Встановлення контакту з дитиною Ключові поняття



Дата конвертації11.09.2017
Розмір56.3 Kb.
Встановлення контакту з дитиною
Ключові поняття: контакт, контактна взаємодія, стадії взаємодії з дитиною, спілкування, терапевтичні відношення.
Діти, потрапляючи до притулків для дітей чи центрів соціально-психологічної реабілітації завжди травмуються як минулим досвідом, так і актуальною ситуацією. Відповідно, сам контакт з дітьми переважно ускладнений. Діти не налаштовані на спілкування з фахівцями, оскільки відчувають шок, розпач, можуть виявляти істерики, агресію або депресію тощо.

Варто розуміти, що встановлення первинного контакту з дитиною є перш за все підтримкою для неї в ситуації розміщення її до нової соціальної ситуації. При цьому, основоположним у встановленні контакту з дитиною є позитивний емоційний фон, створення ситуації безпеки, безумовного прийняття, довіри та відкритості.

На думку А.Є.Лічко першу бесіду з дитиною, особливо підліткового віку, варто проводити за певним тактичним планом. Під час первинного етапу взаємодії з дитиною фахівцям не слід ставити завдання дізнатися якомога більше інформації про дитини. Оскільки таке завдання не відповідає етапу первинного знайомства з дитиною.

Для встановлення контакту з дитиною та ефективної комунікації з нею слід використовувати методику контактної взаємодії Л.Б.Філонова. Автор зазначеної методики розуміє контакт як довірливі відносини, позитивний психічний стан, як інструмент дослідження та корекції. Метою використання методики є скорочення дистанції між людьми та саморозкриття особистості в процесі спілкування.



Контактна взаємодія – це така модель поведінки ініціатора контакту, яка викликає та посилює у іншої людини потребу в контакті, продовження спілкування, потребу у висловлюваннях та повідомленнях.

Методика контактної взаємодії передбачає шість стадій взаємодії:



  1. стадія накопичення згоди – передбачає нейтралізацію настороженості, тривожності партнера, розвідувальний пошук спільних тем для розмови. На цій стадії прагнуть досягти первинної співзвучності. Збігу у висновках та судженнях. Краще уникати порад, переконань, нав’язливості.

Основна тактика: схвалення, згода, безумовне прийняття.

Результат: прийняття згоди.

  1. стадія пошуку спільних інтересів – на цій стадії важливо знаходити і зважати на погляди, що збігаються, схожість позицій, однакові захоплення. Спеціаліст нібито стає на один рівень із дитиною і доводить їй, що вони можуть зрозуміти одне одного. Важливо виявити зацікавленість у тому, що хвилює та цікавить співрозмовника.

Основна тактика: рівне відношення, зацікавленість, підкреслення унікальності особистості.

Результат: позитивний емоційний фон, згода.

  1. стадія взаємного прийняття для обговорення особистих справ – до початку цієї стадії спілкування вже має позитивне емоційне забарвлення, відповідно можна починати шукати міцніше підґрунтя для поглиблення стосунків. Важливо показати, що незалежно від фактичного стану справ, спеціаліст беззастережно приймає ті позитивні якості, які дитина собі приписує. Потрібно підвести співрозмовника до висновку, що спільними в них є не тільки інтереси, а й погляди.

Основна тактика: прийняття того, що пропонує партнер, авансування довіри.

Результат: створення ситуації безпеки, безумовне прийняття особистості.

  1. стадія виявлення якостей, небезпечних для взаємодії – на цій стадії настороженість дитини послаблено настільки, що вона може поділитися своїми тривогами з приводу її негативних якостей, вдатися до самокритики. У дитини з’являється потреба розкритися повністю.

Основна тактика: прийняття позитивного без обговорення, сумніву, заперечення.

Результат: ситуація довіри, відкритості.

  1. стадія реалізації способів індивідуального впливу та взаємної адаптації (або адаптивна поведінка партнерів) – на цій стадії психологічне підґрунтя спілкування вже настільки міцне, що можна переходити до реалізації мети, яку ставив перед собою ініціатор спілкування. Тобто відверто говорити про те, що потрібно змінити дитині в поведінці чи характері.

Основна тактика: відкрите висловлювання, стимулювання діалогу, поради.

Результат: визначення об’єкту і предмету змін та перетворень.

  1. стадія встановлення оптимальних відношень – передбачається визначення спільних планів дій, написання планів щодо власних змін. Лише на цій стадії слід починати принципові дискусії з тих проблем, які були окреслені перед початком взаємодії. Оскільки установки нейтралізовано, взаємну довіру встановлено, відповідно виникає можливість неупереджено прислухатися до порад та побажань.

Основна тактика: спільні наміри.

Результат: згода на виконання прийнятого плану.
Ознаками встановленого контакту із дитиною є:

  • взаємне особистісне сприйняття спеціаліста та дитини, відкритість у стосунках та відвертість у висловлюваннях;

  • згода з головним змістовним положенням взаємодії. Сприйняття думок спеціаліста та дитини як значущих, розвиток їх у подальшому спілкуванні;

  • єдність оціночних суджень;

  • наявність емоційного резонансу;

  • збереження інтересу до подальшої взаємодії;

  • високий рівень контакту очей у бесіді;

  • узгодженість поз, міміки та інтонації у діалозі.

Таким чином, саме зміна емоційного досвіду дитини за рахунок появи в її житті принципово інших відношень – доброзичливих, позитивних, приймаючих – забезпечує можливість корекції вихідної негативної моделі відношень. На практиці це означає, що якщо спеціалісту вдається сформувати такі відношення з дитиною, переборюючи нехтування та недовіру, відповідно це може привести до змін дитини як по відношенню до себе, так і до інших людей. Умовою дієвості таких відношень є їх стійкість та достатня тривалість. Подібні терапевтичні відношення не можуть встановлюватися дитиною одночасно з багатьма спеціалістами, вони повинні бути зосереджені переважно на одній людині (в закладах соціального захисту відповідну функцію, як правило, виконує психолог).

Загалом, процес формування терапевтичних відношень з дітьми, які мають порушену прихильність до значущих дорослих, передбачає певну динаміку та займає досить тривалий час.

На першому етапі основні зусилля повинні бути спрямовані на формування у дитини відчуття безпеки у взаємодії; це відчуття передбачає як прояв позитивного відношення до дитини, увага до її переживань та потреб, так і зниження тривоги за рахунок збільшення орієнтованості дитини в тому, як і для чого буде відбуватися процес її взаємодії з психологом. Психологічна робота з такими дітьми повинна бути особливо регулярною та постійною, щоб протистояти реальному досвіду дитини, який характеризується непостійний та ненадійним позитивним відношенням до неї. Непередбачувані зміни в графіку роботи повинні бути пояснені дитині, так як вони можуть актуалізувати її попередні негативні очікування.

На другому етапі роботи, після встановлення довірливих відношень дитина починає перевіряти ці відношення, проявляючи гнів, агресію та інші негативні реакції, очікуючи негативного відношення до себе зі сторони спеціаліста. За цим може стояти бажання звільнитися від тривоги з приводу виникнення позитивних відношень з психологом, або злість на неповне задоволення потреб в прихильності, або відтворення сімейного сценарію близьких відношень. Поведінка дитини на цьому етапі може набувати різні деструктивні форми, тому важливо, щоб були встановлені певні межі цих проявів. Наприклад, дитина може почати битися і психолог не повинен дозволити йому це робити; важливо, щоб при цьому дитина зрозуміла: щоб вона не робила, її не будуть зневажати, проте це не означає, що людина, яка з нею працює дозволить повидиться з собою насильницьким способом.

Третій етап – заключний, на цьому етапі дитина може сприйняти припинення роботи як підтвердження того, що її рани чи пізно залишають. Зусилля психолога повинні бути спрямовані на те, щоб підготовити дитину до завершення роботи. Важливо, щоб дитина зрозуміла, що завершення роботи обумовлено тим, що вона досягла успіху, а не тим, що вона неправильно себе поводить чи не достатньо хороша. При цьому дитина має зрозуміти, що її ситуація в її біологічній родині покращилась, чи вона готується до влаштування в сімейні форми виховання, що обумовлює завершення терапевтичних відношень, а також свідчить про досягнення мети її реабілітації.



Отже, практика показує, що ніяка психологічна, педагогічна та соціальна допомога не приймається дитиною та не приводить до стабільних позитивних результатів, якщо вона не базується на стійких, безпечних та приймаючих відношеннях дорослих. Формування відношень, які дозволяють дитині компенсувати негативний дитячий досвід спілкування з дорослими є метою та умовою надання психологічної допомоги.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка