З досвіду роботи районної творчої групи



Сторінка10/15
Дата конвертації11.04.2016
Розмір3.31 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Д.Кремінь




Хід уроку





  1. Актуалізація опорних знань учнів.

Літературна п’ятихвилинка:

    • Кого з поетів і письменників Іршавщини ви знаєте?

    • Назвати улюблені твори та їх авторів.

    • Що найбільше сподобалось?

    • Про кого з поетів Іршавщини ви хотіли б дізнатися на уроці?

Учитель


На сьогоднішньому уроці з літератури рідного краю ми постараємось ознайомитись із постаттю нашого земляка, поета Дмитра Креміня.

2003 рік у життя Дмитра Креміня – особливий, адже він святкував 50-річчя від свого дня народження. Тому і присвячуємо урок цій даті. Щоб урок був цікавим ми готувалися до нього заздалегідь. Не ставимо собі за мету ознайомитися з усією творчістю, бо для цього нам одного уроку замало. Ми розглянемо тільки деякі його поезії у яких він щиро і просто пише про свою любов до рідної домівки, села, України. Отже, розпочнемо наш урок.



Учень (читає вірш “Альфо і омего моя”)

Альфо й омего моя!


Батьківщино!

Ти моя віра, ти мій маяк.

Так величально, і світло і щиро

В серці горить твоє світле ім’я.

Час не стоїть. Під високим небом

Як літаки реактивні – літа,

... Ти моя альфа й моя омега,

Віра святкова й буденність свята.


Учитель


Із прослуханої поезії ми переконалися, що Дмитро Кремінь – поет, який понад усе любить Україну. Щоб глибше зрозуміти його як поета, довідаємось про його біографію, яку підготував учень-біограф.
ІІ. Подача нового матеріалу.

Учень-біограф:


Поет. Публіцист, перекладач Дмитро Дмитрович Кремінь народився 21 серпня 1953 року в с. Суха Іршавського району Закарпатської області, у сім’ї колгоспників. 1975 року закінчив українське відділення філологічного факультету Ужгородського державного університету. Викладав українську мову у середній школі, у Миколаївському педінституті, працював кореспондентом газети, завідуючим відділом Миколаївської обласної молодіжної газети “Ленінське плем’я”, керівником обласної літстудії “Джерело”. Зараз живе і працює у м. Миколаєві, професор Миколаївського філіалу Київського національного університету культури і мистецтв та Південнослов’янського інституту.
Учитель:

Цікава й різноманітна творчість поета. Почав писати вірші ще школярем. Про його творчість готувала матеріали учениця-дослідниця поетичної спадщини.


Учениця-дослідниця


Дмитро Кремінь проживає зараз у м. Миколаєві. Його поезії відомі не лише на Україні, а й за її межами. Окремими виданнями вийшли збірки: “Травнева арка” 1978 р., “Південне сяйво” 1982 р., “Танок вогню” 1983 р., “Бурштиновий журавель” 1987 р., “Шлях по зорях” 1990 р., “Елегія Троянського вина” 2001 р.

Дмитро Кремінь лауреат премії поета Василя Чумака, 1987 р., лауреат премії вченого Миколи Аркаса, 1994 р., лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка за книгу “Пектораль”, 1999 р. Член спілки письменників України з 1979 року. Його твори перекладені російською, білоруською, грузинською, осетинською, молдавською, чеченською, балканською мовами.



Учитель:

Учні, зверніть увагу на виставку літератури. Багата спадщина нашого земляка на сьогоднішній день. Кожна поезія цікава по своєму. Переплетення епох у його поезіях не штучне, у його словах немає самозвеличення, зверхності. Зупинимось на читанні та аналізі лише кількох поезій, присвячених рідній домівці, селу із збірки “Південне сяйво” (учень читає поезію “Прощання з Материнкою”)

Я знову тут – у милій Материнці

І що собі награю, що повім,

за стільки літ з собою на одинці

у древньому містечку степовім?

Не захлинувся пам’яттю гіркою,

її мов річку перейшовши вбрід...

Все той же дім старенький над рікою.

Все той же зойк старесеньких воріт.

Ця тиша елегійна – не принада,

нема ні журавля, ні солов’я,

ні милої ... Любов моя і лада

далека й безпичальна, як і я.

Мені минуле дивиться у вічі.

А я в минуле, бо і я мину.

Чому ж ловлю в індустріальнім віці

прощальний дух гіркого помену?

Чом хата ця покинута? І зразу

все при мені, що мав і розгубив?

Я надто часто дорікав за зраду

Комусь... А сам вважав. Лиш розлюбив,

усе що мав у юному політті.

Чи не тому мені й полин запах.

Що звуть додому птахи перелітні,

а я лише людина, а не птах,

що десь мої гріхи і сльози мамині,

що десь кохана у світах сама

І я мов птах в якого крила зламані,

що є гніздівля, але крил нема...

І що любилось – не перелюбилось,

і що минав – тепер не промину,

хоч не зосталось, а в сльозі відбилось

прощання птаства, зір і полину...


Учитель


    • Який основний мотив прослуханої поезії?

    • Про що свідчать рядки: за стільки літ з собою на одинці у древньому містечку степовім?

    • Чи забув поет дім старенький, річку, старенькі ворота?

(учень зачитує рядки про любов поета до рідного села)

    • Які слова свідчать про карання автора самого себе за покинуту хату, дорікає себе за зраду рідному селу?

    • Що найбільше згадується поетові?

Обмінявшись думками про зміст поезії робимо висновок, що Дмитро Кремінь виразив у поезії свою любов до села, де народився і зріс, до батьківського порогу, старенької матері.

Учень (розповідає спогади про Дмитра Кремінь, почуті від його земляків).

Дмитро Кремінь зростав у с. Суха. Батько і мати були колгоспниками, важко працювали, але зуміли виховати своїх дітей чесними, правдивими, людяними. Було їх у них четверо: Дмитро, Іван, Ганна, Людмила. Хоч Дмитро Кремінь живе зараз у Миколаєві, але часто приїжджає до рідної домівки, до сестер Ганни і Людмили, до брата Івана, який проживає в Ужгороді.



Учитель

Мама для поета щось святе. Їй він присвятив багато поезій, звеличував її образ. (учень читає поезію “Лінія життя”).


Лінія життя

Тепер мені цих слів не говорити

Про тихе це рай-дерево, про без.

Вони в вікні – немов дереворини

Під вечоровим шатрищем небес, -

Минулося... І в серці – смужка поля.

і стежки, і стежки в усі кінці.

І мати з поля йде, неначе доля,

з серпом, як юний місяць, у руці.

Вертайся, мамо...

Ти в золі і в глеї.

А в мене в серці (істина гірка)

тендітна ручка милої моєї,

а ще – твоя взмозолена рука.

Вертайся... На вечірній оболоні

Давно поснули коники й жита.

Неначе стежка – на твоїй долоні

печальна зморшка – лінія життя.

Дивіться лжепророки й хіроманти,

охочі все скидати на прогрес

Так, змінне все, але незмінна мати

Під вечоровим шатрищем небес.

Учений хлопче, ця скептична міна

у вас намарне на блідім лиці.

Пряма і чесна, і в житті незмінна

Ця лінія на маминій руці.

Ах, скільки нас вони із мандрів ждали.

Ах, скільки нас вони із мандрів ждуть.

Чиї могили заросли житами?

Чиї стежки житами заростуть?

І я відкрию цю пекельну тайну,

Бо й я до неї долею доріс...

Частіше, ой частіше повертаймось

До рідних оберегів і доріг...

І хай ніколи нас не зрадить доля.

Все в долі тій – і поле, і жита.

І материнська пісня серед поля.

І поле це – як лінія життя.


Учитель:

Учні, ми прослухали чудову поезію нашого земляка.

Запитання до класу:

- Чому болить поетова душа?

- Що його хвилює понад усе?

- Чий образ, читаючи рядки вірша, бачить перед собою кожен із нас?

- До чого закликає нас автор?

Ми переконалися, що у серці поета рідна мати – це не тільки матуся, що відкриває таємниці пізнання світу своїй дитині, це рідна земля, Вітчизна, що починається від батьківського порогу і відкриває перед людиною широкі дороги життя. Але те, що взяв від рідного порога, ти не маєш права загубити на життєвих шляхах, бо ти загубиш найдорожче. Без любові до матері, Вітчизни ти не перестанеш бути людиною. (Група дівчат виконує пісню на слова і музику Володимира Іваска “Рідне село”).


Рідне село

Воркочуть над рідним селом голуби,

Вбираються ниви у цвіт.

Я щиро душею село полюбив.

Єдине моє на весь світ.
Тут ніжні ранки паліють щодня,

Тут на калині зоринки бринять,

Тут без вітання ніхто не мине, -

Тут рідна мати зростила мене.

Купається в річні джерельній блакить,

І небо прозорим стає.

Тут час від весни лебедино летить,

Лиш взимку ледь-ледь відстає.


Обвіюють любисток осінні вітри.

Для когось він знову зійде...

По батьківській стежці тут дітям іти.

І любо плекати дітей.



Учитель


Читаючи поетичні твори Дмитра Креміня, не можна не згадувати про місце пейзажів у віршах: рідні поля, ліси, гори – все, що рідне його серцю з дитинства. Поряд із старою лексикою поєднується сучасна термінологія. Послухаємо вірш “Та криниця не висохла ще” (учень читає вірш).
Та криниця не висохла ще

Та криниця не висохла ще

вона поїть заржавілі відра.

І до неї злітають три вітра,

на цямринні зоставивши щем.

І зітхає тривожна вода,

Ця пречиста вода – як святиня

Та до неї не йде господиня,

До криниці повзе лобода.

Лобода від покинутих хат,

Лобода від причілка й городу.

І ніхто не приходить по воду.

І заржавілі відра стоять.

Заціпивши солоні уста

синій обрій вдивляються відра.

...ця історія дуже нехитра,

до криниці ще дійдуть міста.

Ідилічне, сільське рококо,

Мій далекий покинутий світку!

... Об пластмасову піраміду

глухо хлюпає молоко.

Орієнтовні запитання для бесіди:



    • Як головні образи змальовані автором у поезії?

    • Яке вони несуть ідейне навантаження?

    • Що автор стверджує?

    • У чому переконує читача?
ІІІ. Підсумки уроку

Учитель:


Поетичний запал Дмитра Креміня – багатогранний. Він вірний своєму перу, рідним краєвидам, народові, Вітчизні. Для творчої манери поета характерне гостре відчуття сучасності. Нові ритми часу органічно вплітаються в художню тканину більшості його творів. З теплими милими почуттями Дмитро Кремінь, як сизий птах, лине до рідної домівки, до рідних гір, які сняться йому. (На закінчення учні читають уривок з поезії “Вертепна драма”).

Вертепна драма

1-й учень:

Тріє царі принесли дари,

Та для всього народу не стане...

Ти я якої, Мигальку, гори?,

Ти з якої, Іване?
2-й учень:

Рідні братики сняться мені,

Сняться гори і Брищі.

... Це в минулому. Ми – легіні

Ми спимо на горищі,

Серед літа спимо на хліві,

У шовковому сіні.
3-й учень:

Снить і манна небесна в траві.

Гори – чорні і сині.

Бачу: в білому полум’ї Кук,

У цвіту сніговому...
4-й учень:

Тільки раз після довгих розлук

Втрьох прийшли ми додому.

Три брати – тріє царі – це ми.



1-й учень:

Сходить місяць на Петра.

Упівнеба. А над Заломи –

Танець дикого вепра.

Танець місяця й зір золотих...
2-й учень:

А у сні молодому

Ніжні профілі любок отих.

Що із нами – додому,

Що із нами із дому і в світ.

ІV. Домашнє завдання

Твір-роздум “Які враження справили на мене вірші Дмитра Креміня”.


Голодомор 1932-1933 років
та відображення його в українській літературі

(УРОК ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ)


Тема. Голодомор 1932-1933 років та відображення його в українській літературі.

Мета. Ознайомити учнів з літературою про голодомор в Україні 1932-1933 роках, проаналізувати деякі твори, присвячені цій темі; виховувати почуття шани до історії держави; бути патріотами й не допустити повторення побідної трагедії.

Обладнання. Журнал “Дивослово”, додаткова література, таблиця “Шкала народжуваності й смертності в Україні по місяцях у 1933 році”

Епіграф до уроку. Нагадайте мені інший народ, щоб він зазнав такої чорної недолі, як народ український?!

Іван Огієнко

Тип уроку. Урок засвоєння знань
Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань

Вступна бесіда вчителя. Оголошення теми і мети уроку. Читання та тлумачення епіграфу.
ІІ. Подача нового матеріалу.

Багатовікова історія України – це літопис життя народу-великомученика, народу, як свідчить історія, майже кожного століття пережив голод, епідемію, спустошливі війни, наваличужоземців. Перепочинку, майже, не було. Та найбільших втрат Україна зазнала у ХХ столітті. Чорною сторінкою відзначені роки 1932-1933 років. Це жахливі роки. Це – пекло, яке не можна було порівняти ні з чим у історії людства. Це страшне слово – голод. Це – мільйони смертей, це духовна руїна. Жахливо навіть через понад 70 років ступати болючими стежками страшної біди на квітучій українській землі. Але не знати цього чи забувати ми не маємо права, бо це наша історія. Чому так сталося. Цьому питанню ми і присвячуємо наш урок, яке стане уроком пам’яті 10 мільйонам українців, яких знищив геноцид.

- Що нам стане у допомозі? Перш за все, література, де висвітлюється дане питання.

Учні у робочі зошити записують тему уроку і список рекомендованої літератури:



  1. Василь Барка “Жовтий князь”.

  2. Улас Самчук “Марія”.

  3. Борис Хандрос ж. “Вітчизна”, 1990 р. № 7, 8.

  4. ж. “Дивослово” – 1998 № 8, 2000 № 6, 2003 № 5, 2005 № 3.

  5. Костенко А. “Скорботні жнива людомору”. Ж. “Київ”, 1993 № 12.

Це питання порушується систематично істориками, літераторами.. Учні класу не стояли осторонь і включилися у активну роботу, готуючись до уроку.

  1. Учень-історик (відомості про голодомор 1932-1933 років, додаток № 1)

Учитель: Ми почули коротку інформацію про причини виникнення голодомору в Україні – житниці тодішньої радянської імперії. Жахи цих років відтворювали і відтворюють наші поети й письменники. Запрошуються до слова літератори-дослідники.

Учень 1. (Короткий аналіз роману Уласа Сомчука “Марія”, додаток № 2).

Учитель. Докладно роман “Марія” буде вивчатися у 11 класі і ми не ставимо за мету його детальний аналіз. А бажаючим рекомендуємо прочитати, щоб усвідомити ту трагедію, яку пережила українська героїня, українська мати.

Не менш цікавим є і роман Василя Барки “Жовтий князь”. Коротеньку інформацію почуємо від учня, який її готував.



Учень 2. (Дається коротка характеристика того, що відображено у романі “Жовтий князь”, додаток № 3).

Учитель: Ми почули короткі інформації учнів про величні історичні прозові твори. Які допомагають дізнатися глибше про події, які творилися на Україні у далекому 1933 році.

Не менш важливими є поетичні твори. Деякі з них учні підготували і познайомлять із змістом всіх присутніх. Ми постараємось їх прослухати й проаналізувати.



Наступний етап урокуПоетична рубрика.

Ідейно-художній аналіз поезій:

1-2. М.Будлянський “Весна”.

Запитання:



    • Яка основна думка твору?

    • Хто головний герой біди? ( див. додаток № 4).

3. Б.Олександрів. “Скорботна мати”.

Запитання:

- Що вас найбільше вразило?

- Чого б не хотіли повторити?

- Чого хоче кожна мати? (див. додаток № 5).

4. О. Огієнко. “Тиждень терпів я від голоду муки”.



    • Чому радів герой макусі?

    • Хто йому її дав?

    • Про що це свідчить? (додаток № 6).

5. Д.Білоус “Ти кажеш не було голодомору?”

    • Що вражає?

    • Чого не допустимо ми? Що потрібно для цього? (додаток № 7).

Учитель. Із прослуханих поезій ми зрозуміли, що голодомор, крокуючи по Україні, забирав мільйони життів. Пропонується переглянути таблицю, де помісячно відбито дані народжувваності і смерті у 1933 році.

Ми повинні усвідомити, що наше покоління не сміє допустити побідної трагедії, бо нам не простить ніхто: ні діти, ні внуки.

Звичайно, що найцікавіше почуття про цю трагедію із вуст очевидців, із вуст тих, хто це пережив, побачив. Такі дані є у різних архівних документах, у літературі, історії. Запрошуються учні-фольклористи.

Зачитуються спогади очевидців, які підготували учні-фольклористи. (додаток № 8, 9, 10).


ІІІ. Закріплення вивченого.

Із усього почутого ми зрозуміли, що Україна тоді пережила страшне, але народ не зламати, бо він мав сильну зброю – слово – через яку всі прийдешні покоління після трагедії знають про неї. Наше покоління усвідомлює це. Ось чому в Україні вивершено Курган Скорботи. Про це довідаємось зараз.



Учень зачитує матеріал про Курган Скорботи. (додаток № 11).

Учитель: Підсумовуючи урок, скажіть:

    • Чи цікавою була тема визначеного заняття?

    • Що ви обіцяєте?

    • Що хотіли б довідатися ще?

    • Якою ви бачите Україні?

Учень:

Наша славна Україна,

Наше щастя і наш рай!

Чи на світі є країна

Ще миліша за наш край?!

В.Самійленко

ІV. Домашнє завдання.

Читання творів:

У.Сомчук “Марія”

В.Барка “Жовтий князь”.


СПОГАДИ ОЧЕВИДЦІВ ГОЛОДОМОРУ
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка