Вивчайте, любіть свою мову, Як світлу Вітчизну любіть! (Свято рідної мови) Дівчина 1



Скачати 161.2 Kb.
Дата конвертації30.04.2016
Розмір161.2 Kb.


Вивчайте, любіть свою мову,

Як світлу Вітчизну любіть!

(Свято рідної мови)

Дівчина 1.

У неї є все:

Діброви й верболози,

Дніпра і Ворскли витканий атлас,

Козацька доблесть і кріпацькі сльози,

Ще й дума та, що вистраждав Тарас.



Хлопець 1.

Розмай Карпат,

Де юниться на скелі ,

Смерічка недоторкано-струнка,

Незгасне сяйво вбогої оселі,

Що дала нам у спадщину Франка.



Дівчина 2.

Діброви праслов`янської Волині,

З журбою Мавки й болем Лукаша,

Де гордою Касандрою і нині

Вита бентежна Лесина душа.

Хлопець 2.

О рідна мово!

Є ще люди ниці:

Зрікаються, бува, і матерів!

А я твої троянди й чорнобривці

Любов'ю до пелюстки обігрів.



Дівчина 1.

Ти — крона й корінь рідного народу:

Батьків, дідів, і прадідів, і пра...

І час твою не вичовгає вроду,

Не висотає Ворскли і Дніпра.

Хлопець 1.

В тобі — мої лани широкополі,

Благословення мамине і хліб.

Без тебе я страждав би, як без долі,

І вже давно б, приречений, осліп.

Дівчина 2.

Бо ти — моя подвижниця і слава,

Мечі і струни, правда і терни.

Від київського князя Ярослава

До нашої стрімкої бистрини.

Хлопець 2.

Життя мого майбутнього основа,

Нехай же родить щедро твій город!

Коли щеза чиясь у світі мова,

Щезає разом з нею і народ.

Ведуча 1. «Вивчайте, любіть свою мову, як світлу Вітчизну любіть!» - під таким закликом, взятим з вірша видатного українського поета В.Сосюри, про­ходитиме наше свято. Бо чого ж ми варті в світі без рідної мови?! Вона є скарбницею народних духовних надбань, оберіг наших звичаїв і традицій, запорука інтелектуального розвитку і поступу в загальнолюдсь­кому житті.

Ведучий 2. Мова - це душа народу. Вона почи­нається з маминої колискової, народної пісні, батьківського мудрого слова. Рідна мова єднає ро­дину. Вона є основою родоводу: від матері, батька, бабусі, дідуся, брата, сестрички веде юну душу у світ людських взаємин, і весь цей світ виявляється у мові і через мову. Тому нині, говорячи про рідну мо­ву, будемо звертатись до неї, як до рідної матері, неньки.

Дівчина 1.

Українська моя рідна мово,

В кожнім слові твоїм — цілий світ!

Бачу барви у нім веселкові

І калини червоної цвіт.

Хлопець 1.

А ще небо блакитне, бездонне,

І Ярило, й пшеничні поля,

Плескіт рік, шум гаїв невгамовний —

Вся моя українська земля!

Дівчина 2.

Українська моя рідна мово,

Не одна тобі тисяча літ!

Таке ж давнє твоє кожне слово,

Як і весь різнобарвний наш світ.

Хлопець 2.

І хоч ти лиш пелюстка яскрава

В запашній квітці мов світовій,

Мово рідна моя і ласкава,

Молюсь завше красі я твоїй.

Дівчина 1.

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих — рідна мова.

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

Хлопець 1.

Все в тобі з'єдналося, злилося,

Як і помістилося в одній! —

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,

Щоб підносить правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

І тобі рости, не в'януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі — великого народу

Ніжна і замріяна душа.

Дівчина 2.

Присягаюсь, мово, тобі як небу,

Присягає на вірність одвічну птах,

Бо в безсмерті твоїм і твоїм натхненні чую:

Думка зринає у вись нову,

Бо живе в тобі ніжне

Вітчизни ймення,

Значить, — я у тобі живу!



Хлопець 2.

Трембітна мово. Музико. Калино.

І споконвічна, й назавжди моя.

До тебе завше я душею лину.

Марія... Марія... Мамине ім'я.

Ведуча 1. Рідна мова! У нашій літературі, мабуть, немає жодного письменника, який би від усього сер­ця не висловив любові до тебе і своєї тривоги за твою долю, який би не покладав на тебе найбільших надій, бо долю свого народу в майбутньому бачить невідривно від долі рідної мови. А скільки епітетів підібрано митцями для характеристики твоєї поетич­ної природи! Наша рідна мова і солов'їна, і волошко­ва, і вишнева, і калинова, і трембітна. Це «невмируще і невичерпне цілюще джерело, і хто не припаде до нього вустами, той всохне від спраги».

Учень читає вірш Д.Павличка «О, рідне слово, хто без тебе я?»



Ведучий 1. Рідна мова! Всім світом ти визнана за одну з найзвучніших мов. Ти тому така мелодійна і неповторна, бо увібрала в себе гомін полів, лісів і морів нашої України. Ти переткана й вишита калиною, барвінком і вишневим цвітом. У тобі дзвенить слава запорожців і січових стрільців. Тобою написані невми­рущі твори Котляревського і Шевченка, Франка і Карпенка-Карого, Лесі Українки і Коцюбинського, Гончара і Загребельного. Ти живеш у прекрасних піснях свого народу.

Всі: читці і ведучі - виходять. На сцені дівчата ви­шивають рушники і співають:

«З вечора вечірнього аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку...»

Під цю мелодію танцюють з рушниками. Потім ста­ють двома півколами.

На сцену виходить дівчина у вінку із стрічками - Мова, а з нею маленькі хлопчики - Частини мови.



Мова.

Як путівець між нивами — проста,

Барвиста, наче далеч веселкова,

Такою увійшла до вас в уста

І в долі заясніла ваша мова.

З роси, проміння, шуму колосків

Я вам дарую чисте першослово,

Аби з ясних слов'янських берегів

У світі засвітитися дніпрово.

(Маленька пауза. А далі, показуючи руками на Ча­стини мови, що стоять півколами біля неї).

До словечка, до слов'ятка притулися.

Може, так хоч мови рідної навчишся.



Іменник.

Є в світі слів багато,

Але дорожчі всіх

Іменники: син, мати,

Оселя, дім, поріг.

А ще слова «родина»,

І «ненька Україна».

Не забуваймо їх!



Прикметник.

Мова моя, мова! Мово кольорова!

Ой яке барвисте кожне твоє слово:

Синій, червоненький, любий, дорогенький,

Щирий, добрий, золотий, —

Ось прикметник я який.



Займенник.

Є добрий друг в іменника,

Числівника й прикметника.

А звуть його займенником —

Така ось арифметика.

Як втомляться іменники

У реченнях стояти,

До себе звуть займенників

Від втоми рятувати.

Дієслово.

Трудитись, працювати,

Любити і чекати,

Сіяти, ростити, збирати,

Вирости — до зір дістати.

Скільки різних дієсправ

На сьогодні я почав.

Числівник.

Можу вам порахувати,

Скільки є озер, морів,

Скільки є зірок на небі,

Скільки в морі кораблів.

Прислівник.

Зустрілося слово,

Спинилося слово:

Полюби мене калиново.

Зникало в степу

І з'являлось, як марево:

Полюби мене тополево.

Виходило вдаль

І верталося знову:

Полюби мене ще й кленово.



Усі (разом).

Всі ми любим нашу мову,

Наче пісню вечорову.

І служити будем їй,

Нашій мові дорогій.

(Завіса. На сцену виходять інші ведучі і читці).



Ведуча 2.

Видатні люди різних епох і поколінь зверталися до української мови, як до першодже­рела, першооснови вітчизняної науки, освіти і культури.



Ведучий 2 (цитує).

«Найбільше і найдорожче до­бро в кожного народу - це його мова, ота жива схо­ванка його духу, його багата скарбниця» (Панас Мирний).



Ведуча 2 (цитує).

«Українська мова в багатстві, витонченості і гнучкості форм не поступається жодній із сучасних літературних мов слов'янства...» (Михай­ло Драгоманов).



Ведучий 2 (цитує).

«Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури» (Василь Сухомлинський).



Ведуча 2 (цитує).

«Мова - втілення думки. Що ба­гатша думка - то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її» (Максим Рильський).



Дівчина 1.

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову.

Пильно й ненастанно

Політь бур'ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам.

Дівчина 2.

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля,

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.
Хлопець 1.

Буду я навчатись мови золотої

У трави-веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

Хлопець 2.

Буду я навчатись мови-блискавиці,

В клекоті гарячім кованої криці,

В огневищі пружному ниви колоскової,

В леготі шовковому пісні колискової.

(Ансамбль виконує пісню «Гей, шуми, Великий Луже»).



Ведуча 2.

Звідки ж бере свій початок мова, яку справедливо вважають однією з наймилозвучніших мов світу? Наша мовна традиція сягає далеких докняжих часів. Учені доводять, що давньоруське письмо із своєрідною системою позначок існувало ще з II ст. до н.е. А в період Київської Русі наше слово сягнуло державного творення. Українську мову тоді називали «руською», пізніше, десь із середини XVII ст., «мало­руською», далі «южнорусским языком», «малороссийским наречием».



Ведучий 2.

Тоді ж постав з народу той, «хто сміло, із ясним сміхом розбудив і розгорнув широ­кокрило понад землею рідний спів». Це невмирущий Іван Котляревський в «Енеїді», «Наталці Полтавці» та комедії «Москаль-чарівник» відкрив усьому світові багатства живої народної мови. З його творів «забу­те й закинуте під сільську стріху слово, мов Фенікс із попелу, воскресло знову, ожило небаченою кра­сою і голосно залунало по широких світах».



Ведуча 1.

Рідна мова! Який тернистий шлях дове­лося пройти тобі у своєму розвитку, скільки заборон витерпіти, яку мученицьку, але величну долю вист­раждати.



Ведучий 1 (цитує).

1720 рік. Указ російського ца­ря Петра І про заборону друкування книжок ук­раїнською мовою.



Ведуча 1 (цитує).

1755 рік. Заборона викладання українською мовою у Києво-Могилянської Академії.



Ведучий 1 (цитує).

1775 рік. Зруйнування Запо­розької Січі та закриття українських шкіл при полко­вих козацьких канцеляріях.



Ведуча 1 (цитує).

1863 рік. Циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії про заборону дру­ку українською мовою.



Ведучий 1 (цитує).

1876 рік. Емський указ, за яким не допускалися ввезення із-за кордону, дру­кування та видання в імперії книг «на малороссийском наречии», заборонялися різні сценічні вистави і читання, друкування текстів до нот. Скасовува­лися з вжитку слова: Україна, козак, Запорозька Січ.



Дівчина 1.

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В'язнили, кидали за грати,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати.

Дівчина 2.

А мова не корилася царю —

Ані царю, ані його сатрапам,

З орлом двоглавим стаючи на прю,

Що брав її у пазуристі лапи.

Плюндрованій, не надавали прав,

Немов на звіра, об'являли лови.

Орел впивався в душу, тіло рвав —

Він був безмозкий, хоч і двоголовий.

Ведуча 1.

Рідна мова! У страшні часи національ­ного гноблення до тебе припадали, як до цілющого джерела, рятуючись від духовної смерті. А були й такі, що зрікалися тебе, перетворювались на ман­куртів, яничарів, забуваючи про свій рід, про своє коріння. Це про них писав педагог Василь Сухомлинський: «Той, хто цурається рідної мови, засуджує себе на злиденність душі». Це про них говориться у віршах сучасних поетів Дмитра Павличка і Дмитра Білоуса.



Дівчина 1.

Ти зрікся мови рідної. Тобі

Твоя земля родити перестане,

Зелена гілка в лузі на вербі

Від доторку твого зів'яне.

Дівчина 2.

Ти зрікся мови рідної. Ганьба

Тебе зустріне на шляху вузькому.

Впаде на тебе, наче сніг, журба —

її не понесеш нікому.

Хлопець 1.

Коли забув ти рідну мову —

Біднієш духом ти щодня;

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе до пня.

Ведучий 1.

XIX століття, позначене в поступі люд­ства як століття революцій, гуманізму, весни людства і народів, виявилося для України лютою зимою: ук­раїнська мова вмирала. Польське, російське, австро-угорське, румунське панування гнітило розвиток національної культури і мови. Про неї говорили: «Не было, нет и быть не может».



Ведуча 1.

Тоді гостро постало питання: бути чи не бути українській мові і культурі взагалі. «Бути!» - так відповів на це Великий Тарас своїми творами, напи­савши в одному з них:

Возвеличу

малих отих рабів німих!

Я на сторожі біля їх

Поставлю слово!

А вже в іншій Шевченковій поезії читаємо:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б'ється — ожива,

Як їх почує!

Ведучий 1.

Так, це він, наш великий національ­ний геній, перетворив українське слово на чисте зо­лото поезії. Саме рідне слово, рідна мова залиши­лися тоді тією скарбницею, що вберегла національ­ний дух від остаточної руйнації. Тоді ж почали посту­пово утверджуватися етнічні і політичні поняття слів «Україна», «український народ», а нашу мову визна­ли як українську.

Учень читає вірш В.Самійленка «Українська мова» або Т.Шевченка «Орю свій переліг - убогу ниву! Та сію слово...»

Звучить пісня на слова Т.Шевченка (за вибором вчителя й учнів).



Ведуча 2.

Рідна мова! Тяжким було становище її в той час і в нашому рідному краї - Галичині. Не­стерпним був національний гніт з боку Польщі. І са­ме тоді, коли здавалося, що гинуть останні здобутки української культури, у Львові розгорнув активну діяльність гурток «Руська трійця», до якого ввійшли Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, що довгий час проживав у селі Хмелева Заліщицького району, Іван Вагилевич. Вони свято вірили, що прийде час, коли українська мова вільно звучатиме на рідній землі. Цю віру закріпили і їх послідовники Сидір Воробкевич, Корнилій Устиянович, Остап Левицький та інші.



Дівчина 1.

Руська мати нас родила,

Руська мати нас повила,

Руська мати нас любила.

Чому ж мова єй не мила ?

Чом ся нев встидати маєм?

Чом чужую полюбляєм?

Дівчина 2.

Мова рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько —

Тілько камінь має.

Як ту мову мож забути,

Котрою учила нас всіх

Ненька говорити,

Ненька наша мила?!

Хлопець 1.

Як ту мову мож забути ?

Та ж звуками тими

Ми до Бога мольби слали ще

Дітьми малими!

Ой тому плекайте, діти, рідну руську мову.

І учіться говорити своїм рідним словом.

Мова рідна, слово рідне.

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько —

Тілько камінь має.

(Пісня «Рідна мова», сл. Й. Фриштина, муз. М.Шалайкевич).

На сцену виходять учні (читці) з палаючими свічеч­ками.

Дівчина 1.

Мова твоя, Україно,

з мови твоїх солов'їв.

Мова твоя солов'їна

з присмерком Соловків.

Дівчина 2.

Всіх не злічити, всіх не розстріляти!

Але за що?! Не можу зрозуміть.

За те, що Україну звали «мати»,

Що не цуралися її рясних суцвіть!

Хлопець 1.

Любили слово рідне до загину,

Не йшли в мовчальники, в юрбу глухоніму

І боронили рідну Україну,

немов Мадонну — Матінку Святу.

Ведучий 2.

Рідна мова! В епоху розстріляного відродження та в часи застою ціною великих жертв ти встала з колін. Тисячі найкращих українців пройшли через сталінські репресії, беріївські концтабори, брежнєвські тюрми. Низько схиляємо голови (всі на сцені вклонились) перед світлою пам'яттю письмен­ників Миколи Хвильового, Григорія Косинки, Миколи Куліша, Валер'яна Підмогильного, Василя Стуса, Іва­на Світличного, Бориса Антоненка-Давидовича та ба­гатьох інших. Всіх не злічити...

Виконується пісня «Молитва» (авторство нині невідоме. Ця пісня входить до репертуару Оксани Білозір. Початкові рядки її:

«Дай, Боже, нам усе згадати

І усвідомити: хто ми...»)

(Під час виконання пісні (як і до того) читці трима­ють у руках палаючі свічки. Наприкінці, коли у залі звучать останні акорди, виходять з ними за сцену).



Ведуча 2.

Справжнє багатство українського слова ми можемо побачити на прикладі творчості І. Нечуя-Левицького, зокрема в його повісті «Кайдашева сім’я». Сцена з «Кайдашевої сім’ї» (діалог Карпа й Лавріна про дівчат).



Фінал свята

Виходять всі учасники: читці і ведучі.



Дівчина 1.

0 мова! Ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт!

Навік пройшла пора безславна.

Цвіти і сяй, моя державна!

Дівчина 2.

Як довго ждали ми своєї волі, слова!

І ось воно співа, бринить.

Бринить — співає наша мова,

Чарує, тішить і п'янить.

Хлопець 1.

Як довго ждали ми...

Уклін чолом (вклонився) народу,

Що рідну мову нам зберіг,

Зберіг в таку тяжку негоду,

Коли він сам стоять не міг.



Хлопець 2.

Прихилюсь до народів сердечно й уклінно,

Запозичу нове і відкину старе.

Тільки вірю: ніколи не вмреш, Україно,

Бо співучий народ і в піснях не помре.

Дівчина 1.

Переміниться світу безмежна будова,

Що вогнями ряхтить, у безодні двигтить.

Рідна мова моя, материнська, чудова,

На далекі зірки у піснях полетить.

Дівчина 2.

Принесуть катастрофи нечувані втрати.

Не полине озон... лиш полин із імли...

Та не зможе ніхто дивний скарб одібрати,

Той, що предки дали, що в боях зберегли!

Хлопець 1.

Доки мова для внуків звучить солов’їно

І дзвенить, мов кришталь, мов трава степова,

Ти не вмреш, ти не вмреш, ти не вмреш, Україно!

Не загине народ, що в негоду співа.

Хлопець 2.

Із пуп'янка долонь (складає долоні докупи) вихо­плюється слово,

Беззвучне і гучне, з роси, води й сльози.

Молись за нас, молись, Пречиста Рідна Мова,

Народжена з хлібів і щедрої лози.

Єдина і Свята, Пречиста Діво Мова,

У полум’ї свічок прийди в пусті серця,

Навчи молитись нас блакитно й калиново,

Навчи чудових слів, яким нема кінця.

Дівчина 1.

Скінчився великий піст, і срібний дзвін голосить:

Душа твоя жива, хоч знята із хреста.

Народ до тебе йде, любові дар приносить!

Молись за нас, молись, Велична і Проста!

Ведуча 1.

Мова рідна! Красо моя! В тобі мудрість віків і пам'ять тисячоліть, в тобі, мова, неосяжна ду­ша народу - його радощі і печалі, і труд, і піт, і кров, і безсмертя його.



Ведучий 1.

Слово рідне! Скарбе мій єдиний! З то­бою я найбагатший і найдужчий у світі, без тебе - пе­рекотиполе, що його вітер несе у небуття. Ти і захи­сток, і гордість, і розрада у годину смутку.



Ведуча 2.

Мова рідна! Арфо серця мого! Люблю зажуру пісень твоїх, і невмирущий оптимізм гумору твого, і музику слів твоїх.



Ведучий 2.

Мова рідна! Світлоносна! Ти - як мо­ре - безконечна, глибинна, могутня. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, і нема їм кінця краю. Єдина печаль проймає, що не вистачить життя, аби пере­плисти твій мовний океан. Бо ти є вічність. Ти є Прав­да, Добро і Краса народу нашого. Тож такою і будь вічно, мова рідна!



Дівчина 1.

Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня, линеш, рідне слово.

Ти наше диво калинове,

Кохана материнська мова!

Дівчина 2.

Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як квіти, і трави, і води.

Любіть Україну у радості мить,

Любіть і в годину негоди.

Хлопець 1.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її, вічно живу і нову,



І мову її солов’їну.
Звучить фінальна пісня «Молюсь до тебе, Україно», продовженням якої є Державний гімн України. Вико­нується всіма учасниками свята і глядачами.

Для сценарію свята використані уривки з віршів Т.Шевченка, С.Воробкевича, М.Шашкевича, В.Симоненка, Д.Павличка, Д.Білоуса, В.Сосюри, М.Рильсько­го, О.Ольжича, С.Литвина, Д.Луценка, Г.Світличної, а також уривок з «Молитви до мови» С.Плачинди.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка