«Врахування особливостей підліткового віку в роботі класного керівника»



Скачати 421.89 Kb.
Сторінка3/3
Дата конвертації15.04.2016
Розмір421.89 Kb.
1   2   3
Шкільний психолог і підліток: специфічність відносин
Для молодшого школяра працюючий в школі психолог виступає найчастіше як ще один вчитель, взагалі дорослий, який може (має право) щось спитати, дати завдання і т. д. і т. п. Молодший школяр по суті ще не виступає безпосереднім заказником в системі шкільної психологічної служби. його потреби в психологічній допомозі опосередковуються вчителями, батьками, адміністрацією школи. Старший школяр, навпаки, прямо і безпосередньо звертається до психолога, як дорослий до дорослого, за допомогою, порадою. Цей перехід відбувається в середніх класах школи і представляє собою важливий момент в розвитку системи відносин між учнями і шкільним психологом. Проміжковою формою, характерною для підлітків, є групове звертання до психолога, коли, наприклад, приходять дві-три товаришки порадитись по якійсь спільній справі чи кожна по своїй, але хочуть «розмовляти» тільки всі разом. Треба сказати, що якщо проблема індивідуальної консультації достатньо добре відпрацьована в спеціальній літературі, то питання про такі «групові» консультації з підлітками не відпрацьоване зовсім. Справа в тому, що така форма звертання характерна для роботи психолога в школі і не зустрічається, скажемо, в спеціалізованих підліткових кабінетах при клініках, диспансерах чи міських консультаціях.

З точки зору психологів, в системі шкільної психологічної служби продуктивною є тальки глибоко добровільна зі сторони учня форма його спілкування та роботи з психологом. Це не означає, однак, що психолог проявляти активності в привертанні підлітків до корисних видів такої роботи. Важливим аргументом агітації служить сама поява в школі кабінету шкільної психологічної служби, де будь-який учень може знайти для себе потрібну книгу із психології, головоломку, простий тест, а найголовніше – самого психолога, до якого можна звернутися з будь-яким проханням чи просто порозмовляти. Не менше значення, як показує досвід, має поступово (часто досить повільно) виникаюча «громадська думка» в середовищі самих підлітків, для формування якої інколи буває корисніше допомогти якомусь одному школяреві, ніж провести масове і шумне, але безсмислове і некорисне з психологічної точки зору мироприємство.

Що ж відноситься до роботи з підлітком поза та незалежно від його особистого запиту (як це можливо із молодшими школярами), то форми такої роботи можуть бути використані тільки у виключних випадках. Я відмічаю цей момент тому, що досить часто адміністрація школи, вчителі та батьки звертаються до психолога з проханням терміново зайнятися якимось підлітком, у якого складні відносини із дорослими і який, звичайно в цій ситуації, не має найменшого бажання спілкуватися із ще одним дорослим – психологом. Форсування подій в такому випадку не призводить ні до чого доброго. Психолог спочатку повинен підготувати грунт до спілкування з підлітком, що часто буває дуже важко.

Досвід практичної роботи показує також, що психологічна корекція, різного виду розвиваючі програми найбільш ефективно реалізуються в групових формах роботи з підлітками, що пояснюється не тільки широко доказаною сьогодні продуктивністю цих форм психологічної роботи взагалі, але і тою особливою роллю, яку має спілкування із ровесниками в цьому віці. Важливість групових форм роботи не виключає можливості і в багатьох випадках необхідності проведення індивідуальної роботи з окремим учнем і, звичайно, не знімає принципу індивідуального підходу до кожного підлітка в процесі групової роботи.


Бачити в учневі особистість
Створення коледжу як навчального закладу нового типу зумовлене закономірностями розвитку освіти в Україні на сучасному етапі. Одним із головних напрямів діяльності колежу є вдосконалення рівня навчально-виховного процесу щодо формування оптимально-сприятливих умов для самореалізації особистості, різнобічного розвитку учнів, демократизація шкільного життя, перехід до інтенсивної технології управління, раціональне використання можливостей нових економічних, соціальних і організаційних факторів, створення умов для реалізації здібностей кожним членом колективу з врахуванням його схильності, підготовки, індивідуальних особливостей.

Особисто орієнтований підхід до освіти створює умови, за яких позиція педагога полягає у гуманізмі, як меті і цінності, в неутилітарності його ставлення не лише до учня, а й до самого себе, в тому, щоб кожен вихованець поважав особисту гідність і гідність інших.



Особистісно орієнтоване навчання і виховання будується у формі співпраці вчителя з учнями, коли вони потрапляють у рівноправні умови: учень має змогу виявити самостійність думки, незалежність, здатність до вибору власної позиції. Забезпечується орієнтація на виявлення власних моделей учіння школяра, притаманних саме для його способів пізнавальної діяльності. Це досягається у процесі переорієнтації навчально-виховного процесу на активні методи навчання та виховання, залучення вчителів та учнів до пошуково-дослідницької діяльності, діагностики і педагогічної прогностики, засобами передбачення результатів педагогічного впливу, проектування розвитку особистості учнів:

  • вчитель вводить учнів у різноманітні педагогічні ситуації (вибору, співпереживання, гарантованого успіху, авансової довіри, творчості тощо). Ці ситуації мають відповідати певним віковим особливостям учня, наприклад, потребі у неформальному дружньому спілкуванні. Вони з самого початку ставлять перед учнем зрозумілі та посильні вимоги. Це зумовлює необхідність у багатоваріантності, гнучкості форм. організації різних видів діяльності: індивідуальна, парна, групова, колективна.

  • активно впроваджуються особистісно-орієнтоване спілкування (контакт з учителем, утвердження людської гідності, підтримання в учня бажання долучатися до світу людської культури, гармонізація «хочу» і «можу»).

  • створюються умови для реалізації своєю людяності, індивідуальності і неповторності.

  • спрямовується орієнтація на виявлення власних моделей учіння школяра, тобто найефективніших для нього способів пізнання діяльності. Це передбачає варіативність змісту, методів і форм навчання.

  • культивуються діалогічні форми навчально-виховної взаємодії вчителя з учнями як домінуючого виду навчально-виховного спілкування, які спонукають до обміну думками, враженнями.

Особистісно-орієнтований підхід у навчання та вихованні здійснюється найбільш ефективно, якщо:

  • в кожному учневі вчитель бачить особистість.

  • педагог спирається на емоційну сферу дитини, розвиває її гуманістичні почуття.

Проектування навчально-виховної роботи, яка передбачає створення розвивальної взаємодії вчителя – виховання як системи компонентами якої є:

  • психолого-педагогічна діагностика інтелектуального, фізичного, психологічного й духовного розвитку особистості учня.

  • постановка педагогічних завдань, коригування існуючих планів.

  • організація (самоорганізація) діяльності вихованців.

  • дослідження динаміки рівнів соціальної активності учнів.

  • аналіз і прогнозування виховних ситуацій міжсуб’єктної взаємодії на індивідуальному та груповому рівнях.

В центрі уваги – не якийсь середній учень, а кожен школяр, як особистість у своїй унікальності. Змінюється сам підхід: не від педагогічних впливів на учня, а від самого учня, який вибірково ставиться до цих впливів.

Визнання учня головною діючою фігурою всього навчально-виховного процесу є початком особистісно-орієнтованого навчання.

Але, щоб зробити учня дійсним суб’єктом навчально-виховного процесу, необхідно змінити всю технологію цього процесу.

Побудова навчання за інтегрованим типом відповідає завданням особистісно-орієнованого навчання, оскільки дає змогу виявити основні типи ставлення учні до навколишнього світу, який виступає для нього цілісно, багатосторонньо та динамічно.


Література:

Д. В. Колесов, И. Ф. Мягков «Учителю о психологии и физиологии підростка». Москва «Просвещение» 1986 г.

«Рабочая книга школьного психолога» Редакция И. В. Дубровиной. Москва «Просвещение» 1991 г.

Газета «Шкільний світ’.

№ 23, грудень 1999 р.

№ 18, вересень 1998 р.

Л. М. Проколієнок, Д. Ф. Ніколенко «Сімейне виховання. Підлітки’. Київ «Радянська школа» 1985 р.

Вікова психологія. Київ «Радянська школа» 1986 р.

Психологічна наука, вчитель, учень.

Бордяєв «Класний керівник’. Москва «Педагогическая література».

Педагогіка школи.

Журнал «Початкова школа’.

№ 12, грудень 1999 р.

№ 2, лютий 1997 р.

№ 2, 1993 р.

№ 3, березень 1997 р.

№ 9, вересень 1997 р.Альберт Миханов «Драматическая педагогіка». Москва «Педагогика’ 1986 г.

«Трудные судьбы подростков – кто виноват?’ Москва Педагогическая література» 1991 г.



Культура поведінки і спілкування людей. Івано-Франківськ, 1992 р.



1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка