Високий шлях Миколи Лукаша



Дата конвертації26.04.2016
Розмір73.6 Kb.
Високий шлях Миколи Лукаша

(до 90-річчя від дня народження великого Майстра перекладу)


Семінар ІППО КУ імені Бориса Грінченка в дистанційному форматі

Січень 2010 року


Світлана Сафарян,

доцент кафедри методики мов та літератури

ІППО КУ імені Бориса Грінченка,

кандидат педагогічних наук


ПЕРЕКЛАДАЦЬКА СПАДЩИНА МИКОЛИ ЛУКАША В СУЧАСНІЙ ШКІЛЬНІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ ОСВІТІ
... А в цьому ж колі, в цьому колі

ясночолім

засіло товариство зоряним кошем

Бокаччо, Гете мовлять щось Миколі,

Сервантес із Флобером усміхаються

Миколі,


Бернс, Лорка, Безруч – гомонять Миколі,

Чоломкаються з Лукашем!...

В. Коломієць
У царині сучасної літературної освіти українських школярів одне з чільних місць посідає порівняно молодий навчальний курс зарубіжної літератури. Ми горді з того, що наші випускники, на відміну від багатьох своїх ровесників із країн пострадянського постору, Європи, Америки, вільно говорять про визначні твори світової класики, з якими мали змогу познайомитися, вивчаючи в школі зарубіжну літературу.

Головною метою вивчення предмета «Зарубіжної література», як зазначено у шкільній програмі, «...є залучення учнів до найвищих досягнень світової літератури і культури, загальнолюдських і національних духовних цінностей, виховання естетичного смаку, високої читацької та загальної культури, вироблення імунітету проти низькопробних явищ масової культури».

Літературу в школі ми розглядаємо не як розвагу, а як потужний засіб духовного збагачення молодого покоління, формування світогляду, моральних цінностей. Коло читання сучасного школяра охоплює визначну кількість художніх творів світового красного письменства у кращих україномовних перекладах.

Питання перекладів –у курсі зарубіжної літератури надзвичайно важливе. Свого часу Лев Толстой зауважив, що переклад – це тільки виворіт килима, тому загалом вважається, що вивчати художній твір як явище мистецтва слова за перекладом не можна, оскільки він невіддільний від мови. Проте всі добре усвідомлюють, що навряд чи здайдеться багато читачів, які в змозі опанувати таку кількість іноземних мов, яка забезпечили б можливість читати всі твори в оригіналі. Адже до шкільної програми увійшли літературні шедеври, створені визначними Майстрами художнього слова: англійцями і німцями, французами і росіянами, іспанцями та японцями, американцями і китайцями, італійцями та греками.

На допомогу читачам приходять перекладачі. Українська перекладацька школа представлена яскравим сузір’ям авторів від класиків до сучасності. Це І.Франко, А.Кримський, М.Коцюбинський, Б.Грінченко, М.Рильський, М.Зеров, Б.Тен, М.Бажан, Л. Певомайський, Г.Кочур, В.Мисик, А.Перепадя, М.Москаленко, Є.Попович та ін.

У цьому сузір’ї перекладачів ім’я Миколи Лукаша – серед зірок першої величини. «В історії українського художнього перекладу Миколі Лукашу належить місце особливе, виняткове. Вимовиш оці слова – перекладач, художній переклад,- і мимоволі на думку спадає Микола Лукаш, так ніби у його імені самі ці терміни персоніфікувалися. Прекладач такого діапазону – рідкісне явище не лише в українській, а і в будь-якій літературі»,- так висловився про Лукаша його найближчий побратим по перу Григорій Кочур.Точніше не скажеш. Людина, яка знала 24 мови, перекладала із 18 з них; митець, який дав українське життя багатьом геніям, численним талантам світового письменства; творець, чиїми очима та душею ми нині маємо змогу читати твори світової класики від Бокаччо до Аполлінера – таким був і залишається для нас Микола Олексійович Лукаш.

Митцеві судилося нелегке життя, але, мабуть, це завжди так: генію доля, щось даючи, обов’язково щось забирає. Народився Лукаш 19 грудня 1919 р. на свято Миколи Чудотворця на Сумщині, у містечку Кролевець. Сім’я, у якій було четверо дітей, жила доволі бідно, переважно за рахунок саду та городу. Сад у Лукашів був справді дуже гарний. І саме в цьому саду найчастіше заставали малого Миколу, який, лежачи на траві, читав книжки. Так змалку і на все життя книжка стала повсякденною органічною потребою Лукаша.

Після школи Микола він вступив на історичний факультет Київського державного університету. На цей час Лукаш вже добре володів німецькою, англійською та французькою мовами. Єврейську вивчив самотужки, у дитинстві читаючи на старому кладовищі написи на надгробках та спілкуючись із місцевими євреями, у яких брав книжки для читання. Трохи знав ромську мову, вивчивши її в циганському таборі, з яким мандрував під час канікул.

Війна перервала навчання. Лукаша - його було поранено осколком авіабомби. Повернувшись до рідного Кролевця, юнак працював і вчителем на курсах іноземних мов, і в управі перекладачем. Восени 1943 року, після звільнення Кролевця, пішов добровольцем на фронт, хоча за станом здоров’я не підлягав мобілізації.

І тільки після війни Микола нарешті обирає спеціальність, до якої в нього змалку лежала душа - він вступає до Харківського педагогічного інституту іноземних мов.

Від природи Лукаш був людиною оптимістичною, з гумором, із надзвичайно розвинутим почуттям власної гідності та справедливості. Саме тому в застійні часи він і відмовився співпрацювати з НКВС, що мало гіркі наслідки – йому довгий час відмовляли в будь-якій роботі. Довгий час довелося жити приниженим, у холоді та голоді, але духовно гордим і вільним.

1953 рік став роком перекладацького дебюту Миколи Лукаша. У його перекладі вийшов друком роман А. Стіля „Перший удар”. У 1955 році – „Фауст” Й.В. Гете, а згодом побачила світ низка шедеврів світової літератури у його перекладах: „Пані Боварі” Г.Флобера, „Овеча криниця” та „Собака на сіні” Лопе де Вега, „Декамерон” Дж.Бокаччо, поезії Ф.Гарсіа-Лорки, Ф.Шіллера, Г.Гайне, Р.Бернса, Г.Аполлінера. А в 1956 році М.Лукаша за рекомендацією М.Рильського прийняли до Спілки письменників України.

Нині до шкільної програми із зарубіжної літератури включено велику кількість творів світової класики, які українські школярі мають змогу читати в перекладах Миколи Лукаша. Це твори Дж.Бокаччо, Сервантеса, Лопе де Вега, В.Шекспіра, Кальдерона, М.Басьо, Й.В. Гете, Ф. Шіллера, Р.Бернса, Г.Гайне, А.Міцкевича, П.Верлена, А.Рембо, Г.Аполлінера, Ф. Лорки, Ю.Тувіма тощо. Вже перелік цих славетних імен промовисто засвідчує визначне місце українського перекладача в сучасній літературній освіті школярів.

Переклади Миколи Лукаша вирізняються з-поміж інших передовсім вільним органічним звучанням, у них немає будь-якої штучності, надуманості. «Праоснова його поетичного світу,- зазначає М.Москаленко,- це кілька століть української літератури, фольклору та напівфольклору, вся множина забутих, напівзабутих, та й, нарешті, добре відомих словесних жанрів – справа лише в тому, що й «добре відомі» поетичні явища він, як ніхто, вмів розглядати під несподіваним кутом зору, помічав те, що байдуже обминали інші, актуалізував і воскрешав те, що, здавалось, давно відійшло в минуле, неповторним словом вводив в універсальний поетичний контекст найглибшу сутність свого творчого буття – український трагізм, українську стихію і українську гармонію».

Вільне, віртуозне поводження зі словом – чи не найприкметніша риса творчого почерку Лукаша. Але в цій вольності відчувається логіка, а не свавілля, а ще - колосальна праця перекладача над кожним мовним зворотом. І як результат – маємо багату, соковиту мову перекладу, відзначену великим синонімічним розмаїттям.

Які ж традиції українського художнього слова виявилися найбільш актуальними й плідними для Лукашевого перекладацького доробку? Це і думи та пісні козацької доби, і козацькі літописні хроніки, і сміхова культура мандрівних спудеїв, їхні діалоги, пісні, анекдоти, це і різдвяні вірші та колядки. Це, звичайно ж, гуманістичні та шляхетні перекладацькі традиції І.Франка, М.Зерова, П.Куліша, М.Рильського, М.Бажана, Б.Тена. Микола Лукаш творчо успадкував багатство перекладацького світу цих визначних митців, збагативши українську перекладацьку школу і власними знахідками, небувалою жанровою і тематичною різноманітністю, унікальним багатством і розмаїттям лексики, мовних стилів, інтонацій. Ось як писав про деякі істотні риси Лукашевої творчості Г.Кочур: «Лукаш - винятково різносторонній стиліст. Знання української мови на всіх етапах її розвитку, в усіх її тонкощах і нюансах поєднуються в нього з великою сміливістю та ініціативністю і одночасно з тактом і почуттям міри. Він піднімає на поверхню, актуалізує та запроваджує до вжитку найглибинніші мовні шари, і архаїзми, і неологізми у нього однаково служать справі художньої виразності”.

Відносно благополучне і творчо насичене двадцятиріччя Лукашевого життя закінчилося у 1973 році, коли його виключили зі Спілки письменників. Приводом для цього послужив лист Лукаша до ЦК КПУ про готовність відсидіти термін ув’язнення за письменника І.Дзюбу, позаяк у „нього слабке здоров’я, сім’я”. Саме за захист „інакодумця” сам Лукаш поплатився довготривалим поневірянням – 14 років його не друкували, позбавивши можливості заробляти на прожиття літературною працею. Але навіть у цей час він не полишає своєї улюбленої праці: перекладає П.Верлена, чеського поета У.Лисогорського та інших.

Тільки у 1987-88 рр. Миколу Лукаша було відновлено у правах, прийнято знову до Спілки письменників України, присвоєно звання лауреата літературної премії ім. М.Рильського. Та, на жаль, здоров’я його вже було остаточно підірване, і 29 серпня 1988 року Миколи Олексійовича Лукаша не стало.

Людина продовжує жити по своїй смерті у своїх справах, у спогадах нащадків. У цьому сенсі Лукашеві судилося вічне життя. Він і нині відкриває сучасним читачам світ Прекрасного, світ Літератури, допомагаючи їм напитися із живильного джерела світової людської мудрості.

Подібно до того, як художник малює портрет людини, перекладач створює своєрідний портрет оригінального тексту. Справжній митець-перекладач завжди прагне відтворити своєрідність оригіналу. За слушним зауваженням дослідниці М.Новикової, переклад «... за Нового часу, особливо ж в епоху технічних революцій та інформаційних вибухів перебрав на себе гігантську функцію, що її раніше виконував хіба що фольклор. Переклад перетворив усі сюжети літератури на мандрівні, всіх письменників – на «сказителів», а всі національні мови та культури ввів у прямий діалог, де співбесідники мовлять по-різному про єдине...



Лукаш не догма. Десятки його конкретних перекладацьких рішень можна оскаржити. Власне, справжньої дискусії про себе на справжньому культурологічному рівні він так і не дочекався. Лукашеві не потрібні копіювальники та канонізатори. Йому потрібні осмислювачі та продовжувачі. Пефразувавши стародавній вислів, можна сказати, що «Лукаш – не мета, а шлях».

Інтернет-ресурси


Марина Новикова. Микола Лукаш: Міф та анти міф

http://www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=7548


Максим Стріха. Микола Лукаш відомий і невідомий. Про видавничі рецензії Лукаша


http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=1373
Олег Микитенко. Микола Лукаш і «Всесвіт»: сторінки спогадів

http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=1373

зькою мовами. малого Миколу, який лежачи на траві читав книжки.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка