Вступ до економічної теорії



Сторінка1/5
Дата конвертації15.09.2017
Розмір0.99 Mb.
  1   2   3   4   5

Вступ до економічної теорії


Предмет економічної науки, її значення Економічне мислення виникло на ранніх стадіях розвитку людського суспільства. Його формування пов’язане з об’єктивною необхідністю у пізнанні мотивів діяльності людини, законів господарського життя. Ще в давнину люди намагалися знайти відповіді на питання: як наживати майно, які є джерела багатства. Спочатку економіка вважалася наукою про ведення домашнього господарства (від грец. ойкос — будинок, господарство, номос — правило, закон), що знайшло відображення у вченні давньогрецького вченого Аристотеля про справедливість (IV ст. до н. е.). Із розвитком людського суспільства змінювалися уявлення про предмет економічної науки. У визначенні предмета сучасної економічної науки знаходить відображення основна проблема, яка виникає перед будь-якою економічною системою,— проблема альтернативного вибору. Жодне суспільство не в змозі задовольнити безмежні людські потреби в товарах і послугах за допомогою наявних обмежених економічних ресурсів.

Сучасна економіка — наука, що вивчає раціональні методи використання обмежених ресурсів у процесі задоволення зростаючих потреб людини. Щоб розкрити значення економічної науки в житті суспільства й окремої людини, розглянемо основні функції економічної теорії.

Пізнавальна функція виявляється у вивченні процесів економічного життя суспільства, поясненні закономірностей їхнього розвитку. Вивчаючи закони розвитку економіки, причини тих чи інших економічних явищ, можна уникнути багатьох помилок, краще використовувати свої гроші, уміння, навички.

Здобуті економічні знання людина застосовує в різних сферах практичної діяльності, при вирішенні побутових і виробничих проблем. Як споживач вона керується ними, вибираючи більш вигідний спосіб використання своїх доходів, сферу зайнятості, з’ясовуючи суть проблем безробіття, інфляції, орієнтуючись у діяльності різних ринкових установ: банків, страхових, трастових компаній, акціонерних товариств, прагнучи уберегти свої заощадження від знецінювання. Як підприємець людина здійснює господарську політику, прогнозуючи розвиток своєї діяльності, приймаючи конкретні господарські рішення відповідно до об’єктивних законів економіки. У цьому виявляється практична, або прагматична, функція економічної науки. Маючи уявлення про суть економічних законів і явищ, людина може свідомо діяти під час виборчих кампаній і референдумів. Схема 1



c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\image8756image_25_fmt1.jpeg

У формуванні економічного способу мислення полягає психологічна функція економічної теорії. А це особливо важливо для людини — бути психологічно підготовленою до змін в економіці, житті, соціальному статусі в умовах перехідної економічної системи, до формування ринкових відносин. Крім того, економічна теорія є методологічною основою конкретних економічних дисциплін — фінансів, статистики, аналізу тощо. Економічна теорія, яка вивчає господарські основи суспільства й загальні принципи економіки, має різні рівні дослідження (напрямки), які умовно поділяють на макроекономіку та мікроекономіку (схема 1). Обмежені ресурси і безмежні потреби Для здійснення господарської діяльності необхідні економічні ресурси (схема 2).

Схема 2

c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\image8756image_16_fmt1.jpeg

Важливе місце серед економічних ресурсів посідають виробничі ресурси, що безпосередньо беруть участь у процесі виробництва благ і послуг.

Вони поділяються на кілька видів.

1) Природні ресурси (земля) — ресурси, дані людині природою в натуральному вигляді, у тому числі: • тваринні ресурси (вівці, соболь та ін.); • рослинні (дерева, льон та ін.); • мінеральні (сіль, дорогоцінні метали та ін.); • паливні (вугілля, газ, нафта та ін.); • інші (повітря, вода, земля, вітер, кліматичні умови та ін.).

2) Капітальні ресурси (капітал) — інвестиційні ресурси, речі, створені людьми і багаторазово використовувані у виробництві (інструменти, машини, будинки).

3) Трудові ресурси (праця) — сукупність фізичних і розумових здібностей людей, що застосовуються у виробництві.

4) Підприємницька здатність (підприємливість) — специфічні здібності людини, яка бере на себе ініціативу поєднання ресурсів у єдиному процесі виробництва, завдання прийняття рішень, новаторство, здатна піти на ризик заради одержання прибутку. До економічних ресурсів належать також фінансові ресурси (гроші), та інформаційні ресурси. На відміну від безмежних потреб економічні ресурси обмежені, рідкісні, їх недостатньо для задоволення зростаючих потреб. З якісної точки зору така обмеженість — це ступінь задоволення потреб, що математично визначається як виражене у відсотках відношення наявної кількості ресурсів до потреби в них. Із кількісної точки зору розрізняють абсолютну і відносну обмеженість ресурсів. Абсолютно обмежений ресурс, що взагалі не відтворюється або відтворюється у відносно тривалий час (нафта, вугілля і т. п.). Відносно обмеженими є ресурси, поновлювані протягом короткого періоду часу (капітальні, інформаційні та ін.). Оскільки існує проблема невідповідності між обмеженими ресурсами і безмежними потребами, люди, підприємства й країни в цілому змушені удаватися до альтернативного вибору: на досягнення яких цілей варто спрямувати наявні ресурси, а від чого відмовитися. Альтернативний вибір ґрунтується на таких принципах: а) максимізація вигоди при однакових витратах; б) мінімізація витрат при однаковій вигоді; в) багатофакторний порівняльний аналіз (сітка ухвалення рішення). При здійсненні альтернативного вибору необхідно правильно й конкретно визначити суть проблеми (з урахуванням мети, якої потрібно досягти, і наявних ресурсів) і альтернативи (можливі варіанти розв’язання проблеми). Використовуючи наявні економічні ресурси для виробництва даних благ, ми відмовляємося від використання їх з іншою метою, а отже, від виробництва інших благ. Таким чином, будь-яке прийняте рішення має «ціну вибору».

Альтернативна вартість — найбільш пріоритетний варіант використання ресурсів серед інших розглянутих, котрий ми відкинули заради обраного розв’язання. Іншими словами, це якась кількість іншого блага, від виробництва якого ми змушені відмовитися заради виробництва даного блага. Ми завжди чинимо раціонально, вибираючи той варіант, альтернативна вартість якого мінімальна.


Економічний зміст процесу виробництва


Економічна теорія розглядає виробництво в широкому і вузькому значенні. У вузькому значенні виробництво — це процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Оскільки природа не надає людині всіх необхідних їй благ, їх потрібно виробляти. А оскільки людина не може перестати споживати, то процес виробництва постійно відновлюється. Виробництво в широкому значеннірозглядається як процес, що безупинно відновлюється, являє собою суспільне відтворення, що включає не тільки безпосереднє виробництво, але й розподіл, обмін і споживання створених благ (схема 3). Якщо процес виробництва відновлюється в колишніх масштабах, то це просте відтворення, якщо розміри виробництва збільшуються,— розширене відтворення.

Процес суспільного виробництва — це процес створення прямих і непрямих благ.

Прямі блага — блага, необхідні для задоволення потреб безпосередньо споживачів. До них належать різноманітні речі (товари) й особисті послуги.

Непрямі блага — блага, необхідні для задоволення потреб виробників. Це засоби виробництва та комерційні послуги. Наприклад, зубна щітка — це пряме благо, товар. Тролейбус — непряме благо, засіб виробництва, а от проїзд у тролейбусі — це особиста послуга, а значить, пряме благо. Приклад комерційної послуги — перевезення вантажів. Процес виробництва можна розглядати і як процес створення індивідуальних і суспільних благ.

Індивідуальні блага — подільні блага, доступні індивідуальному покупцеві, що піддаються принципу виключення й конкуренції (не можеш чи не бажаєш заплатити за дане благо — виключаєшся з числа його одержувачів).

Суспільні блага — неподільні блага, для яких характерні невиключеність і неконкурентність. Відокремити споживачів суспільних благ платників від неплатників неможливо: блага, які споживають одні, залишаються доступними і для інших. Прикладом індивідуального блага можуть бути окуляри, проїзд у метро, прикладом суспільного — квіти на клумбі, світлофор, маяк, освітлення вулиць.

Розрізняють матеріальне і нематеріальне виробництво. Перше включає виробництво матеріальних благ і послуг (промисловість, сільське господарство, будівництво). Нематеріальне виробництво пов’язане зі створенням духовних, моральних та інших цінностей (охорона здоров’я, культура, наука, мистецтво).

c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\image8756image_17_fmt1.jpeg

У структурі сучасного виробництва особливо виділяється інфраструктура — сукупність видів організацій та інститутів, що діють у межах особливих ринків і забезпечують загальні умови виробництва та життєдіяльності людей. До неї належать біржі, ярмарки, аукціони, брокерські, страхові, аудиторські фірми, банки та ін.


Потреби та споживчі блага. Закон зростання потреб


Головною рушійною силою економічного розвитку і розвитку цивілізації взагалі є різноманітність потреб людини.

Потреби — те, без чого людина не може обійтись у своєму житті, бажання володіти чим-небудь, що приносить їй задоволення. Американський соціолог Абрахам Маслоу представив розвиток цивілізації як розвиток залежних одна від одної потреб у вигляді піраміди потреб (схема 4, с. 6). Кожна наступна стадія потреб може задовольнятися, якщо на попередній стадії забезпечено задоволення потреб хоча б у мінімальному обсязі. Фізіологічні потреби в їжі, одязі, продовженні роду є фундаментальними, базовими, але в той же час і нижчими, приземленими. Людину формують саме соціальні потреби.

Схема 4

c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\image8756image_8_fmt1.jpeg

Потреби можна класифікувати за різними критеріями.

Наприклад, за суб’єктами вони поділяються на індивідуальні, групові, колективні, суспільні; за об’єктами — на матеріальні й духовні; за термінами реалізації — на поточні й перспективні. Засобом задоволення потреб є благо. Блага, призначені для задоволення особистих потреб, називаються споживчими. Усі блага поділяються на економічні й неекономічні.

Економічні блага — блага, що є об’єктом чи результатом економічної діяльності, а отже, що існують в обмеженій кількості порівняно з потребами, які вони задовольняють (наприклад автомобіль, хліб, одяг).

Неекономічні блага (дарові) надаються людині в готовому вигляді природою (повітря, вода, гриби в лісі). Найбільш поширений розподіл благ на матеріальні та нематеріальні.

Матеріальні блага — блага, що мають матеріальну форму чи природу (земля, повітря, будинки, продукти).

Нематеріальні блага матеріальної форми не мають, впливають на розвиток здібностей, творчості людини і створюються в невиробничій сфері (мистецтво, музеї, театр). Ще один аспект аналізу благ — розподіл їх на речі й послуги.

Річ (товар) — кінцевий результат діяльності людини, відчутне благо, яке можна відокремити від його виробника — людини, пересувати, зважувати, зберігати, упаковувати тощо. Послуги — це процес діяльності людини. Перелічених вище властивостей речей послуги не мають (транспортні послуги, послуги охорони здоров’я тощо). Серед благ можна виділити блага-субститути — замінники, що задовольняють одну й ту саму потребу (кава і чай, панчохи і гольфи), а також комплементарні — взаємодоповнюючі блага (фотоапарат і фотоплівка, ліхтарик і батарейка). Потреби людини в різних благах безмежні й мають тенденцію до зростання, оскільки вони знову й знову відновлюються. Виробництво й розвиток суспільства, задовольняючи одні потреби, викликають до життя нові. Закон зростання потреб означає не тільки появу все нових і нових потреб, але також зміну і вдосконалювання їхньої структури.


Раціональна поведінка споживача на ринку


Кожна людина намагається задовольнити в першу чергу ті потреби, які мають для неї найбільшу корисність.

Корисність блага — це здатність економічного блага задовольняти одну або декілька людських потреб. Корисність — поняття індивідуальне. Те, що корисне для однієї людини, може бути зайвим для іншої. Розрізняють загальну та граничну корисність. Корисність вимірюють в умовних одиницях корисності — ютилях (від англ. utility — u). Будь-якому збільшенню кількості блага Q відповідає приріст зональної корисності TU. Однак, якщо загальна корисність із кожною додатковою одиницею блага поступово збільшується, то гранична корисність із кожною додатковою одиницею зменшується.

Закон спадної граничної корисності: у процесі збільшення кількості споживаного товару або послуги його корисність від споживання кожної додаткової одиниці зменшується. Лінія граничної корисності має від’ємний нахил, що відповідає зворотному зв’язку між вжитою кількістю блага та його граничною корисністю (рис. 1, с. 7). Лінія загальної корисності показує пряму залежність між кількістю спожитого блага й зростанням загальної корисності від його споживання (рис. 2, с. 7)

. c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\image8756image_12_fmt1.jpeg

Рис. 1

c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\image8756image_9_fmt1.jpeg

Рис. 2


Під економічною поведінкою споживача розуміють його рішення про розподіл свого доходу між різними товарами та послугами, які він намагається придбати. Поведінка покупця, який приймає таке рішення, базується на таких причинах, як раціональність (бажання витратити свої доходи з максимальною корисністю); обмеженість грошей; особиста система цінностей (тобто суб’єктивне уявлення кожного покупця про корисність благ). Можливості споживача при покупці двох товарів залежно від його доходу відображає бюджетна лінія (рис. 3, а).

c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\image8756image_14_fmt1.jpeg а c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\image8756image_10_fmt1.jpeg б c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\image8756image_13_fmt1.jpeg

в Рис. 3 Збільшення доходу покупця приводить до зсуву бюджетної лінії вправо (рис. 3, б), а зменшення бюджету — до зсуву лінії вліво (рис. 3, в).

Правило максимізації корисності: корисність досягає максимуму, якщо дохід споживача розподіляється таким чином, що кожна додаткова грошова одиниця, витрачена на придбання кожного виду товарів, приносить йому однакову граничну корисність. Приклади розв’язування Задач Для розв’язання задачі 1 необхідно знати: • корисність блага — здатність блага задовольняти потреби людини; • гранична корисність (МU) — задоволення, одержуване від споживання кожної останньої (додаткової) одиниці даного блага, c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn088_fmt1.jpeg; • загальна корисність (ТU) — сукупна корисність усіх споживаних благ; • споживач максимізує корисність, якщо грошовий дохід розподіляється таким чином, що кожна остання гривня, витрачена на придбання будь-якого блага, приносить однакову граничну корисність: c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn089_fmt1.jpeg.

Задача 1


Оксана купила фрукти для своєї родини: 1 кг яблук по 50 к. за 1 кг і 3 кг груш за ціною 1 грн за 1 кг. Відомо:

Загальна корисність для родини

Кількість (кг)

Груші

Яблука

1

9

5

2

15

9

3

20

12

4

23

14

5

24

15

Визначити: чи максимізувала Оксана корисність своєю покупкою?
Розв’язання

Щоб відповісти на запитання задачі, необхідно підрахувати граничну корисність (МU) і граничну корисність на 1 грн (МU/Р) для кожного блага. Визначаємо МU як різницю TU2 – TU1, тому що c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn090_fmt1.jpeg, наприклад, МU 3-го кг груш складе 20 – 15 = 5 од.

c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\image8756image_18_fmt1.jpeg

Оксана витратила на покупку фруктів 3 грн 50 к. Купивши 3 кг груш і 1 кг яблук, вона одержала загальну корисність 20 + 5 = 25 од. Якби вона використала правило максимізації корисності, то придбала б 2 кг груш і 3 кг яблук, одержавши при цьому 15 + 12 = 27 од. корисності. Для розв’язання задачі 2 необхідно знати: • бюджетна лінія — всі комбінації двох товарів, які споживач може придбати на свій дохід за даних цін на ці товари; • крива байдужості — різні комбінації двох товарів, які споживач бажає придбати і які приносять йому однакову корисність; • рівняння бюджетної лінії I = PA · QA + + PB · QB, де I — дохід споживача; PA і PB — ціни товару A і товару B, QA і QB — кількість товару A і товару B; • точка рівноваги споживача — точка торкання бюджетної лінії та кривої байдужості (можливості споживача збігаються з його бажаннями).


Задача 2


Ви вирішили витратити свої заощадження: 120 грн на подарунки до дня народження. Вам хотілося б купити книги (художня література), середня ціна яких 10 грн, і музичні диски по 15 грн за штуку. Дані, що характеризують криву байдужості:

Комбінації

Художня література (книги)

Музичні диски

А

2

12

В

3

9

С

4

6

D

6

4

Е

9

3

Визначити: точку споживчої рівноваги. Написати рівняння вашої бюджетної лінії. Що відбудеться, якщо ціна 1 диска зросте до 20 грн?
Розв’язання

Для побудови бюджетної лінії визначаємо, що на свої заощадження, 120 грн, ви можете купити 120 : 10 = 12 книг або 120 : 15 = 8 дисків. Будуємо графік бюджетної лінії (рис. 4), що буде проходити через точку K (12 книг, 0 дисків) і М (0 книг, 8 дисків). За даними таблиці будуємо криву байдужості ABCDE. Отже, точка D — точка споживчої рівноваги. Ви придбаєте 4 диски і 6 книг. Рівняння бюджетної лінії MK: 120 = 15 · Qдисків + 10 · Qкнижок. Якщо ціна диска підвищиться до 20 грн, то ваша бюджетна лінія зсунеться в положення NK, а це означає, що ваші бажання, представлені кривою байдужості AE, нездійсненні при даних заощадженнях. c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\17-3_fmt1.jpeg Рис. 4

Альтернативні варіанти використання виробничих ресурсів


Навіть одні й ті самі потреби людини можна задовольнити різними благами (наприклад, потреба в одязі — костюмом, светром тощо). З іншого боку, практично кожний ресурс використовується по-різному (наприклад, із деревини виробляють папір, олівці, меблі тощо). Однак множинність економічних цілей вимагає від кожної людини, фірми або суспільства визначення умов і напрямку використання обмежених ресурсів. Обмеженість економічних ресурсів і багатоваріантність їхнього використання графічно представлені на рис. 5 (с. 9) кривою виробничих можливостей (КВМ). КВМ — це геометричне місце точок, кожна з яких представляє альтернативу можливого виробництва поєднання двох видів чи двох типів товарів в умовах раціонального використання обмежених ресурсів. Точки A і G на графіку — це максимально можливі кількості кожного з товарів, вироблених із наявних ресурсів. Точки B, C, D, E, F — різні комбінації виробництва двох товарів з обмежених ресурсів. Кожна з точок, що містяться на КВМ, означає ефективний варіант виробництва. Точки, розташовані ліворуч від КВМ (наприклад точка K), означають неефективний варіант виробництва, оскільки не всі ресурси задіяні з повною віддачею. Точки, що розташовані праворуч від КВМ (наприклад M), — неможливий варіант виробництва, тому що наявних ресурсів недостатньо для виробництва даних кількостей товарів одночасно.

c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\image8756image_11_fmt1.jpeg

Рис. 5


Опуклий вигляд КВМ пояснюється невзаємозамінністю ресурсів, тобто їхньою непридатністю для виробництва різних товарів (наприклад, картопля як сировина для виробництва чіпсів непридатна для виробництва швейних машин). Виробництво кожної додаткової одиниці інвестиційних благ буде означати не просте зменшення кількості споживчих благ, але і втрату дедалі більшої їх кількості, оскільки доводиться використовувати порівняно малоефективні ресурси. Таким чином, альтернативна вартість одиниці інвестиційних благ (кількість споживчих благ, від виробництва яких довелося відмовитися заради виробництва одиниці інвестиційних благ) буде зростати зі збільшенням їхнього виробництва. У цьому полягає суть закону зростаючих альтернативних витрат. Отже, КВМ відображає: обмеженість ресурсів; можливість вибору; альтернативну вартість; зростання альтернативних витрат, а отже, і зменшення доходності. Крива виробничих можливостей використовується як при мікро-, так і при макроаналізі економічних процесів.

Приклади розв’язування Задач


Для розв’язання задачі 1 необхідно знати: • обмеженість ресурсів визначає необхідність альтернативного вибору їх використання як на рівні фірми, так і на рівні державної політики; • альтернативна вартість вибору (вартість втрачених можливостей) — це вартість найкращої (після обраної) альтернативи, від якої необхідно відмовитися при даному виборі; • крива виробничих можливостей (КВМ) — це безліч альтернатив поєднання виробництва двох товарів при повному використанні обмежених ресурсів; • будь-яка точка на КВМ характеризує ефективне виробництво. Точка на площині, обмеженій КВМ,— неефективне виробництво; • класичний вигляд КВМ, що відбиває чинність закону зростання альтернативних витрат,— це опукла крива (рис. 6);

c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\images4657images_9_fmt1.jpeg

Рис. 6 •


за КВМ можна визначити альтернативну вартість товару; • альтернативна вартість (АВ) однієї одиниці товару А — це кількість товару Б, виробництво якого скорочують для додаткового виробництва однієї одиниці товару А.

Задача 1


У першому цеху за день можна виготовити 150 кг печива або 220 кг вафель, у другому — 180 кг печива або 200 кг вафель. 1) Побудувати криву виробничих можливостей фабрики; 2) визначити альтернативну вартість виробництва 1 кг печива, якщо виробляється 380 кг вафель; 3) представити графічно АВ виробництва останніх 50 кг печива; 4) визначити точки ефективного та неефективного виробництва.
Розв’язання

  1. Шкала виробничих можливостей c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\image8756image_24_fmt1.jpeg

Крива виробничих можливостей має такий вигляд.

c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\images4657images_8_fmt1.jpeg

Рис. 7


2) Виробництво 380 кг вафель потрапляє на відрізок CD кривої. Знаходимо альтернативну вартість 1 кг. Печива вироблено С(220 В, 180 П) → D(420 В, 0 П). При збільшенні виробництва вафель на 200 кг втрати печива складають 180 кг. АВ 1 кг c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn001_fmt1.jpeg. 3) Графічно представимо відрізок на осі виробництва вафель, що характеризує зниження виробництва даного товару при збільшенні виробництва печива від 280 до 330 кг (останні 50 кг) — це відрізок MN. 4) Точки A, C, D на КВМ відповідають ефективному виробництву. Точка В характеризує неповне використання ресурсів. Для розв’язання задач 2 і 3 необхідно знати: • ефективність — стан економіки, за якого збільшення обсягів виробництва одного товару може відбутися тільки за рахунок зниження обсягів виробництва іншого; • продуктивність праці — кількість товарів і послуг, вироблених одним працівником за одиницю часу; • інтенсивність праці — зворотний показник продуктивності, що виражається витратами часу на виробництво одиниці продукції; • продуктивність можна збільшити за рахунок спеціалізації, інвестицій у капітальні ресурси і людський фактор; • зміна продуктивності праці аналізується за допомогою індексного методу (індекс I показує, як змінюється величина, що вимірюється); • c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn002_fmt1.jpeg, де IQ — зміна обсягу виробництва, що дорівнює відношенню c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn003_fmt1.jpeg; IL — зміна кількості працівників; • показники росту і приросту продуктивності праці математично відрізняються на 1: Іросту = Іприросту + 1; • якщо необхідно визначити зміну продуктивності праці за кілька періодів часу, то знаходимо індекси за кожний період, вважаючи попередній базовим, а потім перемножуємо індекси; • якщо аналізується продуктивність праці по одному товару в обсягах виробництва, то ціни на даний товар не враховуються; • якщо виробляється кілька товарів, то обсяг виробництва аналізується у вартісному виразі в такий спосіб: QA · PA + · QC · PC.

Задача 2


У перший рік після реконструкції підприємства продуктивність праці збільшилася на 15 % і вироблялося 25 виробів одним робітником за годину. На другий рік відбулися такі зміни: робітник став виробляти 24 вироби за годину, а кількість працівників за рік скоротилася на 1/3. Як змінилася продуктивність праці за два роки?
Розв’язання

Ізаг = І1 · І2; c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn004_fmt1.jpeg(зміна продуктивності праці за перший рік); c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn005_fmt1.jpeg; IQ (зміна обсягу виробництва) c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn006_fmt1.jpeg; c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn007_fmt1.jpeg; c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn008_fmt1.jpeg; Ізаг = 1,15 · 1,5 = 1,725. Відповідь: за два роки продуктивність праці збільшилася на (1,725 – 1) ×× 100 %=72,5 %; Іросту продукт. пр == 1,725; Іприросту = 0,725.

Задача 3


У перший рік на підприємстві вироблялося 20 одиниць товару А за ціною 5 грн за штуку і 30 одиниць товару Б за ціною 7 грн; другого року стали виробляти 35 одиниць товару Апо 6 грн за штуку і 20 одиниць товару Б по 6 грн. За цей період відбулося скорочення працівників підприємства на 5,5 %. Як змінилася продуктивність праці?
Розв’язання

Продуктивність розраховується у вартісному виразі: c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn009_fmt1.jpeg; c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn010_fmt1.jpeg c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn011_fmt1.jpeg; c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn012_fmt1.jpeg; c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn013_fmt1.jpeg. Відповідь: продуктивність праці зросла в 1,12 разу, або на (1,12 – 1) · 100 = 12 %; Іросту = 1,12; Іприросту = 0,12.

Моделі ринкової та змішаної економік

Ринкова економіка


Економічна система — цілісна, особливим чином упорядкована система взаємозалежних економічних відносин. Залежно від пануючих відносин власності й типу координації або управління економічним вибором розрізняють традиційну, командну та ринкову економічні системи. Економіка сучасних індустріально розвинених держав являє собою змішану економічну систему.

Ринкова економіка — система, заснована на таких принципах: панування приватної власності, свобода вибору й конкуренції, особистий інтерес і обмежена роль держави. Отже, її перший принцип — це економічна свобода — можливість індивіда реалізувати свої інтереси й здібності шляхом активної участі в процесі відтворення. Ґрунтується економічна свобода на приватній власності та свободі підприємництва: кожен індивід має право і можливість використовувати наявні ресурси й створені блага та розпоряджатися ними, виходячи з особистих інтересів. Необхідними атрибутами економічної свободи є економічна відповідальність і ризик. Другий принцип — особистий інтерес, що виступає головним мотивом і рушійною силою економіки. Для споживача — це максимізація корисності, для підприємця — максимізація прибутку. Однак отримати прибуток, не задовольнивши інтереси споживача, неможливо. Тому в ринковій економіці існує примат інтересів споживача.

Свобода вибору є основою конкуренції — суперництва за більш повну реалізацію особистого інтересу. Конкуренція називається досконалою, якщо на ринку існують безліч покупців і продавців, однорідність товарів і послуг, відсутність контролю над ціною, свобода входу і виходу в дану галузь, вільний доступ до інформації. Класичній ринковій економіці властива обмежена роль державного втручання в економіку. Ринкова економіка забезпечує ефективність розподілу економічних ресурсів, гнучкість, мобільність їх з метою задоволення потреб покупця, практична відсутність товарного дефіциту. Однак вона має й недоліки: 1) ринок не зацікавлений у виробництві суспільних благ; 2) економічний розвиток нестабільний (банкрутства, безробіття, інфляція, розшарування суспільства); 3) конкуренція має тенденцію до затихання й появи монополії.

Схема 5


c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\images4657images_10_fmt1.jpeg

Основними дійовими особами ринкової економіки є домогосподарства та фірми, що беруть участь у ринковому кругообігу як самостійні й незалежні суб’єкти господарювання, що переслідують особисті інтереси. І домогосподарства, і підприємства виступають і як покупці, і як продавці. Домогосподарства — власники різноманітних економічних ресурсів виступають продавцями їх на ринку ресурсів і покупцями готових товарів і послуг на ринку товарів і послуг. Підприємства, здійснюючи витрати, виступають покупцями на ринку ресурсів, забезпечуючи домогосподарствам відповідний вид доходу (заробітна плата, рента, підприємницький дохід, відсоток, дивіденди), і продавцями готової продукції на ринку товарів і послуг. На схемі ринкового кругообігу (схема 5) рух за годинниковою стрілкою означає рух грошей, а проти годинникової стрілки — рух ресурсів, товарів і послуг. Двоїстий зв’язок домогосподарств і підприємств через ринок ресурсів і ринок товарів і послуг забезпечує погодженість їхніх дій. Сучасна ринкова економіка не може функціонувати без держави, що здійснює державне регулювання економіки.


Змішана економіка


Економічна система — це сукупність взаємозалежних економічних елементів, що створюють певну цілісність, економічну структуру суспільства; єдність відносин, що складаються у зв’язку з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням економічних благ. Економічні системи відрізняються одна від одної типом вирішення головних проблем: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти? — а також за принципом: хто несе трансакційні витрати. c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\image8756image_19_fmt1.jpeg

Трансакційні витрати пов’язані не безпосередньо з виробництвом, а із супутніми йому витратами: на пошук інформації про ціни, про контрагентів господарських угод, на укладання господарських угод і контроль за їх виконанням тощо. Історично в «чистому вигляді» можна виділити такі економічні системи: традиційну, ринкову, командну. Однак у сучасному світі існує система, що поєднує в собі риси традиційної, ринкової і командної.

Традиційна економіка. Методи й техніка виробництва, обмін і розподіл доходів базуються на освячених часом звичаях і традиціях. Спадковість і кастові відмінності визначають економічні ролі індивідів, чітко простежується соціоекономічний застій. Технічний прогрес і впровадження новацій різко обмежені, оскільки вони суперечать традиціям і являють загрозу стабільності суспільного ладу. Економічна діяльність є вторинною, порівняно з релігійними та культурними цінностями.

Ринкова економіка — система, що базується на приватній власності, свободі вибору і конкуренції. Орієнтується на особисті інтереси, обмежує роль держави. У процесі історичного розвитку людського суспільства створюються передумови для зростання економічної свободи — можливості індивіда реалізувати свої інтереси і здібності, беручи активну участь у виробництві, розподілі, обміні й споживанні економічних благ. Ринкова економіка гарантує насамперед свободу споживача, що виражається у свободі споживчого вибору на ринку товарів і послуг. Добровільний, без примусу, обмін стає необхідною умовою суверенітету споживача. Кожен самостійно розподіляє свої ресурси відповідно до своїх інтересів і, якщо має бажання, може самостійно організувати процес виробництва товарів і послуг у масштабах, що відповідають його здібностям і наявному капіталу. Це означає свободу підприємництва. Індивід сам визначає, що, як і для кого виробляти, скільки і за якою ціною реалізовувати вироблену продукцію, яким чином і на що витрачати отриманий виторг. Тому економічна свобода припускає економічну відповідальність і спирається на неї. Особистий інтерес виступає головним мотивом і рушійною силою економіки. Для споживачів таким інтересом є максимізація корисності, для виробників — максимізація прибутку. Свобода вибору стає основою конкуренції. Класична ринкова економіка передбачає обмежену роль державного втручання в економіку. Держава виступає тільки як орган, що визначає правила ринкової гри та стежить за додержанням цих правил. На противагу ринковій командна економіка є системою, у якій домінують суспільна (державна) власність на засоби виробництва, колективне прийняття економічних рішень, централізоване керівництво економікою за допомогою державного планування. Характерною рисою командної економіки є монополізм виробництва, що врешті-решт гальмує науково-технічний прогрес. Державне регулювання цін, монополізм виробництва, гальмування технічного прогресу закономірно породжують економіку дефіциту. Парадокс полягає в тім, що дефіцит виникає в умовах загальної зайнятості й майже повного завантаження виробничих потужностей.

Змішана економіка — економічна система, що синтезує елементи всіх систем, тобто механізм ринку доповнюється активною діяльністю держави, підтримуються традиції. Держава відіграє активну роль в економіці, сприяючи стабільності й зростанню, забезпечуючи її деякими товарами та послугами, що виробляються ринковою системою в недостатній кількості чи взагалі не виробляються, модифікуючи розподіл доходів. При змішаній економіці цілями є: створення умов для ефективного виробництва, забезпечення зайнятості населення, формування високого стандарту життя. Головні пріоритети змішаної економіки — економічна свобода, економічна ефективність, рівні підприємницькі можливості, економічна безпека та економічне зростання. Основу змішаної економіки становить приватна власність. Вона є гарантією додержання добровільно підписаних контрактів і невтручання третіх сторін. Економічна свобода — фундамент і складова частина свобод громадянського суспільства. Вона виступає, насамперед, як необхідний засіб досягнення політичної свободи. У свою чергу, політична свобода є гарантом економічної свободи. У вільному суспільстві індивід може відстоювати й активно пропагувати будь-які, у тому числі радикальні, зміни в соціальній структурі, звичайно, за умови, що його агітація не спрямована на застосування насильницьких дій щодо інших громадян.

Для України характерна перехідна економіка (перехід від адміністративно-командної системи до ринкової). Економіці перехідного типу властива трансформація відносин колишньої системи й виникнення нових відносин. Так, швидке зростання приватного сектору при переході від адміністративно-командної до ринкової економіки супроводжується трансформацією державних підприємств у фірми, що діють за правилами ринкового господарства.


Приклади розв’язування Задач


Для розв’язання задач 1 і 2 необхідно знати: • схему ринкового кругообігу: c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\images4657images_7_fmt1.jpeg • співвідношення між товарною й грошовою масою описується формулою Фішера M · V = P · Q, де М — грошова маса в обігу; V — кількість оборотів грошової одиниці; Р — середній рівень цін; Q — обсяг виробництва товарів і послуг.

Задача 1


На схемі кругообігу змішаної економіки показати такі потоки, ринкові об’єкти і суб’єкти: 1) приватне кафе заплатило за телефонні розмови; 2) пенсіонер заплатив за телефонні розмови; 3) акціонерне підприємство отримало прибуток; 4) колишній працівник приватного підприємства одержав пенсію; 5) родина Петренко; 6) Сидоренко здобув освіту; 7) гроші; 8) нафта. Відповідь: 1) витрати фірми; 2) витрати споживача; 3) виторг фірми; 4) трансферти; 5) домашнє господарство; 6) послуга, яку одержало домашнє господарство; 7) товар; 8) ресурс. c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\images4657images_6_fmt1.jpeg

Задача 2


У суспільстві відбулися такі зміни: кількість оборотів грошової одиниці знизилася із 7 до 5; емісія склала 5 %. Як повинен змінитися обсяг виробництва, щоб ціни на товари й послуги залишилися без змін?
Розв’язання

Використовуємо формулу Фішера; зміни аналізуємо індексним методом: c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn014_fmt1.jpeg; c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn015_fmt1.jpeg, тобто відбудеться емісія грошей; c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn016_fmt1.jpeg; ІР = 1 — ціни мають залишатися незмінними; c:\program files\издательство ранок\вдш\10_econom\images\eqn017_fmt1.jpeg. Обсяг виробництва має скоротитися на (1 – 0,735) · 100 = 26,5 %.

Ринок та його основні функції


Ринок — саморегулююча система організації економіки, заснована на зустрічному інтересі покупця і продавця, їхній схильності до обміну, прагненні до особистої вигоди, а також на механізмі цінових сигналів. Основними умовами функціонування ринку є: • приватна власність; • свобода вибору й підприємництва; • особистий інтерес; • конкуренція; • вільне ціноутворення; • обмежена роль уряду. Ринок, як і будь-яка інша економічна система, вирішує три основні, або фундаментальні, проблеми: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти?

Що виробляти? — на це питання можуть відповісти тільки споживачі фактом сплати власними грошима за створені товари. Сплативши ціну товарів, споживачі відшкодовують тим самим витрати ресурсів і підтверджують доцільність технологічного вибору.

Як виробляти? — питання вирішується шляхом ризику й підприємницького вибору. Конкуренція серед виробників вимагає забезпечення: • масового випуску продукції; • зниження витрат на одиницю продукції; • ефективності технологій; • удосконалювання споживчих властивостей виробів.

Для кого виробляти? — відповідь на це питання залежить від бажань і можливостей споживачів купити товари — для тих, хто здатен заплатити сталу ціну.

До найважливіших функцій ринку належать:

1) функція саморегулювання товарного виробництва: ефективний механізм попиту та пропозиції, витрат і вигод вирішує проблему обмеженості ресурсів, відповідаючи на питання: що, як і для кого виробляти;

2) посередницька функція: саме через ринок здійснюється зв’язок між споживачами і виробниками;

3) ціноутворююча функція: ринок порівнює витрати і результати, здійснює суспільне визнання витрат;

4) інформаційна функція: через ціни, відсоткові ставки на кредит подається інформація про кількість, якість, асортимент товарів і послуг;

5) функція санації: ринок стимулює підприємництво, ефективність, прогрес, але «вимиває» неконкурентоспроможні підприємства, «згортає» застаріле виробництво. Ринок має складну структуру. Прикладом може бути розподіл його за різними ознаками. За економічним, функціональним призначенням об’єктів ринок поділяється на ринки благ і послуг, засобів виробництва, цінних паперів, робочої сили, науково-технічних розробок, валюти, землі. За просторовою, територіальною ознакою — на регіональний, національний, світовий. За станом конкурентного середовища — на ринок досконалої конкуренції, монополії, монополістичної конкуренції, олігополії. За юридичною ознакою розрізняють легальний ринок і нелегальний («тіньовий» і «чорний»). За видами суб’єктів ринкових відносин виділяють оптовий ринок, роздрібний ринок і ринок держзакупівель сільськогосподарської продукції. Ринок — одна з ефективних економічних систем; сформувати його можна різними шляхами.

Умовно виділяють три моделі формування ринку.

1) Класична модель — формування ринку природним шляхом, знизу, від підприємця. Характерна, наприклад, для Англії, Франції, США. Позитивною рисою моделі є поступовість, природність, негативною — тривалість, наявність великих екстенсивних можливостей.

2) Модель державного формування, тобто ініціатором і організатором формування ринку виступає держава. Властива, наприклад, Італії, Німеччині, Японії, країнам СНД. Позитивні риси моделі: швидкість формування, можливості концентрації і централізації ресурсів для досягнення економічних цілей. Негативні риси: суттєва залежність від державної політики, а значить, і труднощі у формуванні повноцінного підприємця.

3) Експортна модель, характерна для країн, що розвиваються (Тайвань, Ґонконґ, Південна Корея). Завдяки валютним інвестиціям формується комплексний ринок, що від самого початку вписується у світовий ринок. Природно, що формування такої моделі пов’язане з ризиком.


  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка