Я навіть мертвий не знайду спокою, Якщо мої слова не будуть вражати людей



Скачати 84.86 Kb.
Дата конвертації14.04.2016
Розмір84.86 Kb.
Феномен Василя Земляка
До 90-річчя від дня народження українського письменника
(23.04.1923-17.03.1977)
Я навіть мертвий не знайду спокою,
Якщо мої слова не будуть вражати людей.
В.Земляк
Наш видатний краянин Василь Земляк увійшов в історію української літератури ХХ ст. як митець унікальний, автор поетично-філософських творів, сповнених любов’ю до рідної землі.
Літературна спадщина письменника репрезентована повістями «Рідна сторона» (1956), «Кам’яний брід» (1957), «Гнівний Стратіон» (1960), «Підполковник Шиманський» (1966), романом-дилогією «Лебедина зграя» (1971) і «Зелені млини» (1976), трагедією «Президент» (1974-1976), кіносценаріями «Олесь Чоботар», «Новели Красного дому», «Останній патрон». Писав він також нариси та літературно-критичні статті.
Художньо виразні, неповторно колоритні твори В.Земляка стали своєрідним ідейно-естетичним заповітом митця-грома-дянина. В українську літературу він прийшов у 1950-х роках разом із поколінням письменників-фронтовиків.
Народився Василь Земляк 23 квітня 1923 р. у селі Конюшівка (тепер Липовецького району) на Вінниччині у селянській родині. Його справжнє ім’я й прізвище Вацлав Вацек. По батьковій лінії рід його походить із Чехії, звідки у 1874 р. в Україну переселився прадід майбутнього письменника Йосиф Вацек. Мати, Катерина Олександрівна Гарлінська, походила з польсько-шляхетської родини. Ось таке чехо-польське коріння Василя Земляка. Згодом письменник згадував своє дитинство: «... виріс і жив серед чехів, знаю їхню мову, звичаї, культуру... Я люблю Україну, вважаю себе споконвічним українцем, але ніколи не забуваю про чехів, і коли приїжджаю в рідне село, то почуваюсь майже правовірним чехом. До речі, я закінчив з відзнакою чеську семирічну, хоча до п’ятого класу (ми жили тоді в українському селі) по-чеськи не вмів розмовляти».
Генетично споріднений із чехами, Василь Земляк у 1968 р. написав статтю «Мудрість чехів», у якій сказав високі, захоплені слова на адресу цього народу, що завжди відзначався тверезістю розуму й передбачливістю, і вся його історія свідчить про те, що навіть за найнебезпечніших життєвих обставин умів зберігати присутність духу й мудрість, щоб «пройти крізь тисячоліття і вистояти проти багатьох імперій, починаючи з Римської, зберегти при цьому свою національну самобутність і неповторність». Дитинство майбутнього письменника минуло серед українських та моравських чехів. Саме від них увібрав у своє серце народні пісні й думи, у них навчився цінувати нетлінні духовні надбання, від них набрався мудрості й любові. Одну за одною (при гасовій лампі й каганці) Василь, старший син Вацеків, поглинав книжки. Перечитавши все, що було в шкільній та сільській бібліотеках, він, де тільки міг, діставав нові видання. Тоді ж написав перші вірші, п’єси, оповідання. Невдовзі старшокласник Василь Вацек став місцевою знаменитістю. Промайне ще часу чимало, і в його особі народиться письменник, що візьме символічне літературне ім’я Земляк, підкресливши цим свій духовний зв’язок із рідним краєм та його людьми.
По закінченні середньої школи Василь вступив до Харківського авіаційного училища. Але війна перервала навчання. Вісімнадцятирічний юнак потрапив на фронт, взявши участь у партизанському русі в Козятинському та Погребищенському районах Вінницької області та на Житомирщині. У рідному селі він організував антифашистське підпілля, налагодив зв’язок із партизанським загоном Пилипа Шуляка, що успішно діяв на Поділлі. Невдовзі Василь Земляк став командиром партизанського взводу, а згодом – кінного загону імені О.Суворова. Побачене й пережите відлунилося потім у його повістях «Гнівний Стратіон», «Підполковник Шиманський», кіносценарії «Олесь Чоботар», численних оповіданнях. Після війни працював завідувачем відділу Козятинського райвиконкому, керував відділком радгоспу в селищі Червоному на Житомирщині. Одночасно навчався на заочному відділі Житомирського сільськогосподарського інсти-туту (1949-1953). Працював у газеті. З 1958 р. жив і працював у Києві в різних видавництвах, на кіностудії імені О.Довженка, швидко визначився як талановитий майстер українського слова.
У спогадах про Василя Земляка, яких до сьогодні з’явилося вже справді рясно, неодмінно підкреслюється неповторність його вдачі, бо, справді, був він чоловіком небуденним і вражав усіх тонким артистизмом, делікатністю, замріяністю і рідкісною душевною щирістю. За порівняно короткий час він здобув незаперечний літературний авторитет. Павло Загребельний писав, що Василь Земляк дуже нагадував античного грека, який жив на майдані, утікав із домашніх стін на люди, до товаришів, ставав там собою. Любив спілкування, кохався у писаннях античних авторів, охоче цитував їх, бо відчував спорідненість із духовним світом тієї далекої епохи. Микола Зарудний називав уродженця Вінниччини «володарем чарівного коня», згадуючи про те, як письменник любив коней, бо це була не просто любов, успадкована селянським сином, до цієї, такої необхідної в роботі і в житті, тварини. Для нього коні були витвором природи. Без сумніву, ця любов до них прийшла в душу Василя Земляка разом із козацькими народними думами, в яких кінь уособлював вірність людині.
Нагла смерть холодного березневого дня 1977 р. обірвала життя видатного прозаїка саме в період його справжнього творчого злету. Численним творчим замірам письменника не судилося здійснитися. Це була велика, болісна втрата для українського письменства.
Ім’я Василя Земляка як митця непересічного таланту привернуло увагу громадськості після появи друком двох його повістей – «Рідна сторона» та «Кам’яний брід». На сіровато-вбогому тлі тодішньої літератури ці твори не могли бути непоміченими. Справді свіжим і задушевним був голос їхнього автора. Присвячені темі українського повоєнного села, вони розповідали про цікаві життєві колізії, вражали колоритним народним стилем, розширювали «географію» образного освоєння дійсності, тяжіли до філософських узагальнень. Водночас були помітною даниною часові з «типовими» рисами так званої колгоспної теми. Повість «Рідна сторона» сам автор назвав «Поліською повістю» і саме на неї захопленим листом відгукнувся Михайло Стельмах, відзначивши, що на нього з твору «повіяло зеленим пахучим шумом Полісся і свіжістю молодого таланту». В українську літературу прийшов письменник зі своїм поетичним поглядом на світ, зі знаннями життя і людей, про яких пише. Уважний читач легко завважить у «Рідній стороні» те, з чого згодом виростатиме його «Лебедина зграя». Тема «людських джерел», невичерпних джерел духовності рідного народу, захопила Василя Земляка, як бачимо, ще в ранній творчості.
Уже в перших повістях письменник постав як цікавий, знаючий, іронічний і дотепний майстер слова, а передовсім – як живописець. Ці твори стали відправною точкою його літературного шляху. Творче ж змужніння Василя Земляка, який мав уже власний стиль, засвідчили дві наступні його повісті «Гнівний Стратіон» і «Підполковник Шиманський», анітрохи не схожі на тематично споріднені з ними твори інших українських письменників. Василь Земляк звернувся в них до подій війни з німецьким фашизмом, змалював героїчну боротьбу з ворогом партизанів і підпільників. Ці твори можна поставити в один ряд із «Людина і зброя» О.Гончара та «Вир» Г.Тютюнника, тобто з творами, які розкривали не тільки героїку й трагедію війни, а й філософію великої та драматичної проблеми «людина і війна». Земляк художньо переконливо порушив проблему вибору (дочка партизанського ватажка Стратіона закохується в командира створеного фашистами батальйону), проблему патріотичного обов’язку й кохання, особистого щастя. За задумом, це великі, шекспірівського звучання, теми.
Критики визнають повість «Гнівний Стратіон» як романтичну баладу в прозі з винятковими сюжетними ситуаціями. Повість же «Підполковник Шиманський» з його авантюрною фабулою, відвертим гротескуванням людей і подій, отою фантастичністю зображення сприймається як своєрідний пролог до його «Лебединої зграї». Ввібравши у себе весь попередній досвід Земляка-прозаїка, дилогія «Лебедина зграя» і «Зелені млини» не тільки засвідчила висхідний характер його творчості, а й увінчала його жанрово-стильові пошуки.
Автор плекав надію написати й третю частину «Веселі Буковеньки», однак цьому задуму не судилося здійснитися.
У центрі Землякової дилогії – історія українського Побужжя, втілена в «днях і трудах» села Вавілон. Розповідь розпочинається з пореволюційних подій, коли виникали комуни, точилася смертельна «класова» боротьба, і закінчується очищенням краю навесні 1944-го року від фашистських окупантів. Тема дилогії, як бачимо, належить до найпопулярніших у тодішній літературі. Коли писалася «Лебедина зграя» (починав ще в житомирський період), автор розумів свою «зашореність», пам’ятав усі ідеологічні табу й щохвилинно відчував голос внутрішнього цензора – обов’язкового супутника творчих днів кожного радянського письменника. Василь Земляк зумів не лише не повторюватися, але й перебудуватися і створити вершинний твір передусім в рамках химерної прози, в творах якої поєдналися лірика і гротеск, сатирична фантастика й потужна фольклорно-етнографічна основа.
У жанрово-стильовому плані його дилогія співзвучна з романами О.Ільченка «Козацькому роду нема переводу» (1958), Є.Гуцала «Позичений чоловік» і «Приватне життя феномена» (1982). Як засвідчують мемуаристи, Василь Земляк «уражав сенсаційною несподіваністю знань», володів «необхідною для реконструкції міфопоетичних, фольклорних традицій фантазією та ерудицією» скарбниці світової філософської думки – творів Сократа, Платона, Сенеки, Гельвеція, Монтеск’є, Робесп’єра – черпав натхнення, створюючи свій Вавілон, «наповнений українським сонцем та животворящими соками чорнозему». Використані автором елементи химерності, іронічний кут зору не применшують трагедійності подій після 1917 р. На одному полюсі у «Лебединій зграї» – бідняки, яких об’єднують у комуни, на другому – багатії: Бубели, Гусаки, Раденькі. Лише Явтушок Голий стоїть посередині, перебігаючи щоразу з табору в табір. Твір вражає багатством і виразністю соціально-психологічних характеристик персонажів, живих, тонко змальованих постатей, які утворюють ту цілісність, ім’я якій народ. Багатство деталей, яскравість описів і сцен – все підпорядковане загальній ідеї твору. Іноді складається враження невичерпності авторської розповіді, за якою вимальовуються соціальні відносини у Вавілоні, Глинську, в цілому краї.

Є у Вавілоні свій філософ Фабіян з його однойменним цапом. Створено цей образ за допомогою виразних гротескних мазків. Найсильніші місця пов’язані, насамперед, з Фабіяновими філософемами, а також – із тим рідкісним сплавом вигадливої містифікації, різнотональної іронії, романтичної патетики й ліричності. Василь Земляк із спокоєм літописця, з гумором людини, залюбленої у своїх героїв, зумів змалювати колоритні образи Мальви Кожушної, Клима Синиці, братів Соколюків, Явтушка Голого, інших персонажів, густо заселивши ними свою «Лебедину зграю», твір значною мірою автобіографічний. І сьогодні вражає майстерність автора у змалюванні Вавілону й вавілонян, для яких головне – свята любов до рідної землі.


В естетиці Василя Земляка проза посідає винятково високе місце. Вона для письменника – своєрідний синтез поезії, музики, живопису й фольклору. Кодекс честі письменника Василь Земляк з’ясував ще на початку свого творчого шляху: «Правда – це тільки слухняний інструмент у руках художника». Його мистецьким імперативом було відкриватися читачеві у своїх творах аж до потаємніших глибин своєї душі. Василь Земляк радів з успіху своєї дилогії, про що свідчить схвильований запис у його щоденнику: «І все ж письменником бути прекрасно! Спасибі долі, що вона потурбувалася про це».
Н.С.Поляруш
(Передрук з бібліогр. списку: Співець Вавілонії: до
80-річчя від дня народження Василя Земляка (1923-1977). – Вінниця, 2003)
Література
Твори: У 4 т. / В.Земляк. – К.: Дніпро, 1983-1984. – Т. 1-4.
Зелені Млини: роман / В.Земляк. – К.: Дніпро, 1976. – 160 с.
Лебедина зграя: роман / В.Земляк. – К.: Дніпро, 1971. – 224 с.
Ночь без милосердия: повести, рассказы / В. Земляк; сост. Б.А.Комар; послесл. А.И. Колисниченко. – К.: Дніпро, 1988. – 539 с.
Підполковник Шиманський: героїч. повість / В.Земляк; післямова П.А.Загребельного. – Л.: Каменяр, 1995. – 176 с.
Рідна сторона; Кам’яний Брід; Гнівний Стратіон: повісті / В.Земляк. – К.: Дніпро, 1974. – 487 с.
Чарівний кінь: повість, кіноповісті, драма, оповід., поезії / В.Земляк. – К.: Рад. письм., 1978. – 343 с.
Про письменника
Гончар, О. Василь Земляк і його слово / О.Гончар // Чим живемо: на шляхах до українського відродження. – К., 1991. – С. 200-205.
Жулинський, М. «Я поведу вас у вічність» / М.Жулинський // Твори: у 4 т. / В.Земляк. – К., 1983. – Т. 1. – С. 5-18.
Заповіт любові: збірник. – К.: Рад. письм., 1983. – 471с.
Лановик, Л. Василь Земляк / Л.Лановик // Прадідів розчищені джерела. – Вінниця, 2004.– С. 43-45.
Слабошпицький, М. Василь Земляк / М.Слабошпицький. – К., 1994. – 185 с.
* * *
Василь Земляк // Історія української літератури. – К., 1988. – Т. 2: Радянська література. – С. 642-649.
Василь Земляк: [корот. біогр.] // Подільські криниці: хрестоматія з л-ри рід. краю / упоряд. А.Подолинний. – Вінниця, 1994. – Вип. 1. – С. 348-350.
Земляк Василь // Українське слово: хрестоматія україн-ської літератури та літературної критики ХХ ст.: в 4 кн. – К., 2001. – Кн. 3. – С. 337-342.
Пойда, О.А. Земляк Василь Сидорович / О.А.Пойда // З-над Божої ріки: літ. бібліогр. слов. Вінниччини – 2-е вид., перероб. і доп. / упорядкув. і заг. ред. А.М.Подолинного. – Вінниця, 2001. – С. 127-128.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка