Виховний захід «Єсть на світі воля, та хто її має? Єсть на світі доля, та хто її знає?»



Сторінка1/4
Дата конвертації29.04.2016
Розмір0.62 Mb.
  1   2   3   4







Виховний захід

«Єсть на світі воля, та хто її має?

Єсть на світі доля, та хто її знає?»

(Жіноча доля у творах Т. Г. Шевченка)
Цюкало Л.Г., учитель української мови та літератури,

Білан Г.В.,учитель української мови та літератури,

Канівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3
Мета: навчити учнів розуміти становище жінки в кріпацькій Україні часів Т.Шевченка, формувати шанобливе ставлення до жінки-матері, жінки-коханої, жінки-страдниці, усвідомлення того, що жінка-це уособлення краси на землі, джерело добра, яка змінює світ; виховувати інтерес і повагу до історії народу, до творів Т.Шевченка, прищеплювати почуття щирості та вірності в стосунках.

Обладнання: портрет Тараса Шевченка, виставка «Шевченкова скарбничка», виставка робіт вишивальниці Л.М. Ярошенко «Перед Шевченком у поклоні», тексти творів Кобзаря, картини поета на цю тему, відеокліпи, аудіозаписи пісень на слова Т.Г.Шевченка, вислови відомих людей про творчість поета.
Святково прибраний зал. Демонструється відеокліп пісні «Така її доля»

(сл.. Т.Шевченка, муз. В.Заремби) у виконанні тріо Мареничів

Слово вчителя.

Жіноча недоля для Тараса Шевченка була не просто темою його творчості, а згустком крові, що запекла його серце. Доля жінки-кріпачки для нього – це доля його рідної матері, яка передчасно від нужди та тяжкої праці померла, це його рідні сестри: Катря, Ярина, Марія, в яких у «наймах коси побіліли», це його перша трепетна юнача любов О. Коваленко, яку збезчещено. Багато жінок стали жертвами поміщицької розпусти, багато наклало на себе руки, багато помандрувало за військовими валками і без сліду пропало.

Т.Г.Шевченко захоплювався красою жінки, мріяв її бачити щасливою. Знедолена жінка-рабиня стала постійним супутником його поетичної музи. Темою люблячої й страждущої жінки, люблячої й страждущої матері пронизана уся творчість поета. Є в Т. Шевченка ряд творів, написаних від жіночого імені. Ніжну любов до жінки-страдниці він проніс через усі твори.
Виступ наукового працівника Канівського літературно-меморіального музею Т.Г.Шевченка «Трагічна доля жінки в літературній спадщині Т.Шевченка»
Презентація рушників вишивальниці Ярошенко Л.М. за мотивами творів поета «Перед Шевченком у поклоні»
Літературно-музична композиція за творами Т.Г.Шевченка
Ведучий

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

Ведуча

В минулім часі не кажіть про нього—

Він з нами нині у майбутнє йде!

Його слова—то нам пересторога

У наших діях і на кожен день.

Якщо вам мова, і земля, й родина,

І пісня українська дорогі,--

Любіть, як він, страждальну Україну,

Як він — і ненавидьте ворогів.

Ведучий

У нас він будить волю, честь і гідність,

За правду кличе на борню іти.

На світі всі знедолені і бідні

Були для нього—сестри і брати.

Ведуча

У дні радості, печалі і тривоги

Йому віддаймо шану та уклін.

За мудрістю звертаймося до нього.

І переможем: з нами Бог і він.

Ведучий. 200 років минуло від того дня, коли українка-кріпачка дала світові генія, але він не віддаляється, а наближається. Тож слухаймо Шевченковеслово.

Лілея (учениця у відповідному костюмі)


За що мене, як росла я,

Люди не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту? Дивуються,

Не знають, де діти!

Скажи мені, мій братику,

Королевий цвіте!..

…Брате мій, з тобою

Ми давно вже кохаємось,

А я й не сказала,

Як була я людиною,

Як я мордувалась.

Молодого, короткого

Не дали дожити

Люди віку. Я умерла

Зимою під тином,

А весною процвіла я



Цвітом при долині,

Цвітом білим, як сніг білим!

Аж гай звеселила.

Зимою люди…Боже мій!

В хату не пустили,

А весною, мов на диво,

На мене дивились.

А дівчата заквітчались

І почали звати

Лілеєю-Снігоцвітом,

І я процвітати

Стала в гаї, і в теплиці,

І в білих палатах,

Скажи ж мені, мій братику

Королевий цвіте:

Нащо мене Бог поставив

Цвітом на цім світі?

Щоб людей я веселила,

Тих самих, що вбили

Мене й матір?Милосердний,

Святий Боже, милий!..



Ведуча

Один у другого питаєм,

Нащо нас мати привела?

Чи для добра? Чи то для зла?

Нащо живем? Чого бажаєм?

І, не дознавшись, умираєм,

А покидаємо діла…


Русалка

Породила мене мати

В високих палатах.

Та й понесла серед ночі

У Дніпрі скупати.

Купаючи, розмовляла

Зо мною, малою:

- Пливи, пливи, моя доню,

Дніпром за водою.

Та випливи русалкою

Завтра серед ночі,

А я вийду гуляти з ним,

А ти й залоскочеш.

Залоскочи, моє серце:

Нехай не сміється

Надо мною, молодою,

Нехай п’є-уп’ється,



Не моїми кров-сльозами –

Синьою водою

Дніпровою… Нехай собі

Гуляє з дочкою.

Пливи ж, моя єдиная.

Хвилі! мої хвилі!

Привітайте русалоньку…-

Та й заголосила,

Та й побігла. А я собі

Плила за водою,

Поки сестри не зостріли,

Не взяли з собою.

Уже тиждень, як росту я,

З сестрами гуляю

Опівночі. Та з будинку

Батька виглядаю.




Ведучий

Кохайтеся чорнобриві,

Та не з москалями.

Бо москалі— чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине..
Катерина (з дитиною на руках)

Мій батечку, мій братику!

Хоч ти не цурайся!

Наймичкою тобі стану…

З другою кохайся…

З цілим світом…Я забуду,

Що колись кохалась,

Що од тебе сина мала,

Покриткою стала.

Покриткою…який сором!

І за що я гину!

Покинь мене, забудь мене,

Та не кидай сина.

Ось де воно, подивися!

Де ж ти? Заховався?

Утік! Нема! Сина, сина

Батько одцурався.
Ведуча

У неділю вранці- рано

Поле крилося туманом;

У тумані на могилі,

Як тополя, похилилась

Молодиця молодая.

Щось до лона пригортає

Та з туманом розмовляє.



(З’являється наймичка)

Ганна

Ой тумане, тумане,-

Мій латаний талане!

Чому мене не сховаєш

Отут серед лану?

Чому мене не задавиш,

У землю не вдавиш?

Чому мені злої долі,

Чом віку не збавиш?

Ні, не дави, туманочку!

Сховай тілько в полі,-

Щоб ніхто не знав, не бачив

Моєї недолі…

Я не одна – єсть у мене…

І батько, і мати…



Єсть у мене, туманочку,

Туманочку, брате!

Дитя моє! Мій синочку,

Нехрещений сину,

Не я тебе христитиму

На лиху годину!

Чужі люди христитимуть,

Я не буду знати.

Як і зовуть…Дитя моє!

Я була багата…

Не лай мене. Молитимусь.

Із самого неба

Долю виплачу сльозами

І пошлю до тебе!




Ведучий

Вітер в гаї нагинає

Лозу і тополю,

Лама дуба, котить полем

Перекотиполе.

Так і доля: того лама,

Того нагинає;

Мене котить, а де спинить,

І сама не знає—

/Виходить Мар’яна/

Мар’яна-черниця

Оддай мене, моя мамо,

Та не за старого,

Оддай мене, моє серце,

Та за молодого.

Нехай старий бурлакує,

Гроші заробляє,

А молодий мене любить,

Долі не шукає.

Не шукає, не блукає

Чужими степами.

Свої воли, свої вози,

А між парубками,

Як маківка меж квітками,

Цвіте, розцвітає,

Має поле, має волю,

Та долі не має.

Його щастя, його доля –

Мої чорні брови,

Довгі вії, карі очі,

Ласкавеє слово.

Оддай мене, моя мамо,

Та не за старого,

Оддай мене, моє серце,

Та за молодого.

Мати

Дочко моя, Мар’яно,

Оддам тебе за пана,

За старшого, багатого,

За сотника Івана.

Мар’яна

Умру, серце-мамо,

За сотником Іваном.

Мати

Не вмреш, будеш панувати,

Будеш діток годувати.

Мар’яна

Піду в найми, піду в люди,

А за сотником не буду.

Мати

Будеш, дочко Мар’яно,

За сотником Іваном.
Ведуча

Коло осіннього Миколи,

Обідрані, трохи не голі,

Бендерським шляхом уночі

Ішли цигане. А йдучи,

Звичайне, вольниє, співали.

Ішли, ішли, а потім стали.

Шатро край шляху розп’яли,

Огонь чималий розвели

І кругом його посідали…

Сидять, куняють,

А за шатром в степу співає,

Неначе п’яна, з приданок

Додому йдучи, молодиця…


Цигане. А відкіля ти, молодице?

Відьма. Хто, я?

Циган. Де ж ти була, що заблудила?

Відьма. Хто, я? чи ти?

Циган. Хто ти? Кого шукаєш?

Відьма.

Слухай лишень, скажу тобі,

Кого я шукаю.

Я шукаю Наталочку

Та сина Івана.

Дочку свою Наталоньку…

Та шукаю пана,

Того ірода, що, знаєш?..

Стривай, нагадала.

Як була я молодою,

І гадки не мала,

По садочку похожала,

Квітчалась, пишалась.

А він мене і набачив,

Ірод!.. І не снилось,

Що я була крепачкою,

А то б утопилась,

Було б легше. От набачив,

Та й бере в покої,

І стриже, неначе хлопця,

І в поход з собою

Бере мене. У Бендери

Прийшли ми. Стояли

З москалями на кватирях,

А москалі за Дунаєм

Турка воювали.

Тут дав Бог мені близнята,

Якраз против Спаса.

А він мене і покинув,

Не вступив і в хату,

На дітей своїх не глянув,

Луципер проклятий!

Пішов собі з москалями,

А я з байстрюками

Повертала в Україну

Степами, тернами,

Острижена. Та й байдуже.

У селах питала

Шлях у Київ. І що з мене

Люде насміялись…

Трохи була не втопилась,

Та жаль було кинуть

Близняточок. То сяк, то так

На свою країну


Придибала. Одпочила,

Вечера діждалась,

Та й у село. Хотілось, бач,

Щоб люде не знали.

От я крадусь попідтинню

До своєї хати.

В хаті темно, нема дома

Або вже ліг спати

Мій батечко одинокий.

Я ледве ступаю,

Вхожу в хату. Аж щось стогне,

Ніби умирає, -

То мій батько. І нікому

Ні перехрестити,

Ні рук скласти. О прокляті,

Лукавії діти,

Що ви дієте на світі!..

Я перелякалась,

Хата пусткою смерділа.

От я заховала

Близнят своїх у коморі,

Вбігаю у хату,

А він уже ледве дише…

Я до його : «Тату!

Мій таточку! це я прийшла».

За руки хватаю.

«Це я», - кажу. А він мені

Шепче: «Я прощаю.

Я прощаю». Тілько й чула.

Здається я впала.

І заснула. Якби була

Довіку проспала!

Опівночі прокинулась –

Як у ямі, в хаті.

А за руку батько давить.

«Тату! – кричу. – Тату!»

А він уже так, як крига …

Насилу я руку

Випручала. Що, цигане,

Якби таку суку

Тобі дочку. Що б зробив?



Циган. Єй-Богу, не знаю.

Відьма

Та мовчи вже, бо забуду.

Потім не згадаю.

Дітей , бачся, годувала

Та в засік ховала.

Та очіпок, се вже в ранці,

Клоччям вимощала,

Щоб не знать було, що стрига.

Прибралась, ходила,

Поки люде домовину

Надворі робили.

Доробили, положили,

Понесли, сховали…

І одна я, як билина

На полі, осталась

На сім світі…Були діти,

І тих не осталось

Ведучий

Єсть на світі доля,

А хто її знає?

Єсть на світі воля,

А хто її має?

Єсть люде на світі –

Сріблом – злотом сяють,

Здається, панують,

А долі не знають –

Ні долі, ні волі!


(Виходить Доля)

Доля (дівчина у терновому вінку)

Я – тиха доля, доленька Тараса …

В вінку терновім, боса на снігу …

Втирала сльози, зронені завчасно,

Співала «люлі» ще у сповитку.

Я проводжала маму Катрю в вічність

Разом з Тарасом.

Свічку їй несла.

Тихенько в бур’яні писала вірші

І малювала мрії крадькома.

Я з ним ходила тих стовпів шукати,

Що небо підпирають…

Та дарма…

Нема стовпів. Лише дуби на чатах,

Бо світ цей – тлінь…

Одна душа жива!



Молодий Шевченко

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

- Учися, серденько, колись

З нас будуть люде, - ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя.



Ведуча

Не малюйте Шевченка плебеєм,

У кріпацькій пошарпаній свиті –

Я нім бачу лице Прометея,

У одежі, із сонця відлитій.

Не малюйте Шевченка солдатом,

Не малюйте – він слухався Долі.

Мій Шевченко завжди був крилатим.

Мій Шевченко завжди був на волі!

Ведучий

Не малюйте поета в печалі,

Бо він – світоч і щастя народу.

Став пісок золотим в Кос – Аралі,

Де ступав він у роки негоди!

І тепер наш Тарас в кожній хаті,

З нами словом живим розмовляє.

Є в Шевченка народження дата,

Дати смерті в Шевченка немає.
Звучить пісня «Шлях до Тараса» (муз. О.Осадчого, сл. Ю.Рибчинського) у виконанні В.Зінкевича на фоні презентації Тарасової гори, учасники виходять на сцену.
Список використаних джерел


  1. Клочек Г.Д. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація.-К.:Освіта, 1998.- 237с.

  2. Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.

  3. Мартинюк Н.Б.Вивчення творчості Тараса Шевченка в школі.-Тернопіль-Харків:"Ранок",2009

  4. Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.

  5. Рильський М.Поезія Тараса Шевченка.-К.:Радянський письменник, 1961

  6. Шевченко Т.Г. Кобзар.-К.:Дніпро, 1994- 687с.

  7. http://teacherjournal.com.ua/home/5940-shevchenkov-dumki-perezhivut-vki.html

  8. Шевченківський словник: У двох томах / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — К.: Головна редакція УРЕ, 1978.


Інтегрований урок.
Т.Г.Шевченко «Гайдамаки». Складність історичної долі українського народу, невідворотність його боротьби за визволення
Ситник І.М., учитель історії,

Шевченко Л.П., учитель української мови і літератури

комунального закладу «Канівська загальноосвітня

санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів

Черкаської обласної ради».
Мета уроку:

навчальна: познайомити учнів з історією написання та видання твору, джерелами поеми, розкрити тему твору, з’ясувати жанр, особливості сюжетно-композиційної структури; розкрити історичну основу твору; ознайомитися з оцінкою поеми сучасниками автора; ознайомити учнів з використанням сюжету «Гайдамаків» в образотворчому мистецтві, кіномистецтві, музиці;

розвиваюча: формувати вміння та навички самостійної роботи, розвивати пам'ять, увагу, логічне мислення, навички дослідницької роботи, вміння співставляти;

виховна: виховувати почуття патріотизму, національну гідність, любов і повагу до історичного минулого України
Тип уроку: комбінований
Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка, виставка літератури згідно теми уроку, ілюстрації, репродукції картин до поеми, історична карта України, ТЗН, мультимедійні засоби наочності
Форма проведення: інтегрований урок (українська література, історія, музика, образотврче мистецтво)
Місце проведення: Шевченківський національний заповідник
Хід уроку:
І. Організаційний етапdscf6068

Мотивація навчальної діяльності



Слайд №1

Учитель літератури. Шановні учні, гості. Ми сьогодні здійснюємо мандрівку в трагічні для українського народу часи.Давайте на хвилинку уявимо, що ми зустріли бандуриста - свідка тих далеких подій, і саме він нас поведе по стежці часу.

Виступ Кобзаря з с.Великий Хутір –

Коваля Михайла

Учень зачитує уривок із поеми «Гомоніла Україна»Слайд №2
ІІ. Актуалізація набутих знань
Учитель історії. Історична тематика посідає особливе місце у ранній творчості Т.Шевченка. Тут по-особливому звучить заклик до пробудження національної самосвідомості. Досить оригінальний підхід використовує автор до змалювання історичного минулого (з кінця ХVІ до кінця ХVІІІ ст.): домислює епізоди, переставляє події, вплітає легендарні мотиви.
Бесіда.

1.Які поетичні твори Т.Шевченка на історичну тематику раннього періоду творчості ви знаєте?

«До Основяненка», «На вічну пам'ять Котляревському»,

«Думка, «Нащо мені чорні брови…

2.Які відомі історичні постаті згадує поет у цей час?
ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Учитель літератури.Що стало поштовхом до написання поеми «Гайдамаки»?

Задум створення поеми про гайдамаччину зародився у поета ще десь у 1838-1839 р.р. Втілюючи його, Т.Шевченко мав на меті відтворити події Коліївщини, поскільки його рідна Звенигородщина була епіцентром гайдамацького руху і довести, що гайдамаки – не волоцюги і розбійники, як про це писали польські та російські автори, а патріоти-захисники рідного краю.


- Які історичні події лягли в основу поеми?

Слайд №3

Учень.Воснові сюжету поеми – розповідь про кульмінаційний період гайдамацького руху – повстання Коліївщина 1768 року на Правобережній Україні.Гайдамацький рух розгортається на Україні у ХVІІІ ст. Це була боротьба проти соціального, національного та релігійного гніту на Правобережжі, де панувала польська шляхта.

(Демонструється відео із слайду №3)

Учитель історії

Гайдамаччина – це відповідь українського народу на нелюдські звірства конфедератів. На чолі повстання став сміливий полководець-месник Максим Залізняк.



Слайд №4 (Відео із слайду)

Він народився с.Івківці поблизу села Медведівка, нині Чигиринський р-н Черкаської області. За молодих років Залізняк наймитував на Запоріжжі і в Очакові. Потім служив у запорізькому війську.

У травні 1768 року він створив загін і виступив на боротьбу проти свавілля польської шляхти.

Повстання розпочалося 29 травня 1768 року на Зелені свята (Трійцю) у районі Мотронинського монастиря в Холоднім Яру (урочище недалеко від Чигирина) і швидко поширилося на великій території Правобережжя: Київщина, Поділля, Волинь, Галичина, Прикарпаття. Повсталі здобули ряд міст: Жаботин, Смілу, Черкаси, Богуслав, Корсунь, Умань вчинивши там страшну різанину. Згодом на сторону повстанців перейшов загін надвірних козаків під проводом сотника Івана Гонти, завдання якого було – придушити повстання.



Слайд №5

Учитель історії. Що ж послужило поштовхом до гайдамацького повстання?

Учень. Однією з причин було те, що у 1768 р. комісія польського сейму уклала трактат з Росією, за умовами якого православна і католицька шляхти матимуть однакові права. Проти цієї сеймової ухвали та короля виступила радикально налаштована польська шляхта на чолі з Пулавським та Красицьким, організувавши Барську конфедерацію (1768-1772 рр.). Вони грабували людей, руйнували православні церкви, українську культуру, окатоличували людей. Її підтримували Франція, Туреччина, Австрія.

Конфедерати розпочали масові жорстокі розправи над українським населенням Правобережжя.



Слайд №6

  • Гайдамаччина – від слова «гайдамака»; гайда (тур.) – гнати, переслідувати; вперше термін зустрічаєтся у документах 1717 р.

  • Конфедерати (від лат.confoederatio – спілка, об’єднання; у Польщі ХVІ-ХVІІст. –тимчасові військово-політичні союзи шляхти, які створювалися для збереження привілеїв шляхти, захисту прав католицької церкви та ін.)

Учень-декламатор. У розділі «Інтродукція» автор так описує масові звірства конфедератів:

Розбрелись конфедерати

По Польщі, Волині

По Литві, по Молдаванах

І по Україні...

Руйнували, мордували,

Церквами топили...

А тим часом гайдамаки

Ножі освятили.

Учитель історії.

- У чому особливість Коліївщини?



Учень:Повстання мало широкий розмах: охопило майже всю територію України; під його впливом спалахнуло повстання у Польщі; воно викликало занепокоєння у Туреччині, Прусії, Угорщині.

Учитель історії

- Які були причини повстання?



Учень:

1.Національний гніт (заборона української мови і культури).

2.Соціальний гніт (кріпацтво, панщина).

3.Релігійний гніт (примусове окатоличення).

4.Звірства конфедератів.

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка