Вікова фізіологія (конспект лекцій) для студентів спеціальності 01010601 «Соціальна педагогіка»



Сторінка1/8
Дата конвертації16.04.2016
Розмір2.18 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8
Міністерство освіти і науки України

Вищий навчальний комунальний заклад Сумської обласної ради

«Лебединське педагогічне училище імені А.С.Макаренка»

Циклова комісія викладачів природничих дисциплін




Вікова фізіологія

(конспект лекцій)
для студентів спеціальності 5.01010601 «Соціальна педагогіка»

вищих педагогічних навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Модуль І. Закономірності росту і розвитку дітей і підлітків.

Тема 1. Предмет та завдання вікової фізіології. Основні закономірності росту і розвитку дітей і підлітків.
План.
1. Предмет та завдання вікової фізіології, її значення в професійній

підготовці студентів.

2. Поняття про структурно-функціональну організацію організму.

3. Основні життєві процеси.

4. Механізми регуляції функцій.

5. Основні закономірності росту і розвитку дітей і підлітків.

6. Вікова періодизація, її критерії. Коротка характеристика періодів

онтогенезу.

7. Критичні періоди в розвитку дітей та підлітків.
1. Предмет та завдання вікової фізіології, її значення в професійній

підготовці студентів.

Фізіологія ( від грецького physis – природа, logos - вчення) - наука про функції живого організму як єдиного цілого, про процеси, що відбуваються в ньому, про механізм його життєдіяльності.

В наш час фізіологія внаслідок наукового прогресу і постійної диференціації являє собою складний комплекс загальних і спеціальних наукових дисциплін: загальну фізіологію, порівняльну, еволюційну, фізіологію людини, фізіологію тварин, вікову фізіологію і ін.

Таким чином, вікова фізіологія є самостійною галуззю фізіології, яка вивчає особливості життєдіяльності організму в різні періоди онтогенезу (грецьке ontos - істота, особина, genesis - розвиток, походження), функції органів, систем органів і організму в цілому в міру його росту і розвитку; а також своєрідність цих функцій на кожному віковому етапі.

Вікова фізіологія наука експериментальна. Вчені, які займаються проблемами вікової фізіології, застосовують такі методи:



1. Метод спостереження застосовується дуже широко, але він не дає можливості розкрити суть фізіологічних явищ і процесів, що відбуваються в дитячому організмі.

2. Експеримент має переваги перед пасивним спостереженням у тому, що дослідник для вивчення фізіологічного явища чи процесу підбирає або штучно створює спеціальні умови, в яких найповніше розкриваються кількісні і якісні характеристики цих явиш і процесів.

3. Природний експеримент являє собою форму між спостереженням і лабораторним експериментом. Він проводиться в звичайних умовах життєдіяльності організму. Наприклад, для визначення змін функціональних характеристик зору у школярів в процесі навчальної діяльності їх визначають до початку занять і в кінці навчального дня тобто в звичайних умовах навчальної діяльності.

4. Метод лабораторного експерименту відрізняється від попереднього методу тим, що дослідник здійснює вивчення певної функції організму в спеціально створених умовах.

5. Метод функціональних проб є різновидом лабораторного експерименту. Вивчення функцій здійснюється з застосуванням дозованих функціональних навантажень шляхом зміни інтенсивності або тривалості дії подразника.

6. Метод «поперечних зрізів» дає можливість визначити «вікові норми» для тих чи інших функцій дитячого організму. Досліджуються великі групи дітей різного віку і статі і визначаються для кожної групи найбільш типові (середні) рівні функціонального розвитку. Цей метод дає можливість порівняти індивідуальні особливості розвитку з середніми даними, характерними для певної вікової групи.

7. Метод «поздовжніх» досліджень (лонгітюдинальний) (В.М.Бехтєрев). Суть цього методу полягає в проведенні досліджень на одних і тих же досліджуваних в процесі їх індивідуального розвитку.

8. Метод телеметрії дозволяє за допомогою радіотехнічних засобів реєструвати деякі функції дитячого організму на відстані.
Вікова фізіологія як наука має своїм завданням пізнання і відкриття нового, а як навчальний предмет вона доводить до студентів відомі знання і методи з метою їх практичного професійного застосування.

Курс вікової фізіології - це самостійна навчальна дисципліна, предметом якої є вивчення фізіологічних особливостей дітей і підлітків, закономірностей їх становлення в процесі індивідуального розвитку і особливості реакції фізіологічних функцій на педагогічні впливи.



До основних завдань курсу вікової фізіології відносяться:

1. Дати необхідні для роботи педагога знання анатомо - фізіологічних особливостей дітей і підлітків.

2. Сформувати правильне розуміння основних біологічних закономірностей розвитку організму дітей і підлітків.

3. Ознайомити з умовно - рефлекторними основами процесів навчання і виховання дітей і підлітків.

4. Ознайомити з фізіологічний механізмам таких складних психічних процесів як відчуття, сприйняття, увага, пам'ять, мислення і фізіологічними основами мови і емоційних реакцій.

5. Розвивати у майбутніх вчителів, вихователів уміння використовувати знання морфофункціональних особливостей організму дітей і підлітків і фізіології їх вищої нервової діяльності під час організації навчально - виховної роботи і під час аналізу педагогічних процесів і явищ.
В зв'язку з виникненням в процесі організації навчально - виховної роботи

проблем, розв'язання яких потребує як педагогічних так і фізіологічних знань, важливим є розвиток у майбутніх педагогів уміння самостійно шукати і здобувати нові фізіологічні знання, необхідні їм для удосконалення навчально – виховного процесу.


Значення курсу вікової фізіології. Виконання одного з найважливіших завдань освіти - виховання людини, що поєднує в собі фізичну і психічну досконалість - неможливе без оволодіння майбутнім вчителем складною технікою навчально - виховного пронесу. Щоб оволодіти педагогічною майстерністю, педагог повинен оволодіти методами навчання і виховання дитини, які мають наукову основу. Вирішальну роль в розвитку професійних знань, умінь і навичок мають такі дисципліни як педагогіка, психологія і методика спеціальних предметів. Але така педагогічна освіта була з неповною, якби в ній були відсутні знання анатомо - фізіологічних особливостей дітей і підлітків і фізіологічних основ їх навчання і виховання, тому, що без цього неможлива наукова організація навчально - виховної роботи. «Такими науками для педагогіки. - писав К.Д. Ушинський. - із яких вона черпає знання засобів, необхідних їй для досягнення її цілей, є всі ті науки, які вивчають тілесну і душевну природу людини...».

Н.К.Крупська відмічала: «Перше, що повинен знати педагог, - це будову і життя людського тіла - анатомію і фізіологію тіла людини і його розвиток. Без цього не можна бути хорошим педагогом, правильно впрошувати дитину».

Таким чином, курс вікової фізіології має велике практичне і теоретичне значення і є одним з найважливіших і необхідних компонентів педагогічної освіти.

Перш за все фізіологічні знання необхідні для активної і свідомої участі в роботі по охороні здоров'я дітей і підлітків, створенню оптимальних умов для їх навчальної діяльності.

Знання анатомо - фізіологічних особливостей організму дитячого і підліткового віку допоможуть педагогу раціонально організувати всю навчально - виховну роботу, ігрову, навчальну діяльність дітей оптимізувати організацію їх фізичного і трудового виховання

Курс вікової фізіології забезпечує можливість студентам глибше засвоїти основні питання педагогіки, дидактики, психології, шкільної гігієни. Він є природно - науковою основою цих дисциплін.

Разом з циклом суспільних наук курс вікової фізіології має важливе значення у формуванні діалектико - матеріалістичного світогляду майбутніх вчителів. Це обумовлено тим. що в курсі розкривається матеріальна природа складних психічних і фізіологічних функцій людини, показано динаміку їх розвитку у дітей і підлітків, розкрито роль соціального середовища і спадковості в розвитку психічних і фізичних можливостей дитини.
2. Поняття про структурно-функціональну організацію організму.
Організм людини являє собою складну систему ієрархічно організованих підсистем і систем, об’єднаних спільністю будови і виконуваних функцій.

Елементом системи є клітина ( в організмі людини більше 100 триліонів клітин).

Сукупність клітин, подібних за походженням і функціями, утворюють тканину. Із тканин утворюються органи. Органи займають в організмі певне положення, мають особливу будову і виконують лише їм властиву функцію. Органи, які спільно виконують певну функцію, утворюють систему органів.

Таким чином, структурна організація організму включає в себе такі поняття: клітина, тканина, орган, система органів, організм. Діяльність всіх структур організму узгоджена і підпорядкована єдиному цілому Кожна структурна одиниця вносить свій вклад в функціонування організму, але організм - не сума окремих структур, а єдине ціле і як ціле має свої особливі властивості, здійснює свою життєдіяльність і взаємодіє з середовищем.

До поняття «функціональна організація» відносяться: функціональна одиниця, фізіологічна система, функціональна система.
3. Основні життєві процеси.
До основних життєвих процесів відносять: обмін речовин, ріст розвиток. гомеостаз.

Обмін речовин - це безперервний процес надходження в організм необхідних для його життєдіяльності речовин, їх перетворення в організмі і виділення з нього продуктів розпаду .

Обмін речовин складається з двох протилежних за змістом але взаємозв'язаних процесів: анаболізм - сукупність реакцій біологічного синтезу, які потребують затрат енергії; катаболізм - процеси розщеплення складних органічних сполук з вивільненням енергії.



Ріст - це процес кількісних змін за рахунок збільшення клітин, маси тіла, розмірів організму.

Розвиток - це якісні зміни в організмі, суть яких полягає в ускладненні організації організму, ускладненні будови і функцій всіх тканин і органів, ускладненні взаємозв'язків між ними і процесів їх регуляції.

Розвиток включає три основних фактори: ріст, диференціювання органів і тканин, формотворення.



Формотворення - це зміни пропорцій організму в процесі росту.

Диференціювання - процес виникнення відмінностей між частинами організму та їхньої спеціалізації під час його розвитку.

Гомеостаз - відносна динамічна сталість фізико - хімічних і біологічних властивостей внутрішнього середовища організму.

Важливу роль у підтриманні гомеостазу відіграє гуморальна і нервова регуляція функцій.


4. Механізми регуляції функцій.
Гуморальна (лат. humor - рідина) регуляція це один із механізмів

координації процесів життєдіяльності в організмі, який здійснюється через рідкі середовища організму (кров, лімфу, тканинну рідину) за допомогою біологічно активних речовин, що виділяються клітинами, тканинами і органами.

Цей вид регуляції з'явився на перших етапах еволюції тваринного світу. Вона була пов'язана із здатністю клітин змінювати інтенсивність процесів життєдіяльності в залежності від зміни фізико - хімічних параметрів середовища та здатністю окремих клітин синтезувати органічні речовини, які можуть змінювати хід процесів життєдіяльності в організмі (гормони, медіатори).

Важливим недоліком гуморальної регуляції є її «без адресність».

Біологічне активні речовини потрапляють в різні частини організму і змінюють діяльність багатьох органів, незалежно від того «вигідно» це в даний момент для організму чи ні. Для більш цілеспрямованої реакції організму в процесі еволюції сформувалась нервова система, яка забезпечила більш адекватні і швидші реакції на будь - які зовнішні впливи.

Нервова регуляція - це взаємодія різних частин організму з допомогою нервових клітин. В основі її лежить принцип рефлексу.

Нервова система об'єднує всі клітини і органи в єдине ціле, змінює і регулює їх діяльність, здійснює зв'язок організму з навколишнім середовищем. Центральна нервова система тонко і точно сприймає зміни навколишнього середовища і внутрішнього стану організму, забезпечує розвиток і пристосування організму до постійно змінюваних умов існування. Нервовий механізм регуляції більш досконалий.

В організмі нервова і гуморальна регуляція функцій взаємопов'язані. Таким чином існує єдина нервово - гуморальна регуляція функцій, яка забезпечує важливу особливість організму - здатність до саморегуляції життєдіяльності.

Саморегуляція - це здатність біологічних систем встановлювати і підтримувати на певному, відносно постійному рівні ті чи інші фізіологічні показники.

Без саморегуляції була б неможлива стабілізація життєвих процесів, а значить, і саме існування організму.

За допомогою механізму саморегуляції у людини підтримується відносно постійний рівень кров'яного тиску, температури тіла, і т.д. Однією із умов саморегуляції є зворотний зв'язок між процесом, що регулюється і регулюючою системою, надходження інформації в центральні регулюючі апарати.
5. Основні закономірності росту і розвитку дітей і підлітків.

До важливих закономірностей росту і розвитку дітей відносяться нерівномірність і безперервність росту і розвитку, гетерохронія і явища випереджаючого дозрівання життєво важливих функціональних систем.

Суть цих закономірностей зводиться до того, що в різні вікові періоди організм росте і розвивається нерівномірно (є періоди швидшого і повільнішого росту) але ці процеси відбуваються безперервно.

І.А.Аршавський сформулював «енергетичне правило скелетних м'язів» відповідно до якого особливості енергетичних процесів у різні вікові періоди, а також зміни і перетворення діяльності дихальної і серцево - судинної систем в онтогенезі знаходяться в залежності від відповідного розвитку скелетних м'язів.

А.А. Маркосян до загальних законів індивідуального розвитку відніс і надійність біологічної системи - такий рівень регуляції процесів в організмі коли забезпечується їх оптимальне протікання з екстреною мобілізацією резервних можливостей і взаємозамінюваністю, що гарантує пристосування до нових умов, і з швидким поверненням до вихідного стану. Це своєрідні резервні можливості, які забезпечують роз виток і оптимальне протікання життєвих процесів при змінюваних умовах зовнішнього середовища.

П.К. Анохін висунув вчення про гетерохронію і системогенез.

Ріст і розвиток всіх органів і фізіологічних систем організму дітей і підлітків відбувається неодночасно і нерівномірно, тобто гетерохронно (грец. гетерос - інший, хронос - час). Перш за все розвиваються і удосконалюються ті органи, функціонування яких є життєво необхідним. Наприклад, серце функціонує уже на третьому тижні пренатального розвитку, а нирки тільки у новонародженого.

Гетерохронність розвитку не заперечує його гармонійності, оскільки неодночасне дозрівання морфофункціональних систем організму дитини забезпечує необхідну їх рухливість, надійність і оптимальну взаємодію з умовами середовища, що ускладнюються в процесі розвитку.

«Гетерохронія є спеціальною закономірністю, суть якої полягає в нерівномірному розгортанні спадкової інформації. Завдяки цій спадково закріпленій особливості дозрівання забезпечує основна вимога до виживання новонародженого, - писав П.К. Анохін, - гармонійне співвідношення структури і функції даного новонародженого організму з раптово виникаючим впливом на нього екологічних факторів»,(Анохін П.К. Біологія і нейрофізіологія умовного рефлексу) М.,1968, с. 81.

Таким чином, гармонійність розвитку характеризується тим, що на кожному віковому етапі онтогенезу функціональні можливості організму дітей і підлітків відповідають вимогам, які ставить до них навколишнє середовище.

Функціональною системою називають тимчасове об'єднання різних органів, спрямоване на досягнення корисного для існування організму результату в даний момент. Наприклад, для забезпечення рефлексу ссання у новонародженого об'єднуються різні груші м'язів і нервових клітин, які регулюють їх скорочення. Важливою біологічною особливістю в розвитку дітей є те, що формування їх функціональних систем відбувається набагато раніше, ніж вони будуть потрібні. Принцип випереджаючого розвитку органів і функціональних систем у дітей і підлітків є своєрідним «страховим засобом», який дала природа людині на випадок непередбачених обставин (наприклад у передчасно народжених (7 міс.) уже може функціонувати травна система).

Фізичний розвиток дітей і підлітків пов'язаний з удосконаленням їх психіки, тому часто порушення фізичного здоров'я можуть впливати на здатність дитини до навчання.



Реактивність - здатність організму відповідати на впливи адекватними реакціями. В педагогічній практиці є багато ситуацій коли одні і ті ж педагогічні впливи і навіть, у одного і того ж учня викликають різний ефект, якщо застосовуються в різний час. Це пояснюється змінами реактивності організму.

В основі таких явищ як неуспішність і недисциплінованість можуть лежати біологічні причини.



Резистентність - стійкість організму до дії шкідливих факторів навколишнього середовища. Вона характеризується стійкістю дитини до дії інфекційних факторів, переохолодження, факторів, що травмують психіку і т. д.

Формування цих факторів залежить не лише від спадковості, а і від середовища.



Адаптація - здатність організму пристосовуватись до дії факторів навколишнього середовища. В останні роки гостро постає проблема адаптації дітей до навчально - виховного процесу. Адаптація людини до умов середовища має також і соціальний характер. Дитина як істота соціальна перш за все повинна пристосовуватися до дії факторів соціального середовища і виробляти доцільні поведінкові реакції для даної соціальної мікрогрупи: сім'ї, школи і ін. Вчителю необхідно знати, адаптивні можливості дітей і підлітків змін умов життя.

Діти з сильною нервовою системою мають більші адаптаційні можливості.



Акселерація розвитку - прискорення фізичного розвитку і функціональних систем організму дітей і підлітків (1935 р. Е.Кок).

Епохальна акселерація - це прискорення фізичного розвитку сучасних дітей і підлітків порівняно з попередніми поколіннями.

Внутрішньо-групова акселерація - це прискорення фізичного розвитку окремих дітей і підлітків в окремих вікових групах.

На жаль акселерація не завжди позитивна щодо функціональних можливостей дитячого організму. У акселерованих дітей ріст і розвиток серця відстає від росту тіла, що є передумовою для розвитку серцево - судинних захворювань.

Причинами акселерації, на думку вчених, є:


  1. Ефект гетерозису (міжнаціональні шлюби).

  2. Урбанізація населення (збільшення кількості міського населення порівняна з сільським).

  3. Підвищення рівня радіації на Землі.

  4. Покращення соціальних і соціально - гігієнічних умов життя населення промислово - розвинених країн.

Дослідження останніх років свідчать про зниження темпів фізичного розвитку дітей і підлітків. Отже, акселерація - явище тимчасове, пов'язане з модифікаційного мінливістю.

Ретардація розвитку - затримка фізичного розвитку і формування функціональних систем організму дітей і підлітків.

Кількість ретардованих дітей всередині вікової групи досягла 13 - 20% і це потрібно враховувати при наборі до школи, тому, що успішне навчання деяких з цих дітей можливе лише при умові адекватної навчально - виховної роботи. Причинами ретардації можуть бути спадкові набуті в онтогенезі порушення роботи залоз внутрішньої секреції а також різні фактори соціального характеру.

Явище ретардації має важливе значення при визначенні рівня шкільної зрілості.
6. Вікова періодизація, її критерії. Коротка характеристика періодів

онтогенезу.

В процесі онтогенезу окремі органи і системи дозрівають поступово і завершують свій розвиток в різні сторони життя.

Ця гетерохронія обумовлює особливості функціонування організму дітей різного віку. Виникає необхідність визначення певних етапів або періодів розвитку. Основними етапами розвитку є внутрішньоутробний і постнатальний. Під час внутрішньоутробного періоду відбувається закладка органів і тканин, їх диференціювання. Постнатальних період характерний тривалим дозріванням органів і систем, змінами фізичного розвитку, значними якісними перебудовами функціонування організму.

Гетерохронія дозрівання органів і систем у постнатальному онтогенезі визначає специфіку функціональних можливостей організму дітей різного віку, особливості його взаємодії з навколишнім середовищем. Періодизація розвитку дитячого організму має важливе значення для педагогічної практики і охорони здоров'я дітей.

У сучасній науці не існує загальноприйнятої класифікації.

Вікова періодизація з виділенням періоду новонародженості, ясельного, дошкільного і шкільного віку, який поділяють на молодший, середній і старший

шкільний вік відображає швидше існуючу систему дитячих закладів, між системні вікові особливості.

Симпозіум по проблемах вікової періодизації в Москві (1965 р.) рекомендував таку схему вікової періодизації.



  1. новонароджений - 1 - 10 днів;

  2. грудний вік - 10 днів - 1 рік;

  3. раннє дитинство -1-3 роки;

  4. перше дитинство -4-7 років;

  5. друге дитинство - 8 - 12 років хлопчики; 8-11 років дівчатка;

- підлітковий вік - 13 - 16 років хлопчики; 12-15 років дівчатка;

- юнацький вік - 17-21 років юнаки; 16 - 20 років дівчата;

- зрілий вік: І період 22-35 років чоловіки; 21-35 років жінки;

II період 36 - 60 років чоловіки; 35-55 років жінки;

- похилий вік - 61-74 роки чоловіки; 56-74 роки жінки;

- старечий вік - 75-90 років;

- довгожителі - 90 років і більше.

Ця схема охоплює весь постнатальний онтогенез людини.

Для педагогів більш зручною є періодизація, що охоплює він від народження

до 17 - 18 років. Вона включає такі періоди:



  1. грудний вік - до 1 року;

  2. перед дошкільний - від 1 до 3 років;

  3. дошкільний - від 3 до 7 років;

  4. молодший шкільний - від 7 до 11 - 12 років;

  5. середній шкільний - від 11 - 12 до 15 років;

  6. старший шкільний - від 15 до 17 - 18 років.

В основі цих класифікацій лежать морфофункціональні, психологічні, педагогічні, соціологічні критерії: показники біологічного віку: розміри тіла і органів, маса, окостеніння скелета прорізування зубів, розвиток залоз внутрішньої секреції, ступінь статевого дозрівання, м'язова сила. У цій схемі враховані особливості хлопчиків і дівчаток.

Кожен віковий період має свої особливості, тривалість періодів також може бути змінена.



У період новонароджений немає ще точності і злагодженості в роботі регуляторних механізмів ( різкі зміни в діяльності органів).

У цьому періоді різко змінюється зовнішнє середовище і надзвичайно збільшується кількість подразників. Реакція організму на вплив середовища нестійкі і некоординовані. Опірність організму впливом середовища низька, а тому дитина легко може захворіти. Процеси обміну відбуваються нерівномірно. Утворення корових зв'язків обмежене. Терморегуляційні механізми недосконалі, тому не можна допускати різних перепадів температури.



Грудний період характеризується високою енергією росту (20 - 25 см), поступовим удосконаленням нервової системи і зменшенням тривалості сну. Поступово посилюється терморегуляційний рефлекс. У другій половині (після 6 місяців) з'являються зуби. Протягом першого року вага збільшується втроє. Вища нервова діяльність диференціюється і вдосконалюється - починає формуватись друга сигнальна система - мова. Дитина починає пізнавати і розрізняти навколишні предмети, удосконалюється емоційний розвиток (усмішка), негативно реагує на назву незнайомих людей. Продовжується ріст і розвиток, розвивається статика (сидіння, стояння) і моторика (ходьба).

Опірність організму проти інфекційних захворювань у дітей грудного віку зумовлюється імунітетом, набутим від матері. Через недостатній розвиток терморегуляційних механізмів та недосконалість процесів травлення діти в цьому віці схильні до простудних захворювань та розладів травлення.



У переддошкільному періоді швидко розвивається руховий апарат, збільшується головний мозок, виразнішими стають борозни і закрутки, інтенсивно розвивається психіка, дитина вчиться говорити, але мова ще не виразна. Тривалість сну поступово зменшується, функція теплорегуляції розвивається. Швидко костеніє скелет.

У дошкільному періоді досить швидко відбувається збільшення ваги й зросту.

Дуже швидко відбувається психічний розвиток та розвиток моторики. Триває процес окостеніння скелета. Починається зміна молочних зубів на постійні. Продовжує розвиватись кора великих півкуль, закінчується формування чіткої мови. Переважають процеси іррадіації збудження, тому важливе значення має ритм діяльності (режим дня) і забезпечення достатньої тривалості сну.



Період семирічних дітей - перехідний між дошкільним і шкільним: дитина із сфери гри, довільних рухів переходить до сфери, де обмежують її рухливість, її прагнення, де панують дисципліна і спільні інтереси класу. Дитина неспроможна відразу перебудуватися і це необхідно враховувати і педагогам і батькам.

До цього часу закінчується диференціювання структури кори головного мозку. Гальмівний контроль КГМ над інстинктивними реакціями стає помітнішим. Конфігурація тіла наближається до пропорцій тіла дорослого: відносно меншою стає голова, ноги стають довші за тулуб. Стійкішими стають шийний і грудний вигини хребта, зростає витривалість хребта відносно статичного напруження (може сидіти 15-20 хв.).

Окостенівають сім із восьми кісток зап'ястка, епіфізи п'ясткових кісток, фаланг та променевої кістки. Великі м'язи більш розвинені, хода і рухи певніші і більш координовані, але точні рухи, пов'язані з діяльністю дрібних м'язів кисті ще не досить розвинуті.

У молодшому шкільному віці міцніє скелет, розвиваються і сильнішають м'язи. Темпи росту сповільнюються. Відбувається заміна молочних зубів на постійні. Перегруповується діяльність залоз внутрішньої секреції - припиняється домінуюча роль зобної залози, зменшується вплив гіпофіза, більшим стає вплив статевих залоз. Швидко розвиваються функції кори великих півкуль, розвивається пам'ять, здатність до узагальнення. Удосконалюється координація рухів, особливо кисті і пальців рук. Підсилюється вентиляційна функція легень, збільшується життєва ємність легень (до 2000 см3). Кістки таза ще не зрослися остаточно, тому «нерухливе виховання» - тривале сидіння і стояння є небезпечними, особливо для дівчаток,- оскільки викликає застій крові і гальмує процес окостеніння. У цьому віці розвивається диференціювання кольорів правильне сприймання форми, підвищується здатність розрізняти тони і висоту звуку; Дитина починає вільно розуміти різницю між грою і дійсністю і освоювати абстрактні поняття.



Середній шкільний вік - це період статевого дозрівання.

У цьому віці в організмі відбуваються глибокі зміни в діяльності ендокринних залоз, розвиваються вторинні статеві ознаки.

Значно посилюється процес окостеніння скелету. Кістки ростуть нерівномірно: кістки кінцівок, хребта, таза (особливо у дівчаток) і плечового пояса у хлопчиків ростуть швидко, а кістки грудної клітки іноді відстають і таму грудна клітка виявляється вузькою по відношенню до вирослого в довжину тіла.

Значно збільшується м'язова сила, але недостатня витривалість.

Кровоносні судини розвиваються повільніше, ніж серце, тому просвіт артерій на одиницю маси серця зменшується - підвищується кров'яний тиск.

Маса головного мозку змінюється мало, але ускладнюється структура нервових клітин КГМ. Нервова система стає дуже збудливою. Характер значно змінюється: від замкнутості і сором'язливості до розв'язності; настрій часто змінюється. Підлітки внаслідок високої збудливості ЦНС швидко стомлюються і схильні до зайвої дратівливості. У них розвивається самосвідомість і критичне ставлення до дорослих. Вони дуже чутливі до справедливого і несправедливого, велику роль в їх житті відіграє фантазія.



У старшому шкільному віці ще триває окостеніння в різних частинах скелета. Не пропорціональність в розвитку кісток скелета кінцівок і тулуба зникає. Значно зміцнюється м'язова система, підвищується м'язовий тонус, рухова активність і працездатність. Збільшується вага тіла. Тіло школяра в кінці періоду набуває пропорцій, типових для дорослої людини.

У 17 - 18 років школяр за розвитком м'язової системи наближається до дорослої людини; він володіє порівняно великою силою, витримкою, швидкістю рухів і стає цінним готовим до трудової діяльності.

Удосконалюються функції ЦНС, високого рівня досягає діяльність другої сигнальної системи, спостерігається глибший і багатогранний прояв абстрактного і логічного мислення, пов'язаного з самостійною постановкою, під впливом життєвих потреб, навчальних, спортивних, суспільно корисних і трудових цілей і завдань з плануванням доцільних дій, обмірковуванням цих дій та практичним розв'язанням поставлених завдань.

Необхідно пам'ятати, що будь - яка вікова періодизація є достатньо умовною, але вона потрібна для розробки науково - обґрунтованої системи охорони здоров'я, для створення таким прийомів виховання і навчання, які були б адекватними до кожної вікової групи і сприяли б оптимальному розвитку фізичних і психічних можливостей дітей і підлітків.


7. Критичні періоди в розвитку дітей та підлітків.

Поряд з гармонійністю розвитку існують особливі етапи різних стрибкоподібних анатомо - фізіологічних перетворень. У постнатальному розвитку виділяють при такі „критичні періоди", або „вікові кризи".



Перший критичний період спостерігається у віці від 2 до 3,5 років, коли дитина починає активно рухатися.

В цей час різко зростає сфера спілкування дитини з оточуючим світом, інтенсивно формується мова і свідомість. Разом з інтенсивним фізичним і психічним розвитком дитини ростуть і виховні потреби, що в сукупності приводить до напруженої діяльності фізіологічних систем. Особливо вразливою є нервова система, перенапруження якої може привести до порушення психічного розвитку. Згідно з даними медичної статистики, саме у цьому періоді розвивається більшість психічних захворювань, що важливо пам'ятати батькам і вихователям. Важливим також є те, що 40% летальних випадків при отриманні дітьми на бутових і транспортних травм відбуваються саме в перші чотири роки життя.



Другий критичний період співпадає з початком шкільного навчання. Це вік від 6 до 8 років. Змінюється спосіб життя дитини, з'являються нові обов'язки, знижується рівень рухової активності. Всі ці фактори стають причиною напруженої діяльності фізіологічних систем організму, тому в період адаптації до шкільних умов необхідне особливе ставлення до дитини з боку вчителів і батьків.

На цей період найбільша кількість транспортних нещасних випадків і вивчення з дітьми правил дорожнього руху є важливим фактором у попередженні транспортних трагедій.



Третій критичний період (пубертатний) пов'язаний із зміною в організмі гормонального балансу, з дозріванням і перебудовою роботи залоз внутрішньої секреції. Як правило це відбувається в 11 - 15 років у підлітковому віці, який характерний також підвищеною ранимістю нервової системи і виникненням нервових розладів.

Література:

1. Ю. А. Ермолаев. Возрастная физиология ( учебное пособие для

педагогических институтов). М; «Высшая школа»», 1985. – С. 34-48.

2. А.Г.Хрипкова, М.В.Антропова, Д.А. Фарбер. Возрастная физиология

и школьная гигиена ( учебное пособие для педагогических

институтов), М; «Просвещение», 1990. – С. 5-13.

3. Ф.С. Кисельов. Анатомія і фізіологія дитини з основами шкільної

гігієни. К., «Радянська школа», 1967. – С. 26 - 36.

Завдання і запитання

для поточного контролю знань студентів з теми:

«Предмет та завдання вікової фізіології. Основні закономірності росту і розвитку дітей і підлітків».
1. Обґрунтуйте необхідність знань з вікової фізіології для майбутнього

вчителя початкової школи.

2. Розкрийте суть методів, що застосовуються у віковій фізіології.

3. Сформулюйте та поясніть суть основних завдань курсу «Вікова

фізіологія».

4. Доведіть, що курс вікової фізіології є природничо - науковою основою

психології і педагогіки.

5. Розкрити суть структурної і функціональної організації організму.

6. Дайте визначення основних життєвих процесів.

7. Порівняйте гуморальну і нервову регуляцію функцій організму.

8. Доведіть, що саморегуляція відіграє важливу роль у стабілізації

життєвих процесів.

9. Обґрунтуйте теоретичне і практичне значення курсу вікової фізіології для

майбутньої професійної діяльності.

10. Доведіть , що організм людини є цілісною системою.

11. Охарактеризуйте основні закономірності росту і розвитку дітей і

підлітків.

12. Поясніть суть принципу випереджаючого розвитку органів і

функціональних систем у дітей і підлітків.

13. Доведіть, що при організації навчально - виховного процесу

важливо враховувати особливості реактивності та резистентності

дитячого організму.

14. Обґрунтуйте необхідність знань про адаптацію для майбутнього

педагога.

15. Порівняйте поняття «акселерація» і «ретардація». Вкажіть їх причини.

16. Визначте критерії вікової періодизації.

17. Вкажіть відомі вам схеми вікової періодизації та критерії, на основі яких

вони розроблені

18. Обґрунтуйте необхідність поділу онтогенезу людини на вікові періоди.

19. Охарактеризуйте основні критичні періоди в розвитку дітей і підлітків.

20. Доведіть, що будь яка вікова періодизація є умовною.

Модуль ІІ. Нервові та гуморальні механізми регуляції функцій.

  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка