Якщо віриш у себе Нещодавно в Києві відбулася презентація поетичної збірки „Діалоги про кохання”



Скачати 32.55 Kb.
Дата конвертації02.05.2016
Розмір32.55 Kb.
Якщо віриш у себе
Нещодавно в Києві відбулася презентація поетичної збірки „Діалоги про кохання”, виданої за сприяння кількох організацій та установ, що опікуються проблемами людей із інвалідністю.

У книжці представлені кращі літературні твори обдарованих людей із особливими потребами – представників усіх регіонів України. Приємно, що до неї увійшли „Етюди про кохання” письменника і філософа з Вінниччини Василя Думанського, а також вірші та проза випускників Університету „Україна” – Олександра Ворони та Олени Чинки.

На цьому вечорі доля подарувала мені знайомство з неординарною особистістю – Світланою Патрою – поетесою, актрисою, співачкою, сценаристом і чудовою майстринею.

Світлана народилася на Миколаївщині у 1981 році. Вона – інвалід дитинства І групи. З 1986 року мешкає разом із батьками у селі Волошинівка Баришівського району, що на Київщині. З 15 років пише вірші та прозу. Згодом до рук потрапила гітара, тож за допомоги друзів, самотужки, навчилася грати на ній. А потім самі собою почали народжуватися мелодії до власних віршів...

Уже кілька років дівчина є актрисою Гендерного інтерактивного театру при Київській Школі Рівних Можливостей, куди її двічі на тиждень привозять електропотягом батьки. У п’єсі „У пошуках синього птаха” за мотивами твору Ф. Метерлінка Світлана грає роль мудрої цариці Флори. До речі, сценарій і пісню до вистави теж написала дівчина. Прем’єра мала величезний успіх і набула широкого розголосу. В результаті театральну трупу запросили до Японії на фестиваль, присвячений екологічним проблемам. Готуючись до нього, Світлана самостійно переклала свій монолог англійською мовою і сама читала його перед суворою відбірковою комісією, яка була шокована і побаченим, і почутим... На жаль, поїздка до Японії так і не здійснилась, оскільки грошей на дорогу в один бік, як того вимагали умови організаторів фестивалю, не могли назбирати навіть усім селом...

У березні 2007 року на базі дитячого будинку змішаного типу „Родина”, розташованого у сусідньому селі Сезенків, С. Патра заснувала свій театр. А вже до Дня матері відбулася прем’єра першого спектаклю – „Знайди мене, мамо” за її власним сценарієм, написаним на основі реальних подій. У виставі Світлана успішно виступила в якості режисера-постановниці і виконавиці однойменної авторської пісні.

А ще Світлана – керівник гуртка бісероплетіння при Баришівському районному центрі позашкільної роботи „Мрія”, де вона – справжній кумир для своїх учениць.

Талановита дівчина – неодноразова учасниця й дипломантка Всеукраїнського фестивалю дітей-інвалідів „Повір у себе”, постійний дописувач газет „Зірка” та „Баришівські вісті”, автор двох поетичних збірок (1998 та 1999 рр.), головна героїня багатьох телевізійних передач на УТ-1, ТЕТ, 5 каналі. І при цьому зовсім не захворіла на „зіркову хворобу”.

Надзвичайно потужну позитивну енергетику Світлани відчувають усі, хто хоча б раз поспілкувався з нею чи доторкнувся до її творчості.

...Через кілька тижнів Світлана Патра отримає свідоцтво про успішне закінчення загальноосвітньої школи. Всі роки вона навчалася вдома. На моє запитання про подальші плани – відповіла:



  • Мрію вступити до Університету „Україна” на спеціальність „Видавнича справа та редагування”.

А, трохи подумавши, додала:

  • Ще хотіла б навчитися танцювати на візку...

Тож, бажаю тобі, Світлана, щоб твої мрії збулися. Ти на це заслуговуєш!

Пропоную читачам один із віршів Світлани


Таїсія Святенко,

співробітник управління

соціальної адаптації та реабілітації

Університету „Україна”,

член Національної спілки журналістів України,

Університет «Україна», № 5-6, 2007
На знімках: Світлана Патра у буденному житті і на сцені – в ролі цариці Флори.

Вирує гучно дискотека в залі,

Весняний вечір крила розгорнув,

А під стіною сірою – печально

Сидить моя подруга на візку.

На тім візку, потрібнім і проклятім,

Що завжди в неї буде замість ніг...

Дивилась сумно, як танцюють пари,

Й ховала ув очах краплинки сліз.

Та раптом стихла музика нестримна,

І залунав чарівний тихий вальс;

Озвався голос чоловічий сильний:



  • На танець можна запросити Вас? –

Красивий хлопець з посмішкою принца

Її за руку ніжно й міцно взяв.

Ні заперечити не встигла, ні злякатись –

А він посеред залу вже кружляв,

Лише для них та музика чарівна,

І руки їх, як птахи в небесах,

І поряд з ним вона – як та царівна,

Із посмішкою, щастям ув очах.

Дивились ми на них і милувались,

Печаль єдналась з радістю в серцях,

І ми усі чомусь не помічали,

Що принц з принцесою – обоє на ВІЗКАХ.


Світлана Патра


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка