Виконання одз має продемонструвати здатність студента застосовувати вивчений теоретичний матеріал для аналізу конкретних політичних процесів, конкретних суб’єктів політичної влади політичних діячів, політичних еліт



Скачати 267.66 Kb.
Дата конвертації14.04.2016
Розмір267.66 Kb.
Вивчення курсу політології передбачає не тільки роботу студентів на лекціях та практичних заняттях, а й активну самостійну роботу над підручниками, додатковою літературою для поглибленого вивчення тих розділів та питань, які не могли бути розкриті у бажаному обсязі на лекціях та семінарах, оскільки кількість аудиторних занять обмежена. Важливими засобами організації такої самостійної роботи студентів є виконання домашніх завдань та підготовка рефератів. Робота над ними стимулює пошукову активність студентів, допомагає краще осмислити та систематизувати матеріал, дає навички спілкування з науковою літературою, вчить робити самостійні висновки.

Обов’язкове домашнє завдання / ОДЗ / з політології планується за тими розділами курсу, які не можуть бути досить повно розглянуті в ході аудиторних занять або ж потребують для кращого закріплення, певної конкретизації, аналізу, пошукової активності студентів. Це також можуть бути питання, які викликають значний інтерес у студентів.

Виконання ОДЗ має продемонструвати здатність студента застосовувати вивчений теоретичний матеріал для аналізу конкретних політичних процесів, конкретних суб’єктів політичної влади - політичних діячів, політичних еліт. Домашнє завдання не тільки дає змогу краще засвоїти конкретні теми курсу політології, але і є формою контролю знань у межах кредитно-модульної системи. Оцінка за ОДЗ у цій системі є обов’язковою.

Орієнтовна тематика домашніх завдань подається в даному методичному виданні. На початку вивчення курсу – протягом першого тижня модульного циклу - студент обирає тему домашнього завдання, погоджує її з викладачем, який фіксує це в журналі. Щоб уникнути можливих помилок і відповідно зауважень і переробки студентам треба активно використовувати для роботи над ОДЗ індивідуальні заняття, частіше приходити на консультації. В методичному кабінеті кафедри /ауд. Г – 710/ студентам запропонують підручники, монографії, періодичні видання, які допоможуть у роботі над домашнім завданням.

Обсяг домашнього завдання невеликий - до 10 форматних аркушів, на яких студент стисло викладає результати проведеного аналізу. Робота може бути написана від руки або ж надрукована. Обов’язково слід зазначити: прізвище, ім’я та по-батькові, факультет, курс, групу, прізвище викладача. Робота подається особисто викладачеві, який веде семінарські заняття, або здається на кафедру політології, соціології та психології /ауд. Г-710/. Термін виконання ОДЗ на кожному потоці визначає викладач, але термін подачі завдань на перевірку встановлені раніше – до початку залікового тижня. Студент, який не здав вчасно домашнє завдання, не буде допущений до здачі підсумкового контролю і вирішує питання про термін його здачі і відпрацювання безпосередньо з викладачем у відведені строки.

ОДЗ оцінюється в 15 балів, із яких 8 балів дається за теоретичну частину, в якій студент викладає всі основні типології, визначення та закономірності, та 7 балів за аналітичну частину, в якій ці положення та типології застосовуються до аналізу конкретної політичної ситуації. До загального обсягу ОДЗ (10 сторінок основного тексту) не належать титульний аркуш, сторінки плану і сторінки із списком літератури, сторінки вступу та висновків. Титульний аркуш роботи має містити назву кафедри (політології, соціології та психології СумДУ), тему роботи і абревіатуру ОДЗ (Обов’язкове домашнє завдання, а не „Реферат”), прізвище та групу студента і прізвище викладача.

План ОДЗ являє собою повну назву теми і міститься на титульному аркуші, а отже, не потребує окремої сторінки. Також не є обов’язковими окремі сторінки із списком літератури, „вступу” та „висновків”, а тому в підрахунок обсягу основного тексту вони не входять.

Орієнтовне співвідношення матеріалу наведених двох частин роботи – дві третини – це теоретичний матеріал, решта – аналітична частина. Так із 10 сторінок основного тексту принаймні третина (3 – 4 сторінки) має займати аналітична частина, в якій викладені у теоретичній частині положення потрібно застосувати до аналізу політичної ситуації в Україні чи інших державах. Наприклад, якщо в темі йдеться про класифікацію політичних партій, то в теоретичній частині студент має розглянути типологію партій за методами (державницькі та ліберальні), за цілями (праві, ліві, центристські та альтернативні), історичні типи партій та інші. А в аналітичній частині всі ці типології він використовує для того, щоб, по-перше, визначити, які українські партії належать до кожного із перелічених типів, а по-друге, доказати в кожному випадку, що названа партія відноситься саме до цього типу.

Якість, а отже і оцінка такого аналізу, залежать від того, наскільки добре студент сформулював ознаки кожного описуваного ним типу, наскільки він розуміє матеріал, наскільки уважно і критично відноситься до того, що зустрічає у використовуваній літературі. Так в деяких підручниках (а тим більше в рефератах, які використовує студент) визначення, наприклад, типу політичних партій даються так розпливчасто, що до цього типу можна віднести кого завгодно. І якщо студент використовує в ОДЗ таке визначення, то доказати, що даний суб’єкт політики відноситься до зазначеного типу він не зможе.

Скажімо, нерідко лідерів харизматичного типу визначають як наділених „особливими талантами”, у які вірять їх прибічники. Проте у будь-якої людини є хоч якийсь талант, і тим більше він є у політиків, що правдою чи неправдою, але пробились „нагору”. Отже, кожен із них є харизматичним лідером? Звичайно, ні! Просто це невдале визначення і його треба використовувати обережно. Що ж робити в таких випадках студенту? Потрібно або взяти краще визначення (наприклад, у більш ґрунтовному підручнику чи методичних виданнях кафедри), або проконсультуватися з викладачем на індивідуальному занятті, або згадати те, на що зверталася увага в лекціях і на семінарських заняттях.

Яке ж визначення краще? Очевидно те, що дає більш конкретні (не всім притаманні) ознаки. Зокрема таке: харизматичний лідер – той, який приваблює і навіть викликає засліплену віру обіцянками (ні, не „кращого життя”, що роблять усі) покарати винуватців кризи та знищити всі перешкоди на шляху до рішучих змін у суспільстві. Тобто, він закликає не працювати, а боротись, не виконувати правила і покращувати результати, а ламати все, що заважає (це так звані „деструктивні” заклики, тоді як „конструктивні” притаманні уже раціонально-легальним лідерам, а традиційні лідери взагалі ні до чого не закликають, адже в традиційному суспільстві все іде як заведено).

Тому лідер, який основними своїми гаслами проголошує: „влада – злочинна” і „бандитів – у тюрми”, – це харизматичний лідер, а який закликає до примирення та дисциплінованої праці – мабуть, раціональний (хоча в цьому випадку варто враховувати й інші ознаки). Зрозуміло, що останнє визначення харизматичного лідера більш точне. Але задумайтеся, чому? Адже в ОДЗ вимагаються саме такі визначення, і в деяких випадках їх доведеться робити самому. Це визначення краще тому, що воно більш конкретне і відображає основну, визначальну рису таких людей. І для того щоб виявити таку рису самому, потрібно замислитися, чим ці лідери приваблюють маси.

Добре відомо, що вони з’являються не в традиційну (переважно – феодальну) епоху, коли людям і на думку не спаде, що лідерів можна міняти та ще й обирати на власний розсуд. Не з’являються вони і в умовах стабільної демократії, коли більше довіряють виваженим обіцянкам і перевіреним політикам. Вони з’являються лише в перехідну, кризову епоху (і про це написано в усіх підручниках), коли люди прагнуть змін і більшість з них приваблюють не конструктивні обіцянки („підвищити ВВП на 2,5%”), а – деструктивні: „покарати, розігнати, відібрати, зламати всю систему”. Та й хіба може викликати сліпу віру той, хто дає помірковані, виважені обіцянки? Ні! І це цілком очевидно, особливо для нас, людей, що живуть саме в таку епоху. Озирнувшись довкола, ми бачимо багато харизматичних лідерів, і всі вони лякають погіршенням негараздів, провокують гнів та обурення, і закликають до боротьби.

І якщо студент помічає хоча б одну із цих рис (які нерозривно пов’язані між собою), він уже розуміє, що таке „харизматичний лідер”. Зрештою, якщо студент нездатний визначити ці риси самостійно, то він має їх розуміти внаслідок вивчення курсу „Політології” і саме ОДЗ повинно відобразити рівень його розуміння. А тому, якщо студент не зумів розібратись у потрібних йому визначеннях в ході лекцій та семінарів і не спитав у викладача на індивідуальних заняттях, він не може посилатись на погані визначення у підручниках, а оцінка за його ОДЗ буде знижена. Оскільки робота над домашнім завданням і передбачає поглиблення та закріплення знань та навичок аналізу, активізацію самостійної пошукової роботи студентів

Як зазначалося, максимальна кількість балів, яку студент може отримати за якісно виконане домашнє завдання – 15. У випадках, коли певні вимоги до ОДЗ не будуть витримані, оцінка буде знижена. Зокрема оцінка за теоретичну частину роботи знижується за невиконання таких вимог:

а) дотримання плану ОДЗ (якщо плану не відповідає порядок викладення матеріалу в тексті, в ньому є непередбачені планом питання і великі уривки зайвої інформації, а натомість немає запланованих, потрібних питань, то це знижує оцінку на 2 бали);

б) відсутність логічної зв’язаності тексту (якщо окремі частини навіть одного питання поєднані в тексті механічно, без будь-якого пояснення; якщо в тексті наводяться різні класифікації або різні переліки ознак одного явища, і вони ніяк не порівнюються та не коментуються, або не зводяться до одного переліку, то це знижує оцінку на 2 бали);

в) ще одна вимога щодо цієї частини роботи, невиконання якої теж знижує загальну оцінку на 2 бали, - це використання знань, одержаних студентом в ході лекцій та практичних занять. Ці знання мають використовуватися у вигляді визначень із конкретними ознаками певного явища політичного життя, типологій (також з конкретними ознаками кожного типу) та закономірностей проходження політичних процесів. Наприклад, якщо тема ОДЗ „Політичні режими” і студент використовує матеріал лише одного підручника, то він найчастіше описує лише три режими (зокрема, не аналізує ліберальний режим) або описує якісь проміжні типи і недостатньо чітко, побіжно описує основні.

г) нарешті, остання вимога щодо теоретичної частини ОДЗ – самостійність у відборі, упорядкуванні, викладенні та поясненні зібраного матеріалу. Зрозуміло, що студент не вигадує і не творить теоретичні положення, визначення та типології самостійно, але якщо викладач бачить роботу, яка повністю повторює те, що він уже не раз бачив (враховуючи помилки попередніх авторів) і не бачить хоча б оригінальної компіляції матеріалу або власних (студента) пояснень і доповнень, зокрема із залученням матеріалу лекцій та семінарів, конкретних прикладів, то викладач також може знизити оцінку на 2 бали.

При виконанні аналітичної частини роботи теж слід зважити на обов’язкові вимоги і найбільш характерні помилки, які допускають студенти. Досить часто студент наводить приклади, що зовсім не відповідають ситуації. У такому випадку ця частина роботи зовсім не оцінюється („0” балів), оскільки вона показує, що студент не засвоїв матеріал, не розуміє теоретичних питань, що є необхідним при виконанні ОДЗ. Досить поширеною є ситуація, коли студент використовує “приклад” уривок з якоїсь статті про політичну ситуацію в Україні. В такій статті, можливо, згадуються і використовуються ті самі теорії, положення, які розглядаються і в ОДЗ студента, але в ній є також і багато зайвого (з точки зору тематики і завдань даного ОДЗ), і головне, – немає конкретного цілеспрямованого розгляду тих питань, що заявлені в темі завдання. Таким чином, робота перевантажується зайвою інформацією, втрачає конкретність і демонструє нездатність студента застосувати теоретичні знання для чіткого аналізу конкретного політичного явища.

Таким чином, оцінка за аналітичну частину ОДЗ (7 із 15 балів) складається з трьох основних вимог, недотримання яких призводить до зниження цієї оцінки.

а) Перша вимога стосується знаходження і описання конкретних прикладів, що ілюструють основні, базові положення викладеної теми. Наприклад, якщо це згадувана вже тема „Політичні режими”, то слід зазначити, в якій країні і в який період існував (чи існує) саме такий політичний режим. Таких прикладів має бути не менше 2-3 (на вибір студента). Хоча, звичайно, бажано навести приклади з усіх основних типів або закономірностей, що розглядаються в теоретичній частині даної роботи. Тобто, якщо описуються чотири режими, треба навести чотири приклади, якщо описується три типи політичної культури – три приклади. Якщо студент не впевнений, з яких частин теоретичного матеріалу йому слід наводити і аналізувати приклади, він має звернутися до викладача, адже саме для цього передбачені індивідуальні заняття та консультації. Таким чином, незнання вимог не може бути виправданням для студента. У результаті, якщо студент навів недостатню кількість прикладів, або ці приклади стосуються другорядних, а не основних базових положень теоретичної частини, або взагалі не відповідають темі ОДЗ, оцінка знижується на 2 бали.

б) Наступна вимога стосується чіткого співвіднесення наведених прикладів та викладених теоретичних положень. Іншими словами, студент має описати, до якого типу явищ слід віднести описані в наведеному прикладі події або ж визначенню якого явища чи ситуації вони відповідають. При цьому потрібно використати всі зазначені в теоретичній частині типології та визначення. Кожен приклад має бути проаналізований саме за тими принципами і класифікаціями, які даються в теоретичній частині. Особливу увагу слід звернути на визначення. Наприклад, якщо мова йде про політичні режими, то студент неминуче мусить використати такі поняття, як держава, ідеологія, неправове насильство, права і свободи, конкуренція політичних сил тощо. І це означає, що студент повинен навести ці визначення з їх конкретними ознаками і пояснити, де і в чому вони проявляються в обраному ним прикладі. Невиконання цієї вимоги призведе до зниження загальної оцінки ще на 2 бали.

в) Нарешті остання за переліком (але не за значенням) вимога, – чітка аргументація того, чому саме студент відносить описуване явище до названого типу. Аргументувати можна лише посиланням на конкретні ознаки, а не довільними міркуваннями чи припущеннями. Більш того, ці конкретні ознаки потрібно не лише знати, а ще й правильно розуміти. Наприклад, якщо про тоталітарний режим говориться, що це тотальний контроль та ідеологізація суспільного життя, це не означає, що студенту досить написати, що така ідеологізація та контроль були за часів Сталіна. Слід більш докладно пояснити: хто і що контролював, в чому конкретно проявлялася і як насаджувалась ідеологія і т. ін., бо інакше викладач вправі вважати, що студент не розуміє суті явища, аргументація відсутня і оцінка буде знижена ще на 3 бали.

Ще один можливий варіант виконання домашнього завдання – порівняльне політологічне дослідження. Цей варіант роботи оцінюється значно вище, ніж попередній, оскільки вимагає від студента і попередньої підготовки і певних навичок роботи над літературою. Обрати такий варіант ОДЗ можна лише за умови погодження з викладачем, який ухвалює обрану тему і список проаналізованої літератури.

Оцінюється ОДЗ у формі порівняльного політологічного дослідження у 20 -25 балів залежно від складності та обсягу виконаної роботи.

Для виконання порівняльного аналізу потрібно знайти точні, а значить, числові дані, які описують політичну ситуацію в тій чи іншій країні. Наприклад, такими даними можуть бути відсотки голосів, відданих за ту чи іншу політичну силу (блок, партію) на парламентських чи президентських виборах. Порівнювати ці цифри потрібно з іншими подібними виборами в цій країні або з виборами в іншій країні, які проходили за подібних соціально-економічних та політичних умов.

Метою такого співставлення є пошук спільних, а отже, повторюваних закономірних тенденцій, а також знаходження відмінностей, які дозволяють зробити висновок про національну чи історичну обумовленість даних подій. Зокрема, можна аналізувати, за яких умов виборці частіше голосують за ліві партії, а коли віддають перевагу правим та центристським; чому виборці піддаються, лестяться на обіцянки популістів або ж навпаки – довіряють поміркованим політикам.

Нинішня ситуація у Східній Європі дає достатньо матеріалу для порівняльного аналізу так званих трансформаційних, перехідних процесів. Ці процеси досить детально описані, наприклад, у журналах „Социс”, ”Полис”, „Політична думка” тощо і здебільшого супроводжуються певними цифровими показниками, зокрема результатами соціологічних досліджень або цифрами, що ілюструють зміни в кількості та якості політичних партій, громадських організацій та інших учасників політичних процесів. До аналізу можна залучати і цифри, що відображають показники економічного зростання, стан соціальної сфери, якщо ці дані чітко пов’язані з відповідними політичними змінами та діями керівництва. Важливо лише знайти однотипні дані в країнах, що переживають подібний період політичного розвитку.

Всі необхідні консультації щодо вибору теми та знаходження матеріалу з неї можна і потрібно отримати у викладача, який і дасть пояснення щодо необхідного обсягу роботи та критеріїв її оцінювання.


Пропонована тематика ОДЗ


І Держава в політичній системі суспільства. Правова держава

Визначення та сутність держави. Держава як основний інститут реалізації влади та як владно організоване суспільство. Необхідність держави в суспільному житті.

Основні теорії виникнення держави. Історичні типи держав.

Особливості держави як політичного інституту. Базові ознаки держави: територіальний імператив, суверенітет, монополія на легітимне насилля, абстрактність, всезагальність права і закону. Функції держави.

Структура державного механізму. Бюрократія як політична сила, її значення для суспільства. Позитивні та негативні прояви бюрократії. Історичний досвід боротьби із бюрократизмом та принципи правильного ставлення до цього явища. Теорія раціональної бюрократії М.Вебера.

Форми правління та форми державного устрою. Співвідношення гілок влади в парламентській та президентській республіках. Держава і громадянське суспільство.

Правова держава, її основні інститути, принципи та цінності. Соціальна держава. Співвідношення соціального та правового принципів.

Права і свобода людини, їх реалізація в умовах правової держави. Конституція України про державний устрій. Перспективи створення правової держави в Україні.


ІІ Громадянське суспільство


Еволюція ідеї громадянського суспільства в історії політичної думки. Зміст поняття “громадянське суспільство”. Громадянське суспільство як новий рівень самоорганізації суспільства.

Економічні, соціальні, політичні та духовні передумови формування громадянського суспільства. Зміни в соціальній структурі, які відповідають становленню громадянського суспільства. Середній клас як основа громадянського суспільства.

Громадянське суспільство як сфера неполітичних відносин. Взаємодія та взаємозв’язок громадянського суспільства та правової держави. Громадянське суспільство та формування ідеї індивідуальної свободи особи.

Історичні традиції самоорганізації суспільства в Україні (рабовласницькі міста – держави, народне віче в Київській Русі, Магдебурзьке право, демократичні засади в середовищі козацтва). Рівень формування громадянського суспільства та реалізації прав людини в Україні.


ІІІ Сучасні політичні режими: основні типи та проблеми їх трансформації


Політичний режим як система методів та засобів реалізації політичної влади. Критерії класифікації та типи політичних режимів.

Демократичний режим. Поняття демократії. Ознаки демократичного режиму.

Авторитарний режим та його ознаки. Реформаторські можливості авторитарних режимів. Поняття “авторитаризм”.

Тоталітарний режим. Тоталітаризм та його історичне втілення. Посттоталітарні політичні режими. Особливості історичної реалізації політичних режимів.

Види трансформації політичних режимів. Проблема визначення типу політичного режиму в Україні. Особливості політичної реформи в Україні.
ІV Політичні ідеології та їх роль у суспільстві

Поняття політичної ідеології. Характеристики політичної ідеології, її складові елементи та структура. Основні завдання, призначення та функції ідеології в суспільстві.

Історичні форми політичних ідеологій. Етатизм та егалітаризм як напрямки розвитку ідеологій. Ідеологія та утопія.

Типологізація ідейно-політичних течій. Основні ідеологічні течії в сучасному світі. Їх основні принципи, установки та підходи до визначення суті політики, держави, її інститутів, проблем взаємовідносин особистості, держави та суспільства, прав людини, громадянського суспільства, свободи, рівності, справедливості.

Лібералізм. Консерватизм. Марксизм. Соціалізм та соціал - демократія. Анархізм. Націоналізм. Технократизм. Основні різновидності тоталітаризму.

Сучасні ідеологічні процеси в Україні.


V Політична свідомість та політична культура

Особистість як елемент політичної системи. Політична свідомість. Рівні політичної свідомості. Масова політична свідомість.

Поняття, сутність та структура політичної психології. Методи вивчення політичної психології. Психологія мас і лідерів.

Політична свідомість та політична культура. Фактори, що впливають на формування політичної культури. Функції політичної культури. Політична соціалізація.

Структура політичної культури: політична свідомість, політична поведінка, політичний досвід. Система політичних цінностей, поінформованість, норми (норми-звичаї та норми-розпорядження), політичні символи, засоби політичної діяльності, політичні орієнтації, традиції та процедури.

Політична культура суспільства та політична культура особистості. Типи політичної культури: патріархальна, підданицька, активістська. Сфери функціонування та реалізації політичної культури. Політична культура як складова загальнонаціональної культури і соціокультурної системи.


Специфіка української політичної культури, її еволюція, сучасний стан, шляхи формування. Особливості трансформації авторитарної політичної культури у демократичну в Україні. Політичний популізм.

VI Політичні процеси. Модернізація


Сутність та структура політичного процесу. Види політичних процесів. Їх особливості, причини та наслідки.

Революція та реформа. Контрреволюція та контрреформа. Повстання, бунт, путч – їх характерні риси та творчі можливості. Політична криза.

Модернізація суспільства як політичний процес. Її види, суб’єктивні та об’єктивні причини, соціально-економічні та політичні наслідки.

Модернізація в пострадянських країнах. Особливості модернізації в Україні.

Пряма та представницька демократія. Президентське, парламентське та змішане правління. Їх переваги та недоліки.

Конституційні та політичні особливості переходу від президентсько-парламентського до парламентсько-президентського правління в Україні, його причини та результати.

“Пряма дія” як форма безпосереднього впливу громадян на органи політичної влади. Форми політичної активності: мітинги, демонстрації та страйки.

Політичне рішення, його сутність та процесуальні аспекти. Проблема політичної відповідальності.


VII Політична та правляча еліта

Поняття і функції керівних груп суспільства. Політична та правляча еліти. Завдання політичної еліти в суспільстві.

Основні положення теорії еліт як напрямку політичної думки. В. Парето, Г. Моска, Р.Міхельс та М.Вебер про політичні еліти.

Типологія політичних еліт. Аристократичні та демократичні еліти. Фрагментовані, консолідовані та надконсолідовані політичні еліти. Закриті та відкриті еліти.

Економічна, військова, наукова, культурна еліти та їх вплив на формування політичної еліти суспільства. Канали та методи рекрутування політичної еліти.

Політичне лідерство. Об’єктивні та суб’єктивні характеристики лідерства. Індивідуальні якості, необхідні для лідера.

Основні теорії лідерства. Типології лідерства, їх відмінності, недоліки та переваги.

Функції політичного лідерства в суспільстві. Специфіка політичного лідерства в конкретних політичних системах.

Ситуація із політичними лідерами в Україні. Індивідуально-психологічні особливості політичних лідерів в Україні та їх спільні риси.
VIII Політичні партії, громадські об’єднання і рухи

Політичні партії. Функції політичних партій. Політичні партії як невід’ємна складова механізму сучасної демократії.

Партії і парламент. Виборчі системи та вибори. Політичні кампанії, їх стратегія та тактика. Популізм – поняття та ознаки.

Історичні форми партійних організацій. Класифікація політичних партій. Кадрові та масові політичні партії.

Класифікація політичних партій в Україні, особливості їх політичних тактик та методів боротьби.

Партійні системи. Однопартійна, двопартійна, багатопартійна системи. Особливості партійних систем в країнах сучасного світу. Тенденції розвитку партійної системи України.

Громадсько-політичні об’єднання та рухи в політичній системі. Групи тиску. Лобізм.

IX Етнонаціональні відносини та національна політика


Нація, її формування та розвиток. Роль державного чинника для формування та існування нації. Національна самосвідомість.

Нація як суб’єкт політики. Суверенність, державність та соборність нації. Форми національно-державного устрою: унітарна держава, федерація, імперія, конфедерація, співдружність.

Поняття “етнонаціональні відносини”. Суб’єкти етнонаціональних відносин. Система етнонаціональних політичних відносин, її структура.

Міжнаціональні взаємини у політичній, економічній, культурній, духовній сферах. Національні конфлікти. Сучасні тенденції розвитку етнонаціональних відносин, методи прогнозування та вирішення.

Поняття “національна політика”. Види національної політики. Націоналізм – теорія і практика етнічних та соціально-політичних відносин у суспільстві. Демократизм як різновид національної політики. Глобалізація та інтегративні процеси в світовому політичному розвитку.

Українська національна ідея. Національна політика сучасної української держави. Специфіка етнонаціональних відносин в Україні.


X Світовий політичний процес. Міжнародна політика та геополітика

Поняття міжнародних відносин. Співвідношення зовнішньої та внутрішньої політики. Система, цілі й завдання міжнародної політики. Національний інтерес - спрямування зовнішньої політики, дипломатія – форма її здійснення.

Міжнародна політична система. Сучасні доктрини світового розвитку. Історія та теорія геополітики.

Роль принципів у міжнародній політиці (мирного співіснування, незастосування сили, рівності держав, непорушності кордонів тощо). Поняття суверенітету. Міжнародна напруга та конфлікти. Шляхи подолання конфліктів. Міждержавні та міжнародні організації, їх роль у світовій політиці. Нові тенденції у світовому розвитку: глобалізація та антиглобалізація.

Рівні зовнішньополітичної діяльності держави: регіональний, міждержавний, глобальний. Геополітика. Чинники, що впливають на авторитет і можливості країни в геополітичній сфері. Суб’єкти міжнародних відносин та сфери реалізації їх інтересів – економічна, дипломатична, ідеологічна, культурна.

Основні форми міждержавних відносин: стратегічне партнерство, співробітництво, суперництво, конфлікт. Конфліктні ситуації в міждержавних відносинах та шляхи розв’язання конфліктів.

Геополітичне становище України, її зовнішньополітична діяльність. Захист інтересів і суверенітету України в усіх сферах міжнародних відносин. Європейська інтеграція – пріоритет міжнародної діяльності України, перспективи членства.


XI Порівняльна політологія

Вивчення політики: порівняльний аспект. Концепції політики, концепції влади. Модель Д.Істона, модель Г.Алмонда і Б.Пауела.

Політика у «трьох світах». Західний і радянський підходи до існування «трьох світів». Китайський підхід: «наддержави» і «світове село». Специфіка посткомуністичних суспільств. Розмежування у колишньому «другому світі».

Мажоритарна і консенсусна демократії. Мажоритарна демократія. «Вестмінстерська модель» та відхилення від неї. «Багатоскладові», «сегментовані» суспільства. Концепція


А. Ліпхарта. Основні принципи консенсусної демократії.

Політична культура та політична свідомість: західний та радянський підходи. Політична культура на Заході. Концепція


Г. Алмонда: громадянська культура.

Політична культура та ідеологія у «трьох світах». Ідеологічна гегемонія. Постмодернізм. Політична культура в «країнах соціалізму». «Третій світ»: локальна політична культура.

Участь індивіда у політичному процесі. Вибори і виборчі системи у «трьох світах». Участь у політичному процесі. Форми участі у різних системах. У. Корнгаузер про «масове суспільство». Електоральна поведінка у «трьох світах».

Групи інтересів і політичні партії. Соціальні розколи у суспільстві (утворення «націй-держав», промислова революція, «постіндустріальна революція») та соціальна база партій. Партії і виборчі системи.

Класифікація груп інтересів. Канали впливу: уряд, партії, засоби масової інформації. Фактори впливовості.

Перехід суспільств від авторитаризму до демократії. Типи політичних змін. Сутність революцій. Пояснення революційних змін: марксизм, функціоналізм, соціальна психологія, порівняльна історія.

Порівняльний аналіз революцій. Основні форми мирного переходу від авторитаризму до демократії. Роль силових структур.
XII Історія політичної науки

Внесок Конфуція в розвиток політичної теорії та практики. Лао-цзи, Мо-цзи та легісти. Суперечка щодо пріоритетності в політиці “хороших” законів або “хороших” стосунків між керівниками та підлеглими. “Артха-шастра” пам’ятки політичної думки Давньої Індії.

Політичні ідеї Платона та Арістотеля. Цілі платонівської утопії. Правильні та неправильні форми держави за Арістотелем.

Створення політичних механізмів демократії в Давньому Римі і важливість для цього римського права. Політична думка Давнього Риму про засади демократії.

Правила ефективного політичного управління та закономірності політичної динаміки в працях Н.Макіавеллі. Ідея суверенітету у Ж.Бодена. Принцип народного суверенітету.

Лібералізм та етатизм у концепціях Т.Гоббса та Дж.Локка.

Лібералізм, націоналізм та соціалізм в політичній думці України кінця XIX – початку XX століття.

РЕФЕРАТ

Реферат на відміну від ОДЗ не є обов’язковою формою роботи над курсом. Це досить складний вид самостійної роботи, оскільки вимагає певних навичок роботи з науковою літературою, вміння аналізувати та співставляти різні точки зору, робити власні висновки. Тому не кожному студенту під силу підготувати гарний реферат. Цей вид роботи розрахований скоріше на тих студентів, хто цікавиться політичною наукою, має інтерес та схильність до наукової творчості, хотів би детальніше вивчити той чи інший аспект проблеми, яка обговорювалася на лекції чи практичному занятті. Пізніше на основі реферату можна підготувати тези на наукову конференцію, статтю чи наукову роботу для участі в університетських чи всеукраїнських конкурсах.

Підготовка реферату є також доцільною тоді, коли студент з певних причин пропустив заняття і не зміг отримати необхідну кількість балів на індивідуальному занятті з теми.

Орієнтовна тематика рефератів є в методичному кабінеті кафедри. Тему реферату може запропонувати і сам студент. Проте у всіх випадках тема реферату погоджується з викладачем, який веде курс, оскільки тема має бути в площині програми курсу, враховувати рівень студента та можливості якісного виконання роботи, наявність літератури тощо.

Максимальна кількість балів, яку студент може отримати за якісно виконаний реферат – 15. У випадках, коли необхідні вимоги до реферату не будуть витримані, оцінка буде знижена.

1 Формальні вимоги до реферату, незалежно від його теми, спільні:


  • єдина структура (план, вступ, основна частина, висновки, список використаної літератури);

  • обсяг реферату - 10 – 15 сторінок тексту , написаного від руки чи надрукованого;

  • у тексті обов’язковими є посилання в кінці кожного запозиченого з літератури уривку чи факту (в дужках подати номер джерела в списку літератури та сторінку – наприклад ( 4, С.232));

  • на титульному аркуші слід зазначити тему реферату, прізвище, ім’я та по-батькові студента, факультет, курс, групу, прізвище та ініціали викладача, який є науковим керівником . .

2 Складнішими є вимоги до змісту реферату. Фактично робота над ним починається з вибору та обговорення з викладачем його теми. Студент повинен чітко розуміти суть питання: про що конкретно буде його реферат, яку думку, яку тезу він доводить чи пояснює. Наприклад, не може бути реферату про “владу” взагалі, а про типи влади чи про підходи до її визначення, про методи її завоювання та утримання, про її легітимність чи ефективність тощо. Саме для того щоб сформулювати це питання і треба писати вступ до реферату, а основна частина і буде відповіддю на нього. Тому в цій частині і треба писати тільки відповідь на це питання, не вставляючи нічого зайвого. Найпоширенішим недоліком рефератів є якраз те, що студент не може чітко сформулювати проблему і пише про все, що хоч якось стосується теми. Тому реферат виходить дуже великий за обсягом, але бідний за змістом.

Ще одна вимога – це основне питання реферату треба поставити по-іншому, ніж в будь-якому із використаних джерел, тобто реферат повинен бути оригінальним, хоч в чомусь новим і своєрідним.

3 План є обов’язковим, і потрібен він не для того щоб внести в нього максимум різних пунктів, намагаючись справити враження обізнаності з проблемою, а для того, щоб послідовно і логічно викласти ту головну думку, ідею, яка анонсована у вступі і яку є наміри пояснити в рефераті. Слушна думка: “добре сплановано – наполовину зроблено” тут цілком доречна. Тому продумування і складання плану є важливим етапом підготовки реферату.

4 Виконання вимог попередніх пунктів уже передбачає звернення до літератури. При цьому стає очевидним, що для серйозного і детального обґрунтування досліджуваної проблеми матеріалу підручника вже не вистачає, тому слід звернутися до додаткової літератури – монографій, статей, довідкової літератури. Списки такої літератури подаються в підготовлених кафедрою методичних вказівках. У методичному кабінеті кафедри є каталоги літератури з тем (як тієї, що є на кафедрі, так і тієї, яку можна знайти в університетській та міських бібліотеках).

5 Якщо студент попрацював над літературою і розуміє суть проблеми, він може і повинен навести приклади конкретного прояву аналізованих процесів та відносин, а якщо текст складається з прикладів, то слід проаналізувати їх, використовуючи терміни і відповідні теорії, засвоєні в ході вивчення курсу політології. І те, наскільки правильно застосовуються в рефераті ці терміни, показує рівень розуміння студентом даної теми і даного предмета. Нарешті, у висновках слід підсумувати, систематизувати викладене у вигляді порівняльної таблиці чи послідовних тез.

6 Кожен реферат повинен містити порівняння одних ідей чи фактів, явищ з іншими. Викладення обох порівнюваних сторін називається констатуючою частиною реферату, а висновок із цього порівняння (в чому полягає різниця, чому і як пов’язані ці явища чи ідеї – причинно, функціонально, корелятивно, - з чітким описанням схеми взаємодії) називається резюмуючою частиною. Наявність обох частин в рефераті є необхідною. І найпоширенішою помилкою студентів при виконанні реферату є якраз те, що вони дають тільки опис певної точки зору (і то - сліпо слідуючи одній статті чи розділу підручника), не аналізуючи і не порівнюючи, а резюмуюча частина зовсім відсутня. Такий реферат не тільки не може претендувати на позитивну оцінку, а й на те, щоб взагалі називатися рефератом.

7 Реферат повинен бути написаний чітким (доступним для читання) почерком або, що, безумовно, краще – надрукованим. Цілком допускається ксерокопіювання тексту джерел (всієї статті чи уривку) і використання його в тексті реферату з коментарями чи власними зауваженнями (згодою чи запереченнями, порівняннями, прикладами), в тому числі і рукописними. Хотілося б застерегти і від такого хибного шляху, як подання принтерних чи рукописних копій уже готових рефератів, які не тільки не зараховуються, а, навпаки, такий обман призводить до зниження загальної оцінки з курсу чи з підсумку здачі модулів. Текст, взятий з Internet може використовуватися, але тільки як одне із обов”язкових (не менше трьох) джерел.

8 Реферат повинен писатися на основі спеціальної літератури (монографії, збірники, журнали), а підручники та словники можуть розглядатися тільки як допоміжна література. Якщо ж реферат пишеться на основі підручників і в ньому немає ніякої самостійності, він не буде зарахований.

Викладач може запропонувати кожному студентові більш складні чи простіші теми (відповідно – на більшу чи меншу кількість балів). Мета реферату для гарної/задовільної та відмінної оцінки повинна бути конкретизована, тема повинна розкриватися на основі багатьох джерел (оптимальний варіант – всіх доступних). У цьому випадку обсяг реферату може досягати 20 сторінок формату А-4.

Незалежно від оцінки, на яку претендує студент, реферат повинен показати його вміння працювати над науковою літературою, аналізувати її, робити певні узагальнення та власні висновки. Тому реферат стимулює розвиток творчого, самостійного мислення і є важливим засобом формування у студентів навичок науково-дослідної роботи.



Питання для підсумкового контролю знань

  1. Предмет політології як науки.

  2. Методи політології та її основні категорії.

  3. Політичні ідеї мислителів античної Греції.

  4. Політичні ідеї вчених Давнього Риму.

  5. Політичні ідеї та вчення Давнього Сходу.

  6. Політична думка Середньовіччя.

  7. Особливості політичних поглядів Н.Макіавеллі.

  8. Політичні концепції соціалістів-утопістів.

  9. Погляди Т.Гоббса і Д.Локка на походження і роль держави.

  10. Основні напрямки політичної думки в Європі ХІХ ст.

  11. Політична думка Київської Русі.

  12. Політична думка в Україні періоду козацько-гетьманської доби.

  13. Політична думка в Україні кінця ХІХ-на поч.ХХ ст.

  14. Поняття “влада”: суть, ознаки, форма існування.

  15. Політична влада: суть, структура, ресурси.

  16. Легітимність влади. Шляхи легітимізації влади.

  17. Ефективність політичної влади та фактори, що її визначають.

  18. Типи панування та типи політичної могутності.

  19. Політичні режими та їх роль. Особливості авторитарного політичного режиму.

  20. Тоталітарний політичний режим та його характеристика.

  21. Політична система: суть, структура, закономірності розвитку.

  22. Політична система та її типи.

  23. Різноманітність моделей сучасної демократії.

  24. Політична система сучасної України.

  25. Держава в політичній системі та її функція. Теорії походження держави.

  26. Держава: форма правлення, державний устрій.

  27. Правова соціальна держава та її основні принципи.

  28. Політичні партії як елемент сучасної політичної системи.

  29. Історичні форми становлення політичних партій.

  30. Політичні партії та їх функції.

  31. Класифікація політичних партій.

  32. Партійні системи: характеристика і особливості.

  33. Політичні партії сучасної України.

  34. Громадянське суспільство і його розвиток в Україні.

  35. Громадсько-політичні об’єднання та їх місце в політичній системі.

  36. Поняття політичної культури та її типологія.

  37. Політична культура та її функції в суспільстві.

  38. Політична соціалізація особи.

  39. Політична свідомість та її рівні.

  40. Радикалізм, анархія та популізм як типи політичної свідомості.

  41. Етнос і політика.

  42. Форми національно-державного устрою.

  43. Види національної політики.

  44. Політичні еліти та їх типологія.

  45. Політичне лідерство. Типи політичних лідерів.

  46. Політичні доктрини, ідеології та її завдання в суспільстві.

  47. Історичні типи політичних ідеологій.

  48. Сучасні ідеологічні течії.

  49. Політична ідеологія та масова пропаганда.

  50. Основні характеристики консерватизму.

  51. Неоконсерватизм як доктрина захисту традицій і одвічних цінностей.

  52. Сучасний лібералізм.

  53. Соціал-демократична доктрина суспільного устрою.

  54. Комуністична ідеологія: мета, шляхи, проблеми.

  55. Сутність та принципи міжнародної політики.

  56. Політика та глобальні проблеми людства.

  57. Конфліктні ситуації в міжнародних відносинах та шляхи їх розв’язання.

  58. Україна в сучасному геополітичному просторі.








База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка