Виховний захід «Осінній бал» Підготувала керівник гуртка Хазай Н. В. Осінній бал



Скачати 64.01 Kb.
Дата конвертації02.05.2016
Розмір64.01 Kb.
Комишнянська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів


Виховний захід
«Осінній бал»

Підготувала

керівник гуртка

Хазай Н. В.




Осінній бал

Мета: виховувати творчу активність учнів, відчуття краси поетичного слова та

музики, сприяти створенню емоційного, романтичного настрою.



Ведуча. Дорогі друзі! Вітаємо вас у цьому святковому залі саме сьогодні, коли на дворі розгулялася осінь, розкидала навсібіч листя і почуття. Саме восени багато хто відчуває якийсь неспокій, тривогу. Хочеться побути серед природи, послухати розмову опалого листя і шепіт вітру. Тому запрошуємо вас на побачення з осінню. Розпочинаємо наш вечір «Осінній бал».

1. Журливо музика заграла,

І закружляло в вальсі листя.

В країну осінь завітала

Красива, сонячна, барвиста.



2. Відкриємо завісу ненароком,

Зазирнемо в осінню пору року.

Сумна красуня позлотила коси,

Отож, запрошуємо в осінь.



3. Хай усім затишно буде з нами,

Хоч за вікнами дощик шумить.

Поговоримо про осінь ми віршами

І хай ніжно музика звучить.



Пісня «Осінь».

Вальс у виконанні учнів класу

Ведуча. Осінь…Золота пора… Скільки таємничого, сумного несе вона з собою. Не дарма про цю пору року написано так багато пісень, поезій, і, мабуть нема такого художника, який би не оспівав осінь на полотні.

Кожна людина сприймає осінь по – своєму. Так у Пушкіна ця пора року завжди викликала прилив творчих сил. Це була його найулюбленіша пора.

Осенняя пора, очей очарованье,

Приятна мне твоя прощальная краса,

Люблю я пышное природы увяданье,

В багрец и золото одетые леса,

В их сенях ветра шум и свежее дыханье,

И мглой волнистою покрыты небеса,

И отдалённые седой зимы угрозы.

Уж небо осенью дышало,

Уж реже солнышко блистало,

Короче становился день,

Лесов таинственная сень

С печальным шумом обнажалась,

Ложился на поля туман,

Гусей крикливых караван

Тянулся к югу: приближалась

Довольно скучная пора;

Стоял ноябрь уж у двора.

Пісня «Осіннє золото».

Ведуча. Музику осені, її красу і сум, її дощові сльози і тужливі тумани оспівав французький поет Поль Верлен. Послухайте його «Осінню пісню».

Неголосні

Млосні пісні

Струн осінніх

Серце тобі

Топлять в журбі,

В голосіннях
Блідну коли

Чую з імли

Б'є годинник.

Линуть думки

В давні роки

Мрій дитинних.


Вийду надвір –

Вихровий вир

В полі млистім

Крутить, жене,

Носить мене

З жовклим листям.



Ведуча. Для Поля Верлена осінь – це не тільки той час, коли помирає природа. Для поета це ще й схожий стан у душі: печаль, розлука, туга з минулим, згасання життя. Ось яку «Сентиментальну розмову» підслухав він холодної осінньої ночі…

В старім саду серед нічної мли

Дві постаті непевнії пройшли.

В них зір погас, уста у них змарніли.

І ледве чутно голоси бриніли.

В старім саду в осінню ніч сумну

Два привиди будили давнину.


  • Ти згадуєш як ми колись любились?

  • Навіщо вам ті згадки знадобились?

  • Чи бачиш ти й тепер мене вві сні?

Чи рвешся серцем ти до мене?

  • Ні.

  • Як ми колись жили удвох щасливо,

Зливаючи серця й вуста?

  • Можливо.

  • Де синь небес, де сяєво надій?

  • Надії ті пощезли в тьмі густій.

Отак ішли вони у ніч листопадову,

І тільки місяць чув чудну розмову.



Ведуча. Великий французький поет і прозаїк Віктор Гюго, якого ми знаємо як автора роману «Собор Паризької Богоматері», теж не залишився байдужим до чарівниці – осені. Їй присвятив багато віршів. Ось один із них…

Осінь.

Ось і ранок став темнішим

А повітря – холоднішим

Небо сіре і похмуре,

Довгі дні уже минули.

Ось дерева вже жовтіють

І тумани десь сіріють.

Осінь вже сумна прийшла

Зі своїм північним вітром

Друг тебе твій залиша,

Зветься – теплим літом.

Ведуча. Ми сприймаємо осінь як золотаву красуню, коли природа буяє різнобарв'ям, наче віддаючи людям на милування останні сили. Для українського поета Богдана Лепкого осінь – це ще й спроба крізь її призму подивитися на весну, на юність.

Коли в саду листок останній зжовкне

І цвіт останній у городі зв'яне,

Коли остання пісня в полі змовкне,

І осінь пізня і глуха настане –

Тоді згадаєм все, що було миле

І від життя сховалось до могили,

Тоді згадаєм тії первоцвіти,

Що так несміло весну зустрічали,

А ми в саду, як ті невинні діти,

Весело граючись, квітки зривали,

І в білу вазу клали їх, як в трумно…

Тоді згадаєм і буде нам сумно.

Ведуча. Сьогодні прозвучали поезії великих поетів. У їхніх віршах осінь різна: сумна і тужлива, чарівна і таємнича, сповнена тихої радості і спокійного смутку. Але усього цього, мабуть мало бо не згадали ми ще про одного поета, який був справжнім співцем осені. Навіть його ім'я співзвучне цій порі року. Це Сергій Єсенін. Цієї осені виповнилось 110 років з дня його народження.

В этом имени – слово «осень».

Осень. Ясень. Осенний цвет.

Что – то есть в нем от русских песен

Поднебесье, тихие веси,

Сень берёзы, и синь рассвет.

Грусти, юности, чистоты,

Только скажут: Сергей Есенин –

Всей России встают черты.

И весенних осин сережки,

И рязанского неба ширь,

И проселочные дорожки,

И приокские камыши.

Пісня «Отговорила роща золотая».

Вірш С. Єсеніна «Не жалею, не зову, не плачу…»

Вірш С. Єсеніна «Листья падают…»

Ведуча. Після першої осінньої негоди, як втіха, приходять тихі, теплі дні. Летять білі легкі нитки павутини, срібляться у затінку краплинки роси. Це прийшло Бабине літо.

Як бабиного літа срібні ниті,

Дімки пливуть і світять оддалік,

Вливаються в їх лагідний потік

Душею, ніби поблиском блакиті.

Де ж пристрасті мої несамовиті?

Де молодий вогонь, що серце пік?

Невже запорошився, наче тік

Майдан мого життя у жовтім листі.

Дмитро Павличко

Літо Бабине, Бабине літо…

Серце чує осінні путі.

Хтось заплутав зажурені віти.

В павутиння нитки золоті.

Листя слухає вітру зітхання.

І згортає свої прапори.

На покірну красу умирання

Сонце дивиться сумно з гори.

В’януть, в’януть уста пурпурові…

Але радість і в осені є

В золоте павутиння любові

Ти заплутала серце моє.

Володимир Сосюра

Над Полтавою – Літо Бабине,

У Санжарах – падолист…

Що ж ти, мила зі мною бавишся:

Став я тінню – подивись!

Я ж не камінь, та я ж не дерево,

То допоки – одвічай:

Я на цім, ти на тому березі,

Посередині – печаль?

Може б я до якої горлиці

Перекинув тихий міст.

Але ж ти мені, мила Ворскло,

Зав’язала білий світ.

Борис Олійник



Пісня «Листья желтые»

Ведуча. Кожного року на початку жовтня на кілька днів немов повертається літо. Його називають бабиним, бо коротке воно, як жіночий вік, говорять у народі. Звідси ж і справді взялася ця назва? Пояснень є аж три.

Ось перше з них, астрономічне: сузір'я Плеяди давні слов'яни називали сузір’ям Баби. Його гарно видно на нічному небосхилі саме у цю пору, от тому і Бабине літо.

Друге пояснення метеорологічне: антициклон приносить потоки теплого повітря, сонце гріє по – літньому, і до осені, як до літньої жінки, немов повертається юність.

Третє пояснення казкове: Баба – Яга літає на ступі і розкидає кругом жмутки свого сивого волосся – білі нитки павутиння.

Але селянину ніколи міркувати про назву цього явища, бо радий він погожій днині, адже ще на городі морква і буряк, кукурудза і капуста, яблука в саду достигли, та і по гриби до лісу навідатись треба…

Непомітно з'явилась осінь –

Все коротшає день щодоби.

Глянь, берізки уже златокосі,

І в дубів багряніють чуби.

Не пустою прийшла до нас осінь,

В неї повно достатку в мішку,

Покосили вже гречку та просо,

І отави в стогах на лужку.

Саме грушу солодкі поспіли,

Пахнуть яблука, наче в меду,

Повен соку янтарної сили

Виноград золотіє в саду.

Пізні ягоди спінуть, гляди – но,

Так буває лише восени –

Червоніє шипшина, калина,

Повні кетяги горобини.

Осінь лад навела, напоїла

Землю щедрим дощем до весни.

Хай поспить! Заметільниця біла



Їй навіє замріяні сни.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка