського, його поваги до "мужицького таланту" Василя Стефаника, і до "буревісника революції" Максима Горького, є висловлювання і про Олександра Довженка, і про Павла Тичину. Ближчими й зрозумілішими для нас стають через сприйняття Олеся Гончара і Максим Рильський ("поет високої культури, широких обріїв"), і Володимир Сосюра ("сила його слова, справжній гуманізм його лірики - в природності, в чисто сердечному довір’ї до людини в безмежній відданості їй). він дав професіонально точну, тонку оцінку творів Панаса Мирного і Степана Васильченка, Остапа Вишні й Маркіяна Шашкевича, Льва Толстого й Івана Турчгенєва, Миколи Гоголя і Федора Достоєвського.

"Не раз думається, що доки живуть і творять люди такої високої проби громадянства, як Олесь Гончар, все нице і підле, що присмокталося до культури нашого народу, змушене озиратися і гальмувати свою войовничу агресивність", - можемо й ми повторити слова друга Олеся Гончара, письменника Василя Фольварочного.



Учитель. Нарешті слово має творча група - "літературознавці".

Учень. Нашій групі треба було визначити провідні мотиви творчості Олеся Гончара.

Повідомлення учнів.

Учні-слухачі коротко конспектують почуте.

Короткий огляд творчості Олеся Гончара. Романи «Тронка», «Людина і зброя», «Перекоп», «Циклон», «Прапороносці», «Собор та огляд новелістики».



1 учень. Визнання прийшло до Олеся Гончара з першого твору. Це був роман «Прапороносці». Талант його породила та світова війна, вона не могла залишити в мистецтві лише чорно-криваві тіні. Романтик мав сказати, що життя незнищенне, що воно «знов зеленим з – під землі встає».

«Прапороносці» - це той перший повоєнний твір, який сказав про зелені пагони людської душі, про радість перемоги над фашизмом. Можливо, складно побачити той реалізм «справжньої війни», але не побачити його не можна: тяжкі переходи роти Брянського, точно виписано образи бійців та командирів - ідеальний в душевній красі та вірності Юрій Брянський, Євген Черниш, Шура Ясногорська; «статичний» у своїй політичній переконаності Воронцов; «месник» Сагайда; веселун Хома Хаєцький, справжні чорнороби війни, брати Блаженки; окраса кривавих буднів Маковейчик.

Але в романі щось більше, ніж долі окремих людей - це романтичне звеличення ідеї визволення людини, це протест проти війни як аномалії людського життя. «Гарно рятувати людей! Краще, ніж убивати!» - такі слова Гончар вкладає у вуста Козакова.

Письменник використовує суто романтичний прийом - як персонаж Брянський діє лише в першій частині, але як узагальнюючий образ не зникає і в двох наступних.



2 учень. Читає уривок з роману (ІІІ частина) про долину червоних маків та День Перемоги.

3 учень. Говорить про два мотиви в осмисленні війни, які вирізняються з найбільшою очевидністю. Погляд на війну в контексті історії й утвердження духовного стоїцизму людини в умовах війни.

У романі «Людина і зброя» (1960) центральні герої – це вчорашні студенти, тому любов, яка утримує Богдана Косоловського «на рівних» у цьому світі контрастує з воєнним божевіллям.



4 учень. Аналізує роман «Тронка» - один із перших творів, що давав поштовх тенденції «зв’язку часів», утвердження історичної пам’яті.

5 учень. (читає уривок із роману «Циклон»).

Гора над містом

На горі - тюрма.

В тюрмі - ми.

Смерть нікого вже не дивує, вона перестала бути загадкою, таїнством.

«Невже ми втрачаємо дар співати? Це було б найстрашніше. Холодна гора є для нас не просто місцем ув’язнення, жаховиськом табору, вона стає поняттям. Здається, вона на те й розрахована, що розчавлювати, руйнувати людину. Так, неволя руйнує людину більше, ніж рани, ніж хвороби, ніж голод цьому я переконався тут. Найбільша небезпека, що її таїть проти нас холодна гора, - це здатність робити нас байдужими один до одного, повергати в стан очужілості, роз’єднувати, обривати зв’язки між людьми».

Роман «Циклон» передає диявольський розгул стихії, що не лише трощить на друзки творіння рук людських, але нищить і самих людей. Циклон - це не тільки стихія природи, циклон уособлює війну, яка розкидала людські долі, несла горе і смерть. Та найстрашніше – втратити людську подобу, особистість, віру в себе і людей.

Роман «Циклон» - готовий кіносценарій. Його розділи – це окремі епізоди, захоплюючі кадри фільму про внутрішнє світло людини, про рядових війни, таких як Решетняк, Шаміль, про людей, котрі жили відважно, любили відважно, не втратили віри, впевненості, гідності в умовах надзвичайних, безвихідних, у гітлерівському полоні, коли оголений дух людини боровся з кривавою трясовиною, з власним відчаєм, переборюючи сліпу силу інстинктів.

В умовах мирного життя, що настало після війни, не зменшився героїчний потенціал, не потьмяніла мужність людини. І в молодому кінооператорові Сергієві, і в синові славного солдата Решетняка, повторюються риси характеру, продовжуються традиції їхніх батьків і дідів.

У нашому житті завжди присутнє світло тих, що жили до нас, ми теж повинні залишити після себе прийдешнім поколінням своє світло. Сучасне освітлене минулим, минуле продовжується в сучасному, тому що існує спадкоємність людського в людині. Вона не зникає, як не зникає творча сила безсмертних одухотворених вчинків людських. Це є філософською концепцією роману О.Гончара «Циклоп».

6 учень. Новелістика Олеся Гончара - це значна, високохудожня частина його творчого доробку. Продовжуючи традиції Коцюбинського, Стефаника, Васильченка, Олесь Терентійович створив цілий архіпелаг малих форм, і серед них такі шедеври, як «Кресафт», «Ніч мужності», «Ілонка», «Модри Камень» та інші.

У цих новелах Гончар оспівував чистоту в людських стосунках, з позицій гуманізму підходив до неординарних особистостей, характери яких інколи не вписувалися в рамки стереотипів. Він співав гімн всепереможному почуттю любові, тій високій духовній пристрасті, для якої немає перепон.

Новела «Модри Камень» була написана через два роки після війни і продовжує воєнну тематику творів Олеся Гончара. Вона являє собою спогад солдата – розвідника про його зустріч і кохання із словацькою дівчиною Терезою, яка врятувала його. Поліцаї знайшли в неї закривавлені бинти і вбили дівчину.

Ця новела написана в романтично-піднесеному стилі. Своїм коханням молоді люди ніби говорять «ні!» війні, адже немає нічого страшнішого за вбите прекрасне людське почуття.

У 1966 році вийшла друком новела «На косі», в якій письменник засудив жорстокість, але тепер уже по відношенню до природи.

Необжита коса виступає далеко в морі. Потрапивши сюди, молода дівчина Ольга відчуває себе повністю щасливою, бо займається улюбленою справою і поряд з нею коханий чоловік. Але яким жорстоким було її розчарування, коли близька їй людина виявилась негідником, бо порушила не тільки свої службові обов’язки, а всі загальнолюдські норми. Принижуючись перед високим начальством, він не тільки дозволив, а навіть спонукав їх до полювання на лебедя, якого всі оберігали.

Письменник ставить перед читачем гостре питання: хто винен більше? Той, хто убивав святого птаха, чи той, хто все це бачив, але мовчав?

Олесь Гончар піднімає перед нами питання моралі, відповідальності, заставляє задуматися над межею між добром і злом, прагне повернути людські душі до світла, до очищення.


ІІІ. Закріплення вивченого.

Слово вчителя. Підсумки уроку, оцінювання.

Творчість Олеся Гончара різнопланова, багата на різні жанри. Але особливу роль у творчій долі письменника відіграють його романи, в яких автор піднімає різні проблеми: розглядає історичне минуле України, осмислює сучасні йому події, вболіває за людей і за всю рідну землю.

На прикладі творчості Олеся Гончара давайте згадаємо, що таке роман і визначимо його різновиди.

(Учні формулюють і записують у зошити визначення, наводять приклади).
ІV. Домашнє завдання.

Робота над текстом роману «Собор».

Законспектувати матеріал з підручника на с. 327-346.

Скласти план.



Ділимося здобутками
Втілювати щось нове, розвивати щось нове на більш високому рівні неможливо без високого рівня знань, професіоналізму і прагнення до вершин. Закономірно, що творчу учнівську особистість зможе виховати тільки творчий учитель. Бути педагогом завжди нелегко, а називатись творчим учителем – ще й висока честь і відповідальність, адже потрібно шукати шлях розвитку власної творчості і вести цим шляхом своїх вихованців.

Саме таким шляхом ідуть учителі української мови і літератури Іршавщини. Кожна їх зустріч із учнями – це зразок особистісно зорієнтованих партнерських відносин у процесі здобування знань і застосування їх у звичайних і нестандартних ситуаціях, формування позитивних мотивів навчальної діяльності, застосування факторів, які допомагають реалізації гасла: “Навчаючи вчимось”: фактора взаємин, фактора творчості і фактора самобутності. Уроки іршавських філологів – це активна пропаганда інноваційних технологій, постійна інтелектуальна діяльність і педагога, і учнів, незалежно від рівня навчальних досягнень. Вагому допомогу колегам у впровадженні новітніх прийомів навчання надають члени творчої групи, яка вже третій рік працює над проблемою: “Впровадження інноваційних технологій на уроках української мови і літератури”. Керує групою вчитель Приборжавської ЗОШ І-ІІІ ст. Шмулига Віра Іванівна – творчий педагог, мудрий керівник, досвідчений наставник, а патронат діяльності групи здійснює методист відділу освіти Ваш Єлизавета Іванівна, яку всі знають як талановитого педагога, порадника, однодумця, і зав. методкабінету відділу освіти Келемен Марія Юріївна – неординарний учитель і керівник, який вміє ненав’язливо запропонувати, коректно виправити, доречно зауважити і порадити. Творча група у своїй діяльності пройшла три етапи. Перший був присвячений вивченню літератури з проблеми складання розгорнутих анотацій на кожен посібник і методичних рекомендацій щодо застосування їх на уроках української мови і літератури.

Другий рік роботи можна назвати практичним етапом, адже в цей період члени творчої групи на уроках продемонстрували застосування інновацій, враховуючи специфіку предмета і рівень навчальних досягнень учнів: мозкового штурму, організації роботи в групах, розв’язання диференційованих завдань і проблемних ситуацій, різних видів пошукової і дослідницької діяльності тощо.

Третій рік діяльності групи – методичний – і найважчий, і найцікавіший, тому що на основі вивчення педагогічної і методичної літератури, практичного застосування інтерактивних форм і методів навчальної діяльності члени групи сформували власні рекомендації щодо впровадження інноваційних технологій на уроках української мови і літератури, у позакласній роботі і проілюстрували їх власними розробками. Сподіваємось на підтримку відділу освіти і сприяння районної влади у підготовці до друку методичного посібника, який стане своєрідним звітом про роботу творчої групи.

Дійсно, третій рік діяльності творчої групи став найбільш насиченим, а відтак – особливо яскравим і неповторним, тому що це період ілюстрації рівня самовдосконалення і професійного росту, презентації власного досвіду і творчості. Так, наприклад, у середині лютого одне із засідань відбулося у Загатській ЗОШ І-ІІІ ст., де нас приймала колега Бідзіля Любов Михайлівна і повела нас у світ творчості О. Коломійця, зокрема в гості до “Дикого Ангела”. Урок в 11 класі викликав бурю емоцій і вражень.

Попович Катерина Йосипівна відзначила вміле поєднання роботи учнів у групах за інтересами з інсценізацією до твору, активність учнів в аналізуванні життєвих ситуацій, вдале використання учителем методичного прийому “внутрішніх паралелей”. Це допомогло учням сформувати стійке переконання, що сім’я – це опора держави, підґрунтя, на якому будується майбутнє кожного громадянина. Гецко Наталія Михайлівна зауважила, що на уроці роль учителя була суто диригентською, адже Любов Михайлівна постійно ставила перед учнями проблеми, створювала нестандартні ситуації “провокаційними” питаннями, спонукала до пошуку рішень через дискусію. Плеша Ольга Юріївна назвала урок “творінням художника”, яке починається з окремих штрихів і ліній, потім до них додаються різнобарвні мазки – і сірі, і чорні, і веселкові – і в підсумку ми бачимо полотно – результат уроку, в якому враховано все: знання тексту, вміння його аналізувати, застосовуючи знання з теорії літератури, формування і висловлення власної думки з опорою на життєвий досвід. Загалом урок був високо оцінений педагогами, сподобався учням, бо ніс новизну, напружену інтелектуальну працю і живий зв’язок з навколишнім світом.

Наступна зустріч – у Великораковецькій ЗОШ І-ІІІ ст., куди запросила нас учитель української мови і літератури, заступник директора з навчально-виховної роботи Плеша Ольга Юріївна, яка презентувала колегам два шедеври педагогічної майстерності: узагальнюючий урок з теми “Сполучник” у 7 класі та урок позакласного читання у 8 класі “Зустріч з жінкою-легендою Оленою Телігою”. Під час обміну враженнями виник цілий калейдоскоп цікавих думок. Ось кілька з них. Олексик Магдалина Іванівна: “Уроки відзначаються творчим підходом, оптимальністю добору навчального матеріалу, чіткістю побудови, науковим прогнозуванням результатів діяльності учителя і учнів. Відчувається, як кажуть, рука майстра, талановитого, творчого, а головне – небайдужого до справи, яку виконує”. Шмулига Віра Іванівна: “Майстерність Ольги Юріївни будується, перш за все, на глибоких знаннях предмета, психології учнів, готовності їх не тільки сприймати і відтворювати знання, але й творити самостійно, тим паче що вчитель постійно демонструє зразки власної творчості, вселяє в їх душі поезію. Це допомагає їй створювати власний стиль спілкування з учнями, у якому гармонійно поєднані спільна творчість і дружнє ставлення”. Митровці Людмила Іванівна: “Ольга Юріївна – неординарна творча особистість, якій притаманні дух пошуку, новаторство, щира закоханість у свою справу. Цікаво, що вчитель застосовує дискусію не тільки на уроках літератури, але й під час вивчення мовних явищ, що сприяє своєрідному “наближенню” мови до учнів, формуванню стійкого свідомого інтересу до її вивчення”. Обговорення уроків переросло у дружню розмову зацікавлених осіб, яким небайдужа справа, яку вони виконують, які віддають роботі більшу частину часу, душі, життя. Я ж спостерігала за ними і думала: “Кожна з них – жінка з непростою життєвою долею, проблемами зі здоров’ям і сімейними негараздами. І серед цього бурхливого, непростого і незавжди доброго світу вони знаходять терпіння для вихованців, шляхетність для колег, силу і ніжність для творчості ”. У серці народжувались поетичні рядки, в яких шана колегам – сильним і ніжним, мудрим і безпосереднім, жіночим і творчим:

Яка складна й болюча та жіноча доля:

І зрадою спече, й бездушністю ударить,

Й боліти серце від неприязні заставить,

І знов самотньою залишить серед поля.

Та все на світі можна побороти,

Коли в душі горить любові юної вогонь,

Якщо зігріти можеш всіх теплом долонь,

Й життям даруєш друзям радість,

ворогам даєш роботу.

Хай буде так, як пише далі книга:

Любити мову, школу, і своїх, й чужих дітей

І втілить ще мільйон палких ідей.

Хай не скує весни душі байдужості і болю крига!

Творча група продовжує працювати. У наших планах – нові теми, зустрічі, презентації досвіду і, звичайно, творчість, яка об’єднала нас, продовжує єднати, тривожити, спонукає до нового – високого, досконалого і прекрасного.


1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка